Монополія: ринкова влада, соціально-економічні наслідки

Головна особливість вільного ринку полягає в тому, що ринкові механізми саморегулювання і саморозвитку діють без втручання держави, і взагалі в умовах вільного ринку втручання держави в економіку носить обмежений характер.

Внаслідок розвитку економічної системи та її продуктивних сил виникли об'єктивні умови, за яких вільний ринок вичерпав свої можливості, що спричинило зростання економічних І соціальних втрат від стихійності, створило загрозу самому існуванню суспільству, заснованому на ринковій економіці. Виникла система в якій ринкові механізми саморегулювання і саморозвитку органічно зв'язані з державним регулюванням, що дозволило зробити дію цих механізмів більш ефективною і цілеспрямованою. (Питання про взаємовідносини держави і економіки в сучасній ринковій системі розглядатиметься в одній з наступних тем).

Сучасний регульований ринок являє собою систему, яка включає ряд ринків. Причому вся система і кожний з її ринків функ­ціонують на основі своєї і загально-ринкової інфраструктури.

Центральне місце в системі займає ринок товарів і послуг. Елементами інфраструктури цього ринку є магазини, бази, товарні біржі тощо.

Ринок робочої сили функціонує через біржі пращ, поряд з ними елементами інфраструктури цього ринку є організації для допомоги безробітним, а також установи для їх навчання і перенавчання.

Грошовий ринок і ринок кредиту функціонують через діяльність центрального і комерційних банків, страхових компаній і фінансових ланок держави. На ринку цінних паперів особливе значення має діяльність фондових бірж.

Ринок землі і нерухомості функціонує головним чином через посередницькі підприємства та іпотечні банки.

Слід відзначити, що загальними елементами ринкової Інфраструктури є транспорт, зв'язок і система інформації.

Всі ринки взаємозв'язані і утворюють єдину функціонуючу систему. Але вся система замкнена на ринок товарів і послуг. Саме цей ринок безпосередньо відповідає на сукупний попит суспільства. Зміна попиту відбивається на всіх ринках, а ринкова рівновага у широкому розумінні охоплює ринкову систему в цілому, всі її складові. Істотна особливість сучасної ринкової економіки полягає в системному підході до її регулювання, який надає державному регулюванню цілеспрямований характер.

Конкуренція як ринковий фактор

Ринкові механізми (в першу чергу ціновий механізм) функ­ціонують лише в конкурентному середовищі.

Конкуренція - це боротьба між суб'єктами ринкових відносин (в першу чергу - господарськими суб'єктами). По суті - це змагання в його найбільш дійовій формі. Перемога в конкурен­ції тотожна успіху в господарській діяльності. Поразка ж у конкурентній боротьбі може означати не тільки втрату прибутку (доходу), але й втрату самого капіталу, внаслідок чого підприємство перестає існувати як господарський суб'єкт.

Конкурентне середовище має вирішальне значення для формування стимулів і спонукальних мотивів. Завдяки конкуренції господарські суб'єкти намагаються збільшувати пропозицію товарів, послуг, поліпшувати умови продажу, вишукувати найвигідніші сфери для інвестицій, раціонально використовувати ресурси тощо.

З другого боку, наявність конкурентного середовища дає покупцям (клієнтам) реальну можливість вибору (товарів, послуг, умов збереження заощаджень, умов одержання позик тощо).

Конкуренція - багатогранне явище. В залежності під зв'язку з ринковими механізмами ціноутворення розрізняють внутрігалу­зеву і міжгалузеву конкуренцію.

Внутрігалузева конкуренція - це конкуренція, внаслідок якої утворюються ціни товарів (або послуг) даної галузі. Результати цієї конкуренції проявляються у відхиленнях індивідуальних витрат від суспільне необхідних. Виграють господарські суб'єкти, індивідуальні витрати яких менші порівняно з ціною, яка встановилась на ринку товарів (послуг) цієї галузі. Навпаки, суб'єкти, індивідуальні витрати яких вищі за галузеві ціни, зазнають поразки, втрачають прибуток або навіть капітал.

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція за вигідне засто­сування капіталу. По суті це теж цінова конкуренція, оскільки ціни в різних галузях можуть давати неоднаковий прибуток (до­ход). Наслідком міжгалузевої конкуренції є вирівнювання норм прибутку і утворення середньої норми прибутку як найбільш типової для всіх сфер застосування капіталу.

Конкуренція відрізняється характеристиками конкурентного середовища. За цією ознакою слід відрізняти досконалу і недосконалу конкуренцію.

Досконалою, або «чистою», конкуренцією називається така, яка здійснюється у конкурентному середовищі, що складається з великої кількості учасників, кожний з яких здійснює свою діяльність в однакових об'єктивних умовах (має однаковий доступ до ресурсів, покупців, клієнтів, інформації тощо). В умовах «чистої» конкуренції ніхто з учасників не може вплинути на ринкові ціни. По відношенню до окремих учасників «чиста» конкуренція нікому не дає переваг, водночас ні до кого з них не може бути дискримінації. По суті «чиста» конкуренція - це бажаний ідеальний стандарт конкуренції, ідеальні умови для функціонування ринкових механізмів.

Для реальних умов більш типовою є недосконала конкуренція, її істотна особливість - відсутність рівних умов для учасників конкуренції, наявність у конкурентному середовищі частини підприємств, які мають кращий доступ до ресурсів, реклами, інформації тощо. Таким чином, частина учасників конкуренції отримує додаткові шанси для перемоги в конкуренції. Наприклад, вони здатні здійснювати вирішальний вплив на продажні або закупочні ціни, на умови одержання кредитів тощо. Як правило, таке конкурентне середовище складається внаслідок монополізму в його різних формах.

Різновидом недосконалої конкуренції може бути нечесна конкуренція з кримінальним змістом, її ознаками є застосування по відношенню до конкурентів заборонених законами методів, жорстоких агресивних дій, рекету.

Слід також відзначити, що в реальних умовах ринкової еко­номіки можлива нецінова конкуренція. Як правило, це конкуре­нція в умовах монополізму. Монополії конкурують не за покуп­ця (клієнта), а за вплив на державний апарат, на законодавчу і виконавчу владу з метою одержання для себе пільг і привілеїв, наприклад, щоб загальмувати доступ на ринок своїм конкурен­там, або одержали незаконні субсидії тощо. Нецінова конкурен­ція так само має кримінальну сторону - підкуп представників державної влади.

Однією з постійних функцій держави в ринковій економіці є антимонопольна політика, її головна мета - підтримання конкурентного середовища, протидія недосконалій конкуренції, особливо в її кримінальних формах, боротьба проти зрощування державного апарату з монопольними структурами.

Підприємництво - особлива ринкова діяльність

Функціонування ринку і його механізмів нерозривно зв'язано з підприємництвом. Підприємництво - це діяльність суб'єктів ринкових відносин по створенню підприємств і в зв'язку з їх фу­нкціонуванням. Внаслідок підприємницької діяльності суб'єкти ринкових відносин стають також і господарськими суб'єктами (тобто такими, що здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку, або доходу).

Слід відзначити, що підприємництво як діяльність самостійних суб'єктів притаманна лише ринковій економіці. В планово-директивній системі право створювати підприємства є виключною монополією держави.

Для ринкової економіки підприємництво - це спосіб її існування. Саме через підприємницьку діяльність реалізуються всі функції ринку. Через підприємницьку діяльність ринковий попит зв'язується з пропозицією і між ними встановлюється відносна збалансованість. У підприємництві реалізуються ринкові стимули і спонукальні мотиви. Діючи в конкурентному середовищі, підприємець постійно шукає партнерів, співробітництво з якими взаємовигідне. Отже, через підприємництво ринок здійснює і таку функцію, як досягнення компромісу інтересів.

Соціально-економічною основою підприємництва є недер­жавна (приватна - індивідуальна і групова) власність. Причому підприємницька діяльність може бути відокремленою від власності. Власник засобів і коштів - не обов'язково підприємець. З другого боку, підприємець може не бути власником капіталу, а лише менеджером (управителем), який працює за наймом. В цьому відношенні істотні відмінності склалися між великим біз­несом і малими (середніми) підприємствами.

Для великих підприємств типовою формою підприємства є акціонерні компанії, в яких у найбільш виразній формі спостерігається відокремлення підприємницької діяльності від власності. В малому і середньому бізнесі найчастіше підприємець - власник підприємства виконує функції менеджера.

Підприємницька діяльність охоплює всю ринкову економіку. При чому відповідно до характеру підприємницької діяльності можна виділити три основні сфери підприємництва.

Сферою підприємницької діяльності є, насамперед, виробництво товарів і послуг. Підприємства створюються не тільки для виробництва засобів споживання, або засобів виробництва. Вони можуть створюватись і в сфері побутових послуг, у вигляді платних навчальних і оздоровчих закладів тощо.

Другою сферою підприємництва є комерційна діяльність. Це підприємства, які займаються оптовою і роздрібною торгівлею, купівлею і продажем товарів. Це також широкий діапазон підп­риємств. Причому деякі з них поєднують комерційну діяльність з виробничою.

Сферою підприємницької діяльності може бути також комерційне посередництво. Це, насамперед, маклерські контори, які займаються посередницькими функціями на ринку землі і неру­хомості. Посередницькі підприємства можуть створюватись та­кож на ринку послуг (наприклад, у зв'язку з організацією відпочинку, туризму тощо).

В ринковій економіці співвідношення між різними сферами підприємництва складається (як і інші співвідношення) на основі ринкових механізмів. Причому на це співвідношення впливають встановлені державою норми і правила, в першу чергу в податковій і кредитній сфері.

Зокрема, необґрунтовано високий рівень податків, як правило, приводить до відтоку капіталів з виробничої сфери і розбухання комерційного підприємництва. Але при цьому треба розуміти, що деформації в структурі підприємницької діяльності залежать не від злої волі людей, які прагнуть «легкого хліба», а від тих норм і правил, що їх встановлює держава. Розвиток підприємницької діяльності - запорука нормального функціонування ринкової економіки. В сучасних умовах державі треба не тільки створювати сприятливі економічні умови для підприємництва (особливо в податковій системі і кредитній сфері), але і здійснювати заходи, які б сприяли формуванню підприємців як особливої соціальної групи населення. Підприємцям завжди були необхідні професійні знання в сфері їх діяльності. Велике значення для успішної підприємницької діяльності мають такі людські якості, як здатність до ініціативи, до прийняття нестандартних рішень, здатність діяти в умовах неповної інформації, тобто ризикувати. Крім того, в сучасних умовах зростаюче значення має оволодіння науковими методами підприємництва - маркетингом і менеджментом.

Ринкові структури

Цінова політика суттєво впливає на результати діяльності будь-якого підприємства. Від неї значною мірою залежить успішність фірми або й виживання у довгостроковому періоді, за допомогою цін споживачі формують перше враження від продукції. Що таке цінова політика фірми? Це - комплекс заходів щодо визначення ціни, знижок, умов оплати з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку.

Обидва статистичних дослідження показали, наскільки великим є значення цін в економічній поведінці як фірм, так і споживачів. Це означає, що як і фактором конкуренції, цінами ще дуже рано нехтувати, навіть на високорозвинутих європейських ринках. Цінова політика фірми як засіб завоювання споживача та конкурентної боротьби буде і в майбутньому відігравати величезну роль. Тим більш цікавим є це питання для розвитку підприємницької діяльності в Україні.

Визначення цілей

При формуванні цінової політики одним з першочергових завдань підприємства є визначення і постановка цілей. Саме цілеспрямованість цінової політики відчутно дисциплінує підприємство, змушує його якомога чіткіше й оперативніше вирішувати свої далекосяжні стратегічні завдання, аби в кінцевому підсумку забезпечити собі володіння певною часткою ринку і досягти запланованого обсягу прибутку. Саме воно, підприємство, за таких умов здатне встановлювати на продукцію відповідні ціни і варіювати ними. Звичайно, відповідно до прийнятої на підприємстві цінової політики, при визначенні цілей ціноутворення необхідно враховувати низку факторів. Головними з них слід вважати:

місце та роль ціни в стратегії маркетингової діяльності підприємства;

методи розрахунку ціни;

рівень попиту та пропозиції;

особливості входження на ринок нової продукції та політика її реалізації;

особливості посередницьких і транспортних послуг;

наявність обмежень з боку держави на прибуток, ціну та свободу її змінювання.

Значне місце у даному процесі належить і факторам побічного впливу. Серед них можна виділити обсяг виробництва, особливості ринкової орієнтації підприємства, стадії життєвого циклу товару та деякі інші.

Всі існуючі цілі ринкового ціноутворення можна згрупувати у три основні напрями: орієнтовані на збут, на прибуток чи фактичне становище фірми. При цьому роль та функції ціни у кожному конкретному випадку визначаються з обов'язковим урахуванням того, довгостроковим чи короткостроковим є підхід в досягненні цілі, яку ставить перед собою фірма.

У першому випадку це зумовлено особливостями стратегії цінової політики, у другому - її цінової тактики.

Довгострокові цілі цінової політики пов'язані, звичайно, з такими показниками роботи підприємства, як прибутковість і частка завойованого ринку, де реалізується його продукція. Якщо підприємство планує використовувати ціну як стратегічну комерційну зброю, то більше уваги доведеться приділяти питанням ціноутворення на довгострокову перспективу. При використанні ж ціни лише як тактичного засобу для одержання визначених комерційних результатів на ринку цілі визначаються тільки на короткострокову перспективу.

До низки найважливіших цілей цінової політики, які зустрічаються в підприємницькій діяльності, варто віднести такі:

o орієнтація на довго- або короткострокове одержання максимального прибутку;

o максимальний обсяг збуту продукції;

o збереження існуючого лідерства в цінах;

o обмеження потенційної конкуренції;

o домінування на ринку;

o привернення уваги та інтересу споживачів до продукції за допомогою цін;

o стимулювання продажу тих товарів, які займають слабкі позиції на ринку;

o розширення попиту та прискорення його зростання;

o зниження чутливості споживача до цін;

o підвищення іміджу підприємства та продукції.

У процесі аналізу та обґрунтування цілей цінової політики важливим є визначення місця ціни серед засобів конкурентної боротьби в кожному секторі ринку. Це дає можливість об'єктивно осмислити процес формування ринкової ціни, враховуючи при цьому особливості діяльності підприємства в умовах конкуренції. А це, у свою чергу, дає всі підстави реально оцінити потенційні його можливості щодо ведення активної "цінової війни" з ринковими лідерами. Надалі, маючи добре розроблену цінову політику, підприємство час від часу вдається лише до підправлення ціни пропозиції з урахуванням ситуації на ринку.

Перш ніж розглядати методики ціноутворення, потрібно звернути увагу на загальні моделі різних типів ринків, оскільки фірми не існують самі по собі і цінова політика фірми залежить саме від типу ринку, на якому вона функціонує. Структура ринку визначається кількістю та розмірами фірм, характером продукції, доступністю інформації та легкістю входу на ринок і виходу з нього. Економісти виділяють чотири основні типи ринкових структур: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія.

У будь-якій ринковій структурі фірма повинна забезпечити такий рівень виробництва, який дозволяє їй максимізувати прибутки або мінімізувати збитки. Цей процес називається аналізом рівноваги. Проводять аналіз коротко- та довгострокової рівноваги.

Проаналізувавши фактори, що визначають структуру ринку, можна з'ясувати, яким чином фірма приймає рішення стосовно обсягів виробництва та ціноутворення з врахуванням досягнення ринкової рівноваги.

Досконала конкуренція

За висловом П. Самуельсона "досконалим конкурентом є той, хто може продати все, що забажає за існуючої ринкової ціни, але не спроможний помітно впливати на неї..." [9, с.188]. Прикладом ринків такого типу є ринки зернових, цінних паперів, валют.

Більш формально досконалу конкуренцію можна визначити наступним чином. Ринок називається досконало конкурентним, якщо:

складається з багатьох продавців, що продають уніфіковану продукцію;

існує багато дрібних покупців, яким байдуже, у кого купувати продукцію;

кожна фірма має невелику питому частку ринку;

окремо взятий агент не справляє значного впливу на рівень поточних ринкових цін;

фірма приймає ринкові ціни та регулює обсяг поставок продукції;

фірми не вважають рішення конкурентів загрозою для своєї частки на ринку;

існує достатній рівень поінформованості про ціни, технології, витрати тощо (вважається, що при ідеальній конкуренції рівень поінформованості абсолютний);

економічні ресурси мають високу рухливість;

вхід на ринок та вихід з нього вільні.

На ринку з досконалою конкуренцією задача фірми полягає у максимізації прибутку або мінімізації збитків при заданій функції витрат та ціні, яка встановлюється ринком. Оскільки фірмі немає сенсу реалізовувати продукцію за ціною вищою або нижчою від рівноважної (за якої можна реалізувати будь-який бажаний обсяг), то крива попиту досконало конкурентної фірми є горизонтальною лінією, що встановлюється на рівні рівноважної ціни. Також це означає, що попит є абсолютно еластичним.

Оптимум фірми в умовах досконалої конкуренції у короткостроковому періоді досягається за умови рівності граничних витрат та граничного доходу, який одночасно дорівнює середньому доходу та ціні.



Рис. 10 - Ціна та обсяги виробництва, що максимізують прибуток конкурентної фірми

При збільшенні пропозиції та зниженні цін прибуток чи збитки залежать від того, де порівняно з кривими змінних та сукупних витрат встановлюється ціна. При встановленні ціни на рівні Р1 фірма продовжуватиме працювати для покриття всіх змінних витрат та частини постійних витрат, що дозволяє мінімізувати збитки, а за ціни Р2, яка нижча від мінімальних середніх змінних витрат фірми, фірма повинна закритися, оскільки при продовженні роботи вона втратить всі постійні витрати та частину змінних.

На рисунку 10 б точка А - це точка беззбитковості, а точка М - точка закриття.

Крива короткострокової пропозиції фірми збігається з її кривою граничних витрат від точки закриття фірми (точки М у нашому випадку) і вище.

Довгострокова рівновага. Для того, щоб зрозуміти процес досягнення довгострокової рівноваги, варто згадати, що модель досконалої конкуренції припускає відсутність бар'єрів, які перешкоджають входженню на ринок нових фірм чи виходу з ринку фірм, що бажають його залишити. Ті фірми, що хочуть тривалий час працювати на даному ринку, повинні так відрегулювати процес виробництва, щоб досягти максимальної довгострокової ефективності. При зниженні витрат до мінімуму ці більш ефективні фірми зможуть вижити за будь-яких умов, якщо збережеться сам ринок.

У галузі з досконалою конкуренцією фірми можуть отримувати прибуток лише певний час. У довгостроковому періоді жодна з фірм не може отримати більше, ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток зменшиться до нуля зі входом до галузі нових фірм. Це парадокс прибутку - економічний прибуток приводить у дію механізм перерозподілу прибутків, який врешті-решт зведе його до нуля. Проте це також означає, що збитки також є тимчасовими.

Ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати так:

ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

угоди укладаються у широкому діапазоні цін;

встановлюючи ціни, продавці намагаються виділитися за неціновими ознаками;

товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм;

ринок не має бар'єрів для входу та виходу.

Прикладом цих ринків є ринки одягу, взуття, ювелірних виробів.

Як бачимо, монополістична конкуренція має ознаки як монополії (контроль за ціною свого товару та диференціація продукції), так і досконалої конкуренції (велика кількість фірм та деяка взаємозамінність товарів). Для того, щоб відрізнятися від конкурентів чимось, окрім ціни, продавці розробляють різні пропозиції для різних сегментів споживачів і широко використовують практику використання марок, рекламу та методи особистих продажів.

Задача максимізації прибутку в короткостроковому періоді розв'язується аналогічно до випадку із монополією. Умови беззбитковості та закриття також аналогічні попереднім двом структурам (P = min ATC та P < min AVC, відповідно). У довгостроковому періоді прибуток фірми при монополістичній конкуренції дорівнює нулеві через відкритість галузі для нових фірм, тобто спрацьовує конкурентний механізм. Проте довгострокова монополістично конкурентна ціна перевищує досконало конкурентну у зв'язку з нижчою її ефективністю (що пов'язано з додатковими витратами на диференціацію).

Олігополія

Олігополія - це такий тип ринкової структури, де:

на ринку діє декілька продавців, чутливих до дій один одного;

товари можуть бути і стандартизованими (наприклад сталь чи алюміній), і диференційованими (автомобілі, техніка);

існують певні бар'єри для входу в ринок;

виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;

існує повна поінформованість відносно цін та обсягів. Найважливішою рисою олігополії є стратегічна поведінка продавців - будь-яка стратегія і політика має розроблятися із огляду на конкурентів і їх потенційні дії.

Пропонується багато різних моделей олігополії, серед яких: модель цінового лідерства, модель ламаної кривої попиту, картель, модель домінуючої фірми, модель ринкової частки та інші, проте аналіз їх проводитися не буде, оскільки це не входить в мету дослідження; просто обмежимося короткими висновками.

Поведінка фірм при олігополії досить різноманітна і виходить з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірм - способів конкурентної боротьби та взаємодії в умовах прагнення до максимальних прибутків. Визначення короткострокової рівноваги залежить від виду олігополії. У довгостроковому періоді фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (або ж незбитковість) навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо у галузі очікується прибуток, то у разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм і галузь перестане бути олігополістичною.

Щодо усіх зазначених моделей можна зробити той самий висновок: олігополісти змушені призначати однакові чи майже однакові ціни на взаємозамінні продукти, незалежно від їх структури витрат і ринкової частки.



ВИСНОВОК

монополія конкуренція ціноутворення пропозиція

Проблеми конкуренції і монополії є складовою частиною теми "Ринок".

Актуальність цих проблем в сучасному житті як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою (монополія - феномен, що зустрічається і в ринковій, і в командній економіці) вимагає їхнього більш докладного аналізу в окремій темі.

За умов відсутності окремого курсу "Теорія конкуренції" є сенс ознайомитися з особливостями сучасної стратегії конкурентної боротьби.

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об'єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об'єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування - це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Монополістична конкуренція відноситься до галузей, в яких діє відносно велике число фірм, що не беруть участь у змовах і виробляють диференційовану продукцію, за умови легких входу і виходу з галузі.

Протягом короткострокового періоду монополістична конкурентна фірма буде максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, виробляючи продукцію, для якої граничні доходи дорівнюють граничним витратам.

Протягом довгострокового періоду легкі вхід і вихід з галузі призводять до того, що монополістично конкурентні фірми отримують тільки нормальний прибуток.

Рівноважний випуск картини світу в довгостроковому періоді такий, що ціна перевищує граничні витрати (це вказує на недостатнє виділення ресурсів для виробництва) і ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати (це має на увазі, що споживачі не отримують продукцію за мінімально можливою ціною).

Дослідивши ціноутворення в різних системах ринку, можна зробити наступні висновки:

1. Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним.

2. В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції. У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.

3. Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції - це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.

4. Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови існування монополії, зветься чистою монополією. Чиста монополія - це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

5. Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

6. Становище фірми - монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.

7. Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.

8. Ціноутворення за формулами граничного випуску визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка.

9. Проте на практиці фірмі - монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії.

10. В Україні існують різні системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азове Г.Л. Конкуренция и анализ, стратегия и практика. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.

2. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 2008. - Т.1 - 608 с., Т.2 - 750 с.

3. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор 2003. - 400 с.

4. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. - СПб.: СПбГУЭФ, 2007.

5. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. - 448 с.

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2007. - 581 с.

7. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. - Д., 1994.

8. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 208 с.

9. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 416 с.

10. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. - К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.

11. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. - К.: Хагор-Демос, 2009.

12. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1984.

13. Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. - М., 1980. - Т. 1.

14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - 518 с.

15. Савицкая Е.В. Курс лекций по микроэкономике. - М., 2002.

16. Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция - революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 1995.

17. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986.

18. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 2008.

19. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. - М.: Экономика, 1996. - 351 с.

20. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1982.

21. Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А.П. Прадова. - СПб.: Спец. литература, 1990.

22. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. - М.: АКАЛИС, 2009.

Размещено на Allbest.ru