Побудова моделі прогнозування цін на ПВХ-конструкції
Аналіз ринку металопластикових конструкцій. Позиція підприємства на регіональному ринку, проблеми ціноутворення та побудування його моделі. Методика розробки моделі прогнозування цін на ПВХ-конструкції, аналіз та оцінка її адекватності на сьогодні.
| Рубрика | Экономико-математическое моделирование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.11.2013 |
| Размер файла | 270,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Через два - три роки половина вітчизняного ринку ПВХ - профілів буде належати десяти - п'ятнадцяти великим компаніям.
Що стосується металопластикових вікон, то звичайно споживачу слід звертати увагу на профільну систему, склопакет, фурнітуру, ущільнювач та армування. Спеціалісти пояснюють, що великі показники по кофіцієнту теплопередачі, які має якісна профільна система, забеспечується багатокамерністю конструкцій, товщиною зовнішніх стінок, достатньою монтажною шириною (не менш 60 мм), а також застосуванням теплої дистанційной рамки (пластикової зі стальним стержнем всередині або теплою металевої).
По відгукам спеціалістів, в першу чегру споживач звертає увагу на зовішній вигляд профілю, його білизу, глянець, масивність та монтажну ширину. Замовник дуже раціонален та розбірливий у виборі металопластикових вікон. Тому зараз для покупців головними якостями є ціна, споживці властивості, енергозберігання та умови оплати, які може запропонувати компанія.
2. Методи та моделі ціноутворення
2.1 Обзор методів ціноутворення
Переходячи до методів ціноутворення, слід мати на увазі, що основними факторами які забеспечують прийняття правильного цінового рішення, є:
1) витрати;
2) попит;
3) конкуренція.
Витрати (собівартість), пов'язані з виробництвом та реалізацією товару, визначають ту мінімально можливу ціну, за якою підприємець може реалізувати продукцію без збитків для себе.
При зростанні поодиночних витрат фірма зазвичай намагається підвищити ціну, хоча це й призводить до зниження об'єму продажу.
З іншого боку, будь - яке зниження поодиноких витрат дає фірмі можливість знизити ціну. Збільшити об'єм продажу та тримати більшу частку прибутку, тобто витрати визначаються нижньою межою ціни.
Попит (платоспроможність) на товар визначає максимально можливу ціну, за яку можно продати поданий товар у заданому об'ємі на конкретному ринку.
Коли росте попит (крива попиту зсовується праворуч), фірма може підняти ціну на свій товар. Що забеспечує відповідне зростання прибутку від реалізаціі одиниці продукціі та загальної маси прибутку.
Та, навпаки, при зменшині попиту (крива зсовується ліворуч) фірма повинна буде знизити ціни, якщо буде прагнути зберігти кількість продаж на попередньому рівні, тобто попит визначає верхню межу ціни.
Конкуренція, точніше, ціни товарів - конкурентів та товарів - заміників дають середній рівень, на який фірмі слід орієнтуватися при призначенні ціни.
Чим більше конкурентів у фірми, тим більша верогідність того, що вона втратить своїх споживачів, якщо підвищіти ціну.
З іншого боку, фірма також змушена буде знизити ціни на свою проукцію, якщо це не роблять конкуренти.
Слід пам'ятати, що на монопольному та на олігопольному ринках у випаку, якщо олігополісти вступають у змову та діють як колективний монополіст, конкуренція, як ціноутворюючий фактор відсутня і рівень ціни визначається тільки з урахування двох основних факторів з трьох: витрати та попит, тобто конкуренція (коли вона є) визначає середній рівень цін [7].
Ці основні міркування, котрими керуються при призначенні ціни, в узагальненому вигляді представленні у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 - Фактори, якими керуються при призначенні ціни
|
Низька ціна |
Можлива ціна |
Висока ціна |
|||
|
Отримання прибутку при такій ціні відсутня |
Собівартість товару |
Ціни конкурентів і ціни товарів-замінників |
Попит визначений винятковими достоїнствами товару |
Формулювання попиту при такій ціні не можливо |
Фірми, вирішуючи проблему встановлення цін, повинні обирати собі засіб ціноутворення, в якому враховувалися б як мінімум один з трьох факторів (краще, якщо декілька).
Відповідно всі відомі методи ціноутворення поділяють на слідуючи групи:
1) з орієнтацією на витрати;
2) з орієнтацією на корисність продукціі;
3) з орієнтацією на попит;
4) з орієнтацією на конкуренцію;
5) на основі виявленя рівноваги поміж витрат виробництва, попитом, конкуренцією.
Ціль розрахунків с використанням ціх методів ціноутвореня - звужує діапазон цін, у рамках якого і буде потім обрана кінцева ціна товару.
Однак перед вибором кінцевої ціни фірма повинна розглянути ряд додаткових міркувань, загалом, від обраної стратегії залежить:
1) стратегія преміального ціноутворення (підвищення цін);
2) стратегія нейтрально ціноутворення (середніх цін);
3) стратегія прориву (занижених цін).
Таким чином, при стратегіі нейтрального ціноутворення необхідно орінтуватися на методи встановлення цін, орієнтованних на конкуренцію, при стратегіі цінового прориву необхідно враховувати ціни конкурентів та витрати та становлювати ціну нище ціни конкурентів, але вище витрат.
При стратегіі преміального ціноутворення слід враховувати ціни конкурентів та попит та встановлювати свою ціну вище цін на аналогічні товари, але не вище цін, забеспечюючих попит на товар.
Вибір метода ціноутворення пов'язан також з можливостями отримання початкової інформаціі, необхідної для практичного використання того чи іншого метода:
- Найбільш доступна інформація про витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією того чи іншого товару;
- Складніше у ряді випадків отримати інформацію про ціни конкурентів та цінах на товари - замінники;
- Найскладніше отримати достовірну інформацію про попит (та його еластичність) на той чи інший товар (у будь - якому випадку вона відібражає вчорашній попит).
Розглянемо деякі конкретні методи ціноутвореня.
Правильне цінове рішення, як вже зазначалось, повинно враховувати:
- попит;
- витрати;
- конкуренцію.
Нема готових формул, які могли б врахувати вагу та значення цих факторів. Однак є декілька достатьо простих методів, які доцільно використовувати при встановленні цін. Вони можуть бути розділені на три групи:
- ціноутворення з орієнтацією на витрати;
- з орієнтацією на попит;
- з орієнтацією на конкуренцію.
Метод ціноутворення з орієнтацією на витрати.
Політика цін, орієнтована на витрати, ставить собі за ціль покриття всіх або, принаймні, значної частки витрат. Розрахунок витрат будується на основі данних виробничого обліку та плаування (з розрахунку собівартості).
З моделей ціноутворення, орієнтованих на витрати, найчастіше застосовується слідуюче:
1) метод пових витрат;
2) метод повернення інвестицій;
3) метод маржинальних витрат.
Метод повних витрат найбільше розповсюджен та полягає у підвищені ціни над витратами, забеспечуючим деякий рівень рентабельності. Більшість підприємств та організацій використовує цю модель шляхом додавання до витрат виробництва та обороту певного відсотка. Деякі підприємства ускладнюють цей метод введенням «спеціального» (зниженного) відсотка для певних клієнтів (наприклад уряд).
Формула для розрахунку ціни на основі повних витрат має вигляд:
P = C * (1 + dc/100), (2.1)
де P - нетто ціна;
C - повні витрати на одиницю продукціі (постійні та поточні);
dc - розмір рентабельності (прибутковості) до повних витрат.
Недоліком методу повних витрат є ігнорування поточноо попиту, споживчьої оцінки та конкуренціі, що ледве не сприяє визначенню оптимальної ціни. Наприклад, виробник продасть не 50 000, а 30 000 виробів. Його витрати на одиницю продукціі зростуть за рахунок збільшення частки постійних витрат, а очікуванний прибуток знизиться. Виходить, що цей метод можно застосовувати тоді, коли очікуванний об'єм продажу співпаде з реаьним, а це можливо лише при високій передбачуванності ринку, доброму знанні попиту та конкуренціі. Разом із тим, озглянутий метод ціноутворення залишається популярним з ряду причин:
А) підприємцям легше рієнтуватися на витрати, ніж на складно прогнозуємий попит;
Б) при використанні моделей повних витрат більшістю виробників галузі ціни набувають тенденцію до вирівнювання;
В) «спарведливість» моделі в цілому як для покупців, так і для продавців: останнім у будь - якому випадку забезпечується отримання закріпленного доходу, при цьому вони не можуть підвищіти ціну на товар при збільшенні попиту.
Метод рентабельності інвестування полягає у тому, що підприємство встановлює ціну такою, щоб вона забезпечила так званий рівень повернення інвестицій (РПІ).
Метод широко застосовується на підприємствах загального харчування, транспорту, зв'язку, у освітніх закладах та здравозахисті, тобто у організаціях, які обмежені в отриманні «сраведливого» та достатьнього прибутку від своєї діяльності. Таким чином, встановлення надбавки на витрати орієнтуються на певну величинь, забезпечуючу РПІ.
При встановленні ціни на основі рентабельності активів враховується мінімальна бажана норма рентабельності активіі. Він є ефективним у тому випадку, коли вартість активів, використовуємих у виробництві поданого виду продукціі, може бути точно визначена. Якщо це неможливо, то висока верогідність отримання неправильного результату та використання поданного метода стає недоцільним.
Для розрахунку застосовується слідуюча формула:
Ціна на основі рентабельності активів = сумарні витрати на одиницю + бажана норма рентабельності активів * загальна вартість задійснених активів / очікуванний об'єм виробництва.
А які ж вшляху виходу з ситуаціі, коли реальний об'єм продажу не досяг планованного? Перший можливий варіант дій - як умога скоріше збільшити об'єм продаж шляхом стимулювання збуту, що призводить до зниження витрат на одиницю продукціі. Крім того, необхідно створити цінові переваги, щоб переключити на себе хочя б частку попиту на продукцію конкурентів, а значить - знизити ціни. Таким чином, бажана ціль - отримання запланованного прибутку - стає менш досяжною, навіть при збільшенні виробництва та зниження цін.
Є й другий варіант дій (на перший погляд може здатися, що він заперечує логіці та взагалі небеспечен для фірми), скорочення об'єму виробництва та продажу. Однак саме цей варіант призведе до бажаної мети. Мети - отримання прибутку - можливо досягти, знизив крайній об'єм виробництва, тобто приблизивши точку беззбитковості до своїх виробничих можливостей. Крайній об'єм можливо знизити, зменшивни постійні витрати та збільшив ціни [8].
Нажаль, метод рентабельності інвестицій не враховує кон'юктури ринку, тобто при формуванні ціни орієнтован перш за все на внутрішні фактори.
Метод маржинальних витрат припускає використання системи обліку витрат «директ - хостінг». Сутність метода полягає у окремому обліку умовно - змінних та умовно - постійних витрат. Формування ціни відбувається шляхом додавання до загального розміру поточних витрат суми, яка покриває умовно постійні витрати та забеспечуючує нормальний прибуток (маржинальний прибуток). Таким чином, особливістю данного методу є розрахунок верхнього та нижнього краю ціни. Верхній край повинен забеспечити відшкодування усіх витрат та отримання плануємого прибутку. Нижній краї ціни орієнтован на покриття поточних витрат.
Метод маржинальних витрат враховує попит, і це є його принциповою відмінною особливістю. Іншою суттєвою перевагою цього методу є відмова від необхідності розподілу накладних витрат на одиницю продукту.
Метод ціноутворення з орієнтацією на попит.
При визначені ціни з орієнтацією на попит необхідно брати до уваги слідуюче:
1) Структура попиту. Для ціноутворення, перш за все, є важливим загальний попит (кількість, тип, групи споживачів), значення попиту для продукту, чи можно його замінити або доповнити, еластичність попиту.
2) Уявлення покупця про ціну. Покупець орієнтується сьогодні на ринок, ан якому він срівнює продукти одного роду та на цій основі отримує деяке уявлення про тем, скільки на його умку повинен коштувати данний продукт. Ця уява про ціну залежить в осоливості від користі продукту, яку він пропонує конкретному покупцеві.
3) Ціна попиту. Вона формується покупцем виходячи з його уявлення про ціну як грошовому висловленні цінності товару, споживчею здатністю. Невідкладності покупки.
4) Класифікація цін покупцем по їх рівням. Покупці завжди класифікують ціни продуктів по певним крітеріям цін: низькі, середні та високу.
5) Якість продукту та імідж продавця (виробника). В багатьох випадках покупець свою думку про купівлю або не купівю продукту здійснює на основі рівня ціни (дорого - добре; дешево - недоброякісно) або іміджа виробника (продавця) продукту, тому що йому для оцінки якості продукти невистачає інформаціі та т.і.
Метод визначення ціни з орієнтацією на попит заснован на очікуванній оцінкці вартості продукту споживачем, тобто на тому, скільки покупець готовий заплатити. Загальним для визначеня цін з орієнтацією на попит є визначення підприємцем залежності поміж цінами та об'ємами продукціі та вибору на цій основі таких цін, котрі б дозволлили досягти поставленної мети.
Визначення цін з орієнтацією на попит, знаходження функціі попиту здійснюється за допомогою усіляких тестів, лістів опиту, експериментів, спостережень за фактичними данними.
Визначеня цін з орієнтацією на конкуренцію.
В залежності від структури ринку, числа та сили конкурентів, однорідності продукціі підприємство обирає одне з трьох напрямків дій:
1) пристосування до ринкової ціни;
2) послідовне зниження цін;
3) послідовне підвищення цін (засноване на високій репутаціі та якості продукту).
Політика низьких цін, орієнтована на конкурентів, часто застосовується при вводі нових продуктів з метою швидкого залучення великої кількості покупців, використання переваг масового виробництва та усунення потенційних конкурентів [9].
Запропоновані напрямки дій не виключають один одного. Існує пов'язуючий ці моделі ціноутворення метод, який називається методом калькулятивного вирівнювання. Він використовується частіше при одночасному встановленні ціни на велику кількість товарів. Його специфіка полягає у відмові від витратно - орієнтованного ціноутворення на продукти, які є «індикаторами» можливостей підприємства. Сутність методу полягає у тому, що значення продуктів, які входять у кінцеву програму, неоднаково з точки зору їх впливу на кінцевий результат - це є наслідком конкретних умов конкуренціі та попиту. Високі прибутки, отримані за рахунок одних продуктів, повинні як найменше компенсувати збитки по реалізаціі інших.
У рамках цінової конкуренціі може застосовуватися значна кількість методів ціноутворення. Найпопулярнішими в умовах ринку став метод ціноутворення по існуючим цінам, який засновувається на оцінці конкурентів з меншою увагою до своїх витрат та попиту ан продукт. Підприємство може маневрувати, встановлюючи такіж, як у конкурентів, та також нищі або вищі ціни. У промислових олігополіях, які продають сталь, папір, добрива, зазвичай встановлюєть ціна, яка дорівнює ціні конкурентів. Найбільш підприємство обирає політику «слід за лідером». Вони змінюють свлої ціни зі змінами лідером частіше, а ніж цього потребує попит або витрати. Деякі підприємства впроваджують невеликі знижки або преміі, але коливання зазвичай невелике.
Метод цінових витрат вперше розроблена у Японіі. Сутність її полягає у тому, що плаування майбутньої собівартості продукціі починається з встановлення цільового значення, в яке слід вкластися, з тим, щоб продаж продукціі по існуючим ринковим цінам забеспечила не тільки покриття майбутніх витрат, але й отримання прибутку. Отже, верхнім обмеженням є ринкова ціна у тому регіоні, де припускається реалізація продукціі, позначеної до випуску.
Розглядаєма модель ціноутворення дуже розповсюджена. Оскіьки витрати на одиницю продукціі часіше з трудом підлягають оцінюівнню, покластися на конкурентні ціна - добре рішення питання. Однак можуть виникнути труднощі, пов'язані з відсутнєстю достовірної інформаціі про ціни конкурентів через пропонування останніх знижок або нарахування додаткових премій на ціну за обслуговування або установку. У цьому метод гарний тим, що встановлені ціни забезпечують гарантований прибуток, пом'якшують конкуренцію та стабілізують ринок.
До данного методу ціноутворення звертаються ті фірми, які не можуть точно визначити свої витрати на виробництво одиниці продукціі та вважають середні ціни, сформовані у галузі, доброю базою для визначення ціни на свої товари. Опираючись на цей метод, фірма позбавляється ризику, пов'язанног з призначенням своєї ціни, котру ринок може не прийняти. При такому підході до ціноутворення фірма, як правило, не змінює ціни у зв'язку з зміною її витрат або попиту. Вона зберігає ціни, поки зберігають свої ціни конкуренти. Зі зміною цін конкурентами фірма змінює свої ціни, хоча власні витрати виробництва та рівень попиту залишаються без змін.
2.2 Аналіз економіко-математичних моделей ціноутворення
Поняття модель спочатку застосовувалося як еквівалент поняття «взірець», «еталон». Зараз сфера його використання значно розширилась. З одного боку, воно потрапило практично у всі приватні науки, з іншого - стало ширше тлумачитися філософами та спеціалістами по методологіі науки: в багатьох випадках закони, теоріі, наукові картини світу розглядаються як моделі різних ієрархій. В цілому, процес познання інтерпретується як процес моделюваня.
Модель - це образ об'єкта або процеса, який уявляють, за допомогою знакових засобів або у матеріальній формі, відображаючий суттєві для конкретного дослідження властивості реального об'єкту та заміщуючий його у процесі дослідження.
Під моделюванням розуміють вивченя властивостей, характеристик та поведінки деякого реального об'єкту або системи, шляхом вивчення властивостей, характеристик та поведінки деякого іншого об'єкту, який називається моделю. Модель повинна мати властивості адекватності та повноти. Модель адекватна, коли її характеристик відповідають характеристикам реального об'єкту. Під повнотою моделі розуміють, те, що усі основні характеристики реального об'єкту відображені у моделі.
Основна властивість моделі - здатність заміщати об'єкт при дослідженні його властивостей. Це доцільно у слідуючих випадках:
- Об'єкт недосяжний для безпосереднього дослідження (він може не існувати, тільки проектуватися);
- Об'єкт можно дослідити безпосередньо, але таке дослідження потребує занадто багато часу (проблема у гінетиці), або занадто дорого (харакьтерно для іспиту надійності складних технічних систем та економічних експерементів), або неприпустимо по етнічним, гуманним та іншим міркуванням (наприклад, у медеціні).
- У досліджуємому об'єкті відбуваються процеси, аналогічні (формально) процесам істотно іншої природи, але добре відомими досліднику. Мова йде не про погіршення або спрощені експеримента, а про полегшення розуміння, пізнання реального об'єкту.
- Об'єкт настільки складен, що його безпосереднє дослідженя втрачає зміст через велику кількість сторонніх для данного дослідчення факторів. У цьому випадку модель виступає як засоб абстрагування від ціх несуттєвих факторів. Наприклад, у цілях спрощення задачі оперативного управління виробництвом на рівні цеху припустимо та доцільно розглядати людей - учасників виробництва тільки як елементи виробничьої структури, тобто характеризувати тільки спеціальністю та розрядом, абстрогуясь від інших характеристик.
Важливо підкреслити, що один й той же реальний об'єкт може відображати сукупність досить різноманітних моделей [10].
Основну задачу управління ціноутворенням можно сформулювати як встановлення ціни на такому рівні, котрий, враховуючи власні витрати виробництва, існуючу конкуренцію, споживчий попит та інші фактори ринкової взаємодіі, створював би умови для максимілізаціі прибутку на тривалу перспективу.
Ціноутворення - одна з найважливіших, ключьових проблем маркетинга. Адже, фактична ціна - це те, з чим у першу чергу стикається споживач, та вершина айсбергу діяльності підприємства, котра видна кожному. Саме тому питанню ціноутворення прсвячен ціла низка еконномічних дослідницьких статей, йому приділяється значна увага у всіх роботах по економічній теоріі та маркетингу в особливості.
Важливість ціноутворення у сучасному та макро, та миуро економічного життя потребує обгрунтованного та глибокого аналізу усіх пов'язаних з цим процесом факторів та проблем, потребує акумулювання сучасних знань економіки, бухгалтерського обліку, фінансового менеджменту, маркетинга, податкового та митницького законодавств, соціологіі та богатьох інших дісциплін.
Складність ціноутворення в першу чергу полягає у тому, що ціна - категорія кон'юктурна, розмір якої визначає цілий ряд факторів, діючих з різною силою у різних напрямках та у різні періоди часу. Конкретні ціни на товари та їх дінаміка є результатом комплексного та одночасного впливу всій сукупності факторів. На ціну має вплив не тільки фактори, пов'язані безпосередньо з виробництвом товару або послуги, але і цей комплекс інших економічних та біляекономічних аспектів. Вони можуть бути пов'язані з психологією покупця, та з його платоспроможністю, та з політичною ситуацією в країні та з цілями виробника та таке інше.
Кажучи про ціноутворення не можна забувати, о трьох важливих та принципових факторах, якими обумовленні будь - які ціни на будь - які товари у будь - якому випадку. По-перше, ціна товару повинна бути вище його собівартості. По-друге, ціна визначається можливостями ринку. Якщо платоспроможний попит на певному инку відсутній, товар, яким би він гарним не був, продаватися він не буде. Адже ціна - це не тільки та сума, яку очікує отримати продавець, але й не та, яку може сплатити покупець.
Рисунок 2.2 - Процес встановлення кінцевої ціни
Окрім того, необхідно постійно освідомлювати, що ціна повинна забезпечити максимальний прибуток. Іншими словами, у залежності від стратегіі виробника та особливостей ринку, вона може бути й високою, й низькою, й нижче й вище цін конкурентів, але у будь якому випадку вона повинна забеспечувати максимальний прибуток для данних конкретних умов.
Встановлення ціни на товар - це процес, який складається з декількох етапів:
1) фірма ретельно визначає ціль свого маркетингу: забеспечення життєздатності, максимілізація поточного прибутку, здобуття лідерства за показниками долі ринку або якості товару.
2) Фірма виводить для себе криву попиту, котра говорить пр оверогідних кількостях товару, які вдасьтся продать на ринку протягом конкретного відрізку часу по цінам різного рівня.
3) Фірма разраховує, як змінюється сума її витрат при різноманітних рівнях виробництва.
4) Фірма вивчає ціни конкурентів, як основу для особистого ціноутвореня.
5) Фірма встановлює кінцеву ціну товару з урахуавнням її найбільше повного психологічного сприйняття та з обов'язковою перевіркою, що ціна ця сприйнята дистрибьюторами і ділерами, власним торговим персоналом фірми, конкурентами, постачальниками і державними органами.
Перш ніж приступити до розгляду методик ціноутворення, необхідно усвідомити, що цінова політика продавця залежить від типу ринку. Економісти вирізняють чотири типа ринку, кожний з яких ставить свої проблеми в галузі ціноутворення.
Перед усім фірма має вирішити, яких саме цілей вона прагне досягнути за допомогою конкретного товару. Якщо вибір цільового ринку та ринкове позиціонування ретельно продумані, тоді підхід до формування комплексу маркетинга, включаючи і проблему ціни, досить ясний. Чим ясніше уявлення про те, що маєш на меті, тим легше встановлювати ціну. Прикладами таких часто зустрічаємих в практиці цілей можуть бути забеспеченння життєздатності, максимілізація текущей прибутку, завоювання лідерства по долі ринку або по показникам якості товару [11].
Як приклад економічної моделі розглянемо спрощений (ідеальний) варіант так званої «павутиноподібної моделі», яка описує процес формування попиту і пропозиції певного товару чи виду послуг на конкретному ринку (випадок досконалої конкуренції).
Ідеться про формалізацію економічного закону попиту та пропозиції, згідно з якими:
- Кількість товару, що його можно продати на ринку (тобто попит), змінюється у напрямку, протилежному зміні ціни товару;
- Кількість товару, який виробляють і доставляють на ринок (тобто пропозиція), змінюється у тому самому напрямку, що й ціна;
- Водночас реальна ринкова ціна формується на рівні, на якому попит і пропозиція наближено дорівнюють одне одному (приблизно збіаються з деякою точністю), тобто перебувають у рівновазі.
Першим, хто спробував математично сформулювати цей закон, був французький вчений А. Курно.
Подано математичну формалізацію положень цього закону.
Нехай Хt - ціна товару в момент часу t, а Dt і St - кількість товару, купленого і пропанованого відповідно на ринку в той самий момент часу t. Тоді, з урахуванням одного інтервалу часу, необходіного виробникам-продавцям для того, щоб «зреагувати» на ціну Х, можна математично сформулювати наведені закономірності:
St = f (Хt-1), Dt = g (Хt),
lim f (Хt-1) = lim g (Хt); lim Хt = Xq, (2.2)
де f (Хt) - деяка монотонно зростаюча
g (Хt) - монотонно спадна функії від аргумента Х (тобто від ціни),
Xq - харчоважна ціна.
Математичні співвідношення, що відображають закон попиту і пропозиції, можуть бути проілюстровані.
Як показано на рис. 2.3, процес формування з призначення в перший (початковий) момент часу ціни на рівні Х1. продовження цього процесу (індексовано стрілками) павутиноподібно прямує до точки перетину кривих g (Х) і f (Х).
Рисунок 2.3 - Графік процесу формування попиту і пропозиції
Реальна модель закону попиту і пропозиції, звичайно, складніша. Зокрема, D і S залежать не лише від ціни Х. Крім цього, зв'язок (наближений) між D і S, з одного боку, і ціною Х - з другого, має не детермінований, а стохастичний характер.
Щоб описана вище модель з економічної перетворилася економітричну, потрібно вести мову не взагалі про закон попиту і пропозиції, а про конкретну дію його в даному секторі економіки в певний час і стосовно конкретного товару (чи виду послуг). Відповідно, конкретизація виду функцій g (Х) і f (Х), повинна проводитися на підставі статистичних даних щодо значень Хt, St, Dt, де t {1,…, Т}, Т - кількість періодів, протягом яких здійснювався моніторінг і отримані дані [12].
Визначення цін на основі «графіку беззбутковості».
Розглянемо суть цього графіку (рис. 2.4). перш за все помітемо, що тут приймаються до уваги не тільки витрати на виробництво продукту, але й поданих менеджером підприємства можливі, на його погляд, ринкові ціни цього продукту.
Постійні витрати на графіку - горизонтальна лінія. Вище тієї лінії знаходяться поточні витрати. Оскільки припускається, що поточні витрати пропорціональні об'Єму витрат, то лінія повних витрат є пряма, кут нахилу котрої визначається розміром потояних витрат на одиницю продукціі.
Лінія валової виручки починається з нуля та підіймається угору по мірі збільшення кількості продажу продукціі при заданній ціні. За допомогою цього графіку вирішуються дві задачі.
1) Пряма задача полягає у визначенні критичного об'єму випуску продукта, який необхіден для досягнення «порогу» прибутку при заданній ціні, а також об'єма випуску, якому відповідає заданна (цільова) сума прибутку.
«Поріг» прибутку досягається тоді, коли повні витрати дорівнють валовому прибутку, тобто
FC+VC*q = p*q, (2.3)
Звідки критичний об'єм, при якому досягається «поріг» прибутку (прибуток дорівнює нулю), дорівнює:
qкрит = FC/P-VC. (2.4)
Об'єм випуску, чкому відповідає заданий розмір прибутку, визначається виходячи з того, що:
FC+VC*q+g = p*q, звідки
q = FC+g/ P-VC, (2.5)
де q, qкрит - об'єм випуску продукціі;
P - заданна ціна;
FC - постійні витрати;
VC - поточні витрати;
g - цілльова (заданна) сума прибутку.
2) часто на практиці цікавою є зворотня задача. Підприємство знає, скільки виробів воно може реалізувати на ринку. Стає питання, при якій ціні цей об'єм продажу не призведе до збитків. Тоді проводимо вертикальну лінію від очікуємого об'єму продажу по горизонтальній осі (точка В) до лінії повних витрат. Отримуємо контрольту точку А. Вимірюємо по вертикальній осі, скільком гривням відповідає подана точка, тобто знахожимо точку С. Якщо розділити число, відповідне точці С, на об'єм продажу, получаємо ціну, при якій підприємство не буде мати втрат.
На нашому «графіку беззбитковості» представлена лінія валового прибутку виходячи з ціни 1 тис. грн. за одиницю. Але цей графік дозволяє розглянути декілька варіантів цін та на їх основі визначати q та qкрит. Зрозуміло одне, що чим вища ціна, тим менше q та qкрит. Цінність «графіку беззбитковості» полягає у тому, що менеджер підприємства виходячи з можливих, на його думку, ринкових цін, а також ще й у тому, що об'єму продукціі, необхідному для отримання цільового прибутку при заданній ціні, протистоїть критичний об'єм продажу.
Модель визначення ціни на основі знаходження рівноваги поміж витратами виробництвом, попитом та конкуренцією, які включають в себе:
1-й етап. Постановка мети (задачі) ціноутворення. Фірма повинна сформулювати для себе ціль, яку вона хоче отримати за допомогою поданого товару та його ціни у коротко - та довгострокових періодах. Чим чіткіше ціль, тим легше розрахувати ціну.
2-й етап. Складання первісного проекту об'єму продажу товара. Об'єму продажу товару визначається виходячи з виробничьої потужності фірми та ємкості ринку (виявляються на основі вивчення ринку).
3-й етап. Розрахунок ціни на основі повних витрат виробництва. Фірма підраховує загальнусуму витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією об'єма продукціі, прийнятого на попередньому етапі. Загальні витрати розподіляються на поточні та постійні. Потім розраховуються витрати та ціна одиниці продукціі.
4-й етап. Опроцювання різноманітних можливостей на реальному ринку варіантів комбінацій «ціна - об'єм продажу», встановлюємих на основі аналіза збуту або експериментальним шляхом, та вибір оптимального з них. Тут з усіх можливих варіантів обирається та комбінація «ціна - об'єм продажу», яка забеспечує фірмі отримання найбільшої суми покриття (маржинального прибутку).
5-й етап. Оцінку міцності товару на ринку. На основі співставлення техніко - економічних параметрів товару фірми виявляє переваги та недоліки свого товару у порівнянні з товарами - конкурентами. Тут визначається, наскільки рівень ціни, розрахований на основі (етап 3), укладаюьбся в систему поточних риночних цін на аналогічні товари - конкуренти.
6-й етап. Пророботка різних варіантів «ціна - об'єм продажу» з урахуванням конкурентних факторів, виявлених ан етапі 5. на основі різних варіантів «ціна - об'єм продажу», розробленних з урахуванням інформаціі, отиманної на етапі 5, фірма робить той варіант, який забеспечує максимально можливу суму покриття. Кількісний аналіз обов'язково доповнюється якісним аналізом.
7-й етап. Облік додаткових факторів при призначенні кінчевої ціни. При прийнятті рішеню про кінцевий рівень ціни необхідно враховувати ряд міркувань. Треба пам'ятати, що покупці розглядають ціну як показник якості та що кожен покупець на певному їм «ціновому ліміті». Слід передбачити реакцію продавців (оптових, роздрібних), конкурентів на пропонуємий рівень ціни. Треба врахувати вимоги державного законодавства в області ціноутворення; подивитись, яка буде реклама: сильна або слабка; чи буде фірма працювати на одному або декількох сигментах ринку [13].
2.3 Модель аналізу часових рядів
Аналіз часовых рядів називається статистичний аналіз даних, зібраних в ході спостережень за одиничним об'єктом, вироблюваних послідовно в часі, або через певні інтервали, або безперервно. Як і традиційні параметричні методи аналізу даних, методи аналіз часовых рядів використовуються для опису зв'язків між змінними, передбачення майбутньої поведінки і перевірки ефектів проведеного лікування. Є два математично еквівалентних підходу до розробки концептуальних моделей і обчислювальних процедур аналіз часовых рядів Один підхід, називаєтьс аналізом в часової області або аналізом часових характеристик (time-domain analysis), зв'язаний з використанням понять, схожих з тими, що застосовуються в традиційному кореляційному і регресійному аналізі. Інший підхід отримав назву аналізу частотних характеристик (frequency-domain analysis); він передбачає вивчення частотних складових і заснований на поняттях спектрального аналізу. Далі розглядається ряд основних ідей, пов'язаних з аналізом часових характеристик. Основні поняття аналізу часових рядів.
Моделлю часового ряду є рівняння, яке зв'язує спостереження, отримане в деякий конкретний момент часу, із спостереженнями, отриманими раніше по тій же і іншим характеристикам змінної, що вивчається. Наприклад, якщо дискретні дані про ціну збираються через рівні проміжки часу на одному об'єкті, інтерес можуть представляти два питання: а) у якій мірі зв'язані суміжні (або несуміжні) спостереження в даному часовому ряду, і б) наскільки успішно можна передбачити майбутні показники ціни. Відповіді на обидва цих питання вимагають обчислення вибіркової автокореляційної функції, ідентифікації моделі тимчасового ряду і оцінювання відповідних параметрів.
Коефіцієнт автокореляції відображає, по суті, звичайну кореляцію, що обчислюється між створюючими часовий ряд поточними значеннями залежної змінної, що запізнюються (ціною в даному прикладі). Цей коефіцієнт (обчислюваний за формулою, вельми схожою на формулу коефіцієнта кореляції Пірсону) є мірою лінійної залежності між спостереженнями, розділеними певними часовими інтервалами, - тобто мірою лінійного зв'язку між суміжними спостереженнями.
Сукупність коефіцієнтів автокореляції, заснованих на різній величині лага, є не що інше, як розрахункова автокореляційна функція, графік якої зазвичай називається корелограмою. Для перевірки значущості цих коефіцієнтів застосовують відповідні статистичні критерії.
Ідентифікація моделі. Для прогнозування майбутніх показників на основі наявних часових рядів необхідно ідентифікувати модель, яка найкраще описує процес породження вибіркового часового ряду. Для ідентифікації такої моделі можна скористатися розрахунковою автокореляційною функцією. З безлічі моделей для опису динаміки тимчасових рядів найчастіше використовуються три: модель білого шуму, авторегресійна модель першого порядку і авторегресійна модель другого порядку. Якщо розрахункова автокореляційна функція є сукупністю незначимих автокореляцій, це явна вказівка на те, що мінливість даного часу всього ряду краще охарактеризувати як «білий шум», або випадкові флуктуації.
Авторегресійна модель першого порядку в багатьох випадках є хорошим засобом представлення даних часового ряду; отже, форма автокореляційної функції цієї моделі має бути порівнянна з формою розрахункової автокореляційної функції. Відомо, що авторегресійна модель першого порядку пов'язана з автокореляціями, які швидко затухають при лагах вищого порядку. Якщо в авторегресійній моделі першого порядку відома автокореляція з лагом, рівним 1, автокореляція з лагом 2 дорівнює квадрату автокореляції з лагом 1, а автокореляція з будь-яким великим лагом дорівнює автокореляції з одиничним лагом в к-й мірі, де до - величина лага.
Для представлення деяких даних краще підходить інша корисна модель - авторегресійна модель другого порядку. Якщо ця модель краще відповідає даним, чим авторегресійна модель першого порядку, поведінка під час t можна передбачити з меншою погрішністю, використовуючи інформацією із запізнюванням на два кроки на додаток до інформ. про середній і вимірі із запізнюванням на один крок.
Основна ідея, яка лежить в основі ідентифікації моделі часового ряду, залишається одній і тій же і для простих, і для складних моделей: відповідність структури спостережуваних даних (що характеризуються різними видами автокореляції) відомій структурі, що пов'язується з певним класом моделей. Після того, як модель заздалегідь ідентифікована, виробляється оцінка її параметрів.
Діагностична перевірка. Оскільки в основі ідентифікації моделі часового ряду лежить до деяцій міри суб'єктивна процедура, інколи рекомендується оцінити адекватність ідентифікованої моделі шляхом перевірки значущості автокореляційної функції залишків даної моделі. Це доцільно, оскільки залишки моделі тимчасового ряду не є автокорельованими. Фактично, основна мета аналізу часових рядів - дізнатися, що необхідно зробити з вихідними даними (тобто які моделі потрібно підібрати) для того, щоб отримати залишки, відповідні білому шуму. Деякі тимчасові ряди вимагають дуже складних моделей для здобуття залишків, що відносяться до білого шуму. Це часто має місце в тих випадках, коли ряд не є стаціонарним, тобто коли середнє, дисперсія і структура автокореляції змінюються в часі.
Більш детально аналіз можно розглянути таким чином. На першому, часовий ряд перевіряється на наявність тренда, для цього можна використовувати метод порівняння вибіркових середніх або метод Діксону.
Метод, заснований на порівнянні вибіркових середніх, полягає в наступному. Початковий часовий ряд розбивається на 2 підвибірки однакового розміру:
. (2.6)
Для кожної з підвибірок обчислюються середні значення, і дисперсії , по формулах:
, (2.7)
, (2.8)
де - число елементів, що входять в першу і другу підвибірки відповідно.
Потім вводиться нульова гіпотеза про рівність середніх генеральних сукупностей, лежачих в основі порівнюваних підвибірок , . Рівність цих середніх означає, що обидві підвибірки належать одній і тій же генеральній сукупності, тобто тренда немає. Альтернативна гіпотеза про відмінність середніх підвибірок і еквівалентна припущенню про наявність тренда.
Для перевірки гіпотез використовується t-статистика Стьюдента:
. (2.9)
Обчислене значення порівнюється із значенням , вибраним з таблиці розподілу Стьюдента для заданого рівня значущості і числа ступенів свободи, яке розраховується за формулою:
(2.10)
Якщо < , то гіпотеза приймається, інакше - відкидається. Оскільки , а =2,23 узято з таблиці розподілу Стьюдента для заданого рівня значущості =0,05 і числа ступенів свободи , то приймається гіпотеза . Тобто це свідчить про наявність тренду у часовому ряді.
Знаковий критерій Діксона-Муда використовується у разі, коли (як і попередні методи). Утворюються пари послідовних спостережень () ()… (). Для кожної пари обчислюється різниця:
(2.11)
Потім розраховується число пар S+, для яких, , та число пар S-, в яких .
Статистикою служить абсолютне значення різниці числа позитивних і числа негативних пар, тобто . Якщо, то нульова гіпотеза про відсутність тренда повинна бути відхилена.
Оскільки нерівність не виконується (, =4,9), то приймається нульова гіпотеза про відсутність тренда у часовому ряді.
Всі перераховані методи виявлення тренда не дають точних результатів. Найточнішим методом, що дозволяє не тільки виявити тренд, але і виділити його є побудова рівняння регресії.
Другим етапом аналізу часового ряду (виявлення трендової складової). Для цього будується, лінійна однофакторна регресія за допомогою вбудованої функції Excel (рис. 2.5).
Рисунок 2.5 - Рівняння регресії
Модель, що зображена на рисунку 3 є лінійною і відображає лише наявність тренда. Перевіряється правильність специфікації моделі (тобто встановимо відсутність в моделі яких-небудь впливаючих на досліджуваний процес, але неврахованих факторів), тобто переход до третього етапу аналізу часового ряду. Перевірку здійснюють шляхом дослідження автокореляції залишків, застосовуючи критерій Дарбіна-Уотсона, обчислюваний наступним чином
, (2.12)
де - відхилення від тренда в j-том нагляді, яке обчислюється по формулі:
. (2.13)
Обчислене значення критерію d порівнюється з табличними d1 і d2 Можливі наступні випадки:
- якщо d < d1, гіпотеза про відсутність автокореляції відкидається (є позитивна кореляція);
- якщо , гіпотеза про відсутність автокореляції приймається;
- якщо або, то необхідне подальше дослідження (наприклад, по більшому числу спостережень);
- якщо , то гіпотеза про відсутність кореляції відкидається (є негативна кореляція).
Для цього спочатку виділяють залишки , що вийшли після виділення знайденого тренда із спостережуваного часового ряду, та розраховують величину d.
Якщо d<d1, то гіпотеза про відсутність автокореляції відкидається (є позитивна кореляція).
Наявність кореляції, найімовірніше, пов'язана з наявністю в досліджуваному процесі гармонійних коливань. Щоб описати ці коливання застосовується згладжування по ряду Фур'е (четвертий етап аналізу часового ряду). Використаємо модель виду:
, (2.14)
де T1=12, T2=6.
Параметри рівняння визначають способом найменших квадратів:
, (2.15)
де - залишки часового ряду,
. (2.16)
Обчислені параметри моделі наводять у таблиці (рис. 2.6).
|
Параметри моделі залишків |
Коефіцієнт детерміації |
||||
|
a2 |
A3 |
a4 |
a5 |
||
Рисунок 2.6 - Параметри моделі залишків
Одержану модель залишків слід перевірити на адекватність, використовуючи коефіцієнт детермінації.
Оскільки коефіцієнт приймає певне значення, а це вище, ніж 0,8, тобто модель залишків часового ряду є адекватною.
Якщо ж модель є адекватною, то можно будувати прогноз попиту на наступні, наприклад три періода, для цього розраховують . Прогноз, побудований за допомогою моделі зводиться в таблицю (рис. 2.7).
|
Момент часу |
13 |
14 |
15 |
|
|
Прогнозний попит, |
Рисунок 2.7 - Прогнозне значення на три майбутьні періоди
3. Побудова моделі прогнозування цін на пвх - конструкції
3.1 Побудова моделі ціноутворення
Будь-яке підприємство не може вільно призначати ту або іншу ціну продукції. Воно повинне створити цілу систему ціноутворення, що охоплює всі види продукції в рамках свого товарного асортименту і враховує відмінності у витратах по організації збуту в різних географічних регіонах, відмінності в рівнях попиту, розподіли покупок за часом і інші чинники. Крім того, в умовах ринку підприємствам доводиться адаптуватися до конкурентного оточення, що постійно змінюється, деколи виступаючи ініціатором зміни ринкових цін, що склалися, а інколи реагуючи на нові цінові вирішення компаній-конкурентів.
Процес ціноутворення включає наступні етапи:
1) облік чинників, що впливають на рівень цін;
2) встановлення цілей ціноутворення;
3) оцінку попиту;
4) оцінку витрат;
5) вивчення цін конкурентів;
6) вибір методу ціноутворення;
7) встановлення остаточної ціни.
Даний підхід представляє процес ціноутворення на підприємстві в найзагальнішому вигляді. Він не є незмінним. Необхідно враховувати, що будь-який з перерахованих вище етапів може надати найсильнішу і несподівану дію на встановлені раніше ціни і значно скоректувати їх. Так, наприклад, важко переоцінити значущість і вплив на встановлення цін чинників зовнішнього середовища, до яких відносяться такі з них, як кон'юнктура ринку, конкуренція, попит. Ці чинники роблять безпосередній вплив на зміну стратегії ціноутворення, яка є такою, що становить виживання підприємства в довгостроковій перспективі. Облік чинників, що впливають на встановлення ціни. Вибраний метод ціноутворення багато в чому визначає цінову стратегію підприємства, для успішного здійснення якої необхідно враховувати ряд чинників, що впливають на встановлення цін [14]. До них відносяться:
- імідж підприємства. Їм багато в чому визначається встановлення цін. Підприємство, пропонуючи свою продукцію споживачам, повинне перш за все піклуватися про те, як воно виглядатиме на фоні інших фірм, як сприйматиметься споживачами його продукція. Імідж підприємства формується під впливом безлічі чинників, таких як стосунки із споживачами, якість продукції і її ціна. Розробляючи цінову стратегію, підприємство повинне враховувати сприйманий споживачами імідж, оскільки чим значніше його авторитет, тим більшою довірою і популярністю користується пропонована продукція;
- географічний чинник. Багато підприємств мають розгалужену мережу філій і представляють продукцію по всьому світу. Тому виникає необхідність орієнтації цінової стратегії на особливості грошових ринків в різних країнах (регіонах). Вживання єдиної цінової стратегії без врахування географічного чинника може привести до істотних втрат, що так чи інакше змусить підприємство переглянути свої підходи до ціноутворення;
- вплив інших суб'єктів ринку. Окрім конкурентів, на цінову стратегію підприємства можуть чинити тиск споживачі і державні органи. У багатьох випадках щоб уникнути конфліктів з покупцями і для підтримки іміджу підприємства йдуть назустріч їх побажанням відносно політики встановлення цін, що проводиться. Проте слід прагнути не допускати таких «побажань», проводячи гнучку цінову стратегію. Якщо все-таки не удасться уникнути подібного положення, то, перш ніж прийняти відповідне рішення, необхідно оцінити якісний і кількісний склади споживачів, що висувають які-небудь вимоги, і залежно від цього вносити прийнятні корективи до цінової стратегії;
- цінові знижки. Багато підприємств активно використовують в своїх цінових стратегіях різні цінові знижки, покликані стимулювати придбання промислової продукції у великих об'ємах. Зазвичай подібні цінові знижки застосовуються відносно крупних споживачів продукції. Проте встановлення знижок і надбавок вимагає від підприємств точного аналізу своїх витрат, щоб збільшення об'ємів продажів сприяло не скороченню, а збільшенню прибули.
Вибраний метод ціноутворення багато в чому визначає майбутню ціну промислової продукції, проте остаточно встановлена ціна може істотно відрізнятися від пропонованої заздалегідь. Після вибору методу ціноутворення необхідно прийняти цінове рішення і визначити конкретну ціну. При цьому враховується цілий ряд аспектів, таких як психологічна дія, вплив різних елементів маркетингу, дотримання базових цілей цінової політики, аналіз можливої реакції на ціну, що приймається. Роль психологічної дії визначається тим, що ціна служить для багатьох споживачів головним показником якості виробу. Ціни, що створюють імідж, характерні, перш за все, для продукції, що впливає на самосвідомість покупця. Споживач може віддати перевагу дорожчій речі, якщо вона представляється йому оригінальнішою і престижнішою.
Незрідка продавці впливають на психологію покупця, зіставляючи високу ціну свого товару з ще вищими цінами якої-небудь широко відомої продукції. Ціни останньою інколи називають довідковими. Вважається, що споживачі краще сприймають ціну, що закінчується на непарне число. Як вже наголошувалося, психологічно краще сприймається декілька занижена, некругла або дробова ціна, наприклад, ціна в 49 грн. сприймається покупцем як що перевищує 40 грн., а ціна в 50 грн. - вже як що перевищує 50 грн. Проте якщо підприємець прагне до іміджу виробника дорогого високоякісного товару (дорогій парфюмерії), то йому слід відмовитися від подібних некруглих цін.
В той же час якщо підприємство передбачає встановлювати ціну вище за ціну аналогічних продуктів конкурентів, то це слід робити так, щоб перевищення не виходило кратним. Наприклад, не рекомендується встановлювати ціну, в 1,5-2 рази що перевищує ціни конкурентів. Якщо підприємство розраховує, що його ціна має бути нижче за ціни конкурентів, то її доцільно призначати такій (якщо, звичайно, дозволяють можливості), щоб передбачуване зниження було, навпаки, кратним, наприклад на третину нижче за ціни основних конкурентів. В цьому випадку психологія споживача спрацює набагато швидше, що повністю окупить початкові витрати.
Отримані проекти цін доцільно перевірити ще раз з позицій досягнення вихідних цілей цінової політики. Слід оцінити, яку реакцію ринку викличе ціна? Як сприйме її торгівля? Якою буде кінцева роздрібна ціна з врахуванням торгівельної надбавки? Як відреагують на дану ціну конкуренти? Чи не вступає вона в протиріччя з чинним законодавством? Якщо відповіді на ці питання задовольняють підприємця, то товар пропонується ринку, а в ціновій політиці починається період цінових модифікацій, диференціації, знижок і інших пристосувань до постійної зміни поточних умов ринкової кон'юнктури.
Перш ніж станеться встановлення остаточної ціни, фірма повинна розглянути ряд додаткових чинників. Фірма-продавець зобов'язана брати до уваги не лише економічні, але і психологічні чинники ціни. Психологія ценосприйняття була розглянута вище.
Передбачувану ціну потім слід перевірити на відповідність принципам сталої політики цін. Багато фірм виробили свої підходи відносно бажаного цінового образу, надання знижок і прийняття, відповідних заходів у відповідь на цінову діяльність конкурентів. Крім того, дуже поважно повною мірою оцінити потенційну реакцію на передбачувану ціну інших учасників ринкової діяльності.
Поважно перевірити, як віднесуться до цієї ціни дистриб'ютори і ділери? Чи охоче буде торгівельний персонал фірми продавати товар за даною ціною або продавці скаржитимуться, що вона завищена? Дізнавшись про встановленою фірмою ціні, чи не піднімуть свої ціни постачальники? Чи не втрутяться державні органи, щоб перешкодити торгівлі за цією ціною? У останньому випадку необхідно знати і в повному об'ємі враховувати закони, що стосуються встановлення цін, і бути упевненим в «надійності» своєї політики ціноутворення.
Для даної прідметної галузі (ринок металопластікових конструкцій) можна виділіти такі факторі як: собівартість, асортимент, якість, курс валют, рівень цін конкурентів, попит, витрати та сезонність [15].
Всі ці факторі пов'язані один з одним. Собівартість напряму залежіть від якості, оськільки закупівля дорогого матеріалу й дорогого устаткування для віробніцтва, автоматичний збільшує собівартість. Від собівартості залежить попит, чим нижче собівартість, тим вище конкурентоспроможність. Рівень собівартості повинен бути таким, щоб можно було покривати витрати та отримувати прибуток, тобто працювати в незбиковість. Залежність собівартості від сезонної складової полягає в тому, що на момент сезону збільшується рівень попиту, тому можна у рамках маркетинга на якийсь процент знизити розмір кінцевої ціни, тим самим отримуючи компенсацію від збільшення об'ємів попиту.
Таким чином, проаналізувавши всі значні чинники, підприємство зможе остаточно встановити ціну на вироблювану їм продукцію. Вибраний метод ціноутворення може також піддаватися істотному коректуванню за рахунок впливу самих різних чинників: традицій ціноутворення, прийнятих в даній галузі, поведінки конкурентів, зміни політики держави відносно обліку витрат і оподаткування і так далі.
Істотним моментом є ринкове коректування ціни, здійснюване в той момент, коли товар вже знаходиться в процесі збуту. Виробник не здатний змінити здійснені витрати і об'єми продукції, що знаходяться на складі. Ціна стає для нього єдиним засобом пристосування до попиту, що змінюється. На цьому етапі особливо поважно встановлювати різного роду знижки в цілях залучення додаткових споживачів. По відношенню до підприємства існує цілий ряд чинників, які значно впливають на процес ціноутворення, формуючи певні кордони, в межах яких воно може функціонувати. Перш за все, вони впливають на міру свободи дії підприємства в області ціноутворення на свою продукцію [16].
Подобные документы
Вихідні поняття прогнозування, його сутність, принципи, предмет і об'єкт. Суть адаптивних методів. Прогнозування економічної динаміки на основі трендових моделей. Побудова адаптивної моделі прогнозування прибутку на прикладі стоматологічної поліклініки.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 18.06.2015Часові ряди і їх попередній аналіз. Трендові моделі на основі кривих росту, оцінка їх адекватності й точності. Вибір та знаходження параметрів моделей прогнозування, побудова прогнозу. Автоматизація процесу прогнозування видобутку залізної руди.
дипломная работа [2,6 M], добавлен 06.09.2013Витрати: сутність та способи обліку, класифікація, методи і моделі дослідження. Аналіз фінансового стану ВАТ "Сніжнянський машинобудівний завод" в 2009-2010 рр. Моделі прогнозування витрат. Управління охороною праці на підприємстві, електробезпека.
дипломная работа [855,1 K], добавлен 18.11.2013Стратегічний розвиток підприємства в умовах ринкової економіки. Загальна фінансово-економічна характеристика ДП "ХЕМЗ". Моделі прогнозування фінансових і виробничих процесів на підприємстві. Оцінка організації методом кластерного аналізу. Охорона праці.
дипломная работа [673,6 K], добавлен 09.11.2013Поняття та процес економічного прогнозування, процес формування прогнозу про розвиток об'єкта на основі вивчення тенденцій його розвитку. Сутність та побудова економетричних моделей. Зарубіжний досвід побудови та використання економетричної моделі.
реферат [43,5 K], добавлен 15.04.2013Кредитний ринок як складова національної економіки. Показники стану кредитного ринку. Підходи до визначення процентної ставки та аналізу її складових. Побудова моделі взаємозв’язку відсотків та обсягу кредитних ресурсів. Методи дослідження часових рядів.
дипломная работа [1,7 M], добавлен 09.11.2013Поняття ринку нерухомості та його основні риси. Визначення попиту та пропозиції на ринку нерухомості та чинників, що на нього впливають. Аналіз основних моделей дослідження попиту. Авторегресійні моделі та й моделі експоненціального згладжування.
дипломная работа [1,6 M], добавлен 20.11.2013Історія виникнення міжнародного валютного ринку, його структура. Здійснення торгових операцій на ринку Forex. Фундаментальний і технічний аналіз прогнозування стану валютного ринку. Опис і розробка нового математичого методу прогнозування крос-курсів.
дипломная работа [4,8 M], добавлен 16.10.2009Економетричні моделі - системи взаємопов'язаних рівнянь і використовуються для кількісних оцінок параметрів економічних процесів та явищ. Прикладні економетричні моделі Франції та США. Макроеконометричні моделі України та прогнозування економіки.
реферат [20,6 K], добавлен 01.02.2009Прогнозування подій на валютному ринку. Побудова макроекономічної моделі прогнозування валютного курсу в Україні на основі теорії нечіткої логіки з застосуванням елементів теорії рефлективності. Економічний процес формування валютного курсу в Україні.
автореферат [42,5 K], добавлен 06.07.2009
