Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Факультет Управління персоналом, соціології та психології

Кафедра Управління персоналом та економіка праці

Курсова робота

з дисципліни "Економіка праці та соціально-трудові відносини"

на тему: "Пріоритети державної політики зайнятості населення"

Київ КНЕУ 2019



Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості населення
• 1.1 Характеристика категорій зайнятості
• 1.2 Основні пріоритети державної політики зайнятості
• Розділ 2. Основні напрямки державної політики зайнятості України
• 2.1 Сутність та класифікація програм зайнятості населення
• 2.2 Регіональна політика ринку праці та зайнятості населення
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення вітчизняної політики зайнятості
• Висновок
• Список використаної літератури


Вступ

Актуальність дослідження. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Робота української влади щодо впровадження державної політики зосереджена переважно на "діяльності" та "заходах", а не результатах та наслідках державної політики. Ми мало аналізуємо та фіксуємо свій успіх та помилки, мало вчимося на попередньому досвіді впровадження державної політики. Можна стверджувати, що оцінювання державної політики в Україні функціонує фрагментарно. Сьогодні в українському суспільстві гостро відчувається необхідність у коректній, зваженій та науково обґрунтованій державній політиці.

Складною проблемою, що потребує нагального розв'язання, є і питання реального механізму провадження державно-політичних рішень. Але не менш необхідним є усвідомлення суспільством безперспективності політики зволікання з розробкою і провадженням стратегічних рішень, що мають скласти основу довгострокової державної політики, яка окреслила б цілі та завдання, визначила напрям розвитку нашої держави. Адже без стратегії її розвитку, без вироблення основних принципів, визначення пріоритетів державної політики, без знання того, яку державу будуємо та які відносини в суспільстві повинні домінувати.

Розвиток людства пов'язаний з постійною його еволюцією та зміною, що є закономірними наслідками всіх процесів, що відбувалися в історії людської цивілізації. Одним з результатів такого розвитку є формування ринкової системи, зокрема і ринку праці. Проблема ринку праці завжди була актуальною і залишається такою і зараз, коли постає проблема ефективної зайнятості та протидії такому суспільному явищу як безробіття.

Ринок праці є складною системою економічних відносин, що перебуваю під впливом великої кількості факторів, які тією чи іншою мірою змінюють його. Зміни на ринку праці так чи інакше впливають на суспільство, що формує цей ринок: на добробут людей, їхнє благополуччя та зрештою на психічний стан кожної особистості, що є складовою цього ринку праці. 4 Ринкові перетворення в українській сфері праці перебувають у стані, коли необхідно зробити послідовну політику, що буде розрахована на тривалий термін, визначити її мету, способи реалізації та обґрунтувати конкретні заходи, що будуть використані у конкретних цілях. Все вище зазначене свідчить про актуальність теми курсової роботи. В контексті аналізу державної політики зайнятості в Україні, та пошуку шляхів та підвищення її ефективності.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідження проблем ринку праці України.

Визначені такі цілі курсової роботи:

Дослідити ринок праці України та його динаміку за 2015-2017рр.;

Виявити чинники негативних, та позитивних тенденцій, що характеризують ринок праці України за 2015-2017рр.;

Запропонувати шляхи вирішення проблем ринку праці;

Об`єктом дослідження є державна політика зайнятості.

Предметом дослідження є оцінка ефективності.

Сучасна економічна наука має великий досвід у вивченні ринку праці, дослідженні його сутності, ролі та місця в системі ринкових відносин. Ринок праці має багато аспектів дослідження, тому в економічній теорії немає єдиної теорії ринку праці. Існує багато різних наукових шкіл та напрямів щодо вивчення проблем функціонування даного ринку.



Розділ 1. Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості населення

1.1 Характеристика категорій зайнятості

Зайнятість характеризується як соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення - це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції, пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.[2, C.195-198]

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

· повну - діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.

· неповну - зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою.

Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вторинною.

Основна зайнятість, або первинна - це діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова зайнятість - це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнучкі і нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості - гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. До осіб, що використовують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівників за викликом, тимчасових робітників (контрактників) тощо.

У спеціальній економічній літературі нерідко може використовуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна, раціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і росту доходів населення. [3, C.2-9]

До зайнятого населення, згідно із Законом "Про зайнятість населення" в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

· працівників, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;

· громадян, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємців, фермерів, осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, осіб творчої праці тощо);

· обраних, призначених на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;

· громадян, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;

· осіб, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

· працюючих громадян держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Статистика ринку праці включає на макрорівні статистику економічно активного населення, зайнятості та безробіття, попиту та пропозиції робочої сили, працевлаштування. На мікрорівні досліджується наявність, стан та рух робочої сили, робочий час та його використання, робоче місце та його функціонування в часі, показники продуктивності та оплати праці.

Для дослідження зайнятості населення застосовуються різні статистичні методі. Основні напрямки дослідження процесу зайнятості: екстенсивний та інтенсивний.

Перший напрямок передбачає всебічне дослідження як із демографічного, так і з соціально-економічного погляду основних категорій населення країни згідно із СНР. У процесі екстенсивного аналізу використовують метод групувань та методи аналізу варіаційних і атрибутивних рядів розподілу. Аналіз здійснюють з використанням відносних та середніх величин (відносні величини структури, динаміки та інші). Другий напрямок передбачає оцінювання напруженості, рівня та сили процесу зайнятості за допомогою розробленої системи показників інтенсивності (загальні, спеціальні, часткові). На основі загальних коефіцієнтів інтенсивності оцінюють ринкову ситуацію щодо зайнятості та безробіття як за окремими галузями економіки, так і в економіці в цілому. Інтенсивність процесу зайнятості стосовно того чи іншого контингенту населення, в якому цей процес може відбуватися, вимірюють за допомогою спеціальних коефіцієнтів інтенсивності. Система показників інтенсивності може використовуватися для узагальнення та порівняльного (динамічного, регіонального) дослідження зайнятості й безробіття.

На рівень зайнятості та безробіття мають вплив фактори структури економічно активного населення. Для порівняння загальних рівнів зайнятості та безробіття їх можна стандартизувати, що допоможе усунути розбіжності у складі економічно активного населення. Відомі три методи стандартизації: прямий, посередній та зворотний. Вони різняться розрахунком індексу фіксованого складу. Для вивчення процесу зайнятості найбільше значення мають прямий та посередній методи. [4, C.17-19]

За даними про чисельність постійного населення на початок року розраховують відносні величини інтенсивності у вигляді загальних та спеціальних коефіцієнтів. Ці коефіцієнти можуть характеризувати рівень економічної активності населення або рівень працездатності та виражатися як в процентах (%) так і в проміле (Размещено на http://www.allbest.ru/

‰).

Співвідношенням окремих контингентів визначають коефіцієнти навантаження: загального (особами до- і післяпрацездатного віку), пенсійного та заміщення трудових ресурсів у розрахунку на 1000 осіб працездатного віку.

Слід звернути увагу на те, що чисельність населення та окремих його категорій є моментним показником. Тому при визначенні відносних характеристик і в чисельнику і в знаменнику повинні бути однакові величини - моментні на початок чи кінець року або інтервальні у вигляді середньорічної величини. У таблиці 4.2. представлені показники для аналізу рівня економічної активності та працездатності населення.

За абсолютними даними обчислюється співвідношення економічно активного і неактивного населення - коефіцієнт економічного навантаження, який показує, скільки осіб економічно неактивного населення припадає на 100 економічно активних осіб.

Розраховується частка економічно активного населення в загальній середньорічній чисельності населення, яка характеризує ступінь залучення населення в суспільне виробництво. [6, C.19-29]

Інтенсивність економічної активності, зайнятості та безробіття оцінюють відносні показники, що визначаються за методологією офіційної державної статистики та міжнародної організації праці (МОП) .

В умовах сучасної соціально-економічної кризи гострою проблемою стає участь у суспільному виробництві осіб, старших за працездатний вік. Пенсіонери змушені залучатися до праці через вкрай низький рівень соціального забезпечення та захисту. Кількісним індикатором зайнятості осіб пенсійного віку є частка працюючих пенсіонерів у загальній їх чисельності.



1.2 Основні пріоритети державної політики зайнятості

1. Державна політика зайнятості населення базується на принципах:

1) пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

2) відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

3) забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю;

4) сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

2. Метою державної політики у сфері зайнятості населення є:

1) забезпечення рівних можливостей особам у реалізації їх права на працю;

2) сприяння підвищенню професійного рівня працездатного населення відповідно до суспільних потреб;

3) сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях;

4) забезпечення економіки кваліфікованими кадрами;

5) збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку, гідних умов для праці);

6) пріоритетність забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості; [7, C.291-296]

7) забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття;

8) посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів.

3. Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості населення є:

1) створення умов для розвитку економіки та сприяння створенню нових робочих місць;

2) задоволення попиту пріоритетних галузей економіки у висококваліфікованих працівниках;

3) посилення мотивації до легальної і продуктивної праці;

4) активізація підприємницької ініціативи та самостійної зайнятості населення;

5) удосконалення системи професійного навчання з урахуванням інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці;

6) сприяння підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання у професійному розвитку працівників;

7) збалансування попиту і пропонування щодо обсягу та рівня кваліфікації робочої сили на ринку праці шляхом системного прогнозування потреб економіки;

8) сприяння зайнятості громадян;

9) забезпечення створення рівних можливостей для реалізації суб'єктами господарювання інфраструктурних проектів та цільових програм, що фінансуються за рахунок державних коштів;

10) координація та контроль діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;

11) повернення безробітних до продуктивної зайнятості;

12) міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном; [13, C.75-93]

13) взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та професійних спілок з метою забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості, зокрема здійснення заходів щодо сприяння зайнятості населення;

14) забезпечення ефективного та цільового використання коштів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення;

15) здійснення заходів, що сприяють зайнятості громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);

16) заохочення роботодавців, які зберігають діючі та створюють нові робочі місця насамперед для громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);

17) забезпечення співпраці центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, інших посередників з працевлаштування та установ соціальної, професійної і трудової реабілітації інвалідів, центрів соціальних служб для молоді;

18) захист внутрішнього ринку праці шляхом регулювання залучення до роботи іноземних працівників. [14, C.162-166]

Основною причиною монополізації економічних відносин і руйнування засад вільного підприємницького капіталізму був розвиток масового індустріального виробництва. Таким чином, генеруючи ідеї науково-технічного прогресу, людина створювала умови, що сприяють загостренню соціальної нестабільності, подолання яких ставало першочерговим завданням державної політики. Зайнятість населення є найважливішим показником використання людських ресурсів у виробничому процесі. Безперечність такого твердження пов'язана з тим, що іманентною властивістю зайнятості є праця, яка, з одного боку, є об'єктивною потребою, а з другого - основною рушійною силою суспільного розвитку, на який держава повинна впливати.

Як відомо, здійснення державної політики у сфері зайнятості є конституційно закріпленим обов'язком держави щодо правового регулювання процесів праці й соціально-трудових відносин, встановлення соціальних гарантій зайнятості, оплати праці і прожиткового мінімуму, економічної підтримки соціально вразливих груп населення. Вона спрямована на досягнення максимально можливого, ефективного й вільно вибраного виду зайнятості. У ході дослідження визначено, що державне регулювання зайнятості населення здійснюється в межах державного регулювання ринку праці, що передбачає насамперед підтримку його ефективного функціонування шляхом створення необхідних умов для досягнення збалансованості та рівноваги його елементів - попиту та пропозиції, ціни робочої сили, а також узгодженості ринку праці з іншими ринковими структурами.

Виходячи з цього, державне регулювання повної зайнятості населення розглядається як сукупність заходів прямого та непрямого впливу на ринок праці, які забезпечують досягнення найбільш повної, ефективної та раціональної зайнятості працездатного населення й підтримку необхідного рівня професійної підготовки та кваліфікації кадрів. [15, C.53-57]

Державне регулювання зайнятості, як правило, здійснюється за трьома основними напрямами: стимулювання утворення гнучкого ринку праці; пасивні заходи впливу на ринок праці (пасивна політика зайнятості); сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення й надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці (активна політика зайнятості).

Проведений теоретичний огляд категорії зайнятості та необхідність проведення державного регулювання повної зайнятості дає змогу визначити показники, що характеризують її стан. Раніше, в умовах централізованої економіки, при характеристиці зайнятості в основному акцент робили на поняття "трудові ресурси". Вона не відображає реальних можливостей економіки й виробників у використанні робочої сили, а лише кількісно вимірює демографічні особливості населення. Тому з переходом на ринковий механізм господарювання виникла об'єктивна необхідність розробки нових показників, які зменшують недоліки. Такими показниками можуть бути: рівень зайнятості населення професійною працею, рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві, коефіцієнт раціональної структури розподілу працюючих по галузях і секторах економіки й коефіцієнт оптимізації професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Перший показник визначається як відношення зайнятих професійною працею працівників до загальної кількості населення, виражене у відсотках. Цей коефіцієнт показує залежність рівня зайнятості від демографічних факторів, тобто від коефіцієнтів народжуваності, смертності й приросту населення, які обчислюються статистикою. За цим показником можна визначити ефективність заходів державного регулювання, що впливають на добробут суспільства.

Другий показник дозволяє оцінити заходи державного регулювання, що призводять до формування, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого - потреби населення в робочих місцях. Він розраховується як процентне відношення чисельності працездатного населення до загальної кількості населення.

Третій показник характеризує заходи державного регулювання, що призводять до раціональної зайнятості. Він визначає пропорціями розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. Як відомо від незадовільного розподілу робочої сили, на стику між ланками виробництва, галузями й секторами виникають втрати. При раціональній зайнятості можна уникнути або скоротити такі втрати й додатково отримати позитивний результат, що буде означати раціональне використання робочої сили. [16, C.151-158]

Четвертий коефіцієнт дає змогу виявити заходи державного регулювання, що викликають відповідність професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення структурі робочих місць, а також визначити, наскільки відповідає система підготовки кадрів потребам економіки.

У ході дослідження було встановлено, що державна політика у сфері зайнятості зводилася в основному до заходів тимчасового стримування безробіття і обслуговування незайнятого населення, яке звертається до органів служби зайнятості по допомогу в працевлаштуванні, тобто мала більш пасивний характер, ніж активний. Тому доцільним є визначення основних аспектів державної політики зайнятості, яка повинна мати системний характер і відображати прогноз зайнятості населення.

На макрорівні державна політика покликана вирішувати такі основні завдання: узгодження фінансово-кредитної, структурної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики із системою цілей регулювання зайнятості.



Розділ 2. Основні напрямки державної політики зайнятості України

2.1 Сутність та класифікація програм зайнятості населення

Державна політика зайнятості повинна передбачати розроблення програми сприяння зайнятості. Ця програма може охоплювати як окрему категорію населення, передусім маргінальну групу: молодь, жінки, інваліди, так і більш специфічні випадки загроз безробіття, які зумовлені економічними або іншими ситуаціями (демографічними, політичними, стихійними лихами тощо).

У країнах що розвиваються більшість програм зайнятості стосуються певної категорії населення, яка потребує підтримки і допомоги.

Розрізняють довгострокову й короткострокову (на один рік) програму. Вона розробляється як на державних, так і на регіональних рівнях.

Метою державної і регіональної програми зайнятості є сприяння зайняттям населення, задоволенням потреби громадян у праці. [17, C.62-67]

Державна й територіальна програма зайнятості населення спрямована на:

· сприяння розвиненню і структурним перебудовам економіки, створенням умови для спрямування вивільнюваного працівника, насамперед на рентабельне виробництво та в пріоритетну галузь економіки;

· попередження розвитків безробіття і його скорочення шляхами підвищення економічних заінтересованостей підприємства і організації у створенні додаткового робочого місця, переважно з гнучкою формою зайнятості;

· удосконалення систем відтворення робочих сил водночас із збільшеннями числа робочого місця, поліпшеннями професійного орієнтування, підвищеннями кваліфікації працівника та ефективного використання трудового ресурсу;

· захист безробітного та його сім'ї від поганих наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадянам, яким потрібен соціальний захист і які не можуть конкурувати на ринку праці;

· формування кадрових, матеріальних, інформаційних, статистичних, фінансових та науково-методичних баз державної служби зайнятості;

· заходи для сприяння зайнятості населення, проживаючого у сільській місцевості.

Спеціальна галузева програма зайнятості населення призначена для вирішень на рівні окремої галузі і підприємства проблеми прихованого безробіття, сприяння продуктивному займанню працівників і практичному реалізацією диференційованих підходів щодо окремого підприємства з урахуванням державних політик структурних перебудов, санацій державного підприємства і заходів державних політик на ринку праці.

В Україні вперше була розроблені державні програми зайнятості населення на 1995 р. як елементи довгострокових стратегій формування соціально-ринкових моделей управління ринками праці. [2, C.195-198]

У програмах, які розроблені в Україні, узагальнюється конкретний захід щодо створення відповідних правових, організаційних та методичних забезпечень політики зайнятості за таким напрямом:

· формування механізмів диференційованих підходів щодо збереження робочого місця;

· створення механізму реалізації політик зайнятості в загальнонаціональній програмі (зокрема в програмі громадських робіт, сприяння зайняттям молоді, відродженням села та ін.);

· регулювання трудової міграції;

· забезпечення додаткової гарантії зайнятості населення окремими категоріями громадян;

· сприяння професійним мобільностям;

· розвивання соціально-трудових відносин;

· удосконалення інформаційно-статистичних баз щодо розвитку ринків праці;

· сприяння зайнятості шляхами розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальних рівнях ураховують необхідність сприяти будь-яким формам розширень сфери прикладань праці, в тому числі створення нового робочого місця, забезпечення умови для розвитку підприємництва та працевлаштувань незайнятих верств населення і безробітних; забезпечення державної гарантії зайнятості для окремої категорії населення; поліпшення систем професійних орієнтацій, підготовка й перепідготовка кадрів, матеріальна підтримка безробітних та їх сімей; організація громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовують організаційні, наукові і фінансові забезпечення запланованих заходів та необхідність контролювання їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмі, передбачають забезпечення сприятливої податкової, інвестиційної, фінансово-кредитної та іншої умови господарювання для підприємства, організації, установи усіх форм власності. Формування державних програм зайнятості має подвійні характеристики. З одного боку, вони розробляються знизу і являють собою узагальнення територіальної програми. З іншого боку, державні програми зайнятості формуються зверху, узагальнивши завдання, яке може визначитися тільки на загальнодержавних і міжрегіональних рівнях. Це здійснюється шляхами розроблення законодавчого акту, удосконалення систем управління, координування фінансової витрати на реалізації заходів економічних і соціальних політик у сфері зайнятості, підвищення рівнів її наукових обґрунтувань. [3, C.2-9]

Важливими є об'єднання річних та довгострокових підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено у статті 14 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" створили Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формують та використовують на державних і місцевих рівнях.

Основне джерело коштів фонду:

· кошти державних і місцевого бюджетів;

· обов'язкове відрахування підприємства, організації та установи;

· добровільний внесок громадської організації, громадяни, зарубіжні фірми;

· кошти служб зайнятості;

· цільове фінансове відрахування підприємствами;

· інше надходження.

Серед вищеназваних джерел надходжень коштів основними джерелами повинно бути обов'язкове відрахування підприємствами, організаціями та установами. [4, C.17-19]

На відрахування коштів до ДФСЗН впливає:

· демографічні навантаження на зайняті економічно активні верстви населення, що визначають обсяг різного соціального фонду;

· рівень зайнятості та ефективність праці економічно активних верств населення, від якого залежить обсяг валового внутрішнього продукту та фондів споживання;

· чисельність і склад незайнятих економічно активного верств населення, що визначає обсяг витрат на реалізацію програми зайнятості безробітних;

· розмір допомоги у зв'язку з безробіттями.

Програма сприяння зайнятості

Досвід країни з розвиненою економікою може свідчити, що інвестиція в людськи ресурс зростає, оскільки є необхідними умовами модернізації виробничої системи.

Така політика проводять на рівні як держав, так і окремого господарського об'єкту. У Франції, наприклад, з державних бюджетів на зайнятість виділено 6,8% коштів, а відрахування підприємства, соціальної установи, різноманітні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищили надходження з бюджетів.

В Україні частки фонду зайнятості у валових внутрішніх продуктах становить близько 0,3%, що в кілька разів менше, ніж у країні з розвинутими ринковими економікою.

Звідси випливають висновки, що в нашій країні фінансові бази для розв'язання проблеми зайнятості недостатні і не відповідають ситуації на ринках праці, яка різко загострилася через величезні потенціали безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансується захід активних і пасивних політик. Співвідношення витрати на ці заходи залежать від стану ринків праці та безробіття, рівнів законодавчої гарантії, досягнутих рівнів розвитку служб зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різноманітні підходи окремої країни щодо розподілів коштів на активний й пасивний захід політики зайнятості. У країнах, як Франція, Німеччина, та Англія переважає витрата на підтримку рівня доходу населення, а на активний захід витрачають значно менше коштів. У Франції, до прикладу, частка витрати на активний й пасивний захід відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.[6, C.19-29]

Зворотна картина щодо витрати на активний й пасивний захід політики зайнятості населення спостерігається у Швеції та Італії, де відповідна витрата становить 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегії зайнятості населення в Україні мають пов'язуватися з подальшими розвиненнями і розширеннями активного заходу для запобігання повальним безробіттям та збільшеннями на них витрати із фондів сприянням зайнятості населення з урахуваннями стану ринків праці.

Щодо розмірів допомоги у зв'язку з безробіттями, то рекомендацією МОП передбачено, що вони мають становити 60% від середньої заробітної плати. У скандинавській країні така допомога може досягати 50-70% середньої заробітної плати за рівнем безробіття 0,5-1%. .Враховуючи дуже низькі рівні середньої заробітної плати в Україні, можна ствердити, що розміри допомоги у зв'язку з безробіттям не можуть бути меншими за 50% середньої заробітної плати (що є зараз в Україні), оскільки не забезпечить мінімальні фізіологічні потреби людини. Інша річ, що при цьому потрібно обмежувати терміни надання допомоги і робити все можливе для працевлаштувань безробітного. Однак ситуації складаються таким чином, що вартість соціальних захистів населення зростає, а виробництва зменшуються, що не дає можливостей фінансувати системи соціального захисту за встановленою нормою.

Доцільно запроваджувати порядок централізованих управлінь ДФСЗН з метою забезпечень перерозподілів коштів між регіонами в залежності від їх економічного розвитку та станів ринку праці.

Фонди зайнятості мають формуватися як страхові на принципах соціальних страхувань. При цьому внесок до фонду зайнятості змушені робити всі без винятків підприємства, установа та організація незалежно від форм власності, господарювань і фінансувань.

Реалізація конституційного права громадян України щодо вільних виборів зайнятості і захисту від безробіть незалежно від національностей, статі, вікових обмежень, соціального стану, політичного і релігійного переконання потребує створень та діяльності державних органів з питань зайнятості населення. [7, C.291-296]

Служба зайнятості в Україні відразу сформувалася у якості централізованої державної системи на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базах широко розгалужених державних служб працевлаштування з використанням її матеріально-технічних баз, систем обліку й кадрових складів працівників. Колишні служби працевлаштування перебудовувалися з урахуваннями становлення ринків праці. Під час створення служб зайнятості враховували світовий досвід і міжнародну норму.

Основними функціями служби зайнятості вважають:

· аналізування ринку праці та інформування про його стан на даний момент;

· трудові посередництва і сприяння роботодавцю у забезпеченні підприємства робочою силою, а громадян - в одержанні роботи;

· регулювання ринку праці, які здійснюються як через трудові посередництва, так і через реалізації програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

· допомоги безробітним, які включають в себе як попередню функцію, так і матеріальні підтримки на період безробіття;

· безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

Досвід розвинених країн може свідчити про те, що служба зайнятості успішно діє там, де вона завжди належить державі, підпорядковується органам влади, має штати висококваліфікованих спеціалістів з питання зайнятості.

2.2 Регіональна політика ринку праці та зайнятості населення

Ринок праці невід'ємно співіснує з економічною, політичною та суспільною дійсністю. Як відомо, держава володіє засобами впливу на усі ринки, а тому числі і на ринок праці. Допоки міркування будуть скеровані у бік політики ринку праці та політики працевлаштування, доцільним буде уточнення, що собою являє економічна політика. Її вважають свідомим і цілеспрямованим впливом інституцій і органів урядового рівня та рівня самоврядування на динаміку, структуру й функціонування державної економіки, а також на економічні стосунки в державі та економічні відносини держави з іншими країнами. Згаданий вплив, залежно від влучності рішення тягне за собою прибутки або збитки, але з урахуванням повноти витрат. [13, C.75-93]

Цілі економічної політики носять ієрархічний та холістичний характер, а це означає, що, по-перше, визначеними є цілі вищого і нижчого ряду і, по-друге, приймаючи рішення в аспекті економічної політики, варто взяти до уваги інші сфери державної економіки, оскільки дії в одному економічному секторі провокують наслідки в іншому.

Політика ринку праці Чернівецької області, ключовою метою якої є повне працевлаштування, становить важливий сегмент економічної політики держави. Проте 2016 рік виявився не найкращим для даного регіонального ринку праці.

Основні тенденції на ринку праці Чернівецької області (за останніми опублікованими даними) є такими:

· Рівень економічної активності населення знизився, з 63,8% за 9 місяців 2015 р. до 61,9% за 9 місяців 2016 р. У тому числі серед осіб працездатного віку цей показник знизився з 64,7% за 9 місяців 2015 р. до 63,7% за 9 місяців 2016 р.

· Чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні з 9 місяцями 2015 р., зменшилася на 16,2 тис.осіб та становила 378,5 тис. осіб.

· Кількість зайнятих осіб працездатного віку становила 326,8 тис. осіб (за 9 місяців 2015 р. - 333,4 тис. осіб).

· Рівень зайнятості населення знизився з 59,1% за 9 місяців 2015 р. до 56,6% за 9 місяців 2016 р.

· Рівень зайнятості серед працездатних осіб становив 57,5% (за 9 місяців 2015 р. - 59,2%).

· Середньооблікова кількість штатних працівників. В цілому по області у листопаді 2016 р. становила 128 тис. осіб та, у порівнянні з відповідним періодом 2015 р., скоротилася на 2,3 тис. осіб.

· Кількість працюючих за договорами між фізичними особами-підприємцями та найманими працівниками станом на 1 січня 2016 р., у порівнянні з відповідною датою минулого року, скоротилася на 519 осіб та становила 14473 особи. Зменшення цього показника відбулося в усіх районах області.

· Кількість працюючих, переведених з економічних причин на неповний робочий день (тиждень) у січні-вересні 2016 р., у порівнянні з відповідним періодом минулого року, зросла на 1,8 тис. осіб і становила 9,1 тис. осіб, або 7,1% працівників.

· Чисельність безробітних в середньому за 9 місяців 2015 р., у порівнянні з відповідним періодом минулого року, збільшилася на 4,1 тис. осіб і становила 35,5 тис. осіб. Кількість безробітних становила 35,5 тис. осіб (за 9 місяців 2015 р. - 31,4 тис. осіб).

· Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), зріс з 7,4% до 8,6% економічно активного населення. Серед осіб працездатного віку рівень безробіття зріс з 8,6% до 9,8%.

· Кількість безробітних, зареєстрованих в центрах зайнятості, станом на 1 січня 2016 року становила 9,5 тис.осіб, що на рівні відповідної дати минулого року.

· Кількість вакансій, про які роботодавці проінформували центри зайнятості, станом на 1 січня 2015 р. становила 404 одиниці та, у порівнянні з даними на 1 січня 2016 р., скоротилася на 18,1%.

Зокрема, у м. Чернівці кількість вакантних посад скоротилася на 27,1%, у Новоселицькому районі - вдвічі. [14, C.162-166]

Ідеальний стан повного працевлаштування ініціюється Міжнародною організацією праці. Такий стан справ можливий виключно при інтервенції держави, де у сфері політики працевлаштування перед урядовцями стоять наступні завдання: зростання економіки за рахунок розширення зайнятості, переважання інвестиційної діяльності, зміни у структурі - видові зміни і зміни власності, ріст ефективності суб'єктів, що підлягають працевлаштуванню, оптимальні зміни винагород праці та зарплати, збільшення ефективності політики попиту на ринку праці, а також роль громадських служб працевлаштування і працедавців, зростання ролі прогнозів попиту на працю та систему освіти.

Натомість, Р.Е. Хелл і Й.Б. Тейлор ставлять інші завдання перед державною політикою у сфері ринку праці: збільшення працевлаштування і його раціоналізація, зменшення безробіття та обмеження його наслідків, обмеження і ліквідація бідності, формування мікро- та макроекономічних умов, що сприяють правильній діяльності ринку праці, реорієнтація і створення інституцій ринку праці, котрі служитимуть його еластичному й ефективному функціонуванню. Настільки широко розбудовані завдання, які стоять перед державною політикою ринку праці, виникають з наслідків, що їх веде за собою нестача праці і безробіття.

Передовсім, тут варто виокремити погіршення фінансової ситуації осіб, яких зачепило безробіття, і їх родин, зменшення державного доходу, розчарованість і невпевненість у ситуації, що може спровокувати патологічну поведінку, втрати державного бюджету внаслідок обмеження податкових впливів та використання засобів суспільної допомоги, зменшення активності дітей в освітньому процесі. Проте, це далеко не усі наслідки нестачі праці. Посилюються вони, звісно, при довготривалому безробітті. Саме тому, політика ринку праці повинна проводитись в аспекті співпраці інших видів політики, що залежать від ринку праці.

Регіональним представником державної політики в сфері праці є Чернівецька обласна служба зайнятості, яка здійснювала таку діяльність у 2015 р.: Послуги Чернівецької служби зайнятості отримали 25452 безробітних громадян, у тому числі з початку року звернулися за допомогою у працевлаштуванні та отримали статус безробітного 15937 осіб. Зокрема, у Сокирянському районі кількість зареєстрованих безробітних зросла в 1,3 рази, Путильському районі - на 10,2%, м. Чернівці - на 7,3%.

Сприяння працевлаштуванню громадян. За направленням державної служби зайнятості за 2014 р. працевлаштувалися 11234 особи, у тому числі 7477 зареєстрованих безробітних. Зокрема, 329 безробітних започаткували власну справу за рахунок отримання виплати допомоги по безробіттю одноразово та працевлаштовано на нові робочі місця з компенсацією роботодавцю єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування безробітного.

Підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці. За направленням державної служби зайнятості професійне навчання проходили 4266 безробітних. Ваучер на навчання та підвищення кваліфікації отримали 53 особи старше 45 років. З метою сприяння самозайнятості населення, забезпечено надання 2490 безоплатних індивідуальних та групових консультацій з питань організації та провадження підприємницької діяльності. Залучення до тимчасової зайнятості. У громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру взяли участь 2714 осіб, зокрема 2691 безробітного. Матеріальне забезпечення. Протягом 2016 р. право на отримання допомоги по безробіттю мали 22124 безробітних громадян або 86,9% загальної кількості зареєстрованих безробітних. Станом на 1 січня 2017 р., кількість зареєстрованих безробітних становила 9451 особу, з них отримували допомогу по безробіттю 7410 осіб. Середній розмір допомоги по безробіттю у грудні 2014 р. становив 1075,5 грн. [14, C.162-166]

Поставивши дані цілі, держава репрезентує свою програму інтервенції у сфері попиту і пропозиції на ринку праці. Схиляючись до зменшення пропозиції на ринку праці, держава приймає рішення, які детермінують її вагомість згідно із законодавчими положеннями, які гарантують достроковий вихід на пенсію, подовження освітнього процесу, розширення або подовження обов'язку військової служби, або ж записи в самому Кодексі праці, що гарантують утримання місць праці через субсидії та працевлаштування.

Важливим елементом є також реалізація спеціальних програм з працевлаштування, підтримка підприємницької діяльності та самостійного працевлаштування. Подібно до політики ринку праці, свої засади презентує політика працевлаштування. Поставлені нею цілі сконцентровані на повному і раціональному працевлаштуванні, підпорядкованому діяльності в інтересах збільшення працевлаштування, максимальності збільшення суспільного продукту, обмеження безробіття або неповного працевлаштування, а також з метою сталого й ефективного благоустрою надлишку робочої сили.

Відтак, скелетом політики працевлаштування є не прагнення стану ідеальної рівноваги попиту і пропозиції, а доведення до повного працевлаштування. На сучасному етапі, у час вільної ринкової економіки такий стан справ трактується радше як прагнення до благоустрою робочої сили як найбільшого трудового ресурсу. Починання у цій сфері зосереджені на підтримці осіб, які шукають і знаходять роботу, й не тільки.

Здійснено спроби ідентифікації проблем, що появляються на рику праці, та пошук їх розв'язання. Серед них можна згадати дискримінацію та нерівність між визначеними суспільними групами, а також нестачу умінь та кваліфікацій, які відповідають потребам працедавців. Політика зайнятості на регіональному рівні може бути реалізована на основі "Проекту з розширення зайнятості", яке по суті є дуже складним починанням. Мова йде не тільки про різнорідність дій, рівень їх складності, але і про часові рамки та бюджет. Рішення щодо реалізації проекту є наслідком зав'язування професійних стосунків між колективами, які складають проект, між інституціями-партнерами проекту, між інституціями, котрі реалізують проект та інституціями, що надають засоби для його реалізації, а також між реалізаторами проекту та особами й інституціями, які є одержувачами результатів проекту. [16, C.151-158]

Не наводячи тут усі можливі сторони відносин, зрозуміло, що наведені стосунки відображають утворену ними широку мережу. Подібна ситуація і з предметом - змістом стосунків. Залежно від того, хто буде стороною стосунків, вони можуть стосуватись різних питань: суттєвих та організаційних. Фази стосунків, котрі утворюються під час реалізації проекту, відповідають фазам життєвого циклу проекту. Саме на ці фази й опиралась пропозиція сценарію. Вона стосується реалізації з партнерами проекту, які займатимуть певне місце в окремих циклах проекту.

Фаза І (вступна). Завдання: Ідентифікація проблеми, що вимагає вирішення. Запрошення до співпраці інституцій та осіб, зацікавлених у вирішенні проблеми. Визначення меж діяльності та планових інструментів для використання чи розв'язання ідентифікованих проблем. Підписання угоди про співпрацю у проекті. Визначення осіб, які представлятимуть проект. Визначення осіб-представників партнерів та проектного колективу. Поділ ролей та завдань у проектному колективі. Встановлення правил функціонування колективу. Опрацювання проекту. Прийняття проекту для реалізації.

Фаза ІІ (основна). Завдання: реалізація завдань проекту відповідно до розкладу, організація зустрічей проектного колективу, моніторинг діяльності та отриманих результатів, вирішення проблем, ідентифікація ризику у проекті та підготовка планів його уникнення. Інформування через ЗМІ про реалізацію проекту. Реалізація процедур, пов'язаних із закупівлею товарів і послуг.

Фаза ІІІ (спадна). Завдання: різні проекти, складання кінцевих звітів та висновків щодо платежу. Закриття проекту. Фаза ІV (підтримування / згасання). Завдання: інформування про актуальні події та програми, організовані лідером і партнерами, інформування про проявлені ініціативи, заклик до нових проектів. Ввічливі стосунки. Реалізація проекту сприятиме утворенню довготривалих стосунків, завдяки яким можливе напрацювання стандартів співпраці, що приносить значні ефекти. Передача інформації про стан безробіття є правовим обов'язком громадських служб із працевлаштування. [17, C.62-67]

Одержувачами цієї інформації є всі учасники ринку праці, а також інші інституції, організації чи особи, для яких знання актуальної ситуації на ринку праці, його прогнози є необхідними для власного функціонування. Одержувачами інформації можуть бути: громадські служби з працевлаштування або регіональні біржі праці; освітні установи, серед яких можна виокремити освітні школи усіх рівнів, починаючи від основної школи і завершуючи ВНЗ й управлінням освіти; місцеві і державні ЗМІ; місцеве суспільство; професійні зв'язки - регіональні, галузеві, основні, загальнодержавні; зв'язки між працедавцями - регіональні, галузеві, основні, загальнодержавні; неурядові організації; міністерства, передовсім, Міністерство праці і соціальної політики; органи місцевого самоврядування.

Стосунки, які утворюються під час передачі інформації, можуть носити одно- або двосторонній характер. односторонній постає тоді, коли ініціатор - біржа праці, яка надає інформацію стосовно ринку праці. Такі стосунки не мають зворотної реакції. Двосторонніми стосунки стають тоді, коли в результаті наданої інформації її реципієнти реагують питаннями, спрямованими до інституцій, котрі її надають. Двосторонній характер такі стосунки можуть носити від моменту їх започаткування. Це можливо при умові, що ініціатором виступає інституція, яка ставить запитання, а біржа праці зобов'язана на них відповісти. Є чимало способів передачі інформації.

На сьогоднішній день основними вважаються, передовсім, Інтернет-сторінки бірж праці, а також письмова інформація, наприклад, публікації чи усні доповіді. Суттєвою і водночас навіяною респондентами-учасниками дослідження є частотність, а радше, систематичність передачі інформації. Дані чинники залежать від типу і змісту інформації. Другим чинником, який обумовлює ефективні стосунки, є компетенція особи, котра передає повідомлення, її досвід, знання і особиста культура. Важливо посприяти тому, аби це був працівник, що вже ідентифікований реципієнтами інформації. [2, C.195-198]



Розділ 3. Шляхи вдосконалення вітчизняної політики зайнятості

населення зайнятість державний безробітний

Головними завданнями державного управління процесами зайнятості населення сьогодні мають стати переорієнтації курсу вирішення соціальної проблеми на розширювання ринку праці, а це вимагає чіткого організування допомоги в наданні або пошукуванні роботи усім, хто має бажання працювати. І тільки комплексні вирішення цієї проблеми може привести до їх вдалого вирішення.

Новітній Закон України "Про зайнятість населення" [10] містить норму, яка дозволяє підвести українську державотворчу політику в сферах зайнятості до європейського стандарту. Вся діяльність органів державного управління щодо проведення політики зайнятості населення повинно відобразити весь спектр активного і пасивного заходу держави на ринку праці і застосувати найбільш ефективний метод і спосіб державного управління з врахуванням особливості конкретних регіонів. Важливими завданнями органів державного управління вважають формування державних політики зайнятості, сутність яких виявляються тоді, коли вони набувають характеру управлінських дії, здатної вирішувати наявну проблему у суспільстві і державі. Саме політика зайнятості надає визначеність системам пріоритетів у державному втручанні в економіку і соціальні сфери країни, дають змогу обґрунтовано розрізнити ціль державного управління та засіб для їх досягнення. Але кожним етапам розвитку суспільства відповідають певні концепції зайнятості, оскільки вони висвітлюють процес функціонування суспільств [7, с. 291].

Тому концепції зайнятості не є незмінною, і її пріоритет, напрям розвитку та інший аспект може змінюватися, залишившись, однак, незмінним соціально-економічні сутності зайнятості. Слід визначити, що досягнення максимально можливих зайнятості виходять із сучасного стану розвитку економіки, в якій нині перебуває Україна. Тобто ця мета може існувати доти, поки в Україні не відбудеться повномасштабне системне перетворення і не встановиться стала цивілізована ринкова політика. Лише сучасні підходи до зайнятості у державних політиках і, що особливо є важливим, на регіональних та місцевих рівнях дає правильні напрями вирішення будь-яких складних питань щодо повноцінної зайнятості населення.

Головною функцією органу державного управління щодо проведення політики зайнятості населення вважають: виявлення мети та завдань для державних управлінь зайнятістю населення; формування стратегій, поточної і довгострокової програми зайнятості; координування інтересу всіх суб'єктів у державному управлінні процесами зайнятості; стимулювання процесу соціально-економічного розвивання для вирішення проблеми зайнятості; моніторинг і аналізування результату політики зайнятості; контроль за виконанням вищевказаних завдань [3, с. 2-5].

Важливими умовами реалізації цієї функції є ефективна праця всіх інститутів, які визначені як суб'єкти для здійснення повноцінної політики зайнятості, вироблення науково обґрунтованих прогнозувань процесу, що відбувається на ринку праці. На сьогоднішній день українська держава по-новому почала оцінювати сутність проблем та своє завдання, що випливає із загальних станів її соціально-економічного розвитку. Одна із важливих ознак новітніх парадигм управління процесами зайнятості населення вважають набуття системних характеристик, що відповідають тій зміні, яка відбулася на рівні об'єктів управління [14].

Зокрема, системні підходи передбачають виокремлення моделі управління на їх загальнодержавних, регіональних, та локальних рівнях. Оскільки зайнятість вважають проблематикою багатогранною і комплексною, тому осторонь від неї не існуватимуть всі структури в державному управлінні. Вказані позиції ґрунтуються на тому, що саме вона тією чи іншою мірою задіяна у розробках і виконанні національних політик зайнятості населення, як державної так і регіональної програми зайнятості.

Здійснення політик занятості державним органом управління на основі системних підходів повинні будуватися за певними чотирма принципами: підпорядкованість вимогам розвивання суспільства та економіки; пріоритетність заходу, який забезпечує соціально-політичне стабільне середовище у суспільстві; створення економічної умови для гідних рівнів добробуту людей; усунення або мінімізація нерівності в отриманні і збереженні роботи, рівнів життя, що виникають з причини інвалідність, сімейні обставини й інші об'єктивні фактори тощо.