Концерн - сучасна форма об'єднання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концерн - сучасна форма об'єднання



Вступ

концерн організаційний законодавчий

Концерн є виробничо-господарським комплексом, учасники якого взаємопов'язані технологічними та коопераційними зв'язками. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж асоціації та корпорації, створюючи централізовані фінансові фонди та підпорядковуючись централізованій організаційній структурі. При інтеграції у формі концерну відбувається об'єднання усіх сфер діяльності, досягнення ефекту досягається шляхом горизонтального або вертикального, технологічно взаємопов'язаного виробничого комплексу. Концерн можна охарактеризувати як сучасна ефективна форма інтеграції суб'єктів господарювання

Концерн представлений в законодавстві України як статутне об'єднання промислових підприємств, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на умовах повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Прикладами концернів є «GeneralMotors», «FordMotor», «DaimlerChrysler». В Україні ? це концерни «Стирол», «Електромашзавод», «Хлібпром».

Об'єктом дослідження роботи є концерн як організаційно-правова форма об'єднання підприємств.

Предметом дослідження роботи є економічні відносини у процесі функціонування концернів.

Метою роботи є дослідження функціонування концернів як сучасної форми об'єднання.

Відповідно до поставленої мети, завданнями роботи є:

– охарактеризувати теоретичні аспекти функціонування концерну як сучасної організаційно-правової форми об'єднання підприємств;

– проаналізувати функціонування концернів в Україні протягом 2012-2015 рр.;

– вивчити зарубіжний досвід та виявити можливі шляхи вдосконалення функціонування концернів як сучасної форми об'єднання в Україні.

Інформаційна база дослідження: законодавство України, статистична інформація, наукові праці сучасних вчених, теоретичні дослідження провідних економістів у галузі функціонування концернів, офіційна інформація щодо діяльності ПАТ «Концерн Хлібпром».

При написанні курсової роботи були використані наступні методи: загальноекономічні та специфічні, а саме: методи фінансового аналізу, порівняння, статистичні, системні.



1. Теоретичні аспекти функціонування концерну як сучасної організаційно-правової форми об'єднання підприємств

1.1 Сутність поняття «концерн» та його характеристика

У вітчизняній та зарубіжній літературі викладено багато визначень поняття «концерн». Даний термін запозичений з німецької мови (куди прийшов з англійської, а початок бере від латинського «concernere» ? змішувати) і тісно пов'язаний з історією розвитку економіки Німеччини та особливостями німецького законодавства. Проте перші концерни з'явились не там. Вважається, що перший концерн у світі і прообраз майбутніх конгломератів створив у Флоренції КозімоМедічі. Група його компаній ще в кінці XIII ? початку XIV століття мала представництва в тому числі в Ісландії і в Африці, відправляла співробітників і транспортувала товари з Азії по Великому шовковому шляху, включала в себе банки і торгові доми. Саме поняття «концерн» виникло тільки через кілька сотень років. Спочатку виникли утворення схожі на сучасні біржі (хоча прообрази існували з 1351 р. у Венеції, перша біржа відкрилася в Амстердамі в 1602 р.), потім з розвитком індустріалізації активізувалася банківська діяльність і приватні підприємства почали об'єднуватись в групи, концерни і конгломерати [13, с. 23].

Різні погляди щодо визначення поняття «концерн» наведено у табл. 1.1. Усі вони зводяться до того, що концерн є фінансово-промисловою групою суб'єктів господарювання. Типовою характеристикою є збереження юридичної і господарської самостійності учасників, але з урахуванням координації з боку домінуючих структур. Учасники концернів об'єднують не лише економічний потенціал, але і зусилля в ринковій стратегії.



Таблиця 1.1. Різні трактування поняття «концерн»

Автор	Визначення поняття «концерн»
ДК 002:2004 [12]	статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Іванілов О.С. [11]	форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа)
Неделько Ю.М. [16]	певна цілісна виробнича система, де єдність усіх стадій і вирішальних факторів відтворювального процесу виражається в повному кругообігу фондів, у посиленні взаємозв'язку внутрішніх відносин, зростання технологічного, виробничого і соціального єдності
Гойло Н.В. [5]	об'єднання підприємств, при якому вони зберігають свою юридичну самостійність, але фінансовий контроль і певні функції з постачання, виробництва, маркетингу підприємств взяті під єдине управління
Вінник О.М. [4]	одна з найскладніших форм об'єднання, оскільки включає в себе підприємства різних галузей промисловості, банків, транспорту, торгівлі та здійснює спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій (фінансової, науково-технічної, виробничої, інвестиційної, зовнішньоекономічної)

Засновником концерну може бути лише юридична особа. Мінімальна кількість учасників - 2. Концерн як організаційно-правова форма об'єднання підприємств не здійснює підприємницької діяльності, а реалізовує представницькі функції учасників.

Концерни характеризуються високим ступенем централізації широкого кола функцій науково-технічного, виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової та зовнішньоекономічної діяльності, наявність цілого ряду власних виробництв і відокремленого виконавчого апарату. Більшою мірою ? це складні комплекси промислових, торгових, сервісу та інших підприємств, що функціонують на принципах господарського самоврядування [26, С. 166].

Отже, основною перевагою концерну є концентрація фінансових та інших ресурсів. Концерн визначається як юридична особа, що є об'єднанням підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту тощо з метою спільного просування інтересів. Важлива ознака концернів ? єдність власності вхідних фірм, підприємств, банків.

1.2 Законодавче регулювання діяльності концернів в Україні

Відповідно до законодавства України [7, 12], концерн є однією із форм об'єднання підприємств. Об'єднання підприємств (юридичних осіб) ? господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств (юридичних осіб) з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Характерні ознаки концерну як об'єднання підприємств:

? утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, мають право утворювати об'єднання підприємств;

? в об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав;

? утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання;

? є юридичною особою;

? державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 Господарського кодексу України.

У додатку А наочно представлено ознаки концерну як об'єднання підприємств.

Таким чином, діяльність концернів в Україні регламентується Господарським кодексом України (далі - ГКУ). Відповідно до статті 120 ГКУ, концерн є господарським об'єднанням, окрім якого виокремлюють: асоціації, корпорації, консорціуми, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Також зазначено, що державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну [7].

Можливі результати перебудови організаційно-економічного механізму з метою утворення концерну (Додаток Б):

? дезінтеграція і утворення самостійно господарюючих підприємств;

? трансформація із збереженням контролю над підприємствами;

? трансформація з частковою дезінтеграцією, коли окремі підприємства виділяються з концерну і не входять в нове утворення [16].

Утворення концерну може потребувати попередньої згоди Антимонопольного комітету України. Державна реєстрація здійснюється з урахуванням вимог Положення про концентрацію [20]. В свою чергу, Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію) розроблено відповідно до Законів України (далі - ЗУ) «Про захист економічної конкуренції» [21], «Про Антимонопольний комітет України» [22] з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції.

Згідно з Положенням по концентрацію, попереднє одержання дозволу Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) або Адміністративної колегії Комітету на концентрацію є обов'язковим, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому, у разі формування концерну:

? вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, у кожного;

? вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

Завдяки великомасштабної концентрації капіталу, виробничих потужностей і можливості диверсифікації концерни володіють певною стійкістю до коливань кон'юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиції, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямках [19, С. 138].

Отже, діяльність концернів строго регулюється нормативно-правовою базою у зв'язку з ризиком монополізації ринку шляхом об'єднання підприємств. При цьому, головним джерелом монополізації є не сам процес концерноутворення, не зростання абсолютних розмірів підприємств, а перевищення попиту над пропозицією. Поки потреба не задоволена, навіть невелике вузькоспеціалізоване підприємство може диктувати умови і бути не меншим джерелом монополізації, ніж великий концерн.



1.3 Організаційні засади функціонування концернів

Утворення концернів значною мірою зумовлене необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом «концерн» тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств.

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань. Об'єднання капіталу та зосередження адміністративних функцій у руках центрального органу управління надає змогу більш ефективно реалізовувати значні фінансові проекти та оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури [3]. Переваги та недоліки концерну показані в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Переваги та недоліки концерну [3, С. 9]

Переваги концерну	Недоліки концерну
1. Реалізація значних фінансових проектів	1. Учасники не мають права вступати до інших об'єднань
2. Переміщення капіталу з менш перспективних галузей у більш перспективні	2. Предмет і мету діяльності визначають власники
3. Тривалий період функціонування	3. Фінансова залежність від одного або групи учасників об'єднання
	4. Обмежене право виходу із концернів

Форма об'єднання, характерна для концерну, передбачає посилення контролю за діяльністю учасників, низький рівень їх самостійності та високий ступінь централізації діяльності, що здійснюється ними на постійній основі. Наведені вище визначення поняття «концерн» характеризують головним чином мету діяльності учасників об'єднання підприємств, проте, не дають змоги проаналізувати основні відмінності між об'єднаннями підприємств. Останнє, зокрема, негативно впливає на організацію бухгалтерського обліку [5, С. 67].

Порівняння концерну як сучасної форми об'єднання з іншими формами об'єднання підприємств представлено у табл. 1.3.

Таблиця 1.3. Аналіз організаційно-правових форм об'єднань підприємств [5, С. 68]

Вид об'єднання	Тип об'єднання	Співпраця з часом	Об'єднання функцій	Консолідацій фінансової звітності
	статутне	договірне	постійна	тимчасова	економічна (фінансова)	організаційна	виробнича	технологічна	управлінська
Концерн	+		+		+		+	+
Асоціація		+	+				+		+
Корпорація		+	+		+		+			+
Консорціум	+			+
Асоційовані підприємства	+		+		+					+
Холдингові компанії	+		+		+					+
Конгломерат		+	+				+
Картель, синдикат, пул		+	+		+
Трест	+		+		+		+	+

Особливе місце в проблематиці концернів як суб'єктів господарювання займають питання класифікації. Для цілей аналізу та вдосконалення організаційно-економічного механізму управління концернами у зарубіжній практиці розроблено морфологічний класифікатор концернів. В якості підстави поділу запропоновано одинадцять первинних ознак:

1) види діяльності;

2) засновники концерну;

3) приналежність до галузей виробництва;

4) приналежність до території;

5) ступінь охоплення циклу відтворення кінцевої продукції;

6) форма власності;

7) механізм об'єднання ресурсів підприємства;

8) масштаб здійснення господарської діяльності;

9) орган, що приймає рішення;

10) метод прийняття рішень вищим органом;

11) порядок виходу підприємств зі складу концерну.

Вибір раціонального варіанту повинен здійснюватися виходячи з конкретних умов функціонування підприємств, а також ряду організаційних та економічних передумов [16].

Залежно від характеру інтеграційних зв'язків між компаніями розрізняють такі види концернів: вертикальний, горизонтальний, змішаний (конгломерат).

Вертикальні концерни ? зв'язують підприємства з послідовних рівнів одного технологічного ланцюжка. Будь-яке з величезних нафтових підприємств можна розглядати як приклад вертикального концерну. Наприклад, концерн «Лукойл», в якому в єдину структуру поєднані нафтовидобувні підприємства, нафтопереробні підприємства і торговельна мережа ? десятки або сотні автозаправок по країнах СНД. Так як технологічний процес одного з підприємств вертикального концерну залежить від дій іншого, їх виробничі плани завжди або погоджені, або просто «доведені» зверху. Нафтодобувне підприємство повинно видобувати не менше, ніж стільки, скільки може переробити нафтопереробне, а нафтопереробне має забезпечити бензином всі заправки. По суті, вертикальний концерн ? це одна фірма, просто настільки величезна, що існувати їй доцільніше у вигляді окремих підприємств.

Горизонтальний концерн, як і вертикальний, об'єднує підприємства однієї галузі. Тільки не послідовних ланок технологічного ланцюжка, а одного. Якщо вертикальні холдинги частіше існують для повного контролю циклу виробництва кінцевого продукту, то мета горизонтальних ? посилення позицій у конкурентній боротьбі. Це може відбуватися за рахунок збільшення географічного охоплення території або за рахунок розширення асортименту продукції, сегмента цільового ринку. Горизонтальним концерном є мережа магазинів або мережа готелів, що охоплює півкраїни (географічний розподілений горизонтальний концерн), або такий гігант «Укртелеком», розподілений не тільки географічно, а й за видами послуг.

У чистому вигляді горизонтальні і вертикальні концерни зустрічаються не часто. Більшість концернів ? змішані (конгломерати). Наприклад, ті ж самі нафтові концерни, з одного боку, що об'єднують підприємства різних рівнів ? вертикальними зв'язками, а з іншого ? підприємства одного рівня ? ті ж самі численні бензозаправки.

Якщо управління технологічним концерном нагадує управління підприємством, то управління конгломератом нагадує управління портфелем інвестицій. Конгломерат утворюється якщо підприємець або група підприємців, у яких з'являються вільні гроші, починають скуповувати все, що здатне принести ще гроші, тобто, здатне генерувати фінансовий потік. У конгломерат може входити одночасно сільськогосподарське підприємство, фабрика з виробництва білизни і агентство нерухомості. Діяльність цих підприємств важлива для власника з точки зору отримання прибутку. Такі конгломерати в єдиному господарському плані не потребують. Їх спільний господарський план позбавлений сенсу, так як всі підприємства конгломерату планують свою діяльність самостійно. Їх загальним планом є зведений фінансовий план, в якому зазначено дохід, що принесе кожне з підприємств конгломерату.

У світі відомим конгломератом є «General Electric». Спеціалізація цього конгломерату здійснюється у двох галузях: енергетична та електротехнічна. Отже, основними напрямками діяльності конгломерату є: виробництво електротехнічних, електронних, медичних устаткувань, а також техніки та комплектуючих в авіаційній сфері, різноманітна побутова техніка тощо. В основі діяльності цієї компанії значна увага зосереджується на розвитку та реалізації основних здобутків інноваційної діяльності [28, С. 88-89].

З погляду системи участі в капіталі можна виділити два види концернів: концерн підпорядкування і концерн координації. Концерн підпорядкування означає технологічну взаємозалежність виробництв. Концерн координації поєднує різні види діяльності, що має на меті здійснення єдиної політики: фінансової, наукової, технічної, кадрової тощо [10, С. 120].

Отже, концерн - це форма об'єднання (як правило, багатогалузевого) самостійних підприємств, зв'язаних за допомогою системи участі в капіталі, фінансових зв'язків, договорів про спільність інтересів, патентно-ліцензійних угод, тісного виробничого співробітництва.

Основні особливості концернів:

– досить жорстка форма інтеграції компаній;

– концерн є об'єднанням виробничого характеру;

– компанії, які входять до концерну, номінально залишаються самостійними юридичними особами, а фактично підпорядковані єдиному господарському керівнику;

– централізоване фінансово-економічне управління, проведення науково-технічної політики, ціноутворення, використання виробничих потужностей, кадрова політика;



2. Аналіз функціонування концернів в Україні протягом 2013-2015 рр.

2.1 Аналіз тенденцій функціонування концернів як сучасної форми об'єднання в Україні за 2013-2015 рр.

Загальновідомо, що світова тенденція характеризується глобалізацією ринку та укрупненням бізнесу. За останні роки спостерігаються процеси злиття крупних корпорацій, поглинання крупними корпораціями маленьких підприємств, тимчасові об'єднання в альянси для досягнення короткотермінових цілей. Роль інтеграційного формування підприємств як найскладнішої та найперспективнішої організаційної форми підприємництва зростає в епоху постіндустріального, інформаційного суспільства, оскільки об'єднання підприємств є найбільш конкурентоспроможним елементом висококонцентрованої та інтегрованої світової економіки.

Посилення конкуренції, реструктуризація економіки, підвищення цін на українські товари на світовому ринку, жорсткі зовнішні фінансові обмеження стали підставою для появи установ корпоративного управління. Економічне зростання значною мірою зосереджується у великих фінансово-промислових групах, у яких є можливості обійти формальні інституції. Вони використовують зв'язки власності, приватні відносини з державними керуючими органами, здійснюють прямий тиск на державні виконавчі та регуляторні установи. Ці групи роблять певний позитивний внесок в економіку України та відіграють значну роль у розвитку інституцій корпоративного управління та фінансового посередництва. Поряд з тим вони створюють певні перешкоди для розвитку України:

– інтеграційні об'єднання обмежують чесну конкуренцію;

– заохочують до непрозорості та корупції;

– ускладнюють доступ до іноземних ринків, інтеграцію до світової економіки;

– послаблюють зв'язок між економічним зростанням країни та підвищенням добробуту широких верств населення.

Так, концентрація багатства в руках невеликої кількості привілейованих груп може зумовити поляризацію розподілу доходів. Разом з тим, зниженню рівня бідності та підйому доходів населення перешкоджають обмеження можливостей для підприємництва та доброчесної конкуренції збоку організаційно-правових об'єднань підприємств [24].

Збільшення кількості бізнес-груп та об'єднань підприємств в Україні створює ситуацію, за якою стабілізуються умови конкурентної боротьби, нівелюється нечесна бізнесова практика та приховані інсайдерські схеми. Посилення конкуренції та інші позитивні зміни в українському бізнес-середовищі потребують від фінансових коаліцій працювати в межах закону та підвищувати свої стандарти відкритості та прозорості. Концерни та інші об'єднання проявляють підвищену увагу до свого іміджу для використання міжнародних ринків капіталу та забезпечення доступу до більш широкого ринку товарів.

Об'єднання менших підприємств дедалі активніше відстоюють свої вимоги щодо забезпечення справедливих умов співіснування. Найважливішими сферами швидкого інституційного розвитку в Україні за останнє десятиліття є комерційна банківська діяльність, корпоративне управління, реструктуризація, конкуренція та зростання й розширення діяльності організаційно-правових форм об'єднання підприємств.

Концерни згідно класифікації державного комітету статистики відносяться до об'єднань юридичних осіб, куди також входять корпорації, асоціації, консорціуми, концерни, інші об'єднання юридичних осіб [8].

Спостерігається негативна тенденція кількості інтегрованих форм підприємств, у т.ч. і концернів. Кількість концернів у 2015 році зменшилась на 155 од. (або на 44,3%) порівняно з 2014 роком та на 164 од. (або на 45,7%) порівняно з 2013 роком. Таким чином, наведені показники свідчать про повільний хід процесів об'єднання підприємств в Україні.

Вищенаведений аналіз проведений на підставі статистичних даних Державної служби статистики. Але більшість підприємств в Україні, що позиціонують себе як концерни чи інші види об'єднань, не мають в назві «корпорація», «консорціум», «асоціація», «концерн». Так як на законодавчому рівні об'єднання підприємств, що ведуть асоційований бізнес, не мають ніяких пільг в оподаткуванні, а ведення консолідованої звітності потребує не тільки досвідчених фахівців, але й додаткових витрат, підприємства зовсім не заінтересовані афішувати та легалізувати свої «корпоративні відносини». Так, в склад підприємств, що випускають продукцію під торговельною маркою «Олком», входять Мелітопольський міський молокозавод, Київський маргариновий завод. Харчові підприємства іншого спрямування - олійно-жирові - Мелітопольський олійно-екстракційний завод, Мелітопольський елеватор, Мелітопольський консервний завод - ще в 90-х роках утворили промисловий холдинг. Ці об'єднання фінансово допомагають один одному, налагодили ланцюг внутрішньо-холдингового постачання сировини, мають змогу агресивно лобіювати свої інтереси в органах влади та на ринках збуту. При чому форма юридичного існування кожного з підприємств, що входить до об'єднання - незалежна юридична особа у вигляді ПАТ. Відповідно, при ідентифікації даних підприємств в органах статистики вони розглядаються як незалежні юридичні особи, а не як концерн або холдинг.

Це одна з важливих причин недостовірного відображення ходу процесів глобалізації бізнесу в Україні, наслідком якої є значна кількість невідображених в статистиці концернів та інших об'єднань підприємств.

Зауважимо, що іноземні компанії під терміном «корпорація» розуміють всі види об'єднань підприємств, а також всі підприємства з акціонерним капіталом. Офіційна статистика України розмежовує окремо концерни, корпорації, асоціації, консорціуми та інші форми об'єднання [6]. Тобто проведення аналізу даної сфери є відносним та не достатньо об'єктивним.

Під час оцінки зазначених тенденцій слід врахувати, що організаційно-правові форми утворюються під впливом різних факторів, зокрема:

– цілей, які ставить підприємець (група підприємців) і шляхів їх виконання;

– форми власності і способу утворення стартового капіталу;

– методів здійснення виробничо-господарської діяльності та управління підприємством;

– законодавчо-нормативної бази щодо створення, функціонування й ліквідації діяльності суб'єктів господарювання.

Оскільки концерн є однією із сучасних форм об'єднання підприємств, слід врахувати, що конкурентоспроможність та інноваційні перспективи національної економіки безпосередньо залежать від вкладу у виробництво продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єктів господарювання, які відрізняються між собою за розмірами. У поняття «розмір організації» закладається обсяг річного доходу та чисельність працівників. Зокрема, до мікропідприємств відносяться суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої форми господарювання, в яких середня кількість працівників за фінансовий рік не перевищує 10 осіб, а річний дохід не більше 2-х млн. євро, до малих підприємств відносяться такі підприємства, де кількість працівників не більше 50 осіб, а обсяг доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 10 млн. євро. До великих підприємств, відносяться такі підприємства, де середня кількість працівників за фінансовий рік перевищує 250 осіб, а обсяг доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує 50 млн. євро. До середніх відноситься решта підприємств [2, С. 34].

При аналізі тенденцій утворення та функціонування суб'єктів підприємництва різних розмірів та організаційно-правових форм господарювання необхідно звернути увагу на положення теорії організації, теорії організаційної поведінки, теорії фірми. Зокрема, наукові джерела по теорії організації та теорії фірми дозволяють систематизувати залежність окремих виробничих та управлінських процесів від розміру організації. Малі розміри організації - це менша спеціалізація робіт і стандартизація діяльності, більша централізація повноважень, незначна частка в обсягах виробництва продукції (товарів, робіт, послуг), обмежені перспективи розширення виробництва та соціального захисту працівників. Великі розміри організації - це більша спеціалізація робіт та стандартизація діяльності, менша централізація повноважень, досить висока частка в обсягах виробництва товарів (послуг), можливість розширення виробництва та капіталізації, вища продуктивність праці, більш широкі можливості соціального захисту працівників. Середні розміри організації мають гірші умови для розвитку, ніж великі, але значно кращі, ніж малі.

На основі статистичної інформації, що крім суб'єктів господарювання різних розмірів включає також фізичних осіб-підприємців України, в процесі дослідження розраховані пропорції їх вкладу у виробництво продукції (товарів, робіт, послуг). Розподіл кількості зайнятих показав, що за результатами 2014 року із загальної чисельності працівників 9,7 млн. осіб на підприємствах працювало 76,1%, фізичні особи-підприємці охоплюють 23,9% всього працюючого населення. Що стосується їх вкладу у обсяги виробництва та реалізації продукції, то тут пропорції інші. Внесок підприємств у 2014 році був на рівні 93,4%, а фізичних осіб-підприємців - 6,6%.

Необхідно підкреслити, що дані для аналізу обмежені тим переліком співставних і однакових показників по великих, середніх, малих підприємствах і фізичних особах-підприємцях, які наводяться в офіційній статистиці. Що стосується можливостей порівняння результатів роботи великих, середніх і малих підприємств, то дані представлені більш широко. І це дає змогу проаналізувати пропорції між підприємствами різних розмірів із врахуванням обсягів реалізованої продукції, величини заробітної плати на одного працюючого, капітальних інвестицій, задіяних ресурсів, фінансових результатів (утворених боргів, отриманих прибутків (збитків), рентабельності).

Таблиця 2.1. Основні показники діяльності великих, середніх та малих підприємств України [27]

Загальна кількість підприємств, %
2009	0,4	5,9	93,7
2010	0,5	6,2	93,3
2011	0,4	5,3	94,3
2012	0,2	5,5	94,3
2013	0,2	5,5	94,3
2014	0,2	5,5	94,3
2015	0,2	4,8	95,0
Кількість зайнятих працівників, %
2009	37,2	37,7	28,1
2010	39,7	34,7	25,6
2011	39,3	34,0	26,7
2012	30,2	42,6	27,2
2013	31,4	41,7	26,9
2014	32,4	40,9	26,7
2015	32,2	40,7	27,1
Обсяг реалізованої продукції, %
2009	39,3	42,5	18,2
2010	44,5	39,0	16,5
2011	45,5	37,7	16,8
2012	41,6	41,5	16,9
2013	44,5	40,3	15,2
2014	41,9	42,1	16,0
2015	42,4	41,0	16,6

Порівняння динаміки показників за сім років у розрізі великих, середніх та малих підприємств (табл. 2.1) дає підстави зробити висновок, що великі підприємства мають кращі результати. Зокрема, у 2015 році вони при частці у загальній кількості суб'єктів економіки 0,2% створили робочі місця для 32,2% від усіх працюючих, забезпечили найвищий рівень заробітної плати, виробили та реалізували 42,4% від всього обсягу продукції. Середні підприємства при кількості зайнятих 40,7%, реалізували 41% продукції від загального обсягу. Малі ж підприємства при тому, що становлять 95% від загальної кількості підприємств, створили робочі місця для 27% зайнятого населення, забезпечили 16,6% реалізації продукції від загальних обсягів по країні [9].

Таким чином, можна констатувати певні переваги для національної економіки діяльності великих та середніх форм організації підприємницької діяльності. Відповідно, з метою ефективного функціонування економіки України, варто переймати досвід розвинених країн і сприяти утворенню концернів як сучасної форми об'єднання та інших організаційно-правових інтеграційних форм господарювання.

2.2 Аналіз результатів діяльності ПАТ «Концерн Хлібпром» за 2011-2013 рр.

Для всебічного аналізу функціонування концернів як сучасної форми об'єднання, дослідимо показники діяльності ПАТ «Концерн Хлібпром».

ПАТ «Концерн Хлібпром» [18] одне з найбільших підприємств українського ринку хліба, яке щодня виготовляє до 300 тонн продукції - хлібної, хлібобулочної, кондитерської та тістових напівфабрикатів. В структуру Компанії входить 8 переробних підприємств, що розташовані у Львівській та Вінницькій областях.

За 11 років існування Компанія зарекомендувала себе, як добросовісний виробник, надійний партнер та прогресивний галузевий оператор. Компанія залишається одним з найбільших інвесторів та роботодавців в регіонах своєї присутності.

Хлібозаводи, що увійшли до складу «Хлібпрому» не втратили десятиріччями напрацьованих рецептів і продовжують в регіонах політику виробництва з натуральної сировини. А завдяки впровадженню технології шокового розмороження. Компанія розширила свої ринки за межі України - в США, країни СНД та ЄС.

Співпраця з найбільшими торговими мережами країни та орієнтація на міжнародні стандарти якості продукції стимулює Компанію у впровадженні інноваційних рішень у виробничі процеси. Підрозділи «Концерну Хлібпром» отримали сертифікати ISО 9001 та ISO 22000:2005. На кожному виробничому майданчику Компанії діє власна акредитована лабораторія якості, що здійснює контроль за продукцією на всіх ланках виробничого процесу. А в рамках програми технічного розвитку Компанія інвестує у високотехнологічне обладнання з Німеччини, Швейцарії, Франції, Голландії.

У табл. 2.2 та на рис. 2.4-2.5 представлено обсяги виробництва та реалізації основних видів продукції «Хлібпром» за 2013 рік.

Таблиця 2.2. Обсяги виробництва та реалізації основних видів продукції «Хлібпром» за 2013 рік

Інвестиційна політика Компанії спрямована на розвиток продуктових лінійок, зниження собівартості продукції, економію вичерпних ресурсів та оновлення виробничих потужностей. В своїй діяльності компанію підтримують провідні міжнародні організації, такі як Міжнародна фінансова корпорація та Північна екологічна фінансова корпорація.

У 2010 році «Концерн Хлібпром» увійшов у сотню компаній з найвищим рівнем корпоративного управління. Однойменний кодекс діє в Компанії ще з 2005 року. Компанія відзначена за свою інформаційну відкритість, а фінансовий аудит звітності «Концерну Хлібпром» проводять фахівці всесвітньо відомого аудитора - EY («Ернст енд Янг»).

Фінансові результати ПАТ «Концерн Хлібпром» за 2011-2013 рр. відображено у табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Фінансові результати ПАТ «Концерн Хлібпром»

Стаття	2011	2012	2013
Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн.	383780	457037	543641
Валовий прибуток	62046	108760	136193
Фінансові результати від операційної діяльності, тис. грн.	-12901	-4048	48757
Чистий прибуток / збиток, тис. грн.	-6180	-2044	675
Валова рентабельність, %	24,0	32,0	33,0
Операційна рентабельність, %	4,9	11,4	9,1
Рентабельність діяльності, %	6,2	0,8	0,4
Рентабельність EBITDA, %	3,0	10,0	13,0

Основним джерелом доходу ПАТ «Концерн Хлібпром» є продаж виробленої хлібобулочної продукції, частка доходу від реалізації якої за підсумками року сягає 80-90% чистого обсягу продажів (консолідованих), решту доходів забезпечує продаж зерна, споживчих товарів у магазинах тощо. Протягом 2011-2013 рр. виручка від реалізації продукції ПАТ «Концерн Хлібпром» зросла з 383780 тис. грн. до 543641 тис. грн., що пов'язано як з нарощенням потужностей Концерну, так і підвищенням цін на хлібобулочні вироби. Порівняно з 2011 роком, у 2013 році чистий дохід від реалізації продукції підприємства зріс на 41,7% за рахунок підвищення цін на вироблену продукцію та збільшенням обсягу продажів інших товарів.

Основна діяльність ПАТ «Концерн Хлібпром» у 2011-2013 рр. була прибутковою, проте валова рентабельність суттєво коливалася. Найнижчий рівень рентабельності (24%) спостерігався у 2011 році, в якому різко зросли ціни на зернові культури. У 2012 році результати основної діяльності покращилися, що пов'язано з підвищенням цін на хлібобулочні вироби як на підприємстві, так і в країні в цілому. 2013-2012 рр. характеризувалися невисоким рівнем цін на зернові культури, що позначалося на фінансових показниках компанії. Так, у 2013 році, порівняно з 2012 роком, валовий прибуток компанії зріс на 25,2%, до 136 193 тис. грн., а валова рентабельність - з 32% до 33% (рис. 2.7). Проте у 2013 році собівартість реалізованої продукції зростала швидше, ніж доходи від реалізації, що зумовлено значною питомою вагою реалізації низькорентабельних товарів.

Протягом останніх п'яти років інші операційні доходи та витрати не мали сталої динаміки і залежали, насамперед, від обсягів реалізації іноземної валюти. У 2013 році інші операційні доходи та інші операційні витрати зменшилися відповідно у 3,2 рази, до 27 183 тис. грн., та у 7,4 рази, до 12 618 тис. грн., проте на відміну від 2012 року, інші операційні доходи перевищили інші операційні витрати (сальдо - 14 567 тис. грн.). Якщо у 2012 році більше ніж 80% інших операційних доходів та інших операційних витрат формувалося в результаті операцій з іноземною валютою, то у 2013 році основну статтю інших операційних доходів забезпечує операційна оренда (за рік - 56,8%), завдяки якій виникло додатне сальдо від іншої операційної діяльності.

На рис. 2.8-2.9 представлено відповідно чистий збиток / прибуток та основні показники ефективності «Хлібпром» за 2011-2013 рр.: валова рентабельність й EDITDA margin (аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до вирахування витрат за відсотками, сплати податків та амортизаційних відрахувань.)

Отже, ПАТ «Концерн Хлібром» планує незначне збільшення виробництва продукції (до 2% щорік) та виручки від реалізації (до 2-3% щорік). Надалі можливе коригування виробничих планів з урахуванням введення в експлуатацію заводу з виробництва заморожених напівфабрикатів.



3. Зарубіжний досвід та можливі шляхи вдосконалення функціонування концернів як сучасної форми об'єднання в Україні

3.1 Зарубіжний досвід функціонування концернів

З розвитком нових галузей економіки, а також появою нових направлень в бізнесі розповсюдженими стають нові форми об'єднань, які допомагають не лише координації діяльності підприємницьких відносин, але виявляються в практичній реалізації дуже складних, вартісних та довготривалих проектів в інвестиційній, будівельній, страховій, банківській, інноваційній та інших сферах економіки. Криза, що почалась в 2008 і ще продовжується, показала сильний взаємозв'язок між всіма вказаними вище галузями. Тому з'являються складні за організаційною будовою підприємства: концерни, фінансово-промислові групи (далі - ФПГ), альянси, холдинги та інші форми об'єднань, які є за своєю структурою інтегрованими фінансовими, промисловими та бізнес структурами. Тільки таке формоутворююча будова фінансового капіталу допомагає найлегшим чином подолати кризові явища, бо окремо створені фінансові інститути та промислові підприємства є більш уразливими на ринку, що підкреслює актуальність питання створення концерну.

Процес переходу до ринкових відносин в багатьох країнах вказує на ефективність підприємницької діяльності, що переважно обумовлено використанням різних форм господарської співпраці та збільшенням організаційно-виробничих структур суб'єктів, що господарюють, за рахунок участі в статутному капіталі, придбанні акцій інших організацій та підписанні відповідних договорів між організаціями. Тобто пов'язаний зі збільшенням в економіці країн суб'єктів з більш високим рівнем організації господарювання економічно організованих виробничо-господарюючих комплексів (групи підприємств), які створюються з метою досягнення загальних для них економічних або соціально-економічних цілей. Такі процеси в свою чергу сприяють розвитку фінансового капіталу, що може призводити до виникнення спекулятивних операцій, «квазіекономіки» і керувати господарською діяльністю підприємства, фінансовими потоками, які в великих компаніях мають віртуальний характер. Варіантом вирішення даних проблем можуть стати інтеграція, інституційна підтримка підприємницького взаємозв'язку, злиття промислового та фінансового капіталів, завершеність процесу формування фінансового капіталу, що в свою чергу потребує виокремлення концептуальних елементів його розвитку.

Задля ліквідації несистематичного руху потоків фінансових ресурсів і їх переорієнтації на інвестиційно-інноваційний розвиток підприємства та держави необхідним постає формування нового виду об'єднань - концернів. В світовій практиці їх діяльність засвідчує багатомірність впливу на сучасну економіку, можливості продуктивного впливу на соціально-економічні процеси. Проведені теоретичні дослідження концернів, що існують в зарубіжних країнах, а також аналіз робіт вчених економістів призвели до систематизації моделі цього явища та його оточуючого середовища [3].

За час розвитку господарських відносин концерни зазнали значних змін. Навіть сучасні концерни в різних регіонах мають відмінності. Це залежить від розвитку регіону, держав та підприємств, що входять до складу інтеграційного угрупування, ментальності та розвитку корпоративних відносин. Так, у германської моделі в формуванні групи спостерігається домінування в акціонерній власності фінансових установ - комерційних банків. У той час в американській моделі (на основі англосаксонського права) характерне домінування промислового капіталу над фінансовим. Цьому сприяв історичний факт - банківськім структурам заборонялось до 80-х років ХХст. проводити фінансові операції. Згодом законодавчі органи США переглянули правові обмеження і надали банкам можливість більш ефективно працювати в умовах жорсткої конкуренції. Але традиції залишились незмінними. І фінансовий капітал в наш час знаходиться на другому місці після промислового. Однак обидві моделі мають спільну тенденцію - централізацію управління надфірмовим утворенням фінансово-господарської діяльності учасників групи концерну.

Найбільшого поширення концерни набули в розвинутих країнах - США, Японії, Великобританії, Південній Кореї, Німеччині. Існують вони також і в СНД. Американські конгломерати отримали розвиток в 50-60 роках ХХ ст. Вони не інтегрувались з жодним фінансовим інститутом та були з самого початку дуже диверсифікованими. Загальна ідея створення інтегрованої структури в США полягала в тому, щоб диверсифікувати ризик і таким чином уникнути наслідків від частих змін бізнес-циклів. Однак ідея створення крупних конгломератів отримала значну критику в 70 - 80 роки. В 1980-х роках загальна кількість конгломератів в США становила приблизно 20 об'єднань.

Найбільш розповсюдженими є фінансово-промислові конгломерати Нью-Йорка, до складу яких входить 50% трастових відділів комерційних банків, 40% активів страхових компаній, 90% усіх інвестиційних операцій банків, брокерських фірм та фондових бірж. Їх загальна чисельність нараховує близько 100 корпорацій і їх частка в економіці країни - 55 - 60% ВНП США, 60% інвестицій та 45% робочої сили. Найбільш відомими є каліфорнійські та техаські концерни, які спеціалізуються в нафтодобувній, авіакосмічній та банківській сферах. Такі угрупування характеризуються великим ступенем централізації управління фінансово-господарською діяльністю учасників ділової групи. Однак для американської моделі ділової групи (основу становить англосаксонське право) помітне збільшення частки промислового капіталу над фінансовим [14, С. 81].

Масштабними та потужними є японські конгломерати. В сучасній економіці Японії є 2 види об'єднань: кейрецу (форма співпраці між банками та компаніями в Японії, яка об'єднує їх зусилля та, таким чином, призводить до економічного прогресу, японський вид вертикального концерну), сюдани (універсальна фінансово-промислова група, де керівництво відбувається на основі циркулярного холдингу). Кейрецу є об'єднанням 20-30 компаній різних за галузевою приналежністю, які організовані за принципом змішаного концерну, організованих навколо банку, страхової, торгової або промислової компанії. Орієнтуються на виробництво (вертикально інтегровані) або фінансовий бізнес (горизонтально інтегровані), або на маркетинг. Фінансові інститути виконують головну роль в інтегруванні, фінансуванні та моніторингу ФПГ, а торгова компанія централізує всі зовнішні комерційні зв'язки. Головна фірма контролює фінансову діяльність своїх дочірніх підприємств - підрядників. Підрядники контролюють наступний рівень організації об'єднання - субпідрядників. Найнижчий рівень - сателіти. Кожний сателіт виробляє вузькоспеціалізовану продукцію. Субпідрядник може замовити дану продукцію тільки у одного виробника. В наслідок цього, головна фірма компанії Toyota Zidosa - Toyota Motor Co має справу тільки з 200 - 250 підрядниками та субпідрядниками. Аналогічна компанія Daimler-Chrysler працює зі 150000 незалежними компаніями-субпідрядниками. Тому керованість в Японії вище ніж в Європі. Важливими групами є Міцуі (банк «Principal Investments Ltd.», торговий дім - «Міцуі Буссан» та «Томен», виробнича частина - 46 підприємств), Міцубіші (28 великих виробничих підприємств, банк «Tokyo-Mitsubishi UFJ»), Сумімото (банк «Сумімото», торговий дім «Сумімото Сьодзі» і 21 промислова фірма), Санва, Фуко, ДКБ. На частку зазначених концернів припадає 14-15% ВНП.

Наступною країною, де розповсюджені концерни (чеболі) є Південна Корея. Загальна кількість об'єднань складає декілька десятків (найбільші з котрих «Самсунг», «Деу», «Хенде», «Ел Джі», «Ес Ка Глобал»). Вони контролюють майже всі галузі економіки і виробляють продукцію, що еквівалентна 64% ВВП та 7% експорту. До них входять всі середні та великі промислові підприємства. Головною відміною чеболі є залучення сімейного капіталу, але не дивлячись на це, доля сімейних кланів в акціонерному капіталі групи рідко перевищує 50%. Зростання кількості чеболей здійснювалось за допомогою державної підтримки, що стало причиною великої кредитної заборгованості південнокорейських корпорацій та призвело до низької долі власного капіталу у власних активах, що знаходилась в межах від 1,5% у «Хенде» до 15% у «Самсунг». Сьогодні чеболі знаходяться на етапі реструктуризації та реінжиніринга виробництва. Завершуються переговори між чеболями та банками-кредиторами про трансфер боргів в акції філіалів, а також залучення прямих іноземних інвестицій в розмірі приблизно 29 млрд. дол. США [23, С. 158].

3.2 Шляхи вдосконалення функціонування концернів як сучасної форми об'єднання в Україні

В Європі концерни виникли в кінці ХІХ - на початку ХХ століть. Першою країною стала Великобританія. Прикладом може бути концерн Ротшильда з центральним органом - банківським домом «Ротшильд та син». В подальшому концерни з'явились в Бельгії (концерн Сольве під керівництвом Банкірського дому «Сольве та К»).

Створення концернів на теренах СНД підкріплене численними багатосторонніми та двосторонніми угодами, що пов'язані з розвитком економічної інтеграції. Указ Президента РФ «Про створення фінансово-промислових груп в Російській Федерації» №2096 від 05.12.1993 р. став початком формування законотворчої бази фінансово-промислових груп як в Росії, так і в інших країнах СНД. Основні принципи формування нормативно-правової бази щодо функціонування транснаціональних корпоративних структур в межах СНД зводяться до ряду державних документів. Аналіз процесу створення такої бази свідчить про неефективність розвитку корпоративного сектору. Так, якщо в грудні 1993 - квітні 1994 років ідею створення спільного законодавства в цій сфері підтримували всі 12 держав - членів СНД, підписавши всі документи та провівши їх через внутрішньодержавні процедури, то вже через 3 роки - в 1997 році - Конвенцію про захист прав інвесторів підписали тільки 9 держав, а набрала чинності вона лише в п'яти з них; Угода про регулювання соціально-трудових відносин в транснаціональних корпораціях, що діють на території держав - членів СНД, та Конвенцію про транснаціональні корпорації підписали вже 7 держав (набрала чинності лише в трьох). В подальшому створення спільної міждержавної законотворчості в сфері підтримки корпоративних структур не було розвинуте. Було укладено численну кількість двосторонніх угод про принципи створення інтегрованих структур.

Так, Уряд України має такі угоди з урядами шести країн: Республікою Казахстан (28.03.1994 р.); Республікою Білорусь (06.01.1995 р.); Республікою Таджикистан (17.03.1995 р.); Російською Федерацією - до основних угод відносяться «Про співпрацю в створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових та змішаних об'єднань» (1994 р.), «Про створення транснаціональної фінансово-промислової групи з забезпечення експлуатації та ремонту авіаційної техніки цивільної авіації держав - учасників СНД» (1996 р.), «Про створення міждержавної фінансово-промислової групи «Інтернавігація» (1998 р.); Республікою Узбекистан від 07.09.1995 р.; Киргизською Республікою від 13.10.1995 р. В цей час передбачалось створення 40 інтегрованих структур («Трубтранс», «Формаш», за участю українських компаній - ВО «Хімтекстильмаш», ВО «Фортекс»). Однак проекти не були реалізовані через низку проблем, що були обумовлені:

– розбіжностями в інтересах країн-учасниць;

– втратою контролю над значною масою капіталу через об'єднання декількох потоків в один, що також могло призвести до залучення тіньових коштів;

– перебільшення російського капіталу над українським в декілька разів [1, С. 26].

У зв'язку зі слабкою нормативно-правовою базою та відсутністю стимулів для розвитку міждержавної економічної інтеграції створення концернів в межах СНД має одиничний характер. В 1998 році було підписана Угода про створення першої в рамках СНД міжнародної фінансово-промислової групи (МФПГ) «Інтернавігація», до складу якої ввійшли підприємства Вірменії, Білорусії, Киргизстану, Росії, Таджикистану та України. Угода набрала чинності в Білорусії 25.11.1998 р. (з дня підписання Угоди), в Вірменії - 16.09.1999 р., в Росії - 02.06.2000 р. МФПГ пройшла державну реєстрацію в органах РФ і на даний момент внесена в реєстр ФПГ (Свідоцтво №102 від 15.05.2001 р.).

В якості основного закону щодо концернів для країн СНД на 2011 рік є Закон «Про фінансово-промислові групи» від 30.11.1995 р., який на міжпарламентській асамблеї в Санкт-Петербурзі в лютому 1996 року був рекомендований як базовий. Однак, як засвідчили дослідження, прийняття єдиного Закону «Про ФПГ» в країнах СНД не є обов'язковим, адже в світовій економіці не існує еталонної моделі ФПГ.

В Україні, поруч зі створенням концернів, постало питання їх нормативно-правового регулювання. Однак в 90-х роках через парламентсько-президентські протистояння формування бази проходило складно. 27 січня 1995 року видано Указ Президента України про фінансово-промислові групи в Україні, яким було затверджено Положення «Про фінансово-промислові групи в Україні». Після подолання вето Президента України 5 травня 1996 року вийшов інший нормативно-правовий акт - Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 року, на основі котрого 20 липня 1996 року постановою КМУ №781 затверджено Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп. Попри появу нормативної бази, ФПГ до 2001 року в Україні офіційно не існували. 16.05.2001 р. в постанові КМУ №547 закріплено створення першої ПФГ в Україні «Титан» задля реалізації Комплексної програми розвитку кольорової металургії України. Пізніше постанова КМУ №1420 від 28 жовтня 2004 року скасувала постанову від 16 травня 2001 р. №547, в наслідок чого ПФГ «Титан» було ліквідовано.