Ціноутворення на ВАТ "Тера" в економічно-господарському та правовому контексті

3689,65

6064,92

62,05

69,51

61,56

67,41

27,65

2. Допоміжні матеріали

567,73

50,40

853,60

5677,73

90441,89

9,97

1,02

15,13

10,38

41,22

3. Тара

165,33

247,50

188,71

195,39

500

2,9

5,01

3,34

3,57

2,27

4. Енергоносії

197,94

197,94

197,94

197,34

197,94

3,47

4,0

3,5

3,6

0,9

5. Зар.плата

316,89

244,22

216,22

177,46

1952,86

5,57

4,94

3,85

3,24

8,9

6. Загально-виробничі витрати

365,71

281,85

249,53

204,81

2252,86

6,42

5,70

4,42

3,74

10,27

7. Тран-спортні витрати

70,60

68,68

69,46

73,79

121,300

1,24

1,39

1,23

1,34

0,55

8. Адміні-стративні виртати

257,06

198,11

175,40

143,96

1583,55

4,51

4,01

3,1

2,63

7,22

9. Витрати на збут

217,41

217,41

217,41

217,41

217,41

3,82

4,4

3,85

3,97

0,99

Ціна

6633,6

55008,54

6125,26

7099,83

3917,23

100

100

100

100

100

Рента-бельність

16,6%

11,5%

8,5%

29,8%

83,7%

-

-

-

-

-

Структура= сума(витрати)/повну собівартість*100%.

Примітка: товар А - печиво “Фортуна”(220 г.); товар Б - пряники “Житомирські”; товар В - мармелад "Апельсиновий"; товар Г - сушку "Човник"; товар Д - вафлі "Артек 5-шаровий".

Порівнюючи питому вагу сировини можна відмітити, що вона змінюється від -69,51%(товар Б) до 27,65 відсотків (товар Д). По статті “Допоміжні матеріали” також ситуація неоднакова, а саме від 41,22% (товар Д) до 1,02% (товар Б). Більш стабільними є витрати по статті “Тара”, а саме від 2,27% (товар Д) по 5,01% (товар Б). Витрати по статті “Енергоносії” є стабільними по продукціях А, Б, В, Г (3,47% - 5,01%), а по товару Д лише 0,9%. Заробітня плата із соцвідрахуваннями має найбільшу питому вагу по товару “Д”, а саме 8,9%. По іншим товарам ця питома вага у два рази меньша. Такаж тенденція і по статті “Загальновиробничі витрати” та ”Транспортні витрати”. Адміністративні витрати у видовій калькуляції займають питому вагу від 2,63% (товар “Г”) до 7,22% (товар “Д”). Витрати на збут складають 0,99% по продукції “Д”, а 4,4% по товару “Б”.

Можна констатувати, що чим меншою є питома вага витрат на сировину і витрат на збут, тим більшою є рентабельність продукції. Така тенденція потребує дослідження показника ефективності маркетингової діяльності, витратним компонентом якої є витрати на збут.

3.3 Методи калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції -- це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: * рівень організації виробничого процесу; * технічний рівень; * продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідності витрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на : D одноелементні (прості) -- сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст; П комплексні -- різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

II.Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

П прямі (безпосередьо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесеш на її одиницю);

П непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу , утримання і експлуатація основних фондів тощо).

III.Звя'зок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

змінні -- загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

пропорційні -- змінюються прямопропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

непропорційні -- поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат на виробництво:

Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність підприємства, втрати від надзвичайних подій).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті -- це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

Сировина і матеріали.

Паливо і енергія на технологічні цілі.

Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

Загальновиробничі витрати.

Адміністративні витрати.

Підготовка і освоєння виробництва.

Інші виробничі витрати.

Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому -- всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

О затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

П затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

? адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

П планування зниження собівартості товарної продукції;

О складання кошторису витрат на виробництво;

П складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:

Мета складання кошторису витрат на виробництво -- встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Калькулювання собівартості продукції-- це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання :

- нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

- параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

- розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі -- пропорційно заробітній платі).

Основним моментом системи обліку, що забезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва та управління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науково обґрунтоване калькулювання собівартості продукції.

Визначення собівартості продукції кондитерської промисловості - важливий об'єкт облікового процесу з метою прийняття управлінських рішень і якіс ний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Об'єкт облікового процесу - ознака, відповідно до якої групують виробничі затрати для цілей управління собівартістю. А калькулювання собівартості продукції - одна із важливих функцій обліку, але, крім його основного призначення калькулювання є важ ливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції, тим більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про затрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 “Витрати”. Дане положення внесло суттєві зміни до складу затрат, що формують собівартість промислової продукції, а це у свою чергу торкнулося калькулювання, ціноутворення, визначення рентабельності продукції.

Відповідно до П(с)БО 16 „Витрати” розроблені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47.

З урахуванням вимог П(с)БО 16 та Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції підприємства можуть використовувати запропоновані цими нормативними документами статті калькуляцій.2

У результаті проведеного дослідження на підприємствах кондитерської галузі розраховують планові, нормативні та фактичні (звітні) калькуляції. Планові калькуляції складаються на рік з розподілом за кварталами, на всі види продукції, що виготовляються у плановому періоді, і, протягом визначених періодів, залишаються незмінними. Нормативні калькуляції переглядаються і уточнюються в разі зміни діючих норм та при впровадженні прогресивних технологій і нового обладнання.

Єдине, що може ототожнювати планові і нормативні калькуляції - це кількість і структура статей калькуляцій. Крім того, на деяких підприємствах галузі складаються тільки планові або звітні калькуляції, а окремі з них зовсім не здійснюють калькуляційні розрахунки.

Також на багатьох досліджених підприємствах не складаються фактичні калькуляції на окремі найменування кондитерських виробів. Це можна пояснити тим, що на кондитерських підприємствах немає чіткої аналітики накладних затрат, не проводиться їх розподіл між окремими найменуваннями кондитерської продукції, і, як підсумок - маємо їх спотворену фактичну собівартість.

На підприємствах кондитерської галузі (більшості з них) використовують простий (однопроцесний, однопередільний) метод калькулювання собівартості готової продукції.

Ми приєднуємося до тих дослідників галузі, які вважають, що найбільш доцільним для кондитерських підприємств є застосування нормативного попередільного методу калькулювання собівартості готової продукції.

Потреба в калькулюванні собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Зміни економічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово від настанови ретро спективної до перспективної. При цьому облік має будуватися на запобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованим у майбутнє, бо передбачати - означає випереджати. Калькулювання собівартості продукції повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків із розподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію оперативного контролю за їх дотриманням у процесі діяльності.

3.4 Ціноутворення й методи розрахунку

В умовах ринкової економіки різко зросла роль ціни. Від рівня ціни залежить конкурентоспроможність, фінансовий стан підприємства, величина прибутку. Для вироблення ефективної цінової політики фірми необхідний всебічний аналіз факторів, що впливають на рівень цін. Основними з них є: попит на продукцію; державне регулювання цін; витрати по виробництву й реалізації продукції; конкуренція й інші фактори.

Залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку: метод, засновані на витратному підході й метод, заснований на цільовому ціноутворенні. При першому методі до витрат виробництва й реалізації товару додають певну суму прибутку, що планує одержати підприємство. Ціну можна визначити по формулі:

Ц = Кок * ВВ, [2]

де Кок - коефіцієнт окупності витрат; ВВ - витрати виробництва.

Таблиця 3.7. Визначення рівня цін на кондитерські вироби витратним методом

Показники	Рентабельність, %
	15	30	50
1. Випуск продукції, тонн (т)	84055,42	87862,71	91222,6
2. Постійні витрати (тис.грн.)	8152,33	8410,91	8795,64
3. Змінні витрати на одиницю продукції, грн./т.	215	250	290
4. Змінні витрати, всього, тис. грн.	18071,92	21965,68	26454,55
5. Валові витрати, всього, тис. грн.	26224,25	30376,59	35250,19
6. Собівартість продукції, грн./т.	311,99	345,73	386,42
7. Ціна 1 тонни, грн.	358,79	449,45	579,63
8. Виручка від реалізації всього, тис. грн.	30157,88	39489,56	52875,28
9. Прибуток від реалізації продукції, разом, тис.грн.	3933,64	9112,98	17625,09
10. Рівень рентабельності продукції, всього, %	15	30	50

За даними таблиці 3.7. можна зробити висновок, що для збільшення прибутку й рентабельності треба поліпшити якість продукції, маркетинг і підвищити ціни. При коефіцієнті окупності 1,15 продукцію потрібно продавати за ціною 335,43 грн. за тонну, а при коефіцієнті окупності 1,3 продукцію потрібно продавати за ціною 415,68 грн. за тонну, а при коефіцієнті окупності 1,5 продукцію потрібно продавати за ціною 550,38 грн. за тонну. Змінні витрати вище при коефіцієнті окупності 1,5 (24675,68). Там вище й прибуток (16735,76), і рентабельність (50%).

Витратні методи ціноутворення прості й зручні, але їх можна використовувати, якщо підприємство впевнене в реалізації свого товару, тобто , немає конкурентів, а якщо конкуренти є й з більше низькими цінами на цю продукцію, то вони можуть витиснути підприємство з ринку. Потрібно детально вивчати стан конкуренції, ціну і якість їхніх товарів, зміну попиту на товар при зміні ціни.

В 2010 році фабрика кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому перегляд відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але й під впливом ринкової кон'юнктури (тобто іноді й убік зниження по окремих групах і видах продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту).

Політика фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема :

- для прискорення оборотності коштів надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату продукції (розмір знижки протягом року становив 2%);

- надавалися знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).

Середній сумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному році зменшений і склав 6.0% (2009 рік - 9,1%).

Перспективним на підприємстві вважається метод ціноутворення за методом урахування попиту. Останній рік він набуває все більшої ваги для визначення цін на продукцію підприємства, оскільки дозволяє прозоро визначити ціну, яка міксимізує прибуток. В табл. 3.8. наведена схема розрахунку ціни за даним методом.

Таблиця 3.8. Визначення оптимального рівня ціни на кондитерські вироби з урахуванням попиту (теоретичний розрахунок)

Ціна за од. (1 т.) товару, грн.	Попит (кількість реалізованого товару), т.	Постійні витрати всього, тисрн.	Змінні витрати, тис.грн.	Валові витрати виробництва, тис.грн..	Виручка від реалізації, тис. грн.	Прибуток (збиток) (+,-) тыс. грн.	Рівень рентабельності (збитковості)-, %
			На од. товару (1 т.)	разом
0	180000	8000	0,25	45000	53000	0	-53000	-100,00
150	150000	8000	0,25	37500	45500	22500	-23000	-50,55
300	120000	8000	0,25	30000	38000	36000	-2000	-5,26
450	90000	8000	0,25	22500	30500	40500	10000	32,79
600	60000	8000	0,25	15000	23000	36000	13000	56,52
750	30000	8000	0,25	7500	15500	22500	7000	45,16
900	0	8000	0,25	0	8000	0	-8000	-100,00

По таблиці 3.8. видно, що при найнижчій ціні за 1 тонну кондитерських виробів, рівній 0 грн., попит на дану продукцію буде максимальний. Одночасно із цим підприємство ВАТ "ТерА" не отримає прибутку, тобто виторг від реалізації набагато менше валових витрат виробництва. Тому при даній ціні підприємство працює збитково. Аналогічна ситуація виникне, якщо продукцію продавати по найвищій ціні, тобто по 900 грн./т., але збитки будуть набагато менше (у першому випадку збиток склав -53000 тис. грн., а в другому - -8000 тис. грн., що на 45000 тис. грн. менше), при цьому рентабельність буде однаковою (-100 %). При цій ціні попит рівняється нулю, тобто жоден споживач даної продукції не буде її купувати за ціною 900 грн./т. Також дане підприємство одержить збиток, реалізуючи свою продукцію за ціною 150 грн./т. і за ціною 300 грн./т.; рентабельність у цьому випадку також буде негативною. Отже, реалізовувати кондитерські вироби по вище перерахованих цінах підприємству не вигідно.

Ціна за тонну продукції, рівна 450 грн./т., 600 грн./т. або 750 грн./т., принесе підприємству прибуток. Але максимальний прибуток і рентабельність досягається при ціні 600 грн./т. (13000 тис. грн. і 56,52 % відповідно). Ця ціна одночасно влаштовує й покупця, і продавця (підприємство ВАТ "ТерА"), тобто забезпечує тимчасовий компроміс між ними.

Таким чином, найбільше ефективно реалізовувати кондитерські вироби за ціною 600 грн./т., тому що це принесе максимальний прибуток і найвищу рентабельність. Виходить, оптимальний із ціни з урахуванням попиту буде відповідати 600 грн./т.

В 1999 році фабрика кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому перегляд відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але й при впливі ринкової кон'юнктури (тобто іноді й убік зниження по окремих групах і видам продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту).

Політика фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема :

для прискорення оборотності коштів надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату продукції (розмір знижки протягом року становив 2%);

надавалися знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).

Середній сумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному році зменшений і склав 6.0% (1998 рік - 9.1%).

4. Правові аспекти ціноутворення на підприємстві

4.1 Роль цін і ціноутворення в економіці держави

У всіх економічних системах, без винятку, держава регулює економіку. У сучасній ринковій економіці таке регулювання здійснюється в менших масштабах, чим, приміром, в адміністративно-командній системі, але економічна роль держави все-таки велика.

Державне регулювання економіки - це система типових заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснюваних відповідними правочинними державними установами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Як відомо, можливість державного регулювання економіки з'являється по досягненню певного рівня розвитку економіки, концентрації виробництва й капіталу. Це необхідно, тому що наростають проблеми, труднощі, з якими й покликане впоратися державне регулювання економіки.

Макроекономічна теорія пояснює необхідність державного регулювання економіки різними проявами недосконалості ринку, наданого самому собі. Мова йде про наступні прояви:

1. Недосконалість конкуренції, що виражається в тім, що на деяких галузевих ринках можуть виникати (і виникають) монополії, які, якщо цьому не протидіє держава, завдають шкоди добробуту суспільства.

2. Існування численних товарів, необхідних суспільству, які або не пропонуються ринком, або, якщо й пропонуються, то в недостатній кількості. Таких товарів багато в сферах освіти, охорони здоров'я, науки, культури й ін.

3. Наявність зовнішніх ефектів, типовий приклад яких - забруднення навколишнього середовища, нанесення господарюючими суб'єктами екологічного збитку суспільству, фізичним і юридичним особам.

4. Неповнота ринків, типовим прикладом яких є ринок медичних і пенсійних страхових послуг.

5. Недосконалість інформації, у багатьох відносинах представляющей собою суспільний товар, що не може бути зроблений без активної участі держави в більш-менш достатній кількості.

6. Безробіття, інфляція, економічна нерівновага, що особливо різко проявляється в періоди криз і депресій.

7. Нерівномірний перерозподіл доходів, що, якщо держава не приймає мір, ставить під погрозу суспільну стабільність.

8. Існування товарів і послуг обов'язкового плану (наприклад, початкове утворення), споживати які індивідів може змусити тільки державу, а ніяк не ринок.

Із зазначених вище, а також інших проявів недосконалості ринку випливає не тільки сама по собі необхідність державного регулювання, але ще й економічні функції держави, які й реалізуються за допомогою такого регулювання.

Якої ж цілі ставить перед собою держава в політику регулювання економіки? Насамперед , підтримка макроекономічної рівноваги й забезпечення суспільного відтворення. Це - глобальні цілі. Вони перед державою постають завжди. Крім того, цілі можуть мінятися залежно від характеру економічного розвитку в кожний даний проміжок часу. З урахуванням цього цілями державної економічної політики можуть бути:

1.підтримка збалансованого суспільного виробництва;

2.стимулювання зростання виробництва

3.забезпечення повної зайнятості;

4.підвищення ефективності суспільного виробництва;

5.справедливий розподіл доходу;

6.стабільність цін, отже, не допущення інфляції;

7.збереження природного й навколишнього середовища й т.д.

Але ці цілі можуть бути досяжні лише в поєднанні. Наприклад, стимулювання зростання виробництва й підвищення його ефективності хоча й можна ставити як мету, але друге не обов'язково припускає перше. З іншого боку, між цілями можуть виникнути конфлікти. Наприклад, між підвищенням ефективності виробництва й збереженням навколишнього середовища. Отут - то й виникає ще одна мета державного регулювання - згладжування протиріч між цілями економічної політики, зняття конфліктів між ними.

Вільна калькуляція ціни не означає її повній стихійності й неприборканості. У більшості розвинених країн миру на різних етапах економічного розвитку проводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, у Німеччині й США тільки в 70- х роках були скасовані вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між промисловістю й торгівлею) ціни, постійно знижується роль цін, що рекомендуються, (торговельні фірми можуть трохи змінювати рівень цін, пропонований виробником при поставках).

Регульовані ціни - це ціни, на величину яких впливає держава. Існують економічні й адміністративні методи регулювання цін. Економічне регулювання цін в умовах ринку здійснюється через податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й митну політику. Всі ці інструменти регулювання перебувають у компетенції державних органів. Економічні методи регулювання ефективні в умовах бездефіцитної збалансованої економіки.

Можна виділити три основних методи впливу держави на ціноутворення:

1. Фіксація цін. Держава використовує наступні основні способу фіксації цін: використання цін прейскурантів. Прейскуранти цін на товари й послуги - це офіційний збірник цін і тарифів, затверджуваний і видаваний міністерствами, відомствами, державними органами ціноутворення. Кількість цін, установлюваних за допомогою прейскурантів, може бути дуже різним: близьким до 100% в умовах твердого тотального контролю держави за рівнем цін і незначним, близьким до нуля - у випадках переважно ринкового способу ціноутворення. Звичайно регулюванню за допомогою прейскурантів ціни підприємств монополістів: електроенергія, газ, нафта, комунальні послуги, транспорт. Ціни на дану продукцію викликають мультиплікаційний ефект в економіці, тому їхня фіксація на певному рівні сприяє стабілізації всієї економічної ситуації й визначає ступінь стабільності цін у всіх інших сферах. Самим важким тут є визначення рівня, на якому повинна бути зафіксована ціна в прейскуранті. Фіксація цін на рівні вище ринкової ціни приводить до стану надлишку пропозиції на ринку, фіксація цін на рівні нижче ринкової ціни - до дефіциту.

- фіксування монопольних цін. Держава фіксує ціни підприємств, що займають домінуюче положення на ринку, що дозволяє йому вирішальним образом впливати на конкуренцію, доступ на ринок і рівень цін, що в остаточному підсумку обмежує волю дії інших учасників ринку. Вирішити питання про тім чи є дане підприємство домінуючої чи ні, допомагає антимонопольне законодавство.

- заморожування цін. Даний підхід використовується у випадку виникнення диспропорцій у цінах або кризових ситуаціях в економіці й проводиться винятково з метою стабілізації положення. Доцільним уважається застосування заморожування цін тільки в короткостроковому періоді.

2. Регулювання цін за рахунок установлення граничних рівнів цін (установлення верхнього або нижнього ліміту цін), введення фіксованих коефіцієнтів стосовно прейскурантних цін, установлення граничних надбавок, регламентація основних параметрів, що впливають на формування ціни (порядок формування витрат, максимальний розмір прибутку, розмір і структура податків), установлення максимального розміру разового підвищення цін, визначення й регулювання цін на продукцію й послуги державних підприємств.

3. Регулювання системи вільного ціноутворення за рахунок законодавчого регламентування ценообразовательной діяльності учасників ринку, обмеження несумлінної конкуренції. Даний спосіб впливу держави на процес ціноутворення полягає у введенні ряду заборон:

- заборона на демпінг - заборона на продаж товару нижче собівартості його виробництва з метою усунення конкурентів. Дана практика особливо актуальна, якщо на ринку є лідер, що прагне витиснути конкурентів з ринку або не допустити їхнього проникнення на даний ринок. Крім того, така заборона широко застосовується в практиці міжнародної торгівлі з метою запобігти проникненню на ринок агресивних імпортерів продукції, що мають низькі витрати виробництва;

- заборона на несумлінну цінову рекламу - подібна реклама створює в споживачів ілюзію зниження цін з метою залучення їхньої уваги до товару;

- заборона на вертикальне фіксування цін - заборона виробникам диктувати свої ціни посередникам, оптовій і роздрібній торгівлі.

- заборона на горизонтальне фіксування цін - заборона на угоду декількох виробників про підтримку цін на продукцію на певному рівні, у випадку, якщо сукупна частка ринку цих підприємств буде забезпечувати ним домінуюче положення на ринку. Подібне обмеження особливо актуально в умовах олигополистического ринку. Однак його легко ігнорувати, наприклад, якщо підприємства - олигополисты домовляться між собою не про єдину ціну, а про єдину методику вирахування витрат і визначення ціни на кінцеву продукцію.

В умовах розвинутого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії в першу чергу залежать від цілей, переслідуваних фірмою на ринку. Це, як правило, максимізація прибутку або частки на ринку, досягнення стабільного положення. У процесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, цінова еластичність попиту, психологічне сприйняття ціни), повні й граничні витрати, ціни й можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу руху товарів, законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.

Регулювання цін дозволяє зупинити невиправданий ріст цін, пом'якшувати вплив інфляційних процесів, установлювати ціни залежно від змін економічних умов і т.д. У теж час установлення регульованих цін приводить до відриву їх від реальних умов ринку, обмежує конкуренцію, гальмує переливши капіталу, обмежує інвестиції, стримує ділову активність.

Регулювання цін - норма сучасної економіки всіх країн миру. Всі держави регулюють ціни. Наприклад, у США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Японії частка регульованих цін становить від 25% до 40%, у Китаї більше 50%. Більшість країн регулює (установлює) ціни на паливно-енергетичні ресурси, продукцію машинобудування й сільського господарства. Що ж стосується роздрібних цін, то набір регульованих цін менше й складається від обставин.

У багатьох словниках ціна трактується як грошове вираження вартості одиниці товару. Можна зустріти й таке формулювання: "Ціна відбиває кількість грошей, за яке продавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю товару, і є найважливішою економічною категорією". У даному визначенні мова йде про два види цін. Ціна продавця (ціна пропозиції товару) - це кількість грошей, що продавець хоче одержати від продажу товару. Ціна покупця (ціна попиту на товар) - кількість грошей, що покупець здатний і згодний сплатити за товар. Ринкова ціна (ціна продажу товару, ціна угоди) - ціна, погоджена продавцем і покупцем, тобто ціна, по якій реально буде проданий товар.

Від рівня ціни залежать:

- величина прибутку комерційної організації;

- конкурентоспроможність організації й продукції;

- фінансова стійкість підприємства.

Ціна як економічна категорія виконує ряд найважливіших функцій.

Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію тієї або іншої продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, комплектуючих на виготовлення товару. В остаточному підсумку, ціна відбиває не тільки величину сукупних витрат виробництва й обіги товарів, але й розмір прибутку.

В обліковій функції ціна служить засобом вирахування всіх вартісних показників. До них відносять як кількісні показники - валовий внутрішній продукт (ВВП), національний доход, розмір капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсяг продукції фірм, підприємств і галузей, так і якісні - рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача й інші.

Таким чином, ціна використовується для визначення ефективності виробництва, служить орієнтиром прийняття господарських рішень, найважливішим інструментом внутріфірмового планування.

Розподільна функція ціни полягає в тому, що держава через ціноутворення здійснює перерозподіл національного доходу між галузями економіки, державним і іншими її секторами, регіонами, соціальними групами населення.

Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім є джерелом нагромадження дорожніх фондів, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду зайнятості населення й інших, а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ і акцизів).

Функція збалансування попиту та пропозиції виражається в тім, що через ціни здійснюється зв'язок виробництвом і споживанням, пропозицією та попитом. Ціна служить гнучким інструментом для досягнення відповідності попиту та пропозиції.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва проявляється найбільш повно в умовах ринкової економіки. За допомогою механізму цін відбувається переливши капіталів у сектори економіки й виробництва з більше високою нормою прибутку.

Стимулююча функція ціни проявляється в тім, що ціна за певних умов може стимулювати прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення випуску продукції й попиту на неї. Це пов'язане з тим, що ціни диференційовані залежно від технічного рівня і якості продукції. По цих же причинах ціни можуть робити й дестимюючий вплив на виробництво.

Таким чином, ціни грають винятково важливу роль у розвитку економіки країни в цілому й для кожного окремо взятого суб'єкта господарювання. Звідси випливає значимість політики в області ціноутворення.

Певну роль у ціноутворенні відіграє держава, здійснюючи регулюючу функцію. В умовах недосконалого ринку виникаюча рівноважна ціна не сприяє оптимальному стану й стабільності в суспільстві. Тому держава шляхом установлення регульованих цін цілеспрямовано створює нові умови рівноваги. Але при цьому необхідно враховувати наступні моменти:

- по-перше, установлювана державою ціна не може досить швидко мінятися під впливом змін попиту та пропозиції, тому може виникати дефіцит або затоварення продукції, що не знаходить збуту;

- по-друге, повна відмова держави від втручання в процес ціноутворення позбавляє суспільство можливості впливати на рівень цін галузей і підприємств, а також позбавляє населення соціальної підтримки, особливо його малозабезпечених шарів.

Тому в умовах ринку, необхідність державного регулювання ціноутворення підсилюється.

Важливим для підприємства є урахування фактора державного регулювання цін. Держава за допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.

4.2 Правові аспекти державного контролю за цінами

Процес ціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:

- постановка мети (завдання) ціноутворення;

- визначення рівня попиту на даний вид продукції;

- оцінка витрат виробництва й ступені регулювання цін на продукцію;

- аналіз цін і товарів конкурентів;

- вибір методу ціноутворення;

- розрахунок вихідної ціни виробу;

- облік впливу на ціну виробу додаткових факторів;

- установлення остаточної ціни.

Вибір і оцінка стратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великої уваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самим віддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожне з напрямків розвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегії на збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв'язано зі зниженням цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано для підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет, наприклад збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних параметрів і забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному разі цінова політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона постійно міняється зі зміною ситуації на ринку.

Для ефективної реалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідно визначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставити можливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринкового попиту.

При визначенні ринків збуту необхідно враховувати:

- сфери діяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ці ринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;

- територіальну географію ринків;

- особливості міського й сільського ринків;

- відмінності ринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточного попиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцеве споживання. Ринки інвестиційного попиту - ринки основних фондів і матеріальних оборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, так і різною еластичністю попиту.

На етапі встановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієї продукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неї виражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотній залежності, тобто чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію. Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат.

Цінова стратегія підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу перебуває товар. Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока; на фазі росту - трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує знижуватися.

Важливим для підприємства є урахування фактора державного регулювання цін. Держава за допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесено Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента Украї-ни "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів).Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства.

Закон України "Про ціни і ціноутворення" не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України "Про державну податкову службу в Україні", крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 ст. 11 зазначеного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотно відрізняються, у Законі України "Про ціни і ціноутворення" доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами.

Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

- здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

- одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

- обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

- вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

- зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

- накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена законами України "Про ціни і ціноутворення" (ст. 14) та ."Про підприємства в Україні" (ст. 23), іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, уся необгрунтоване одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необгрунтоване одержаної суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржено в арбітражному суді.

Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі господарюючі суб'єкти. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в арбітражному суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства про ціни.

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

Вся необґрунтовано одержана підприємством сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства. Крім того, в позабюджетні фонди стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду у безспірному порядку.

Підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання необґрунтованої виручки. Необґрунтовано одержана суб'єктом господарювання виручка, що підлягає вилученню в доход бюджету, обчислюється:

- при порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, що регулюються уповноваженими органами, -- як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

- при неправильному застосуванні вільних цін замість фіксованих або регульованих (декларованих) -- як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та цінами, які повинні застосовуватися згідно з вимогами законодавства;

- при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично невиконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі -- як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Певні дії суб'єкта господарювання регламентуються як порушення порядку встановлення і застосування цін та за які накладаються економічні санкції. До них, зокрема, належать:

- нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

- застосування вільних цін і тарифів на продукцію (послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;

- застосування цін на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодавства граничний;

- застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов'язкового декларування їх зміни;

- завищення або заниження розміру передбачених законодавством податків та обов'язкових зборів, що включаються до структури ціни, або їх невключеня до структури ціни, що регулюється;

- включення до структури у регульованих цін (тарифів) непередбачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;

- включення у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично невиконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

- застосування цін і тарифів з порушенням інших запроваджених методів регулювання.

Державна інспекція контролю за цінами Міністерства економіки України, державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі проведених ними перевірок і матеріалів перевірок, здійснених фінансовими та іншими контрольними органами, приймають рішення про вилучення суми, необґрунтовано одержаної суб'єктами господарювання внаслідок порушення державної дисципліни цін, і застосовують штрафні санкції. Рішення складається за формою у трьох примірниках, один з яких направляється порушнику, другий залишається у справах органу державного контролю за цінами, який прийняв це рішення.

4.3 Здійснення державного контролю за ціноутворенням на підприємстві

Державна інспекція з контролю за цінами в області - територіальий орган Держцінінспекції - урядового органу державного управління в складі Міністерства економіки.

Відповідно до Закону № 507 контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснюється вповноваженим Кабінетом Міністрів України органом, а саме Державною інспекцією по контролі за цінами (Положення № 1819). Держінспекція підзвітна й підконтрольна Міністерству економіки.

Відповідно до даного документа посадові особи Державної інспекції по контролі за цінами наділені досить серйозними повноваженнями, зокрема , вони мають право:

- проводити перевірки бухгалтерських книг, звітів, калькуляцій і інших документів, пов'язаних з формуванням, установленням і застосуванням цін і тарифів, а також знайомитися з установчими документами й свідченням про державну реєстрацію й т.п. ;

- одержувати від підприємств письмові пояснення, довідки, документи з питань, що виникають під час перевірки порядку формування, установлення й застосування цін, а також документи, що підтверджують економічну обґрунтованість цін (тарифів) на товари, роботи й послуги;