Реформування и в перехідній економіці України

Реферат

на тему:

«Реформування грошово-кредитної системи в перехідній економіці України»

План

Вступ --------------------------------------------------------------------------------------3ст.

1. Поняття грошової та кредитної системи ----------------------------------------4ст.

1.1.Поняття грошової системи та її елементи--------------------------------------4ст.

1.2.Становлення грошової системи України---------------------------------------5ст.

1.3.Суть і структура кредитної системи-------------------------------------------- 7ст.

2. Реформування грошово-кредитної системи в перехідній -------------------8ст.

економіці України

2.1. Грошова реформа в Україні (2-16 вересня 1996 р.)------------------------- 8ст.

2.2. Грошово-кредитна політика НБУ--------------------------------------------- 11ст.

2.3. Механізм реалізації грошово-кредитної політики-------------------------12ст.

3. Сучасні стратегії грошово-кредитної політики ----------------------------- 13ст.

Використана література ------------------------------------------------------------- 16ст.

Вступ

Реальні передумови для глибоко реформування адміністративно-командної економічної системи України, створення відкритої соціально орієнтованої ринкової економікм виникли після проголошення державного суверенітету України у серпні 1991 року.Основою для вирішення цих завдань був її індустріальний, аграрно-технологічний, науковий та інтелектуальний потенціал-один з найважчих серед республік СРСР. Разом з тим позитивні економічні процеси, які стали помітним у перший період незалежності, все більше уповільнювались під впливом економічної кризи, які дедалі загастрювались.

Враховуючи назвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, всі держави, незалежно від їхнього устрою, доручають формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним усторєм, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їхніх окремих елементів.

Поняття грошової системи та її елементи

Грошова система - форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавним законом. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між су'єктами грошового обороту.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнгах правові норми, що стосуються грошової системи, визначені безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центальних банків. Цими законами центральним банкам надаються широкі повноваження щодо регулювання грошової системи. Центральний банк - це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно містке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми, в якій вони здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи.

У складі грошової системи можна відокремити такі підсистеми:

- систему безготівкових розрахунків;

- валютну систему; систему готівкового обігу.

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, тобто є явищем суто національним. Кожна держава формує свою власну грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна відокремити кілька елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У грошовій системі України можна виділити такі елементи:

- назва грошової одиниці;

- масштаб цін;

- види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

- сегментація безготівкових грошових розрахунків;

- регламентація готівкового грошового обороту;

- регламентація режиму валютного курсу та опрацій із валютними цінностями;

- регламентація режиму банківського процесу;державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Назва грошової одиниці виникає, як правило, історично. Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. Масштаб цін у сучасних умовах , як правило, змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у ціноутворенні істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дієвість системи цін.

Види та купюрність грошових знаків визначає визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їхнє забезпечнення закон покладає на певний державний орган. Сьогодні таким органом, як правило, є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот). В окремих винятках емісія грошовиих знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). В такому разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає у різних механізмах їхньої емісії - порядку випуску в обсяг та вилученя з обігу.

Емісія скарбничих білетів використовується безпосердньо для покриття бюджетних видатків і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних знаків.

Становлення грошової системи України

У період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансовї кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошової кредитної політики. Становище ускладнювала нескординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. Тому з 10 січня 1992 р. в Україні було запроваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

- вересня 1991 р. Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;

- напередодні 1992 р. Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін - їх майже десятикратне підвищення.

Упровадження купоно-карбованця у структуру грошового обігу мало на меті:

- використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширитися поступово до наповнення товарного ринку;

- поетапно запровадити в обіг купоно-карбованець, з тим щоб забезпечити йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

- використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;

- впровадити в обіг національну повноцінну банкноту - гривню.

Позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства - функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення дргого етапу грошової реформи - запровадження в обіг гривні. 25 серпня

1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», за яким:

1. З 2 по 16 вересня 1996 р. в обіг уведена національна валюта України гривня та її сота частина - копійка.

2. В обіг випущені банкноти номінальною вартістю 1,2,5,10,20,50,100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1,2,5,10,25,50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.

3. Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100 000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн. українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн. крб. - зараховувалися на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

4. Отже, на п'ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю - гривню.

Деномінінація - обмін усіх старих грошових знаків на нові і певній пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів тощо.

Нуліфікація - оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.

Девальвація - знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.

Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют.

Суть і структура кредитної системи

Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин і невід'ємного елемента процесу розширеного відтворення є функціонування кредитної системи.

Суть кредитної системи може бути виражена двояко:

- як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ;

- як сукупність кредитних установ країни.

Частіше використовується друге визначення, котре є вужчим, але точніше характеризує інституційну форму організації кредитних відносин у суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні кошти й надають їх у позику.

Процес формуванння і розвитку кредитної системи визначається двома об'єктивними економічними передумовами:

- на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаній із нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку;

- розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошових потоків, що спричинило необхідність їх організації й технічного обслуговування.

Перша передумова пов'язана з виникненням власне кредитних відносин саме через нерівномірність та асинхронність індивідуальних процесів відтворення. Друга передумова формування кредитної системи залежить від особливостей взаємодії суб'єктів ринку між собою через кругооборот матеріальних цінностей і коштів в економіці.

Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи:

- центральний банк;

- комерційнийбанк;

- спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).

Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин - банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.

Грошова реформа в Україні (2-16 вересня 1996 р.)

На 5 році незалежності Україна отримала чи не найсуттєвіший атрибут незалежності - постійну, повноцінну грошову одиницю - гривню. Назва нової валюти вибрана не випадково. Україна має не лише давні традиції грошового обігу, а й не один раз за багатовікову історію виготовляла власні гроші. У добу Київської Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій основною одиницею, що виконувала функції обмінної ваоюти, була гривня, відлита зі срібла або золота. Удруге нові паперові гроші - гривні - були випущені в обіг 17 жовтня 1918 р. В обігу з'явилися гривні шести номіналів. Отож наша гривня - одна з найстаріших на планеті грошових одиниць. Після тривалої перерви вона знову повернулася в Україну.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 - першої половини 1996 р., забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

- суттєво уповільнилась інфляція;

- було знищене так зване грошове нависання, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;

- зміцнів та стабілізувався курс національної валюти;

- уповільнилися темпи зниження промослового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;

- зросла активність домогосподарств як суб'єктів екноміки;

- зросли доходи та заощадження населення;

- поліпшилися результати зовнішньоекономічної діяльності.

Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 р. і набрало стабільного характеру. У червні й липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1 % у серпні - 105,7 % до попереднього місяця (за 109,4 % у січні). Суттєво зменшився спад виробництва в порівнянні з попереднім роком (3 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 р.) Зменшення обсягів валового внутрішнього продукту за цей період знизилося з 12,4% до 9,5%.

Грошові доходи населення в липні 1996 р. в порівняння з червнем зросли на 26 %.

Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні було досягнуто послідовнішим і активнішим застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадження неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, дальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності й валютного ринку, дотримання позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок на депозити й кредити комерційних банків.

У цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи значно різнилася від ситуації в таких країнах, як Естонія, Молдова, Німеччина

(1948 р.), з високою інфляцією і навіть гіперінфляцією, і була близькою до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині.

Головні завдання реформи.

Головними завданнями грошової реформи були:

- заміна тимчасової грошової одиниці - українського карбованця на національну валюту - гривню;

- зміна масштабу цін;

- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного й соціального розвитку.

Це передбачило втримання фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезепечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Характер реформи.

Вибір прозорого варіанта та неконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

- забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;

- утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційного вибуху та порушенню стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;

- запобігання спекулятивним операціям під час обміну карбованців на гривні;

- створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного й соціального напруження в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи.

Уряд і Національний банк України мусили брати до уваги й те, що напередодні реформи в готівковому обороті була велика маса грошей - 366 трлн. крб., яка за одночасного пред'явлення населенням не мала реального покриття товарними запасами (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, яких бракувало.

Підготовка до грошової реформи.

Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» в країні було проведено низку підготовчих заходів:

- створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків (понад 10 тис.), у тім числі 1,8 тис. - на залізничних станціях, в аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тис. підприємств зв'язку, у тому числі в сільській місцевості - понад 11 тис. Створено близько 92 тис. комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. Цього було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривню.

- Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображенням банкнот і розмінної монети).

- Проводилася широка роз'яснювальна робота через ЗМІ щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи. У всіз регіонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали відповідальні працівники Національного банку України.

- У цілодобовому режимі працювала електронна пошта Національного банку, яка забезпечувала безперебійний зв'язок Національного банку з комерційнимибанками та обласними управліннями НБУ. Цілодобово працювали оперативні групи в банках.

Отже, банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 р. була готова до проведення грошової реформи.

Механізм проведення реформи.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилася з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купонокарбованців. Одночасно відбулося зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа проходила організовано, як найзручніше для населення і без значних соціальних конфліктів.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням відділень зв'язку, атакож іншими видачами.

Вилучення фальшивих грошей.

Банківською системою України вживалися заходи щодо виявлення та вилучення з обігу фальшивих грошей. У процесі проведення реформи комерційні банки вилучили фальшивих карбованців на загальну суму 6,5 млрд. крб. Найбільші обсяги фальшивих грошей було виявлено в Одеській, Закарпатській, Львівській, Запорізькій,Є Чернівецькій областях та в АРК.

Підсумки грошової реформи.

Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися.

По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7 % - за серпень, 2,0 % - за вересень, 1,5 % - за жовтень.

По-друге, з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют - 176 гривень за 100 дол. США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи.

По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово кредитного ринку України. Це насамперед зменшення обсягів готівки в обігу на тлі певного зростання цін та відчутне збільшення ліквідності комерційних банків.

Грошова реформа в Україні була надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої створено один з невід'ємних атрибутів державності. Такий широкомаштабний захід, який передбачав би повну заміну в готівковому обороті за короткий строк грошових знаків, зміну масштабу цін і переведення всієї грошової системи, включаючи й безготівкові розрахунки, на нову грошову одиницю - гривню, В історії України проводиться вперше

Грошова реформа поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила умови для позитивних соціально-економічних змін.

Грошово-кредитна політика НБУ

Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримування стабільності національної валюти.

Діяльність Національного банку наочно підтверджує добре відомі у світі істини - коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально, а ватрість національних грошей постійно зміцнюється як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому - через зміцнення їхнього обмінного курсу.

Поступово для регулювання стану грошово-кредитного ринку Національним банком України були запроваджені чи почали використовуватися у нормальному режимі такі інструменти грошової політики:

- Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, а також заходи для регулювання рівня процентних ставок банківської системи;

- Обов'язкове резервування залучених коштів комерційних банків;

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій; встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень.

- Операції з підтримування ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО;

- Запровадження в обіг нового фінансвого інструменту - державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;

- Операції на валютному ринку для підтримування курсу національної валюти.

Можна впевнено сказати, що тепер Національний банк України володіє всіма методами та інструментами для забезпечення регулювання грошово-кредитного ринку.

Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний органдержаного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правло, однакові в переважній більшості країн. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо суб'єктів господарювання, можливостй його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії і визначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні(вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок у цілому, а селективні уможливлюють регулювання окремих видів кредитної діяльності комерційних банків. До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов'язкових резервів.

Політика облікової ставки - це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продаж центральним банком цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків.

Політика обов'язкових резервів. Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного реголювання.

Обов'язкові (мінімальні) резерви - це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань. Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих відив банківських зобов'язань.

Зміна норм обов'язкових резервів регулює ресурси комерційних банків, що їх вони зобов'язані зберігати в центральному банкові. Сума коштів, що зберігаються, встановлюється у певному процентному відношенні до величини дипозитів банку.

Сучасні стратегії грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика - це комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей і заходів щодо рагулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни.

За характером стратегічної мети, що слугує цільовим монетарним орієнтиром, існують такі види грошово-кредитної політики:

1. Режим монетарного таргетування;

2. Режим валютного таргетування;

3. режим інфляційного таргетування.

Режим монетарного таргетування - це комплекс заходів грошово-кредитної політики, які спрямовані на підтримку стабільного попиту на гроші з боку суспільства, з метою забезпечення заздалегідь визначеного рівня грошової маси в обігу.

Цільовий показник грошової маси визначається з розрахунків прогнозованого показника інфляції, оцінок зростання реального ВВП інших показників соціально-економічного розвитку.

Переваги такого режиму:

- високий рівень координації монетарної і макроекономічної політики країни;

- можливість швидкого реагування з боку центрального банку на зміну таргенту.

Умови ефективного запровадження:

- стабільність попиту на гроші, що передбачає наявність довгострокової фінансової стабільності системи;

- наявність ефективного контролю за зміною грошової маси.

Режим валютного таргетування - це комплекс заходів грошово-кредитної політики, що передбачає підтримку стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют.

Переваги від запровадження такого режиму:

- мета центрального банку і методи її досягнення є зрозумілими для суспільства і не потребують додаткових роз'яснень;

- прив'язка валютного курсу до валюти країн з низькою інфляцією викликає довіру суб'єктів господарювання до макроекономічних показників.

Основним результатом впровадження такого режиму є зниження загального рівня інфляційних оцікувань у суспільстві, стабільність цін на товари, що експортуються.

Недоліки від впровадження таргетування валютного курсу:

- високий рівень залежності монетарної політики центрального банку від зовнішньо-економічних факторів;

- у випадку значного рівня доларизації існують ризики дестабілізації фінансової системи внаслідок впливу валютних криз;

- за умови відкритості економічних систем, зросте притік короткострокового (переважно) спекулятивного іноземного капіталу.

Таргетування інфляції - обранння найбільш реального показника інфляції, якого можна досягти, протягом визначеного часового періоду, використовуючи інструменти грошової кредитної політики і комунікаційні канали.

Монетарний режим інфляційного таргетування - комплекс заходів, що застосовує центральний банк в межах власної компетенції, з метою запобігання розриву між заздалегідь оголошеним показником інфляції (таргентом) і фактичним його значенням. Відсутність такого розриву є необхідною умовою стабільності національної грошової одиниці.

Економічний зміст - зниження інфляціних оцікувань суб'єктів господарювання шляхом підвищення довіри населення до грошово-кредитної політики центрального банку.

Основні характеристики режимутаргетування інфляції:

- оголошення цільового рівня інфляції;

- нормативне визначення лише однієї мети грошово-кредитної політики - низького і стабільного рівня інфляції;

- широке розповсюдження інформації про поточний стан інфляції та можливості досягнення поставленої цілі.

Види інфляційного таргетуванн:

- залежно від поточних умов впровадження: повне, вибіркове, спрощене;

- залежно від гнучкості: відхилення від поставленої цілі в межах визначеного діапазону або точне дотриманння поставленого таргету;

- залежно від гризонту встановлення: короткострокове (один рік), середньострокове (два-три роки), довгострокове (більше трьох років):

- залежно від комбінації органів державного управління, що приймають рішення про оголошення рівня інфляції: Уряд у співпраці з Центральни банком або Центральний банк у співпраці з Урядом;

- залежно від можливості відхилення від досягнення поставленої цілі: безумовне або з визначеними умовами (у випадку форс-мажорних або шокових для економіки обставинах.

З даними МВФ у 2005 році. інфляційне таргетування застосували 22 країни.

Первага режиму інфляційного таргетування:

- забезечення високого рівня довіри з боку населеня до політики центрального банку та зниження інфляційних очікувань;

- забезпечення гнучкої валютно-курсової політики центрального банку;

- зменшення економічних витрат внаслідок усунення невизначеності в суспільстві щодо можливих кроків грошово-кредитної політики;

- створення умов для збалансованого розвитку всіх секторів і галузей економіки, що забезпечить сталий економічний розвиток країни;

- збереження в умовах нестабільного попиту на гроші ефективності монетарної політики та посилення її дієвості;

- динаміка інфляційних процесів (особливо в країнах з перехідною економікою) знаходиться під впливом факторів, які не достатньо контролюються центральним банком;

- замість встановлення в якості цільового показника індексу споживчих цін, центральніф банки використовують показники “базової інфляції”, які є “очищенням” від впливу зовнішніх факторів. Це може призвести до нерівного трактування суб'єктами економічної діяльності поточного стану економіки.

Недоліки таргетування інфляції

Не зважаючи на те, що жодна з країн, яка впровадила рекжим таргетування інфляції не відмовилась від цієї монетарної стратегії, більшість з них відчуває суттєві проблеми у дотриманні цільового показника:

- Чехія (1998 р.): цільовий показник “чистої інфляції” знаходився в рамках заданого коридору лише протягом одного тривалого переоду (вересень 2001 - травень 2002р.).

- Польща (1999 р.): цільовий показник інфляції знаходився в межах “коридору” лише 3 рази (серепень 1999р., січень-червень 2001 р., січень-травень 2004 р.).

- Угорщина (2001 р.): цільовий показник знаходився в межах “коридору” протягом періода з червня 2002 р. по листопад 2003 р.

Причини, що змушують переглянути діючу грошово-кредитну політик:

- посилення залежності економічного розвитку від зовнішнього сектору та недостатній розвиток внутрішнього ринку;

- зостання цін на продукцію українських експортерів, що призводить до зростання цін на аналогічну продукцію на внутрішьому ринку;

- високий рівень інфляційних очікувань;

- існування суперечностей між цілями монетарної політики.

Використана література

1. Основні засади грошово-кредитної політики на 2007 рік // Фінансовий ринок України - 2007.№ 5-6. с. 3-6

2. Борщ Л. М.

Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес // Фінанси України - 2005 № 12 с. 16-24.

3. Сучасні стратегії грошово-кредитної політики // Фінансовий ринок України. 2006-№11 с. 3-5.