Як це вдається керівництву та спеціалістам досліджуваного товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Хвиля», можна з'ясувати з наведених даних (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Динаміка товарного виробництва зерна і грошової виручки від його реалізації у ТОВ АФ «Хвиля»

Аналізуючи динаміку виробництва зерна і грошової виручки можна сказати,що кількість реалізованого зерна зменшилась, виручка ж зросла. Це свідчить про те що витрати на виробництво зерна зменшились.

Для більш детального аналізу зерновиробництва розглянемо основні показники економічної ефективності виробництва пшениці (табл. 2.13.).

Таблиця 2.13

Економічна ефективність виробництва зерна

Аналіз даних таблиці 2.13. показує, що площа під зерно зменшилася. Відповідно і кількість реалізованої продукції також зменшилася і валовий збір також зменшився майже на 37%. Необхідно відмітити, що підприємство отримало збитки. Важливо відмітити, що рівень товарності зерна збільшився.

Враховуючи значний вплив на кінцеві результати виробництва питань матеріального стимулювання робітників які задіяні побудована система оплати праці в підприємстві. Оплата праці в галузі рослинництва складається із грошової і натуральної оплати, питома вага натурплати, не більше -50%.

На підприємстві тривалість робочого часу визначається виходячи із 40-годинного робочого тижня із 7-годинним робочим днем.

В галузі рослинництва застосовуються такі системи оплати праці, як пряма відрядна, акордно-преміальна та погодинна.

Оплата праці в бригадах здійснюється наступним способом: протягом року робітники авансуються відрядно, в кінці року з ними проводять остаточний розрахунок по акордним розцінкам.

Оплата помічникам комбайнера, який має посвідчення тракториста-машиніста проводиться в розмірі 80% від оплати праці комбайнера, без посвідчення - 70%. На перевезенні подрібненої соломи від комбайнів проводити оплату в розмірі 60% зарплати комбайнера. Зберігається оплата праці механізаторів за класність. На ремонті комбайнів оплата проводиться погодинно. Переїзди по полях, наладка та перебудова оплачується погодинно, згідно установлених норм.

Таким чином, враховуючи детальний аналіз сучасного стану виробництва зерна у ТОВ АФ «Хвиля» і виявлені на його основі невикористані резерви підвищення економічної ефективності даного виробництва, що відповідно відкриває можливості для подальшого розвитку підприємства в цілому, дозволяє зробити висновок про необхідність розробки заходів щодо збільшення виробництва зерна та зниження його собівартості в досліджуваному підприємстві.

сільськогосподарський виробництво зерно беззбитковість

3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

3.1 Інтенсифікація виробництва зерна

Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд із впровадженням інтенсивних технологій значну увагу слід приділяти поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників.

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану урожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. Інтенсивний шлях, передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства.

Інтенсифікація -- це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективнішому використанні тварин, а й в удосконаленні всіх інших, факторів виробництва -- матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес.

Науково-технічний прогрес -- це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників.

Науково-технічний прогрес пов'язаний також із розвитком організації виробництва і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.

Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється соціальна підсистема: поліпшуються умови праці, зростає професійний і культурний рівень працівників.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по сільському господарству, так і в розрізі окремих галузей рослинництва і тваринництва. Він характеризує рівень витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (1 га сільськогосподарських угідь, 1 гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума виробничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.

До показників рівня інтенсивності належить сума вартості основних засобів та поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує повні затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по сільському господарству. В розрізі окремих галузей даний показник не визначається, оскільки продукція створюється не всією кількістю основних засобів, а лише в тій частині, в якій вони споживаються і переходять на вартість створеної продукції у вигляді амортизації.

Система показників рівня інтенсивності включає й вартість основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по комплексу галузей -- рослинництву і тваринництву. При цьому в кожному випадку до розрахунку беруться засоби відповідних галузей.

Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні скорочуватися, оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці.

Економічна ефективність інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні.

Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.

До показників економічної ефективності інтенсифікації належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд.-год., одного середньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

Фондовіддача, фондомісткість характеризують використання основних виробничих фондів, їх участь у процесі виробництва та ступінь поєднання з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.

Важливим показником економічної ефективності інтенсифікації є собівартість одиниці продукції, яка характеризує рівень затрат уречевленої та живої праці в грошовому виразі. Зниження собівартості свідчить про підвищення економічної ефективності інтенсифікації і, навпаки, її підвищення -- про зниження ефективності інтенсифікації.

Показником економічної ефективності інтенсифікації є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Більшою мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Цей показник не лише характеризує матеріально-грошову форму процесу інтенсифікації, а й відображує підприємливість, вміння працювати в ринкових умовах, вивчати ринок, пристосовуватись до дії його законів.

Вивчимо рівень, результат інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна на досліджуваній агрофірмі. Показники інтенсифікації поділяють на групи: результату,рівня інтенсифікації та економічної ефективності інтенсифікації. До показників результату інтенсифікації відносять урожайність, ц/га, та вартість валової продукції на 1 га посіву, грн., прибуток на 1 га посіву. До показників рівня інтенсифікації відносять: суму виробничих витрат на 1 га посіву, грн., затрати праці на 1 га посіву. Економічну ефективність інтенсифікації відображають такі показники, як вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат, грн., валова продукція в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., прибуток в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., собівартість 1ц зерна,грн., ціна реалізації 1ц зерна, грн., рівень рентабельності, % та коефіцієнт окупності додаткових витрат.

Коефіцієнт інтенсифікації -- це добуток середньорічного приросту урожайності та ціни у поточному році з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. А коефіцієнт окупності додаткових витрат -- це середньорічний приріст вартості валової продукції з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. Дані показники характеризують економічну доцільність збільшення виробничих витрат.

Розглянемо інтенсифікацію виробництва зерна (табл. 3.1):

Таблиця 3.1

Інтенсифікація виробництва зерна в ТОВ АФ «Хвиля»

Аналізуючи таблицю 3.1., можна вказати, що майже всі показники рівня, результату та економічної ефективності інтенсифікації збільшилися.

Сума виробничих витрат на 1 га посіву залишилася практично на тому ж рівні - 341,3 грн., 389,3 грн., 330,1 грн. протягом 3 років.

Показники результату інтенсифікації збільшилися: так, вартість валової продукції зерна на 1 га посіву збільшилась на 35,1% або на 600,2 грн., а прибуток на 1 га посіву порівняно з 2008 роком збільшився на 164,5 грн.

Показники економічної ефективності інтенсифікації мають коливаючу тенденцію, собівартість 1 ц зерна зросла на 35 % ,рівень рентабельності зріс .

Підвищення ефективності виробництва зерна, насамперед, залежить від її урожайності й рівня використання землі, що впливає на собівартість, трудомісткість і рентабельність виробництва зерна.

3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Підвищення економічної ефективності сільського господарства в цілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на одиницю продукції, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва зерна найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи - 70-80, а на зрошуваних землях - 100-120, зеленої маси кукурудзи - 400-450, сіна багаторічних трав - 50-60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту ґрунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна - впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором економічного і соціального розвитку.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства -- необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні.

Істотне збільшення виробництва зерна та підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тільки поліпшення забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази останнього, впровадження інтенсивних технологій виробництва, прогресивних форм організації праці, поліпшення матеріального стимулювання праці мають сприяти підвищенню врожайності зернових культур та збільшенню обсягів виробництва зерна.

У даний час досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреб країни в зерні. Поряд з невисоким рівнем урожайності зернових допускаються значні втрати зерна при збиранні, транспортуванні, зберіганні, переробці-та використанні. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів, недостатньої кількості грубих, соковитих та зелених кормів, невідповідності структури виробництва зерна потребам тваринництва та під, впливом багатьох інших, у тому числі й організаційних, факторів щорічні перевитрати зерна досягають 10--12 млн. т. Незабезпечення відповідного рівня годівлі сільськогосподарських тварин зумовлює зниження їх продуктивності, зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції, зниження рівня споживання продуктів харчування населенням країни. Поряд з цим зниження обсягів виробництва зерна змушує підприємства зменшувати поголів'я худоби та птиці, що в свою чергу також спричинює зниження обсягу виробництва тваринницької продукції, гальмує розвиток цієї галузі.

Важливим фактором подальшого розвитку зернового господарства України е розвиток ринку зерна. Виходячи із законів ринкової економіки та специфіки зернопродуктового підкомплексу, розвиток ринку зерна повинен передбачати: надання господарської самостійності виробникам і створення умов для конкуренції учасникам ринкової торгівлі зерном і зернопродуктами; роздержавлення підприємств системи заготівлі, зберігання і переробки зерна та відміну хлібної монополії; зміну порядку формування і розподілу державних ресурсів зерна; перехід на економічні методи державного регулювання ринкових відносин. За таких умов основним завданням державного регулювання повинен бути захист Інтересів виробників і споживачів зерна з метою забезпечення прибутковості виробників продукції та захисту інтересів споживачів за допомогою контролю еквівалентності цін на зерно і засоби виробництва, що постачаються виробникам, регулювання умов поставок зерна на ринок. Метою державного регулювання ринку зерна має бути підтримка функціонування ринкового механізму і коригування його розвитку в потрібному для України напрямі.

Розроблена концепція розвитку зернового господарства України передбачає повне забезпечення населення країни хлібом і хлібопродуктами за кількістю та якістю відповідно до науково обґрунтованих норм споживання з урахуванням регіональних особливостей, а також худоби -- зернофуражем згідно із зоотехнічними нормами за кількістю і структурою зерна, насіннєвого, страхового фондів, поставок у централізовані фонди, перспективи виходу країни на світовий ринок як експортера зерна.

3.3 Проектне обґрунтування урожайності та визначення беззбиткового обсягу виробництва

У процесі планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах необхідно приймати рішення щодо раціонального розміру виробництва продукції та її асортименту. Для цього використовують метод "витрати - обсяг - прибуток" або його ще називають аналізом беззбитковості. Сутність цього методу полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків.

Для визначення мінімального обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбитковість виробництва, необхідно знати:

1) ціну реалізації одиниці продукції;

2) обсяг постійних витрат на виробництво продукції;

3) величину змінних витрат на одиницю продукції;

Сукупні витрати (ТС) - це сума витрат на всі види ресурсів, залучених до виробництва даного виду продукції.

Постійні, або умовно-постійні (FС) витрати - це витрати, які у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробництва продукції. До них належать: амортизаційні відрахування будівель, техніки та обладнання, які використовуються у відповідній галузі рослинництва; орендна плата; загальновиробничі витрати, що віднесені на відповідну галузь; частина витрат на ремонт необоротних активів, витрати по використанню капіталу, страхові відрахування тощо.

Змінні витрати (VС) - це витрати, величина яких визначається обсягом одержаної продукції або залежить від обсягу виконаних робіт і визначається для короткострокового періоду як різниця сукупних та постійних витрат. Це прямі витрати на оплату праці, насіння, паливо та мастильні матеріали, добрива тощо.

Маржинальний дохід (МR) - ціна реалізації одиниці продукції за мінусом змінних витрат на її виробництво.

Зауважимо, що для окремого виду продукції маржинальний дохід та змінні витрати на одиницю продукції є величиною постійною, а постійні витрати на одиницю продукції поступово зменшуються із збільшенням обсягів виробництва.

Визначення критичного (беззбиткового) обсягу виробництва і реалізації продукції у натуральному вираженні (Q') здійснюється за формулою:

або

де:

Q' - беззбитковий обсяг продажу продукції, ц;

Р - ціна одиниці продукції, грн./ц;

FС - постійні витрати на виробництво продукції, грн.;

VС - змінні поточні витрати на виробництво продукції, грн./ц;

МR - маржинальний дохід від 1 ц реалізованої продукції, грн./ц.

Виручка від реалізації такого обсягу продукції та витрати на її виробництво тотожні і дорівнюють:

TC(Q') = FC+VC(Q') =P*Q'

Класифікація витрат на постійні та змінні є умовною і буде відмінною для планування екстенсивного або інтенсивного типів нарощування обсягів виробництва продукції рослинництва. У першому випадку розширення площ посіву сільськогосподарських культур вимагатиме пропорційного збільшення витрат практично всіх видів виробничих ресурсів за незмінної їх урожайності і змінними будуть всі прямі витрати на виробництво продукції рослинництва. В другому випадку аналіз беззбитковості дозволить оцінити ефективність нової технології вирощування сільськогосподарських культур для однакових площ їх посіву. До змінних витрат тут слід віднести ті витрати, фактори яких забезпечать інтенсифікацію виробництва І збільшення валової продукції. Існує певний обсяг виробництва, який є оптимальним з позиції витрат на виробництво додаткової одиниці продукції, після досягнення якого кожна додаткова одиниця продукції обходиться все дорожче. В рослинництві прикладом цього є зростання урожайності сільськогосподарської культури від внесення добрив до певного рівня, після якого додатково внесені поживні речовини майже не дають приросту врожайності або навіть обумовлюють її зниження.

Метод аналізу беззбитковості можна використати також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для отримання певної (наперед встановленої) величини прибутку.

Таблиця 3.2

Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації продукції зерна в ТОВ АФ «Хвиля»

На підставі даних розрахунків можна зробити висновок, що при незмінній посівній площі буде досягнутий беззбитковий обсяг виробництва зерна при урожайності 19,2 ц\га, тобто для покриття постійних витрат на вирощування зернових культур господарству необхідно виробляти 40171,9 ц продукції.

Розглянемо фактори підвищення урожайності зернових культур в умовах підприємства.

Враховуючи власний багаторічний досвід, учені Інституту зернового господарства радять вирощувати зерно у спеціалізованих сівозмінах:

І. 1-горох; 2-озима пшениця; 3-цукрові буряки; 4-ячмінь.

ІІ. 1-горох; 2-озима пшениця; 3-кукурудза на зерно; 4-кукурудза на силос.

ІІІ. 1-горох; 2-озима пшениця; 3-цукрові буряки; 4-кукурудза на зерно.

IV. 1-еспарцет; 2-озима пшениця; 3-цукрові буряки; 4-ячмінь з підсівом еспарцету.

Визначальним для успішної реалізації врожаю зерна є використання сертифікованого насіння 00-якості. Елементарними вимогами до сорту є придатність його до умов вирощування, стійкість до осипання, низька уражуваність хворобами та, звісно, потенційна урожайність. Найбільш урожайною культурою з зернових вважається озима пшениця, а саме сорти «Циганка», «Крижинка», «Миронівська», що характеризуються надзвичайною стійкістю до вилягання протягом усього вегетаційного періоду та особливо високою стійкістю до осипання.

Тому для збільшення прибутку підприємства запропонуємо заходи щодо підвищення урожайності зернових культур.

У таблиці 13 представлені умови, дотримання яких дає змогу підвищити урожайність зернових культур на 14,5 ц/га. Враховуючи можливі суб'єктивні фактори, планова надбавка урожайності становитиме 12,5 ц/га.

Таблиця 3.3

Резерви підвищення урожайності зернових культур в ТОВ АФ “Хвиля”

Список використаної літератури:

1. Бондар О. Ринок зерна у 2005/2006 / О. Бондарь// Агро Перспектива. - 2005. - №7. - С.25

2. Гончаренко О.В. Закон про зерно: погляд у майбутне // Економіка АПК. - 2003.- №1.-С. 108-102.

3. Зайцев О., Сергієнко О. / Посіємо озимину високоврожайними сортами // Пропозиція. - 2001. - № 7. - С.46 - 47.

4. Діхтяр В. Майбутнє зерна//Агро Перспектива. - 2005. - №10. - С.34-35

5. Економіка підприємства: Підручник/ За заг.ред. д.е.н., проф.. Л.Г. Мельника.- Суми: ВТД «Університетська книга», 2004.-648 с.

6. Лавроніновий В.В./ Організаційно - економічні напрямки поліпшення умов реалізації зерна та його використання // Науковий вісник НАУ. - 2000. - № 23.

7. Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф. Рослинництво. / (Cучасні інтенсивні технології вирощування основних польових культур. // -Львів: НВФ "Українські технології", 2006. - 730 с.

8. Макаренко В. / Колоскова плутанина // Агро Перспектива. - 2005. - №9. - С.41

9. Мацибора В.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. / Економіка підприємства// Навч. посібник. - К.: Каравела, 2008. - 312с.

10. Михайлов Ю. Регулювання ринку зерна та заставні ціни на зерно // Пропозиція - 2000. - № 8-9.

11. Мінаков І. А. / Ефективна інтенсифікація зернового виробництва // Зернові культури.. - 2003. - № 3.

12. Ніколаєва З.П. / Зерновий ринок 2003 - 2004 м.р. // Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С. 159 -160.

13. Олійник Н.М. / Економічна ефективність технологій вирощування пшениці // Науковий вісник НАУ. - 2000. - № 23.

14. Петрик В.В. / Підвищення ефективності діяльності зернопереробних підприємств // Економіка АПК - 2002. - № 2.

15. Поточна кон'юктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на 2006-2007р.р.// Ю.О. Гапусенко, С.А. Станісевич, // Інститут Аграрної економіки, УААН, 2006, с. 4-17.

16. Рослинництво: //Підручник для студентів агрономічних спец. вузів III - IV рівнів акрид / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 591с.

17. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. // Економіка підприємства// Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероб. та доп.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.-356с.

18. Степам Т. /Економіка виробництва зернових в Україні//Пропозиція. - 2005. - №8-9. - С. 31-32

19. Уланчук В.С. / Формування ринку зерна та продуктів його переробки // Економіка АПК. - 2000. - № 10.

20. Харченко В.В. / Формування ринку зерна України та його місце в світовому розподілі виробництва і споживання // Агроінком. - 2005. - №8 - С. 6-10;

21. Харченко О.В. / Основи програмування врожаїв сільськогосподарських культур: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво “Університетьска книга”, 2003. - 244 с.

22. Чмирь С.М /Роль сівозмін у розвитку виробництва зерна // Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С. 18 - 20.

23. Щур М.І. /Виробництво пшениці має бути раціональним // Економіка АПК. - 1996. - № 3. - С. 74 -77.

24. Яцук В. /Зерно України та його місце на світовому ринку//Вісник аграрної науки. - 2005. - №7. - С. 78-82.

Размещено на Allbest.ru