Розвиток трудового потенціалу в Сумській області

Поняття та головний зміст, соціально-економічна характеристика трудових ресурсів. Сумська область: соціально-економічні показники розвитку регіону, оцінка ефективності використання трудового потенціалу в ньому та фактори впливу на даний показник.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 25.11.2011
Размер файла 354,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

трудовий потенціал економічний ресурс

Тема моєї дипломної роботи «Розвиток трудового потенціалу в Сумській області», на мою думку це питання є дуже актуальним у наш час, бо саме трудовий потенціал забезпечує економічний розвиток певної місцевості, а отже і цілої країни.

Сучасні тенденції формування потенціалу побудовані на індустріальному та соціальному аспектах розвитку. Індустріальний аспект визначає ключовим фактором розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а соціальний - соціально-трудову. Національне багатство створюється безпосередньо працею його громадян, тому трудові ресурси варто віднести до одного з основних факторів розвитку економіки країни.

Економічна сутність трудового потенціалу суспільства полягає в тому, що він, виступаючи у формі діючої робочої сили, створює матеріальні й духовні цінності, а як потенційна робоча сила - здатний їх виробляти. Звідси важливий висновок - суспільство зацікавлено в максимальній питомій вазі трудового потенціалу, задіяного в суспільно-корисній праці, адже це збільшує валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД), що зрештою дає можливість підвищити якість життя населення.

Соціальна сутність трудового потенціалу полягає в тому, що він дає можливості як окремим особам, так і різним соціальним групам населення самоствердитися у суспільстві та забезпечити собі і суспільству законне джерело доходів.

У наш час вирішальною умовою конкурентоспроможності трудового потенціалу є його якість. Якість трудового потенціалу залежить від великої кількості чинників, серед яких слід виділити природний приріст населення, зміцнення фізичного стану і здоров'я, підвищення інтелектуально-культурного рівня населення. Перелічені фактори, які впливають на стан трудового потенціалу, можуть бути об'єктивними (демографічна ситуація, природні умови) та суб'єктивними (соціально-економічний розвиток суспільства, непрофесійне управління трудовим потенціалом). Освіта є найкращим розміщенням капіталу для особи, сім'ї, підприємства і суспільства в цілому та одним із головних чинників якості трудового потенціалу.

Збереження і розвиток трудового потенціалу регіонів нерозривно пов'язані з розвитком національної економіки, зростанням її конкурентоспроможності, забезпеченням сталого розвитку держави, гідної праці та добробуту людей.

1. Загальна характеристика трудового потенціалу

1.1 Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів. Економічно активне неселення

Трудові ресурси - це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров'я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси - це працездатна частина населення, яка має фізичні й інтелектуальні можливості, здатна провадити матеріальні блага або робити послуги.

До трудових ресурсів належать:

а) населення в працездатному віці, зокрема, в Україні чоловіка 16-59 років (включно); жінки 16-54 (включно), за винятком непрацюючих інвалідів роботи й війни 1 й 2 групи й непрацюючі особи непрацездатного віку, осіб які одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіка 50-59 років, жінки 16-54 року);

б) населення, старше й молодше від працездатного віку, що зайнято в народному господарстві.

Велике значення має формування і використання трудових ресурсів по території країни з урахуванням регіональних особливостей, що пов'язані з впливом демографічних і соціально-економічних факторів.

Демографічними факторами формування трудових ресурсів регіону є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від'їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв'язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особливості структури виробництва. а також економічної кон'юнктури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, професійною підготовкою робочої сили.

Усі фази органічно пов'язані між собою. [1]

У радянські часи для оцінки забезпеченості держави людьми, здатними до праці (робочою силою), використовували термін «трудові ресурси». Під трудовими ресурсами в Україні розуміють населення працездатного віку (чоловіки від 16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років), яке працює або не працює, а також пенсіонери й підлітки, які працюють. Зрозуміло, що основна частка трудових ресурсів припадає саме на населення працездатного віку, за винятком інвалідів І і II груп та пенсіонерів, що отримують пенсію на пільгових умовах. Проте пенсіонери і підлітки, які на даний момент зайняті в господарській діяльності, також становлять запас (ресурс) робочої сили.

Нещодавно Україна перейшла на міжнародні стандарти оцінки забезпеченості робочою силою, якою користується Міжнародна організація праці (МОП). Базовим поняттям за цим підходом є економічно активне населення. Це населення обох статей віком 15-70 років, яке пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг (мал. 1). До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. Рівень економічної активності населення розраховується по формулі:

Ре.а. = Че.а. / Чн (1),

Де Ре.а - рівень економічної активності населення;

Че.а - частка в загальній чисельності економічно активного населення;

Чн - загальна чисельність населення [2].

У 2010 році працевлаштуванням тимчасово незайнятих громадян крім Державної служби зайнятості займалося близько сотні рекрутингових агенцій. При цьому точну кількість безробітних чи незайнятих людей ніхто не знає. Дослідження Держкомстату України за методологією МОП дає орієнтовну загальну цифру, яка практично не дає можливості проводити ефективну державну політику зайнятості в країні в залежності від професій, кваліфікації, освіти, статі та відповідності потребам роботодавців та економіці країни в цілому.

Дев'ять місяців 2010 року характеризується підвищенням економічної активності населення всіх вікових груп до відповідного періоду минулих років, незалежно від мешкання, чи у міській чи у сільській місцевості.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Розподіл населення віком 15-70 років за економічною активністю та зайнятістю

Зростання економічно активного населення старше працездатного можна пояснити тим, що економічна криза вимушує працювати й тих, дохід яких досі дозволяв пристойне життя.

Станом на 1 січня 2011 року працюючі пенсіонери складали близько 2,9 млн. осіб[81], що становить 21,0 % загального числа пенсіонерів (21,5 % на 1 січня 2010 р., 19,1 % на 1 січня 2007 р.)

Зменшення кількості зайнятого населення відбувається із-за світової фінансово-економічної кризи. Але в цих умовах привертає увагу зростання чисельності зайнятих осіб старше працездатного віку. Навіть за неповний 2010 рік їх кількість перевищує показники минулих років у цілому. [3]

До зайнятого населення відносять осіб, які займаються економічною діяльністю з метою отримання доходу. Сюди належать передусім ті, хто працює за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), а також самозайняті (роботодавці; особи, які самостійно забезпечують себе роботою або безкоштовно працюють у сімейному бізнесі).

Економічно неактивне населення - це населення, що не входить до складу економічно активного населення, включаючи осіб молодшого віку, установленого для виміру чисельності. Включає такі категорії:

- учні студенти, слухачі й курсанти денної форми навчання (включаючи денні аспірантури й докторантури);

- особи, які одержують пенсію по старості й на пільгових умовах, а також особи, які одержують пенсію у випадку втрати годувальника при досягненні ними пенсійного віку;

- особи, які одержують пенсію по інвалідності;

- особи, які займаються домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими;

- особи, які втратили надію знайти роботу, тобто ті, хто припинив пошуки роботи, але які можуть і готові працювати;

- особи, які не бажають працювати (не бачать потреби в роботі) незалежно від джерела доходу.

Особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які не мали роботи (прибуткового заняття), шукають роботу і готові приступити до роботи за наймом або на власному підприємстві, за визначенням МОП, належать до безробітних. Відношення кількості безробітних віком 15-70 років до всього економічно активного населення називають рівнем безробіття. [1]

В Україні офіційна кількість безробітних у січні 2011 року збільшилася на 7,5 %, або на 40,7 тис. до 585,6 тис. осіб.

Зокрема, в січні 2011 року кількість безробітних збільшилася на 11,2 %, або на 68,9 тис. осіб, порівняно з січнем 2010 року.

За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття загалом по Україні на 1 лютого 2011 року становив 2,1 % від загальної кількості населення працездатного віку, що на 0,1 % більше, ніж на 1 січня.

Кількість безробітних, які на 1 лютого отримували допомогу з безробіття, становила 447,9 тис. осіб, що на 8,9 %, або на 36,6 тис. осіб, більше, порівняно з даними на 1 січня.

Середня сума допомоги з безробіття на 1 лютого становила 814,02 гривень[5].

Не всі безробітні реєструються в державних центрах зайнятості, а отже, рівень зареєстрованого безробіття є нижчим, ніж реальний. В Україні існує і так зване приховане безробіття. Суть його полягає в тому, що на багатьох підприємствах чисельність працівників значно перевищує оптимальну, тобто таку кількість, за якої забезпечується ефективна робота підприємства, або люди не працюють через простоювання підприємства.

В умовах, коли в Україні демографічна ситуація є складною, доволі вагомою є проблема раціонального використання робочої сили. Передусім це стосується належної оплати праці висококваліфікованих працівників, які часто шукають роботу за кордоном.

Серед зайнятого населення віком 15-70 років кожен п'ятий працівник в Україні зайнятий у сільському господарстві або промисловості, сьомий - у торгівлі. В останні роки збільшилася кількість зайнятих у будівництві, у готельному та ресторанному бізнесі, торгівлі. Деяке зменшення обсягів зайнятості зафіксоване в сільському господарстві, освіті та промисловості.

Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках, робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин і працівниках найпростіших професій у сферах торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту.

Знання, навички і вміння, набуті в ході здобуття освіти, професійної практики, підвищення інтелектуального й культурного рівня, є складовими професійної компетентності трудових ресурсів. У розвинутих країнах існує чітка і цілком обґрунтована залежність матеріального добробуту людини від рівня та якості здобутої нею освіти. Однак в Україні низькі стандарти оплати праці не дозволяють віднести до середнього класу за рівнем життя значну частину найманих професіоналів з вищою освітою. Сьогодні більш ніж половина людей з вищою освітою «не дотягує» навіть до груп населення із середніми доходами, при цьому значна частина перебуває між бідністю й середнім рівнем доходів. За профілем освіти найвищими рівнями доходу вирізняються в Україні особи, які мають вищу освіту в галузі військової справи та юриспруденції, а найнижчими - особи з вищою сільськогосподарською, педагогічною та медичною освітою.

Лише правильне, раціональне використання трудових ресурсів належна оцінка висококваліфікованої інтелектуальної праці можуть забезпечити високі темпи розвитку господарства держави, підвищення добробуту її громадян [2].

1.2 Аналіз фаз відтворення людських ресурсів

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили й виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо в самому виробництві за рахунок його механізації й автоматизації, а з іншого - підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного обладнання.

Людина як біосоціальна істота є частиною і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми в процесі спільної трудової

діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного й соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення в розвитку суспільства.

Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих суспільних умов, людині дуже важко, а іноді й неможливо проявити свій талант. Проте не можна ігнорувати й те, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей усім людям - один з основоположних принципів розвитку суспільства.

В економічній теорії використовуються такі поняття й категорії, як працівник, трудівник, робоча сила, особистий фактор виробництва, фактор виробництва, людський фактор, суб'єктивний фактор та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначення поняття робота сила [5].

Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних здатностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує щоразу, коли виробляє будь-які споживчі вартості. Це означає, що здатність до праці є важливою, проте не єдиною рисою людини.

Категорія особистий фактор виробництва характеризує людину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Разом з тим, людина є і суб'єктом економічних виробничих відносин, і носієм системи інтересів.

Тому категорія людський фактор значно ширша, ніж особистий. Вона характеризує діяльність людей, активне функціонування їх системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяльності людини як рушійної сили і вищої мети суспільного прогресу.

Категорія суб'єктивний фактор - ширша, ніж людський фактор, оскільки характеризує свідому діяльність окремих індивідів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть держави.

Економічна теорія вивчає важливі конкретні прояви людського, суб'єктивного фактора, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних відносин, втілених у цих поняттях.

Як було зазначено, продуктивні сили - це єдність матеріально - речового й особистого факторів виробництва. Головну роль у цьому відіграє особистий фактор - людина, яка створює засоби виробництва і приводить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим, засоби виробництва й передусім знаряддя - це найбільш революційний елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці й управління[9].

До певного часу була поширена концепція про зниження ролі людини в системах автоматизованого виробництва, пристосуванні чи примусовому підпорядкуванні її все досконалішій техніці. Ця концепція розглядала людський фактор як найменш надійну деталь у будь-якій складній технічній системі. Однак це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.

Роль людини в усіх глибоких змінах у техніці й технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.

Всупереч економістам, які перебільшують роль оречевленої в засобах виробництва праці й принижують живу працю людини, пріоритет належить другій, оскільки саме людина є головною продуктивною силою суспільства.

Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продуктивні сили суспільства, засоби виробництва, оречевлену й живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірно зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як оречевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає її науково-технічну й економічну діяльність.

Якщо робоча сила не відповідає вимогам, які висуваються до неї новою технікою і технологією, це неминуче призведе до того, що вони не будуть використовуватися. Суперечлива взаємодія матеріально-речового й особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення прогресивного розвитку в єдності їх.

Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і людини.

Ручні знаряддя праці потребували працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили: освіченість, професійна майстерність. Сучасна науково - технічна революція піднесла ці вимоги на ще вищий рівень.

З часом змінюються потреби людини у сфері матеріального

забезпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як загальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього все більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, у свою чергу, вимагає зміни умов відтворення робочої сили.

Суспільне виробництво, як І його фактори, завжди має конкретно - історичну соціально-економічну форму. Тому й людина як головний фактор продуктивних сил водночас є суб'єктом (носієм) економічних виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей [14].

Відтворення населення - це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.

Природний рух населення - це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення).

Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (емі - грацією називається виїзд за межі держави, імміграцією - прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) у пошуках заробітку.

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно - кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають абы припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населенна взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населенна невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення, що ми і спостерігаємо зараз в Україні [10]

Особливості історичного розвитку України сильно вплинули на динаміку чисельності всього населення, і зокрема ресурсів для праці. В XX ст. життя всіх поколінь і практично кожної людини було стривожене і погіршене тяжкими драматичними подіями як перша і друга світова та громадянська війни, індустріалізація, колективізація, голодомори, масові репресії, участь у військових конфліктах (зокрема, в Афганістані), чорнобильська трагедія, глибока криза 90_х років. В результаті не лише гинули або ставали інвалідами тисячі і навіть мільйони молодих здорових людей, але і різко зменшувалася народжуваність, деформувалася статево - вікова структура населення. Тому відтворення населення і ресурсів для праці в Україні відбувалося і відбувається не рівномірно, а «хвилеподібно»: певні підйоми змінюються глибокими падіннями.

Відтворення ресурсів для праці - це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтворення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення як частина цілого. Динаміка чисельності всього населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залежність не проста.

Тобто збільшення (зменшення) чисельності населення призводить до збільшення (зменшення) чисельності трудоактивного населення лише за інших однакових умов, а в реальному житті, під дією різноманітних причин ці зміни відбуваються не одночасно і не в однаковому масштабі.

Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, а кількість ресурсів для праці - лише через 15 - 20 років, і то за умови, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непрацездатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. При незмінній кількості населення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності населення, наприклад внаслідок зміни рівня життя.

У відтворенні ресурсів для праці, як і у відтворенні всього населення, розрізняють види руху, типи і режими.

Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний - на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави.

Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров'я та розумових здібностей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу.

Відтворення - процес безперервного відновлення суспільного виробництва матеріальних благ і послуг - є необхідною умовою існування суспільства за будь-якої суспільно-економічної формації. Це є відновлення відтворення сукупного суспільного продукту, робочої сили, виробничих відносин, а також окремих видів природних ресурсів і навколишнього середовища. Відтворення у своєму руслі послідовно проходить фази виробництва, розподілу, обміну і споживання. Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника виробництва процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання.

Фаза формування та відшкодування людських ресурсів. Мета цієї фази - найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя - політичного, економічного та духовного. Фаза включає відновлення населення, підготовку та перепідготовку кадрів, відшкодування фізичної та духовної здатності робітників. На даному етапі необхідними умовами ефективності політики в галузі людських ресурсів є пізнання системи об'єктивних законів народонаселення та активне використання їх в процесі розробки та реалізації демографічної політики; створення та впровадження концепції розвитку системи багаторівневої безупинної освіти та професійної орієнтації з урахуванням потреб та особливостей функціонування постсоціалістичного суспільства; розробка та реалізація основних напрямів діючої соціальної політики для вдосконалення умов життєдіяльності, поліпшення соціального забезпечення та використання вільного часу.

Фаза розподілу та перерозподілу людських ресурсів. Мета фази - забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимального розподілу та перерозподілу кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, а також між галузями світового господарства та різними регіонами. Ефективна зайнятість населенна забезпечується шляхом організації та вдосконалення робочих місць як в матеріальному виробництві, так і у невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як

в державному, так і всесвітньому масштабах.

Фаза оптимального використання людських ресурсів є поточною в процесі відновлення, оскільки в ній реалізується здатність людини до творчої праці, виробляються духовні та матеріальні блага, забезпечуються збільшення виробництва та підвищення якості суспільної праці. А це перш за все залежить від розвитку високих технологій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм та методів керування персоналом підприємств та організацій.

Усі фази органічно пов'язані між собою. Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості, а саме: із зростанням освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукупної робочої сили взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене відтворення - перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення - відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу померлих на 1000 осіб населення; звужене відтворення - відсутність природного приросту на фоні його абсолютного зменшення - депопуляції, що пов'язане зі зниженням рівня шлюбності та народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності) [10].

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, що призводить до звуженого відтворення трудових ресурсів.

Формування механізму регулювання відтворення робочої сили слід розглядати як процес приведення до режиму активної взаємодії таких його складових: структурно-інвестиційної, соціально-економічної, фінансово - вартісної та організаційно-управлінської.

У межах кожної з них визначені найперспективніші напрями регулювання і практичні дії, що мають бути реалізовані в найближчій перспективі та дозволять сформувати механізм, адекватний реаліям перехідної економіки. Оскільки відтворення трудових ресурсів є процессом відновлення використаних ресурсів, то важливим моментом є оцінка рівня їх використання. Адже в умовах ринкової системи господарювання важливо, щоб ресурси (і не тільки трудові) використовувалися ефективно, тому на різних рівнях управління застосовуються різні критерії та показники для оцінки їх використання. Використання трудових ресурсів оцінюється за допомогою відповідних критеріїв та показників.

1.3 Поняття та соціально-економічна сутність трудового потенціалу

Термін «потенціал» означає приховані можливості. Широке його трактування полягає в тому, що потенціал розглядається як джерело можливостей, котрі можуть бути приведені в дію, та використання для вирішення різноманітних питань. Тобто можливості особи, підприємства, суспільства, які ще не виявилися, або виявилися не повністю. Потенціал являє собою узагальнену характеристику ресурсів, прив'язану до простору і часу. В науковій літературі зустрічаємо різні уявлення про потенціал. Так, потенціал - це є комплекс необхідних для функціонування системи ресурсів. Або потенціал - є системою матеріальних і трудових чинників, необхідних для виробництва.

Будь-яке виробництво матеріальних благ або послуг потребує ресурсів як матеріальних, так і людських. У даній темі розглядаються людські ресурси. До матеріальних належать сировина, енергоносії, споруди, устаткування тощо. До людських ресурсів належать працівники з певними професійними навичками і знаннями. Вони є джерелами ресурсів праці або трудового потенціалу. У такому розумінні людські ресурси є чинником економічного розвитку, як і матеріальні ресурси.

Існує кілька визначень категорії «трудовий потенціал», які віддзеркалюють відповідні концепції. Так, професор Д.П. Богиня і професор О.А. Грішнова вважають, що трудовий потенціал - це інтегральна оцінка і кількісних і якісних характеристик економічно активного населення [5, с. 42].

Доценти Г.В. Осовська та О.В. Крушельницька визначають трудовий потенціал як сукупність працездатного населення з урахуванням інтелектуального розвитку, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Вони вважають, що поняття «трудовий потенціал» є ширшим, ніж поняття «трудові ресурси» (яке донедавна широко застосовувалося в економічній літературі), тому що, вважають ці вчені, воно характеризує не лише загальну чисельність індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність [29, с. 38]. Однак «працездатне населення» не тотожне «економічно активному населенню». Професор МГУ Р.П. Колосова дає таке визначення: трудовий потенціал є трудовими ресурсами в якісному вимірі, що, на наш погляд, обмежено визначає його сутність. В «Економічній енциклопедії» під редакцією Б.Г. Гаврилишина зазначено, що кількісно трудовий потенціал визначається чисельністю працездатного населення, законодавчо встановленою тривалістю робочого часу за суспільно нормальної інтенсивності праці та збігається з величиною трудових ресурсів. Знов-таки поняття «трудові ресурси» і «робоча сила» в даний період не є тотожними. Далі розкривається якісна характеристика. «Якісно трудовий потенціал характеризується такими рисами, як фізичний стан і здоров'я людини і нації, соціально-демографічний склад населення, його інтелектуально-культурний рівень (ІКР), особистісні властивості людини. Вирішальним і по суті необмеженим чинником трудового потенціалу є ІКР населення - освіченість і рівень розвитку інтелекту, професіоналізм, моральність і духовність загалом, культура в широкому сенсі, ментальність, кругозір та ін. Серед компонентів ІКР першорядне значення у визначенні трудового потенціалу мають освіченість і кваліфікація» [20, с. 695].

Отже, з наведених визначень можна зробити висновок: трудовий потенціал суспільства є інтегрованими кількісними та якісними характеристиками робочої сили, яка забезпечує певні можливості у створенні матеріальних і духовних благ суспільства. Або: трудовий потенціал є наявною і можливою в майбутньому кількістю та якістю праці, якою володіє суспільство, колектив організації, індивід за даного рівня розвитку науки і техніки і котра визначається чисельністю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем.

Унаслідок еволюції уявлення про людину як суб'єкта економічної діяльності змінювались і поняття, які визначали її місце та роль у цій діяльності. У хронологічному контексті це має такий вигляд (табл. 1).

Показники, якими можна визначити трудовий потенціал: Професор Б.М. Генкін дає показники, які можна віднести як до окремої людини, так і до окремого колективу і цілого суспільства. Вони характеризують компоненти або елементи трудового потенціалу, а саме:

- психофізіологічні можливості участі у суспільно корисній діяльності;

- можливості нормальних соціальних контактів;

- можливості генерації нових ідей, методів, образів, уявлень;

- раціональність поведінки;

- наявність знань і навичок, необхідних для виконання певних обов'язків та видів робіт;

- пропозиція на ринку праці.

Таблиця 1. Хронологія виникнення понять стосовно ролі людини як суб'єкта економічної діяльності

Поняття

Робоча сила

Трудові

ресурси

Трудовий

потенціал

Людський

фактор

Людський

капітал

Започатковано

XIX століття

20_ті роки XX століття

70_ті роки XX століття

80_ті роки XX століття

90_ті роки XX століття

Визначення ролі людини

Людина - носій здатності до праці

Людина - об'єкт забезпе­чення народно­го господарства необхідною кількістю та якість робочої сили

Людина - суб'єкт су­спільного ви­робництва з потребами та інтересами у сфері праці

Людина -

провідний фак­тор суспільного виробництва, засіб піднесення його ефективності

Людина - об'єкт найефективніших інвестицій у її знання, профе­сійність, здоров'я з наступною їх реалізацією у су­спільстві

Наведеним аспектам відповідають такі компоненти трудового потенціалу:

- здоров'я;

- моральність і вміння працювати в колективі;

- творчий потенціал;

- активність;

- організованість;

- освіта;

- професіоналізм;

- ресурси робочого часу [17, с. 52].

На мою думку, деякі характеристики наведених компонентів не можуть бути позбавлені суб'єктивного підходу. До них можна зарахувати такі: «можливості нормальних соціальних контактів», «раціональність поведінки». Трудовий потенціал може розглядатись у трьох рівнях: трудовий потенціал людини, трудовий потенціал колективу (підприємства), трудовий потенціал суспільства.

Основою трудового потенціалу суспільства є потенціал окремої людини. Професор С. Сіденко щодо індивіда вживає поняття «людський потенціал». Людський потенціал - міра втілених у людині здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світовий банк включає в це поняття також стан здоров'я та якість харчування; ООН - освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують і самозабезпеченість людей. З розвитком людського прогресу робоча сила перестає бути лише фактором виробництва. Вкладення в робочу силу - освіту, охорону здоров'я, культуру, кваліфікацію - формують нову якість, що є новою формою людського багатства [20, с. 216].

Професор К.Х. Абдурахманов, виокремлюючи соціально особистісні складові трудового потенціалу, наголошує на потенційних, тобто «перспективних», або «невикористовуваних» соціальних можливостях працівника. Його оцінка трудового потенціалу має передбачати визначення кількості та міри використання цього потенціалу у цілях організації. Трудовий потенціал організації складає певна сукупність працівників, які в ній працюють [38, с. 40]. Трудовий потенціал особистості не є постійним. Він змінюється з нагромадженням знань, навичок і досвіду індивіда. Тому трудовий потенціал індивіда можна оцінити тим, яку додану вартість він створює.

К.Х. Абдурахманов дає таку схему зв'язку й взаємодії трудового потенціалу організації із системами економіки. Формування й використання потенціалу організації, будучи частиною відтворення робочої сили (А), здійснюється в галузевій (В) та територіальній (С) системах економіки (рис. 1.2).

Рис. 1.3. Взаємодія трудового потенціалу організації (ТПО) із системами господарювання [38, с. 40]

Підсистема відтворення ресурсів праці (А) представляє освічене й підготовлене населення в галузевій (В) й територіальній (С). Підсистема створює умови для виробництва, розподілу й використання ресурсів праці та здійснює як прямий, так і опосередкований вплив на використання робочої сили. Галузева система через територіальну розпорошеність впливає на використання робочої сили через регіон. Тож взаємодіючи між собою і частково перетинаючися, ці системи впливають на ефективність використання трудового потенціалу.

Ураховуючи викладене, можна констатувати, що трудовий потенціал організації являє складну, динамічну, відриту систему, яка, у свою чергу, є складовою трудового потенціалу суспільства. Але трудовий потенціал організації не є простою сумою трудових потенціалів працівників - тому, що об'єднання працівників у колектив з певною організацією, взаємодією і взаємодоповненням його членів дає ефект колективної праці, або сенергичний ефект. Система завжди більша за суму її складових [37, с. 42].

Якщо сукупність фізичних та духовних якостей людини є основою трудового потенціалу особи, то колективна продуктивна сила, що виникає у спільній діяльності окремих осіб, є основою трудового потенціалу колективу та організації.

Трудовий потенціал організації, як і трудовий потенціал особи, не є постійним. Він змінюється з розвитком освітнього і професійного рівня персоналу та його кількісного складу (плинність кадрів, їх скорочення або збільшення).

Науковці вважають, що оцінювання трудового потенціалу підприємства має будуватися на основі економічних оцінок здатності людей створювати певний дохід. Що вища індивідуальна продуктивність роботи працівника і триваліший період його діяльності, то більший він приносить дохід і є більшою цінністю для підприємства. Реально мова має вестися про здатність працівника приносити більшу чи меншу додану вартість в умовах конкретної компанії. Ядро трудового потенціалу складають сукупні здібності працівників, необхідні для того, щоб обирати, виконувати та координувати дії щодо забезпечення конкурентних переваг підприємства на певних ринках.

З огляду на характер участі певних категорій персоналу в господарській діяльності оцінку трудового потенціалу компанії слід розподілити принаймні на дві основні складові - оцінку трудового потенціалу технологічного персоналу та оцінку потенціалу управління (менеджерів). Саме ці дві групи працівників відтворюють реальні господарські зв'язки, що виникають у процесі функціонування соціально-економічних систем[27].

Так само трудовий потенціал суспільства не є простою сукупністю трудових потенціалів різних організацій, хоча кожна з них і є певною часткою трудового потенціалу суспільства. Вступаючи в комерційні та інші відносини між собою, вони утворюють міжгалузеві та міжрегіональні кооперації із взаємодією та взаємодоповненням. Кількісно трудовий потенціал суспільства віддзеркалює можливості суспільства забезпечити роботою працездатне населення. Якісно - це можливість повного використання отриманих за рахунок інвестицій у людський капітал знань, умінь та професійних навичок відповідно до фаху працівників для підвищення ефективності економічної діяльності особи, організації, суспільства. Величину трудового потенціалу можна знайти через формулу:

(1.2)

де - потенційний (можливий) фонд робочого часу за певний період, людино-днів;

- чисельність працездатної частини населення і-ої групи, осіб;

- фонд робочого часу, який встановлено на підставі законодавства для кожної і-ої групи населення, людино-днів.

Підвищення трудового потенціалу окремих працівників є безперечно основним чинником підвищення трудового потенціалу суспільства. З викладеного можна зробити висновок, що трудовий потенціал визначає максимально можливу потенційну здатність до праці індивіда, колективу (організації) та суспільства у цілому.

Основними факторами, що зумовлюють зміни трудового потенціалу, є природний приріст населення, зміцнення фізичного стану і здоров'я, підвищення ІКР населення (рис..1.3). Перелічені фактори, які впливають на стан трудового потенціалу, можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. До об'єктивних факторів належать: демографічна ситуація, яка впливає і на кіль­кісні, і на якісні характеристики ресурсів праці (демографічна підсистема) та природні умови (посухи, повені, несприятливі погодні умови тощо), котрі викликають непродуктивну працю і незадовільно позначаються на використанні трудових ресурсів.

До суб'єктивних факторів належать соціально-економічний розвиток суспільства (професійно-кваліфікаційна і соціально-культурна підсистеми) та непрофесійне в ряді випадків управління трудовим потенціалом. Так, недоліки, допущені в ході системної перебудови усього суспільства та його народного господарства в період переходу від планової централізованої до ринкової економіки, призвели до безпрецедентного падіння виробництва, втрати багатьох соціальних гарантій, значних втрат наукового потенціалу, зниження культурного рівня. Це найболісніше відбилося на трудовому потенціалі суспільства і на кожному з його компонентів. Розглянемо вплив перелічених чинників на основні компоненти трудового потенціалу.

Освіта є найкращим розміщенням капіталу для особи, сім'ї, підприємства і суспільства та одним із головних чинників якості трудового потенціалу. Установлено, що ріст рівня освіти на один клас середньої школи забезпечує в середньому зростання раціоналізаторських пропозицій на 6 % і скорочує терміни освоєння робітниками нових операцій [17, с. 73].

Професіоналізм - найважливіша складова трудового потенціалу. Розвинуті країни вкладають значні кошти у професійну освіту і підвищення кваліфікації кадрів. Ці витрати постійно зростають. В Україні підприємства значно скоротили вкладання коштів у професійну освіту. При тому, що такі інвестиції зменшилися і по лінії держави Україні важко розраховувати на високу конкурентоспроможність як багатьох видів її продукції, так і робочої сили. Слід урахувати й те, що складність праці постійно зростає, тому скорочення інвестування у професіоналізм прогресивно поглиблює відставання якості робочої сили від дедалі більшої складності праці.

Здоров'я - складова трудового потенціалу, від якої залежить можливість його використання відповідно до галузевої структури економіки. Переважна питома вага робочої сили України задіяна у важких галузях промисловості (вугільна, металургійна, хімічна, нафтопереробна, машинобудівна), енергетиці, зокрема, атомній, сільському господарстві, будівництві. Ці галузі характеризуються цілодобовим, важким і шкідливим виробництвом з високим ступенем ризику травматизму, професійних захворювань і з високою персональною відповідальністю не лише керівників, а й робітників і фахівців. Тож фізичний, фізіологічний та психологічний стан робочої сили тут є майже вирішальним у досягненні високої продуктивності. Такий стан робочої сили залежить від раціонального харчування, високої якості медичного обслуговування, екологічної чистоти довкілля, стабільності не тільки в особистому житті, а й у житті суспільства. Нині ці складові не можна визнати задовільними.

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає даний компонент як стан повного фізичного й соціального благополуччя. Благополуччя - це динамічний стан розуму, який характеризується певною психічною гармонією між здібностями та очікуваннями працівника і тими вимогами та можливостями, що їх представляє навколишнє середовище.

Організованість - раціональне використання часу взагалі і робочого часу з мінімізацією його втрат зокрема. Складовими організованості людини є дисциплінованість, обов'язковість, уміння нормувати свій час, акуратність, відповідальність за свої рішення. Організованість як окремої людини, так і суспільства в цілому залежить від сімейного і шкільного виховання, спадкоємності історичних традицій.

Творчий потенціал характеризує здібність людини та її активність щодо вираження нових ідей та їх реалізації, створення образів, творів мистецтва, наукових винаходів та розробок. Творчий потенціал суспільства характеризують ступінь розвитку науки, мистецтва, винаходи та наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, кількість лауреатів Нобелевської та національних премій.

Моральність - це перелік таких характеристик, як чесність за будь-яких умов, повага до людей похилого віку та інвалідів, ставлення до дітей, повага до історії своєї країни, сумлінність, відповідальність за свої вчинки, працелюбність, законослухняність. Будь-який колектив діятиме згуртовано і продуктивно, маючи високу моральність. Без перебільшення можна констатувати, що від рівня моральності суспільства залежить його економічний, соціальний розвиток та історична перспектива. Суспільство, яке допускає незадовільний матеріальний стан своїх пенсіонерів та інвалідів, прогресування дитячої безпритульності й жебрацтва, не може вважатися достатньо моральним. Виробничий колектив, що складається з нечесних та безвідповідальних індивідів з несумлінним ставленням до роботи, з неповагою один до одного, ніколи не досягне високих результатів у праці.

Стан і розвиток кожного з перелічених компонентів трудового потенціалу залежить від вчасного та повноцінного фінансування та уваги до нього з боку відповідних служб системи управління трудовим потенціалом.

Економічна сутність трудового потенціалу суспільства полягає в тому, що він, виступаючи у формі діючої робочої сили, створює матеріальні й духовні цінності, а як потенційна робоча сила - здатний їх виробляти. Звідси важливий висновок - суспільство зацікавлено в максимальній питомій вазі трудового потенціалу, задіяного в суспільно-корисній праці, адже це збільшує валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД), що зрештою дає можливість підвищити якість життя населення.

Соціальна сутність трудового потенціалу полягає в тому, що він дає можливості як окремим особам, так і різним соціальним групам населення визначити своє місце в суспільно-корисній праці, через яку самоствердитися у суспільстві та забезпечити собі і суспільству законне джерело доходів. Знову таки висновок - цивілізоване суспільство повинно мати в цьому надзвичайну зацікавленість, бо ж укупі з економічною сутністю саме це створює передумови для появи в країні так званого середнього класу.

І ще один висновок, який випливає з усього викладеного: головна функція трудового потенціалу - бути джерелом робочої сили, її формування, розподілу і використання, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства.

Категорія «людський фактор», про яку згадувалося в табл. 1.1, являє собою людей на підприємстві, в організації, установі або фірмі, які поєднані у процесі трудової діяльності. Структурно - це є особистість, робоча група, трудовий колектив, від діяльності якої (групи чи особистості) залежить вектор впливу (позитив, негатив) на виробничі процеси.

Категорія «трудові ресурси», яка застосовувалася в економічній літературі, в макроекономічних розрахунках, офіційною статистикою фактично до 2002 р., в Україні тривалий час вважалася робочою силою, на якій базувалися прогнози розвитку ринку праці. На нашу думку, ця категорія не може бути викреслена із вживання в окремих випадках[41].

2. Ринок праці в системі управління трудовим потенціалом

2.1 Ринок праці як підсистема ринкової економіки - макроекономічні аспекти як інструмент залучення робочої сили в суспільне виробництво

Ринок праці - це система соціально-економічних відносин між державою, роботодавцями і працівниками у всьому комплексі трудових відносин, купівлі-продажу трудових послуг, у т.ч. підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації і залучення людей до процесу виробництва. Термін «ринок праці» означає, що як товар найманий робітник пропонує власникові робочого місця свою працю, а не робочу силу, тобто здатність до праці. Але праці на ринку продавати не можна, оскільки на момент продажу робочої сили її ще немає як такої. Насправді на ринку пропонується не праця, а робоча сила.

Поняття «ринок трудових ресурсів» розширює межі соціально-трудових відносин до масштабів трудових ресурсів суспільства. В умовах ринкових відносин він охоплює не тільки економічно активне населення, але й близький до нього трудовий резерв, насамперед випускників загальних, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також ту частину зайнятих у домашньому господарстві, складне матеріальне становище яких спонукує їх виходити на ринок для продажу своєї здатності працювати.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.