Особливості реалізації соціально-трудових відносин в Київській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

В сучасних умовах розвитку ринкової економіки проблема регулювання соціально-трудових відносин є досить актуальною. Адже всім нам добре відомі проблемні питання, які пов'язані, перш за все, з низькою продуктивністю праці, низьким рівнем доходів, низькою якістю праці, високим рівнем корупції та порушенням норм трудового законодавства. Тому саме ці важливі питання потребують термінового дослідження.

Соціальні відносини - це відносини між різними соціальними групами та окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот. Такі відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й обумовлені ними. Соціально - трудові відносини - це взаємодія та взаємозалежність суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Актуальність теми обумовлена визначенням соціально-трудового потенціалу і перспективи його реалізації в Київській області, що є визначальним для майбутнього всієї України.

Об'єктом дослідження даної роботи є соціально-трудові відносини в Київській області. Предметом дослідження є соціально-трудові відносини, як вид соціальних відносин.

Метою роботи є дослідження особливостей реалізації соціально-трудових відносин в Київській області.

Завдання роботи - дослідження в Київській області загальної демографічної характеристики, договірного регулювання соціально-трудових відносин, організації оплати праці, організації робочого місця працівника, галузевого аспекту соціально-трудових відносин, особливостей розвитку галузей національної економіки, аналіз економічної активності населення, аналіз рівня життя населення.



РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА АКТИВНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

трудовий життя договірний працівник

1.1 Загальна соціально - демографічна характеристика регіону

Територія Київської області розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра. На сході Київська область межує з Чернігівською і Полтавською, на півдні - з Черкаською, південному заході - з Вінницькою, на заході - з Житомирською, на півночі - з Гомельською областю Республіки Білорусь.

Київщина розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра. Її територія розташована у межах двох природних зон - зони змішаних лісів (Провінція Полісся) та Лісостепу, що обумовлює розмаїття природних ресурсів регіону.

Лісові масиви області розташовані на території нерівномірно, в одних адміністративних районах їх площі обмежені, а в других - обширні.

Лісистість області складає 21 % і коливається в розрізі районів від 2,0 % в зоні Лісостепу до 53,8 % в зоні Полісся. Загальний запас деревостанів становить - 90,9 млн. куб. м, в тому числі хвойних лісових насаджень - 62,9 млн. куб. м.

Річкова мережа області переважно належить до басейну р. Дніпро і тільки незначна частина річок на півдні області до басейну р. Південний Буг.

Території, що покриті поверхневими водами в області займають 175,1 тис. га, що відповідає 6,2 % загальної території.

Корисні копалини Київщині - це переважно будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глина, кварцові піски. Є поклади торфу і джерела мінеральних вод. У порівнянні з іншими областями України Київська область на корисні копалини бідна. ЇЇ мінерально-сировинна база на 16,4% складається з паливно-енергетичних корисних копалин (торф), на 50,5% - із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решта - це руди рідкісних металів, питні, технічні та мінеральні води [1].

Розглянемо динаміку структури чисельності населення в Київській області та в Україні в цілому, яка зображена в таблиці 1.1 (Додаток А), а також на рисунках 1.1 та 1.2.

Рис. 1.1 - Структура населення Київської області у 2001, 2006, 2011 - 2013 роках



Рис. 1.2 - Структура населення України у 2001, 2006, 2011 - 2013 роках

Із даної таблиці ми бачимо, що з кожним роком населення у сільській місцевості зменшується. Це спостерігається як і в Київській області, так і в Україні. Ця проблема візуально зображена на рисунках 1.1 та 1.2.

З рисунків можна зробити чіткий висновок, що зменшення сільського населення не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення.

Виходячи з стрімких темпів скорочення сільського населення та чисельності сільських населених пунктів, які характерні для переважної більшості областей України, можна зробити очевидний висновок про зменшення ролі села в Україні, а заглибившись в структуру міграційних потоків з села в місто, взагалі вимальовуються невтішні перспективи [2].

Хоча ситуація в Київській області є дещо іншою, і з графіка 1.1 видно, що справді міграція з села у місто відбувалася, але зменшення сільського населення було різкішим ніж збільшення кількості міського, що означає, що зросла смертність в сільській місцевості.

За розрахунковий період з 2006 по 2013 рік, число міських мешканців по країні загалом зменшилося з 32 млн. 146 тис. до 31 млн. 179 тис., тобто на 967 тис. чол. Всього скорочення чисельності громадян України за останніх 8 років сягнуло 2 млн. 69 тис. чол. Чисельність населення Київської області з 2006 по 2013 рік зменшилося на 41 тис. чол.

Проаналізувавши чисельність населення до працездатного (0-14 років), працездатного (15-64 років) та після працездатного (65 і старше) віку, ми бачимо, що чисельність до працездатного та після працездатного віку приблизно однакова. Це спостерігається як в Україні, так і в Київській області.

Соціально-економічними наслідками зростання частки осіб після працездатного віку у структурі населення стає збільшення споживання суспільних благ, спрямованих на соціальне забезпечення в старості. За умов обмеженості цих ресурсів поширюється бідність та поглиблюється нерівність за віком. Бідність населення похилого віку обумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов'язки працездатних верств населення [3].

Також збільшення частки осіб старше працездатного віку посилює демографічне навантаження на працездатне населення. Високе і постійне зростання рівня старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п'ята економічно активна особа - старша п'ятдесяти років, а кожна чотирнадцята - старша працездатного віку) створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Зменшення чисельності осіб до працездатного віку свідчить про те, що відбувається зниження народжуваності і перехід до однодітності. Фахівці зазначають що дані тенденції стали характерною рисою демографічного старіння. Вони пов'язані зі змінами в дітородній поведінці населення, зумовленими, з одного боку, зовнішніми економічними умовами, які характеризують соціальний статус жінки у суспільстві, рівень її освіти, зайнятості, доходів, соціальної захищеності, а з іншого - ступенем задоволення особистих потреб та інтересів.

В Україні ці процеси також поєднуються із різким погіршенням здоров'я населення, у тому числі репродуктивного, високим рівнем смертності, що в розвинених країнах не спостерігається [4].

Всі проаналізовані дані є дуже невтішними, адже це означає, що відбувається депопуляція населення країни. Відкриті кордони, занепад охорони здоров'я, погіршення умов життя, економічна криза тощо, все це є причинами зменшення населення Україні.

Зазначені тенденції депопуляції істотно зменшують кількісні показники майбутнього трудового потенціалу, а це призводить до дефіциту трудових ресурсів.

Ураховуючи постійне зростання попиту на висококваліфікованих працівників, існує загроза подальшого погіршення економічної ситуації в Україні. Це може спричинити падіння життєвого рівня населення. І тому необхідні рішучі законопроекти, які дозволять хоча б зменшити швидкість депопуляції.

Висока смертність чоловіків працездатного віку є результатом комплексної дії багатьох причин. Зокрема, вона може бути пов'язана з відмінністю соціальних ролей чоловіків і жінок, їхньою різною схильністю до стресів, різним характером впливу економічної діяльності. Це зумовлює те, що вони більшою мірою беруть на себе ризики, пов'язані з цією діяльністю.

Необхідно також проаналізувати динаміку природного руху населення України та області (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 - Динаміка природного руху населення України та Київської області у 2006, 2011-2013 роках

		Кількість народжених	Кількість померлих	Природний приріст (скорочення)
2006	Київська область	17383	31470	-14087
	Україна	460368	758093	-297725
2011	Київська область	20083	26847	-6764
	Україна	502595	664588	-161993
2012	Київська область	20966	27161	-6195
	Україна	520704	663139	-142435
2013	Київська область	20511	27198	-6687
	Україна	503656	662368	-158712

У Київській області показник народжуваності є меншим від показника смертності. Хоча, кількість народжених з роками зростало і уже в 2013 році їх кількість сягала 20511 осіб, що на 3128 більше за 2001 рік. Хоча в період 2012-2013 років спостерігається зменшення кількості народжених.

Щодо померлих, то в цьому випадку спостерігається зменшення чисельності, адже кількість смертей за 13 років скоротилася на 4272, але природній приріст населення залишається з позначкою «мінус».

Така ж тенденція спостерігається і в Україні. Отже, темпи відтворення населення залишаються критичними.

Як вже зазначалося вище, зменшення населення характеризується не тільки смертністю населення і зменшенням народжуваності, а й міграційними процесами.

Найпершою причиною міграційних процесів є трудова міграція. Вона зумовлена відсутністю робочих місць в містах, областях і в країні загалом, що стає вирішальним поштовхом для пошуку кращого життя, можливостей забезпечити себе і свою родину.

Київська область багата на робочі місця, через те, що місто Київ є столицею України. Саме тому ця область є центром всіх компаній, заводів, фірм, підприємств, тощо. А отже сюди мігрують на заробітки з усієї країни.

Розглянемо динаміку показників механічного руху населення України та Київської області (таблиця 1.3).



Таблиця 1.3 - Динаміка показників механічного руху населення в Україні та в Київській області у 2001, 2006, 2011-2013 роках

		У межах країни	Зовнішня міграція
Роки		кількість прибулих	кількість вибулих	міграційний приріст (скорочення)	кількість прибулих	кількість вибулих	міграційний приріст (скорочення)
	Осіб
2002	Україна	717532	717532	-	42473	76264	-33791
	Київська	24889	25585	-696	821	1070	-249
2006	Україна	721655	721655	-	44227	29982	14245
	Київська	29420	28523	897	1025	463	562
2011	Україна	637713	637713	-	31684	14588	17096
	Київська	33557	26081	7476	1473	276	1197
2012	Україна	649865	649865	-	76361	14517	61844
	Київська	35104	28032	7072	2106	489	1617
2013	Україна	621842	621842	-	54100	22187	31913
	Київська	35533	26712	8821	1812	520	1292

У 2002 році міграційний приріст мав тенденцію до скорочення, адже саме в цей час країна була у стані перехідного періоду, що супроводжувалося відсутністю робочих місць. Тому вже у 2006 році цей показник мав вже додатне значення, що означає, що стан на ринку праці в цей період стабілізувався.

Вплив трудової міграції на демографічну ситуацію в Київській області та в Україні в цілому неоднозначний. Вона спричиняє підвищення рівня незареєстрованих шлюбів (через послаблення сімейних зв'язків унаслідок від'їзду одного з одружених на тривалий термін), що може негативно позначитися на народжуваності. Крім того, постійні поїздки та виснажлива праця погіршують здоров'я індивідів, унаслідок чого може настати передчасна смерть. Крім того, Україна віддає робочу силу з високоякісними освітніми, кваліфікаційними, віковими характеристиками. Теоретично міграційні переміщення мали б сприяти підвищенню кваліфікації працівників, однак, працюючи переважно на некваліфікованих роботах, вони втрачають свою кваліфікацію, що в результаті погіршує людський потенціал країни [5].

Як бачимо з таблиці, формування міграційних потоків відбулося через кризові умови перехідного періоду за наступних факторів: криза 2008 року, низька заробітна плата, зростання безробіття та вимушена неповна зайнятість, поширення бідності, високий рівень майнового розшарування населення.

Таким чином, аналіз існуючих тенденцій міграції робочої сили дає підстави стверджувати, що за даних обставин для економіки країни трудова міграція є позитивним фактором, що зменшує напругу на внутрішньому ринку праці, знижує показники безробіття. Однак міграційний потік українців закордон занадто великий, що негативно впливає на демографічну ситуацію. Отже, виникає необхідність формування виваженої державної політики щодо регулювання трудових міграцій. Тільки створення необхідних соціально-економічних й правових умов життя населення надасть можливість повернути міграційні потоки в цивілізоване русло та змусить їх працювати на розвиток вітчизняної економіки.

1.2 Особливості регіонального ринку праці

Ринок праці -- сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всі сфери економіки. Він дає відповіді на питання «що?», «для кого?», «як?» виробляти. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві.

Економічно активне населення -- це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

До економічно-активного населення не відносяться ті, хто в даний час не може виявити трудову активність: військовослужбовці за призовом; студенти, аспіранти, курсанти і школярі старших класів -- всі денного навчання, ті, хто зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або хворими; особи, які зневірилися знайти роботу, інші особи, що не мають необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Зайняті економічною діяльністю -- це особи у віці 15 -- 70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві -- не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні, (у визначенні МОП) -- це особи у віці 18 -- 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але в цей час ще не працюють.

Економічно неактивне населення, (за методикою МОП) -- це особи у віці 15 -- 70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні.

До цієї категорії належать:

- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

- особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

- особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Щоб детальніше вивчити ринок праці Київської області, а також для кращого ознайомлення з даними порівняємо її показники з показниками по Україні, що зображені в таблиці 1.4 (Додаток Б).

Оцінити динаміку економічно активного населення Київської області та в Україні допоможуть рисунки 1.4.

Рис. 1.4 - Економічно активне населення Київської області у 2001, 2006, 2011-2013 роках

За даними таблиці, з питань економічної активності Київської області, середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років у 2013 році порівняно з 2012 роком зменшилася на 0,1% та становила 807,8 тис. осіб. Із зазначеної кількості громадян 758,4 тис. осіб були зайняті економічною діяльністю, а решта - 49,4 тис. осіб, відповідно до методології Міжнародної Організації Праці (МОП), класифікувалися як безробітні. Чисельність економічно активного населення працездатного віку у 2013р. порівняно з 2012р. збільшилася на 0,7% та становила відповідно 767,9 тис. осіб, або 95,1% від чисельності зазначеної категорії населення віком 15-70 років. Рівень економічної активності населення віком 15-70 років збільшився з 63,2% у 2012р. до 63,4% у 2013р., а рівень економічної активності населення працездатного віку не змінився і становив 72,5%.

Чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у 2013р. порівняно з 2012р. збільшилася на 0,9 тис. осіб, або на 0,1% та становила 758,4 тис. осіб, з яких особи працездатного віку складали 718,5 тис., або 94,7%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років збільшився за означений період в цілому по Київській області з 59,2% до 59,5%, а населення працездатного віку з 67,7% до 67,8%.

Упродовж 2013 року спостерігалася тенденція щодо зменшення обсягів безробіття. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у 2013р. порівняно з 2012р. зменшилася на 1,4 тис. осіб, або на 2,8% та становила 49,4 тис. осіб. Серед безробітних 29,6 тис. осіб, або 59,9% складали мешканці міських поселень, решту - жителі сільської місцевості. Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП) у цілому по Київській області впродовж 2012р. зменшився на 0,2% та становив 6,1% економічно активного населення зазначеного віку, серед населення працездатного віку - 6,4%.

З графіку ми також бачимо, що відносно 10 та 5 років назад економічна активність населення, зайнятість економічно активного населення як у віці 15-70 років, так і працездатного віку, значно зменшилась, хоча останні 3 роки їхня чисельність почала зростати.

Різке зниження може бути пов'язане зі зменшенням чисельності населення області, міграцією, небажання працювати через низку таких причин як недостатня кількість вакансій, що подаються підприємствами в центри зайнятості, низький рівень пропонованої заробітної плати на більшості з них, несвоєчасна їх виплата, проблеми з працевлаштуванням випускників навчальних закладів, якість підготовки робітничих кадрів, тощо.

Для порівняння показників економічно активного населення Київської області з показниками по Україні, розглянемо рис. 1.5.

Рис. 1.5 - Економічно активне населення України у 2001, 2006, 2011-2013 роках

Якщо порівняти дані з показниками в Україні, то можна зробити висновок, що відмінність чисельності економічно активного населення у віці 15 - 70 років, а також працездатного віку, є не значною, та у обох випадках в періоді 2001 по 2006 спадає, а у останні 3 роки - зростає. Така ж ситуація спостерігається і в чисельності зайнятого населення. Відповідно у період останніх років з 2011 по 2013 рік, чисельність безробіття зменшилася пропорційно збільшенню зайнятому населенню.

У Київській області за віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці 15?24 роки (13,5%).

Слід відмітити, що рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП) на 3,9% перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (6,1% проти 2,2%).

У порівнянні з іншими регіонами країни рівень безробіття (за методологією МОП) населення області віком 15-70 років займає четверту сходинку. При цьому, він був на 3,5% менше за максимальне значення цього показника в Чернігівській та Тернопільській областях (9,8%), менше на 0,5% за показник по Харківській області(6,8%) та на 0,8% більше за мінімальне в м. Києві (5,5%). Основними причинами незайнятості безробітних віком 15?70 років (за методологією МОП) у 2013р. виступали: звільнення за власним бажанням (43,1%), вивільнення з причин економічного характеру (23,8%), не працевлаштованість після закінчення навчальних закладів (14,8%).

Рівень зайнятості населення щороку коливається у бік збільшення в середньому на 0,3-0,4% У 2012 році рівень зайнятості по області менший за більш високі показники по Україні, а саме на 5,3% по м. Київ - 64,5%, на 2,2% по Дніпропетровській області.

Пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. На одне вільне робоче місце претендує 12 осіб серед службовців та працівників сфери торгівлі. Найбільша пропозиція робочої сили серед технічних службовців - 14 осіб на одне вільне робоче місце, найменша пропозиція серед менеджерів-професіоналів - 4 особи.



1.3 Оплата праці в регіоні

Доходи населення є одним з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного і соціального стану суспільства. В Україні доходи формуються в основному із заробітної плати, доходів від власності та від підприємницької діяльності, і державних трансфертів. Від рівня доходів безпосередньо залежить рівень забезпечення населення матеріальними та культурними благами, стан здоров'я і відтворення робочої сили. Держава прямо або опосередковано впливає на номінальні та реальні доходи населення, тому вивчення цієї проблеми є актуальним, особливо в регіональному розрізі.

Розглянемо розподіл населення Київської області за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у місяць, таблиця 1.5.

Таблиця 1.5 - Розподіл населення Київської області за доходами за 2006, 2011 - 2013 роки

Київська область	2006	2011	2012	2013
Розподіл населення (%) за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у місяць, грн.
до 480,0	60,8	0,3	-	-
480,1-840,0	39,2	2,3	0,8	1,7
840,1-1200,0	…	18,5	11,2	6,9
1200,1-1560,0	…	25,7	23,1	23,7
1560,1-1920,0	…	21,6	24,5	25,5
1920,1-2280,0	…	31,6	16,3	15,3
2280,1-2640,0	…	…	11,9	8,8
2640,1-3000,0	…	…	3	5
3000,1-3360,0	…	…	2,6	5,6
3360,1-3720,0	…	…	2,5	2
понад 3720,0	…	…	4,1	5,5

Проаналізувавши таблицю 1.4 зазначимо, що у 2006 році найбільше населення отримувало дохід до 480 грн. (60,8%), у 2011 році у межах від 1920,1 до 2280 грн. (31,6%), 2012 і 2013 роках - у межах 1560,1 - 1920 грн. (24,5% і 25,5% відповідно). За 2011 - 2012 роки спостерігається зменшення доходу населення, а у 2012 - 2013 роках збільшення на 1% частки чисельності населення, що отримують заробітну плату у межах 1560,1 - 1920 грн., котра за фіксувалася на цьому рівні ще з 2011 року. Це означає, що рівень доходів населення Київської області зменшується.

Необхідно порівняти дані розподілу населення Київської області з даними по Україні. Тому проаналізуємо розподіл населення України за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у місяць, таблиця 1.6.

Таблиця 1.6 - Розподіл населення України за доходами (за 2006, 2011 - 2013 роки)

Україна	2006	2011	2012	2013
Розподіл населення (%) за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у місяць, грн.
до 480,0	21,5	0,2	0,3	0,1
480,1-840,0	78,5	5	3,1	2,3
840,1-1200,0	…	18,7	12,9	9,1
1200,1-1560,0	…	26,7	23,9	21,3
1560,1-1920,0	…	20	21,1	22,1
1920,1-2280,0	…	29,4	14,4	16,6
2280,1-2640,0	…	…	9,4	10,4
2640,1-3000,0	…	…	5,6	6,7
3000,1-3360,0	…	…	3	4,3
3360,1-3720,0	…	…	2,2	2
понад 3720,0	…	…	4,1	5,1

З даної таблиці ми бачимо, що у 2006 році найбільше населення отримувало дохід у межах 480,1 - 840 грн. (78,5%), в той час коли в Київській області більшість населення отримувало менше 480 грн. У 2011 році більшість населення України отримували дохід у межах від 1920,1 до 2280 грн. (29,4%), 2012 у межах 1200, 1 - 1560 грн. (23,9%), тобто спостерігається різкий обвал у доходах населення. Хоча дана тенденція не спостерігалася у Київській області в даний період. У 2013 році ситуація дещо покращилася, і більшість отримувало дохід у межах 1560,1 - 1920 грн. (22,1%).

Отже, протягом 5 років ситуація у розподілі доходів населення суттєво змінилася в плані того, що доходи стали розподілятися дуже нерівномірно, і з кожним роком ця нерівномірність зростає. Але помітні і позитивні тенденції у збільшенні розмірів доходу населення.

Рівень життя -- характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний дохід на душу населення та кількість населення за межею бідності.

Отже, у 2001 році середня заробітна плата в Київській області була більшою за прожитковий мінімум на 46 грн., у відношенні до мінімальної заробітної плати в 2 рази більшою, у 2006 році - середня зарплата була більшою за прожитковий мінімум в 2 рази, а за мінімальну зарплату приблизно в 3 рази. В 2011, 2012 та в 2013 роках спостерігається теж саме відношення.

В Україні мінімальні життєві стандарти гарантує держава, в тому числі вона встановлює розмір мінімальної заробітної плати. Якщо розглянути динаміку мінімальної заробітної плати в країні з 2001 по 2013 рр., то в 2001 р. мінімальна заробітна плата становила всього лише 118 грн., її зростання проходить майже без зупину і на кінець 2013 р. вона становила 1218 грн., що в 10 раз більше ніж 2001 р.

Та якщо розглянути прожитковий мінімум для працездатних осіб, то ми бачимо, що мінімальна заробітна плата у 2001 та 2006 роках не задовольняла мінімальних потреб, які необхідні для людини. У 2011 - 2013 роках ситуація змінилася і мінімальна зарплата повинна задовольняти весь той мінімум необхідний для підтримки життєво необхідних речей та послуг, що означає, що порівняно з даними 10 років назад, рівень життя в Україні підвищився.

Середня заробітна плата -- економічний показник, який характеризує розмір нарахованої заробітної плати, яка припадає на одного працівника підприємства, організації; визначається поділом загальної суми нарахованої заробітної плати на середню чисельність працівників.

Діюча методика розрахунку середньої зарплати дісталася колишнім країнам СНД від радянських часів і не відображає реальну картину. В європейських країнах існує інша методика розрахунку середнього заробітку, що базується на визначенні медіальної зарплати. При розрахунку середньої зарплати медіана ділить ринок навпіл, одна половина працівників заробляє більше цього рівня, а інша менше. Економісти називають медіанний розрахунок середньої зарплати більш об'єктивним. Наприклад, п'ять українців заробляють 1000, 1100, 1200, 1300 і 100 000 гривень відповідно. Середня арифметична зарплата в такій ситуації становить 20 920 гривень, а медіанна -- 1200 гривень. Це зарплата людини, яка перебуває в середині ряду зарплат. Дані по медіанній заробітній платі українців Держкомстат приховує [7].

Розглянемо середню заробітну плату по Україні та Київській області за досліджувані роки, таблиця 1.7.

Таблиця 1.7 - Середня заробітна плата в Україні та Київській області

	Середня заробітна плата
	2001	2006	2011	2012	2013
Київська обл.	377	1060	2767	3169	3369
Україна	376	1043	2639	3032	3274

Розглянувши дану таблицю, ми бачимо, що в 2001 році середня заробітна плата в області та в країні була майже однакова (377 грн. і 376 грн. відповідно) , різниця становила 1 грн., через 5 років ситуація змінилася, але не так помітно (1060 грн. і 1043 грн.), різниця вже становила 17 грн. Вже у 2011 році, різниця збільшилася до 128 грн., у 2012 році - до 137 грн., а у 2013 році зменшилася - до 95 грн.

У 2001 році середня заробітна плата як в Україні, та і в Київській області, була на 45 грн. більше за мінімальний прожитковий мінімум цього ж року. У 2006 році середня заробітна плата в Київській області була більшою за прожитковий мінімум вже на 555 грн., у 2011 році - на 1763 грн., у 2012 році - на 2035 грн., у 2013 році - на 2151 грн.

У 2013 році у середньому по Україні номінальна заробітна плата складала 3274 грн. Вищі за середні показники в Україні були зафіксовані у Київській (3351 грн.), Дніпропетровській (3336 грн.), Донецькій (3755 грн.), Луганській (3337 грн.) областях. Це може бути пояснено промисловою спеціалізацією цих регіонів. А найменша номінальна заробітна плата - у Тернопільській (2359 грн.), Херсонській (2464 грн.) та Чернівецькій (2484 грн.) областях, які відносяться до аграрних регіонів.

Висновки до розділу І

Територія Київської області розташована на півночі України в басейні середньої течії Дніпра.

З кожним роком в Київській області та в Україні населення у сільській місцевості зменшується. Цю тенденцію не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення. Це означає, що відбувається депопуляція населення. Також аналіз статистичних даних показав, що населення в досліджуваній області та в самій країні старіє.

Аналіз існуючих тенденцій міграції робочої сили дає підстави стверджувати, що за даних обставин для економіки країни трудова міграція є позитивним фактором, що зменшує напругу на внутрішньому ринку праці, знижує показники безробіття. Однак міграційний потік українців закордон занадто великий, що негативно впливає на демографічну ситуацію. Отже, виникає необхідність формування виваженої державної політики щодо регулювання трудових міграцій.

Відносно 10 та 5 років назад економічна активність населення, зайнятість економічно активного населення як у віці 15-70 років, так і працездатного віку, значно зменшилась, хоча останні 3 роки їхня чисельність почала зростати. Різке зниження пов'язане зі зменшенням чисельності населення області, міграцією, небажання працювати через низку таких причин як недостатня кількість вакансій, що подаються підприємствами в центри зайнятості, низький рівень пропонованої заробітної плати на більшості з них, несвоєчасна їх виплата, проблеми з працевлаштуванням випускників навчальних закладів, якість підготовки робітничих кадрів професійно-технічними навчальними закладами не задовольняє вимоги роботодавців через навчання на застарілій матеріальній базі, тощо.

Проаналізувавши розподіл доходу населення, ми прийшли до висновку, що протягом 5 років ситуація у розподілі доходів населення суттєво змінилася в плані того, що доходи стали розподілятися дуже не рівномірно, і з кожним роком ця нерівномірність зростає. Але помітні і позитивні тенденції у збільшенні розмірів доходу населення. Також розглянувши показники мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, можна зробити висновок, що відносно 10 років назад, рівень життя населення значно покращився, та має прогресивні тенденції.



РОЗДІЛ 2. ГАЛУЗЕВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

2.1 Особливості розвитку охорони здоров'я у Київській області

Економіка області -- складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається переважним розвитком важкої індустрії у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю і високо інтенсивним сільським господарством зерно-бурякового і м'ясо-молочного напрямів.

Промисловість. Прискорено розвиваються галузі, які визначають науково-технічний прогрес (машинобудування і металообробка, в тому числі приладобудування, електронна, електроенергетика, порошкова металургія, хімія і нафтохімія), а також нові для області виробництва -- мікробіологічне і картонно-паперове. На території області розташовані Трипільська ТЕС, Київська ГЕС, Київська ГАЕС. Підприємства машинобудівної і металообробної галузей випускають хімічне устаткування, машини для тваринництва і кормо виробництва, екскаватори, меліоративну техніку, технологічне устаткування для підприємств торгівлі, а також товари побутового призначення. В Пролісках, на східній околиці Києва, працює Бориспільський автобусний завод. Завод випускає 1.700 автобусів в рік різноманітних модифікацій. Завод активно співпрацює з науково-дослідним інститутом автомобілебудування «Еталон».

Серед діючих підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості -- Білоцерківське виробниче об'єднання шин і гумоазбестових виробів і завод гумотехнічних виробів, Броварський завод пластмас. Мікробіологічна промисловість представлена Трипільським біохімічним заводом. В Обухові картонно-паперовий комбінат. Підприємства харчової промисловості: цукрові (основні -- в Яготині і смт Гребінки), молочні, маслоробні, спиртові, крохмальні, консервні заводи, м'ясо-птахокомбінати.

На території області -- 21 комбікормовий завод. Легка промисловість об'єднує підприємства швейної, трикотажної шкіряної, льонообробної галузей (розташовані в містах Переяславі-Хмельницькому, Фастові, Сквирі, Білій Церкві, Броварах, Богуславі, Василькові та ін.). На базі місцевих мінерально-сировинних і лісових ресурсів розвинена будівельна і деревообробна промисловість: заводи залізобетонних виробів (Біла Церква, Бровари, Вишгород), цегляні, по обробці граніту (Буча), скляні, по виробництву санітарно-технічних виробів. Добування граніту поблизу Богуслава і Білої Церкви.

На території області сформувалися Київський і Білоцерківський промислові вузли. Спеціалізацію Білоцерківського вузла визначають хімічна і машинобудівна промисловість, доповнена харчовою промисловістю. Серед багатогалузевих промислових центрів області найбільші -- Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, які входять в Київський промисловий вузол.

Сільське господарство. У структурі сільського господарства за валовою продукцією перше місце посідає тваринництво (54,7%, 1985). В області 1771 тис. га під сільськогосподарськими угіддями. Площа зрошуваних земель -- 122,3 тис. га, осушених -- 176,8 тис. га. Найбільша зрошувальна система Бортницька. Сільське господарство області характеризується розвиненим високотоварним зерновим господарством (основна культура -- озима пшениця), виробництвом технічних культур (цукровий буряк, льон-довгунець), картоплі, овочів.

Тваринництво спеціалізується на виробництві м'ясо-молочної продукції, яєць. В усіх районах області провідним є скотарство, крім того в лісо-степовій зоні значний розвиток одержали свинарство та птахівництво. Розвинені також кролеводство, бджолярство, рибне господарство.

У 2010 в області намолочено понад два мільйони тонн зерна. Середня урожайність склала 34 центнера з гектара.

Транспорт. Розвинений залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниці -- 1100 км (2008 р.). Через територію області проходять лінії: Москва -- Київ -- Львів, Київ -- Дніпропетровськ -- Донецьк тощо. Електрифіковані приміські ділянки залізниці: Київ -- Фастів -- Козятин, Київ -- Фастів -- Миронівка, Київ -- Тетерів, Київ -- Ніжин, Київ -- Яготин. Залізничні вузли: Київ, Фастів, Миронівка. Довжина автомобільних доріг -- 7760 км, в тому числі з твердим покриттям -- 7489 км. Найважливіші автомобільні дороги:Санкт-Петербург -- Київ -- Одеса, Київ -- Харків, Київ -- Дніпропетровськ. Судноплавство по Дніпру, Десні, Прип'яті. У Києві -- аеропорти Бориспіль і Жуляни. Військові аеродроми у Білій Церкві та Узині. Газопроводи: Уренгой -- Помари -- Ужгород, Шебелинка -- Полтава -- Київ.

Спортивна діяльність. Фізична культура і спорт є важливою складовою частиною виховного процесу дітей і підлітків, учнівської та студентської молоді і відіграють значну роль у зміцненні здоров'я, підвищенні фізичних і функціональних можливостей організму людини, забезпеченні здорового дозвілля, збереженні тривалості активного життя дорослого населення.

В області проводиться робота, спрямована на стабілізацію розвитку масової фізичної культури і спорту, збереження та примноження всіх складових її діяльності. Проте, незважаючи на отримані досягнення і здобутки, рівень розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту мало відповідає сучасним вимогам і не може задовольнити потреби населення. Лише 8,7 відсотка населення області залучено до занять фізичною культурою і спортом (загальнодержавний показник 13 відсотків).

Варто виокремити основні проблемні питання галузі. Насамперед, це незадовільний стан утримання і використання матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту області. Через відсутність стабільних джерел фінансування діюча система спортивних споруд не відповідає санітарно-гігієнічним і технічним вимогам.

Украй незадовільно забезпечено спортивними об'єктами населення сільської місцевості, де на 160 сіл припадає один стадіон, на 30 сіл - один спортивний зал. Майже 700 сільських населених пунктів взагалі не мають спортивних споруд.

Негативний вплив на окреслену сферу має відсутність чітко скоординованої програми взаємодії різних державних структур і громадських організацій, які беруть участь у фізкультурно-спортивному русі.

Складна ситуація склалася із кадровим забезпеченням сфери фізичної культури і спорту. Нині тільки 4 відсотки трудових колективів області мають штатних спеціалістів, які проводять фізкультурно-оздоровчу роботу. Штатні інструктори-методисти відсутні на підприємствах, в установах, організаціях більше ніж у 50 відсотків районів і міст області.

Недостатня увага приділяється фізичному вихованню в сім'ях, загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, відбувається згортання фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у виробничій сфері.

Зазначені проблеми розвитку фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи та зумовлені ними негативні соціальні наслідки не знайшли адекватного відображення у суспільній свідомості як проблеми загально соціального значення. Громадська думка та соціальна практика здебільшого ігнорують можливості фізичної культури і спорту у вирішенні важливих соціально-економічних проблем. Це призвело до значного погіршення фізичного стану працездатної частини населення, зростанню захворювань, посиленню проявів тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії тощо.

Звідси випливає гостра потреба у визначенні програмних підходів та пріоритетних напрямів фізичного виховання, фізичної культури і спорту, необхідності формування, насамперед у молоді, позитивного іміджу спортивно-масової роботи, які б забезпечували ефективне функціонування галузі в сучасних умовах.



2.2 Галузевий аспект соціально-трудових відносин

Розподіл працівників, які зайняті в галузі спортивної діяльності за розмірами нарахованої їм заробітної плати (кількість працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу, встановленого на березень) за березень 2015 року становить 8182 осіб з них: до 1218,00 грн. - 8,9%; від 1218,01 до 1500,00 - 20,9%; від 1500,01 до 2000,00 - 20,0%; від 2000,01 до 2500,00 -14,7%; від 2500,01 до 3000,00 - 11,2%; від 3000,01 до 3500,00 - 7,7%; від 3500,01 до 4000,00 - 5,8%; від 4000,01 до 5000,00 - 6,6%; від 5000,01 до 10000,00 - 4,1%; понад 10000,00 - 0,1%.

Щодо руху кадрів та використання робочого часу працівників у спортивній діяльності в регіоні у січні березні 2015 року, то було прийнято 1354 особи, кількість вибулих осіб становить 410. Кількість і робочий час найманих працівників спортивної діяльності на квітень 2015 року:

1. Середньооблікова кількість штатних працівників 8447 осіб;

2. Середня кількість працівників в еквіваленті повної зайнятості 8721 особи;

3. В середньому штатними працівниками було відпрацьовано 135 годин.

Розглянемо динаміку ЗП в галузі у межах Київської області в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Динаміка ЗП в галузі спортивної діяльності у Київській області у 2011-2014рр.

Роки	Середній розмір ЗП в області грн.	Нараховане в середньому штатному працівнику за місяць грн.	Нараховане в середньому штатному працівнику за оплачену годину грн.	у % до середнього рівня по регіону	у % до мінімальної заробітної плати
2011	2336	1716	12,84	73,5	182,4
2012	2829	2149	15,58	76,0	200,3
2013	3180	2288	16,01	72,0	184,5
2014	3165	2167	15,28	68,8	178,7

Провівши аналіз даних таблиці, можна зробити такі висновки, що рівень середньої ЗП штатного працівника перевищував розмір мінімальної ЗП, що є позитивним фактором, адже гарантує працівнику можливість забезпечення мінімальних потреб, але він не перевищував розмір ЗП в області, що є негативним фактором.

2.3 Договірне регулювання соціально-трудових відносин в галузі

Регулювання соціально - трудових відносин в галузі спортивної діяльності регламентується галузевою угодою між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівникі в освіти і науки України на 2011 - 2015 роки.

Галузева угода укладена між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України центральним органом виконавчої влади з однієї сторони, та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України з другої сторони.

Регулювання трудових і соціально-економічних відносин на галузевому та виробничому рівнях здійснюється на засадах рівноправності, гендерної рівності, недопущення дискримінації залежно від статі, національності, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, соціального і майнового статусу, місця проживання.

Щодо режиму праці та відпочинку сторони домовились:

§ Періоди, впродовж яких у навчальних закладах не здійснюється навчальний процес (освітня діяльність) у зв'язку із санітарно-епідеміологічними, кліматичними чи іншими, не залежними від працівників обставинами, є робочим часом педагогічних та інших працівників. У зазначений час працівники залучаються до навчально-виховної, організаційно-методичної, організаційно-педагогічної робіт відповідно до наказу керівника закладу в порядку, передбаченому колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

§ Залучення учителів, які здійснюють індивідуальне навчання дітей за медичними показаннями, до виконання іншої організаційно-педагогічної роботи у канікулярний період, здійснюється в межах кількості годин навчального навантаження, установленого при тарифікації до початку канікул.

§ Тривалість робочого часу педагогічних працівників, залучених у період, що не збігається із щорічною оплачуваною відпусткою, на строк не більше одного місяця до роботи в оздоровчі табори з денним перебуванням дітей, що діють в канікулярний період у тій же місцевості на базі загальноосвітніх та інших навчальних закладів, не може перевищувати кількості годин, встановлених при тарифікації до початку такої роботи, чи при укладенні трудового договору.

§ Залучення педагогічних працівників у канікулярний період, який не збігається з їх щорічною оплачуваною відпусткою, до роботи в оздоровчих таборах, розташованих в іншій місцевості, здійснюється лише за згодою працівників.

· Режим виконання організаційної, методичної, наукової роботи регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку вищого навчального закладу, планами науково-дослідних робіт, програмами, індивідуальними планами робіт. Правилами внутрішнього трудового розпорядку, іншими локальними актами можна регулювати виконання зазначених видів робіт як безпосередньо у вищому навчальному закладі, так і за його межами.

Щодо нормування і оплати праці сторони домовились:

§ Забезпечити дотримання положень ст. 32 Закону України “Про вищу освіту” стосовно реалізації прав керівниками вищих навчальних закладів самостійно затверджувати структуру та штатні розписи навчальних закладів за умови попереднього погодження їх з профспілковими комітетами.

§ Вживати заходів для своєчасної і в повному обсязі виплати заробітної плати працівникам закладів освіти і науки за період відпусток, а також поточної заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

§ Кваліфікувати несвоєчасну чи не в повному обсязі виплату заробітної плати як грубе порушення законодавства про працю та цієї угоди і вживати спільних оперативних заходів відповідно до законодавства.

§ Проводити моніторинг та регулярно, не рідше одного разу на квартал, обмінюватися інформацією про стан дотримання законодавства і положень угоди у сфері оплати праці та здійснювати заходи за фактами виявлених порушень.

§ Вживати заходів для:

- удосконалення умов оплати праці працівників галузі, зокрема музичних керівників дошкільних навчальних закладів, працівників методичних кабінетів, спеціалістів управлінь, відділів освіти, бухгалтерій, старших лаборантів, завідувачів лабораторій вищих навчальних закладів, інженерів з охорони праці та інших працівників з метою підвищення рівня заробітної плати;

- забезпечення реформування умов оплати праці працівників галузі з метою приведення їх до норм законодавства про освіту з урахуванням положень Рекомендацій про положення учителів, викладачів вищої школи, розроблених ЮНЕСКО.

§ Вживати заходів для передбачення необхідних видатків у бюджеті на відповідні роки для впровадження норм ст. 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” щодо рівня стипендіального забезпечення.

§ Опрацьовувати в межах визначених законодавством повноважень проекти законодавчих актів щодо оплати праці працівників освіти, науки; направляти відповідні пропозиції до Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Щодо охорони праці та здоров'я сторони:

§ Сприятимуть виділенню коштів з бюджетів усіх рівнів в обсязі не менше як 0,2 відсотка від фонду оплати праці відповідно до ст. 19 Закону України “Про охорону праці”.

§ Забезпечать контроль:

- за виконанням заходів щодо створення здорових, безпечних умов праці і навчання для учасників навчально-виховного процесу відповідно до Закону України “Про охорону праці”, інших нормативно-правових актів з охорони праці;

- за реалізацією заходів з охорони праці, передбачених колективними договорами, угодами в закладах освіти і науки, за безпечною експлуатацією будівель і споруд установ і закладів освіти та науки, якістю проведення технічної інвентаризації, планового попереджувального ремонту.

Також сторони Угоди рекомендують керівникам закладів та установ освіти і науки:

§ При встановленні вчителям, викладачам навчального навантаження на новий навчальний рік зберігати, як правило, його обсяг, а також дотримуватися принципу наступності роботи, викладання предметів у класах, групах.

§ Установлювати педагогічним працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, навчальне навантаження під час тарифікації на відповідний навчальний рік у обсязі не менше ставки. На період їх відпустки години навчального навантаження тимчасово передавати іншим вчителям, викладачам. Після закінчення відпустки забезпечувати педагогічним працівникам навантаження, встановлене при тарифікації на початок навчального року.

§ Вживати заходів для забезпечення учителів, викладачів викладацькою роботою в обсязі не менше ставки заробітної плати. За відсутності такої можливості довантажувати їх до встановленої норми годин іншими видами навчально-виховної роботи.

§ З метою дотримання вимог Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 20 липня 2004 року № 601, при встановленні доплат за завідування навчальними кабінетами:

- не обмежувати типів та кількості навчальних кабінетів загальноосвітніх навчальних закладів, за завідування якими встановлюється додаткова оплата;

- забезпечити оплату за завідування одним працівником кількома навчальними кабінетами.

§ Здійснювати відповідні доплати керівним працівникам навчальних закладів, які виконують на підставі норм чинного законодавства викладацьку роботу, за умови покладення на них у випадках виробничої необхідності обов'язків по завідуванню відповідними навчальними кабінетами чи класних керівників.

§ Встановлювати розміри доплат за суміщення професій, посад, розширення зони обслуговування, за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників без звільнення від своєї основної роботи на підставі колективних договорів з використанням на цю мету усієї економії фонду заробітної плати за відповідними посадами.

§ Здійснювати додаткову оплату за роботу в нічний час (з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку) працівникам, які за графіками роботи працюють у цей час, у розмірі 40 % посадового окладу (ставки заробітної плати).

§ Забезпечити оплату праці відповідно до ст. 106 КЗпП України як за надурочну роботу в подвійному розмірі:

- працівникам дошкільних навчальних закладів за роботу понад встановлену норму з причини невиходу на роботу змінника або у випадках, коли батьки несвоєчасно забирають дітей з дошкільного закладу і робота виконується за межами робочого часу, встановленого графіками роботи;

- працівникам дитячих оздоровчих таборів, які виконують з ініціативи роботодавця роботу за межами робочого часу, встановленого графіками роботи.

§ Здійснювати оплату праці в галузі за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні у подвійному розмірі.

§ Зберігати за працівниками, які брали участь у страйку через невиконання норм законодавства, колективних договорів та угод з вини роботодавця, заробітну плату в повному розмірі на підставі положень колективних договорів і угод.

§ Забезпечити своєчасну виплату заробітної плати в робочі дні у строки, встановлені колективним договором з дотриманням положень ст. 24 Закону України “Про оплату праці”. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначати в колективних договорах за погодженням з профкомами, але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

§ У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітну плату виплачувати напередодні.

§ Здійснювати виплату заробітної плати через установи банків відповідно до чинного законодавства лише на підставі особистих заяв працівників.

§ Забезпечувати компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати згідно з чинним законодавством.

§ Своєчасно здійснювати індексацію грошових доходів працівників, осіб, які навчаються, відповідно до чинного законодавства у зв'язку із зростанням цін і тарифів на споживчі товари та послуги.

§ Передбачити в кошторисах видатки на преміювання, надання матеріальної допомоги працівникам установ і закладів освіти, стимулювання творчої праці і педагогічного новаторства керівних і педагогічних працівників у розмірі не менше 2 відсотків планового фонду заробітної плати.

§ Забезпечити матеріальне стимулювання працівників, нагороджених знаком “Відмінник освіти України”, а також переможців конкурсів “Учитель року”, “Класний керівник”.

§ Забезпечувати оплату праці працівників закладів та установ освіти і науки за заміну будь-яких категорій тимчасово відсутніх працівників.

§ Забезпечити оплату праці працівників вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації та закладів, яким надано статус національних, відповідно до діючих нормативних документів.

· Передбачати відповідні зобов'язання з оплати праці в колективних договорах, угодах.

Галузева угода укладена на основі Закону України « Про колективні договори і угоди».