Удосконалення управління ефективністю виробництва в умовах ПП "Каравай" м. Житомир

Забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів.

Ефективність виробництва - найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях [9, с. 85]. Під економічною ефективністю управління виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих же витратах, тим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, або чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

Ефективність виробництва - це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна виміряти через коефіцієнт - відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури [57, с. 101].

Процес виробництва на будь - якому підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг [62, с.56].

Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи - це по суті терміни - синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств) [64, с.127].

Процес формування результатів і ефективності виробництва:

Результати (1.1)

Ефективність (продуктивність) =

Ресурси (витрати)

Показано процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи), де перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній та вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо - господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це, важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (рис. 1.1).

=

Рис. 1.1 Схема формування результатів та ефективності виробництва

Джерело: [24, с.154]

Відповідні види ефективності виробництва виділяються переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.

Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками представлено на рис.1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками

Джерело [24, с. 167]

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають особливість - не усі з них піддаються кількісному виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм підвищення ефективності виробництва.

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.

Проблема ефективності вцілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі управління виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.

Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загально - економічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання [37, с.145].

У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують якусь певну сторону діяльності.

Узагальнюючі показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.

Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.

Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності - інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.

Однак, було б помилково зі сказаного робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко - економічних показників.

Як уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва, була введена система показників, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище:

- узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва;

- показники ефективності використання праці;

- показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень;

- показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

Наочно систему показників ефективності суспільного виробництва можна представити у вигляді рис.1.3.

Рис.1.3 Система показників ефективності суспільного виробництва

Джерело:[ 37, с.235]

Ефективність суспільного виробництва є складною і багатоплановою категорією. Тому її окремі сторони можна виміряти за допомогою системи економічних показників. З їх допомогою визначається результативність використання окремих видів ресурсів, зокрема праці, фондів, матеріалів.

Ефективність виробництва аналізується за показниками:

Фондовіддача -- показник ефективного використання основних виробничих засобів. Розраховується за формулою:

ФВ = ВВП : ОВ (1.2)

де ФВ -- фондовіддача; ВВП -- валовий внутрішній продукт; ОВЗ - вартість основних виробничих засобів.

Фондомісткість (ФМ) характеризує потребу в основних виробничих засобах для виробництва одиниці продукції промисловості.

Визначається як показник, обернений фондовіддачі:

ФМ = 1 : ФВ = ОВЗ : ВВП (1.3)

Фондоозброєність -- це показник оснащеності працюючих у промисловості основними виробничими засобами.

ФО = ОВЗ : Ч (1.4)

де ФО -- фондоозброєність; Ч -- чисельність працюючих.

Продуктивність праці -- показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості:

ПрП = ВВП : Ч (1.5)

Ураховуючи попередні формули, фондоозброєність можна виразити як добуток фондомісткості та продуктивності праці:

ФО = ФМ * ПрП = (ОВЗ * ВВП) : (ВВП * Ч) = ОВВ:Ч (1.6)

Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат у промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції. Прямі матеріальні витрати включають вартість усіх матеріальних ресурсів, використаних у виробництві промислової продукції: сировини, палива, тепло - та електроенергії, основних та допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

До прямих матеріальних витрат не належить амортизація.

Матеріаломісткість може визначатися на одиницю валової продукції промисловості або валового внутрішнього продукту:

ММ = ПС : ВП (1.7)

де ММ -- матеріаломісткість промислової продукції, визначена за валовою продукцією (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ПС -- вартість прямих матеріальних витрат; ВП -- валова продукція.

За видами економічної діяльності та підприємствах рівень продуктивності праці визначається за формулою:

Пп = Q : Чпвп (1.8)

де Пп -- продуктивність праці за видами економічної діяльності і підприємствами; Q -- обсяг продукції, грн; Чпвп -- середньоблікова чисельність персоналу, осіб.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = ПЗ : КК * 100 % (1.9)

де Рф - рентабельність основних засобів; Пз - загальний прибуток за звітній період; Кк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду [15, с.190].

Виробництво можливе тільки при введенні у виробничий процес всіх чинників, що діють взаємозв'язано і доповнюють один одного.

1.2 Методичні підходи до оцінки управління ефективністю виробництва

В економічній літературі під методом управління виробництва розуміється спосіб, прийом і навіть сукупність прийомів цілеспрямованого впливу на колективи людей, а через них - на матеріальне виробництво для досягнення конкретної мети або розв'язання певної проблеми. Таким чином, суть методу становить сукупність практичних прийомів та методів здійснення функцій з повним врахуванням об'єктивних економічних законів.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів називають методами управління. Методи являють собою важливий елемент процесу управління (наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члена [38, с. 229]. Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління.

За допомогою різноманітних методів управління досягається організуючий вплив керуючої системи чи окремого керівника на об'єкт управління, визначаються умови економічного кругообігу фондів, час виробництва і обігу виробничих фондів.

У вітчизняній літературі методи управління найчастіше об'єднуються в три групи:

- економічні методи;

- адміністративні (організаційно-розпорядницькі);

- соціально - психологічні методи [39, с. 230].

Економічні методи управління ґрунтуються на дії економічних факторів ринкової економіки, їм належить провідне місце в системі методів управління господарською діяльністю фірм. Вони сприяють виконанню такої функції управління, як планування. Ці методи управління пов'язані і з функціями мотивації та контролю.

До економічних методів управління належать стратегічне і поточне планування господарської діяльності підприємств, формування системи оподаткування суб'єктів господарювання, визначення дієвої амортизаційної політики, встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій, а також матеріальне стимулювання праці, ціноутворення, фінансування, кредитування, штрафні санкції.

В управлінні важлива роль належить економічним інтересам і матеріальній зацікавленості, а звідси - економічним методам управління.

Економічні методи управління - це способи впливу на економічні процеси і явища через інтереси працівників, що досягається шляхом створення економічних умов (стимулів), які спонукають працівників і підприємства діяти в потрібному напрямі для досягнення поставлених цілей. Фактори стимулювання, що лежать в основі економічних методів, діляться на:

а) зовнішні - реалізаційна ціна на продукцію, ціни на предмети матеріально - технічного постачання, кредити, податки, митні платежі, кошти держави на соціальну інфраструктуру, державні субсидії, державні премії, іноземні субсидії, тарифи за послуги, штрафи;

б) внутрішні - аванс, основна зарплата, додаткова оплата, премії, привілеї, майновий і земельний пай, дивіденди, внутрішньогосподарські ціни і тарифи, спецодяг тощо.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих належать податок на прибуток, на землю, на транспорт, на добавлену вартість та ін. Непрямими податками є митний та акцизний збори. Мито стягується з товарів, які ввозять, вивозять і транзитних, а також цінностей, що перевозять під контролем митного відомства.

Важливим регулятором господарської діяльності господарства є кредит. Кредитування господарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційних банків за рахунок власних коштів та одержаних кредитних ресурсів від Національного банку України.

На господарську діяльність господарства впливають також місцезнаходження виробничих, торгових та інших підприємств та ступінь розвитку інфраструктури в місцях діяльності їх. Місцеві органи влади також використовують ряд економічних регуляторів щодо господарства, до яких відносять рентні платежі, місцеві податки і збори.

Таким чином, економічне регулювання господарської діяльності підприємства здійснюється державою та уповноваженими нею органами.

Що стосується економічних важелів внутрішнього впливу, то тут необхідно відмітити, що вони встановлюються та регулюються колективним договором господарства, відповідно до нього працівники господарства отримують аванс та основну заробітну плату. За простої почасової системи заробіток працівника господарства формується відповідно до його тарифної ставки (окладу) і фактично відпрацьованого часу [39, с. 237].

Також конкретним відображенням економічних методів управління є планування, комерційний (господарський) розрахунок, економічний аналіз та ін.

Планування - це засіб передбачення ходу розвитку виробництва.

На практиці це комплекс робіт по розробі планів і організації робіт по їх виконанню. В перехідний період планування не тільки не губить свого значення, але й стає ключовою функцією управління виробництвом, оскільки сприяє формуванню і розвитку ринку, в тому числі ринку послуг зв'язку. При цьому використовуються наступні дані:

- вивчення попиту і пропозиції на ринку;

- ринкового ціноутворення;

- діючої системи доведення товарів і послуг до споживачів [39, с. 125].

При складанні планів розвитку зв'язку необхідне чітке дотримання певних пропозицій між розвитком засобів зв'язку і продуктивних сил країни, підгалузями зв'язку, окремими ланками мережі зв'язку .

Найбільш перспективними з них є ЕММ, оскільки вони дають можливість переходу до варіантного, а потім оптимального планування.

Методи планування:

- балансовий метод;

- нормативний метод;

- метод економічного аналізу;

- метод експертних оцінок;

- економічно - математичний метод.

У вирішенні задач економічного планування існує два підходи:

- розробка моделей розвитку інформацією, тобто від минулого до майбутнього;

- розробка моделей розвитку, в яких спочатку визначаються майбутні орієнтири, а на їх основі, по спеціальних алгоритмах, здійснюється рух до теперіщньго.

Комерційний розрахунок - це метод ведення господарства шляхом порівняння у вартісній (грошовій) формі затрат і результатів виробничо - фінансової діяльності. Комерційний розрахунок вимагає відповідності затрат і результатів господарської діяльності, порівняння витрати сільськогосподарського підприємства з його власними прибутками, одержання прибутку, за рахунок якого проводяться платежі державі, забезпечується розширене виробництво і створюються фонди економічного стимулювання. Комерційний розрахунок виражає об'єктивну можливість та необхідність ощадливого, економічно обґрунтованого управління виробництвом на підставі використання ринкового механізму і матеріального стимулювання колективів і окремих виконавців за результати їх праці [57, с.178].

Аналіз, як особлива функція менеджменту, являє собою процес збору, опрацювання, осмислення і інтерпретації одержаних даних для підготовки і прийняття управлінських рішень. Економічний аналіз має вирішальне значення у виборі цілей і конкретних стратегій діяльності; у відшуканні і мобілізації внутрішніх резервів для збільшення обсягу виробництва і скорочення витрат, покращення якості продукції на підставі переходу від екстенсивних до інтенсивних форм ведення виробництва, широкого впровадження досягнень науки і передового досвіду. Планово - економічний відділ постійно вивчає фактори, що впливають на кінцеві результати господарювання, приймає участь в обґрунтуванні управлінських рішень, в контролі за здійсненням запланованих заходів щодо подальшого вдосконалення госпрозрахункових важелів управління виробництвом і забезпечення росту його ефективності.

Отже, суть економічних методів полягає у здійсненні непрямого впливу на виконавців і створенні таких економічних передумов, за яких вибір напряму своєї діяльності здійснює саме підприємство, його господарські підрозділи і окремі виконавці під впливом економічних стимулів, що діють як перспективи матеріальної вигоди або втрати. На закінчення слід відмітити, що економічне управління виробництвом не може замінити складного комплексу методів управління і зокрема адміністративного (організаційно розпорядчого) управління і соціально-психологічних методів [39, с.237].

В управлінні діяльністю підприємств, поряд з економічними, важлива роль належить методам організаційно - розпорядчого впливу. Вони забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу та дисциплінарної відповідальності. Так, організаційно - розпорядчі методи забезпечують підтримку організованості роботи та високої дисципліни праці, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємств, організацій та окремих працівників.

Застосування організаційно - розпорядчих методів впливу виключає суб'єктивізм і захоплення адмініструванням. Інакше кажучи, керівник і працівники апарату управління, вирішуючи різноманітні питання господарської та іншої діяльності, не повинні покладатися лише на силу розпоряджень і наказів.

Для успішної роботи підприємств у нових умовах господарювання передусім слід активізувати соціальну активність кожного працівника - ініціативність, творчу цілеспрямованість, самодисципліну. Цього можна досягти, управляючи інтересами та через інтереси. Здійсненню цього завдання сприяють соціальні та психологічні методи управління, які забезпечують реальні умови для переходу від адміністративних до економічних методів управління. Теоретичною основою соціальних та психологічних методів управління є соціальна психологія і психологія особистості як науки про закони психофізичної діяльності індивіда, різних суспільних груп, колективів. Мета цих методів управління - вивчати і використовувати закони психічної діяльності людей для оптимізації психологічних явищ та процесів у інтересах суспільства й особистості. У цьому полягає єдність, тісний зв'язок і взаємозумовленість соціальних та психологічних методів управління. Разом з тим, між ними існують і відмінності: за допомогою соціальних методів управління здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами, за допомогою психологічних - управління поведінкою індивіда та міжособистісними стосунками у колективі.

Організаційно - розпорядчі методи тісно пов'язані з і економічними методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань з досягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно - розпорядчих методів управління передує економічним методам, оскільки для того, щоб використати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. Організаційно - розпорядчі методи управління ґрунтуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання.

Характерними особливостями організаційно - розпорядчих методів управління є: прямий вплив на об'єкт управління; обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів; суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Організаційний вплив на об'єкт управління здійснюється у формі регламентування, нормування, інструктування та інформування. Він є засобом впливу через документи тривалої дії [65, с.100].

Вплив на систему за допомогою організаційного нормування реалізується через встановлення нормативів, які уточнюють межі будь-якої діяльності, параметри технічних і економічних процесів. Використовуються такі нормативи:

- техніко - технологічні - регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів;

- економічні - охоплюють регулювання оплати і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності;

- трудові - це норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, трудового розпорядку тощо;

- фінансово - кредитні - регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін.;

- матеріально - постачальницькі - визначають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів у підприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження тощо;

Організаційно - управлінські, до них відносять типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та ін. [39, с. 238].

На відміну від організаційного впливу методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління і спрямованості на регулювання виробництва та усунення збоїв і перешкод, що виникають у роботі, їх здійснюють шляхом прийняття адміністративно - управлінських актів керівником, проведення спеціальних організаційних заходів. Розпорядчий вплив реалізується у формі наказів, розпоряджень, вказівок (письмово чи усно). Накази можуть віддаватися керівником підприємства як в письмовій, так і в усній формі. При цьому використовуються кадрові, виробничі накази, накази по заробітній платі, з приводу переводу на іншу роботу, прийняття на роботу та звільнення з роботи, накази про покарання та заохочення. Розпорядження віддаються як в усній, так і в письмовій формі начальниками підрозділів, служб, в деяких випадках - керівником. Вони мають на меті виконання наказів. Вказівки використовуються для виконання наказів і розпоряджень. Дисциплінарні дії на підприємстві використовуються згідно з конкретними ситуаціями. Вони виливаються в зауваження, догани, звільнення.

Колегіальні органи здійснюють розпорядчий вплив шляхом ухвалення постанов. Постанови - це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації в цілому.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання та ін. Розпорядчий вплив здійснюється на основі розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, які виникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючи ці рішення конкретним виконавцям для реалізації.

Організаційно - розпорядчі методи управління можна класифікувати також за джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління, практика свідчить, що кожний рівень системи управління має свої особливості організаційного впливу і виділяє ті з них, які найбільш ефективні для цього рівня.

Отже, організаційно - розпорядчі методи витікають із суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем. Звідси випливає потреба застосування організаційно - розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної форми і спонукає виконавців до конкретних дій.

Крім об'єктивних факторів (рівень розвитку виробничих сил, характер існуючих виробничих відносин, організація праці, рівень кваліфікації, матеріальне та моральне стимулювання тощо) на трудову активність людей впливають суб'єктивні фактори (соціальна та психологічна структура трудового колективу, взаємовідносини людей, ціннісні установки, орієнтація працівників, індивідуальне ставлення до роботи, розуміння змісту та значення своєї праці, а також особистий настрій, бажання). Все це підвищує значення соціально - психологічних методів управління. Активізація різних соціально-психологічних якостей трудового колективу сприяє ефективній реалізації потенціалу кожного з виконавців.

Об'єктом соціальних методів управління підприємства є група працівників і трудовий колектив у цілому, а метою - управління формуванням і розвитком колективу для оптимальної згуртованості його членів у досягненні загальної мети шляхом забезпечення єдності інтересів, соціальної справедливості, розвитку ініціативи і почуття відповідальності кожного працівника за результати індивідуальної та колективної праці. Під впливом соціально - психологічних факторів в управлінні формуються суспільна свідомість, психологічні зв'язки в колективі, відношення до праці. Психологічний стан працівника може сприяти підвищенню продуктивності й ефективності праці, і навпаки, знижує трудову активність людей (втома, роздратування, апатія тощо).

Соціально - психологічні фактори звичайно виступають у вигляді матеріальних умов праці (стан та забезпеченість технічними засобами, техніка безпеки, санітарно - гігієнічні умови праці, виробнича естетика) і організаційних моментів (організаційне нормування та регламентування, трудова дисципліна) [64, с.55].

Поряд з об'єктивними на трудову активність людини у виробничому колективі значно впливають суб'єктивні фактори: психологічна структура колективу, розподіл ролей, соціальний статус робітників, характер неформальних зв'язків, індивідуальне відношення до праці, настрій.

Соціально - психологічні методи управління - це сукупність конкретних прийомів впливу на процеси формування та розвитку трудових колективів, соціальні процеси, що відбуваються всередині них, структуру зв'язків споживачів, інтереси, стимули, соціальні завдання. Соціально -психологічні методи управління являють собою єдність двох аспектів управлінського впливу на працівників - соціального і психологічного.

Соціальний вплив проявляється через сукупність конкретних способів і прийомів, спрямованих на формування і розвиток виробничого колективу, трудову і творчу активність його працівників, формування духовних інтересів людей і їх світогляду.

Соціальні методи управління за змістом і цільовою спрямованістю є відображенням об'єктивних соціальних зв'язків та стосунків усередині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують їх формування і розвиток шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, схильності тощо. Залежно від цього соціальні методи управління поділяють на дві групи:

1) методи управління окремими груповими явищами і процесами;

2) методи управління індивідуально - особистісною поведінкою.

До методів управління окремими груповими явищами і процесами належать методи:

- підвищення соціальної активності;

- соціального регулювання;

- управління нормативною поведінкою [25, с. 44].

Методи підвищення соціальної активності покликані підвищувати ініціативу і творче ставлення членів колективу до виконання службових та громадських обов'язків. Ефективним засобом стимулювання трудової активності є моральне заохочення працівників за результатами праці. Зокрема у господарстві працівників які досягли високих успіхів у професійній діяльності нагороджують грамотами, цінними подарунками тощо

Методи соціальної профілактики включають різні форми попередження:

- перенесення інтересів у сферу загально корисної діяльності, дисциплінарної допомоги;

- захист соціальних інтересів колективу (виступи на зборах і прийняття відповідних рішень);

- організація конфліктних комісій.

Психологічний вплив полягає в регулюванні взаємовідносин між членами виробничого колективу з метою створення в ньому сприятливого психологічного клімату. Психологічний вплив базується на використанні різноманітних факторів: інформованість про результати праці, моральні спонукання до творчості, ініціативи, активності якісної праці, врахуванні психологічних особливостей працівників, забезпечення перспективного соціального й професійного росту, справедливості матеріального стимулювання, підборі працівників з врахуванням їх психологічних характеристик.

В процесі управління ці способи і прийоми впливу різним чином поєднуються, завдяки чому підвищується їх ефективність.

Психологічні методи управління покликані забезпечити формування первинних трудових колективів відповідно до індивідуальних здібностей, нахилів, інтересів працівників і дотримання їх психологічної сумісності та шляхи регулювання відносин між людьми, впливаючи на індивідуальну психологію окремих робітників. Тому знання аспектів психології та правильне використання кадрів управління має важливе значення. Вони повинні розуміти особливості поведінки людини, враховувати його темперамент, тип вищої нервової діяльності.

Міжособисті ролі проявляються у вигляді конкретного виконання прав і обов'язків в залежності від індивідуальних особливостей і здібностей людини. Від того, як вони виконуються, формується і соціальний статус людини.

Об'єктом психологічних методів управління підприємства є індивід, а метою - управління психічною діяльністю особистості кожного працівника для раціонального регулювання його поведінки і міжособистісних стосунків у трудовому колективі, створення на цій основі оптимального морально - психологічного клімату в колективі, який сприяє активізації діяльності його членів.

Суб'єктом психологічних методів управління є керівник господарства, який у своїй діяльності спирається на думку членів трудового колективу. За допомогою психологічних методів управління регулюються міжособистісні стосунки як працівниками і керівниками, так і між членами трудового колективу господарства.

Психологічні методи управління поділяють на такі основні групи:

- методи формування і розвитку трудового колективу;

- методи гуманізації стосунків у трудовому колективі;

- методи психологічного спонукання (мотивації);

- методи професійного відбору і навчання.

Методи формування і розвитку трудового колективу дають можливість підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу. До методів гуманізації стосунків у трудовому колективі належать: стиль керівництва; культура управління; етика управлінської діяльності.

Їх завданням є створення оптимальних стосунків між працівниками і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості.

Сутність методів психологічного спонукання (мотивації) полягає у формуванні у працівників мотивів до високопродуктивної праці завдяки розвитку ініціативи та винахідливості, з цією метою в господарстві неодмінно заохочуються раціоналізаторські пропозиції та ініціатива.

Основний зміст процесу управління ефективністю виробництва виявляється у здійсненні безпосереднього цілеспрямованого впливу суб'єкта управління на об'єкт за допомогою відповідного механізму. У процесі такого впливу реалізуються цілі, завдання, функції, принципи та методи, які і складають зміст механізму управління[25, с.42].

Усі методи, що використовуються в управлінні, пов'язані між собою, доповнюють один одного і повинні використовуватися в органічній єдності.

1.3 Фактори впливу на управління ефективністю виробництва