Ринок як форма функціонування товарного господарства

3

МІНІСТЕРСТВО ОСІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра економічної теорії

Кваліфікаційна робота

РИНОК ЯК ФОРМА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОВАРНОГО ГОСПОДАРСТВА

Студентка 4 курсу, групи

спеціальності 6.050100 -

економічна теорія

Науковий керівник

Черкаси 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКУ ЯК ФОРМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОВАРНОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1.ПОНЯТТЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ РИНКУ

1.2. СТРУКТУРА РИНКУ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ДІЇ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. МОДЕЛЬ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.2. РОЗВИТОК РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

2.3. РИНОК ІННОВАЦІЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОЗРОБОК

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1. РИНОК ЯК ЗАСІБ ВІДРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.2. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК: ПОЛІТИЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Системна трансформація України в напрямку ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки пов'язується, перш за все, з переходом до типової в розвинутих країнах системи взаємозв'язку виробництва і потреб, в якій останні реалізуються через свою платоспроможну форму - попит. Подібна спрямованість економічних реформ передбачає відмову від централізовано-планової моделі, зорієнтованої, в першу чергу, на досягнення необхідних обсягів виробництва, а не на забезпечення реальних потреб.

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства - основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок -- досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, само регульований механізм-- це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок -- це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Питання ролі ринку, економічній системі знайшли чільне місце в дослідженнях найвидатніших економістів як минулого, так і сучасності. Серед них слід особливо відзначити роботи А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, К. Маркса, І. Фішера, Дж.М. Кейнса, М. Фрідмана, Л. Харріса та інших. Не дивлячись на те, що автори належать до різних економічних шкіл, спільним для їх досліджень є визнання значної ролі ринку в досягненні рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Окремі аспекти функціонування ринку досліджуються і в роботах таких авторів, як: М.М. Агарков, М.Ю. Алексеев, Б.І. Альохін, B.C. Балабанов, В.В. Бочаров, О.Д. Василик, А.В. Гальчинський, М.А.Гольцберг, Г. Дефоссе, Л.А. Дробозіна, А.О. Задоя, М. Климович, Т.Т. Ковальчук, В. Мусатов, В.М. Родіонова, П. Шепель та інших. Більшість наукових праць цих та інших дослідників присвячена аналізу окремих конкретних сторін функціонування ринку, розробці методології та методики аналізу діяльності підприємств.

У контексті визначення завдань особливого значення набувають проблеми функціонування ринку як основного механізму функціонування товарного господарства, відтворення людини в сукупності її фізичних, інтелектуальних та духовних якостей. Незбалансованість ринку приводить до неможливості оптимального використання трудового, інноваційного і творчого потенціалу робочої сили, викликає макроекономічну нестабільність та соціальну напруженість.

Тема кваліфікаційної роботи є досить актуальною як з наукової, навчальної так із практичної точки зору. Її дослідження дозволяє набути ґрунтовних знань в галузі економічної теорії, міжнародних економічних відносин, ознайомитися з тим як відбувається розвиток ринкових відносин, усвідомити особливості розвитку основних видів ринків, та виявити наслідки впливу на розвиток ринку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи досить тісно пов'язана з науковими планами і програмами кафедри економічної теорії та міжнародної економіки. Дослідження, що здійснюється у цій кваліфікаційній роботі знаходиться у контексті науково-дослідної роботи, кафедри економічної теорії та міжнародної економіки за темою: “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах”.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного політико-економічного аналізу ринку як форми функціонування товарного господарства, його структури.

Для досягнення цієї мети першочергове значення має чітке визначення й реалізація таких завдань:

визначити сутність, структуру ринку;

виділити та систематизувати різні види ринків;

розкрити особливості фінансового ринку;

виявити пріоритетні напрямки розвитку ринку послуг;

проаналізувати сегменти ринку інновацій та технологій;

визначення основних напрямків впливу взаємодії сегментів ринків на макроекономічну ситуацію.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є ринок як форма функціонування товарного господарства. Предметом роботи є особливості товарно-грошових відносин, що виникають між продавцем і покупцем.

Методологічні основи дослідження. При дослідженні даної проблеми було використано такі загальнонаукові та специфічні методи: діалектичного матеріалізму, наукової абстракції, економіко-статистичні, метод порівняння, аналізу і синтезу та ін. При написанні роботи були опрацьовані такі джерела: наукові статті, монографії, статистичний щорічник.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо впливу ринку на розвиток товарного господарства, функціонування різних видів ринків та їх стан, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов'язаних з розвитком ринкових відносин.

Структура та обсяг роботи. Структура кваліфікаційної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і сім параграфів, висновків, списку використаних джерел, 2 таблиць, 3 рисунків, 3 схем.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКУ ЯК ФОРМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОВАРНОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1 ПОНЯТТЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ РИНКУ

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства.

Можна сказати що ринок є наслідком поділу праці, але це ще далеко не все. Так, наприклад, перший поділ праці в первісній громаді не спричинило появи ринку, оскільки подібний поділ мало чисто внутрішній характер, заснований на вікових і полових відмінностях: чоловіка в первісному суспільстві йшли на полювання, а жінки залишалися в будинку, стежили за порядком, підтримували вогонь, намагалися організувати тоді ще примітивне зберігання продуктів й обмежене землеробське виробництво, що дозволяло хоч якось підтримувати існування у випадку невдалого полювання або коли полювати було неможливо.

Такий поділ праці ще не визначає мінових відносин. Поділ праці як джерело обміну й причина появи ринку в широкому змісті цього слова знайшов своє значення пізніше, коли люди відкрили, що тварин можна приручити й одержувати від них молоко й інші продукти, і почав обробляти землю. Все це історично привело суспільство до поділу племен на скотарські, мисливські, землеробські, з'явилося виробництво, що постійно перевищувало безпосередні потреби людини, і відбувся розподіл суспільства на класи.

Обмін здобуває певний ступінь регулярності, коли, наприклад, ті, хто роблять молоко й м'ясо, віддають вівцю за зерно або, як це краще видно з більше пізнього приклада, коли домоткане полотно, що вироблялося раніше в патріархальних сім'ях, у певний момент починає вироблятися в місті деякими соціальними групами людей (ремісниками), коли при поділі суспільства на класи відбувається певна диференціація в споживанні.

Уже тоді починається розподіл на галузі, а пізніше - на тип виробництва й види продукту. Обмін спочатку носить випадковий характер і відбувається в найпростішій формі обміну товару на товар. Потім обмін стає усе більше звичним, відбувається усе більш часто, породжує гроші як посередника при обміні. Але ще довгий час в історії людства обмін товарів залишався ще не визначальним явищем. Досить згадати середньовічні ярмарки, великий ринок улаштовувався раз або два в рік, а кругом панувало натуральне господарство [17,63].

В античні часи хазяї мали рабів, які робили маслинове масло й вино, призначене для споживання їх грецькими або римськими панами. Крім того, раби робили взуття, тканини, товари загального користування, продукти, призначені для обміну, тобто товари вироблялися для споживання вузького правлячого класу, а не для широких народних мас.

Так як можливість обміну веде до поділу праці, то ступінь останнього завжди повинна обмежуватися межами цієї можливості обміну або, інакше кажучи, розмірами ринку. Коли ринок незначний, ні в кого не може бути спонукання присвятити себе цілком якому-небудь одному заняттю через неможливість обміняти весь надлишок продукту своєї праці, що перевищує власне споживання, на потрібні йому продукти праці інших людей.

Водний транспорт для всіх видів праці відкриває більш великий ринок, ніж при існуванні одного лише сухопутного транспорту, поділ праці й удосконалювання всякого роду промислів природно вводяться вперше в приморських місцевостях і по берегах судноплавних рік, а потім ці поліпшення через довгий час проникають у внутрішні частини країни.

При таких перевагах водного транспорту представляється природним, що перші успіхи ремесел і промисловості мали місце там, де відкривався увесь світ для збуту продуктів всіх видів праці.

Таким чином, у всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі, за допомогою якого продаються й купуються всякого роду товари або ж обмінюються один на іншій.

Кожна людина багата або бідна залежно від того, у якому ступені вона може користуватися предметами необхідності, зручності й задоволення. Але після того як встановився поділ праці, власною працею людина може добувати лише дуже невелику частину цих предметів: значно більшу частину їх він повинен одержувати від праці інших людей; і він буде багатий або бідний залежно від кількості тієї праці, якою він може розпоряджатися або яке він може купити.

От чому в ті часи історично ще не виникло ніякого економічного навчання: для цього ще не дозріли необхідні історичні умови. Навіть якщо в Аристотеля ми й знаходимо деякі натяки на таке поняття, як товар, це ще не виходить, що ринок став звичайним явищем у житті людей. Це явище затверджується коли в середньовічній громаді з'являється міський ринок. Ринок з'являється тоді, коли вільні ремісники середньовіччя починають робити певну кількість товарів для міського ринку, основою якого є обмін тканинами, предметами побуту й т.д. Але "часи прядки" тривали ще століття, навіть при наявності міського ринку. Як би те не було, а середньовічний ринок багато в чому відрізнявся від сучасного, наприклад тим, що товар вироблявся за замовленням, або, як ми сказали б сьогодні, панував особливий вид поділу праці - по зробленому продукті [18,178].

Швець кроїв шкіру, убивав цвяхи, пришивав підошву - загалом, робив всі, завершуючи свою роботу повністю, і випускав виріб у готовому виді. Ремісник був власником майстернею й власником зробленого їм продукту, тобто товару, що він ніс на ринок. Мінові відносини цього товарообігу прекрасно визначені Марксом: міняється один товар на іншій. При цьому типі товарообігу гроші виступають лише як посередник і тільки у виняткових випадках - як капітал. Цей тип обміну можна представити формулою Т -Г -Т (товар - гроші - товар) [29,54].

У наші дні промислове виробництво взуття ґрунтується на потоковому методі, коли працівник виконує одну операцію або частину операції, які лише в сукупності ведуть до випуску готового виробу. Сьогодні працівник уже не є власником виробленого товару й тим більше-засобів виробництва. По цій і багато інших причинах залежність окремої людини у всіх його життєвих умовах від "ринку" усе більше збільшується.

При історичному розгляді процесу становлення ринку відразу видно, що реальна дійсність не має нічого загального з формалістичним поданням про двох людей, що роблять обмін товарами: одна людина пропонує горіхи в обмін на інжир, відбувається безгрошова угода, і із цього нібито розвивається процес обміну взагалі. Подібні речі не мають нічого загального й з абстрактним поданням про продавця й покупця, що діють на рівних початках і розглядаються як абстрактні одиниці. Навіть у таких спрощених гіпотезах варто виходити з реального положення речей. Загальновідомо, що з розвитком ринку обмін здобуває загальний характер, і при цьому як посередник виступають гроші.

У процесі становлення й розвитку товарно-грошових відносин формується такий найважливіший їх елемент, як ринок. Тому причини виникнення товарно-грошових відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Водночас ринок (як окремий елемент) -- це складне утворення, він має свою власну структуру, для його функціонування й розвитку необхідні специфічні умови. З часу виникнення ринку різні напрями та школи економічної думки неоднозначно тлумачили його сутність.

Ринок як одна з категорій товарного виробництва у процесі еволюції зазнав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на його визначенні в останні понад два століття. У працях А. Сміта і Д. Рікардо термін «ринок» не набув чіткого політекономічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту [30,67].

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О. Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися». Англійський економіст А. Маршалл стверджував, що «чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну». У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». Американський економіст П. Хейне стверджував, що «ринок -- це набір взаємозв'язків, або процес конкурентних торгів». Наведені визначення об'єднує те, що всі вони виходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобто без акцентування уваги на вивченні виробничих або економічних відносин. Крім того, не слід обмежувати ринок лише сферою товарного обміну, оскільки ринок передбачає грошовий обіг, у тому числі ринок цінних паперів [30,69].

У сучасній політичній економії відповідно до предмета цієї науки на передній план при визначенні сутності ринку виходить система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями (формування попиту й пропозиції та ціни на товари). Крім того, необхідно з'ясувати основні суб'єкти ринку, між якими виникають і розвиваються такі відносини.

В одних визначеннях такими суб'єктами називають сукупність покупців, у других -- виробників і споживачів, продавців і покупців, у третіх -- домашні господарства, підприємців і уряд, у четвертих -- господарюючих суб'єктів. З погляду принципу історизму суб'єктами ринку найдоцільніше називати домашні господарства (у тому числі окремих індивідів), різні типи фірм і організацій (насамперед крупні корпорації) та державу (у тому числі наднаціональні органи).

Сучасний ринок -- певна сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами фірм та організацій (насамперед крупними компаніями) і державою (у тому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послугу сфері обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу. Основні ознаки сучасного ринку зображені на схемі 1.1.

Схема 1.1. Характерні ознаки сучасного ринку [33,165]

Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з'ясувати його функції.

Основними функціями ринку є [40,254]:

1. Ціноутворююча функція, тобто остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці на товар.

2. Відтворювальна функція - забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення (зокрема зв'язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин.

3. Спонукаюча функція, суть якої полягає в спонуканні виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей.

4. Регулююча функція - регулюючий вплив на економіку загалом, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту й пропозиції, нагромадження й споживання та інших пропорцій. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних явищ, властивих командно-адмістративній системі.

5. Контролююча функція - сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін.

6. Функція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.

7. Функція санації, тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно послаблює виробництво заради виробництва, а отже витратний характер економіки.

8. Інформаційна функція - постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

Таким чином, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними суб'єктами, де відбуваються остаточне визнання й визначення їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва й підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення й формування цілісної економічної системи, а також здійснюються опосередкований контроль споживачів за виробництвом та санація економічної системи від неефективних підприємств. Це позитивні функції ринку, які поєднуються з певною сукупністю його негативних аспектів.

Для ефективного функціонування такого ринку необхідні відповідні умови [27,245]:

1. Реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як наслідок різних комбінацій названих форм.

2. Здатність суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку.

3. Розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації. Це певною мірою послаблює монополістичні тенденції в економіці й сприяє ефективному функціонуванню сучасного ринку.

4. Добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів). Це створює передумови для існування регульованого ринку.

5. Наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність.

6. Конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності. Кількість їх у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7--8, оскільки 1--2 суб'єкти -- це монополія, а 3--5 -- олігополія.

7. Розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій тощо, послуги, різні види цінних паперів -- акцій, облігацій, сертифікатів тощо, гроші, нерухомість, предмети споживання та ін.).

8. Наявність ринкової інфраструктури. Тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності.

У певній сукупності економічних відносин, яку виражає категорія «ринок», ключову роль відіграють відносини власності. Так, у процесі купівлі-продажу товарів і послуг здійснюються їх привласнення й відчуження, створюються передумови привласнення чужої неоплаченої праці (якщо йдеться про купівлю-продаж робочої сили на відповідній біржі); на фондовій біржі такі відносини реалізуються через діяльність посередників-лідерів тощо (внаслідок привласнення засновницького прибутку, випуску цінних паперів інвестиційними компаніями та іншими методами).

У нашому буденному житті учасники (суб'єкти ) ринкових відносин, як правило, асоціюються з покупцями й продавцями, які протистоять один одному в торговельних закладах (магазин, підприємство громадського харчування) або на базарі. Таке уявлення про суб'єкти ринку не випадкове. Йоно породжене загальним обмеженням розуміння ринку. Мова про це йшла вище. Насправді, враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб'єктами ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва. Див. схему 1.2.

Схема 2.1. Суб'єкти ринку [29,145]

Широке трактування ринку, наведене вище, свідчить про те, що об'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації);валюта, позичкові капітали і т. д. Див схему 2.3.

Рис. 2.3. Об'єкти ринку [29,146]

Отже, важливим чинником формування й розвитку ринку як форми функціонування товарного господарства був міжнародний поділ праці, а на сучасному етапі є процес інформатизації та глобалізації економіки. Суть глобалізаційного процесу полягає у накопиченні структурних зрушень і подальшого формування цілісного світового господарства, яке базується на новітніх інформаційних технологіях і всеохоплюючої транснаціоналізації процесів виробництва й обміну. Глобалізація характеризується руйнуванням національних кордонів, закладанням фундаменту нового, глобального суспільства. Розвиток світової глобальної мережі «Інтернет» та інформаційних технологій, інтернаціоналізація валютних ринків, розвиток міждержавних транспортних мереж, динамічний розвиток міжнародного ринку мобільного зв'язку - усе це відіграє ключову роль у діяльності інфраструктурних елементів.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків.

1.2СТРУКТУРА РИНКУ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ДІЇ

Структуру ринку розглядають з різних точок зору, що пов'язано із складністю цієї системи господарських відносин, які стосуються усього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків [5,50]:

з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин;

з точки зору територіального підходу;

з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.

Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерії, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин: ринок предметів споживання та послуг; засобів виробництва;науково-технічних розробок та інформації; фінансовий, валютний, праці(робочої сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м'ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку. Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин : розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмежування конкуренції.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний і нелегальний.

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країни, ринок коаліцій різних країн, світовий ринок.

Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає, що ринок єдиний, а кожний його елемент - невід'ємна складова.

Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони, ліквідовує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.

Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво - з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що забезпечує виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можливість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдається. На практиці це зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що призводитиме як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до предметів споживання та послуг. Для того щоб виробити відповідний антидефіцитний механізм, важливо знати причини, що відтворюють товарний голод у країні.

Головною причиною такого становища є структурне створення економіки України. За влучним виразом одного з економістів, вона є самоїдською, тобто виробництво відбувається заради виробництва. Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64%,а предметів споживання - 36%. Особливо великі структурні перекоси у промисловості, де виробництво предметів споживання (група “Б” ) становить лише 30%,а решта - засоби виробництва (група “А”).Вихід полягає в тому, щоб змінити структуру виробництва, збільшити частку галузей, що виробляють предмети споживання : легку, харчову, м'ясо-молочну промисловість, інші сфери, в яких виробляються товари цієї групи [21,35].

Насичення ринку споживання залежить від перебудови агропромислового комплексу, докорінної зміни відносин між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями. Третина і більше вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості, нестачу холодильників, інших засобів зберігання продукції. Великі втрати продукції при транспортуванні. Отже, слід більш швидкими темпами розвивати галузі переробної продукції, інфраструктуру, що сприятиме зберіганню продукції, поліпшенню її якості і як наслідок - насиченості нею ринку.

Десятки років село є специфічним донором для розвитку машинобудування, воєнного комплексу, будівництва, видобувних галузей. Ціни на комбайни, трактори, мінеральні добрива, пальне зростають набагато швидше, ніж на продукцію аграрного сектора. Якщо не подолати подібні перекоси, ринок не матиме достатньої кількості продукції цієї сфери. Може статися навіть, що товаровиробники перейдуть до натурального обміну.

Перепоною на шляху створення повноцінного ринку споживання на нинішньому етапі розвитку є монополія державної торгівлі, яку слід подолати. Це відбувається за рахунок відтворення приватних, кооперативних та інших підприємств торгівлі, які формують реальне ринкове середовище, де діє конкуренція.

Важлива роль у створенні споживчого ринку має належати державі. Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної політики щодо структурної перебудови народного господарства, кредитної, податкової політики в галузях, що виробляють товари народного споживання, зовнішньоекономічної політики з залученням іноземних інвесторів у галузі, що поставляють продукцію на ринок товарів споживання. Держава повинна стимулювати ділову активність у соціально значущих галузях.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва. Для досягнення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб'єктами були різні власники. Це і є шлях побудови відповідного ринку, оскільки буде подоланий адміністративний монополізм, який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами, що ґрунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного. Такий розподіл призводив до того, що підприємство отримувало не те, що йому потрібно, а те, що дадуть. Фондування - це свого роду “карткова схема” для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штучний дефіцит і марнотратство. Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємства на нагромадження запасів, які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок [19,63].

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально - технічних ресурсів, примусить вивчати та прогнозувати попит, динамічно перебудувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон'юнктури. Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а то і банкрутства. Демонополізація цього сектора економіки, відтворення в ньому розвиненого конкурентного середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм власності у всіх галузях економіки, у тому числі й тих, що виробляють і реалізують засоби виробництва.

Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного господарства обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті. Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно. На винаходи, перспективні розробки, наукову інформацію майже немає попиту. Кількість підприємств, де використовувався хоча б один винахід, швидко зменшується, внаслідок чого невикористаними залишаються понад 80 відсотків винаходів, створених і зареєстрованих протягом 1985-1991 рр. Зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями, вкрай спрацьованими основними виробничими фондами, порушеною екологією, важкими та небезпечними для людей умовами праці [20,39].

Причини такого становища криються в тому, що науково-технічні розробки здійснювалися на основі бюджетного фінансування і безплатно передавались, а не продавалися споживачам. Останні не тільки не несли відповідальності зі їхнє використання, а й не були зацікавлені у використанні їх, оскільки конкуренції не було, і вони могли лишитись дотації, яка виплачувалась з бюджету без урахування того, як працює підприємство. З такою економікою ринок несумісний. Вона, скоріше, як “королівство кривих дзеркал”, відбиває все у спотвореному вигляді.

В умовах ринку докорінно змінюється відношення до науково-технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції, має підвищувати ефективність виробництва, а отже, і запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, всіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентноздатність.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ, що займаються цією діяльністю, на комерційні засади;створення тимчасових науково-технічних колективів, центрів поширення нової технології та передового досвіду;розвитку інформаційного забезпечення. При цьому зазначимо, що всі ці форми в умовах ринкових відносин мають бути ефективними, інакше зацікавленості замовника не буде.

Введення справжніх ринкових відносин у цій сфері діяльності вимагає часу і без підтримки та регулювання з боку держави не відбудеться. Є напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими, наприклад фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури. Вони мають фінансувати з державного бюджету. Відомо, що навіть розвинені країни не дозволяють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього спектру науково-технічних дисциплін, оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів. Виходячи з тієї ситуації, в якій знаходиться економіка України, коли можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів вкрай обмежені, науково-технічна політика держави повинна мати селективний характер, будуватися на обґрунтованій стратегії вибору та реалізації пріоритетів. Вони мають бути пов'язані з першочерговими структурними змінами в економіці та тими, що здатні стати конкурентними на зовнішньому ринку.

Фінансовий ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля - продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: ринок капіталів(інвестиційний ринок),ринок кредитів, ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку [50,245].

Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.

Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій країні був державний бюджет. З 70-х років підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати частину інвестицій. Проте частка їх була малою, що не давало змоги підприємствам бути незалежними в інвестиційній діяльності. Більше того, купити засоби виробництва при централізованому матеріально - технічному забезпеченні було неможливо. Все це виключало можливість існування інвестиційного ринку. Останній стає реальністю лише за умов, коли господарюючі суб'єкти мають власні кошти на ці цілі. Отже, джерелом їх є прибуток від господарської діяльності. Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Наприклад, якщо певний товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу. А це, в свою чергу, призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці, робочу силу, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях [22,205].

Оборот капіталу у сфері, де виробляються товари широкого вжитку, більш прискорений через менший цикл виробництва, ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого - зумовлює посилення конкуренції, нестабільність через активний вплив моди, сезону і тощо.

Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим джерелом їх є кредит, який надається у вигляді позик і являє собою необхідний компонент фінансового ринку - кредитний ринок.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи(громадяни).Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють: взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами;різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі;при державному кредиті кредитором виступає держава;кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного(комерційного) і банківського;позикоодержувачами є фізичні особи.

Позикоодержувачі залежно від величини позики, строку, на який вона береться, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент. Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери - це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства. Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів - і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позичкового процента.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Воно ґрунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований процент. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації - через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Зобов'язання державної скарбниці засвідчують, що їхній власник вніс кошти в бюджет, що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко, середньо - і довгострокові(від кількох місяців до одного року,5 і 25 років).Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і процентів за ним. Вексель - грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані, але він має активно розвиватися. Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів. Акція дає більші дивіденди, облігація - менший процент, проте є більш надійною, оскільки не пов'язана з ризиком. Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії, розділити її фінансовий успіх. Мрія будь-якого інвестора - купити цінний папір, який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю. Таким міг би бути актив, який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій.

Конвертовані облігації та привілейовані акції - цінні папери, які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента. З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій. Для емітента випуск конвертованих облігацій - засіб розміщення додаткових акцій за цінами, вищими за їхню поточну ринкову вартість.

Ринок цінних паперів складається з двох частин - первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема ,прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.

Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі - продажу є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, український карбованець до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійські - фунтами стерлінгів, за японські - ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх, що і встановлює або доларова, або фунтова, або ієна ціна українського карбованця. Інакше кажучи, за певну суму карбованців можна отримати 1 долар, а отже, і вартісне вираження товару.

У різних країнах залежно від стану розвитку економіки, ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти. За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку. За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб'єктам, які мають валютні банківські рахунки.

Практика функціонування ринкової системи свідчить, що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти.

Ринок праці(робочої сили) - створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Для того щоб об'єктом купівлі - продажу стала робоча сила, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею. Досягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного придбання будинку, квартири або оренди їх на певний час.

Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності ,а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не лише людина ,яка здатна до праці, може це робити чи не робити, але й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття ,надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом встановленого періоду. Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і, як правило, виходячи з індивідуально визначених потреб [6,24].

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету. Фірми, що вивільнюють працівників, також мають певні зобов'язання щодо отримання ними кваліфікації, необхідної для працевлаштування. Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми, діють на комерційних засадах, і заклади системи професійного навчання.

Ринок, який заборонений законом, називають тіньовим. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально - економічного устрою.

Нелегальний ринок має таку саму структуру, що й легальний(законний),тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності;

доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин: це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або чорною економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює повної продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства, крадіжкам, зловживанням чиновників владних структур і виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту ,монопольних явищ у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами при збережені їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються об'єктом купівлі - продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці).Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інститут ринку.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ РИНКУ УКРАЇНИ

2.1 МОДЕЛЬ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Ефективність та результативність здійснюваних в Україні заходів по стабілізації економіки, пошуку шляхів забезпечення довготривалого розвитку багато в чому визначаються мірою адекватності вихідних теоретичних положень, на яких будуються відповідні заходи, реальним економічним умовам, що склалися в країні. Аналіз концептуального підґрунтя сучасної економічної політики показує, що далеко не завжди така відповідність досягається.

Більшість економічних шкіл (монетаризм, неокласика, кейнсіанство тощо) відводять провідну роль у ринковому механізмі саморегулювання основних економічних пропорцій саме фінансовому ринку. Недостатня розвиненість цього ринку в Україні, служить головною перепоною на шляху використання нагромадженого у світі досвіду досягнення макроекономічної стабільності та розвитку за допомогою саме фінансово-кредитних важелів управління економікою.

Аналіз співвідношення питомої ваги вживаних у вітчизняній практиці фінансових інструментів одночасно дає змогу говорити і про відповідну модельну оцінку фінансового ринку.