Економічна ефективність, облік витрат на виробництво продукції рослинництва та шляхи їх удосконалення у колективному сільськогосподарському підприємстві "Сонячне" Миколаївського району

Досвід передових господарств країни переконливо свідчить, що для значного підвищення врожайності соняшнику вирішальне значення має впровадження інтенсивної технології його вирощування.

Застосування інтенсивної технології дає змогу значно підвищити урожайність порівняно з традиційними методами вирощування соняшнику. У 1986-1990 роках, застосувавши інтенсивну технологію у вирощуванні соняшнику, а також дотримавши всіх агротехнічних прийомів (до цього треба додати сприятливі агрометеорологічні умови), господарства Запорізької, Дніпропетровської і Харківської областей одержали середній урожай 18,0 - 18,8 ц з 1 га, а Донецької, Полтавської, Вінницької та Черкаської областей - 19,7 - 22,9 ц з 1 га.

Виробничий досвід показує, що точне і своєчасне застосування всіх прийомів агротехніки є запорукою добрих врожаїв соняшнику на всіх площах посіву навіть без застосування хімічних засобів боротьби з бур'янами.

Важливою умовою досягнення стабільності високих урожаїв є правильне чергування соняшнику з іншими культурами у сівозміні. На те саме поле він має повертатися не раніш як через 8-10 років. За цей час у ґрунті значно зменшується концентрація інфекції, різко знижується ураження рослин вовчком, несправжньою борошнистою росою, сірою та попелястою гнилями та іншими хворобами. Враховуючи географічне розташування КСП «Сонячне» можна зазначити, що на даній території набагато менше ніж на інших розповсюджена біла та попеляста гнилі, що є дуже сприятливою умовою вирощування соняшника.

Не рекомендується розміщувати соняшник безпосередньо після сої, гороху, квасолі, тютюну й томатів.

Кращими попередниками для соняшнику є озимі та ярі колосові, кукурудза на зерно і силос. Науковими дослідженнями встановлено, що найефективніші ланки сівозміни в досліджуваному господарстві ті, де соняшник висівають після кукурудзи чи озимої пшениці.

Кращими ґрунтами для вирощування є типи чорноземів, каштанові та сірі лісові, непридатними - піщані, засолені та дуже кислі. Погано росте соняшник також на важких глинистих ґрунтах. КСП «Сонячне» має в наявності південні чорноземи, тобто одні з найкращих ґрунтів для вирощування соняшника.

Щодо особливостей передпосівного обробітку ґрунту, то передпосівну культивацію потрібно проводити безпосередньо перед сівбою з одночасним внесенням гербіцидів. Враховуючи географічне розташування КСП «Сонячне» можна зазначити, що на цій території часто бувають пилові бурі, тому проти вітрової ерозії застосовується плоскорізий обробіток ґрунту.

Також необхідною умовою одержання високого врожаю соняшнику є внесення органічних і мінеральних добрив. Внесення 18-20 т/га підвищує врожайність насіння на 1,4 - 3,6 ц з 1 га Власних же органічних добрив звісно, що не вистачає господарству, адже тваринництво знаходиться в занепаді.

Для підвищення врожайності соняшнику важливу роль відіграє також посівний матеріал. Насіння має бути добре відкаліброване за розмірами, з високими посівними кондиціями, протруєне і оброблене препаратами проти дротяника та інших шкідників. Досліджуване господарство, як правило, використовує свій посівний матеріал, закуповуються лише гібриди або нові районовані сорти.

Щоб зменшити напруження під час збирання, слід попередити масові ураження соняшнику хворобами (насамперед білою та сірою гнилями), а для цього у кожному господарстві треба вирощувати не менш як два - три кращих сорти або гібриди, різні за тривалістю вегетаційного періоду.

У південних районах України, тобто в досліджуваному господарстві, питома вага середньостиглих сортів і гібридів має становити понад 60%, ранньостиглих - близько 40%; у північних же районах - скоростиглих -30 - 40%, а ранньостиглих - 60 - 70%. Господарство застосовує гібриди Санстар, Одеський 249, Казіо, Євро флот та ін., що характеризуються високою врожайністю (від 23,0 до 48,8 ц з 1 га) і значним вмістом жиру (49,0 - 51,6%), та районовані у всіх областях України.

Щодо строків посіву, то в КСП «Сонячне» їх диференціюють виходячи з рівня забур'яненості полів. На чистих полях кращі строки посіву настають, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогрівається до 8 - 10, а на дуже забур'янених - до 10 - 12°С, і після цього передпосівною культивацією знищується основна маса ранніх бур'янів, що встигли прорости. На дуже забур'янених поля високоефективні гербіциди застосовують до посіву соняшнику, що дає змогу очистити поля від бур'янів протягом періоду вегетації, скоротити кількість післяпосівних розпушень ґрунту аж до повного їх виключення.

Максимальну врожайність соняшник забезпечує за максимальної густоти посівів у конкретних грунтово-кліматичних умовах. Оптимальна густота рослин має становити у південному Степу 35-40 тис. рослин на гектар, де і розміщене КСП «Сонячне».

Ще одним шляхом підвищення економічної ефективності вирощування соняшнику є застосування біостимуляторів росту. Це є один з екологічно безпечних методів збільшення продуктивності сільськогосподарських культур, зокрема соняшника. Нажаль, досліджуване підприємство поки що не має коштів на застосування біостимуляторів.

Не можна також не сказати про вплив на урожайність соняшника навантаження бджіл. При забезпеченні навантаження бджіл (1 сім'я на 1 га) прибавка врожаю складає 4-6 ц з 1 га, а це досить вагомі дані. Досліджуване підприємство застосовувало цей захід у 2004 та 2005 роках, коли мало бджолосім'ї. Але, на жаль, господарство зараз не тримає бджолосім'ї.

Технічне переоснащення галузі рослинництва не відповідає сучасним вимогам щодо виробництва зерна, зокрема дотриманню оптимальних термінів і високої якості виконання технологічних операцій; нормам витрат технологічних матеріалів (паливно-мастильних матеріалі, запасних частин та ін.), зниження технологічного навантаження на довкілля - в першу чергу на верхній шар грунту) та ін. [6].

Розв'язання проблем технічного оновлення і забезпечення зерновироб - ництва в сучасних ринкових умовах потребує перегляду підходів щодо формування ринку техніки й технічних послуг, насамперед за участю підприємств тракторного сільськогосподарського машинобудування та їх машинно-технологічних об'єднань, спроможних забезпечити не тільки розширенне відтворення машинно-тракторного парку аграрних формувань, а й обслуговування її протягом усього періоду її експлуатації, навчання інженерно-технічних і механізаторських кадрів для її ефективного використання, створивши мережу дилерських і обслуговуючих формувань [9].

Досягти приросту валового збору зерна у досліджуваному господарстві дає ліквідація втрат при збиранні врожаю, які виникають внаслідок порушення оптимальних строків збирання, як це мало місце у минулому, 2010 році. Значна частина зернозбиральних комбайнів у досліджуваному господарстві вже відпрацювали свій нормативний строк використання і тому з кожним роком все важче стає якісно підготувати їх до збирання врожаю. Під час проведення збиральних робіт все більше відбуваються відмови комбайнів та значні простої. Якість запасних частин, які вже не виробляються заводом-виробником комбайнів, а виготовлюються ремонтними підприємствами, дуже низька, то втрати зерна збільшуються (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Розрахунок резервів збільшення виробництва продукції рослинництва в КСП «Сонячне» за рахунок ліквідації втрат при збиранні врожаю у 2010 році

Культури	Площі, зібрані пізніше агротехнічного строку	Урожайність, ц/га	Резерв збільшення виходу продукції
			з 1 га, ц	всього
		при збиранні в строк	пізніше строку		ц	тис. грн.
Пшениця	278	33,4	24,5	8,9	2474	209,8
Ячмінь	122	21,0	17,5	3,5	427	37,1
Соняшник	250	25,0	7,6	17,4	4350	1242,3
Разом	650	х	х	х	х	1489,2

Отже, несвоєчасне збирання врожаю у 2010 році на площі 650 га призвело до втрат майже 290 т зерна та 435 т насіння соняшнику на суму 1489,2 тис. грн. Усунення цього негативного явища можливе за рахунок якісного планування і раціонального збирання врожаю шляхом інтенсивного використання наявних та залучених комбайнів.

Вище зазначалося, що КСП «Сонячне» на період жнив потребує додаткового залучення техніки. Альтернативним напрямом суттєвого зменшення напруженості при збирання зернових культур, скорочення втрат і потреб у техніці є використання послуг машинно-технологічних станцій. При цьому МТС за свої послуги в Миколаївському районі одержують 15% зібраного врожаю. Як показав досвід господарств цього ж району, втрати зерна при збиранні комбайном «Джон - Дір» складають 0,5% врожаю на кожному гектарі посівів зернових. Таким чином, при можливій врожайності зернових культур в КСП «Сонячне» на рівні 40 - 45 ц/га комбайнами господарства марки СК-5 «Нива» може бути зібрано в середньому по 33,2 ц/га, а комбайнами «Джон - Дір» - 40,2 ц/га. При цьому можуть бути збережені від втрат 7 ц на кожному гектарі, а плата за послуги МТС - 4,9 ц. В господарстві додатковий валовий збір міг бути 126 тонн (600 га х 2,1 ц/га), а виручка від реалізації збільшилась б на 82,5 тис. грн. (126 т х 655,10 грн).

Відомо, що для отримання добрих і сталих врожаїв слід вкладати більше коштів. Господарству необхідно збільшити інвестиції у виробництво продукції рослинництва, насамперед, для придбання нових сортів.

Одним їз шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження у господарствах високоврожайних сортів і гібридів стійких проти хвороб. За даними наукових установ Національної академії аграрних наук України, частка добрив у формуванні врожаю становить у країнах Європи - 45 - 50%; США - 40 - 45%; в Україні - 30 - 40%, а насіння відповідно: 8 - 15%; 8 - 10%; 10 - 20%.

За даними зарубіжних і вітчизняних науково-дослідних установ кожна сортозаміна дає прибавку врожайності від 5 до 8 ц/га при високої прибутковості нових сортів. При цьому бажано мати в господарстві декілька сортів за різними строками досягнення стиглості. Також бажано щоб нові сорти були пристосовані до природно-кліматичних умов досліджуваного господарства.

Фахівці (О. Уліч та ін.) стверджують, що біологічний оптимум найвищої продуктивності в стадії достигання становить 8-10 днів після досягнення повної стиглості, а в разі перестоювання щодня може втрачатися від 0,5 до 1 ц зерна на кожному гектарі. Якщо ж поле засіяти одним сортом, зібрати весь врожай у такі терміни важко.

На нашу думку, в господарстві доцільно висівати 3 - 4 сорти різних груп стиглості. За розрахунками наукових установ НААНУ, ранні й середньопізні сорти повинні займати по 10 - 15%, а середньоранні й середньостиглі - по 30-45% посівних площ [55].

Висів сортів, різних за строками дозрівання, дозволяє збирати кожен з них в міру достигання, тобто створюється так званий збиральний конвеєр і оптимізуються строки жнивного процесу. Крім того, краще й ефективніше використовується збиральна техніка, зменшуються втрати врожаю [55].

Нами пропонується розширити площі посіву нового сорту озимої пшениці «Хуторянка», виведений Інститутом фізіології рослин і генетики НАНУ та Миронівским інститутом пшениці НААНУ, стійкий до групи шкодочинних хвороб, характеризується високими показниками посухостійкості і стійкості проти вилягання та обсипання. Вміст клейковини - 30 - 34%, білка - 13 - 14%. Цей сорт був занесений до Реєстру сортів рослин України у 2004 році. Зрозуміло, що витрати при цьому на насіння зростають - ціна 1 тонни включає вартість товарного зерна товарного та сортову надбавку, яка в залежності від якості насіння (елітне чи першої репродукції) може коливатися в межах 80 - 150%.

Визначимо економічну ефективність подальшого впровадження цього сорту в КСП «Сонячне» і зростання питомої ваги вказаного сорту в загальній структурі посівів озимої пшениці на перспективу - 2011 рік, враховуючи, що при цьому можливо використання насіння власного виробництва (табл. 4.2).

За рахунок отриманого приросту прибутку в подальшому можна розширити площі під новими високоврожайними сортами зернових.

Таблиця 4.2. Економічна ефективність розширення посівів сорту озимої пшениці «Хуторянка» в КСП «Сонячне»

Показники	Районований сорт Селянка у 2010 р.	Кращій сорт «Хуторянка»
Урожайність, ц/га	23,9	29,8
Прибавка урожайності в порівнянні з районованим сортом, ц/га	-	5,9
Виробничі витрати на 1 га - всього, грн. - в тому числі додаткові витрати, пов`язані з впровадженням нового сорту	1294 -	11394 100
Виробнича собівартість 1 ц проданого зерна, грн.	54,16	46,77
Ціна реалізації 1 ц, грн.	65,51	65,51
Додаткова грошова виручка від реалізації зерна у розрахунку на 1 га, грн.	-	386,50
Прибуток від реалізації, грн. - на 1 ц реалізованої продукції; - на 1 га посівної площі	11,35 271,26	18,74 558,45
Додатковий прибуток на 1 га, грн.	-	287,19
Рівень рентабельності, %	20,9	40,0

Одним з напрямів підвищення ефективності зерновиробництва є хімічний захист посівів зернових культур від шкідників, хвороб і бур'янів. Розповсюдження на посівах зернових колосових різноманітних бур'янів (особливо багаторічних та дводольних - осот, щириця та ін.) зменшує наявність вологи у грунті, а в умовах південного Степу це призводе до зниження врожайності.

Дослідження наукових установ НААНУ встановлено, що Діален С - контактний та системний гербіцид з широким спектром дії, ефективний проти переважної більшості дводольних бур'янів, може бути застосований на полях зернових з підсівом багаторічних трав. Розрахунки за даними досліджуваного господарства свідчать, що для знищення бур'янів на тих ролях, які дуже засмічені осотом, чортополохом та іншими сорняками, доцільно використовувати гербіциди на посівах зернових культур. Але при цьому потрібно обережно використовувати гербіциди в оптимальних дозах з високою якістю обприскування. Як правило, вказані роботи треба проводити вранці у безвітряну погоду, дотримуючись усіх вимог безпеки праці та охорони навколишнього середовища (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Економічна ефективність використання гербіцидів у зерновиробництві КСП «Сонячне»

Показники	Фактично у 2010 році	Діален С, 40% в.р.
Урожайність, ц/га	23,3	30,3
Прибавка урожайності в порівнянні з контролем, ц/га	-	7,0
Виробничі витрати на 1 га - всього, грн.: в тому числі додаткові витрати, пов'язані з використанням гербіцидів	1294 -	1455,85 161,85
Виробнича собівартість 1 ц проданого зерна, грн.	55,53	48,04
Ціна реалізації 1 ц, грн.	65,51	65,51
Грошова виручка від реалізації продукції у розрахунку на 1 га, грн.	1526,38	1984,95
Прибуток від реалізації, грн. - на 1 ц реалізованої продукції; - на 1 га посівної площі	9,98 232,53	17,47 529,34
Додатковий прибуток на 1 га, грн.	-	296,81
Рівень рентабельності, %	17,9	36,3
Окупність додаткових витрат одержаним додатковим прибутком, грн.	-	1,83

Отже, як свідчать дані табл. 4.3, окупність 1 грн. додаткових витрат додатковим прибутком від реалізації прибавки врожайності складає 1,83 грн.

Керівництву і спеціалістам КСП «Сонячне» доцільно провести заходи по захисту рослин від бур'янів на площі 370 га. Відповідно до цього досліджуване господарство у 2011 році понесе додаткові витрати на суму 59,8 тис. грн. Додатковий валовий збір зерна складе 259 тонн, додаткова грошова виручка - 169,6 тис. грн., а додатковий прибуток становитиме 109,8 тис. грн.

Першочерговими завданнями, як і наголошувалося раніше повинно бути зростання врожайності, а також зменшення собівартості виробленої продукції, що дозволить господарству одержувати більше прибутку від цієї галузі.

Напрями зниження собівартості визначаються змістом того чи іншого фактору і втілюють у собі ті засоби і заходи, які забезпечують найповніше використання різних факторів, а також сприяють максимальній реалізації наявних резервів. Вивчаючи основні напрями скорочення виробничих витрат, слід мати на увазі, що внутрішні і зовнішні фактори тісно взаємопов'язані і їх вплив на рівень собівартості часто переплітається.

Необхідність режиму економії значно посилюється нині, оскільки підприємство. Яке допускає перевитрати коштів, може збанкрутувати. Ринок і конкуренція примушують виробника вести суворий рахунок в усьому.

Особливу увагу потрібно приділити економії витрат палива, насіння та інших матеріальних цінностей.

На зниження витрат пального впливають декілька груп чинників. До першої групи належать організаційно-економічні чинники: узгодження норм витрат пального з технічним станом сільськогосподарської техніки та умов її експлуатації, підвищення коефіцієнта використання пробігу автомобілів, повніше використання причепів, дотримання енергооптимальних швидкостей руху; раціоналізація системи постачання, поділу та зберігання пального; удосконалення взаємовідносин між водіями та плановим відділом стосовно витрат та обліку пального; покращення оперативного планування і управління перевезеннями, раціональне поєднання автомобільного, тракторного та гужового транспорту; врахування особливостей шляхових та природно-кліматичних умов.

Друга група об'єднує техніко-технологічні чинники: підтримання експлуатаційного стану техніки; недопущення втрат пального при транспортуванні, збереженні і заправці, утримання обладнання нафтогосподарства у нормативному справному стані, тощо.

Щоб зменшити витрати палива на холості переїзди агрегатів варто застосовувати крупногрупове використання техніки з забезпеченням її охорони у неробочий час та заправкою пальним на місці роботи пересувними заправниками, організувати двозмінне використання технічних засобів.

Значну роль в енергозбереженні при виробництві зерна має застосування енергоефективної техніки (комбіновані агрегати). Суміщення операцій при використанні комбінованих агрегатів покращує якість виконання робіт за рахунок оптимізації розривів у часі між операціями, зменшує ущільнення ґрунту, жорсткіше узгоджує кінематичні показники операцій.

Підвищенню конкурентоспроможності продукції зерновиробництва сприяє і одержання зерна м'якої пшениці більш високої якості. За інших однакових умов більш висока закупівельна ціна у зерновиробництві формується за високої якості зерна. Той виробник, який одержав більше пшениці першого - третього класів, має більше шансів продати його за більш високою ціною, ніж ті, хто намагається продати зерно четвертого - п'ятого класів або фуражну пшеницю. При цьому, більш висока закупівельна ціна не призводить до зменшення попиту на високоякісне зерно.

Всі параметри якості зерна в Україні визначені державними стандартами технічних умов (ДСТУ). Найважливішими з них, за тверд - женням фахівців, є такі:

- забруднення спорами сажки (сажкове зерно) для першого - третього класів не може перевищувати 5% від загальної маси проби, а для четвертого класу - не більше 8%. Якщо у сівозмінах переважають зернові, то особливу увагу слід приділити протруєнню посівного зерна найкращими препаратами, такими як Вітавакс 200 ФФ, Кінто ДУО та ін.;

- масова частка білка в перерахунку на суху речовину для першого класу становить 14%, для другого - 13, для третього - 12 і для четвертого - 11 відсотків.

- частка сирої клейковини для зерна пшениці першого класу становить 30%, для другого - 27%, для третього - 23% і для четвертого - 18 відсотків.

Враховуючи, що останні два показники є головними у визначенні класів, а отже, й ціни зерна, науковці радять дотримуватися таких умов:

- по-перше, для досягнення найбільшого вмісту білка в зерні кращими попередниками є багаторічні бобові трави (люцерна, еспарцет та ін.) і зернобобові за оптимальних строків висіву найбільш якісним насінням з подальшим досягненням оптимальної густоти рослин;

- по-друге, в синтезі білків зерна важливим є наявність у ґрунті в оптимальних дозах таких мікроелементів, як сірка (S) й мідь (Cu). Тому після аналізу ґрунту в разі потреби їх вносять додатково;

- по-трете, обов'язковим є своєчасне підживлення азотними добривами у фазах розвитку рослин: кущіння (весняне), вихід у трубку, наливання зерна (на початку).

Допустимий вміст шкідливих домішок (ріжки та сажкові зерна, а також насіння бур'янів) для першого класу становить не більше 0,2%, для другого - 0,3%, для третього й четвертого - 0,5 відсотка. Дотриманню вказаних вимог сприяють надійний захист посівів зернових культур за допомогою гербіцидів і якісна доочистка зернової маси на току.

Допустима зернова домішка для першого та другого класів становить близько 5%, для третього - 8%. І для четвертого - 10%. При цьому кіль - кість пророслих зерен не повинна перевищувати для першого та другого класів відповідно по 1%, а для третього та четвертого класів - відповідно по 3%.

На думку науковців, щоб зменшити кількість зернової домішки (зерна жита, тритикале та ячменю) в основній масі зерна пшениці, потрібно:

по-перше, не висівати пшеницю після зернових колосових попередників (втрати зерна на полі під час збирання іноді досягають 5%), бо падалиця обов'язково проросте в посівах культурних злаків та витримає всі гербіцид ні обробки;

по-друге, сіяти якісним насінням першої, другої репродукції, добре очищеним від насіння інших культур та бур'янів.

Смітна домішка (без шкідливої) має фузаріозні зерна, зіпсовані зерна, насіння куколю та мінеральну домішку: пісок, гальку й шлак. Для зерна першого класу така домішка не може перевищувати 1,5%, для другого - 2%, для третього - 3% і для четвертого - 4 відсотки.

Фахівці також радять для підвищення якості під час зберігання зерна враховувати таке:

у брудному, не доочищеному зерні від смітної домішки завжди заводяться шкідники, тому на зберігання потрібно закладати чисте зерно;

- для кращого очищення зерна його потрібно очищувати двічі. Перше, - золи зерно пшениці з-під комбайна доставляють на тік. І вдруге - коли зернова маса досушена до вологості 14,5% (із такого зерна краще відходять різні домішки, і зерно стає чистішим);

- періодичний догляд дає змогу вчасно визначити вогнища кліщів та амбарного довгоносика;

- в 90% випадків після тривалого зберігання (1 - 2 місяці) вміст клейковини підвищується на 1 - 2% в 90% випадків.

Найменші дрібниці впливають на якість зерна. Тому слід звертати увагу на стандарти, за якими зерно пшениці та інших зернових культур закуповують та зберігають.

Залежно від напряму використання зерна висуваються конкретні вимоги до його якості. Вони впливають на ціну реалізованої продукції, є предметом контракту і становлять критерій оплати. У Європейському Союзі (ЄС) до зернової продукції, що експортується або імпортується, встановлені певні якісні вимоги.

Зерно має бути здоровим і вільним від шкідливих речовин. Допустима кількість рештків засобів захисту рослин, важких металів, мікотоксинів, шкідливих хімікалій та нітратів регулюються відповідними законодавчими актами щодо обмеження їх допустимої кількості.

Важливу роль у всіх зернових культур займає натура, що характеризує вагу 1 літра зерна. Встановлені мінімальні показники, нижче яких зерно не купується при імпорті-експорті.

Важливими критеріями при визначенні цін на хлібопекарську пшеницю, жито та пивоварний ячмінь є показники внутрішньої якості. В тому числі для пшениці хлібопекарські це таки показники:

клейковина - фракції протеїну (білка) пшениці, які можна вимити з борошна. Вони визначають об'єм хліба та пружність тіста;

вміст протеїну - має високий рівень кореляції з вмістом клейковини;

скловидність характеризує зв'язок між зернами крохмалю та протеїном в ендоспермі. Від неї залежать витрати енергії при помолі зерна;

показник седиментації - міра для оцінки здатності набухання і якості протеїнового комплексу зерна;

число падіння показує, що зерна крохмалю ні механічно, ні в результаті передчасного проростання не пошкоджені.

Ряд дослідників відмічають, що у Европейському союзі відсутня чітка стандартизація пшениці та фуражного зерна (така, як в Україні), а існують загальні вимоги до продовольчої та пшениці для іншиї цілей використання. Основними показниками якості в ЄС виступають натура, число падіння та зовнішній вигляд пшениці, тоді як в Україні більшу увагу приділяють вмісту білка, вмісту та якості клейковини. Вимоги до натури та числа падіння пшениці в ЄС високі.

Невідповідність українських стандартів міжнародним вимогам дає можливість зернотрейдерам одержувати значні прибутки. Так, купуючи у українських сільськогосподарських товаровиробників пшеницю з високим вмістом білка, але з невисоким - клейковини, тобто як фуражну (вміст клейковини не відповідає нормі), та продаючи її на світовому ринку як продовольчу (адже показник клейковини там не враховують), за рахунок різниці вони нагромаджують безпідставно (не вкладаючи ніяких зусиль для покращення якості пшениці) великі кошти. Сільськогосподарські товаровиробники України залишаються в економічному програші.

Тому ми підтримуємо пропозиції фахівців та науковців, що на першому етапі невідкладним є завдання з гармонізації українських стандартів до міжнародних. Адаптація стандартів забезпечить підвищення інвестиційної привабливості зернової галузі, а також конкурентоспроможність нашого зерна, що стане передумовою збільшення обсягу експортованої зернової продукції [19].

4.2 Удосконалення внутрішньогосподарських економічних взаємовідносин в виробництві продукції рослинництва

Важливу роль в ефективному розвитку виробництва продукції рослинництва відіграє така складова його економічних відносин, як матеріальне стимулювання і оплата праці робітників. На жаль, в останні роки в Україні відбувається стійке падіння її рівня, виникнення заборгованості по ній, що вкрай загострює соціально-економічну ситуацію на селі. У результаті оплата праці у сільському господарстві перестала виконувати властиві їй стимулюючу та відтворювальну функції. Слід визнати, що внаслідок інфляційних процесів, глибокої фінансової кризи в країні, диспаритету цін, недосконалої нормативно-правової бази розподільні відносини в цілому зазнали деградації. Останнє, насамперед, проявилося у втраті зв'язку між оплатою праці і кінцевими результатами господарювання, а також у відновленні відрядної системи оплати праці (до того ж - у натуральній формі).

В КСП «Сонячне» застосовується застаріла відрядно-преміальна форма оплати праці. Суть її полягає в оплаті праці за одиницю виконаної роботи чи відпрацьованого часу. Проте вона не відображає в реальній мірі заробіток працівника, у нього відсутні стимули до праці. Тому ця система потребує заміни.

Слід зазначити також, що в КСП «Сонячне» вказана система оплата праці не повністю заохочує робітників до дбайливого ставлення стосовно витрат виробництва, насамперед на насіння, мінеральні добрива, енергоресурсів та ін., тому що оплата їх праці залежить лише від кількості виконаних нормо-змін. В сучасних умовах, коли господарська діяльність внутрішньогосподарських формувань здійснюється на принципах самостійності, самоокупності і самофінансування, зумовлюється необхідність запровадження системи праці, яка б залежала не тільки від кількості та якості виробленої продукції, а й від витрат на її виробництво. Такий підхід буде зацікавлювати робітників не тільки в тому, щоб отримати більше продукції, а й у прагненні скоротити витрати по різних статтях.

Одним з головних шляхів для вирішення цієї проблеми є запровадження у господарствах товарно-грошових внутрішньогосподарських розрахункових відносин. Саме при такій формі відносин між господарством і трудовими колективами досягається найбільший ефект у підвищенні кількості і якості виробленої продукції, раціональному використанні матеріалів, обладнання, техніки, зниженні витрат на виробництво продукції (причому не за рахунок зменшення заробітної плати робітників) тощо.

Визначення розрахункової ціни здійснюється при розрахунках собівартості продукції з установленням за одиницю продукції в натуральному і грошовому виразі витрат по кожній статті: оплати праці з нарахуваннями, насіння, засоби захисту рослин, робота та послуги, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, амортизація основних засобів, ремонти (капітальний і поточний), платежі (страхові, податок на землю та ін.), інші матеріальні витрати з урахуванням середньої норми прибутку по господарству. В КСП «Сонячне» у зерновиробництві до витрат на посівну площу включають вартість таких ресурсів, для яких норми використання встановлені на гектар, тобто вартість насіння, палива, засоби захисту рослин, добрива, оплата праці по тих технологічних операціях, по яких норми виробітку встановлені в гектарах - передпосівний обробіток ґрунту, сівба, збирання та ін. до витрат на продукцію входить вартість тих ресурсів, норми витрат яких встановлені на фізичну одиницю.

За такої системи оплати праці нараховується аванс згідно з тарифними ставками і кваліфікаційними розрядами, а після отримання продукції нараховуються доплати. Якщо аванс виявиться більшим, ніж оплата праці за розрахунковою ціною, то визначається борг (у формі кредиту), який разом з відсотками за кредит вираховується з оплати праці за наступний місяць.

Ефективність тієї або іншої системи оплати праці залежить від досягнутого рівня свідомості робітників, довіри працюючих між собою, ставлення їх до праці та засобів виробництва як до своєї власності.

Ці обставини і обумовлюють, за якими принципами обирати систему оплати праці. Досвід показав, якщо працівники первинних трудових колективів не досягають високого рівня злагоди і повної взаємодовіри, не забезпечують добросовісного виконання трудового завдання, то за таких умов доцільніші відрядні системи оплати праці. В тих колективах (у більшості невеликих, до 10 осіб), які створенні за добровільним бажанням працюючих і вони повною мірою довіряють один одному та прагнуть до високопродуктивної праці, доцільніші системи погодинної (поденної) оплати праці та їх поєднання.

На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності форми і системи оплати праці, тарифні сітки, розцінки, схеми посадових окладів, умови запровадження розмірів надбавок, доплат, премій, винагород встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Генеральною і Галузевою угодами.

Однією з форм внутрішньогосподарських розрахункових взаємовідносин є внутрішньогосподарська цільова суборенда, яка реалізується на основі оренди у підприємства землі (у нашому випадку площі ріллі), та інших засобів виробництва і використання їх для вироблення продукції. Господарство у свою чергу зобов'язується купувати вироблену орендним колективом продукцію, для чого використовує внутрішньогосподарську розрахункову ціну.

Ця форма відносин між господарством і колективом відрізняється простотою у розрахунках і у той же час гнучкістю. Вона більш зрозуміла для членів орендного колективу. В розрахункові ціни включають тільки ті статті затрат, які безпосередньо залежать від діяльності орендарів.

Впровадження орендних відносин доцільно починати з розробки з укладання «Договору про внутрішньогосподарську цільову суборенду, в якому визначається:

- обсяг продукції за видами, який члени бригади повинні виробити на закріпленій за ними площі, при запланованій урожайності;

- розрахункова ціна, за якою господарство закуповуватиме продукцію у колективу бригади;

- умови розподілу продукції, виробленої понад запланований обсяг;

- умови преміювання за перевищення планової якості зерна;

- права та обов'язки керівництва підприємства та колективу підрозділу.

Для початку визначимо обсяг продукції, який колектив бригади повинний буде виробити на за закріпленій за ним площі. Для цього використовуємо показники запланованої урожайності.

Наступним етапом буде визначення ціни, за якою господарство буде закуповувати зерно у бригади. Тобто визначимо розрахункову ціну за 1 ц зерна.

В залежності від досягнутого рівня господарювання і нормативної бази можуть використовуватися різні способи визначення розрахункових цін. На підприємствах, де процес виробництва базується на раціональній технологічній основі і досягнута низька собівартість продукції, розрахункові ціни визначають виходячи з фактичних затрат на виробництво продукції за 3 - 5 попередніх років. В ці ціни можуть вноситися корективи на можливе зниження затрат.

В тих підприємствах, де розроблені обґрунтовані нормативи прямих виробничих затрат на одиницю продукції, розрахункові ціни можна встановлювати виходячи з цих нормативів.

У господарствах, де урожайність сільськогосподарських культур нижче, ніж на підприємствах, працюючих в аналогічних умовах, визначають розрахункові ціні виходячи з перспективної собівартості продукції (прямих затрат). В такому випадку розрахункова ціна визначається по формулі:

РЦ = ПС + К х (НС - ПС),

де РЦ - розрахункова ціна, грн.;

ПС - перспективна собівартість продукції, грн.;

НС - нормативна собівартість продукції, грн.;

К - коефіцієнт, враховуючий розмір премії за економію прямих витрат (нами пропонується на рівні 0,4).

На практиці використовуються і інші способи визначення розрахункових цін.

В процесі виробництва продукції всі взаєморозрахунки орендного колективу і керівництва господарства між собою відбуваються на основі купівлі-продажу: матеріальних засобів і оплати послуг - за планово-обліковими цінами, виробленої продукції - за розрахунковим цінами.

До отримання продукції підрозділ працює в кредит. Для цього планово-економічним відділом господарства видаються не лімітовані чекові книжки, або визначена сума розрахункових грошових знаків (якщо господарство використовує дану форму взаєморозрахунків).

Купуючи матеріальні засоби, чи користуючись конкретними послугами, керівник орендного колективу (бригадир) виписує чек підрозділу господарства (або адміністрації), послугами якого колектив користувався. Для контролю витрат грошових коштів бригадир заводить витратну відомість.

Колективу бригади адміністрація господарства відкриває чільний рахунок витрат і доходів, в якому щомісячно відображає затрати матеріально-грошових засобів за планово-обліковим цінам, виручку від продажу продукції за розрахунковими цінами і визначають госпрозрахункових дохід, чи заборгованість бригади.

Крім виручки за отриману і зараховану продукцію в розділі про доходи колективу чільного рахунка вказується також дохід, отриманий бригадою від надання послуг іншим підрозділам господарства і інші доходи (виплачені бригаді штрафи згідно договору, відшкодування витрат від стихійного лиха тощо).

Витрати бригади складаються з матеріально-грошових засобів (враховуючи аванс заробітної плати), витрачених впродовж року, суми вартості послуг, наданих іншими обслуговуючими підрозділами (гаражем, мехзагоном і т. ін.).

Різниця між доходами і витратами складає госпрозрахунковий дохід орендатора (колективу бригади), котрий використовує його за власним розсудом. Переважна частина коштів госпрозрахункового доходу розподіляється поміж членами колективу бригади. Орендар може також створювати фонди розвитку виробництва, резервний фонд (який наприклад може бути використаний колективом у роки з несприятливими погодними умовами) тощо.

При отриманні колективом госпрозрахункового доходу, він розподіляється згідно коефіцієнта трудової участі під час виробництва продукції. Тобто кожний учасник отримує частку коштів яка пропорційна обсягу робіт, які він виконав впродовж року. Визначити частку робітника можна помноживши кількість люд.-год., затрачених окремим працівником на виробництво продукції протягом року, на суму доходу бригади, що припадає на кожну затрачену бригадою людино-годину.

Позитивний ефект від переходу на підрядні відносини проявляється перш за все в процесі виробництва продукції, бо тепер від того, яку кількість продукції буде отримано в кінці року, якої якості буде продукція, з якими витратами на виробництво, залежать майбутні доходи бригади. Тобто орендний колектив зацікавлений у тому, щоб на виробництво продукції витрачалося якнайменше матеріалів, палива, робочого часу тощо. При цьому продукції треба отримати якнайбільше, і до того ж доброякісної. Всі намагання колективу знизити витрати на виробництво продукції зі збереженням обсягів її виробництва в результаті призведуть до впровадження ресурсозберігаючих технологій, недопущення виникнення витрат понад необхідні на виробничі процеси, до раціонального використання ресурсів: матеріальних та трудових.

Тобто ті проблеми, які раніше намагалось вирішити керівництво підприємства, тепер доведеться вирішувати пересічним працівникам. Раніше за економію прямих витрат робітникам виплачували премії, але оскільки економію витрат у нашому господарстві, при існуючій системі контролю і обліку, можливо порахувати лише в кінці року, по зведеним витратам, то виплатами премій, як правило, зловживали за рахунок обману і приписок. При орендному підряді це неможливо, бо за всі зайві, непродуктивні витрати, робітник розплачується сам (за рахунок зменшення своїх прибутків), крім того, він за них відповідає перед колективом, з яким працює пліч-о-пліч.

Як бачимо, запровадження орендних відносин є вигідним як для працівників орендного колективу, так і для господарства в цілому.

Важливим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів.

В умовах розвитку ринкової економіки відносини між виробничими підрозділами (бригадами) і адміністрацією господарства повинні будуватись на поєднанні загальногосподарського керівництва з розвитком виробничо-господарської самостійності цих підрозділів у виконанні завдань по виробництву продукції зерновиробництва і використання матеріально-технічних ресурсів; створення бригадам відносно рівних умов здійснення виробничих програм; сприяння зацікавленості господарств і механізованих підрозділів у збільшенні обсягів виробництва продукції, підвищення її якості та зниження собівартості.

На сьогоднішній день перспективною вважається орендна форма економічних відносин, при якій в певному робочому колективу (бригаді) передаються за відповідну плату у довгострокове або безстрокове використання земельні угіддя, трактори, бурякозбиральні комбайни та інший необхідний набір сільськогосподарської техніки.

В сучасних умовах орендні відносини реалізуються в двох формах:

Орендний підряд у господарства землі та інших засобах виробництва і використання їх для вирощування продукції на замовлення даного підприємства (так звана цільова оренда).

Надання певному колективу або орендним працівникам господарства землі та інших засобів виробництва на підставі суборенди з правом самостійного визначення виду продукції, яка буде вироблятись та вільної її реалізації (вільна суборенда)

Вважаємо за доцільне впровадження в досліджуваному господарству цільову суборенду. Суть цільової суборенди в тому, що між колективом підрозділу та правлінням аграрного формування на договірній основі встановлюються взаємовідносини, аналогічні товарно-грошовим.

Підрядний колектив, за яким закріплюється сільськогосподарські угіддя і необхідні основні засоби закуповує у господарства за планово-обліковими цінами матеріальні цінності (насіння, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали, тощо), послуги автотранспортного. машинно-тракторного парку, електроенергію та інше.

Вироблену продукцію колектив продає господарству за розрахунковими (договірними) цінами. Різниця між орендною виручкою і фактичними витратами є доходом підрядного колективу, який повністю надходить в його розпорядження.

Всі взаєморозрахунки між підрядним колективом і господарством здійснюються в бухгалтерії підприємства. Основним документом, який регламентує відносини між орендодавцем та орендарем є договір, що має юридичну силу з моменту підписання. Отже, для підвищення ефективності виробництва пропонуємо застосовувати форму суборендного підряду цільового характеру.

4.3 Розвиток ринку продукції рослинництва

Формування сучасного ринку є однією з головних умов зміцнення економіки господарюючих суб'єктів. Ринок зумовлюється розвитком товарно-грошових відносин і виконує такі функції: встановлення і розвиток взаємовигідних зв'язків між товаровиробниками і споживачами; створення механізму конкуренції; регулювання попиту і пропозиції; формування ринкових цін.

Ми згодні з Месель-Веселяком В.Я., Саблуком П.Т. та ін., що для забезпечення стабільного розвитку сільського господарства, в тому числі й рослинництва, необхідно створювати однакові умови для підприємницької діяльності в усіх галузях виробництва і сферах економіки країни. На всіх має поширюватися дія закону вартості, за якого кожний товаровиробник повинен бути в змозі відшкодувати свої затрати і одержати необхідний для розширеного відтворення прибуток.

Для цього слід відпрацювати механізми економічних взаємовідносин як у самому агропромисловому комплексі, так і сільського господарства з іншими галузями та сферами економіки країни. При цьому повинно бути забезпечене:

- умови для вирівнювання міжгалузевих відносин, за яких на рівновеликий капітал суб'єкти господарської діяльності одержували б рівновеликі прибутки відповідно до норми прибутку як відношення його до середньорічного капіталу. Прибутки, що одержуються понад середню по країні норму, слід оподатковувати за прогресивною шкалою для накопичення коштів щодо державної підтримки галузей;

- врахування нормативної собівартості та прибутку на одиницю продукції за нормою, яка склалася в середньому по економіці країни, при встановленні нормативних цін на продукцію сільського господарства;

- оперативне цінове регулювання на продукцію сільського господарства у зв'язку зі зміною кон'юнктури цін на матеріально-технічні ресурси, роботи й послуги, які використовують сільськогосподарські товаровиробники [56].

Ринок продукції рослинництва є тією складовою частиною економіки будь-якої країни, який визначає продовольчу безпеку в державі, а також опосередковує фінансово-економічне благополуччя аграрних товаровиробників. Актуальним питання розвитку ринку продукції рослинництва було повсякчас, залишається воно таким і тепер.

Ми погоджуємося з Саблуком Р.П. і Шпикуляком О.Г. в тому, що сьогодні для розв'язання фінансових проблем учасників ринку зерна в Україні необхідно здійснити такі заходи:

активізація експорту зернових, зокрема обсягів, які не можуть бути

спожиті на внутрішньому ринку;

- закупівля зерна державою для створення достатніх його резервів на внутрішньому ринку за цінами, не нижчими за встановлений Урядом рівень;

- підвищення ролі Аграрного фонду у формуванні внутрішнього ринку зерна через виділення йому достатніх фінансових ресурсів на здійснення інтервенцій щодо закупівлі зерна з метою підтримання цін на внутрішньому ринку, особливо з перших днів збирання врожаю;

- розвиток біржової торгівлі зерном як індикатора ціноутворення на внутрішньому ринку;

- створення безпосередньо зерно виробниками за допомогою держави та інвесторів кооперативних елеваторів, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів зі збуту сільськогосподарської продукції, в тому числі і зерна на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- постійне вдосконалення нормативно-правової бази розвитку зерно - продуктового підкомплексу й регулювання ринку зерна [48].

Україна є одним - з найбільших виробників пшениці в світі. За сприятливої кон'юктури на світовому ринку пшениці українські зернотрейдери суттєво збільшили її експорт - 5,49 млн. т у сезоні 2005/2006 та 6,5 млн. т у 2006/2007 маркетинговых роках. За прогнозами експертів Організації з економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) і ФАО та Американського інституту досліджень продовольства та аграрної політики (FAPRI) експорт пшениці з України стабілізується на рівні 6 млн. тонн. За підсумками цих двох сезонів, Україна посіла шосте місце у світі серед країн-експортерів.

В той же час, виступаючи під час брифінгу в Каховському районі на Херсонщіні наприкінці червня 2009 року, колишній міністр аграрної політики України Ю. Мельник сказав, що у 2009-2010 маркетинговому році буде експортовано понад 24 млн. тонн зерна.

Діяльність на зерновому ринку вимагає наявності дуже великих фінансових ресурсів, знання світового ринку, наявності представництв у багатьох країнах світу і вміння працювати в цих країнах. На жаль, сьогодні це під силу тільки великим міжнародним трейдерам. На ринку України нині діють не більше десяти відомих у світі трейдерів, серед яких «Каргіл», «W.І. Експорт-імпорт», «Дрейфус», «Тредігрейн» та інш. На кожного з цих міжнародних трейдерів працюють 200 - 300 українських трейдерів, які спеціалізуються на постачанні зерна в українські порти. На вітчизняних трейдерів працює величезна кількість сільгоспвиробників. Але прибутки і надприбутки від цього експорту мали потужні зернотрейдери та численні посередники, а селяни, реалізуючи численним посередникам щороку зерно за низькими цінами, залишаються зі своїми негараздами у зерновироб - ництві[40].

Ми згодні з Макаренко П.М. у тому, що ключове місце аграрного сектору у розвитку економіки України, його входження у Світову організацію торгівлі (СОТ) вимагає негайного розв'язання проблеми взаємоузгодженості цін і прибутковості сільськогосподарського виробництва. В той же час держава має проводити не політику ціноутворення, а політику певного його регулювання. Ціна з боку держави повинна бути засобом, а не об'єктом регулювання [29].

Ми згодні з думками І. Лукінова, О. Шпичака та ін. в тому, що ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. За допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнення науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів тощо.

Проблема державного цінового регулювання в Україні на сучасному етапі є дуже актуальною, оскільки вимагає обов'язкового врахування вимог СОТ, до якої ми не так давно вступили. Аргументами на її користь є те, що в чистому вигляді повністю нерегульованого ринку немає в жодній країні. Весь хід історії розвитку суспільства свідчить, що ринок - це найефективніший спосіб господарської організації з усіх раніше відомих. Але і ринок не панацея від всіх негараздів, він має свої недоліки. Ринкове регулювання часто сприяє невиправданій диференціації прибутків, які залежать не лише від вкладеної праці, капіталу, таланту і кмітливості виробника, а й також від везіння, випадку, збігу обставин, кон'юнктури.

Необхідність державного втручання в механізм ціноутворення в агропромисловому комплексі зумовлена тим, що його кінцева продукція задовольняє першочергові потреби населення і її безперервний збут значною мірою залежить від платоспроможного попиту населення.

Цінова політика в аграрному секторі повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що споживаються сільськогосподарськими товаровиробниками.

Сучасна цінова політика повинна вирішувати основне завдання - вивести сільське господарство на беззбиткову основу відтворення і має спрямовуватися:

- на першому етапі (в умовах існуючої у світі і в Україні фінансової кризи та обмежених можливостей держави) - на забезпечення, як мінімум, простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства;

- на другому етапі (в міру виникнення фінансових можливостей) - на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету між галузями економіки країни;

- на третьому етапі - на здійснення поступового переходу від прямого регулювання до впровадження непрямого впливу на доходи сільськогосподарських товаровиробників через інструменти фінансово-кредитного і страхового регулювання.

Стратегічний підхід до державного регулювання зернового ринку та вдосконалення законодавчої і нормативно-правової бази, що регулює правовідносини на ринку зерна, можуть істотно поліпшити результативні показники функціонування як окремих суб'єктів зернового ринку, так і в цілому агропродовольчого сектору України[48].

Введення заставних цін і заставних закупок зерна з боку Аграрного фонду у сільськогосподарських товаровиробників слугує за один їз прикладів формування дієвого економічного середовища на зерновому ринку країни. Заставні ціни являють собою мінімальні гарантовані державою ціни, які мають забезпечувати відшкодування прогнозованої нормативної собівартості зерна, мінімальний прибуток, необхідний для простого відтворення виробництва та враховувати прогнозовану кон'юнктуру ринку на плановий період.

В той же час не можна вважати, що лише через заставні ціни і операції держава повинна проводити формування державних продовольчих резервів або що лише через них здійснюється регулювання цін на ринку. В якійсь мірі це так, але головним «інструментом» регулювання цін на ринку має бути інтервенційні фонди.

Для стабілізації зернового ринку і з метою протидії обвалу цін на зерно (а це призводить до банкрутства зерно виробників) держава здійснює на ньому закупівельні (фінансові) і товарні інтервенції. Фінансові інтервенції здійснюються у формі організації закупівель зерна і проведення з ним заставних операцій, а товарні інтервенції - у формі організації продажу зерна з державного і регіонального фондів.

Поєднання двох важелів - заставних закупок зерна у випадках перевищення пропозиції понад попитом на зерновому ринку та інтервенційних операцій (виходу держави на ринок зерна під час перевищення попиту над пропозицією зерна) є ефективним засобом регулювання кон'юнктури цього ринку в інтересах як продавця зерна, так і, конкретні форми яких будуть визначені державою та учасниками зернового ринку залежно від ситуації, що складається на ньому на наступний маркетинговий рік.

У Програмі «Зерно України 2008-2015» (проект 2007 р.) з метою формування цінової політики і механізму цінового регулювання передбачено організований регулярний обмін ціновою інформацією через створення цінового моніторингу і поширення інформації про рівень цін, попиту та пропозиції зерна [22].

Досвід 2008 року (коли в України був досягнутий найвищий за всіх часів урожай і валовий збір зерна) показав, що при високому врожаї зерна на світовому та внутрішньому ринках ціна зерна значно зменшується та іноді навіть не відшкодовує всіх витрат. На думку економістів-аграрників, в такій ситуації доцільно використання зерна для виробництва альтернативного палива для технічних засобів на господарському та міжгосподарському рівнях. Це дозволить в певній мірі відрегулювати кон'юнктуру ринку зерна.

За даними Інституту економіки НААНУ, переробка зерна на біоетанол та подальша реалізація останнього більш вигідна, ніж реалізація самого зерна. В перерахунку на 1 тонну зерна прибутку при реалізації біоетанолу буде одержано у 5,8 разів більше ніж при продажу зерна за найбільш високою ціною у 1200 грн за тонну [32].