Загальна характеристика системи менеджменту підприємства

Таблиця 4.1

Забезпеченість підприємства персоналом

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення (+/-)
Середньооблікова чисельність працівників, чол.	37	75	131	94
з них: чоловіки	26	54	101	75
Жінки	11	21	30	19
Зайняті в сільськогосподарському виробництві	37	75	131	94
з них: в рослинництві	37	75	131	94

Для визначення потреби організації в персоналі потрібно з'ясувати, під впливом яких факторів вона формується. Оскільки підприємство є відкритою соціальною системою, його потреби в персоналі обумовлюються стратегією його розвитку на яку впливає велика кількість як внутрішніх так і зовнішніх факторів.

Внутрішньо організаційні фактори - це, перш за все, цілі організації для реалізації яких потрібен персонал. При чітко визначеній цілі значно легше визначити потребу в персоналі, оскільки потреби не змінюються протягом довгого періоду.

І навпаки, при зміні цілі - перехід на випуск продукції, на нові технології - потреба в кількісному і якісному персоналі змінюється.

Серед великої кількості зовнішніх факторів існує кілька найбільш важливих, що безпосередньо впливають на стан ринку праці - джерела робочої сили для більшості підприємств, темпи зростання і рівень інфляції та безробіття, структурні зміни, розвиток техніки і технологій, конкуренція та стан ринку збуту.

Для визначення кількісного складу персоналу користуються різкими методами - від найпростішого методу порівняння до більш складних комп'ютерних моделей.

Управління персоналом - постійний процес вирішення проблем комплектування організації персоналом відповідної якості і кількості, що вимагає виконання певних завдань: набір, підбір, управління мотивацією організації.

Не існує єдиного оптимального методу набору персоналу, тому відділ управління персоналом повинен володіти всім набором прийомів залучення кандидатів і використовувати їх залежно від конкретних завдань.

Підбір персоналу - це процес вивчання психологічних і професійних якостей працівника з метою встановлення його відповідності до вимог робочого місця і підбору з наявних претендентів того хто найбільше підходить на це робоче місце.

Досліджуване ПП «Корнер» в основному використовує такий метод підбору персоналу, як співбесіда - це одержання інформації за допомогою словесної комунікації.

Вона допомагає значною мірою оцінити такі якості претендента як компетентність, само організованість потенційну користь для підприємства.

Таблиця 4.2

Якісний склад працівників підприємства на 31 грудня 2012 р.

Показники	Чисельність працівників на кінець 2012 р.	Питома вага, %
Групи працівників по віку, років
від 15 до 35	40	27,2
від 35 до 49	67	45,6
жінки 51 до 55	9	6,1
чоловіки 55 до 59	16	10,9
старше 60	15	10,2
Всього	147	100
Групи працівників по статі, чол.
чоловіки	110	75
Жінки	37	25
Групи працівників за освітою, чол.
Всього	147	100,0
Початкова, незакінчена середня	25	17
середня, середня спеціалізована	75	52
Неповна та базова вища	24	16
Вища	23	15

Розглянувши таблицю 4.2 можемо зробити висновки про те, що працівники підприємства ПП «Корнер», в основному, середні за віком. На вік 15 - 34 роки припадає 40 працівників , 35 - 49 років - 67 працівників, ,працюючих на пенсії - 15працівників.

Також позитивним є те, що у загальній структурі працюючих найбільшу частку займають працівники у віці від 34 до 49 років. Дані працівники мають достатній досвід роботи та ще не досягли пенсійного віку.

Серед працівників підприємства більшість чоловіків. У звітному році в загальній структурі працюючих їх нараховувалось 75 % , решта, 25%, займають жінки.

В загальній структурі працюючих 17 % працівників мають початкову і незакінчену середню освіту, 16 % працівників - середню, середню спеціалізовану освіту, та 15 % - вищу. Для підвищення рівня кваліфікації своїх працівників ПП «Корнер» має направити працівників, які мають незакінчену середню освіту на отримання середньої спеціальної освіти, а тих які вже мають середню та середню спеціальну освіту на отримання вищої освіти.

Організація в господарстві має надзвичайно велике значення для економічних показників на підприємстві і від цього залежить ефективність використання різноманітних ресурсів, що є у розпорядженні підприємства.

У даному питанні, ми розглянемо динаміку руху трудових ресурсів. Дані розрахунки характеризують процес плинності персоналу на підприємстві . Вони представлені в таблиці 4.3.

Таблиця 4.3

Рух персоналу на підприємстві в 2012 році.

Показники	2012 р.
Прийнято на підприємство, чол.	90
Вибуло з підприємства, чол.	46
в т.ч.: скорочення штату	0
на навчання	0
у Збройні сили	0
на пенсію та з інших причин, передбаченим законом	0
за власним бажанням та порушення трудової дисципліни	46
Коефіцієнт обороту персоналу з прийому	68,7
Коефіцієнт обороту персоналу з вибуття	35,1
Коефіцієнт плинності персоналу	35,1

, де

К_пр - коефіцієнт обороту персоналу з прийому;

N_пр - кількість прийнятих працівників, чол.;

N - середньооблікова чисельність працівників, чол.

, де

К_виб - коефіцієнт обороту персоналу з вибуття;

N_виб - кількість працівників, що вибули з підприємства, чол.

, де

К_п - коефіцієнт плинності персоналу;

N_в - кількість працівників, що звільнилися за власним бажанням чи звільненені за порушення трудової дисципліни.

Коефіцієнт обороту персоналу з прийому показує частину працівників, яких було прийнято на роботу в ПП «Корнер» в порівнянні з усіма працівниками. В господарстві спостерігається зростання персоналу.

Наступним етапом аналізу складу і якості персоналу є аналіз фонду оплати праці на підприємстві, який представлений в таблиці 4.4.

Таблиця 4.4

Аналіз фонду оплати праці на підприємстві

Показники	2012р.
Фонд оплати праці усіх працівників, тис. грн..	2186
у т.ч. основна заробітна плата	2043
надбавки та доплати	143
премії та винагороди	-
матеріальна допомога	-
Середньомісячна заробітна плата по підприємству, грн..	1386
у т. ч. управлінських працівників, грн..	2408
в галузі рослинництва, грн..	1196

Характеризуючи дану таблицю варто відзначити, що за період дослідження фонд оплати праці збільшився вдвічі. Це спричинено загально державним підняттям мінімального рівня заробітної плати та підвищення соціальних стандартів.

Важливо було б провести співвідношення розміру середньомісячної заробітної плати на підприємстві з розміром середньомісячної заробітної плати по Вінницькій області, співвідношення з мінімальною заробітною платою та прожитковим мінімумом на душу населення.

Формування соціальних стандартів одним з базисних елементів соціальної політики держави та провідним чинником успіху держави у сфері соціального забезпечення. Стандарти необхідні:державі - як інструмент управління; постачальникам - для підвищення конкурентоспроможності, споживачам - для визначення якості послуг, що їм надаються. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Тому порівняння заробітної плати з мінімальними соціальними гарантіями в країні наведено у таблиці 4.5

Таблиця 4.5

Співвідношення заробітної плати на підприємстві з мінімальними соціальними гарантіями в країні.

Показники	2012 р.
Середньомісячна заробітна плата по підприємству, грн.	1386
Середньомісячна заробітна плата по галузі АПК, грн..	2002
Середньомісячна заробітна плата по Вінницькій області, грн..	2457
Мінімальна заробітна плата в країні, грн..	1147
Прожитковий мінімум для осіб працездатного віку, грн..	1147
Відношення середньомісячної заробітної плати по підприємству до:
прожиткового мінімуму, %	121
мінімальної заробітної плати, %	121
середньомісячної заробітної плати по області, %	56
середньомісячної заробітної плати по галузі АПК, %	69

Характеризуючи відношення середньомісячної заробітної плати по підприємству до прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, варто відмітити те, що в 2012році вона їх перевищувала на 21 %, або на 239 грн. У співвідношенні з середньою зарплатою по області зарплата на підприємстві була меншою на 46 %. А якщо порівнювати її із середньомісячним заробітком по галузі АПК, то вона була меншою в 2012 році на 31 %. Тобто можна зробити висновок проте, що заробітна плата на підприємстві дещо відрізняється від заробітної плати по області і по галузі в цілому.

4.5 Визначення соціально-психологічного клімату в колективі

Соціально-психологічний клімат - найчастіше визначають як цілісний стан групи (колективу), який характеризується відносно стійким і типовим для неї емоційним настроєм, та відображає реальну ситуацію службової (трудової) діяльності, умови, організацію праці, характер і динаміку розвитку міжособистісних відносин.

Соціально-психологічний клімат оцінюється по трьом рівням взаємин:

1. Взаємини між членами колективу по вертикалі (сприйняття керівника колективом і ступінь його участі в управлінні, задоволеність членів групи керівництвом).

2. Взаємини між членами колективу по горизонталі (згуртованість колективу, характер міжособистісних стосунків, типи й способи вирішення конфліктів).

Психологічний клімат формується в колективі поступово, але при отриманні достатньої визначеності та виразності стає відносно самостійним фактором життя колективу і впливає на продуктивність праці групи й окремих працівників, на самопочуття кожного члена колективу, ступінь його прихильності до колективу, стабільність кадрів.

РОЗДІЛ 5. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

5.1 Структура капіталу підприємства

Для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності й організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Взагалі, капітал - економічна категорія, відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створення та розвитку підприємства, в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття “ фінансовий капітал підприємства ”. Формулювання цього поняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов'язаних із багатогранною економічною категорією “ капітал ”.

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об'єктивно і його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб'єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Економічна природа фінансового капіталу підприємств має такі основні ознаки:

1. Фінансовий капітал підприємства за своєю економічною суттю відбиває процес створення розподілу та використання і відтворення фінансових ресурсів як у масштабах окремого підприємства, так і всієї економічної системи держави. Ця ознака фінансового капіталу характеризує формування та використання як власних, так і позикових фінансових ресурсів підприємства в процесі фінансової діяльності суб'єкта господарювання.

2. Фінансовий капітал підприємства знаходить своє відображення в процесі формування основних і обігових активів. Ця ознака фінансового капіталу виступає як необхідна умова організації підприємницької діяльності, як пусковий механізм і основа продуктивних сил не тільки суб'єкта господарювання, а і усієї економіки країни.

3. Фінансовий капітал підприємства - це економічна база функціонування не тільки окремо взятого суб'єкта господарювання, а й об'єктивна умова розвитку держави і суспільства. У цьому своєму значенні фінансовий капітал формує необхідні умови для створення доданої вартості, розподіл і перерозподіл котрої забезпечує формування фінансових ресурсів як на рівні суб'єкта підприємництва, так і на рівні держави.

4. Фінансовий капітал підприємства є джерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так і найманих робітників, а через фінансову систему країни - усіх членів суспільства.

5. Фінансовий капітал підприємства є найважливішою характеристикою рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

6. Фінансовий капітал підприємства є головним мірилом ринкової вартості підприємства. У цій своїй якості виступає не весь фінансовий капітал підприємства, а тільки власний фінансовий капітал, що характеризує здатність підприємницької структури формувати позаобігові та власні обігові активи.

7. Фінансовий капітал підприємства є чинником ризику, що визначається самим процесом його формування та використання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється в невизначеності при одержані доходів і надходжень.

8. Фінансовий капітал підприємства характеризується і фактором часу. З цього боку фінансовий капітал розглядається як джерело поточного і майбутнього добробуту. Як джерело поточного добробуту фінансовий капітал має приносити швидкий дохід підприємству.

9. Фінансовий капітал підприємства є основою для створення і функціонування підприємств різних форм власності. З цих позицій істотне значення має початковий, або стартовий, капітал. Початковий фінансовий капітал підприємства необхідний для будь-якого підприємства незалежно від галузі, регіону і форми підприємництва. Статутний капітал як початкова базова сума фінансового капіталу підприємства забезпечує не тільки обов'язкову умову для державної реєстрації підприємства, а й створює необхідні стартові фінансово-економічні умови нормальної діяльності підприємницької структури.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:

- галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

- стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі -- використовують переважно власні кошти);

- ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов'язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Таблиця 5.1

Динаміка складу та структури капіталу підприємства

Показники	2010 р.	2011 р.	2012р.	Відхилення (+,-)
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
Власний капітал, всього	13242,2	74,1	33899	67	52173	39	38930,8	75
в т. ч. статутний капітал	4000	30	4000	12	8000	15	4000	50
Залучений капітал, всього	4622,6	25,9	16595	33	85786	61	81163,4	95
в т. ч. довгострокові зобов'язання	-	-	-	-	57369	67	-	-
короткострокові зобов'язання	4622,6	100	16595	100	28417	33	23794,4	84
з них кредити банків	-	-	-	-	-	-	-
Сума всього капіталу, що використовується, тис. грн	17864,8	100	50494	100	137959	100	120094,2	87,5

Проаналізувавши таблицю 5.1,можна зробити висновок,що що сума всього капіталу,що використовується збільшилась на 87%порівняно з 2010 роком. Власний капітал підприємства збільшився на 75%,і становив 52173 тис. грн.

5.2 Аналіз ліквідності підприємства

Ліквідність - термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність активів - характеристика окремих видів активів підприємства по їх здатності до швидкого перетворення в грошову форму без втрати своєї балансової вартості з метою забезпечення необхідного рівня платоспроможності підприємства.

З цієї точки зору можна виділити ліквідні і важко ліквідні активи.

До ліквідних активів відносяться оборотні активи підприємства:

- грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення;

- дебіторська заборгованість;

- запаси.

До важко ліквідних активів відносяться необоротні активи підприємства.

Аналіз ліквідності балансу показує, у якій мірі підприємство здатне розплатитися по короткострокових зобов'язаннях поточними активами.

Аналіз ліквідності дозволяє відповісти на питання:

* У якій мірі підприємство може покривати свої поточні борги?

* Який рівень надійності цього покриття?

* Чи можливе додаткове залучення короткострокових зобов'язань без критичного погіршення ліквідності?

Показники ліквідності балансу є обмежуючими чинниками для ефективності. Отже, ріст ефективності діяльності компанії часто відбувається при зниженні загального рівня ліквідності і навпаки. Необхідно контролювати, зіставляти і керувати значеннями цих показників, виходячи з поточних умов і політики розвитку бізнесу.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття; коефіцієнта швидкої ліквідності; коефіцієнта абсолютної ліквідності; коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості; чистого оборотного капіталу.

Показники (коефіцієнти), які характеризують ліквідність досліджуваного підприємства представлені в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Аналіз ліквідності підприємства

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення (+,-)
Коефіцієнт покриття	3,06	0,19	0,14	-2,92
Коефіцієнт швидкої ліквідності	1,85	1,21	0,85	-1
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,01	0,17	0,01	0
Чистий оборотний капітал, тис. грн	9546	14608	29449	19903

У якості базового можна використовувати коефіцієнт загальної ліквідності. Два інших коефіцієнти використовуються в разі потреби поглиблення аналізу для відображення впливу окремих статей поточних активів.

Зниження значення ліквідності найчастіше говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Збільшення власних оборотних коштів може говорити про ріст ліквідності компанії.

Зниження величини власних оборотних коштів, крім погіршення ліквідності, може говорити про ріст потреби в коштах.

Для визначення причин зміни величини власних оборотних коштів необхідно провести поглиблений аналіз поточних активів і зобов'язань.

5.3 Аналіз платоспроможності підприємства

Визначальною характеристикою фінансового стану підприємств є його платоспроможність. Платоспроможність визначається здатністю підприємства до швидкого погашення своїх короткострокових зобов'язань.

Платоспроможним вважається підприємство, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові та короткострокові зобов'язання. Для детальнішої оцінки платоспроможності визначають зміну величини чистого оборотного капіталу. В практиці аналітичної роботи використовують такі показники платоспроможності:

1. коефіцієнт абсолютної платоспроможності;

2. коефіцієнт термінової платоспроможності;

3. коефіцієнт загальної платоспроможності.

Аналітичні характеристики названих коефіцієнтів можна подати у вигляді таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Аналіз платоспроможності підприємства

Показники	2010 р.	2011р.	2012 р.	Відхилення (+,-)
Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	0,74	0,67	0,38	-0,36
Коефіцієнт фінансування	1,69	0,48	1,64	-0,05
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами	0,67	0,46	0,51	-0,16
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,72	0,43	0,56	-0,16

Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що розвиток підприємства за 2010-2012 рр. має позитивну динаміку.

5.4 Аналіз ділової активності підприємства

Ділова активність підприємства пов'язана, насамперед, з ефективністю формування та використання фінансових ресурсів, що перебувають в його розпорядженні.

Аналіз ділової активності підприємства можна подати у вигляді системи чотирьох самостійних складових (блоків) аналітичних досліджень:

1. аналізу ефективності використання оборотних коштів підприємств;

2. аналізу використання власного і залученого капіталу;

3. аналізу ефективності кредитних відносин підприємства з комерційними банками;

Тобто, проведення аналітичних досліджень ділової активності підприємств дає змогу оцінити, наскільки ефективно сформована структура їх капіталу, як складаються їх взаємовідносини з постачальниками та замовниками, а також з комерційними банками.

Таблиця 5.3

Аналіз ділової активності підприємства

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення (+,-)
Коефіцієнт оборотності оборотних активів	1,61	1,48	0,76	-0,85
Тривалість обороту оборотних активів, днів	227	247	480	253
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	1,78	1,98	1,88	-0,1
Тривалість обороту дебіторської заборгованості, днів	102	90,7	88,4	-13,6
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів	3,25	3,73	2,06	-1,19
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	2,21	2,15	1,66	-0,55

Чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим менший обсяг їх потрібен для здійснення операційної діяльності і тим ефективнішою є діяльність підприємства.

Проаналізувавши показники ділової активності ПП «Корнер» (табл. 5.3) варто відмітити прискорення обертання ресурсів за досліджуваний період, що знаходить своє відображення у зростанні відповідних показників. Це свідчить про підвищенні ефективності управління підприємством за останні три роки, адже підвищення обертання ресурсів є, поряд з високою прибутковістю, другим важелем підвищення фінансового благополуччя суб'єкта господарювання.

5.5 Аналіз рентабельності підприємства

Відносну характеристику фінансових результатів діяльності господарюючих суб'єктів виражають показники рентабельності. За цими показниками доцільно проводити рейтингову оцінку ефективності сфер діяльності, вкладення капіталу, випуску продукції тощо.

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

1. показники, що базуються на витратному підході;

2. показники, що характеризують прибутковість продажів (валова рентабельність продажів і чиста рентабельність продажів);

3. показники, в основі яких лежить ресурсний підхід.

Чим вище значення показників рентабельності, тим вища економічна ефективність виробництва.

Таблиця 5.4

Аналіз рентабельності підприємства

Показники	2010 р.	2011 р.	2012р.	Відхилення (+,-)
Рентабельність активів, %	0,53	0,6	0,15	-0,38
Рентабельність власного капіталу, %	0,73	0,88	0,33	-0,4
Рентабельність продукції, %	0,3	0,58	0,42	0,12
Рентабельність продажу, %	0,33	0,41	0,2	-0,13

Показники рентабельності на ПП «Корнер» за досліджуваний період свідчать про:

1. за досліджуваний період підприємство почало менш ефективно використовувати все наявне майно, про що свідчить коефіцієнт рентабельності активів.

2. зменшення коефіцієнту рентабельності власного капіталу свідчить про низьку ефективність залучення інвестицій у підприємство.

3. ефективність витрат на виробництво і збут продукції ПП «Корнер» зменшилась про що свідчить збільшення коефіцієнту рентабельності продукції.

4. коефіцієнт рентабельності продажів у 2012р. свідчить, що з кожної гривні проданої продукції підприємство одержує 0,2% операційного прибутку. За досліджуваний період спостерігається зменшення коефіцієнту рентабельності продажів на 0,13%, що свідчить про зниження прибутковості підприємства.

РОЗДІЛ 6. УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Різноманітні інформаційні потоки, які циркулюють всередині і між елементами логістичної системи, між логістичною системою і зовнішнім середовищем, утворюють логістичну інформаційну систему.

Логістична інформаційна система (ЛІС) - це певним чином організована сукупність взаємопов'язаних засобів обчислювальної техніки, різних довідників і необхідних засобів програмування, що забезпечує вирішення тих або інших функціональних завдань з управління матеріальними потоками.

Так само як і будь-яка інша система, інформаційна система повинна складатися з впорядковано взаємозалежних елементів та володіти деякою сукупністю інтегративних якостей. Декомпозицію інформаційних систем на складові елементи можна здійснювати по-різному. Найчастіше інформаційні системи поділяють на дві підсистеми: функціональну і забезпечувальну.

Функціональна підсистема складається із сукупності розв'язуваних завдань, згрупованих за ознакою спільності мети.

Забезпечувальна підсистема у свою чергу, включає такі елементи:

- технічне забезпечення, тобто сукупність технічних засобів, які забезпечують обробку і передачу інформаційних потоків;

- інформаційне забезпечення, які містить у собі різні довідники, класифікатори, кодифікатори, засоби формалізованого опису даних;

- математичне забезпечення, тобто сукупність методів вирішення функціональних завдань. Логістичні інформаційні системи, як правило, є автоматизованими системами управління логістичними процесами. Інформаційні системи в логістиці можуть створюватися з метою управління матеріальними потоками як на мікро-, так і на макрорівні.

На рівні окремого підприємства інформаційні системи, у свою чергу, поділяють на три групи:

- планові;

- диспозитивні (або диспетчерські);

- виконавчі (або оперативні).

Логістичні інформаційні системи, які входять у різні групи, відрізняються як своїми функціональними, так і забезпечувальними підсистемами. Функціональні підсистеми відрізняються складом розв'язуваних завдань. Забезпечувальні підсистеми можуть відрізнятися всіма своїми елементами, тобто технічним, інформаційним і математичним забезпеченням. Зупинимося докладніше на специфіці окремих інформаційних систем.

Планові інформаційні системи створюються на адміністративному рівні управління і служать для прийняття довгострокових рішень стратегічного характеру. Серед розв'язуваних завдань можуть бути такі:

- створення й оптимізація ланок логістичного ланцюга;

- управління мало змінними даними;

- планування виробництва;

- загальне управління запасами;

- управління резервами та інші завдання.

У планових інформаційних системах найвищий рівень стандартизації під час вирішення задач, що дозволяє з найменшими труднощами адаптувати тут стандартне програмне забезпечення.

Диспозитивні інформаційні системи створюються на рівні управління складом або цехом і служать для забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Тут можуть вирішуватися такі завдання:

- детальне управління запасами (місцями складування);

- керування внутрішньо складським або внутрішньозаводським транспортом;

- відбір вантажів за замовленням та їх комплектування, облік вантажів, які відправляються, та інші завдання.

У диспозитивних інформаційних системах можливість пристосувати стандартний пакет програм нижча. Це викликано рядом причин, наприклад:

- виробничий процес на підприємствах зумовлюється історично і важко піддається суттєвим змінам заради стандартизації;

- структура оброблюваних даних істотно розрізняється в різних користувачів.

Виконавчі інформаційні системи створюються на рівні адміністративного або оперативного управління. Обробка інформації в цих системах здійснюється в темпі, зумовленому швидкістю її надходження на ЕОМ. Це так званий режим роботи в реальному масштабі часу, який дозволяє отримувати необхідну інформацію про переміщення вантажів у поточний момент часу і вчасно видавати відповідні адміністративні та керуючі впливи на об'єкт управління. Цими системами можуть вирішуватися різноманітні завдання, пов'язані з контролем матеріальних потоків, оперативним управлінням переміщеннями і т.п.

У виконавчих інформаційних системах на оперативному рівні управління застосовують, як правило, індивідуальне програмне забезпечення.

Відповідно до концепції логістики інформаційні системи, які належать до різних груп, інтегруються в єдину інформаційну систему. Розрізняють вертикальну і горизонтальну інтеграцію.

Вертикальною інтеграцією вважається зв'язок між плановою, диспозитивною і виконавчою системами за допомогою вертикальних інформаційних потоків.

Горизонтальною інтеграцією вважається зв'язок між окремими комплексами завдань у диспозитивних і виконавчих системах за допомогою горизонтальних інформаційних потоків.

В цілому переваги інтегрованих інформаційних систем можна сформулювати так:

- зростає швидкість;

- зменшується кількість помилок в обліку;

- зменшується обсяг непродуктивної, «паперової» роботи;

- поєднуються раніше розрізнені інформаційні блоки.

РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

7.1 Використання робочого часу на підприємстві

Вiд забезпеченості підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціонального використання, високого рівня продуктивності праці залежить ефективне використання обладнання, машин, механізмів i як результат - збільшення обсягів виробництва продукції, її собiвартiсть, прибуток i ряд iнших економiчних показників.

З переходом до ринкової економіки аналіз трудових ресурсів набирає більшої ваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, є конкурентною на ринку праці. Економічні й соціальні гарантії праці, з одного боку, і жорсткі умови трудової діяльності, з іншого, формують сферу глибоких аналітичних досліджень кадрового потенціалу підприємства.

В тiсному зв'язку з аналізом забезпеченості робочою силою та її використання проводиться аналіз використання робочого часу. Раціональне використання робочого часу є головним резервом зростання продуктивності праці, визначається високою ефективністю, тому що дає змогу збільшити випуск продукції без додаткових інвестицій. Використання робочого часу є одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична форма 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)».

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу, в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки); кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв'язку з навчанням.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від таких факторів: величина нормативно встановленого робочого тижня; час надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповний робочий час (скорочений робочий день, тиждень); час інших скорочень робочого дня (зміни), передбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків).

Баланс використання робочого часу на досліджуваному підприємстві зобразимо у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1

Баланс робочого часу

Ресурси робочого часу	Людино-дні	Використання робочого часу	Людино-дні	у % до фонду робочого часу
	2011 р.	2012р.		2011 р.	2012 р.	календарного	максимально можливого
						2011 р.	2012 р.	2011 р.	2012 р.
Календарний фонд	365	366	Відпрацьований час	217	217	59.5	59.5	95.6	96.0
Вихідні та святкові	114	114	Час, не використаний з поважних причин	5	3	1.4	0.8	2.2	1.3
Щорічні відпустки	24	24	в т.ч. хвороби	4	2	1.1	0.5	1.7	0.9
Максимально можливий фонд	227	227	вихідні та святкові дні	114	114	31.2	31.5	50.2	50.9
	щорічні відпустки	24	24	6.6	6.6	10.6	10.6
	навчальні відпустки	-	-	-	-	-	-
	неявки з дозволу адміністрації	4	6	1.1	1.6	1.7	2.6
	Втрати робочого часу	1	-	0.27	-	0.4	-
	в т.ч. прогули	-	-	-	-	-	-
	простої	-	--	-	-	-	-
	Разом	365	366	100,0	100,0	100,0	100,0

Таким чином, основними резервами зниження витрат робочого часу на даному підприємстві є:

- впровадження організаційно-технічних заходів, які дають зростання продуктивності праці;

- зменшення кількості робітників;

- усунення і попередження непродуктивних виплат: за понадурочні години, оплата цілодобових, внутрішньозмінних простоїв.

- надання достатню увагу навчанню і підготовці кадрів, підвищенню їх кваліфікації.

Впровадження зазначених заходів дозволить реалізувати виявлені резерви та покращить загальну якість функціонування підприємства.

ВИСНОВКИ

Підприємства як самостійні ланки економіки виробляють продукцію, надають різноманітні послуги як з метою задоволення потреб населення так і для власного виробництва.

Господарство ПП «Корнер» займається виробництвом зернових та технічних культур, в першу чергу маю зауважити, що воно розташоване в сприятливих умовах клімату для даної місцевості, що має пряме відношення урожайності і валового збору насіння, так як недостатня кількість опадів, нерівномірність, висока температура дуже сильно впливає на валовий збір в цілому по господарству і собівартість.

Забезпеченість сільськогосподарських угідь, в тому числі рілля, у 2012 році зросла на 6094,0 га порівняно з 2010 роком, це пов'язано з тим, що ПП «Корнер» взяло в оренду землі на користування. Чисельність працюючих збільшилась на 94 чоловік. У господарстві спостерігається тенденція до збільшення середньорічної вартості основних засобів: у 2012 році вона збільшилась на 31067. порівняно з 2010 роком, що пов'язано з оновленням технічного парку господарства. Виручка від реалізації в 2012 році зросла на 54297 тис. грн., що пов'язано із збільшенням кількості реалізованої продукції так з її вартістю. Собівартість реалізованої продукції порівняно з 2010 роком зросла на 46094,7 тис. грн., що пов'язано із зростанням вартості паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого фонду, мінеральних добрив.

У фондах обігу в свою чергу головне місце займає готова продукція. В загальному показник з кожним роком має тенденцію до зростання. Це є досить позитивним явищем для ефективної діяльності підприємства. Головну роль на підприємстві займають зернові та зернобобові культури.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке розкриває результат взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначає сукупність виробничих господарських факторів і характеризують структуру джерел формування капіталу.

Показники ліквідності показують здатність покривати боргові зобов'язання підприємства його активами. Коефіцієнт платоспроможності показує можливість підприємства грошовими ресурсами своєчасно погашати заборгованості. Показники фінансової стійкості , а саме коефіцієнт автономії, показує настільки підприємство фінансово стійке та його здатність сплатити борги, він має тенденцію до зростання і в 2012 році становив 0,38. Коефіцієнт маневреності у 2011 році становить 0,56, що є позитивним показником і свідчить про раціональне використання грошових коштів. Коефіцієнт оборотності капіталу у 2012 році зменшився на 0,85 в порівнянні з 2010 роком.

Провідною функцією управління є планування. І саме воно мало б відіграти важливу роль у виході з економічної кризи, у стабілізації і розвитку підприємств. Проте останнім часом спостерігається майже повне зростання планування на підприємствах.

У досліджуваному ПП «Корнер» планово-економічної служби немає, але функції спеціаліста з питань планування виконує головний економіст. З розвитком ринкових відносин управління промисловим підприємством трансформувалось у менеджмент. Організація управління або менеджмент на підприємстві - це процес утворення структури підприємства, що дає можливість співробітникам працювати спільно для здобутку поставлених цілей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєюк А.Р. Ризик - один із факторів формування прибутку// Економіка. Фінанси. Право. - 2008, № 4. - С. 17-21.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероблене. / В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000. - 356 с.

4. Баранцева С. Стратегія управління прибутком як регулятор діяльності підприємства// Торгівля та ринок У країни. - 2008, вип. 14, т.2. - С. 81-86.

5. Економіка підприємства: Підручник/За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

6. Економічний словник-довідник: За ред.. док. екон. наук, проф.. С.В. Мочерного / Худож. оформ. В.М. Штогрина. - К.: Феміна, 1995. - 368 с.

7. Є.В. Мних Економічний аналіз: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 412 с.

8. Зінченко Т. Управління прибутком і рентабельністю підприємства в умовах ринкової економіки// Вісті. ДВ. - 2009. - 1 липня.

9. Іващенко В.І, Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. - К.: ЗАТ “Нічлава”, 1999. - 204 с.

Размещено на Allbest.ru