Перспективи виходу українських товаровиробників на європейський ринок

Протягом 2006-2007 pp. Уряд України намагався стримати зростання цін на продовольство на внутрішньому ринку за рахунок застосування адміністративних заходів, насамперед обмежень на експорт зерна, заборон, квот, ліцензій. Проте за 2007 р. (грудень до грудня попереднього року) ціни виробників на харчові продукти зросли на 24,8%. Слід відзначити, що аналогічним чином діяли підчас продовольчої кризи і інші країни з низькими доходами населення, у тому числі і члени COT. Наприклад, Індія, В'єтнам, Сербія, як і Україна, застосовували експортні мита або обмежували експорт. Китай, Марокко, Єгипет, Мексика обмежували ціни на внутрішньому ринку. Аргентина і Росія використовували і експортні обмеження, і адміністративне регулювання цін на агропродовольчому ринку. Продовжується адміністративне втручання у ціноутворення на агропродовольчому ринку Росії і протягом фінансової кризи. Уряд Росії намагається регулювати ціноутворення на споживчому продовольчому ринку шляхом введення державного регулювання граничних торговельних надбавок.

Було розроблено проект Закону Російської Федерації "Про торгівлю", проте він був відправлений на доробку зусиллями торговельного лобі. Натомість представники роздрібних структур запропонували Кодекс добросовісних практик торговельних мереж у відносинах із постачальниками, що передбачає звільнення 20 соціально значимих продуктів від сплати "бонусів", які сплачуються постачальником для того, щоб товар опинився на полиці магазину, і розрахунок за ці товари протягом 14 діб. Кодекс, на відміну від Закону, не передбачає санкцій проти порушників.

Зростання цін на продовольство спричинило інфляцію в усьому світі, але в ЄС та США витрати на продовольство становлять приблизно десяту частину сукупних витрат домогосподарств, тому зростання цін не стало таким відчутним, як в Україні, де частка витрат на продовольство - 57% сукупних витрат, а в групі домогосподарств з найнижчими доходами - 74%.

Використання повноважень, наданих органам виконавчої влади та виконавчим органам міських рад щодо регулювання - встановлення фіксованих і граничних рівнів цін, нормативів рентабельності на окремі види продукції, приводять в умовах СОТ до зниження конкурентоспроможності національних виробників сільськогосподарських і продовольчих товарів і витіснення їх з ринку. Українські виробники сільськогосподарської сировини не змогли протягом продовольчої кризи повною мірою скористатися надзвичайно вигідною для них ціновою кон'юнктурою світових ринків.

3. Глобалізаційна залученість агропродовольчого комплексу України та захист національних інтересів

ринок харчовий промисловість експортер

У сучасному світі зростає господарський взаємозв'язок і взаємозалежність між країнами, світове господарство перетворюється у відносно цілісну економічну систему, яка визначає розвиток національних господарств, створює та впроваджує відповідні норми та правила. Ступінь лібералізації ринків з урахуванням національних інтересів узгоджується шляхом багатосторонніх переговорів за допомогою спеціалізованих міжнародних організацій. Одним із напрямів інтеграції агропродовольчого комплексу України в систему світогосподарських зв'язків є вступ до міжнародних продовольчих та торговельних організацій.

У 2003 р. Україна стала членом ФАО - Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН. Перша мета цієї організації - забезпечення продовольчої безпеки та нормального збалансованого харчування. Продовольча безпека, за визначенням ФАО, означає наявність в країні у будь-який час продовольства та доступ до нього всього населення. Друга мета - забезпечення реалізації концепції сталого розвитку сільського господарства. Україною було прийнято Закон № 1334-IV "Про заходи щодо вступу України до Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН". Україна має доступ до міжнародної системи ринкової та статистичної інформації, автоматизованих систем передової науково-технічної інформації по сільському господарству та продовольству. Україна має змогу брати участь у розробленні ефективних систем використання земельних, водних, лісових та рибних ресурсів, забезпечення охорони навколишнього середовища, створенні світового фонду генетичних ресурсів рослин та тварин. Розробка міжнародних стандартів якості товарної продукції сільського господарства, які застосовуються з урахуванням вимог СОТ, надання допомоги у підвищенні захисту рослин, розробка та проведення заходів у боротьбі з економічно особливо небезпечними хворобами тварин, створення глобальної системи космічних спостережень і передачі інформації про агрокліматичні умови, стан посівів, біомаси, ерозійних процесах ґрунтів - це все найважливіші напрями співробітництва України з іншими країнами в рамках членства у ФАО.

У 2008 р. Україна стала членом COT - Світової організації торгівлі. COT є спадкоємицею діючої з 1947 р. Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), розпочала свою діяльність з січня 1995 р. Ця організація об'єднує значну кількість країн світу з метою розробки загальної торговельної політики, норм і правил міжнародної торговельної поведінки. Основними принципами діяльності СОТ виступають такі: торгівля без дискримінації (режим найбільшого сприяння) передбачає, що члени СОТ зобов'язані надавати продукції будь-якої країни-члена цієї організації режим не менш сприятливий, ніж режим, що надається товарам інших країн-членів СОТ; регулювання торгівлі тарифними методами та відміни від кількісних та інших обмежень; національний режим товарам і послугам іноземного походження, що передбачає наданням іноземним товарам такого режиму, як і національним щодо внутрішніх податків і зборів, а також рівноправного застосування чинного законодавства, розпоряджень і правил регулювання зовнішньої торгівлі; транспарентність (прозорість, передбачуваність) декларує, що країни-члени СОТ зобов'язані надавати інформацію про зміни зовнішньоторговельного режиму, завдяки чому міжнародна торгівля має бути більш передбачуваною.

Україна пройшла тривалий шлях набуття членства у цій організації. Перший етап приєднання до СОТ розпочався у листопаді 1993 p., коли Україна подала офіційну заяву до Секретаріату ГАТТ про бажання участі у цьому міжнародному договорі (маючи статус наглядача при ГАТТ з 1992 p.). Була сформована офіційна Робоча група з приєднання України до ГАТТ. У першій половині 1994 р. Україна готує меморандум про свій торговельний режим. Цей документ містить повну інформацію по всіх областях законодавства, які торкаються режиму зовнішньої торгівлі країни-кандидата. Робоча група продовжує свою діяльність, а перед кожною зустріччю Україна мала письмово відповідати на питання країн-членів. На другому етапі відбуваються двосторонні переговори з зацікавленими членами Світової організації торгівлі. Обговорюються конкретні ставки митних тарифів, процедури регулювання зовнішньоекономічних операцій з товарами та послугами. На третьому етапі визначаються умови приєднання, остаточно формуються зобов'язання країни-кандидата у СОТ. На четвертому етапі пакет документів, підготовлений робочою групою, схвалюється Генеральною радою. За прийняття нового члена повинні проголосувати не менше дві третини членів COT.

Тривалий час у переговорах щодо лібералізації торгівлі товарами сільське господарство було віднесено до "особливого" сектора і тут механізм тарифного прив'язування до Уругвайського раунду не використовувався (за винятком раунду Діллона у 1960-1961 pp.). Пояснення цьому криється у специфіці самого сільського господарства. Як засвідчує світовий досвід воно не виступає основою зростання економіки, яка забезпечує загальне піднесення рівня життя в тій чи іншій країні, тобто завжди існує проблема суттєвого відставання рівня розвитку сільського господарства від лідируючих галузей економіки. Тому країни змушені знаходити можливості вирішення цих суперечностей з урахуванням власних можливостей. Так, економічно розвинені країни застосовують політику міжгалузевого перерозподілу ВВП на користь агросфери. Не зважаючи на високу затратність сільського господарства для державного бюджету, існують вагомі аргументи на його підтримку і розвиток, серед яких: гарантування необхідної кількості продовольства, оскільки продовольча безпека є невід'ємною частиною економічної безпеки держави; важливе місце сільського господарства в системі народногосподарських зв'язків, яке забезпечує завантаження ресурсопоставляючих, переробних галузей, транспорту й торгівлі; зберігання робочих місць, економія з виплати допомоги по безробіттю; захист суспільства від соціальних конфліктів; запобігання міграції сільського населення до міст, збереження й захист традицій сільського способу життя тощо.

Розвинені країни, маючи можливість надавати значні фінансові ресурси для вирішення проблем в аграрному секторі, все ж таки досить часто опинялись перед складністю їх розв'язання щодо перевиробництва продовольства та зменшення доходів фермерів. Тобто періодичне загострення вищеназваних проблем змушувало знаходити інші шляхи для їх подолання, крім того, існував постійний тиск з боку країн-експортерів, які виступали за більш сприятливі умови доступу на ринки інших країн.

Не досить активно за лібералізацію у сфері сільського господарства виступали країни ЄС, і протекціоністський напрям в їх торговельній політиці був пов'язаний з виробленою системою захисту внутрішнього аграрного ринку. Аграрна політика ЄС була спрямована на вирішення таких завдань, як збереження внутрішнього ринку, коригування його нерівноваги, створення сприятливої системи формування цін для сільгоспвиробників і ефективних експортно-імпортних операцій з урахуванням національних інтересів, внаслідок чого внутрішній ринок країн ЄС виявився досить захищеним (за допомогою як тарифних, так і нетарифних методів), а надання експортних субсидій створювало можливість успішно конкурувати з іншими розвиненими країнами. Вважалось, що саме експортні субсидії значною мірою перешкоджають розвитку вільної торгівлі у сфері продовольства. Активними прихильниками у ліквідації таких субсидій виступили інші країни-експортери, в першу чергу СІША, де експортні субсидії майже не застосовувались. Проте основна суперечність інтересів країн-експортерів та країн-імпортерів мала набагато серйозніше підґрунтя, ніж здавалося на перший погляд, що пов'язано з внутрішніми протистояннями інтересів окремих сегментів продовольчого комплексу. Успішні експортери виступали за ліквідацію більшості бар'єрів на шляху вивозу своєї продукції (як тарифних так і нетарифних). На противагу їм представники тих продовольчих галузей, які користувалися засобами захисту від більш дешевої продукції з інших країн світу, не поділяли погляди перших. Крім того, кожна окремо взята країна має особисті інтереси з огляду на власну аграрну політику, і в групу прихильників чи навпаки противників лібералізації об'єднувалися як високо розвинені, так і малорозвинені країни.

Подальша лібералізація світового продовольчого ринку призвела до того, що в системі угод Світової організації торгівлі була ухвалена Угода про сільське господарство. Відповідно до тексту Угоди, всі нетарифні торговельні обмеження мають трансформуватися в еквівалентні тарифи. Країни-учасники COT зобов'язані "зв'язувати" рівні тарифів, тобто зафіксувати максимально допустимі ставки ввізного мита. Розвинені країни та країни з перехідною економікою мали знизити тарифні ставки за 6 років у середньому на 36%. Передбачено забезпечення мінімального рівня можливого імпорту за відносно низькими тарифами на основі так званих тарифних квот, оскільки навіть після зниження діючих тарифів, надходження імпорту деяких видів продукції залишається неможливим. У напрямі поліпшення умов в експортній конкуренції у сільськогосподарській і продовольчій торгівлі розвинені країни мають скоротити сукупні бюджетні витрати на експортні субсидії на 36% і сукупний обсяг експорту, охопленого експортними субсидіями, на 21%. Важливим питанням є зменшення внутрішньої бюджетної підтримки сільськогосподарських виробників, яка чинить спотворювальний вплив на розвиток торгівлі.

Всі заходи з внутрішньої підтримки агарного сектора можна умовно поділити на декілька груп, при цьому виділити дві основні категорії. У першу категорію включаються заходи внутрішньої підтримки, які не потребують обов'язкового скорочення, оскільки безпосередньо не впливають на ринкові процеси і умови конкуренції. До них відносять заходи так званої "зеленої скриньки", "синьої скриньки" та Спеціального і Диференційованого режимів (СіД). Заходи мають здійснюватися через урядові програми, що фінансуються за державний кошт, а не за кошти споживачів. Урядові програми можуть включати:

· загальні послуги, серед яких є дослідницькі програми по охороні навколишнього середовища, боротьба зі шкідниками та захворюваннями; послуги з навчання, консультативні; послуги з інспектування; послуги з маркетингу і просування товару на ринок; послуги щодо створення інфраструктури;

· створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки;

· внутрішня продовольча допомога;

· інші прямі виплати виробникам;

· підтримка доходу не пов'язана з виробництвом;

· створення доходів та гарантування безпеки доходів;

· виплати на відшкодування збитків від стихійних лих;

· допомога на структурну перебудову (надається через програми: а) виведення продуцентів із сільськогосподарського виробництва, б) виведення природних ресурсів з сільськогосподарського виробництва, в) інвестицій);

· виплати за програмами охорони навколишнього середовища;

· виплати за регіональними програмами надання допомоги тощо.

У другу категорію підпадають заходи "жовтої скриньки", які спрямовані на стимулювання виробництва і мають спотворювальний вплив на міжнародну торгівлю і потребують поступового скорочення. Найбільш складним і важливим у переговорному процесі при приєднанні до COT є розрахунок СВП - сукупного виміру підтримки (заходи "жовтої скрині"), який має бути розрахований у грошових одиницях за трирічний період. Вибір валюти, яка використовується під час розрахунків, з досвіду інших країн, має суттєвий вплив на СВП, оскільки у разі значної девальвації національної валюти зменшується можливість реальної підтримки аграрного сектора. Ті, країни, що проводили розрахунки показників сукупного виміру підтримки вітчизняних товаровиробників у "твердій" валюті, отримали додаткові переваги.

Україна прийняла на себе зобов'язання обмежити внутрішню державну підтримку у розмірі 3,04 млрд. грн., та скоротити її в наступні 6 років до 2,4 млрд. грн.

Переговори країни-претендента відносно зниження бар'єрів входження на внутрішні ринки при приєднанні до СОТ є також досить складними і тривалими. Саме в цій сфері відбувається найбільший тиск з боку членів СОТ, які належать до найбільших світових експортерів продовольства. Згідно з основними домовленостями в рамках Уругвайського раунду, передбачалось трансформувати нетарифні технічні бар'єри в еквівалентні тарифи. Саме завдяки своїй непрозорості, заплутаності і жорсткості в застосуванні нетарифні методи вміло використовувались багатьма країнами як ефективний інструмент захисту внутрішнього ринку, при цьому імітувалась картина досить ліберального доступу продукції інших країн на свої продовольчі ринки.

Крім того, було ухвалене рішення про зв'язування сільськогосподарських тарифів (включаючи ті, що були отримані в результаті тарифікації), тобто проти підвищення понад рівні, визначені в відповідних Розкладах. І знову ж таки для країн, що розвиваються, були надані поступки в тому, що вони отримали можливість встановлювати верхній граничний рівень, який перевищує діючі або погоджені в результаті переговорів ставки. Як результат, деякі країни скористались даною ситуацією і отримали верхні граничні рівні тарифів значно вищі, ніж ті, що діють у цих країнах.

Україна погодилась встановити імпортні тарифи на сільгосппродукцію на рівні 10,66% (тобто зменшити в середньому на 50%). Зокрема, на м'ясо - з 21,5% до 13,13%; на молоко та молочну продукцію - з 24,8% до 10,1%; на харчову продукцію - з 18,3% до 9,8%, на алкогольні та безалкогольні напої - з 23,9% до 13,6%.

Хоча теоретично зниження імпортного мита має сприяти наповненню ринку відносно дешевою аграрною продукцією і надавати позитивний вплив на задоволення попиту населення, в існуючих умовах не слід очікувати подібного ефекту, оскільки погіршення стану вітчизняних товаровиробників буде мати ланцюгову реакцію, яка в кінцевому результаті негативно вплине знову ж таки на споживачів. Відбувається процес спрощення структури експорту (експортується сільськогосподарська сировина і продукти первинної обробки). Імпортується, навпаки, продукція з високим рівнем доданої вартості (не виключено, що з тієї самої сировини), тобто прибутки отримуються за кордоном, а рентабельність власного народного господарства зменшується. І якщо зараз присутність національного товаровиробника на агропродовольчому ринку становить 93%, то з появою нового конкурентного середовища існує можливість зниження цієї частки до 60-70%.

Одним із головних пунктів, які розглядалися на останніх переговорах у рамках COT, було питання надання експортних субсидій сільськогосподарській продукції. Вважалось, що саме великі експортні субсидії країн перешкоджають розвитку вільної торгівлі, тому що вони використовувались з метою реалізації надлишкової аграрної продукції на світових аграрних ринках. Найбільші експортні субсидії застосовували країни ЄС (так, у 1995-1998 pp. ЄС витратили на експортні сільськогосподарські субсидії 27 млрд. дол. США, що складало близько 89% сумарних аграрних експортних субсидій країн СОТ) на відміну від США, де експортні субсидії сільгосппродукції практично відсутні (за винятком експорту пшениці і молочних товарів), тому США активно виступали за їх ліквідацію.

У результаті тривалих переговорів в Угоді було передбачено щорічне скорочення експортних субсидій, крім того, вводиться заборона на застосування нових експортних субсидій. Передбачено їх скорочення: для розвинених країн - на 21% за обсягом і на 36% за вартістю, для країн, що розвиваються на 14 і 24% відповідно. Для України переговори щодо експортних субсидій можливо вважати нескладними в порівнянні з розглянутими вище питаннями (щодо внутрішньої підтримки, зниження тарифів) через ті обставини, що Україна їх не використовувала і зобов'язалась не застосовувати в майбутньому [7].

Можна констатувати, що країни-учасниці Уругвайського раунду мають більше переваг для власного сільського господарства внаслідок вступу до COT, ніж країни, які вступають сьогодні. Така ситуація явно простежується відносно внутрішньої підтримки, завдяки застосуванню більш вигідних базових періодів при здійсненні відповідних розрахунків. Крім того, у ході переговорів члени COT можуть добитися від країни-претендента в односторонньому порядку більш високого рівня лібералізації тарифів по особливо важливих, з їх точки зору, товарах. Все це призведе до взяття на себе зобов'язань, які не будуть сприяти покращенню стану національних агропродовольчих комплексів країн, які на сьогодні стали членами COT.

Серед можливих результатів вступу країни до COT, які мали б позитивний ефект, слід відмітити такі:

· полегшення доступу до ринків збуту. Згідно з правилами COT, одним із основних принципів якої є торгівля без дискримінації, режимом "найбільшого сприяння" передбачено, що члени COT зобов'язані надавати продукції будь-якої країни у складі COT режим, який буде не менш сприятливий, ніж режим, що надається товарам іншої країни-члена цієї організації. В основі "національного режиму", який надається імпортним товарам з країн-членів COT, лежить вимога рівних умов з еквівалентними товарами вітчизняного виробництва;

· існуватиме можливість запобігання дискримінації українських товаровиробників на зовнішніх ринках, вирішення торговельних суперечок за неупередженими міжнародними нормами;

· здешевлення деяких видів продукції;

· торговельні відносини матимуть характер більш передбачуваних і надійних;

· значне підвищення відкритості торгової політики (сторони мають повідомляти всіх учасників організації про ті заходи, які зачіпають торгівлю, відповідати на запити інших учасників щодо торговельного режиму тощо).

Які ж наслідки вступу до COT можуть негативно вплинути на агропродовольчий комплекс України? У першу чергу це стосується зміни конкурентного середовища на національному ринку. Для агропродовольчого ринку характерною ознакою є чутливість і вразливість до дії світової агропродовольчої системи, яка значно підвищиться після вступу до COT. Подальше відкриття внутрішніх ринків призведе до різкого посилення експансії іноземних товаровиробників. Слід передбачити сценарій розвитку подій, що був характерний для України, коли внаслідок недостатньо виваженої та гнучкої політики лібералізації масово припинили свою діяльність вітчизняні підприємства (навіть ті, які володіли потенційними факторами конкурентоспроможності). Як результат - пригнічення господарської активності економічних суб'єктів, згортання і ліквідація виробництв; переорієнтація попиту на імпортну продукцію і скорочення попиту на вітчизняні аналоги. Пригнічуючи національне виробництво, імпорт призводить до скорочення доходів населення та підприємств, і в кінцевому результаті до ще більшого падіння платоспроможного попиту. З метою покриття імпорту країна змушена нарощувати експорт, а за відсутності ресурсів для модернізації виробництв, без застосування досягнень науки і техніки - експорт набуває сировинної направленості, або невисокого ступеня переробки. Імпорт же характеризується зростанням товарів із високою часткою доданої вартості. Отже, якщо лібералізація зовнішньої торгівлі не супроводжується стратегією підвищення конкурентоспроможності національних виробників, то вона грає роль дестабілізуючого фактору в економіці.

Аргументи щодо необхідності виживання наших товаровиробників в умовах "добросовісної" конкуренції не є обґрунтованими. Існують докази існування відхилень у стані нормального конкурентного середовища на світових ринках продовольства. Як приклад, країни-експортери на власний розсуд застосовують експортні ембарго чи експортні податки (у разі, коли США застосовували ембарго на експорт сої чи використання ЄС податків на експорт хлібних злаків). У разі, коли на ринку не всі учасники дотримуються "чесної гри", то деякі країни можуть "симулювати" конкурентоспроможність шляхом отримання вагомих субсидій від держави або інших заходів. Інші ж країни, навпаки, володіючи конкурентними перевагами, можуть виявитися неконкурентоспроможними. Як свідчить світовий досвід, обіг у рамках ТНК не регулюється правилами СОТ, хоча ТНК становлять значну частку у світовій торгівлі, оскільки їх продукція - це фактично результат внутрішньофірмового обміну. Крім того, можна констатувати той факт, що загальносвітова тенденція на агропродовольчому ринку свідчить про зміцнення позицій розвинених країн і ослаблення позицій країн, що розвиваються, та з перехідними економіками. Причому для розвинених країн характерна вже не просто орієнтація на експорт, а використання переваг імпорту більш дешевої продукції, що також сприяє зростанню експорту. Прагнучи найбільш повно використати переваги міжнародної торгівлі, розвинені країни здійснюють імпорт за більш низькими на світовому ринку цінами, що підтверджується статистичними даними ФАО, а потім експортують свою чи перепродують цю продукцію за більш високими цінами, в тому числі в Україну. Розвинені країни заінтересовані в збереженні своїх робочих місць і просуванні своєї агропродовольчої продукції на український ринок, який на відміну від ринків країн, що розвиваються, має більш платоспроможних споживачів.

З огляду на вищесказане, необхідно вдосконалювати засоби підтримки аграрного сектора, які не суперечать правилам СОТ при паралельному проведенні структурної реформи.

Потрібно максимально використовувати Існуючі механізми захисту власних інтересів, які діють згідно з правилами COT. Звичайно, значно покладатися на них не слід, проте намагатися ефективно їх застосовувати потрібно. Одним із основних таких елементів виступають "спеціальні захисні заходи" згідно зі ст. 5 Угоди про сільське господарство [69]. Країна може застосовувати додаткове імпортне мито, якщо обсяг імпорту відповідного сільськогосподарського товару, що ввозиться на митну територію члена СОТ, у будь-який рік перевищує критичний рівень щодо існуючих можливостей доступу до ринку, або якщо ціна відповідного сільськогосподарського товару, що імпортується на територію країни, виражена на основі ціни поставки даного товару на внутрішній ринок цієї країни за умов СІФ та виражена в національній валюті країни імпорту, є меншою за граничну ціну такого сільськогосподарського товару.

Крім того, існує Угода про захисні заходи. Вона встановлює правила їх застосування, що передбачені у Статті XIX ГАТТ 1994 [69]. Потрібно зазначити, що наявність захисних заходів не означає легку процедуру їх застосування. Так, у разі, якщо країна бажає скористатися вищеназваною Угодою, спочатку вона має довести наявність серйозної шкоди або загрози заподіяння серйозної шкоди національному виробнику, що можливе лише після відповідного розслідування компетентними органами, і є досить проблематичним питанням.

Як елемент захисту внутрішнього ринку використовуються і технічні бар'єри у торгівлі. Міжнародні технічні норми та стандарти, які за своїм призначенням спрямовані на підвищення ефективності виробництва і спрощення світової торгівлі, одночасно слугують інтересам споживачів і націлені на охорону життя і здоров'я людей та тварин, контроль за хворобами рослин, охорону навколишнього середовища. Та досить часто країни використовують їх у вигляді перешкоди на шляху імпортної продукції на національні ринки.

Окрім вищеназваної Угоди, для розв'язання однієї з важливих проблем гарантії постачання споживачам країни-члена COT безпечних продовольчих товарів була також прийнята Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів [69]. Враховуючи досить жорсткі норми щодо якості продовольства, виникає можливість періодично здійснювати політику протекціонізму, яку періодично застосовують різні країни. Як приклад, можна назвати вимоги української сторони до якості курячого м'яса виробництва США.

Слід сказати, що загальні захисні заходи можуть вживатися лише у разі наявності серйозної шкоди або загрози заподіяння серйозної шкоди національному виробнику і повинні базуватися на фактах. Тобто у разі, якщо країна бажає скористатися вищеназваною Угодою, спочатку вона має довести наявність загрози такої шкоди національному виробнику, що можливе лише після відповідного розслідування компетентними органами, і є досить проблематичним питанням.

Решта захисних заходів можуть використовуватися не тривалий час і тільки за такими товарними позиціями, які зафіксовані в переліку зобов'язань тарифного захисту.

Висновки

Продовольчий ринок необхідно розглядати в двох аспектах. По-перше, як складну організаційну систему, що включає такі взаємодіючі елементи як виробники та постачальники сировини, виробники харчової продукції, торговельно-збутові організації, покупці та відповідну інфраструктуру. Функціонування продовольчого ринку забезпечується взаємоузгодженою діяльністю цих підприємств і організацій, що належать до різних галузей та форм власності, а також опосередкованим впливом держави, спрямованим на підтримання діяльності всіх складових даного продовольчого ринку. По-друге, продовольчий ринок - це специфічні економічні відносини між переліченими суб'єктами ринку на основі сучасних економічних вимог, що представлені складною інтегрованою структурою, функціонування якої регулюється системою організаційно-економічних та правових важелів, основним завданням якої є задоволення попиту населення в продуктах харчування та забезпечення продовольчої безпеки країни.

Стислий огляд експортно-імпортних режимів основних торговельних партнерів України свідчить про значну підтримку, яка надається їх експорту, що створює нерівні умови конкуренції між імпортованою продукцією та продукцією національного виробництва на внутрішньому ринку України й беззаперечно створює значні перешкоди на шляху просування вітчизняного експорту харчової продукції на зовнішні ринки.

Без існування стратегії подальшого продовольчого розвитку країна може опинитися в досить складному становищі, не здатною конкурувати в цій вельми важливій сфері економіки і бути лише сировинним додатком для високорозвинених країн.

Размещено на Allbest.ru