Дуже важливим у діяльності органу державного управління щодо реалізація державної політики занятості населення є дотримання принципів субсидарності, сутності якого полягають у забезпеченні підпорядкованості цілі, завданням, орієнтирам і важелям державного управління у соціальній сфері, що здійснюються на різному рівні управління, їх інтегрованість на державних, регіональних та локальних рівнях з метою формування структурних цілісних систем реалізації політики зайнятості населення [8].

Зокрема, на державних рівнях має розроблятися національний пріоритет політики зайнятості, державна програма зайнятості, законодавчі та нормативні бази. На регіональних рівнях визначаються стратегії здійснення політики зайнятості з врахуванням специфіки і особливостей регіональних розвинень, розміщень і територіального організування виробництва. На галузевих і виробничих рівнях політика зайнятості пов'язана з конкретним виробничо-економічним завданням. Оскільки політика регіону тісно пов'язана з національними самовизначеннями держави, загальноекономічними і соціальними політиками, то в періоди трансформування взаємозв'язок загальнодержавних і безпосередньо політик регіонів повинні бути тісними і ефективними [6, с. 19-21].

Проведення державної політики зайнятості населення на регіональних рівнях передбачає здійснення певних важливих заходів. По-перше, слід узгодити державну політику зайнятості із структурними перебудовами економіки регіонів і стимулювати різну форму підприємництва, в тому числі шляхом знижень податкового тиску на вітчизняних товаровиробників. По-друге, важливо активувати фінансову підтримку підприємства всіх форм власності, котре створює робочі місця та розвиває місцеві інфраструктури. По-третє, доцільно передбачати надання податкової пільги вітчизняному та закордонному інвестору за умов, що їх інвестиція буде спрямовуватися на розширення сфер продуктивної праці і виробництв конкурентоспроможного продукту. По-четверте, важливим є постійне впровадження регіональних програм підтримки малого підприємництва в депресивних районах областей, які повинні забезпечити стимулювання до створення нового робочого місця і одночасно навчати підприємців. По-п'яте, потрібне посилення контролю щодо реалізації заходу активної політики зайнятості з метою знизити тривалість безробіття і підвищити територіальну мобільність населення, здійснення реальної підтримки незайнятої частини громадян в організації самозайнятості [12].

У цілому, удосконалення регіональних управлінь зайнятістю, на мою думку, повинно включати: структурні перебудови державного і самоврядного органу, спрямоване на якісні забезпечення зайнятості всього населення (упорядкування функціонального обов'язку, підвищення освітніх рівнів фахівця, вдосконалення політик соціального партнерства, розширення сфер надання послуги населенню) і модернізація Державної служби зайнятості України з посиленнями регіональних компонентів. Вирішення органом державного управління проблеми зайнятості населення повинні відбуватися на основі впроваджень системи заходів [4, с. 18], які будуть передбачати: нормативно-правові регулювання зайнятості і трудові відносини; гласність на основі всебічних інформувань населення про наявність вакантного робочого місця; структурно-інвестиційна політика, спрямована на створення робочого місця; забезпечення соціальних партнерства суб'єктів ринку праці; практична реалізація систем соціального партнерства щодо створень та збережень діючого робочого місця вимагає покращити координацію дії державного органу виконавчої влади, об'єднання роботодавців і профспілки із залучення фінансового ресурсу, що виділяється на проведення заходів, які пов'язані з регулюваннями ринку праці і сприяннями зайнятості.

Зокрема, для оперативних вирішень назрілого питання зайнятості населення в регіонах слід активно залучати до складу обласних та районних рад соціальних партнерств депутатів з усіх рівнів у місцевому самоврядуванні. Безумовно, важливим є значення для підвищень ефективності державних управлінь процесами зайнятості населення мають зарубіжний досвід з вирішення проблеми зайнятості [15]. Цей досвід показує нам, що роль держав у вирішенні проблеми зайнятості має бути досить активна, і в той же час ці сфери діяльності вимагають зваженості, наукових прогнозувань, довгострокових програмно- цільових обґрунтувань. Досвід у розвинених країнах свідчить про те, що служби зайнятості успішно діють там, де вони належать державі, підпорядковані органам влади, мають штати висококваліфікованих професіоналів з питань зайнятості. Зрозумілим стає також, що проблеми адаптації будь-яких закордонного досвіду до українських умов досить складні.

У зв'язку із цим нам важливо зрозуміти загальний, досить універсальний процес, не забуваючи про особливість застосування такого досвіду при вдосконаленні національної політики зайнятості. Враховуючи світовий досвід і беручи їх до уваги, необхідно розробити свої, адаптовані під складні українські умови політики зайнятості населення. Управління процесами зайнятості населення в Україні мають враховувати, насамперед, особливість національного ринку праці, котра відрізняється від аналогічного аспекту у розвинених країнах.

Тому копіювати модель політики зайнятості іншої країни, котра успішно вирішує цю проблему, звичайно, не можна. Пріоритетними напрямками удосконалення державних управлінь зайнятістю населення є глибоке аналізування стану зайнятості, яке має розглядатися не як соціальні феномени, що зумовлюють інтереси тільки з позицій масштабу безробіття, його професійного аспекту, а бути значно глибшим, адже структурні кризи економіки є й кризами структур зайнятості, що склалися в народних господарствах країн [1].

За умови тривалих кризових скорочень виробництва на тлі прогресуючого інфляційного процесу проблема аналізування та прогнозування зайнятості населення стає перед органами державного управління у якості важливої умови для ефективної розробки обґрунтованих комплексних систем заходів із вирішення проблеми зайнятості. Це дає можливість виявити характер і тенденцію процесу, що відбувається, і своєчасно втрутитися при необхідності їх коригувань.

Висновок

Здійснене дослідження дозволило виявити проблеми ринку праці на сучасному етапі розвитку української держави. Перетворення України на демократичну державу з ринковою економікою соціальної орієнтації потребує удосконалення економічно-соціальних інститутів, їхньої адаптації до українських реалій. В умовах переходу українського суспільства на ринкові засади найбільш суттєві зміни відбувалися й відбуваються у сфері соціально- трудових відносин.

Глобальна фінансова криза дещо призупинила Україну на шляху економічного розвитку, проте тенденції останніх декількох років свідчать про певну позитивну динаміку.

Негативними причинами що характеризують ринок праці в Україні є:

1. Низький рівень життя населення

2. Складна геополітична ситуація в країні: воєнні дії на сході України, та анексія Криму

3. Низький рівень освіти

4. Поширена практика отримання робочого місця за корупційними операціями

Позитивні причини що характеризують ринок праці в Україні є:

1. Наявність великої кількості дешевої робочої сили

2. Збільшення кількості молоді серед робочої сили.

3. Зниження податкового навантаження на фонд заробітної плати.

4. Зниження вимушеної неповної зайнятості внаслідок заборони практики адміністративних відпусток.

Багато заходів державної політики щодо обмеження безробіття та розширення зайнятості є досить змістовними, вмотивованими та обґрунтованими, проте на практиці вони не всі є ефективними. Статистична оцінка ситуації на ринку праці дає змогу зрозуміти глибину тих проблем, що існують на даному ринку, проте повністю об`єктивних показників неможливо отримати за допомогою даного методу дослідження.

Основні шляхи вирішення проблем ринку праці є наступні:

1. приведення законодавства України у відповідність до міжнародних норм і принципів;

2. соціальна підтримка окремих груп

3. запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування

4. створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних;

5. збереження ефективних і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

6. легалізацію тіньової зайнятості

7. запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці;

8. реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Результативність державної політики багато в чому залежить як від того, якою мірою органи державного управління дотримуються основоположних адміністративних цінностей, притаманних демократичним устроям (до них насамперед відносять надійність, прозорість, підзвітність, відповідальність, адаптивність, ефективність державних структур), так і від якості аналізу проблеми і розроблених альтернатив. Можливості державного апарату в об'єктивному та ефективному аналізі суспільних проблем і розробці якісних альтернатив, що їх покликана розв'язувати державна політика, багато в чому є обмеженими політичною кон'юнктурою, партійною належністю тих чи інших державних діячів, лобістським впливом.

Впровадження ефективних форм і методів державного регулювання в безробіття сприятиме зменшенню його обсягів і тривалості, підвищенню якості трудового потенціалу створенню сприятливих умов для трудової мобільності працівників.

Список використаної літератури

1. Вдовіна Г.О. Аналіз ринку праці: пропозиція та попит на неї / Г. О.Вдовіна. - Л. : Вид. ЛНУ імені Івана Франка, 2011. - 145 с.

2. Вірт Ю.П. Шляхи і напрямки державного регулювання ринку праці в Україні в умовах економічної кризи / Ю.П. Вірт, Н.М. Заярна // Наук. вісн. НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20. ? С. 195-198.

3. Гнибіденко І.Ф. Нові теоретико-методологічні аспекти дослідження властивостей та функцій сфери зайнятості / І.Ф. Гнибіденко // Проблеми науки.- 2005. - № 2. - C. 2-9.

4. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю населення / В. Гречишкін // Україна: aспекти праці. - 2007. - № 6. - С. 17-19.

5. Економічна активність населення України 2010 : стат. зб. / відпов. за вип. Н.В. Григорович. - К.: Державний комітет статистики України, 2010. - 223 с.

6. Козлова О.А. Организационно-экономический механизм реализации регио-нальной политики занятости / О.А. Козлова // Экономика региона. - 2008. . - № 1. - С. 19-29.

7. Корецька С. Державна політика на ринку праці / С. Корецька // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - C.291-296.

8. Мельник С.В. Механізм регулювання соціально-трудової сфери України: моногр. / С.В. Мельник. - К. : Соцінформ, 2009. - 786 с.

9. Про вдосконалення державного регулювання в сфері зайнятості населення на ринку праці в Україні : Указ Президента України від 11 липня 2005 р. // Уряд. кур'єр. - 2005. - 19 лип.

10. Про зайнятість населення [Електрон. ресурс] : Закон України № 10497-1, ухвалений Верховною Радою України 5 липня 2012 р. - Режим доступу: http : //www.rada.gov.ua 12

11. Про затвердження Положення про реєстр державних та адміністративних послуг. [Електрон. ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2009 р. № 532 .- Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.

12. Реформування державного управління регіональним розвитком: стан, проблеми, перспективи / заг. керівн. С.О. Білa. - К. : НІСД, 2012. - 56 с.

13. Туронок С.Г. Информационные системы в государственном управлении / С.Г. Туронок // Проблемный анализ и государственно-управленческое проекти-рование. - 2009. - Вып. 3. - С. 75-93.

14. Фірсова С.Г. Управління зайнятістю: системний підхід / С.Г. Фірсова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 12. - С. 162-166.

15.Чечель О.М. Історичний розвиток наукових поглядів про риноr праці/ О.М. Чечель // Інвестиції: практика та досвід. -2013. -№ 4. С. 53-57.

16. Шкіндюк І.Ю. Зарубіжний досвід вирішення проблем зайнятості і перспективи його застосування в Україні / І.Ю. Шкіндюк // Ефективність державного управління: зб. наук. пр. ЛРІДУ. - 2009. - Вип. 21. - С. 151-158.

17. Ястремська, H.M. Створення умов для розвитку інфраструктури ринку праці/ H.М. Ястремська // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2013. - № 6. - С. 62-67.

Размещено на Allbest.ru