2) А2 > П2 (швидкореалізуємі активи більше короткострокових зобов'язань). Дане співвідношення вказує на те, що в ВАТ "ХТЗ" є можливість зміни поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Тобто за умови, що підприємство зможе швидко реалізувати готову продукцію і кредитори зможуть погасити дебіторську заборгованість, воно зможе погасити короткострокові кредити і позики, а можливо і частково кредиторську заборгованість.

3) А3 < П3 (повільно реалізовані активи менше довгострокових зобов'язань). Дана умова характеризує перспективну ліквідність підприємства. На кінець звітного періоду перевищення пасивних статей над активними трохи знизилося, але все рівно це свідчить про можливість виникнення проблем у підприємства в майбутньому зі своїми довгостроковими зобов'язаннями.

Таблиця 2.2 Аналіз ліквідності балансу

Актив	На початок року	На кінець року	Пасив	На початок року	На кінець року	Надлишок (+) чи недолік (-) платіжних засобів
						на початок року	на кінець року
А1. Найбільш ліквідні активи	334,4	564,4	П1. Найбільш термінові зобов'язання	77286,9	88023,2	-76952,5	-87458,8
А2. Швидкореалізуємі активи	72191,9	63317,2	П2. Короткострокові пасиви	5862,6	28914	+66329,3	+34403,2
А3. Повільнореалізуємі активи	173314,7	156117	П3. Довгострокові пасиви	222278,6	164308,8	-48963,9	-8191,8
А4. Важкореалізуємі активи	365875,3	330266,2	П4. Постійні пасиви	306288,2	269018,8	+59587,1	+61247,4
Баланс	611716,3	550264,8	Баланс	611716,3	550264,8	-	-

4) Остання умова ліквідності балансу є балансуючою: вона автоматично виконується при дотриманні перших трьох. У нашому випадку, виходячи з вищеописаних умов, виконуватися не може, що свідчить про фінансову нестійкість підприємства. І якщо перевищення П3 над А3 відносно мале, то у випадку найбільш ліквідних активів і термінових зобов'язань ситуація вимагає термінового виправлення і збільшення частки коштів.

Крім якісних визначень ліквідності зробимо кількісну оцінку: розрахуємо коефіцієнти, що відбивають платоспроможність підприємства і доповнюють аналіз ліквідності балансу.

Останній не дозволяє оцінити можливості підприємства по погашенню короткострокової заборгованості підприємств. Визначимо так само платоспроможність підприємства, тобто здатність погасити заборгованість за рахунок засобів, якими воно розподіляє.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідність підприємства, мається на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, яка вимагає негайного погашення.

У кращому ступені платоспроможність підприємства характеризують коефіцієнти ліквідності (покриття):

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

коефіцієнт швидкої ліквідності або "критичної оцінки";

коефіцієнт поточної ліквідності або загального покриття;

Розглянемо ці показники.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошового покриття):

(2.3)

де - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- кошти і їх еквівалентні (стор. (230-240) активу балансу);

- короткострокові фінансові вкладення (стор. 220 активу балансу);

- поточні зобов'язання (П1 + П2).

Найбільш ліквідними статтями оборотних коштів є грошові кошти, які розподіляє підприємство на рахунках у банку й у касі, а також у виді цінних паперів. Відношення коштів до короткострокових зобов'язань називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Це найбільш твердий критерій платоспроможності, що показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена негайно. Це платоспроможність на дату складання балансу.

,

=.

Значення цього коефіцієнта не повинне опускатися нижче 0,2. У нашому випадку величина їх просто мізерна. Коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 0,004 на 2005 і 0,005 на 2004 роки. Ці показники невеликі, тому що обсяг коштів підприємства невеликий і цілком відсутні короткострокові фінансові інвестиції, у той час як сума поточних зобов'язань підприємства значна.

Коефіцієнт критичної ліквідності (фінансового покриття):

,(2.4)

де - коефіцієнт критичної ліквідності;

ДЗ - дебіторська заборгованість (розділ 2 активи балансу, стор. 150-210);

- інші оборотні активи (розділ 2 активи, стор. 250).

Цей коефіцієнт відбиває можливості погашення короткострокових зобов'язань у перспективі за умови, що будуть здійснюватися своєчасні розрахунки з дебіторами. Це платоспроможність на період тривалості обороту дебіторської заборгованості.

,

Оптимальна величина цього коефіцієнта складає 0,7-0,8. Коефіцієнт критичної ліквідності в 2004 році трохи вище оптимального значення, це говорить про платоспроможність підприємства на період тривалості обороту дебіторської заборгованості, а в 2005 році нижче оптимального значення, що говорить про його неплатоспроможність. Короткострокові зобов'язання підприємства перевищують суму грошових коштів підприємства, короткострокових фінансових вкладень, дебіторської заборгованості й інших оборотних активів підприємства.

Коефіцієнт поточної ліквідності (загального покриття):

,(2.5)

де - коефіцієнт поточної ліквідності;

- оборотні кошти підприємства (підсумки розділів 2 і 3 активи балансу).

Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності відображує, чи досить у підприємства засобів, які можуть бути використані їм для погашення короткострокових зобов'язань протягом майбутнього року.

Відповідно до стандартів вважається, що цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах між 2 і 2,5, що дозволяє оборотним засобам, що знаходиться в підприємства, погасити борги по короткострокових зобов'язаннях. Крім того, особлива увага при аналізі цього коефіцієнта звертається на його динаміку. У 2005 році коефіцієнт загального покриття був близький до оптимального, а в 2004 році його значення стало вище оптимального, що характеризує платоспроможність підприємства на період тривалості обороту оборотних коштів. Однак це досягається, в основному, не за рахунок коштів і їхніх еквівалентів, а за рахунок запасів підприємства і дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Коефіцієнти ліквідності доповнюються розрахунком коефіцієнта співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості ():

,(2.6)

деКЗ - кредиторська заборгованість (стор. 530-600 розділу 4 пасиву балансу).

Відхилення від нього показує, наскільки вище або нижче величина заборгованості покупців і платників перед даним підприємством (ДЗ), заборгованості даного підприємства перед постачальниками, працівниками й іншими особами (КЗ).

Оптимальне значення цього коефіцієнта дорівнює одиниці. У 2004 році співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості не було оптимальним, а в 2005 році більш близьке до оптимального значення. У 2004 і 2005 роках вище була дебіторська заборгованість. Перевищення дебіторської заборгованості сповільнило оборотність оборотних коштів і ведення господарської діяльності. Високий рівень дебіторської заборгованості є однією з головних причин неплатоспроможності ВАТ "ХТЗ" і невідповідність коефіцієнтів покриття оптимальним значенням.

Прибутковість суб'єкта, що хазяює, характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютним показником служить сума прибутку, одержувана підприємством, відносним - рівень рентабельності.

Для розрахунків цих показників ми будемо використовувати звіт підприємства про фінансові результати за 2004 і 2005 р. (таблиці Б3, Б4 додатку Б ). Протягом 2005 року ВАТ "ХТЗ" одержало чистого доходу від реалізації продукції на суму 350493 тис. грн. Собівартість реалізованої продукції склала 348891 тис. грн. При цьому отримано валового прибутку на суму 1602 тис. грн. Інші операційні доходи в 2005 році склали 20539 тис. грн. Адміністративні витрати склали 13305 тис. грн, витрати на збут - 8632 тис. грн., інші операційні витрати склали 29553 тис. грн. При цьому підприємство понесло збитки від операційної діяльності на суму 29349 тис. грн.

Збитки від позареалізаційної діяльності склали 37212 тис. грн. Податок на прибуток від позареалізаційної діяльності склав 268 тис. грн. Чистий збиток на підприємстві за 2005 рік склав 37479 тис. грн.

Рентабельність роботи підприємства визначається прибутком, який воно одержує. Показники рентабельності відображують, наскільки ефективно підприємство використовує свої засоби з метою одержання прибутку.

Для характеристики рентабельності використовуються наступні показники: Загальна рентабельність підприємства ():

,(2.7)

де - прибуток від звичайної і надзвичайної діяльності до оподатковування; - середня вартість майна підприємства (валюта балансу).

Цей показник показує, наскільки ефективно і прибутково підприємство веде свою діяльність. Загальна рентабельність підприємства в 2005 році зменшилася на 10,38%.

Чиста рентабельність підприємства ():

,(2.8)

де - прибуток від звичайної діяльності.

Показник основної діяльності за 2005 рік зменшився в порівнянні з 2004 роком на 10,41%.

Порівнюючи результати формул 2.7. і 2.8., бачимо, що показники загальної і чистої рентабельності практично не відрізняються, що вказує на те, що структура використання прибутку не помінялася.

Чиста рентабельність власного капіталу ():

,(2.9)

де - середня величина власного капіталу (розділ 1 пасиву балансу).



Для підприємств, що працюють на правах акціонерних компаній, основним показником оцінки ступеня прибутковості вкладених капіталів прийнято вважати процентне відношення чистого прибутку підприємства до його власного капіталу.

Саме цей показник, що має назву коефіцієнт рентабельності власного капіталу, відіграє важливу роль при оцінці рівня котирування акцій акціонерних компаній на біржі.

У 2005 році величина цього коефіцієнта упала на 22,48%.

Порівнюючи результати формул 2.8 і 2.9, видно, що чиста рентабельність усього капіталу і власного капіталу в 2005 році різко зменшилася і стала негативною. Але якщо в 2004 році чиста рентабельності власного капіталу перевищувала чисту рентабельність підприємства, то в 2005 році рентабельність підприємства стала нижче за рентабельність власного капіталу.

Загальна рентабельність виробничих фондів ().

,(2.10)

де - середня вартість виробничих фондів. Розраховується як середньоарифметична величина залишкової вартості основних фондів (розділ 1 активу) і середньорічних залишків матеріальних оборотних коштів (стор. 100-140 і 270) на початок і кінець року.



Характеристика прибутковості доповнюється аналізом ефективності керування підприємства. Для цього розрахуємо такі показники:

Чистий прибуток на 1 грн. реалізованої продукції (обороту) ():

,(2.11)

деРП - виторг від реалізації за винятком ПДВ і акцизного збору.

коп.

коп.

У 2005 році величина чистого прибутку на 1 грн. реалізованої продукції зменшилася на 18,31 копійку.

2. Прибуток від реалізації продукції на 1 грн. реалізованої продукції (обороту) ():

,(2.12)

де - валовий прибуток.

 коп.

коп.

У 2005 році величина чистого прибутку на 1 грн. реалізованої продукції зменшилася на 15,34 копійки.

3. Загальний прибуток на 1 грн. реалізованої продукції ():

,(2.13)

коп.

коп.

У 2005 році величина загального прибутку на 1 грн. реалізованої продукції зменшилася на 18,24 копійки.

Виходячи з динаміки коефіцієнтів і аналізу даних таблиці 2.3 видно, що загальна тенденція фінансового стану і зміни прибутку носить негативний характер. Якщо в 2004 році підприємство приносило прибуток, то в 2005 році стало збитковим.

Таблиця 2.3 Аналіз чистого прибутку

Найменування показника	На попередній рік	На звітний рік	Відхилення від попереднього року
			тис. грн	%
1. Валовий прибуток (збиток)	+51147,6	+1602,3	-49545,3	-96,88
2. Прибуток (збиток) від операційної діяльності	+26191,9	-29349,2	-55541,1	-212,05
3. Прибуток (збиток) від участі в капіталі	-	-	-	-
4. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності і до оподатковування	+26191,9	-37211,7	-63403,6	-242,07
5. Податок на прибуток	-	+267,6	+267,6	-
6. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподатковування	+26191,9	-37479,3	-63671,2	-243,1
7. Надзвичайний прибуток (збиток) після оподатковування	-	-	-	-
8. Чистий прибуток (збиток)	+26191,9	-37479,3	-63671,2	-243,1

Основними причинами збитковості продукції ВАТ "ХТЗ" у 2005 році стали:

1) вилучення оборотних коштів унаслідок не повернення боргу державним лізинговим фондом за відвантажену продукцію в 1998-1999 р.р. у розмірі 35 млн. грн., що принесло збитків більше чим 30 млн. грн., унаслідок цього - залучення кредитних коштів, що привело до додаткових витрат на виплату відсотків (5 млн. грн.).

2) у 2005 році, вперше з 2002 року, була відсутня закупівля тракторів виробництва ВАТ "ХТЗ" державним лізинговим фондом за рахунок бюджету. Ця форма підтримки й АПК, і виробника тракторів була гарантованим джерелом коштів, які складали в річному обсязі реалізації протягом 2000-2001 р.р. 23-25%;

3) реалізація продукції заводу власними силами в умовах вторинного ринку, формованого енерготрейдерами, з якими завод розраховувався за енергоносії тракторами, ціни якого збиткові для заводу.

4) реформування відносин власності в АПК, що привело до погіршення фінансового стану сільського господарства і скоротило до мінімуму попит на тракторну техніку.

5) зменшення обсягу виробництва продукції в порівнянні з запланованим на 15% у зв'язку з обмеженням в енергоспоживанні.

6) мали місце непередбачені витрати по ремонту основних засобів (знос яких складає близько 60%);

7) постійний ріст цін на матеріали і комплектуючі вироби при відносно стабільних цінах на трактори через низьку платоспроможність сільгоспвиробників - основних споживачів продукції ВАТ "ХТЗ".

Фінансово стійким є підприємство, що за рахунок власних коштів покриває кошти вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості, у термін розплачується за своїми обов'язками.

Широко використовуваним прийомом аналізу звітності є вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких заснований на існуванні визначених співвідношень між окремими статтями звітності. Ці коефіцієнти, які називаються фінансово-оперативними показниками, становлять великий інтерес для економістів, оскільки, по-перше, дозволяють визначити те коло відомостей, які важливі для користувачів фінансової звітності з погляду прийняття рішень; по-друге, надають можливість глибше оцінити положення даної звітної одиниці в системі господарювання і тенденції його зміни. Великою перевагою коефіцієнтів є також і те, що вони згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно перекручувати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим утрудняти їхнє порівняння в динаміку. Фінансову стійкість характеризують за допомогою наступних коефіцієнтів:

Коефіцієнт автономії ():

,(2.14)

де - власний капітал підприємства (підсумок роздягнула 1 пасиву балансу).

У 2004 році коефіцієнт автономії не перевищував оптимальні значення (0,4-0,6) і був оптимальним. Це означає, що підприємство може працювати автономно, незалежно від зовнішніх джерел і що всі зобов'язання можуть бути покриті за рахунок його власних коштів. У 2005 році цей коефіцієнт знизився, однак залишився оптимальним.

2. Коефіцієнт маневреності ():

,(2.15)

деВОК - власні оборотні кошти.

Величина власних оборотних коштів розраховується по наступній формулі:

,(2.16)

деОЗ - основні засоби та інші необоротні активи (підсумок розділу 1 активу балансу).

Оптимальне значення цього коефіцієнта дорівнює 0,5. Він показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами.

Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при хитливій кредитній політиці.

У нашому випадку цей коефіцієнт дуже низький. Це негативно характеризує роботу підприємства. Наше підприємство в 2004 і 2005 році не мало у своєму розпорядженні кошти, які знаходилися в мобільному стані.

3. Коефіцієнт фінансової стійкості ():

,(2.17)

деДП - довгострокові пасиви (підсумок роздягнула 2 пасиви балансу);

- валюта балансу

Оптимальне значення цього коефіцієнта дорівнює 0,6. У 2004 і 2005 році значення цього коефіцієнта було близьким до оптимального, але все-таки підприємство не було фінансово стійким і залежало від зовнішніх джерел у силу зменшення власного капіталу.

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів підприємства власними коштами ():

,(2.18)

деОА - оборотні активи (розділ 2 активу балансу)

Оптимальне значення даного коефіцієнта більше 0,1. В даному випадку він характеризує те, що оборотні активи підприємства не забезпечені власними коштами, а сформовані за рахунок позикових коштів.

Коефіцієнт співвідношення позикових й власних коштів ()

,(2.19)

деПК - позикові кошти (стр. 480+620 пасиву балансу)

ВК - власні кошти (стр. 380+430+630 пасиву балансу)

Цей коефіцієнт показує, що підприємство має оптимальне співвідношення: сума позикових коштів дорівнює сумі власних коштів, що свідчить про достатню наявність у підприємства власних коштів

Коефіцієнт майна виробничого призначення ():

,(2.20)

деОЗ - вартість основних засобів;

КВ - вартість капітальних вкладень;

У - вартість устаткування (усі перераховані вище показники містяться в розділі 1 активу балансу);

ВЗ - вартість виробничих запасів;

НЗП - вартість незавершеного виробництва (останні два показники містяться в розділі 2 активу)

Вважається, що оптимальне значення даного коефіцієнта повинне дорівнювати або перевищувати 0,5. У 2004 і 2005 роках коефіцієнт майна виробничого призначення є оптимальним, що свідчить про достатню наявність у підприємства майна виробничого призначення для здійснення господарської діяльності.

Коефіцієнт забезпеченості запасів власними засобами ():

,(2.18)

деЗ - запаси (містяться в розділі 2 активу).

Коефіцієнт показує, яка частина запасів і витрат формується за рахунок власних коштів. Чим вище цей коефіцієнт, тим вище можливість підприємства дістати прибуток від своєї діяльності. Оптимальні значення знаходяться в межах 0,6-0,8. У нашому випадку, як видно з розрахунків, підприємство не може приносити прибуток і є цілком збитковим.

Динаміка змін показників фінансового стану підприємства ВАТ "ХТЗ" приведена в таблиці 2.4.

Аналізуючи таблицю 2.4, можна зробити висновок про фінансовий стан ВАТ "ХТЗ" показники прибутковості різко погіршилися в 2005 році. Особливо коефіцієнт чистої рентабельності власного капіталу, чистого прибутку на 1 грн. реалізованої продукції, а також загального прибутку на 1 грн. реалізованої продукції. Це свідчить про збитковість підприємства.

Показники фінансової стійкості здебільшого стали гірше, крім коефіцієнта співвідношення позикових й власних коштів, що є оптимальним. Це говорить про те, що підприємство не має мобільних засобів, фінансово не стійко і залежить від позикових засобів, у нього є майно виробничого призначення для здійснення господарської діяльності.

Показники ліквідності не досягли, в основному, оптимальних значень, але спостерігається позитивна динаміка їхнього росту.

Таблиця 2.4 Зведена таблиця показників, що характеризують фінансовий стан підприємства

Найменування показника	Оптимальні значення показників	На 2004 рік	На 2005 рік	Зміна під кінець року (+,-)
Показники прибутковості:
1. Рентабельність продукції	-	4,28	-6,76	-10,38
2. Рентабельність основної діяльності	-	4,28	-6,81	-10,41
3. Загальна рентабельність	-	4,86	-7,71	-12,57
4. Чиста рентабельність власного капіталу	-	8,55	-13,93	-22,48
5. Чистий прибуток на 1 грн. реалізованої продукції	-	7,62	-10,69	-18,31
6. Прибуток від реалізації продукції на 1 грн. реалізованої продукції		14,88	0,46	-15,34
7. Загальний прибуток на 1 грн. реалізованої продукції		7,62	-10,62	-18,24
Показники фінансової стійкості:
1. Коефіцієнт автономії	0,4-0,6	0,5	0,489	-0,011
2. Коефіцієнт маневреності	0,5	-0,2	-0,23	-0,03
3. Коефіцієнт фінансової стійкості	0,6	0,5	0,49	-0,01
4. Коефіцієнт забезпечення оборотних активів підприємства власними коштами	0,1	-0,25	-0,29	0,04
5. Коефіцієнт співвідношення позикових й власних коштів	1	0,997	1,05	0,053
6. Коефіцієнт майна виробничого призначення	0,5	1,36	1,42	0,06
7. Коефіцієнт забезпеченості запасів власними засобами	0,6-0,8	-0,77	-0,88	-0,11
Показники платоспроможності:
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2-0,25	0,004	0,005	0,001
2. Коефіцієнт критичної ліквідності	0,7-0,8	0,872	0,546	-0,326
3. Коефіцієнт поточної ліквідності	2,0-2,5	2,9	1,86	-1,04
4. Коефіцієнт співвідношення дебіторської до кредиторської заборгованості	1	1,31	1,13	-0,18

2.2 Аналіз ціноутворення на підприємстві

Розрізняють чотири основних типи ринків або ринкових структур: чиста конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Досліджуване підприємство - ВАТ "ХТЗ" можна віднести до олігополії. Даний висновок був зроблений на основі аналізу наступних фактів:

ВАТ "ХТЗ" створювалося в 30-х роках минулого сторіччя в період екстенсивного підйому виробництва як один з перших і найбільших заводів з виробництва сільськогосподарської техніки. Харківський тракторний завод поряд з Мінським повинний був забезпечувати своєю продукцією великі промислові регіони СРСР і країн СЕВ. Після розвалу Радянського Союзу ХТЗ виявився єдиним великим підприємством сільськогосподарського машинобудуванням. Таким чином, ВАТ "ХТЗ" при переході до ринку виявилося в умовах диференційованої олігополії. Досліджуване підприємство не є монополістом, тому що крім нього продукцію сільськогосподарського машинобудування випускають такі виробники як Південний машинобудівний завод (м. Дніпропетровськ), Мінський тракторний завод, Харківський завод самохідних шасі, Челябінський тракторний завод, Владимирський тракторний завод.

Для проникнення на ринок заводу ХТЗ (як і вищезгаданих виробників сільгосптехніки) ніяких бар'єрів не існувало, тому що під час будівництва підприємств не існувало ні інших яких-небудь підприємств аналогічного профілю, ні ринку взагалі. На даному етапі цих бар'єрів не існує через відсутність змови між перерахованими підприємствами про недопущення нових фірм-виробників на ринок і, найголовніше, відсутності надприбутків, що залучають нові підприємства в цю галузь.

Вид продукції, яку випускає ВАТ "ХТЗ", сам по собі визначає тип ринку. Більшість підприємств світу, що випускають продукцію автомобілебудування працюють на ринках диференційованої олігополії, тому що дана продукція дуже матеріало-, науко- і трудомістка, і досягнення великих прибутків можливо лише при досягненні ефекту масштабу, що саме по собі визначає обмеженість кількості фірм, які виготовляють дану продукцію.

Універсальної теорії олігополії не існує. Справа в тім, що реакція конкурентів на ті чи інші дії олігополіста може бути дуже різною. Кожному припущенню про характер цієї реакції відповідає своя модель олігополії. Проте, для всіх моделей олігополії характерні деякі загальні риси. Олігополія є переважною формою сучасної ринкової структури. Це такий тип ринку, на якому кілька фірм контролюють його основну частину. При цьому номенклатура продукції може бути як невелика (нафта), так і досить велика (автомобілі, хімічна продукція).

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який випускається. Продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни або кількість продукту, який випускається, то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність, визнаючи, що зміна ціни на їхню продукцію або обсяг продукції, яка випускається, викликає реакцію конкуруючих фірм, і з цією реакцією вони повинні будуть рахуватись. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

Поводження олігополії завжди визначається двома силами, які діють у протилежних напрямках. Перша сила -- це проста зацікавленість фірм у максимізації сукупного прибутку галузі за допомогою змови і спільних дій фірм, якби вони були б єдиним максимізуючим прибуток монополістом. Друга сила, що впливає на поводження олігополіста,-- це егоїстична зацікавленість кожного продавця в максимізації своїх власних прибутків, навіть якщо в результаті цього зменшиться загальна величина прибутку галузі.

Коли найбільша фірма (у тому числі досліджуване підприємство) володіє 60-80% ринку, вона завжди може вибрати вигідну для неї лінію поведінки, змушуючи дрібні фірми наслідувати за нею. Для такої домінуючої на ринку фірми дуже зручно залишити невелику частку ринку дрібним конкуруючим фірмам, а на власній частині поводитися як монополіст, формально не будучи монополістом.

За рахунок ефекту величезних масштабів виробництва питомі витрати домінуючої фірми настільки низькі, що навіть при монопольному поводженні встановлювані нею ціни невеликі.

Ця модель ефективна для нормально функціонуючого підприємства, що домінує на ринку, тобто, підприємства, що ефективно здійснює свою діяльність і одержує прибуток. Для підприємства, яке не одержує прибутку, усі розмови про його максимізацію і встановлення цін нижче цін конкурентів за рахунок ефекту масштабів стають безпредметними. У такий спосіб дана модель не може бути застосована для ВАТ "ХТЗ" у даний період часу.

Під політикою розуміють загальні принципи, які компанія збирається дотримувати в сфері встановлення цін на свої товари і послуги. Під стратегією ціноутворення, відповідно розуміється набір методів, за допомогою яких ці принципи можна реалізувати на практиці. Про наявність у підприємства політики цін можна говорити в тому випадку, якщо воно ставить перед собою питання: "які витрати треба мати, щоб заробити прибуток при тих ринкових цінах, яких ми можемо домогтися?". Тобто важелем регулювання рівня прибутку є зміна витрат. Для того щоб з'ясувати яку цінову політику застосовує ВАТ "ХТЗ", необхідно з'ясувати які методи формування ціни застосовуються на підприємстві і які цілі воно перед собою ставить.

Як відомо, існує дві основні системи ціноутворення: ринкове ціноутворення, що функціонує на базі взаємодії попиту та пропозиції, і централізоване державне ціноутворення - формування цін державними органами. У період заснування і велику частину свого існування ціноутворення на продукцію ВАТ "ХТЗ" здійснювалося директивним способом. При розвалі єдиної економічної системи і переході від адміністративно-командної планової економіки до ринкової Харківський тракторний завод також був змушений перейти на новий шлях економічного розвитку. Централізований завод був перетворений в ВАТ, контрольний пакет акцій якого як і раніше належав державі. Однак, не дивлячись на те, що рівень цін на продукцію визначається самим підприємством, механізм формування цін залишився колишнім - витратним. Даний факт можна пояснити тим, що формування ринкової економіки в Україні ще далеко від завершення, а так само тим, що таке величезне підприємство, зв'язане з великою кількістю ресурсних галузей, не здатне самостійно й у короткий термін перейти до нових економічних відносин.

Як говорилося вище, рівень цін формується не стихійно, а відповідно до витратного механізму ціноутворення. Такі методи забезпечують розрахунок продажної ціни на товари і послуги за допомогою додатка до витрат або собівартості їхнього виробництва якоїсь конкретної величини. Дана сукупність методів підрозділяється на:

1) метод "витрати плюс";

2) метод мінімальних витрат;

3) метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки до неї;

4) метод цільового ціноутворення.

З усіх вище названих різновидів витратних методів на ВАТ "ХТЗ" в основному застосовується метод цільового ціноутворення. На його основі підприємство розраховує собівартість на одиницю продукції з урахуванням обсягу продажів, що забезпечує одержання наміченого прибутку. Якщо собівартість трансформується через зменшення або збільшення завантаження виробничих потужностей і обсягів збуту, використовуються показники ступеня завантаження виробничих потужностей з урахуванням впливу кон'юнктури й інших факторів, після чого визначають ціну продажу на одиницю продукції (у даному випадку тракторів), що при цих умовах забезпечила б цільовий прибуток. Але при цьому методі ціна підраховується виходячи з інтересів самого підприємства і, на жаль, не приймається до уваги відношення покупця до ціни, що розраховується. Тому настільки важливе визначення ціни з орієнтацією на попит, з урахуванням стану конкуренції на ринку.

Також на аналізованому підприємстві застосовується метод "витрати плюс". Ціноутворення за принципом "витрати плюс" застосовується через внутрішньо властивий ринок невизначеності з приводу попиту на товар і складності визначення граничних витрат. Принцип "витрати плюс" являє собою прагматичний спосіб рішення проблеми реальної оцінки граничного доходу і граничних витрат. У цьому випадку олігополіст використовує формулу або методику для визначення витрат на одиницю продукції, і до витрат додається надбавка для того, щоб визначити ціну. Однак витрати на одиницю продукції змінюються в зв'язку зі зміною обсягу виробництва, і тому фірма повинна брати визначений типовий або плановий рівень виробництва. Звичайно витрати розраховуються на основі припущення стандартного обсягу продажу і рівня завантаження устаткування. Стандартна ціна калькулюється шляхом додавання до середніх витрат на одиницю стандартного обсягу необхідної кількості доходу. Кінцеве визначення цінової політики відбувається на базі стандартної ціни, як основи цінового рішення, за винятком невеликих змін убік підвищення або зниження, щоб врахувати діючу чи можливу конкуренцію, ділову кон'юнктуру, довгострокові стратегічні цілі та інші фактори.

Таким чином, ціноутворення за принципом "витрати плюс" має особливі переваги для підприємств, які виготовляють багато найменувань продукції, і які, в іншому випадку, зштовхнулися б з важким і дорогим процесом приблизного визначення умов попиту і витрат для, можливо сотень, різних найменувань. Насправді фактично неможливо правильно розподілити загальні накладні витрати. Головні труднощі його застосування - складність визначення рівня додаткової суми, оскільки немає точного способу або форми її розрахунку.

Витратний метод (у тому числі застосовуваний на ВАТ "ХТЗ" метод "витрати плюс") має дефект, який не можливо усунути. У багатьох випадках величину питомих витрат на одиницю продукції, яка власне і повинна бути основою ціни при цьому підході, неможливо визначити до того, як ціна буде встановлена. Причина цього проста і показана на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Реальна залежність між ціною та витратами в умовах ринкової системи

Конфлікти між фінансистами і маркетологами з питання політики цін звичайно виникають на тих підприємствах, де керівництво не зробило чіткого вибору між двома альтернативними підходами до ціноутворення: витратним і ціннісним (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Різні підходи до ціноутворення

Також існують такі підходи до ціноутворення, як активне та пасивне.

Пасивне ціноутворення - це встановлення цін строго на основі витратного методу. Тобто ціна товару визначається витратами на його виробництво і величиною прибутку, що забезпечує процес розширеного відтворення. У цьому випадку нижньою припустимою межею ціни є собівартість продукції, а верхня межа визначається можливістю реалізації товару в терміни, що забезпечують необхідну оборотність оборотних коштів.

Активне ціноутворення - це коли через керування цінами досягається потрібна величина продажів і відповідна їй величина середніх витрат, що в підсумку виводить фірму на бажаний рівень прибутковості операцій. Цей підхід припускає, що при встановленні ціни виробник у першу чергу орієнтується на ціни конкурентів. При цьому нижньою межею ціни є також витрати на виробництво виробу, а верхнім - максимально припустима ціна, що дозволяє компенсувати збитки, викликані падінням попиту на виріб через його дорожнечу.

Як при першому, так і при другому підході на рівень ціни товару впливають його якісні (функціональні) можливості. Але в першому випадку це відбувається не прямо, а побічно, через величину витрат на його виробництво, зміна яких неминуче обумовлена розширенням функціональних характеристик виробу. Характеристики товару прямо впливають на його ціну, що визначається шляхом їхнього порівняння з характеристиками аналогічних товарів.

Більш глибокий аналіз цих двох підходів у ціноутворенні дає підставу припустити, що в їхній суті закладені ті ж самі критерії, логічні побудови і зв'язки. Принципових відмінностей вони не мають, а відрізняється лише тим, якому критерію віддається перевага критерію витрат чи критерію ціни конкурента. А це, насамперед, визначається умовами, у яких діють товарно-грошові відносини.

2.3 Аналіз технології виробництва, організації праці та її мотивації

Технологічний процес - частина виробничого процесу, яка пов'язана зі зміною форми, розмірів і властивостей матеріалів.

Розроблювальний технологічний процес повинен оптимально поєднувати найбільш повні можливості технологічного устаткування й оснащення при прогресивних режимах обробки, мінімальних витратах (трудових і матеріальних) і найменшої технологічної собівартості.

Технологічний процес повинен бути прогресивним, має задовольняти вимогам креслення і його технічних умов, забезпечувати підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції, що випускається, повинен задовольняти вимогам безпеки праці, промислової санітарії, має сприяти застосуванню САПР і АСУ.

Технологічний процес проходить ряд взаємозалежних етапів, що виконуються відповідно до існуючої системи документації.

Відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТУ 14.205-83 технологічність конструкції - сукупність властивостей виробу, що визначають його пристосованість до досягнення оптимальних витрат при виробництві, експлуатації, ремонті при заданих показниках якості, програмі і при конкретних виробничих умовах.

Технологічність характеризує якість виробів. Оцінка технологічності може вестися по якісних і кількісних показниках.

Основні задачі, які вирішуються при аналізі технологічності конструкції деталі, зводяться до можливого зменшення трудомісткості і металоємності. Проаналізувавши конструкцію деталі шків вентилятора 60-13102.40 можна відповісти на запитання про технологічність даної деталі: плоскі поверхні деталі є рівнобіжними; при свердленні отворів вхідна і вихідна поверхні є перпендикулярними до осі отвору; відстань між отворами допускає обробку на агрегатному верстаті; зовнішня форма деталі допускає одночасну обробку декількох зовнішніх поверхонь.

Об'єктом аналізу є шків вентилятора 30-13102.40, установлений на валу водяного насосу. Він передає крутячий момент від колінчатого валу двигуна через шків колінвалу на водяний насос, вентилятор, генератор. Деталь виготовляється з чавуну марки СЧ, заготівка - відливка, що підлягає механічній обробці.

, коефіцієнт використання металу досить високий.

Таким чином, шків вентилятора є технологічною конструкцією.

Розробка технологічного процесу - це комплексна система взаємодії методів і засобів технічної підготовки виробництва, що обумовлюють складання технологічної документації на основі широко застосовуваного стандарту технологічних режимів (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 Заводський технологічний процес виготовлення шківа вентилятора

№ операції	Найменування і зміст операцій	устаткування
000	Заготівельна
005	Токарська	1ДО 282
010	Токарська	1ДО 282
015	Свердлильна	2Н 135
020	Токарська	1А 730
025	Слюсарна	Г-70-125
030	Балансувальна	Г-258
032	Слюсарна	Г-70-125
035	Промивання
040	Контроль	Пост ОТК
042	Здавальна
045	Транспортна	Эл. кар.

Аналізуючи заводський технологічний процес обробки шківа вентилятора, дійдемо висновку, що він є недосконалим. У базовому заводському технологічному процесі механічної обробки для балансування деталі застосовується балансувальний верстат моделі F528, штучний час на даній операції було 2,16 хв., балансування проводилось одним свердлом.

В даному дипломному проекті пропонується на 030 операції застосувати спеціальний балансувальний напівавтомат моделі МС 0285-21, що забезпечить зниження основного часу обробки деталі.

Організація праці

Наукова організація праці - це найбільш раціональна, а також сама ефективна в техніко-економічному, соціальному і психологічному відношенні, сполучення техніки і людей в одному виробничому процесі на основі досягнень науки і передової практики. Систематичне удосконалення організації праці є неодмінною умовою підвищення рівня організації рівня виробництва і управління в цілому. Організація праці на підприємстві ґрунтується на організації окремих робочих місць хоча і не зводиться тільки до цього. Система організаційно-технічних заходів по удосконаленню організації робочих місць включно наступні основні етапи:

Удосконалення технологічної основи організації праці. Багато питань організації праці виходять з прийнятих технологічних схем і рішень. Тому доцільно перш за все визначити цілі і об'єктивну необхідність виконуваних на даному місці операції.

Удосконалення планування і оснащення робочого місця. Ця робота зводиться перш за все на виготовлення схеми фактичного планування і порівняння її з типовим або рекомендованим відділом нот підприємства.

Удосконалення обслуговування робочих місць. Аналіз в цій області проводиться в цілях виявлення можливостей безперебійної ритмічної роботи.

Удосконалення умов праці на робочому місці. З цією метою вивчається санітарно-гігієнічні і естетичні характеристики виробничої сфери і порівнюється з науковими нормативами. Велике економічне і соціальне значення має також впровадження науково-обґрунтованих режимів праці і відпочинку.

Нормування праці

Нормування праці, тобто установлення його кількості якості для виконання будь-якої роботи є одним із основних засобів управління організації праці. Нормування праці на підприємстві включає розробку і затвердження різних типів трудових норм. Кожен вид праці перш за все може виміряний його тривалістю, тобто робочим часом. Тому основним видом трудової норми часу є норма часу.

В цеху № 12 (складальний цех) складається звіт про виконання норм виробутку. Дані цього звіту представлені в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Звіт про виконання норм виробутку в цеху № 12 за лютий 2005 року

Професії	Рівень виконання норм виробутку, %	Всього, чол..	Середній % виконання
1. Комплектувальник виробів	0	0	3	6	2	11	138,0
2. Контролер	0	0	0	1	0	1	148,6
3. Маркувальник	0	0	2	2	2	6	145,2
4. Монтажник	0	1	2	4	10	17	150,9
5Складальник виробів	0	0	2	3	2	7	168,3
6. Слюсар	0	1	17	18	8	44	148,0
7. Слюсар-складальник	0	1	0	0	0	1	137,5
8. Складальник виробів	0	1	0	0	3	4	142,3
Всього:	0	4	26	24	29	91	147,35

Згідно з даними таблиці 2.6 можна зробити висновок, що робітники в цеху № 12 значно перевиконують норми виробітку, тому, що середні відсотки дуже високі ().

Оплата праці

Однією з найважливіших функцій правління є організація заробітної плати, як конкретної форми призначення закону розподілу по праці.

Підрозділам планується ФМП в залежності від стану ФМП об'єднання, складності продукції, що випускається, і значення підрозділу від планового фонду заробітної плати по посадовим оплатам. Планування фонду заробітної плати (ФЗП):

,(2.19)

де - фонд заробітної плати за планом; - фонд заробітної плати баз - норматив прироста ФЗП - приріст об'єму виробництва.

Планування продуктивності праці:

,(2.20)

де - продуктивність праці за планом;

- продуктивність праці базова;

- завдання по темпу росту продуктивності праці.

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ВАТ "ХТЗ"

3.1 Нові напрямки у витратних методах ціноутворення

Успішне завоювання ринку в умовах товарного насичення може бути забезпечене на основі інтеграції й одночасного використання пасивного й активного підходів до ціноутворення. При розробці і підготовці до виробництва нових або поліпшених виробів виробник, прогнозуючи верхню межу ціни, змушений орієнтуватися на ціну виробів-конкурентів і, виходячи з її можливого рівня, визначати максимально прийняту величину витрат на виробництво, тобто нижня межа ціни.

Таким чином, ціна на новий або удосконалений виріб повинна, з одного боку, сприяти постійному і стійкому попиту на нього, а з іншого боку - забезпечити не тільки просте відтворення, але й одержання прибутку. Отже, ціна повинна знаходитися в верхньому інтервалі і між верхньою і нижньою межами. Визначення верхньої і нижньої меж дозволяє установити "ціновий коридор" і дати прогнозну оцінку ступеня оволодіння ринком у залежності від установленої ціни усередині "коридору".

У зв'язку з цим найважливішою і дуже складною задачею при прогнозуванні і проектуванні нових виробів є правильне визначення "цінового коридору".

Як показано в аналітичній частині, на ВАТ "ХТЗ" в основному застосовуються витратні методи ціноутворення, а саме цільовий і метод "витрати плюс".

На думку фахівців, найбільше поширення в процесі розрахунку ціни промисловими компаніями одержали середньозатратний та маржиналістський методи ціноутворення. Перший метод застосовується на ВАТ "ХТЗ" і був описаний вище. Другий (маржиналістський) ґрунтується не на середніх, а на граничних витратах.

При калькуляції ціни за допомогою середньозатратного методу до розрахунку приймаються всі постійні та перемінні фактичні або нормативні витрати (у рідких випадках витрати минулого фінансового року або прогнозовані витрати) на виробництво товару.

Розглянемо особливості маржиналістського методу. Відомо, що зі зміною обсягів виробництва фірми в короткостроковому періоді постійні її витрати нееластичні, отже, граничні витрати визначаються в основному перемінними витратами. В основному - тому, що необхідні і постійні витрати (амортизаційні, експлуатаційні витрати), але тільки ті, які безпосередньо зв'язані з випуском продукції. На практиці це досягається шляхом розрахунку перемінної частини постійних витрат (з обліком того, що інша частина буде відшкодована в довгостроковому періоді, що збігається з життєвим циклом продукту), які включаються в калькуляцію ціни. Таким чином, маржиналістські витрати є відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягу виробництва

Розрахуємо ціну маржиналістським методом і порівняємо отримані дані з ціною, розрахованою середньозатратним методом для моделі трактора ХТЗ-121 (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Розрахунок ціни за допомогою маржиналістського і середньозатратного методів

№ п/п	Елементи калькуляції	Калькуляція, грн.
		Середньозатратний метод	Маржиналістський метод
1	Змінні витрати	59645,5	59645,5
2	Постійні витрати	32116,91	12846,76 (40% від прямих постійних витрат)
3	Прибуток (10% від 1+2)	9176,241	7249,23
4	Ринкова ціна (1+2+3)	100938,71	79741,49

Ціна, при розрахунку якої не були прийняті до уваги причини, що привела до збитковості ВАТ "ХТЗ" у 2005 році.

Розглядаючи таблицю, неважко помітити, що ціна, розрахована за маржиналістським методом на 21197,21 грн. менше тієї, яка розрахована на підставі середніх витрат. Цю перевагу фірми можуть використовувати не тільки на внутрішніх ринках, але і в зовнішньоекономічній діяльності. Зміни ж у структурі витрат фірм в умовах сучасного ринку створюють об'єктивні умови для більш широкого використання маржиналістського методу ціноутворення.

При визначенні верхньої межі ціни шляхом зіставлення функціональних характеристик нового виробу з виробом-аналогом найбільші труднощі викликає вартісна оцінка функцій, властивих новому виробу. Вирішити цю проблему можна шляхом визначення величини витрат, зв'язаних з виконанням цих же функцій за допомогою виробів які уже виробляються, їхніх комбінацій будь-якими доступними в даних умовах способами. Цей підхід ґрунтується на припущенні, що у визначених конкретних умовах реальні потреби можуть бути задоволені, однак способи (варіанти) їхнього задоволення будуть розрізнятися організаційно і технічно, а отже, будуть відрізнятися і витрати на їхнє здійснення.

Виходячи з цього, верхньою межею ціни на новий виріб з розширеними функціональними можливостями в порівнянні з аналогом буде сукупна вартість здійснення усіх функцій, властивих новому виробу, за допомогою інших виробів-аналогів або іншим способом у необхідних обсягах і у встановлений термін.

При такому рівні ціни споживачу даних функцій вигідний будь-який можливий спосіб задоволення потреби за допомогою нового виробу, що володіє розширеними функціональними можливостями, або з застосуванням комбінації інших виробів або способів, у сукупності забезпечуючих ті ж функції.

Рівновигідність умов для споживача визначається рівною сумою його витрат на досягнення мети при використанні нового виробу або за допомогою базового виробу з застосуванням додаткових засобів і ресурсів. Це дає підставу припустити, що обсяги реалізації нових виробів і виробів-аналогів будуть приблизно однаковими, що забезпечить рівень завоювання ринку новими виробами в межах 50%. Половина ринку залишається охопленою виробами-конкурентами.

При рівні ціни на новий виріб, що не перевищує ціну базового виробу , можна з високою імовірністю припустити повне витиснення з ринку базового виробу, тобто оволодіння ринком на 100%. Визначення верхньої і нижньої меж ціни на підставі пропонованих принципів дозволяє позначити "ціновий коридор", що забезпечує охоплення ринку новими виробами в межах від 50 до 100%. Прогнозуючи, таким чином, прийнятний для виробника рівень ціни на новий виріб, можна установити максимально можливий ступінь охоплення ринку, і навпаки, орієнтуючись на бажаний ступінь охоплення ринку, можна визначити відповідну їй ціну нового виробу.

Зробимо розрахунок ціни і частки ринку для нової удосконаленої моделі трактора Т-150-09, аналогом якої є Т-150-05-12. Конкурентом моделі Т-150-09 є трактор МТЗ-25ФМ, що випускається Мінським тракторним заводом. Дані, використовувані в розрахунках, приведені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Ціни на трактори

Моделі тракторів
Т-150-09	73996
Т-150-05-12		67375
МТЗ-25ФМ			82535

Величина "цінового коридору" в інтервалі між верхньою межею ціни на новий виріб () і ціною базового виробу () являє собою вартість нових додаткових функцій. () властивому перспективному виробу, але за умови, що вони будуть реалізовуватися за допомогою базового виробу в сукупності з іншими засобами, тобто:

,(3.1)

.

Оскільки нижня межа ціни на новий виріб, який дорівнює ціні базового виробу, гарантує повне завоювання ринку, а верхня межа ціни забезпечує оволодіння лише половиною ринку (50%)., то можна визначити величину зміни частки охоплення ринку (), що приходиться на одну гривню вартості додаткових функцій:

, чи ,(3.2)

.

Представляється, що такий підхід дозволяє установити закономірність зміни ступеня проникнення на ринок нового виробу в залежності від рівня ціни на нього. Така закономірність має лінійний характер і описується моделлю:

,(3.3)

.

,(3.4)

,

деD - прогнозований ступінь охоплення ринку новими виробами, %;

- ступінь додаткового охоплення ринку, що показує яку частку ринку "захопить" підприємство в межах цінового коридору від 50 до 100%;

- передбачуваний рівень ціни на новий виріб, грн.

На підставі цієї закономірності можна визначити припустимий рівень ціни на новий виріб (), що забезпечує той чи інший ступінь охоплення ринку, тобто установити рівень конкурентноздатності перспективного виробу в залежності від ціни на нього:

,(3.5)

грн.

Аналіз показує, що прогнозований ступінь завоювання ринку новим виробом () у залежності від рівня ціни на нього () описується лінійною функцією, представленої на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Лінійна залежність частки охоплення ринку від рівня ціни на новий виріб

Значення характеризує прогнозований ступінь оволодіння ринком новим виробом за умови, що ціна на нього буде дорівнювати ціні базового виробу . Значення відповідає максимально можливому ступеню оволодіння ринком при ціні на новий виріб на рівні верхньої межі .

Якщо ціна на нові вироби з розширеними функціональними можливостями нижче ціни базового виробу , це свідчить про наявний "запас" конкурентноздатності нового виробу і можливості розширення ринку збуту. При рівні ціни, що перевищує верхню межу , конкурентноздатність виробу знижується настільки, що необхідно вирішувати питання про доцільність освоєння його виробництва.

У нашому випадку , це говорить про те, що модель трактора Т-150-09 конкурентноздатна і, вийшовши на ринок з цією продукцією, ХТЗ зможе охопити 71,84% ринку.

Крім перерахованих вище методів ціноутворення для аналізу цінової політики підприємства необхідно провести аналіз беззбитковості. Цей аналіз має своєю метою визначити, яким повинний бути обсяг продажів для того, щоб підприємство могло без сторонньої допомоги покрити усі свої витрати, не одержуючи прибутку. Такий аналіз - по суті чисто механічний, і хоча необхідні допущення часом знижують його точність, він дозволяє одержати грубу оцінку обсягу, який повинний бути забезпечений для того, щоб підприємство не мало збитків. Цей аналіз звичайно має більше значення для позикодавця, чим для інвестора, оскільки його, насамперед, хвилює питання про життєстійкість компанії і її здатності до обслуговування боргу, у той час як інвестор шукає для себе варіанти з високою нормою прибутку. У будь-якому випадку аналіз беззбитковості допомагає визначити найважливіший етап на життєвому шляху підприємства - крапку, у якій засобів, які виручаються від продажів, стає досить для оплати понесених їм витрат.

При проведенні аналізу беззбитковості необхідно мати на увазі, що витрати виробництва і витрати обертання товарів формують дві складові, одна з яких зростає пропорційно збільшенню виробництва (обсягу реалізації товарів), а інша практично не залежить від кількості зробленої продукції (реалізованих товарів) і від того, росте або падає обсяг операцій.

Усі витрати підприємства можуть бути умовно підрозділені на дві частини: перемінні витрати та постійні. Перші змінюються пропорційно обсягу виробництва, другі залишаються стабільними при зміні обсягу виробництва. Приведемо дані ВАТ "ХТЗ" по тракторах:

1) Ціна одиниці продукції - 88162,36 грн.

2) Обсяг виробництва - 3005 шт.

3) Прийнятий обсяг виробництва - 3050 шт.

4) Перемінні витрати на одиницю продукції - 59645,5 грн.

5) Постійні витрати загального обсягу продукції, що випускається - 96511314,55 грн.