Етичні вчення Давнього Вавилону

«Подивись на красеня-онагра в долині, -

Упертюха, що ниви топтав, стріла зупинить.

<…>

Що до злодія, процвітанню якому ти заздрив, -

Здоров'я його зникне скоро» [12, c. 110].

Говорячи про справедливість, не можу не згадати чесність, адже вони не можливі одна без одної. Бути чесним по відношенню до іншої людини, на мій погляд, це означає бути також справедливим. Наприклад, в суді не можливо розсудити по справедливості, якщо дають не чесні свідчення. Зміст поняття чесності можна зрозуміти з правових норм «Законів царя Хаммурапі» та інших творів. Ось як вона згадується в тексті магічного призначення «Спалення» (Љurpu):

«Срібло нечесне взяв, срібла чесного не брав,

<…>

Нечесний межовий знак встановив,

чесний межовий знак не становив» [12, c. 104].

Як бачимо, в цих рядках згадується не тільки те що людина зробила не чесного, а й те, чого чесного не зробила. Судячи з цього, я гадаю, що чесність для вавилонян - це спосіб життя. В твоїх інтересах бути чесним з людьми, і навпаки, в твоїх інтересах, щоб інші люди були чесними з тобою. Вона є важливою умовою життя людей в суспільстві, їх домовленістю. Може тому у давньому Вавилоні відсутність чесності каралась законом.

Переходжу до поняття любові. Про неї мені найскладніше писати і є ризик, що я не правильно зрозуміла уявлення про неї давніх вавилонян. Нічого сказаного конкретно я не виявила. Як відомо з психології, любов - це складне почуття, яке може проявлятись, в залежності від ситуації, різними емоціями. Наприклад, мати, керуючись любов'ю, може в певних ситуаціях радіти за дитину, або хвилюватись і гніватись на неї. У суспільних відносинах більше уваги приділяли повазі, доброті, чесності. Та мені здається, що вона мала місце, коли йшла мова про ставлення до рідної землі, до родини. Напевне любов ще розумілась як щось особисте. Вона може бути, а може й не бути, а от законів слід обов'язково дотримуватись. В законах Хаммурапі є такий момент:

«Якщо або придворний раб, або ж раб мушкенума взяв в дружини

дочку повноправної людини…» [7, c. 15].

Може це говорить про існування любові, як пристрасного почуття, яке важко пояснити раціонально. Адже якось не вигідно одружуватись з рабом.

Звичайно, примусити любити не можливо, а от примусити чинити так, як ти чинив би коли любив, можна. Не можна сказати, що її окриляли, приписували щось високе. Зосереджувались більш на фактичній її стороні. Хоча певне, не були позбавленими щастя випадки, коли поряд з обов'язком поруч йшла любов. Що стосується богів, то як мені здалось, вавилонянину краще б не тільки поважати їх, а й любити. Тобто мати по відношенню до них позитивно офарбоване ставлення. Існував вираз «любов богів» - прихильність і бажання допомогти об'єкту їхньої любові.

Протилежністю любові є ненависть і породжена нею жорстокість. Про неї я можу сказати, що вона переслідує сама себе, будучи впряжена в законі зі справедливістю. Тобто жорстокі вчинки людей караються з тією ж, або навіть більшою жорстокістю, визначеною моральними нормами чи законом. Тож це поняття можна трактувати двояко. Жорстокість є аморальною з одного боку, і справедливим засобом покарання з іншого. Особисто я гадаю, що людина має право чинити зло іншій людині тільки в тому випадку, коли вона сама хоче, щоб це зло робили їй. Якщо вона жадає і вважає за щастя бути жорстоко побитою, то вона може побити іншу людину. (Не варто, звісно, сприймати буквально, бо те, що хоче один, може не хотіти інший. Та принаймні для самої людини тільки такого роду мислення може бути виправданням). Звичайно ж ніхто такого не хоче, хіба божевільні, а отже поводитись так з іншим не припустимо. Це поняття займало багато місця в етиці Вавилону. Та це й не дивно, зважаючи на їхнє важке життя, за яке слід постійно боротись. Уявлення про жорстокість починається з пізнання її в суворих природних умовах (які згадувалися в першому розділі) і втілюється у своєрідному світогляді вавилонян (наявності безлічі демонів у релігії, цінування земних насолод). І так само, як вони долали жорстокість оточуючого світу, роблячи все можливе для покращення життя, вавилоняни завзято боролись з нею в суспільстві. Вони демонстрували жорстокість злочинцям, які певне не відчули її повною мірою, і тому дозволяють собі чинити аморально:

«(§ 197) Якщо людина переломила кістку іншій людині,

то повинні переломити їй кістку» [7, c. 17].

Тобто дотримувались принципу таліону - «око за око, зуб за зуб». Якраз цей принцип таліону слід віднести до дійсно існуючих вавилонських понять. Але він стосувалося лише рівних, тому в законнику був певний відхід від цього принципу.

Є ще одне поняття, яке необхідно віднести до існуючого в часи Давнього Вавилону - ордалія. Ним називають процес входження жінки в річку, щоб довести що вона не зраджувала своєму чоловікові. Якщо вона потоне, це означає її вину, якщо ні, то жінка чиста:

«(§ 132) Якщо на жінку людини був простертий палець з приводу іншого чоловіка, але вона не була схоплена при лежанні з іншим чоловіком, то заради свого чоловіка вона повинна погрузитись в річку» [7, с. 13].

Яке місце усі ці поняття мали в етичних ідеях «Законів царя Хаммурапі», буде розкрито в наступному підрозділі. Особлива роль в цих законах належить поняттю та ідеї справедливості.

2.4 Основні етичні ідеї «Законів царя Хаммурапі»

Чорний стовп з базальту з текстом «Законів» був знайдений в 1901-1902 рр. французькими археологами в Сузах (столиці Давнього Еламу). Вони були написані царем-переможцем того часу - Хаммурапі в 1755 р. до. н.е.

Ці закони, покликані навести лад в країні, створені на основі етичних ідей того часу. Та не всі вони є в законах. Деякі етичні ідеї не потребували строго правового підкріплення, бо вони розумілись самі собою і набули статусу звичаю. Такою була, наприклад, ідея про не вбивство, за недотримання якої карали згідно традиції.

«Закони царя Хаммурапі» можна умовно поділити на такі групи: 1) про неправду; 2) про крадіжку; 3) про економічні відносини; 4) про сімейні та пов'язані з ними майнові відносини; 5) про соціальні відносини. Кожна з груп законів втілює в собі певну етичну ідею.

Тож почнемо з першої групи законів, які допоможуть нам зрозуміти суть ідеї про неправду.

«(§ 1)Якщо людина клятвено звинуватила іншу людину, кинувши на неї звинувачення у вбивстві, але не довела його, то обвинувач її повинен бути вбитий» [7, c. 4].

Таким чином попереджаються випадки наклепу з ціллю власної вигоди. Злочини карались найчастіше смертю. Це серйозне покарання, яке не можна віддавати наліво і направо. Наведений припис примушує людей це зрозуміти і нести відповідальність за свої дії. Якщо ти йдеш на звинувачення іншої людини, знаючи чим це може для неї обернутись, і коли ти не спроможний довести вину, будь добрий, прийми покарання, на яке обрік іншого. Та все ж, є деякі нюанси, з якими не можна погодитись. Бувають випадки, коли певна людина є єдиним свідком правопорушення, єдиним так би мовити доказом. А ще плюс до того, якщо це емоційно значима ситуація для цієї людині, вона кидає звинувачення перш, ніж назбирає докази. І коли виявляється що їх недостатньо, доводиться платити за це життям. Однак я припускаю, що можу помилятись у вищесказаних судженнях, бо не знайома детально з судовими процесами Давнього Вавилону. Ще хочу сказати про такий позитивний момент, що вироку судді не довіряли сліпо:

«(§ 5)Якщо суддя розібрав справу, виніс рішення і виготовив документ з печаттю, а затим рішення своє змінив, то цього суддю слід викрити в зміні рішення, яке він постановив, і позовну суму, яка була в цій справі, він повинен виплатити в дванадцятикратному розмірі; крім того, на зібранні його повинні вигнати з судейського крісла, і він не повинен повертатись і засідати з суддями в суді» [7, c. 5].

Тобто суддя в цьому прирівнювався до інших людей в процесі судочинства і не підносився занадто вище всіх. Загалом можна сказати, що дані ідеї достойно відстоюють правду.

В наступній групі законів про крадіжку, втілені етичні ідеї, які покликані врегулювати цивільно-майнові відносини. Актуальність в цьому загострилась внаслідок сильної приватної нерівності, збільшення кількості убогих. Такий вид злочину сприймався суспільством не тільки аморальним, а й принизливим. Напевно причиною цього є те, що крали найчастіше нижчі шари суспільства, які не дуже були в повазі. Крадучи ти автоматично опускаєшся до їх рівня. Звісно, верхні шари чинили цей злочин ще в більшому масштабі. Просто робили це замаскованим способом. Наприклад, жерці створили цілу систему жертвоприношень, які самі ж і «поїдали»[11, c. 173]. Проаналізуємо наступну правову норму:

«(§ 7)Якщо людина купила з рук сина людини чи раба людини або срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або…, або щоб то не було без свідків чи договору, чи прийняла на зберігання, то ця людина - злодій, вона повинна бути вбита» [7, c. 6].

Такого роду ідеї є дуже цінним досягненням етики Давнього Вавилону. Відповідно до них, люди починають буди передбачливими і вчаться дбати про свої права. Цей та інші подібні приписи покликані уникнути непорозумінь і викорінюють незаконність суспільних взаємовідносин. Вони вчать розумно керувати своїми справами і перешкоджають процвітанню неправди. Як бачимо, в своїх роздумах я, чесно кажучи випадково, знайшла взаємозв'язок даної ідеї з ідеями про правду. Та й справді, крадіжці часто необхідна допомога брехні. Не можу не навести ще одну правову норму з законів Хаммурапі:

«(§ 23)Якщо грабіжник не був схоплений, то пограбована людина може показати перед богом все, що пропало, а община і староста, на землі і території яких було здійснене пограбування, повинні відшкодувати все, що в нього пропало» [7, c. 7].

Ця норма (ідея) є взірцем порядного і високоморального суспільства. По-перше, його член відчуває себе захищеним від подібних втрат. Взагалі у Вавилоні переважають індивідуальні тенденції, а тут помічається соціальна єдність. Суспільство бере на себе відповідальність за те, що не змогло повністю викорінити цей вид злочину (як шляхом виховання, так і шляхом викриття злочинця).

Переходжу до законів в соціально-економічній сфері. Спробую відшукати в них моральні ідеї. Вигідне положення було у великих землевласників. Закон був більше на стороні того, хто володіє землею, ніж того, хто на ній трудився:

«(§ 45)Якщо людина віддала своє поле пахарю за орендну плату і отримала орендну плату за своє поле, а за цим Адад побив поле або ж водою змило врожай, то збиток - на пахарі» [7, c. 9].

Звісно, є деякі норми, які полегшують становище землеробів. Та все ж, ці рядки, на мою думку, найкраще показують етичну картину економічних відносин Давнього Вавилону. До такого стану речей у мене особисто негативне ставлення. Позабирали землі, та й користуються тим що людям треба щось їсти. Чомусь така етична доброчесність (якщо її так можна назвати), як працьовитість, завжди вітається, та часто має низьку ціну. В суспільстві є багато людей, які роблять дуже важливу (можна сказати важку і брудну) справу для його існування. Вони, можна сказати, віддають себе в жертву. Може тому вони мало в повазі, що є жертвами суспільної справи. А може й тому, що людям важко бути вдячними. Гадаю, що краще перенести ці роздуми до третього розділу моєї роботи. Хочу навести ще одну важливу на мою думку цитату:

«(§ 109)Якщо шинкарка, в будинку якої збирались злочинці. Не схопила цих злочинців і не привела їх в палац до влади, то ця шинкарка повинна бути вбита» [7, c. 11].

Не знаю, чому тут говориться саме про шинкарку, та якщо упустити цей момент, то ця ідея сильно обмежує дії злочинців. Люди стають зобов'язаними боротись з ним, а вони, в свою чергу, змушені боятись людей. Тож коли вже «шинкарка» йде на гостинність до законопорушників (знаючи, що вони є такими), то це означає, що вона їх співучасник і також підлягає покаранню.

Що стосується сімейних етичних ідей і пов'язаних з ними майнових відносин, то багато місця займають правові норми про вірність чоловіка і жінки. Хоча, як відомо, було нормальним, якщо чоловік візьме собі в дружини, крім головної, ще одну - рабиню, яка народить йому дітей. Аморальним було насильство чоловіка над чужою дружиною чи дівчиною. Його в цьому випадку вбивали, а жінку виправдовували. Проаналізуємо таку правову норму:

«(§ 142)Якщо жінка зненавиділа свого чоловіка і сказала: „Не бери мене”, … ,і якщо вона берегла себе і гріха не здійснила, а її чоловік гуляв і сильно її принижував, то ця жінка не має вини: вона може забрати своє придане і піти в дім свого , батька.

(§ 143)Якщо вона не берегла себе, була гулящою, дім свій розоряла і принижувала свого чоловіка, цю жінку повинні кинути вводу» [7, c. 16].

Як бачимо, покарання жінки жорсткіше ніж чоловіка. Ця цитата, як і деякі інші, показує нам, що розірвання шлюбу для вавилонян було можливим. Та все ж це регулювалось судом і для цього були необхідні серйозні причини. Не припустимими є дії члена родини, які скеровані на руйнування родини, погіршення взаємовідносин в ній.

Жахливим станом речей було те, що чоловік міг віддавати через борги в рабство своїх дружину і дітей. Однак він все ж мусив також, в силу необхідних обставин (хвороби) утримувати і дбати про членів родини.

Абсурдним, на мою думку, було те, що дружина, на яку був «простертий палець» з приводу іншого чоловіка, мала так би мовити віддатись божому суду. Причиною такого припису є забобонність традицій вавилонян та їх неосвіченість.

В законах царя Хаммурапі міститься безліч правових норм про майнові відносини в родині. Те, що ця сторона сімейного життя була важливою для давніх вавилонян, доводять такі рядки:

«(§ 134)Якщо чоловіка забрали в полон, а в його домі нема що їсти, і його дружина вступить в дім до іншого, то ця жінка не має вини» [7, c. 13].

Це ще раз доводить евдемоністичну спрямованість їхньої етики, а також те, що більшість населення часто опинялась в скрутному становищі. Такого роду правові норми мали важливе практичне значення, бо давали можливість жінці подбати про себе та своїх спільних з чоловіком дітей. Та й сам чоловік певне був не проти такого вчинку дружини, бо в його інтересах, щоб дітям було добре.

Завдання в матеріальному забезпеченні родини відводилось чоловіку. Це був його обов'язок.

«(§ 148)Якщо чоловік взяв дружину, а її настигла проказа, і він захоче взяти іншу, то він може взяти, але свою дружину, яку настигла проказа, він не повинен кидати, вона може жити в його будинку, який він побудував, і доки вона жива, він повинен її утримувати» [7, c. 14].

Як бачимо, у майнового аспекті родинного життя, перевага на боці жінки. Та головне те, що подібні до цієї норми закладають найважливіший моральний принцип родинного життя, який згодом, особливо сильно, розвинуло християнство: «І в радості, і в горі - завжди разом».

Надзвичайно важливим внеском в моральність було закріплення правових норм, які покликані зупинити виродження (патологію) в сексуальній поведінці. Наприклад:

«(§154)Якщо людина пізнала свою дочку, то його повинні вигнати з общини»;

«(§157)Якщо людина залягала на лоні своєї матері після смерті батька, то їх обох слід спалити» [7, c. 14].

Наприкінці тексту законів Хаммураппі наводяться норми, що стосуються різних ситуацій соціальної взаємодії. Зокрема: про тілесні пошкодження однією людиною іншої та види покарання за це; правові аспекти діяльності певного роду працівників (лікарів, цирульників, будівельників, човнярів, пастухів); про різного виду найми; про купівлю-продаж.

Етичні ідеї, стосовно лікарів, створювали важкі умови їхньої праці. В будь-який момент вони могли стати по неволі злочинцями:

«(§ 218)Якщо лікар зробив важку операцію людині бронзовим ножем і вбив цю людину, або ж він розрізав більмо у людини бронзовим ножем і виколов око людині, то йому повинні відрубати кисть руки»[7, c. 17].

Таке ставлення до даного роду праці можна пояснити тим, що медицина була слабко розвинена. Довіра до лікарів була малою. Їхню роботу продовжували виконувати жерці.

У давніх вавилонян була розвиненою ідея відповідальності за свою роботу. Наприклад:

«(§ 233)Якщо будівельник збудував людині дім і роботу свою не укріпив, і стіна впала, то цей будівельник повинен укріпити стіну за власні кошти» [7, c. 17].

Завершуючи роздуми над етичними ідеями давніх вавилонян, можна сказати, що Вавилон, не дарма означає «ворота в небеса». Трактуючи його назву з моральної точки зору, можна сказати, щовін і справді є своєрідними воротами, що відкривають шлях до вищих проявів людського буття, до розвитку етичних ідей. Вавилон - це ще не небеса. І вся етика є земною. І саме слово - «ворота», є предметним. Та відчиняються вони в «небеса». Таке розуміння вавилонської етики, на мою думку, дає найкраще уявлення про неї.

Розділ ІІІ. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕТИЧНИХ ІДЕЙ ДАВНЬОГО ВАВИЛОНУ В СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ, ОСОБИСТОМУ І СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ

Суспільство Давнього Вавилону, його світобачення досить сильно відрізняються від сучасних. Інша форма державного правління, інша релігія, які на теперішній час вважаються пережитком років. Мораль, як відомо, є нерозривно пов'язаною з суспільством. А отже вона слугує необхідним йому (або деяким його ведучим представникам) цілям. Тому в цілому етичні погляди давніх вавилонян, на мою думку, не придатні для нашого суспільства. Та якщо брати окремі моральні норми, то серед них можна знайти те, чого не вистачає нашому суспільству.

Вавилонська етика має свою неповторність. Саме тільки її знання дає велику користь для педагогіки, особистого і суспільного життя. Вона сильно розширює кругозір. Дає нам ще один варіант світогляду.

Що ж в цій моралі є необхідного для педагогіки? У пошуках вирішення цього питання, я звернусь до вавилонських літературних творів. Що стосується особистого і суспільного життя - до «Законів царя Хаммурапі».

Досягнення вавилонської етики краще всього зможуть сприйняти школярі старших класів та студенти вузів. Це тому, що вона потребує наявність певного досвіду, серйозного підходу, вміння аналізувати і бачити глибше. Було б добре ознайомлювати дітей з деякими літературними творами. Адже в школі вивчаються грецькі міфи, біблійні та інші легенди (деякі з них мають схожий мотив з давньо-вавилонськими творами). То чому б не ввести в зарубіжну літературу окремі достійні твори. Або хоча б почати їх видавництво, щоб вони були в шкільних бібліотеках.

Наприклад, «Казка про ниппурського бідняка», де бідняк жорстоко ображений своїм градоначальником, тричі завдяки хитрим перевдяганням зумів тричі обманути і відплати йому:

«Один наклав на мене ти тягар,

За один - відплачу тобі тричі» [13].

Її мораль не просто в необхідності вміти мстити. Героєм казки є людина, яка не маючи нічого, змогла постояти за своє право, отримати бажане (їжу, одежу) від свого ж кривдника, та ще й покарати його. Тобто, вона вчить ставати з жертви переможцем. Ця казка пробуджує відчуття справедливості, показує те, що краще не бути таким, як «градоначальник», який за свою зверхність розплачується жалюгідністю. Таку мораль казки слід донести дітям.

До ряду важливих для читання вавилонських творів слід віднести «Розмову господаря і раба», яка побудована у вигляді діалогу.

«- Раб, погоджуся зі мною!

- Так, господар мій, так!

– Здійсню ж я благодіяння для своєї країни!

– Здійсни, господар мій, здійсни! Хто чинить благодіяння для своєї країни, діяння того у Мардука в персні.

- Ні, раб, не робитиму я благодіянь для своєї країни!

- Не роби, господар мій, не роби! Піднімись и пройди по давнім розвалинам, поглянь на черепа тих, хто жил раніше и пізніше - хто з них був злочинець, хто благочинним?» [15].

Як бачимо, раб знаходить аргументи для вчинення тієї чи іншої справи. Цей діалог має великий вплив на формування свідомості. Та з ним слід бути обережним, бо його абсурдний погляд на життя може дезорієнтувати дитячу психіку і призвести до роздумів над самогубством (а це на сьогоднішній день соціальна проблема). Тому викладання цього матеріалу повинне бути позитивно офарбованим, місцями подаватись в дотепній формі. Слід зробити акцент на тому, що людині важливо мати сенс життя, запевнити учнів у тому, що він є, дати завдання кожному подумати над цим питанням, обговорити його всім класом (групою). Тобто треба звернути увагу на те, що ще з давніх часів люди були в пошуках правильного. Необхідно підвести учнів до вибору все ж хороших благодіянь. Це допоможе в особистому житті, до питання якого я переходжу.

Вся етика Давнього Вавилону є скоріше індивідуально орієнтованою, ніж соціальною. В ній не оголошуються якісь соціальні цінності, в ім'я яких повинна жити людина. Головною соціальною умовою є не порушення індивідуальних меж іншої людини. Тому норми наведені в «Законах царя в Хаммурапі», мають одночасно особисте і суспільне значення.

Те, чого не вистачає в нашому суспільстві, міститься в змісті таких рядків, які вже наводились вище:

«(§ 1)Якщо людина клятвено звинуватила іншу людину, кинувши на неї звинувачення у вбивстві, але не довела його, то обвинувач її повинен бути вбитий» [7, c. 4].

Цього разу, хочу звернути увагу на наступну річ. У Вавилоні не можна було просто так «простерти палець» (вказувати на якісь погані, заподіяні людиною вчинки). Якщо це робилось, то на певній основі, і тоді воно мало сильний моральний ефект, вплив на іншу людину та й на все суспільство, виховуючи його. В наш же час «злі язики» караються далеко не за всіх обставин. Суспільна думка може не стільки покращити моральність людини, скільки зіпсувати їй життя. Багато людей роблять з неї зброю, бо не мають страху покарання. Буває, люди доходять до абсурду, вигадуючи про іншу людину таке, що й на голову не надінеш. Те, що більшість людей сьогодні отримують задоволення від «бруду інших», доводить хоча б те, як поводяться політики і афішуються артисти. Безліч скандалів, безглуздих сенсаційних вигадок - все це подобається людям. Вираз - «про мертвих погано не кажуть» у нас не діє. Знову ж таки, про померлих відомих людей, яких можна згадувати у хорошому світлі, розказують якісь викриваючи їх новини. Часто чесних людей на роботі чи в будь-якій групі викидають з колективу, роблять нестерпним їх співіснування. Інколи доводиться звільнятись з роботи. У селі також суспільний вплив словом втратив своє призначення, бо не у вічі кажуть що ти робиш не так, а поза спиною. Звісно, буває, що й хороше говорять, або просто правду, та в основному пліткують якісь нісенітниці. Тому вже думка людей немає такого значення. Бо якщо слухати кожного, то довго не протримаєшся.

Описана проблема, стосується безпосередньо України. Шляхом її вирішення може бути поширена можливість захисту своєї гідності в суді, як це вже практикується в США. На мою думку, це серйозна проблема. Яка може бути єдність України, її злагода, коли люди ненавидять один одного. Бачення в людині чогось доброго, заохочування її до цього має кращий виховний вплив. Адже є правило в психології: «Вказуй не на те, чого поганого людина не повинна робити, а на те, що добре в неї виходить робити». Це правило допомагає окреслити орієнтир вчинків, створює позитивну мотивацію.

Отже, щоб життя в Україні було благополучним для нас, щоб кожен відчував себе комфортно, слід починати саме з цієї проблеми.

В другому розділі було сказано про перенесення одного питання в третій. Це питання стосується проблеми не цінування людей, які виконують певний вид роботи. Приводом цього була така цитата:

«(§ 45) Якщо людина віддала своє поле пахарю за орендну плату і отримала орендну плату за своє поле, а за цим Адад побив поле або ж водою змило врожай, то збиток - на пахарі» [7, c. 9].

Не за труд свій, а за формальну власність людина мала переваги. Справа в тому, що такого роду проблеми, є й по сьогоднішній день. Є безліч людей, які виконують важливу для суспільства роботу, але отримують за це мало (двірники, вчителі, прибиральниці: особливо в державних закладах). Це, можна сказати, частина нашого менталітету. Певного виду працівники сприймаються як прислуги. Тому зараз більшість намагаються знайти собі якусь престижну роботу. Та коли всі відмовляться від деяких професій, то що буде з державою? Якщо ж усі люди «не престижних професій» відмовляться працювати за існуючих умов, і будуть вимагати поваги до себе і своєї професії і відповідного праці заробітку, тоді й заробітна плата зросте, і умови праці покращаться.

Нашому суспільству просто необхідно почати адекватно оцінювати труд. Ще наші предки говорили, що працьовитість запорука щастя, що чим більше працюєш, тим більший в тебе буде достаток. Щоб так було, виявилось не достатнім просто працювати, бо це можна робити й за дарма, як дурень, котрим всі користуються. Потрібно мати самоповагу, розуміння своєї самоцінності, а також розум. Розум тому, що він допомагає тримати життя в своїх руках, зменшує шанс бути обдуреним.

Отже, у вавилонській етиці є те, що можна наслідувати, і те, що окреслює проблеми нашого суспільства, які потребують врешті решт вирішення. Вона робить свій достойний внесок у надбання людства.

ВИСНОВКИ

Етичні погляди Давнього Вавилону носили переважно релігійний характер. Саме релігія давала обґрунтування моральних норм і стежила за їх виконанням. Слід зазначити, що в цих моральних нормах ще мало оголошувались загальносуспільні цінності. Так, в «Законах царя Хаммурапі» жодного разу не говорилось, що людина зобов'язана щось робити на благо всього суспільства. В передмові до своїх законів Хаммурапі писав, що його закони мають велике значення для встановлення порядку в державі. Люди повинні дотримуватись встановлених правових норм і не шкодити один одному.

Вавилон - велика держава, існування якої міг забезпечити міцний закон та його виконання. Щоб забезпечити останнє, застосовувалась так би мовити справедлива жорстокість. Відрубування різних частин тіла, грошові відшкодовування, кара смертю та інше, все це повинно було переконати людей у необхідності дотримання закону. Зазнаючи покарання, людина і її оточення отримують сумний досвід, який переконує її в необхідності виконання установлених законом норм.

Основні етичні поняття у Давньому Вавилоні, такі як добро, зло, справедливість, чесність, любов, жорстокість, тільки-но починали осмислюватись. Власне їхніми моральними поняттями були принцип таліону та ордалія.

Основними етичними ідеями, які можна знайти в «Законах царя Хаммурапі» є такі: про неправду; про крадіжку; про економічні відносини; про сімейні та пов'язані з ними майнові відносини; про соціальні відносини.

Кожна ідея має певне значення для сучасної психології і педагогіки. Ідея про неправду: «(§ 1)Якщо людина клятвено звинуватила іншу людину, кинувши на неї звинувачення у вбивстві, але не довела його, то обвинувач її повинен бути вбитий» [7, c. 4], наприклад, для психології може бути цікава тим, що вона здатна поставити людину в ситуацію, коли крім знання того хто винний, реальних доказів нема. Що людина робитиме в цьому випадку? Адже, якщо вона спробує довести вину злочинця, і не зможе цього зробити, то її вб'ють. З іншого ж боку дана ідея, за порушення якої слідує покарання, має виховний влив. Людина починає брати відповідальність за свої слова.

В ідеї про крадіжку: «(§ 23)Якщо грабіжник не був схоплений, то пограбована людина може показати перед богом все, що пропало, а община і староста, на землі і території яких було здійснене пограбування, повинні відшкодувати все, що в нього пропало» [7, c. 7], - йдеться про таке явище суспільної поведінки, яке становить інтерес для психології. Які мотиви примушують людину до цього вчинку (чи різні вони в бідних і багатих)? Для розуміння цієї проблеми багато дає вивчення вавилонської історії в цілому. Для педагогіки ідея про крадіжку, мабуть, ніколи не втратить актуальності. Щоб реалізувати цю ідею, в людині треба сформувати перш за все почуття власної гідності.

В ідеях про сімейні відносини інтерес для психології являє ордалія, як приклад того, до чого може дійти забобонність (до узаконення):

«(§ 132)Якщо на жінку людини був простертий палець з приводу іншого чоловіка, але вона не була схоплена при лежанні з іншим чоловіком, то заради свого чоловіка вона повинна погрузитись в річку» [7, с. 13].

У педагогіці серед ідей, що стосуються родини особливу цінність являють ті норми, які покликані припинити сексуальні збочення (ґвалтування, інцести). У вирішенні цієї проблеми необхідна допомога також і психології.

Соціальну ідею відповідальності за свою роботу («(§ 233)Якщо будівельник збудував людині дім і роботу свою не укріпив, і стіна впала, то цей будівельник повинен укріпити стіну за власні кошти» [7, c. 17]) необхідно реалізовувати у вищих навчальних закладах, тому, що для кращого виховання майбутніх фахівців, треба щоб вони були зацікавлені у якості результатів власної праці.

Для особистого і суспільного життя важливим є те, як давні вавилоняни вели свої справи (соціально-економічні). Кожен турбувався, щоб у нього були докази в свій захист (при купівлі-продажу укладались договори, забезпечували себе свідками). Якщо сама людина турбується про надійність своїх справ, то і правосуддю легше розібратись з суттю діла.

Що стосується нашого сучасного суспільства, то тут ми маємо звісно іншу ситуацію. Тому, на мій погляд, слід застосовувати не стільки закони давніх вавилонян такими які вони є, стільки брати до уваги самі їхні принципи. Наприклад, принцип справедливості. Він у давніх вавилонян був, але в нормах закону при його реалізації поняття справедливості змінювалось в залежності від соціального становища людини. Принцип поваги дітей до батьків. На мій погляд, важливо, щоб повага до батьків йшла від серця, а не через страх покарання за неповагу, наприклад, за те, що хтось вдарив батька. Дітей треба виховувати на власному прикладі, адже вперше світ вони починають бачити нашими очима.

Отже, етичні погляди Давнього Вавилону не втратили свого значення по сьогоднішній день. В цій моралі є норми як позитивного, так і негативного значення для нас. Є те, чого нам не вистачає, і те, що нам варто запозичити. Сучасникам слід, на мою думку, пам'ятати пораду, яку дав Друг Страждальцю в «Теодіцеї»:

«Побач благе дихання богів, - і

(Все), що за рік втратив, ти відновиш в ту ж мить» [12, с. 110].

Література

1. Белявський В.А. Вавилон легендарный и Вавилон исторический / В.А. Белявский. - М: Мысль, 1971. - 172 с.

2. Ворбьев-Десятовский В.С. Очерк истории древнего востока / В.С Ворбьев- Десятовский. - Л., 1956. - 276 с.

3. Вулли Л. Забытое царство / Л. Вулли. - М.: Наука, 1986. - 168 с.

4. Гусейнов. А.А. Введение в этику / А.А. Гусейнов. - М.: МГУ, 1985. - 208 с.

5. Дробницкий О.Г. Понятие морали / О.Г. Дробницкий. - М.: Наука, 1974. - 388 с.

6. Дьяконов И.М., Магазинер Я.М. Комментарий к старо-вавилонским законам // Весник древней истории. - 1952. - № 3. - С. 262-303.

7. 3аконы вавилонского царя Хаммурапи [Электронний ресурс], 21 с. - Режим доступа: http://pstgu.ru/download/1180422238.hammurapi.pdf.

8. Иванов В.Г. История этики древнего мира / В.Г. Иванов. - Л.: Издательство Лененградского университета,1980. - 224 с.

9. История древнего мира / Под ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Неровной, И. С. Свещицкой. - Издание трете. М.: Наука, 1989. - 470 с.

10. Кленгель-Брандт Э. Вавилонская Башня / Э. Кленгель-Брандт. - М.: Наука, 1991. - 157 с.

11. Кленгель-Брандт Э. Путешествие в древний Вавилон / Э. Кленгель-Брандт. - М.: Наука, 1979. - 259 с.

12. Клочков Л.С. К вопросу о вавилонской этике / Л. С. Клочков. // Вестник древней истории. - 1975. - №3. - С. 101-116.

13. Клочков Л.С. Сказка о ниппурском бедняке [Электронный ресурс] / Л.С. Клочков. - Режим доступа: http://ulenspiegel.od.ua/skazka-o-nippurskom-bednjake.

14. Косарев А. И. История государства и права зарубежных стран / А.И. Косарев. - М., 2002. - 464 с.

15. Могултай. Диалог Господина и Раба - веселее, чем думали [Электронный ресурс] / Молгутай. - Режим доступа: http://wirade.ru/cgi-bin/wirade/YaBB.pl?board=bibl;action=display;num=1093268601.

16. Молгутай. Вавилонская блудница: этика древнего Ближнего, Среднего Востока и Южной Азии [Электронный ресурс] / Молгутай. - Режим доступа: http://wirade.ru/babylon/babylon_bludnica.html.

17. Немировский В.Г. Смысл жизни: проблемы и поиски / В.Г. Немировский. - К., 1990. - 221 с.

18. Оссовская М. Рыцарь и дружба. Исследования по истории морали / М. Оссовская. - М., 1987., - 528 с.

19. Оппенхейм А. Древняя Месопотамия: портрет погибшей цивилизации / А. Оппенхейм. - М.: Наука, 1990. - 319 с.

20. Шишкин А.Ф. Человеческая природа и нравственность. Исторический очерк / А.Ф. Шишкин. - М.: Мысль, 1979. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru