Грошові системи, їх типи та складові елементи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Грошові системи, їх типи та складові елементи

1. Економічна суть і структура грошової системи

Грошові системи, як особливі форми організації грошового обороту, в кожній країні склалися історично, відображають досягнутий рівень розвитку продуктивних сил та національні особливості країни, а їх принципи організації й нормативні вимоги визначаються загальнодержавними законами. Як віддзеркалення процесу розвитку товарного виробництва, централізованої держави і національного ринку, грошові системи остаточно сформувалися у XVI-XVII століттях.

В процесі вивчення економічної суті та ролі сучасних грошових систем і їх складових елементів потрібно наголошувати, що грошова система становить собою певну форму організації грошового обігу, що сформувалася історично і задовольняє потреби народного господарства. Створюється вона державою і має нормативно-правовий характер. їй притаманні відповідні принципи, правила та інші вимоги, що спираються на об'єктивні та суб'єктивні фактори.

Рис. 1 - Структура загальноекономічної політики держави та місце грошово-кредитної політики

Грошові системи - це складні економічні системи, їх становлення й процеси вдосконалення об'єктивно відображають рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин та механізм взаємодії суспільних інститутів, що забезпечують їх функціонування. Виходячи з цього, студенти повинні засвоїти суть, функції та способи взаємодії грошової одиниці, особливості формування масштабу цін, валютного курсу, видів законних платіжних засобів, платіжного обороту та його організації. Важливим є розуміння ролі грошово-кредитних інструментів регулювання й підтримки товарно-грошової рівноваги та органів, що регулюють процес функціонування грошової системи. Грошова система будь-якої країни є результатом історичного розвитку даної держави і відображає історичні традиції та національні особливості. Всі вони різні за рівнем розвитку. Водночас, кожна з них включає наступні спільні складові елементи:

1)Грошова одиниця. Як правило, її назва пов'язана з історією країни і законодавчо закріплена як грошовий знак, що є засобом виміру вартості та виразу цін товарів. Для зручності використання грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. Нині для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар США = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів, 1 італійська ліра = 100 чентезімо, 1 французький франк = 100 сантимів, 1 німецька марка = 100 пені, 1 шведська крона = 100 єре тощо. Як і в інших країнах, гривня в Україні виникла історично, а її відновлення в обігу у 1996 р. означало повернення традиційної, однієї з найстаріших в світі грошової одиниці, що діяла на території Європи і представляла колись могутню державу східних слов'ян. Забезпечення стабільності гривні є не тільки ознакою державності і реальної незалежності України, а й складає реальну основу зміцнення й розвитку її грошової системи та економіки.

2) Види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу. У грошовому обігу України перебувають банкноти, номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, та монети - 50, 25, 10, 5, 2, 1 копійка. Їх емісія здійснюється на основі кредитів НБУ та чеково-депозитної емісії комерційних банків. У деяких країнах законна платіжна сила надається казначейським квитком. Їх особливістю є те, що у грошовий обіг вони попадають внаслідок бюджетної емісії за примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави. Це означає, що казначейські квитки не пов?язані з виробництвом товарів і не володіють механізмом повернення до емітента. Меншовартість казначейських квитків, а головне, їхня нетоварна емісія здатна спричиняти інфляційне зростання цін, диспропорції, кризи тощо.

3) Масштаб цін - величина грошової одиниці даної країни. В епоху використання у грошовому обігу золота і срібла вартість грошової одиниці визначалася як фіксована державою вагова кількість грошового металу в грошовій одиниці. Приміром, 1 російський рубль до 1913 р. = 0,7742 г золота, у США в 1900 р. 1 долар = 1,50463 г чистого золота, у 1934 р. - 0,887 г, у 1973 р. - 0,737 г. Після запровадження ямайської валютної системи у 1976-1978 pp. і офіційного скасування золотого вмісту грошової одиниці та відміни офіційної ціни золота масштаб цін не фіксується. Офіційний масштаб цін замінено фактичним, що стихійно складається в процесі ринкового обміну. Хоч кредитні гроші власної вартості не мають, проте функцію міри вартості виконують. Масштаб цін за цих умов визначається як певна кількість товарів, що приймаються за одиницю, а остаточно реалізується під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

4) Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях і визначається купівельною силою порівнюваних одиниць. Валютний курс гривні визначається НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку НБУ з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській і Нью-Йоркській біржах та з урахуванням показників курсів валют, що їх публікує газета «Файненшел Таймc» (Лондон). У залежності від соціально-політичного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використовуються: фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною і розвиненою економікою переважно використовуються плаваючі системи валютних курсів. В Україні також сформувався плаваючий курс гривні.

5) Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Взаємодію та регулювання готівкового та безготівкового обігу держава забезпечує на основі актів внутрішнього законодавства з урахуванням економічного й валютного становища країни. Слідуючи курсом обмеження й витіснення товарно-грошових відносин, радянська економічна система запровадила роздільний обіг готівкової та безготівкової маси грошей, в якому готівка використовувалася для задоволення споживацьких потреб населення, а розрахунки між підприємствами здійснювались переважно безготівковим способом. У противагу цьому українська грошова система спирається на принципи єдності й вільної взаємодії та взаємопереливу готівкового та безготівкового обігу у процесі досягнення економічної ефективності суспільного виробництва і стабільності грошової одиниці.

6) Регламентація безготівкового грошового обороту. Її здійснює держава через механізм діяльності ЦБ (НБ) шляхом встановлення порядку використання грошей на рахунках у банках. Діє державне визначення сфер безготівкового переказування коштів по рахунках, визначення способів і форм платежів. Законами України «Про підприємства в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про обіг векселів в Україні» встановлено такі засади організації безготівкових розрахунків:

а) підприємства усіх форм власності зобов'язані зберігати свої грошові кошти на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських платіжно-розрахункових операцій у безготівковій формі шляхом переказування з рахунку платника на рахунок продавця;

б) платежі слід здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції;

в) платежі виконують банки за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Безакцептне списання коштів допускається лише у виключних випадках;

г) форми і способи розрахунків визначаються договорами й угодами між суб'єктами грошових відносин, але в межах чинного законодавства;

д) суб'єкти господарського життя можуть скористатися правом вибору банка для відкриття своїх рахунків і розрахунково-касового обслуговування. За потреби вони можуть мати поточні і два розрахункових рахунки у різних містах і комерційних банках.

7) Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. На підставі принципів загальної економічної політики НБУ здійснює відповідну валютну політику, спільно з Кабінетом Міністрів складає платіжний баланс України, контролює дотримання схваленого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає способи встановлення й використання валютних курсів, виражених в іноземній валюті. В структурі НБУ використовуються такі групи операцій:

а) надання кредитів комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

б) відкриття й використання власних кореспондентських рахунків у закордонних банках та ведення рахунків банків-кореспондентів;

в) купівля і продаж іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

г) зберігання, купівля й продаж монетарних коштовних металів та розміщення золотовалютних резервів;

д) проведення операцій з резервними фондами грошових знаків тощо.

8) Центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання є центральний (національний) банк. Основу діяльності НБУ складають: забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні; розробка і реалізація грошово-кредитної політики та здійснення повсякденного контролю за її реалізацією; стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України; забезпечення ефективного й безперебійного функціонування розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів тощо. Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, формує порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.

2. Типи грошових систем

Розглядаючи грошову систему як складний і динамічно змінюваний фактор суспільно-економічного прогресу, слід звернути увагу на класифікацію грошових систем різних держав за певними критеріями. Зокрема, важливо засвоїти критерії класифікації національних, грошових систем. Залежно від змісту складових елементів і їх взаємодії, що обумовлені особливостями розвитку, та закономірностей функціонування національні грошові системи можна класифікувати так:

Поділ грошових систем за ознакою панівних економічних відносин на ринковий і неринковий типи важливий для визначення місця грошової системи в господарському механізмі.

Для ринкових грошових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу. Грошові системи ринкового типу властиві країнам з ринковою економікою. В них гроші відображають реальні економічні зв?язки та забезпечують збалансування грошової системи, що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів суспільства. І навпаки, у неринковій грошовій системі переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий господарський механізм діяв в адміністративно-командній системі, що панувала в економіці радянського типу.

Поділ грошових систем за критерієм регулювання валютних відносин і зв'язком зі світовою економікою дозволяє класифікувати грошові системи на відкриту і закриту, провідною ознакою яких стають особливості характеру регулювання національних валютних систем. Зокрема,відкриті грошові системи означають мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни. Важливими її перевагами стають дерегулювання валютного ринку, повна конвертованість валюти, ринковий механізм формування валютного курсу. Протилежні ознаки властиві закритим грошовим системам. Вони мають значні валютні обмеження, адміністративне регулювання валютного ринку, штучне формування валютного курсу та ін. Закритою була грошова система колишнього СРСР та інших соціалістичних країн 40-80-х років. Українська грошова система формується як грошова система ринкового типу, що наближається до відкритості.

За розмахом і механізмом регулювання грошового обігу грошові системи класифікуються на саморегульовані і такі, що регулюються ззовні. Саморегульованими були системи, які базувалися на обслуговуванні грошового обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Передумовами саморегулювання тут ставало спів падіння вартості товарної маси з вартістю грошей і дія механізму утворення скарбу - у випадках звуження товарної маси, та відповідного повернення повноцінних грошей в обіг - у випадках розширення виробництва і зростання обсягів реалізації товарів. Регульована грошова система базується на обігові паперових і металевих грошових знаків, які не володіють власною внутрішньою вартістю. Їх емісію здійснює держава, беручи на себе обов'язок забезпечення стабільності. Для цього вона формує особливий механізм регулювання пропозиції грошей, а також використовує ринковий метод визначення валютного паритету.

За формою грошей, що перебувають в обігу, розрізняють грошові системи металевого грошового обігу і паперово-кредитні. Грошові системи, в яких роль загального еквівалента виконують коштовні метали, називають системами металевого обігу. В них грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти й інші грошові знаки розмінні на метал. В системі паперово-кредитного обігу обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не володіють внутрішньою вартістю, тому така грошова система потребує державного регулювання.

При цьому розрізняють паперові грошові системи і системи кредитних грошей, нерозмінних на золото.

Паперові системи грошового обігу обслуговуються грошовими знаками у формі казначейських білетів, які емітує держава для покриття бюджетного дефіциту. До такої грошової системи вдаються ті країни, які переживають економічні катаклізми, війни та інші кризові явища. За цих умов емісія грошей не пов'язана з потребами реалізації товарів і послуг, а визначається виключно потребами державних видатків. Як правило, покриття дефіциту державного бюджету веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються.

І, навпаки, кредитний механізм емісії грошей пов'язаний з виробництвом і реалізацією товарів, володіє механізмом повернення грошей до емітента і тому здатний забезпечувати тривалу товарно-грошову рівновагу та сталість грошей в обігу. Для цього нині в усіх країнах світу сформувався спеціальний механізм регулювання пропозиції грошей у відповідності з потребами обороту в засобах обігу. Але за певних умов кредитна природа банківських білетів може ставати формальною, тому кредитні гроші здатні наближатися до паперових і так само знецінюватися. Студенти мають усвідомити, що:

а) в функціонуванні грошової системи ринкового типу до мінімуму зводиться втручання виконавчих державних органів. У грошовій сфері вирішальна роль належить законодавчій владі та центральному (національному) банку;

б) відкрита грошова система стимулює зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарського життя та спирається на вільну конвертованість грошових операцій і вільний рух валют;

в) саморегульованою є грошова система, основу якої складає обіг монет із коштовних металів - срібла і золота;

г) сучасна грошова система є грошовою системою паперово-грошового типу, а в ній провідна роль належить таким зовнішнім чинникам фінансово-кредитного регулювання, як банки й інші фінансово-кредитні інститути, загальнодержавному нормативно-законодавчому забезпеченню та іншим чинникам.

Узагальнюючи класифікацію грошових систем за формою, їх еволюцію можна зобразити такою схемою

3. Грошові системи монометалевого і біметалевого обігу

В системі металевого обігу залежно від металу, що виконував роль загального еквівалента, на різних етапах історичного розвитку склалося два типи грошових систем: біметалевого і монометалевого грошового обігу.

Грошова система біметалевого обігу діяла впродовж XVI-XVIII ст., а в ряді країн Європи її скасували лише у XIX ст. Вагове і цінове співвідношення між золотом і сріблом складалося стихійно. Далі держава законодавчо закріпила його та надала золотим і срібним монетам функцію законного платіжного засобу. Але біметалізм склався в епоху феодалізму і не відповідав потребам розвитку ринкового обміну. До того ж використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, в якій оптимально слугує лише один товар. Встановлені державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не сприяло точності виміру вартості товарів, а й підривало стабільність грошей. Значне здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. завдяки впровадження ртутного способу його видалення з руди призвело до знецінення срібла відносно золота і витіснення останнього з каналів грошового обігу. Це в свою чергу викликало значне коливання цін на товари та нестабільність грошового обігу. Тобто свою негативну дію проявив закон Грешема-Коперника, за яким «погані гроші витісняють з обігу більш вартісні». Водночас розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквівалента. На цих підставах у другій половині XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм - грошова система, в якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали. Золотий монометалізм (стандарт) став основою грошової системи у Німеччині з 1871-1873pp., у Швеції, Норвегії й Данії - з 1873 p., Франції - з 1876-1878 pp., Австрії - з 1892 p., Японії - з 1897 р., США - з 1900 р. В Росії після тривалого періоду фактичного функціонування кредитно-паперового грошового обігу золотий монометалізм було запроваджено у 1897 р. грошовою реформою графа Вітте.

Основними характерними рисами і перевагами золотомонетного стандарту були:

1) у золотомонетній системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2) дозволене вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило, на монетному дворі);

3) дозволявся вільний вивіз і ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4) неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало підтримання тривалої, а головне зваженої рівноваги між грошовою і товарною масами.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, активно стимулював розвиток машинного виробництва, вдосконалення грошово-кредитної системи, поширення світової торгівлі і вивіз капіталу. Водночас система функціонування золотомонетного стандарту вимагала наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках. Золоті запаси одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечували вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Але початок Першої світової війни і різке нарощування обсягів військових витрат негайно призвели до зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошових знаків. Значне перевищення в обігу грошово-паперової маси над обсягами золотих запасів емісійних банків викликало припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідацію золотомонетного стандарту в країнах - учасницях війни, а з 1933 р. також у США.

Золотомонетний стандарт об'єктивно потребував значних затрат обігу. Для їх зменшення ще до початку війни держави вдавалися до розширення емісії банкнот, використання вексельних платіжно-розрахункових операцій та інших форм безготівкових розрахунків. Внаслідок цього співвідношення між золотими монетами в обігу і грошовими знаками-банкнотами поступово змінювалося на користь використання останніх. Приміром, співвідношення між золотом і розмінними банкнотами у США, Великобританії, Франції у 1815 р. становило 3:1, у 1860 p.- 1:1, у 1885 р. - 1:3. У 1912 р. золоті монети складали вже десяту частину обігової грошової маси. Але грошова система діяла стабільно, тому що зберігалися принципи організації золотомонетного стандарту.

Припинення розміну банкнот на золото, введення заборони на його вивіз за кордон, заборона громадянам володіти золотом у монетарній формі та інші заходи означали крах золотомонетного стандарту, вилучення золота у скарби та перехід до функціонування паперових грошових систем. У більшості країн це означало інфляційний обіг паперових грошей, який зберігся і у післявоєнний час. Водночас нерівномірність світових запасів золота у різних країнах, розвиток тенденцій до централізації золотих запасів у власності держав як одного з найважливіших військово-фінансових ресурсів на випадок війни й нові історичні та політичні умови вже не дозволяли відновити золотомонетний стандарт. Тому в ході грошових реформ (1924-1929 pp.) було зроблено спробу стабілізувати грошовий обіг шляхом відновлення золотомонетного стандарту, але вже у двох обмежених формах - золотозливкового і золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт означав впровадження такого різновиду золотого монометалізму, в якому зв?язок грошових знаків (банкнот) із золотом зберігався, але опосередковано, шляхом їх обміну лише на золоті зливки із певними обмеженнями. Складовими елементами грошово-кредитної політики в умовах золотозливкового стандарту стали:

1) золоті монети в обіг не випускалися. Тобто золото функцію засобу обігу й платежу не виконувало;

2) грошовий обіг підтримувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінюватися лише на золоті зливки. Приміром, у Великобританії стандартний зливок золота, що важив 12,4 кг чистого золота, обмінювався на банкноти сумою 1700 фунтів стерлінгів. У Франції ціна зливка вагою 12,7 кг чистого золота становила 215 тис. франків.

Таким чином, золотозливковий різновид золотого стандарту було запроваджено в країнах, що мали порівняно великі запаси золота (Великобританія і Франція), і використовувався він не лише для стабілізації грошових систем, а й для подальшої централізації золотих запасів у центральних банках. Водночас більшість країн (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.) не мали достатніх запасів золота для функціонування системи золотозливкового стандарту, тому запровадили систему золотодевізного стандарту.

Золотодевізний (девіз-валюта) стандарт - грошова система, що зберігала непрямий зв?язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту, яка у свою чергу обмінювалася на золото. Золотодевізний (золотовалютний) стандарт означав наступну специфіку організації грошового обігу:

1) відсутність золотих монет в обігу та вільного їх карбування. Тобто дана система діяла без наявного золотого обігу;

2) обмін банкнот спочатку здійснювався на ті іноземні валюти країн, в яких діяла система золотозливкового стандарту. Потім, за відповідним валютним курсом їх можна було обміняти на стандартні зливки чистого золота. Грошова система золотодевізного стандарту забезпечувала можливість підтримання стабільності курсів національних валют, загалом, 30 країн світу. Залежно від зниження чи підвищення курсу національних валют на грошовому ринку здійснювалася їх купівля або продаж за іноземну валюту (девізи). Це дозволяло забезпечувати постійний непрямий зв?язок цих валют із золотом, хоч вони й ставали залежними від становища валют іноземних країн.

Отже, і золотозливковий і золотодевізний стандарти були грошовими системами без обігу золота, тому й називалися «урізаними» формами золотого стандарту. Але з початком світової економічної кризи 1929-1933 pp. систему золотого стандарту було ліквідовано і запроваджено грошову систему нерозмінного на золото банкнотного обігу у формі двох валютних блоків - стерлінгового і доларового, в яких закріплювалося панівне становище банкнот країн-лідерів блоків.

Ряд країн - Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом Італія, Чехословаччина й Польща, намагаючись зберегти золотий стандарт, утворили так званий «золотий блок», який після переходу Франції у 1936 р. до нерозмінного банкнотного обігу також припинив існування. З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного обігу. Вони діяли на основі грошових знаків (паперових або металевих), які за своєю суттю є свідченнями вартості, титулом платоспроможності і реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей та капіталу.

В роки другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'язати національні валюти з золотим забезпеченням. На валютно-фінансовій конференції ООН у м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. було вироблено своєрідну форму міждержавного золотодевізного стандарту у вигляді золотодоларового стандарту.

Впровадження Бреттон-Вудської грошової системи характеризувалося такими особливостями:

1) золото виконувало функцію світових грошей і засобу остаточних розрахунків між країнами та виступало загальним втіленням суспільного багатства;

2) крім золота, у міжнародних розрахунках використовувалися національна грошова одиниця США - долар і англійський фунт стерлінгів;

3) зв'язок із золотом зберігала лише одна національна валюта - долар США. Долар обмінювався на золото у скарбниці США за офіційно встановленим співвідношенням за умови, що його представляли для обміну центральні банки та уряди країн-членів МВФ. Ціна на золото на вільних ринках складалася на основі офіційної ціни США і до 1968 р. не відхилялася від неї за курсом: 1 унція золота (31,103 г) = 35 дол. Згодом 1 унція золота = 42 дол. Послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити обмін золотих зливків на долари і відмінити офіційну доларову ціну золота. Це означало, що міжнародна грошова система, яка базувалася на використанні долара як еталона вартості усіх інших грошових одиниць, перестала існувати. Остаточне скасування золотодоларового стандарту відбулося у січні 1976 р. на міжнародній нараді представників країн - членів МВФ у Ямайці (м. Кінгстон). Тут же було закладено основи нової Ямайської валютної системи та внесено зміни до статуту МВФ.

Ямайська валютна система почала діяти після ратифікації угоди країнами - членами МВФ з квітня 1978 р. її характерними ознаками стали:

1)повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото втратило грошову функцію і скасовано його офіційну ціну. Внаслідок цього золото перетворилося у товар, ціна якого вільно складається на ринку під впливом взаємодії попиту і пропозиції. Водночас золото залишається найліквіднішим товаром і важливим резервом емісійного банку будь-якої держави й використовується для придбання грошових одиниць інших країн;

2)світовими грішми проголошено умовну одиницю - спеціальні права запозичення - СПЗ (SDR) у МВФ, які стали виконувати функцію міжнародної лічильної одиниці. Як колективна міжнародна грошова одиниця СПЗ (SDR) перетворилася у головний резервний актив і міжнародний засіб розрахунків та платежів;

3)долар США зберіг важливе місце у системі міжнародних розрахунків і у валютних резервах інших країн, а також продовжує відігравати важливу роль (близько 40%) у розрахунку умовної вартості СПЗ;

4) статутом МВФ скасовано золотий вміст національних грошових одиниць;

5) банкноти зберігають свою кредитну природу й застосовуються для кредитування економіки, держави і громадян. Вони випускаються в обіг під приріст офіційних золотовалютних резервів, але підпорядковані закономірностям паперово-грошового обігу.

В цих умовах стан грошової системи визначається динамікою розвитку сучасного виробництва та формуванням державою досконалого механізму регулювання пропозиції грошей.

4. Паперово-кредитна система грошей

Особливості сучасного механізму кредитної системи грошей полягають в тому, що банкнотна емісія грошей базується на загальних принципах кредитування. Вона в усьому світі монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість національних грошових знаків.

В ході вивчення сучасної грошової системи особливу увагу потрібно звернути на методи регулювання грошового обігу. Зокрема, які недоліки і переваги надає пряме регулювання, що застосовувалося в економіці радянського типу, які директивні рішення були властиві урядові щодо розмірів емісії грошової маси, надання кредитів, організації прямого контролю за грошовими операціями, інші форми зовнішнього активного втручання у грошову сферу і всіляке обмеження прав економічних суб'єктів.

Протилежне спостерігається в умовах застосування опосередкованого (непрямого) регулювання грошового обігу. Студенти мають засвоїти, що в ринковій економіці банкам та іншим суб'єктам грошової сфери надається достатній оперативний простір у операціях кредитування та у розрахунково-касовому обслуговуванні, активно діють інші стимули підтримки рівноваги товарно-грошової маси.

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, що проводяться державою в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу. Ключова роль у здійсненні державних заходів належить центральному (національному) банку, який здатний застосувати методи прямого регулювання та опосередкованого впливу на обсяги і структуру грошового обігу. Загальні уявлення про них подає наступний малюнок.

В системі опосередкованих заходів впливу на систему грошового обігу операції ЦБ на відкритому ринку є гнучким валютно-платіжним інструментом. Його застосування полягає у купівлі-продажу цінних паперів у комерційних банків з метою нарощування експансії грошей в обігу (купівля цінних паперів) чи рестрикції - вилучення грошової маси шляхом продажу цінних паперів. Політика мінімальних резервів є найжорсткішим інструментом грошово-кредитного регулювання. Вона стосується впровадження нормативів зберігання касової готівки у комерційних банках та їх депозитів у центральному банку і використовується з метою захисту інтересів клієнтів та надійної роботи комерційних банків й підтримання їх ліквідності. Для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси ЦБ вдається до маніпулювання нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на безпроцентних рахунках у центральному банку.

Регулюванням облікової ставки ЦБ (НБ) визначає вартість його кредитів для комерційних банків. Якщо облікова ставка знижується, то зростає прагнення комерційних банків до збільшення запозичення коштів у ЦБ для наступних своїх активних операцій, що стимулює зростання пропозиції грошей на грошовому ринку.

Залежно від застосування того або іншого комплексу інструментів і важелів державного регулювання обсягів і структури грошового обігу, загалом, розрізняють два види грошово-кредитної політики.

В умовах політики «дорогих грошей» весь інструментарій грошово-кредитної політики зосереджується на забезпеченні внутрішньої сталості грошей і досягненні оптимальної рівноваги у співвідношенні їх пропозиції та попиту, на стисненні обсягів грошової й кредитної емісії та приведенні грошової маси у відповідність з реальною динамікою економічного циклу. Досягнення ж оптимальної рівноваги на принципах політики «дешевих грошей» відбувається на основі досягнення ширшої доступності грошових і кредитних ресурсів для потреб суб'єктів економічної діяльності.

Провідними завданнями грошово-кредитної політики ЦБ стають: а) стратегічні цілі, в основу яких кладуться кінцеві віхи загальноекономічної політики держави; б) проміжні цілі - досягнення таких економічних показників, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей; в) тактичні цілі - досягнення короткострокових етапів, що носять оперативний характер і потрібні для досягнення проміжних цілей. Їх взаємодія передбачає:

Класифікація цілей грошово-кредитної політики ЦБ:

Всі три групи заходів грошово-кредитної політики знаходяться в ієрархічній взаємодії та взаємозв'язку. Найвищий умовний щабель в ієрархії цілей належить комплексу стратегічних цілей. Для досягнення стратегічних показників реалізуються проміжні, а їх виконання, в свою чергу, вимагає реалізації важелів тактичних цілей.

Досягнення поставлених цілей тісно пов'язане з фіскально-бюджетною політикою держави, за допомогою якої забезпечується необхідний вплив на стан господарської кон'юнктури, перерозподіл національного доходу, нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм тощо. Дана політика може бути двох типів:

а) дискреційною, якщо фіскально-бюджетна політика спрямована на свідоме маніпулювання податками й державними видатками для зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, посилення контролю за інфляцією і прискорення економічного зростання. Основними інструментами її реалізації стають: зміни програм суспільних робіт й інших програм, що пов'язані з витратами; зміна програм «трансферного типу»; циклічності зміни рівня податкових ставок;

б) не дискреційна. Вона означає проведення державою політики перевищення видатків бюджету над його доходами. Для держави і соціально-економічної стабільності не дискреційна політика здатна приносити різні наслідки. Приміром, якщо дефіцит державного бюджету у 2-3% ВВП не є небезпечним, то більші розміри дефіциту державного бюджету стають загрозливими для нормального функціонування грошової системи, кредиту і всієї економічної системи.

Звичайно, елементи методу прямого регулювання достатньо обґрунтовано можуть використовуватися і в ринковій економіці. В даній системі парламент визначає основні напрями грошово-кредитної політики. Уряд не втручається у діяльність комерційних банків, а грошово-кредитна сфера регулюється ставкою облікового процента, нормою обов?язкового резервування коштів на кореспондентських рахунках комерційних банків у центральному (національному) банку та іншими важелями грошово-кредитної політики.

5. Творення грошової системи України

Знання загальних норм і принципів функціонування грошових систем доречно використовувати для кращого усвідомлення процесу творення сучасної високоефективної грошової системи в Україні. Об'єктивними підставами цього процесу стало відновлення державності, формування збалансованої моделі національної економіки, що зорієнтована на задоволення національних потреб і взаємодію зі світовим ринковим середовищем. Слід дослідити й інші соціально-економічні й політичні чинники необхідності в Україні національної грошової системи нового типу. Студенти мають усвідомити становлення грошової системи як історичний процес, віхами якого стали рішення уряду про випуск купоно-карбованців багаторазового використання у грудні 1991 р. за умов паралельного його обігу з рублем, Указ Президента про введення купоно-карбованців у безготівковий обіг і вилучення з обігу рубля у листопаді 1992 p., а з 2 вересня 1996 р. - введення постійно діючої національної грошової одиниці - гривні.

Провідні складові елементи грошової системи України:

Даючи характеристику сучасної грошової системи України, студенти повинні характеризувати її як самостійну, замкнену на національні соціально-економічні інтереси, перехідну до ринкового типу, опосередковано регульовану, паперово-грошову систему. Об'єктивні чинники процесу запровадження національної грошової системи можна сформувати так:

Формування грошової системи ринкового зразку в Україні:

Стаття 99 Конституції України вказує:

1) Грошовою одиницею України є гривня;

2) Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності гривні;

3) Найважливішим напрямком розбудови грошової системи України є забезпечення зростання довіри до національної валюти - гривні.

Провідними складовими елементами грошової системи України стали:

а) види грошових знаків, що мають законну платіжну силу:

* банкноти - гривні, номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100,200;

* розмінна монета (копійка), що випускається в обіг номіналами 50, 25, 10, 5, 2, 1;

б) офіційний валютний курс гривні встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на УМВБ за валютами (долар США, євро, рубль) на підставі крос-курсів;

в) порядок організації готівкового й безготівкового обігу. Їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків здійснює НБУ. Його функціональним обов'язком є суворий контроль стану грошового обігу, забезпечення сталості національної валюти, регламентація емісії готівки, розробка правил і форм здійснення безготівкових розрахунків, способу і порядку платежів, контроль касових операцій;

г) орган грошово-кредитного і валютного регулювання - НБУ. Він є незалежним фінансово-економічним органом для здійснення самостійної національної грошово-кредитної політики. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг, та координує діяльність комерційних банків.

безготівковий емісія грошовий знак

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Законодавчі нормативні акти з банківської діяльності. - К., 1996. - Вип. 1.

2. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. -1996. -№ 5.

3. Башнянін Г.І., Богиня Д.П., Загорський B.C. Національна грошова система і проблеми формування номінальної і реальної вартості грошей // Фінанси України. - 2010. - № 1.

4. Бруньов В.В. Монетаризація економіки України // Фінанси України. - 2003. № 6.

5. Васильченко З.М. Міжнародні платіжні розрахунки в ЄВРО // Фінанси України. - 2009. - № 2.

6. Величко О. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України // Економіка України. - 2001. - № 2.

7. Гроші та кредит / За ред. проф. Б.С.Івасіва. - К.; КНЕУ, 2013. -Тема 4.

8. Дзюблюк О. Особливості застосування політики облікової ставки як інструменту управління грошово-кредитними відносинами // Економіка України. -2013. - № 12. - С 45.

9. Демківський А.В. Гроші та грошовий обіг. - К.: ГРОТ, 2014. - Гл.2,

10. Дорошенко І. Проблеми організації та проведення операцій з міжнародними платіжними картками // Банківська справа. -2008.-№3.-С. 64.

11. П.Єпіфанова А.О., Міщенко В.І., Гребеник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи // Фінанси України. - 2010. - № 9. - С 11.

Размещено на Allbest.ur