Найменш вивченою проблемою фінансового менеджменту є планування грошових потоків [34]. Воно тісно пов'язане зі стратегічним плануванням фінансово-господарської діяльності підприємства. Планування грошових потоків полягає у визначенні можливих джерел надходження коштів і напрямків їх витрати. Планування здійснюється в часовому аспекті: на рік (з розбивкою по кварталах), на квартал (з розбивкою по місяцях), на місяць (з розбивкою по декадах, або по тижням).

Методика планування грошових потоків включає такі елементи:

- планування грошових надходжень за період;

- планування витрат коштів;

- розрахунок чистого грошового потоку (надлишок +, нестача - );

- визначення загальної потреби в короткостроковому фінансуванні.

Основними фінансовими документами надходження і витрат коштів є:

- касовий бюджет - план надходження і витрат коштів;

- платіжний календар - форма поточного фінансового плану управління грошовими потоками.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою економікою 60-70% фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел [32].

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю [32]: купівлею і продажем цінних паперів, вкладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів. Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва [28]. Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Прибуток є об'єктивною економічною категорією [28], тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Структура обліку і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) за видами діяльності підприємства наведені на рис.1 Додатку А.

Валовим (або операційним) прибутком називається різниця між операційним доходом від основної діяльності та валовими витратами (собівартістю) основної діяльності. Балансовим прибутком називається валовий прибуток + додатковий прибуток (збиток) від фінансової діяльності та експлуатації інвестицій в капітали інших підприємств [75].

Чистим прибутком (прибутком до розподілу на дивіденди та в фонди підприємства) називається частина балансового прибутку - податок на прибуток - надзвичайні витрати, які сплачуються з чистого прибутку (штрафи, пені та інше) [75].

Розрахунок грошових потоків валового, бухгалтерського та чистого прибутку виконується згідно "Положенню про бухгалтерський облік в Україні" по формі 1801001 - "Розрахунок фінансових результатів" [7].

Як видно з алгоритму рис.1. Додатку А - валовий прибуток залежить від:

- обсягу та цін реалізації продукції;

- сум сплачених непрямих податків (ПДВ та акцизи);

- собівартості виробленої продукції, тобто витрат на її виробництво;

Таким чином, оскільки ціни реалізації регулюються ринком та попитом на продукцію (зовнішні обставини), підвищення валового прибутку суттєво залежить від регулювання підприємством податкової політики та управління собівартістю виробленої продукції.

Будь-яке підприємство намагається не тільки продати свій товар по вигідній високій ціні, але і скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства багато в чому залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то друге - практично винятково від самого підприємства, точніше, від ступеня ефективності організації процесу виробництва і наступної реалізації зроблених товарів. У практичній діяльності підприємства необхідно враховувати середній період для оплати товару покупцем, оскільки це пов'язане із запізнюванням в оплаті і утворенням дебіторської заборгованості в рамках комерційного кредиту, надаваємого підприємством покупцям своєї продукції.

Використовуючи балансовий метод, можна розрахувати фактичні касові грошові надходження операційної діяльності підприємства від реалізації продукції з врахуванням змін рівня несплаченої дебіторської заборгованості за формулою [9]:

(1.1)

де ВР (1-0) - виручка від реалізації за звітний період (1-0), оформлена договорами по реалізації продукції;

ДЗ (0) - несплачена дебіторська заборгованість за попередніми договорами реалізації (до моменту початку звітного періоду t=0);

ГН (1-0) - фактичні грошові касові надходження на підприємство за звітний період (1-0) за рахунок передплати, плати за фактом отримання продукції, поточне погашення сформованої за період дебіторської заборгованості та попередньої дебіторської заборгованості, поточне погашення векселів за строками;

ДЗ (1) - несплачена дебіторська заборгованість за договорами реалізації (на моменту кінця звітного періоду t=1);

ВЕКС_О (0) - сума отриманих непогашених векселів за відпущену продукцію до початку звітного періоду;

ВЕКС_О (1) - сума отриманих непогашених векселів за відпущену продукцію на кінець звітного періоду;

Аналогічно, використовуючи балансовий метод, можна розрахувати фактичні касові грошові витрати операційної діяльності підприємства за рахунок внутрішньої діяльності з врахуванням змін рівня несплаченої кредиторської заборгованості за формулою [9]:

(1.2)

де ВИТР (1-0) - нараховані витрати підприємства за звітний період (1-0), оформлений договорами покупки товарів та послуг, сплати кредитних коштів банкам, сплати податків, оплати по фондам заробітної плати та соціальних фондів;

КЗ (0) - несплачена кредиторська заборгованість за попередніми договорами купівлі та надання послуг (до моменту початку звітного періоду t=0);

ГВИТР (1-0) - фактичні грошові касові витрати підприємства за звітний період (1-0) за рахунок передоплати, плати за фактом отримання продукції, поточне погашення сформованої за період кредиторської заборгованості та попередньої кредиторської заборгованості;

КЗ (1) - несплачена кредиторська заборгованість за договорами покупки товарів та послуг (на моменту кінця звітного періоду t=1);

ВЕКС_Н (0) - сума виданих непогашених векселів за отриману продукцію і послуги до початку звітного періоду;

ВЕКС_Н (1) - сума отриманих непогашених векселів за отриману продукцію і послуги на кінець звітного періоду;

При фактичному розрахунку в часі платіжного календаря та касового плану по формулам (1.1) - (1.2) виникають "касові розриви", тобто графік надходження грошових коштів ГН (?t) не відповідає графіку планових грошових витрат ГВИТР (?t) підприємства за період (?t). В цьому випадку, фінансовий менеджер підприємства планує запозичення короткострокових банківських кредитів, або корегування строків погашення кредиторської заборгованості за рахунок видачі векселів з відповідним строком погашення, який відповідає термінам надходження грошових потоків від погашення дебіторської заборгованості або отриманих векселів.

1.3 Особливості фінансового планування на підприємстві

7. Метод грошових потоків

Метод грошових потоків є універсальним при складанні фінансових планів і служить інструментом для прогнозування розмірів і термінів надходження необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозу грошових потоків ґрунтується на чеканні надходження засобів на визначену дату і бюджетуванні усіх доходів і витрат. Цей метод дає набагато більше корисної інформації, ніж метод балансового кошторису.

8. Метод багатоваріантності розрахунків

Метод багатоваріантності розрахунків складається в розробці альтернативних варіантів планових розрахунків, для того щоб вибрати з них оптимальний, при цьому критерії вибору можуть бути різними. Наприклад, в одному варіанті може бути врахований триваючий спад виробництва, інфляція національної валюти, а в іншому - ріст процентних ставок і, як наслідок, уповільнення темпів росту світової економіки і зниження цін на продукцію.

Особливостями формування та оцінки основних показників довго - та середньострокових фінансових планів є:

дисконтована економічна ефективність фінансових інвестицій в бізнес-план;

динаміка показників фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності та рентабельності роботи підприємства на всіх етапах реалізації перспективного бізнес-плану.

Оцінка дисконтованої економічної ефективності фінансових інвестицій основана на різноцінності грошових потоків коштів в часі, що пояснюється такими причинами [37]:

- зниження купівельної спроможності й загальне підвищення цін;

- отримання процентного прибутку (якщо гривню віднести в банк);

- ризик (кредитор може не виконати свої боргові зобов'язання).

Так чи інакше відбувається зміна цінності національної валюти, тож у проектному аналізі це необхідно враховувати методом порівнювання різночасових грошей, так званим дисконтуванням [39].

Майбутня цінність Бс сьогоднішніх грошей визначається за формулою:

(1.3)

де С - сьогоднішня сума грошей, що інвестуються;

d - постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку на капітал;

t - тривалість розрахункового періоду (в роках);

Сьогоднішня цінність Сб майбутніх грошей визначається таким чином:

(1.4)

Перерахунок поточних і майбутніх сум в еквівалентній вартості шляхом дисконтування дозволяє визначити цінність проектів на основі поточних і майбутніх витрат і результатів. Підраховані за кожний рік життя проекту, вони дисконтуються, а потім підсумовуються з метою одержання загального показника цінності проекту, на основі якого роблять висновок щодо прийнятності проекту.

Критерії, що використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи в залежності від того враховується чи ні часовий параметр:

1) засновані на дисконтованих оцінках;

2) засновані на облікових оцінках. До першої групи відносяться критерії:

- чистий приведений ефект (Net Present Value, NPV);

- індекс рентабельності інвестиції (Probability Index, PI);

- внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);

- модифікована внутрішня норма прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR);

- дисконтований строк окупності інвестиції (Discounted Payback Period, DPP).

До другої групи відносяться критерії:

- строк окупності інвестиції (Payback Period, PP);

- коефіцієнт ефективності інвестиції (Accounting Rate of Return, ARR).

а) Метод розрахунку чистого приведеного ефекту (ЧДД)

Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генерованих нею протягом прогнозованого періоду. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного інвестором самостійно виходячи зі щорічного відсотка повернення, який він хоче чи може мати на інвестований їм капітал. Припустимо робиться прогноз про те, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р₁, Р₂, …, Р_n. Загальна накопичена величина дисконтованих доходів (Present Value, PV) і чистий приведений ефект (Net Present Value, NPV= ЧДД - чистий дисконтований доход) відповідно розраховуються по формулах [26]:

(1.5)

(1.6)

Якщо NPV>0, то проект варто прийняти; якщо NPV<0, то проект варто відкинути; NPV=0, то проект ні прибутковий, ні збитковий. Дамо економічне трактування критерію NPV з позиції власників компанії, що по суті і визначає логіку критерію NPV:

- якщо NPV<0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії зменшиться, тобто власники компанії понесуть збиток;

- якщо NPV=0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії не зміниться, тобто добробут її власників залишиться на колишньому рівні;

- якщо NPV<0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії, а отже, і добробут її власників збільшиться.

Проект із NPV=0 має додатковий аргумент у свою користь - у випадку реалізації проекту добробут власників компанії не зміниться, але в той же час обсяги виробництва зростуть, тобто компанія збільшиться в масштабах.

При прогнозуванні доходів по роках необхідно по можливості враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):

(1.7)

де j - прогнозований середній рівень інфляції.

При розрахунку NPV, як правило, використовується постійна ставка дисконтування, однак при деяких обставинах, наприклад, очікується зміна рівня дисконтних ставок, можуть використовуватися індивідуалізовані по роках коефіцієнти дисконтування. Якщо в ході імітаційних розрахунків приходиться застосовувати різні коефіцієнти дисконтування, то формула (1.7) не застосовується, і проект прийнятний при постійній дисконтній ставці може стати неприйнятним.

Показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу комерційної організації у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у просторово-тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і що дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

б) Метод розрахунку індексу рентабельності інвестиції (ІД,ІДД)

Цей метод є по суті наслідком попереднього. Індекс рентабельності (PI) = ІД (індекс доходності) розраховується по формулі [26]:

(1.8)

Якщо PI>1, то проект варто прийняти; якщо PI<1, то проект варто відкинути; якщо PI=1, то проект є ні прибутковим, ні збитковим. Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку PI модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на згенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):

(1.9)

На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником: він характеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень - чим більше значення цього показника, тим вище віддача кожної гривні, інвестованої в даний проект. Завдяки цьому критерію PI дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різні обсяги необхідних інвестицій, те вигідніше той з них, що забезпечує велику ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV.

в) Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестиції (ВНД)

Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції (IRR= ВНД) розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю:

IRR = r, при якому NPV = f (r) = 0.

Іншими словами, якщо позначити IC=CF₀, то IRR знаходиться з рівняння [26]:

(1.10)

Практичне застосування даного методу ускладнено, якщо в розпорядженні аналітика немає спеціалізованого фінансового калькулятора. У цьому випадку застосовується метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r₁<r₂ таким чином, щоб в інтервалі (r₁, r₂) функція NPV=f (r) змінювала своє значення з “+” на “-” чи з “-” на “+”. Далі застосовують формулу:

(1.11)

де r_{1 -} значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому

f (r₁) >0 (f (r₁) <0)); r₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r₂) <0 (f (r₂) >0)).

г) Метод визначення строку окупності інвестицій (СО, ДСО)

Цей метод, що є одним з найпростіших і широко використовуємих у світовій обліково-аналітичній практиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень [26]. Алгоритм розрахунку строку окупності (СО) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника СО має вид:

, при якому (1.12)

Нерідко показник СО = РР розраховується більш точно, тобто розглядається і дробова частина року; при цьому робиться припущення, що грошові потоки розподілені рівномірно протягом кожного року.

Тоді формула (1.10) модифікується для розрахунків як:

(1.13)

Деякі фахівці при розрахунку показника СО = РР рекомендують враховувати часовий аспект.

У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула для розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) має вид:

, при якому (1.14)

Очевидно, що у випадку дисконтування строк окупності збільшується, тобто завжди DPP>PP. Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може виявитися неприйнятним за критерієм DPP= ДСО. Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку ДСО (DPP) модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):

(1.15)

Платоспроможність підприємства - це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов [29]. Її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливість розрахувати у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов'язаннями.

Платоспроможність підприємства визначається системою показників ліквідності оборотних активів балансу. Знаменник в усіх наведених показників один і той самий - поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов'язання.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (К_{л. заг.)} (коефіцієнт покриття) - це відношення поточних активів (А_пот) до поточних зобов'язань (З_пот):

, (1.16)

де: - поточні активи балансу (Форма 1 строка 260);

- поточні зобов'язання балансу (Форма 1 строка 620);

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань.

При К_{л. заг.} <2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока існує певний фінансовий ризик. Співвідношення 2: 1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,5 [31].

Коефіцієнт термінової ліквідності (К_{л. терм.)} - це відношення активів високої ліквідності (А_лікв) до поточних зобов'язань:

, (1.17)

де: А_{лікв -} активи високої ліквідності = поточні активи - запаси;

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_{л. абс.)} характеризується відношенням грошових засобів та коротк. цінних паперів (Г, Ц_п) до поточних зобов'язань:

, (1.18)

де: Г, Ц_{п -} грошові засоби та короткострокові цінні папери;

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2 - 0,25.

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованостей - показує наскільки термінові надходження від боржників до підприємства відповідають терміновим вимогам кредиторів до підприємства:

, (1.19)

де: Здеб - короткострокова дебіторська заборгованість;

Зкред - короткострокова кредиторська заборгованість;

Значення цього коефіцієнту є сприятливими, якщо він перевищує 1,25.

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Для оперативного розрахунку абсолютних показників фінансової стійкості (коефіцієнту покриття запасів оборотними коштами) вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування [29]:

Фінансовий контроль як економічний процес включає такі елементи:

· суб'єкт контролю;

· об'єкт контролю;

· предмет контролю;

· принципи контролю;

· методи контролю;

· техніку контролю;

· власне сам процес контролю;

· прийняття рішень за результатами контролю.

Фінансовий контроль на підприємстві здійснюється з використанням інструментів оперативного фінансового планування.

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану. Це пов'язано з тим, що фінансове забезпечення підприємницької та інвестиційної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Річний фінансовий план (план доходів та витрат грошових коштів) характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінансово-господарської діяльності. Він є орієнтиром для фінансової роботи підприємств у плановому році. Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою доцільно складати баланс грошових надходжень - оперативний фінансовий план.

Баланс надходжень коштів показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, - забезпечити залучення коштів.

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.

У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді. Складення платіжного календаря дає змогу виявити недостатність коштів, з'ясувати причини такого становища, визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

Важливе місце в оперативній фінансовій роботі підприємства займає своєчасне погашення кредиторської, а також своєчасне стягнення дебіторської заборгованості.

На підприємстві має бути організований повсякденний оперативний контроль за платежами та надходженням матеріальних цінностей, виконанням фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками. Необхідно періодично перевіряти дебіторську заборгованість за даними бухгалтерського обліку та звітності, інвентаризації.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах узгодженого сторонами строку оплати, є нормальним явищем у фінансово-господарській діяльності. Дебіторська заборгованість, яка перевищує погоджені строки платежів, знижує платоспроможність підприємств. Саме тому необхідно ретельно аналізувати стан заборгованості кожного суб'єкта господарювання за такими статтями: розрахунки з покупцями, з підзвітними особами, з іншими дебіторами; векселі одержані; аванси видані; бюджетні платежі, платежі із соціального страхування, з оплати праці. При цьому слід ураховувати реальні умови, а тому доцільно розглянути:

- який відсоток неповернення дебіторської заборгованості припадає на одного або кількох головних боржників;

- імовірність погашення дебіторської заборгованості, строки її виникнення, а також питому вагу простроченої заборгованості;

- питому вагу векселів у загальному обсязі дебіторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість у складі залучених коштів займає суттєве місце. Якщо кредиторська заборгованість підприємства виникає в процесі господарських зв'язків з іншими господарськими суб'єктами в межах нормального документообігу та встановлених форм розрахунків, то вона не суперечить чинному законодавству і не може справити негативний вплив на фінансовий стан інших суб'єктів господарювання. Якщо ж кредиторська заборгованість виникла внаслідок порушення правил розрахунків та кредитування, то вона призводить до фінансових ускладнень в інших підприємств.