Удосконалене управління якістю продукції на підприємстві

Під конкурентоспроможністю продукції розуміють:

рівень економічних, технічних та експлуатаційних характеристик продукції, що дозволяє отримати переваги у порівнянні з іншою аналогічною продукцією на ринку;

узагальнену більш високу порівняльну характеристику продукції, що містить комплексну оцінку всієї сукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показників щодо виявлених вимог ринку чи властивостей продукції.

Конкурентоспроможність є інтегральною характеристикою продукції, що обумовлює можливість її збуту. На конкурентоспроможність продукції впливають її якість, ціна, вартість експлуатації, зручність технічного обслуговування, імідж виготовлювача, його здатність дотримувати договірні терміни постачання й інші чинники.

Пріоритетність чинників конкурентоспроможності залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, характеристик ринків, на яких реалізується продукція, потреб конкретних споживачів.

Згідно з ДСТУ ISO 9000 якість - це ступінь, до якого сукупність власних характеристик продукції чи послуг задовольняє сформульовані потреби або очікування, що можуть бути загальнозрозумілими або обов'язковими.

Відповідно до стандарту ISO 8402 вимоги до якості - відображення певних потреб або їх переведення в набір кількісно чи якісно визначених вимог до характеристик об'єкта, щоб надати можливість їх реалізації та перевірки.

Із цих визначень якості випливає, що основним суб'єктом, який визначає якість, є споживач. З іншої сторони, його оцінка якості ґрунтується на поінформованості щодо характеристик продукції та їх підтвердженні випробуваннями, можливості об'єктивного співставлення з іншою аналогічною продукцією.

Розглядаючи питання конкурентоспроможності та якості варто наголосити на таких суттєвих характеристиках сучасного ринку:

глобалізація ринку;

динамічність змін вимог ринку та короткотерміновість життєвого циклу продукції чи послуги;

формування нових ринків та регіональних ринків з більш високими вимогами;

розвиток ринку високотехнологічної продукції та послуг;

застосування комунікаційних технологій, швидкоплинність оновлення інформації щодо продукції та послуг;

зменшення долі суспільного сектора та стрімке зростання приватного;

переважання пропозиції над попитом;

забезпечення вимог екологізації виробництва та безпеки;

формування потреб сталого розвитку суспільства.

За таких умов позиціювання продукції та послуг на ринку і визначення їх конкурентоспроможності розгортається у тріаді: якість - ціна (вартість) - час, тобто, треба вирішувати триєдине завдання - уводити продукцію в ринковий обіг високої якості за прийнятною ціною у певний період часу та на відповідному сегменті ринку. У більш вузькому змісті, чим зазначене вище досягти конкурентоспроможності це - задовольнити вимоги та очікування споживачів краще, ніж конкуренти, скорочувати термін виконання замовлень з тим, щоб бути мобільнішим за конкурентів, знижувати витрати, щоб запропонувати кращу ціну, ніж конкуренти.

На ринку діють одночасно, по-перше, виробники та постачальники продукції і послуг, які власне і створюють конкуренцію, по-друге, споживачі, які задовольняють свої потреби, по-третє, держава, яка вирішує соціально-економічні завдання та створює певні правила та норми діяльності на ринку, застосовуючи законодавче і нормативно-правове регулювання та розвиваючи добровільні механізми узгодження інтересів сторін і спонукаючи учасників ринку до їх застосування.

Таким найбільш дієвим і загальновизнаним світовою спільнотою, урядовими інституціями та бізнесовими колами механізмом є стандартизація на засадах консенсусу та узгодженості на різних рівнях стандартизації (міжнародному, регіональному, національному та підприємства).

Чи не найкращим чином ілюструють ринкову корисну роль стандартизації її переваги, викладені у багатьох основоположних документах міжнародних і національних систем стандартизації:

досягнення якості продукції, процесів та послуг шляхом визначення характеристик, які встановлюють їх здатність задовільнити певні потреби, тобто їх відповідність призначеності;

забезпечення поліпшення якості життя, безпеки та захисту довкілля;

досягнення економії людських ресурсів, матеріалів і енергії під час виробництва та обміну продукцією;

забезпечення прозорих та однозначних відносин між усіма зацікавленими сторонами у формі, придатній для використання як посилання чи відтворення (включення) в чинні документи;

сприяння міжнародній торгівлі шляхом усунення бар'єрів у торгівлі, спричинених відмінностями національних систем;

забезпечення промислової ефективності шляхом управління розмаїттям, уніфікацією та типізацією.

Очевидно, що кожна із цих переваг безпосередньо пов'язана із створенням конкурентоспроможної, а одночасно і якісної продукції чи послуги.

На досягнення таких цілей спрямовується і міжнародна практика дослідження потреби у стандарті, яка передбачає отримання позитивних відповідей на такі питання.

Чи потрібен стандарт з технічної та економічної точки зору? (Визначення пріоритетності).

Чи потрібен стандарт основним заінтересованим сторонам? (Якщо стандарт не потрібен, то він не буде застосовуватись).

Чи реальна розробка стандарту? (З технічної точки зору або певних обмежувальних чинників, як законодавство, патенти тощо).

Які прогнозовані терміни розроблення та які передбачувані виконавці? (Адже стандарт повинен мати належну перспективу застосування).

Які положення будуть встановлені у передбачуваному стандарті та як вони співвідносяться з чинними стандартами? (Адже стандарт повинен встановлювати більш прогресивні вимоги, відображати досягнутий науково-технічний рівень та задовольняти потреби ринку).

У підсумку в розроблюваному стандарті повинні бути встановлені положення, придатні для практичного застосування, об'єктивно обґрунтовані та які можуть бути перевірені випробуваннями чи дослідженнями.

Отже, стандартизація - незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки й екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції, робіт, процесів і послуг. Розвиток стандартизації нерозривно зв'язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, впровадження систем управління якістю, систем екологічного управління та інтегрованих систем управління.

Вплив стандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукції реалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до найважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробувань і засобів контролю та оцінки відповідності.

Стандарти полегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків, забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати на проектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції у виробництво.

У стандартах також встановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги до метрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування, експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів, необхідні для оцінювання та вибору ними продукції.

Очевидно, наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробника продукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріями конкурентоспроможності та якості.

Одночасно доречно наголосити, що застосування принципу обов'язковості стандартів, надмірна деталізація вимог та орієнтація стандартизації на певні конструкційні рішення, застосуванні визначених матеріалів чи сировини тощо, як то було часто у колишньому СРСР, є гальмом у створенні конкурентоспроможної та якісної продукції.

Створення нової системи стандартизації, адекватної економічним змінам, що відбуваються в Україні, має на меті гармонізацію її вимог з вимогами міжнародних та національних систем стандартизації країн з ринковою економікою. Удосконалення національної системи стандартизації - непогана передумова для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та створення підприємствами систем забезпечення якості. Важливе також визнання таких систем вітчизняним споживачем.

Переміщення ваги в боротьбі за конкурентоспроможність та якість із загальнодержавного рівня на рівень безпосередніх виробників робить необхідним зміцнення системи стандартизації саме на підприємствах. Зростання ролі стандартизації для підприємств диктується двома основними причинами.

Перша з них - за умови господарської самостійності підприємств створюються об'єктивні передумови до неузгодженості діяльності підприємств, суміжних щодо видів виробленої продукції стосовно параметрів створюваної продукції, методів контролю її якості тощо. Усе це виявляється під час виробництва і споживання продукції, впливає на попит і відповідно на збут продукції і, у кінцевому рахунку, на економічний стан виробників.

Друга - раціональне застосування стандартизації під час проектування та виробництва продукції дозволяє суттєво знизити витрати на продукцію та підвищити доходи підприємств.

Обсяг робіт із стандартизації на підприємстві залежить від масштабів виробництва і кооперування, від номенклатури і конструктивної складності виробленої продукції, ступеня її новизни й інтенсивності розвитку тощо.

Перехід від обов'язковості стандартів до добровільного їх застосування не зменшує їх роль, а навпаки, дає простір для вибору та ініціатив. Стандарти для усіх є джерелом найважливішої інформації, оскільки в них зібрано норми і правила, що засновані на досягненнях у різних галузях техніки, технології та практичного досвіду і визнані методом консенсусу представниками усіх заінтересованих сторін.

Але будь-який вибір є адекватним і тимчасовим з огляду на цілі та принципи стандартизації і підлягає аналізу та перегляду в наступний період.

Завдання вступу України до Світової організації торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу вимагають прийняття міжнародних та європейських стандартів. Це дозволяє зорієнтуватись у вимогах глобальних і регіональних ринків та визначити рівень характеристик продукції й послуг, прийнятний для цих ринків. Але, на наш погляд, навіть відповідність міжнародному стандарту не гарантує досягнення конкурентоспроможності. Скоріше, це перепустка, умови доступу на глобальний ринок і потенційна конкурентоспроможність, реальність якої буде встановлена тільки після позиціювання продукції на ринку та її оцінювання споживачем за критеріями зазначеної вище тріади: якість - ціна (вартість) - час.

Одночасно викладене вище свідчить, що ядром цієї тріади є адекватне застосування стандартизації, яке суттєво для формування та досягнення певного рівня кожного із трьох цих складників.

Наголосимо ще на таких аспектах встановлення якості продукції.

Перше, з огляду на те, що стандарти відповідають рівню розвитку техніки та є визнаним технічним правилом, вони застосовуються судами, як документована технічна доказова база під час розгляду спорів у судах.

Друге, відповідність стандартам використовується як вимога під час державних закупівель, проведенні тендерів, укладання договорів на постачання та контрактів, складанні каталогів продукції виробниками, маркетингових та рекламних компаніях.

Третє, відповідність міжнародним стандартам - це усунення торгових бар'єрів у торгівлі, задоволення потреб технічного, економічного та торговельного розвитку.

Удосконалення національної системи стандартизації України у теперішній час спрямоване на підвищення якості вітчизняної продукції та досягнення її конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основі стійкого розвитку економіки країни й інтеграції її у світову економіку.

Першочергово якість і конкурентоспроможність треба досягти у тих секторах економіки, розвиток яких буде забезпечувати зростання економіки в цілому. Виробленню таких пріоритетів та практичній роботі у цих напрямках, я маю надію, сприятимуть наші громадські консультації.

2.3 Сертифікація продукції

В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат - документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Господарюючі суб'єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;

припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.

Обов'язкова сертифікація:

1. Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

2. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

3. Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів - методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами). Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції не проводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановлена недостовірність результатів випробувань. Сертифікації продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Відповідальність органів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів), що проводять обов'язкову сертифікацію 1. Орган з сертифікації продукції при проведенні обов'язкової сертифікації несе відповідальність за:

необгрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;

порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

2. Якщо дії, вказані в пункті 1 цієї статті, не завдали шкоди споживачеві, громадянам, їхньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенні правил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікації орган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляються акредитації в державній системі сертифікації.

Оплата робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції:

1. Оплаті підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації.

2. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість.

3. Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем.

Організаційною основою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукції виробничо-технічного і культурно - побутового призначення.

Упродовж останніх років почали формуватися міжнародні системи сертифікації. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:

правила і порядок здійснення сертифікації продукції;

критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

У ряді країн уже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції - автомобілів, Чехії і Словаччині - електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 “Якість. Словник" система якості являє собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк - один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.