Грошово-кредитна політика України, її значення для ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грошово-кредитна політика України, її значення для ринкової економіки

кредит економіка готівка



Вступ

Актуальність теми. Кредит відіграє важливу роль в економіці кожної держави, особливо в період формування ринкової інфраструктури та здійснення структурної перебудови народного господарства. Він сприяє прискоренню роздержавлення власності, допомагає швидкому перерозподілу грошових коштів, що дає можливість здійснити переорієнтацію виробництва та оздоровити економіку в стислі терміни. Перехід до регульованого ринку - основне направлення подальшого вдосконалення економічних відносин в Україні. Криза, що охопила нашу країну, згубно вплинула на всі сфери економічного життя: падіння виробництва, безробіття, інфляція. Це далеко не всі явища, з якими доводиться зіштовхуватись економiцi України. Щоб вийти з кризи, необхідно вирішувати всі ці питання. А банківській системі відводиться в цьому вирішальна роль.

Найскладнішою проблемою в економіці держави, зокрема в Україні, є створення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації економіки загалом. З цією метою уряд України розробив спеціальну програму, основу якої складають проблеми пошуку коштів і шляхи подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи виробництва, поступового пожвавлення та економічного зростання. Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки відбувається за допомогою інструментів і механізмів грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової та митно-тарифної політики.

Кредит виступає, так би мовити, своєрідною опорою сучасної економіки, а також невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури; як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, існування яких і викликало необхідність кредиту.

Мета роботи: виявити сутність поняття кредиту, визначити його основні функції та форми, за допомогою яких він функціонує у сучасному суспільстві, сприяє розвитку економіки, кругообігу капіталу та ефективності функціонування як окремих господарюючих суб'єктів, а також його значення та роль в кредитній політиці України .

Об`єкт дослідження. Об`єктом дослідження даної курсової роботи є безпосередньо кредит, його суть, форми та значення в ринковій економіці. А також кредитна система та кредитна політика.

Предмет дослідження: роль банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів у національному кредитуванні.

Завдання: дослідити структуру сучасної кредитної системи України, показати основні елементи, з яких вона складається, та за допомогою яких функціонує. Дослідження ролі кредиту у формуванні ринкової економіки України означає, що необхідно вказати, який вплив здійснює кредит на головні процеси нашої економіки.

Інформаційні джерела. Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні публікації з питань фінансово-кредитних відносин, періодичні видання, а також Закони України з питань фінансово-кредитної та банківської діяльності, законодавчі правові акти, законопроекти України щодо правового забезпечення банківської та кредитно-фінансової діяльності, статистичні дані Національного банку України.

Методи дослідження: статистичний, графічний, аналіз ,порівняння, узагальнення, синтез.

Практичне значення. Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи в національній економіці.

Отже, необхідно розглянути кредит як один із основних елементів функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль та вплив на формування сучасної ринкової економіки України. В кінці роботи зробити висновки та внести певні пропозиції.



Кредит як економічне поняття, його сутність і джерела

Термін «кредит» походить від латинського слова creditum, що означає «позика». В сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначають як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сплатою певного відсотка за користування нею.

За своєю сутністю кредит -це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Розглянемо структуру кредиту. Вона складається з наступних елементів:

1) кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає вартість у тимчасове користування;

2) позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримує позику.

Окрім кредитора та позичальника елементом структури кредиту є об'єкт передачі - позичена вартість, яка представляє собою нереалізовану вартість (додаток 1).

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше, ніж дві сторони: позичальник -- сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі; кредитор -- сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин:

1) кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами -- з іншого. Вважаються найпоширенішими відносинами, які найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині угод цього типу кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником;

2) кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам;

3) кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині даний тип кредитних відносин набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті;

4) кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків;

5) кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням -- з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Наприклад, населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби;

6) кредитні відносини між фізичними особами (громадянами);

7) зовнішньоекономічні кредитні відносини - коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра, насамперед, визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та його погашення тощо).

Якщо розглядати поняття кредиту як економічне, то його об'єктом виступають гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має й споживну вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси -- матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко. Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після його продажу переходить від продавця до покупця. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на певний час, а потім вона має бути повернута, причому, як правило, з виплатою відсотка. Таким чином, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживна вартість грошей чи речей без зміни їх власника.

Характерною рисою кредиту є сплата відсотка за його користування. На практиці відомі окремі випадки, коли відсотки за кредит не стягуються. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші.

Щодо сутності поняття кредиту, то вона характеризується результатами його застосування в економіці в цілому і серед населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошовогообороту. Одним із проявів сутності кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва та реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються "припливи" і "відливи" коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню.

Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва та реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства. Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів. Кредит у сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі.

Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового. Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування.

Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, нерозмінних на дорогоцінні метали. Це пов'язане зі збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин. Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці. Зміни в умовах розвитку економіки, в зв'язку з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль комерційного, іпотечних кредитів. Це, в свою чергу, дає можливість застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Таким чином, слід виділити напрями, в яких зростає роль кредиту: - перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб; - вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів; - участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

- економне використання позичальниками власних і позичених коштів; - прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;

- регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами. Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів.

Джерела кредитів. До основних та найважливіших джерел кредиту віднесемо:

- засоби, які нагромаджуються в амортизаційному фонді на підприємстві й призначені для відновлення основного капіталу;

- частину оборотного капіталу, яка звільняється за розбіжності продажу товарів, з одного боку, і купівлі сировини, матеріалів тощо -- з іншого;

- частину тимчасово вільного оборотного капіталу, яка з'являється з часу отримання підприємством коштів від реалізації власної продукції та виплати заробітної плати;

- частину отриманого прибутку, яка спрямовується на розширення виробництва, тобто частина капіталізованої додаткової вартості;

- доходи і заощадження населення, які акумулюються на рахунках у банках.

Одним із джерел коштів, які можуть бути надані в позичку, є залишки на рахунках у банках, вивільнених із кругообігу авансованих коштів. Передусім, це кошти, призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо. На рахунках у банках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні підприємствам для чергової виплати заробітної плати. До використання за цільовим призначенням на рахунках зберігаються також нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств.

Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільшим кредитним ресурсом нині є грошові заощадження населення, що зберігаються як на рахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам.

Тимчасово вільні кошти постійно є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ. Вони теж виступають кредитними ресурсами. Іноді держава з бюджету виділяє банкам кошти на їхнє поповнення кредитними ресурсами. Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються у них, мають власні кошти: статутний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також слугують для видачі кредитів.

І, нарешті, Національний банк України використовує, як кредитні ресурси, гроші в обігу, що випускаються на кредитній основі шляхом утворення емітованих пасивів (уявних вкладів). Вони створюються шляхом двоїстого запису: дебет позичкового рахунку, кредит кореспондентського рахунку банку-позичальника чи бюджетного рахунку, коли позички надаються Міністерству фінансів.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,--це постійні ресурси, а друга--перемінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а перемінні-- переважно для короткострокових позичок.

Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду.

Таким чином, слід відзначити, що кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового. Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування.



Форми кредиту та його функції

Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту - вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же - процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм, на мою думку, достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі свої позички надають банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення - при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок, кредит поділяється на ряд класифікацій (додаток 2) та на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний.

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають та одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички (додаток 3).

Міжгосподарський кредит - це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання - кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжгосподарський. Причому, погашення цих кредитів у визначений термін передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому, існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківського кредиту.

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, котрі існують між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку. Суттю вищезазначених відносин є, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту. Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).

Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.

Міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб'єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об'єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий (комерційний), банківський, урядовий. З точки зору об'єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма - експортер, а позичальником - імпортер. З точки зору позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник потрапляє у пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит - це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейскому ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.

Урядовий кредит (міжурядові позики) - різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит - це кредит, який дає:

* можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

* гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

* безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками;

* допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати, а саме:

* іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом, по мірі накопичення боргів, часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів;

* як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід додати відсоток за користування кредитом.

Банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб'єктами кредитування (позичальниками). Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи ( додаток 3).

Банківський кредит пов'язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Банківський кредит - основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

збільшення основного та обігового капіталу господарюючих суб'єктів;

накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;

задоволення споживчих потреб населення;

викупу державного майна;

для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.

Банки можуть надавати кредити як в національній, так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Надання банківського кредиту Національним банком України регламентується законом про цей банк. Звичайно НБУ та його відділення не здійснюють кредитування суб'єктів господарювання за виключенням випадків, що наведені в законі про цей банк.

Отже, як висновок, слід зазначити, що під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності, що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов'язаний з конкретною характеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти дві форми кредиту - грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту. Під видом кредиту слід розуміти конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видів кредиту може бути велика кількість.

Функції кредиту. Важливою характеристикою кредиту, крім форми і виду, є його функції.

До основних функцій кредиту відносять:

перерозподільну;

заміщення готівки кредитними операціями.

Перерозподільна функція. Як відомо, за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільну функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Разом з тим, кредитні відносини опосередковують не всі прерозподільчі процеси в суспільстві. Значна частина грошових коштів перерозподіляється, наприклад, через фінансову систему та систему ціноутворення. Кредит перерозподіляти може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. Перерозподільчі функції кредиту властиві такі риси, що відрізняють її від перерозподільчих функцій інших категорій та характерезують специфіку саме кредитного перерозподілення.

Призначення цієї функції полягає в тому, що за посередництвом кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних та фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби у коштах інших юридичних та фізичних осіб. Особливістю кредитного перерозподілу є те, що він охоплює тільки тимчасово вільні кошти. Однак у комерційному кредиті попереднього вивільнення коштів немає, але і в цьому випадку надання кредиту можливе лише за умов існування у кредитора вільних коштів, а за відсутності - можливосі їх позичити на умовах повернення. Тому має місце вторинний розподіл ресурсів, тобто реалізація перерозподільчої функції кредиту. Вказана особливість обумовлює широкі маштаби перерозподілу коштів через кредитну систему, тому що вона охоплює практично усі тимчасово вільні кошти суспільного господарства. Об'єм кредитних ресурсів за потенціалом значно перевищує, наприклад, об'єм ресурсів, шо перерозподіляються через бюджетну сферу. Окрім цього, поверненість кредитних ресурсів дозволяє надавати їх у позику повторно протягом певного періоду, що розширює можливості кредитування. Це забезпечує в цілому значну доступність кредиту у порівнянні з бюджетними коштами. Перевагою перерозподілу за посередництвом кредиту є також оперативність надання коштів у той час, коли розподіл бюджетних коштів визначається на весь календарний термін, коли планують бюджет.

Характерна риса перерозподільчої функції у тому, що з її допомогою перерозподіляються не тільки грошові, але й товарні ресурси. У товарній формі виражаються комерційний й лізінговий кредити, частково споживчий та міжнародний. Можливість надання кредиту у товрній формі значно розширює межі перерозподілення через кредитну сферу.

Перерозподіл за допомогою кредиту має, головним чином, виробничий характер - перерозподільча вартість включає у господарський обіг позичальника. Ця особливість обумовлюється такою сутністю кредиту, як зворотість. Для того, щоб мати можливість повертати позики вчасно з виплатою відсотка, позичальник повинен використовувати позики з максимальною ефективністю, вкласти їх у відтворюючий процес збільшення вартості.

Становлення ринкових відносин обумовлює зміну механізма реалізації перерозподільчої функції кредиту. До останнього часу перерозподілення мало, головним чином, централізований характер, тобто відбувалося на базі кредитного планування, яке уявляло собою процеси планового визначення обсягу кредитних ресурсів країни, їх джерел, а також планове перерозподілення. З реформуванням банківської системи, розвитком мережі комерційних банків велику роль відіграє перерозподілення ресурсів через кредитний ринок, тобто риночний механізм перерозподілення. У зв'язку з цим кредитне перерозподілення все більшою мірою децентралізується.

Заміщення готівки кредитними операціями. Ця функція пов'язана зі специфікою сучасної організації грошового обігу та його функціонування переважно в безготівковій формі. Відомо, що основна частина розрахунків надання кредиту здійснюється через банки. Вкладуючи та зберігаючи гроші у банку, клієнт тим самим вступає у кредитні відносини з ним, крім того, створюють умови для заміщення готівки в обігу кредитними операціями у вигляді записів по банківським рахункам. Виникає можливість надання позики у безготівковому порядку та розвиток безготівкових розрахунків. Безготівкові операції являються кредитними тому, що строки відвантаження продукції та її оплата, як правило, не співпадають. В залежності від того, що передує у часі - отримання товару чи грошей - або постачальник кредитує одержувача, або одержувач - постачальника.

Функцію заміщення признають більшість економістів, однак найбільш поширеним її трактуванням є заміщення дійсних грошей кредитними засобами обігу та кредитними операціями. Поряд з розвитком безготівкового обігу, виділяється таке функціональне призначення кредиту, як заміщення в обігу золота кредитними грошима.

Як відомо, в процесі руху кредиту створюються кредитні засоби обігу, що замінили у сучасних грошових системах дійсні гроші, тобто золото. До них відносяться знаки вартості у вигляді банкнот, векселів, чеків, акцій, депозитних сертифікатів, облігацій. Однак процес демонетизації золота, який заключається в загублені ним властивості грошового товару, загального еквівалента, завершився. Взаємозв'язок сучасних кредитних грошей із золотом як основи їх вартісного змісту, навіть опосередковано, заперечується більшістю економістів. Функціонування кредитних засобів вже не має характеру тимчасового заміщення дійсних грошей. Відбулося абсолютне витіснення золота з обігу кредитними грошима, що збігається з загальноприйнятим законом економії суспільної праці. Відповідно до цього закону нова форма грошей витісняє попередню, якщо вона більш економна й може забезпечити більш раціональну організацію господарства.

Деякі економісти виходять з того, що золото вийшло з обігу й існують тільки кредитні гроші, обгрунтовують розвиток та переростання функції заміщення в функцію емісії грошей у сфері безготівкового обігу. Ця точка зору заснована на уявленні, що розміщення позик у безготівковій формі означає одночасне створення кредитних ресурсів, тобто емісію.

Також виділяють грошову (емісійну) та контрольну (стимулюючу) функції.

Грошова (емісійна) функція - її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, котрі дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

Інколи в економічній літературі згадують ще контрольну функцію кредиту, але розуміють її по-різному. Одні автори вважають, що контроль -- це функція банків, а не кредиту. На думку інших, кредитор на ґрунті кредиту контролює позичальника, останній же не має підстави контролювати кредитора. Оскільки ж ці самі автори виходять з того, що функція контролю стосується обох сторін кредитної угоди, вони роблять висновок, що кредит контрольної функції не виконує.

Проте до цього питання можна підійти й по-іншому. Контрольна функція кредиту виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником. Вступивши у кредитні відносини, позичальник також повинен здійснювати контроль за своєю діяльністю з тим, щоб своєчасно погасити позичку. Якщо так розглядати «роботу», котру виконує кредит, то, звичайно, контрольна функція йому властива.

Непереконливою є також думка, що контрольну функцію кредит не виконує, бо контроль притаманний і іншим економічним категоріям, а тому не може бути властивим лише кредиту. Проте ця думка не враховує ту обставину, що контроль за допомогою кожного з економічних інструментів має свою специфіку. Отже, є всі підстави для визнання контрольної функції кредиту.

З вищезазначеного можна дійти висновку, що кредит має неабияке значення для ринкової економіки, і саме він впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту. Щодо питання про функції кредиту, то до кінця воно ще не вирішене і залишається дискусійним, як і багато інших положень теорії кредиту.

Роль кредитної системи та її структури в ринковій економіці держави

Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.

Для того, щоб визначитись, яку ж роль відіграє кредитна система в ринковій економіці держави, розглянемо її структуру.

У структурі кредитної системи вирізняють банківську систему та небанківські кредитно-фінансові установи (Рис. 2).



Рис 2. Структура кредитної системи

Банки є центральною фігурою кредитної системи. Саме через них здійснюються основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. Існує багато різних видів банків, проте за своїм функціональним призначенням і належністю вони можуть бути зведені у дві великі групи: центральні (федеральні) банки і комерційні банки. В сукупності і взаємодії всі банки складають національну банківську систему.

У центрі банківської системи стоїть центральний банк. Він є емісійним, касовим та резервним центром країни. Більшість країн світу мають один центральний банк, наприклад Англійський банк у Великобританії, Бундесбанк у Німеччині, Національний банк в Україні.

Другу частину кредитної системи складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів, позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит (позика), і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва.

Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими. Універсальні банки акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Спеціалізовані банки (кооперативні, селянські, іпотечні, інвестиційні, експортно-імпортні і т.д.) здійснюють грошово-кредитні операції у вузько спеціалізованих сферах.

Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується лише банківськими закладами. Окрім банків, кредитними операціями займаються інші позабанківські структури. Одними з могутніх небанківських кредитних інститутів є страхові фірми. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише банківським фірмам. Страхові фірми - це акціонерні приватні і державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції, практично все, що пов'язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльність цих фірм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так, мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції, надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку.

У результаті ощадної, фінансової, кредитної, інвестиційної діяльності страхові компанії здійснюють величезний позитивний вплив на функціонування ринкової економіки, тим самим сприяють підвищенню ефективності економічного життя країн.

Позабанківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові й добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження.

Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема, такі відомі у світі, як Міжнародний валютний фонд. В Україні - це пенсійний фонд, фонди соціального страхування, Зайнятості і Чорнобиля, Державний валютний фонд, різноманітні ощадні установи, страхові (як вже зазначалося), фінансові, лізингові та факторингові компанії. Головною їх ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій, кредитування, надання послуг, позик з метою їх нагромадження. Звичайно, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Отже, розглянувши поняття кредитної системи та її структуру, можна зробити висновок, що в ринковій економіці кожної держави вона відіграє досить важливу роль. Адже ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові та безготівкові). І саме кредитна система забезпечує безперервність цієї циркуляції.

Завдяки ланкам діяльності кредитної системи (маються на увазі банки, інвестиційні фонди, страхові компанії), ця сама система здійснює величезний позитивний вплив на функціонування ринкової економіки, тим самим сприяє підвищенню ефективності економічного життя держави.

Аналіз грошово-кредитної політики в Україні

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести: політику обов'язкових резервів; процентну політику (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

Відповідно до пріоритетів економічних напрямів країни центральний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів - облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів - переоблікове контингентирування, політика обов'язкових резервів та різні селективні методи.

Розглянемо кредити, надані банками за секторами екноміки у січні 2008 та у грудні 2009. Кредити, надані резидентам депозитними корпораціями (банками), на кінець січня 2009 року становили 723 млрд.грн., а темп їх приросту 65.7% у річному обчисленні порівняно з 72% на кінець грудня 2008 року. Темп приросту кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, становив 64.4% у річному обчисленні. Темп приросту кредитів, наданих домашнім господарствам, становив 67.3% у річному обчисленні. При цьому темп приросту кредитів, наданих нефінансовим корпораціям та домашнім господарствам, у національній валюті зменшився відповідно до 40% і 26.5% у річному обчисленні, а в доларах США зменшився відповідно до 36.0% і 27.3% у річному обчисленні ( таблиця 3) [http://www.bank.gov.ua/Statist/el_bul.htm.].



Таблиця

Зміну в річних відсотках за секторами економіки можна простежити на графіку 1, де інші фінансові корпорації - страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні установи, фінансові компанії тощо. Сектор загального державного управління - центральні органи державного управління, регіональні та місцеві органи державного управління, фонди соціального страхування. Нефінансові корпорації - корпорації (державні, приватні, під іноземним контролем), основним видом діяльності яких є виробництво товарів чи надання нефінансових послуг. Домашні господарства - наймані працівники, роботодавці, самостійно зайняті працівники, одержувачі пенсій, одержувачідоходу від власності та інших трансфертів.

Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства - організації, що надають неринкові товари та послугидомашнім господарствам без оплати або за цінами, що не мають економічного значення: політичні партії та інші громадськіорганізації, благодійні організації та фонди, соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій.

Розглянемо основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку за січень- лютий 2009 року (таблиця 4).

Таблиця 4. Основні показники,що характеризують стан грошово-кредитного ринку за січень-лютий 2009

У січні 2009 року на грошово-кредитному ринку спостерігалася тенденція до відпливу коштів з банківської системи. Несприятливий розвиток процесів як в світовій економіці, так і, безпосередньо, в Україні, відобразився на довірі до банківської системи.

Стан ліквідності банківської системи у січні знайшов своє відображення і в динаміці відсоткових ставок. Так, середньозважена вартість кредитів в національній валюті у цьому місяці збільшилася з 21,6% до 26,5%, в той час як в іноземній валюті вона зменшилася з 12,6% до 10.4%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 19,4% до 21,9%. Обсяг кредитних вкладень у січні зменшився на 1,6% до 722,6 млрд. грн. При цьому обсяг кредитів, наданих юридичним особам, зменшився на 1,4% до 453,7 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8%до 268,9 млрд. грн.

Несприятливий розвиток подій як у світовій, так і у вітчизняній економіці, зумовлювали збереження напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку України в лютому 2009 року та продовження відпливу коштів з рахунків клієнтів. Зменшення ресурсної бази банків відобразилося на їх кредитній активності. Обсяг кредитних вкладень у лютому зменшився на 0,6% (з початку року - на 2,2%) до 717,9 млрд. грн. Обсяг кредитів наданих юридичним особам збільшився на 0,1% (зменшення з початку року на 1,4%) до 453,9 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8% (з початку року - на 3,5%) до 264,1 млрд. грн. Відповідно до спрямованості процентної політики, середньозважена вартість кредитів у національній валюті в лютому збільшилася з 26,5% до 27,9%, в іноземній валюті - з 10,4% до 10,7%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 21,9% до 23,2% .

У вересні 2008 року рішенням Ради Національного банку України (зі змінами та уточненнями, внесеними від 10 лютого 2009 року) було ухвалено основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік.

В основних засадах грошово-кредитної політики на 2009 рік ураховано сучасні тенденції в економіці країни, грошово-кредитній сфері та їх взаємний вплив на суспільний розвиток, а також оцінка подальшої перспектив; обґрунтовано напрями монетарної політики і передбачено комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, спрямованих на регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Таким чином, грошово-кредитна політика являє собою сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту (адже кредит через систему грошово-кредитної політики впливає на стабілізацію та ефективне функціонування кредитного та грошового ринків, а, отже, допомагає подолати кризові явища в економіці України), що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Розвиток кредиту і кредитної політики в ринковій економіці України та шляхи їх вдосконалення

Кредитна система припускає наявність фінансових посередників - банків, які залучають кошти на умовах зворотності від одних суб'єктів і дають їх у позичку іншим суб'єктам. Взагалі, кредитна система може функціонувати і без фінансових посередників. Власник вільних коштів може прямо і безпосередньо надавати їх у позичку позичальнику. Така кредитна система стала формуватися в Україні у формі прямих грошових позичок між підприємствами. Але високі ризики таких «прямих» відносин кредиторів і позичальників, розбіжність за сумами і термінами наявної пропозиції коштів з попитом на них у кожній розвинутій економічній системі неминуче призводять до виникнення особливих посередників, що на основі акумуляції коштів багатьох суб'єктів забезпечують задоволення практично будь-яких потреб ринкових суб'єктів у позикових засобах. Надання грошових позичок підприємствами один одному в той період відбивало відсутність ринкових фінансових посередників в умовах появи ринкового руху коштів.

Справжнє формування кредитного ринку почалося в нашій країні з виникненням комерційних банків. Комерційні банки самі встановлюють вигідні для них умови видачі і погашення позичок, вони можуть вільно вибирати клієнтів, а клієнти - банк. Відношення комерційних банків із клієнтами з приводу надання кредитів створюються як звичайні ринкові відносини. Отже, в міру розвитку мережі комерційних банків відбувалася заміна адміністративно-розподільчих відносин у сфері кредиту на ринку, формувалась кредитна система. Зараз формування кредитної системи знаходиться в прямій залежності від розвитку системи комерційних банків і від остаточного звільнення їх від прямого впливу кредитного центру.

Економічною основою функціонування кредитної системи, є кредитні відносини, виникнення яких пов'язане з неспівпаданням у часі витрат, що здійснюються різними учасниками господарських процесів, і надходженням необхідних для цього доходів. Таке неспівпадання, зумовлене об'єктивними економічними причинами, - характерне для переважної більшості суб'єктів ринкової економіки. У результаті, з одного боку, виникає значна сума тимчасово вільних від обороту грошових коштів, а з іншого - відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв'язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, в яких акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб'єктів ринку і надаються у тимчасове користування іншим, що відповідає економічним і соціальним потребам суспільства в цілому.

Зазначені моменти відображають дві найважливіші історичні передумови становлення і розвитку кредитної системи як центральної ланки економіки. З одного боку, розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність впорядкування його організації і технічного обслуговування, а з іншого -виникає необхідність у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаної з нагромадженням і розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку. Організація виконання цих двох найважливіших економічних завдань призвела до появи особливих підприємств - інститутів кредитної системи, які поділяються на три великі групи:

1) центральні банки;

2) комерційні банки;

3) спеціалізовані кредитно-фінансові установи.

При цьому перші дві групи складають окрему ланку організації кредитних відносин і представляють собою банківську систему країни, тоді як третя група є відносно відособленою системою небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.

Структура сучасної кредитної системи України наближається до цивілізованого ринкового типу. В ході проведення реформ було взято курс на побудову дворівневої кредитної системи, здатної забезпечувати повноцінне комплексне обслуговування господарського обороту. Однак цей процес ще не завершено. Перш за все, потребує суттєвого вдосконалення діяльність Національного банку України.