Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ (м. КИЇВ)

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Еволюція грошових систем та види грошей»

Виконав: студент факультету підвищення

кваліфікації та перепідготовки,

1 курсу, групи 11-ПС І.В. Мороховська

Перевірив: к.е.н., доцент кафедри

економічної теорії О.П. Соболєва

Харків 2014



Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність грошей та грошових систем

1.1 Поняття та сутність грошової системи

1.2 Еволюція грошових систем

1.3 Види грошей

1.4 Роль золота у грошовій системі

Розділ 2. Аналіз української грошової системи

2.1 Сучасна українська грошова система

2.2 Економічне значення грошей і центральний банк, як провідник банківської системи країни

Розділ 3. Шляхи розвитку грошової системи

Висновки

Список використаної літератури

Словник економічних термінів



Вступ

У сучасному світі пануючою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво. Його найважливіші базові категорії - товар і гроші. Вивчення грошей, закономірностей їх функціонування є досить актуальним, адже, гроші - це невід'ємна й істотна частина фінансової системи кожної країни. Чи називаються вони гривнями, рублями, фунтами або франками, гроші служать засобом оплати, засобом збереження вартості і одиницею розрахунку у всіх, окрім початкових економічних систем.

Об'єктом дослідження цієї роботи є гроші, як один з найбільших винаходів людства, бо вони складають найбільш захоплюючий аспект економічної науки. Гроші зачаровують людей, через них вони страждають, для них люди працюють і вигадують наймайстерніші способи витратити їх. Гроші - єдиний товар, який не можна використовувати інакше, окрім як звільнитися від них. Вони не нагодують вас, не дадуть притулку і не розважать до тих пір, поки ви не витратите або не інвестуєте їх. Люди майже все зроблять для грошей, і гроші майже все зроблять для людей. Гроші, крім того, один з найважливіших розділів економічної науки, вони забезпечують кругообіг товарів і послуг та виступають суттєвим ричагом регуляції всієї сукупності соціально-економічних процесів сучасного суспільства. Вони є чимось набагато більш, ніж пасивним компонентом економічної системи, ніж простим інструментом, сприяючим роботі економіки.

Метою дослідження цієї курсової роботи є розкриття суті грошової системи та грошей, як загального еквівалента та правильне розуміння ролі грошей у житті будь-якого сучасного суспільства. Щоб виконати це завдання ми маємо простежити їх історичну еволюцію від найпростішого товару, що епізодично виконував роль еквівалента, до багатогранного і всемогутнього способу вираження вартості, що є двигуном не тільки виробництва в світі, але й долею і пристрастю більшості людства.



Розділ 1. Сутність грошей та грошових систем

1.1 Поняття та сутність грошової системи

грошова система золото банківський

Особливою державною формою організації грошового обігу є грошова система. Вона створюється державою і має нормативно-правовий характер. Для грошової системи характерні відповідні принципи, структура, механізми функціонування.

Грошова система - це форма організації грошового обороту, яка історична склалася в країні і законодавчо закріплена державою. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що мають регламентувати відносини між суб'єктами грошового обороту. Сучасна національна грошова система України є грошовою системою ринкового типу.

Оскільки грошовий обіг відіграє надзвичайно важливу роль в економічному житті суспільства, формування і регулювання його в усіх країнах здійснюють центральні органи влади.[14]

Враховуючи, що організація грошового обігу здійснюється за участю банків і одним з основних завдань банківської системи є саме забезпечення ефективного функціонування кредитних грошей, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова частина.

Тому правові норми, що регламентують функціонування грошової системи в багатьох країнах, визначаються безпосередньо в законах, що стосуються банківської системи, насамперед діяльності центральних банків. Ці закони надають центральним банкам широкі повноваження в регулюванні грошового обігу. Тому центральний банк виступає як інституціональний центр грошової системи. У забезпеченні ефективного функціонування грошової системи України вирішальна роль належить Національному банку України.

Охоплюючи весь грошовий обіг, грошова система включає надзвичайно широкий спектр економічних відносин. Тому в складі грошової системи належить виділити окремі відносно самостійні підсистеми:

- систему безготівкових розрахунків;

- систему готівкового обігу;

- валютну систему.

Кожна з виділених підсистем має особливий об'єкт регулювання, функціонування якого характеризується певною формою чи сферою грошового обігу.

Грошова система будь-якої країни є результатом попереднього історичного розвитку, відображає традиції, національні особливості, рівень розвитку країни. Тому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, що відрізняють її від грошових систем інших країн. Це має сприяти звільненню країни від зовнішнього втручання.

Кожна держава формує свою грошову систему таким чином, щоб надати їй повну суверенність, незалежність і здатність протистояти зовнішнім впливам, які загрожують інтересам національної економіки. Така суверенність грошової системи виступає однією із ключових ознак політичної та економічної незалежності, самостійності держави.[5]

Грошова система має такі складові (рис. 1.1):

- грошова одиниця (законодавчо закріплений грошовий знак);

- види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу (у деяких країнах платіжна сила надається казначейським квиткам);

- масштаб цін (величина грошової одиниці цієї країни);

- валютний курс (співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях. Валютний курс визначає НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській і Нью-Йоркській біржах);

- порядок готівкової та безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

- регламентація безготівкового обігу (держава визначає порядок використання грошей на рахунках у банках);

- правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

- національний банк та його діяльність.

Рисунок 1.1 - Елементи грошової системи

Залежно від форми функціонування грошей розрізняють систему металевого і паперово-кредитного обігу. Особливості грошових систем наведено у табл. 1.1. [6]

Таблиця 1.1. Класифікація грошових систем

Система грошового обігу	Характерні особливості
1	2
Металевий обіг	Обіг металевих грошових монет (знаків)
Паперово-грошовий обіг	Бюджетна емісія у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту коштом бюджетної емісії
Кредитний обіг	Випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу стає банківська система



1.2 Еволюція грошових систем

Грошові системи сформувалися в ХVІ-ХVІІ ст. з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явилися раніше (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Типи грошових систем

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їхньою взаємодією, які зумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних відносин, у зв'язку з чим набувають характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. В такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, а регулювання безпосередньо поширюється на зміст грошових операцій. Такий тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці, якою була система управління економікою колишнього СРСР. Він призводить до підриву самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження щодо проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться використанням економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, ґрунтувалася на біметалізмі.

При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома металами, - як правило, золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

· система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначає держава;

· система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується в обмеженій кількості та поступово виводиться з обігу;

· система паралельної валюти, за якої вищезазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей. Найпоширенішим в історії був золотий монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомонетний стандарт.

Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, допомагав розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. Цей стандарт характеризується такими загальними рисами:

· у внутрішньому обігу країни перебуває повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції грошей;

· дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб (звичайно на монетному дворі країни);

· неповноцінні гроші, що перебувають в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежено обмінюються на золоті;

· допускається вільне вивезення та ввезення золота та іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які були резервом монетного обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та зростаючим випуском грошей призвели до збільшення грошової маси в обігу, яка значно перевищувала за своїм обсягом золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети. В цей період золотомонетний стандарт припинив своє існування в країнах, що воювали, а пізніше і в більшості інших країн (крім США, де він протримався до 1933 р.): було припинено розмін банкнот на золото, заборонено вивозити його за кордон, золоті монети вийшли з обігу і перетворилися на скарб.

Після закінчення Першої світової війни, в умовах розвитку загальної кризи капіталізму, жодна капіталістична держава не змогла стабілізувати свою валюту на основі відновлення золотомонетного стандарту.

У ході грошової реформи 1924-1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено у двох урізаних формах - золотозливкового і золотодевізного стандартів.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їхня чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки. В Англії вартість стандартного зливка масою 12,4 кг дорівнювала 1700 фунтів стерлінгів, у Франції вартість зливка 12,7 кг дорівнювала 215 тисяч франків.

В Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах було встановлено золото-девізний (золотовалютний) стандарт, за якого також відсутні золоті монети та вільна чеканка. Обмін неповноцінних грошей на золото проводився за допомогою обміну на валюту країн із золотозливковим стандартом. Так зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом.

Стійкість курсу національної валюти підтримувалася методом девізної політики, тобто за допомогою купівлі та продажу національних грошей за іноземні залежно від того, знижується чи підвищується курс національної валюти на ринках. Таким чином, при золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися в залежність від валют інших.

Внаслідок світової економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт було скасовано в усіх країнах світу (у Великобританії в 1931 р., США - 1933 р., Франції - 1936 р.), і встановилася система нерозмінного банкнотного обігу.

Створення в 1944 р. Бреттон-Вудської світової валютної системи - це встановлення системи міждержавного золотодевізного стандарту, за суттю золото доларового стандарту, для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що він був установлений лише для Центральних банків, причому тільки одна валюта - долар США - зберігала зв'язок із золотом. У зв'язку із скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари, і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів державним казначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що, відповідно до законів обігу паперових грошей, призводить до постійного знецінення їх. Регулювання грошового обороту в цих умовах потребує здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їхньої кількості на рівні об'єктивної потреби обігу.

За загальними законами обігу грошей кредитна грошова система близька до металевої. Органами регулювання грошового обігу є банки. Здійснювані ними кредитні операції (видача та повернення позик), відповідно до реальної динаміки економічних процесів, руху матеріальних цінностей, виступають передумовою балансування товарних і грошових мас в обігу.

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, спричинило розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала некоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин.

Щоб захистити внутрішній ринок, в Україні було впроваджено купонну систему та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи.

Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералізації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та проведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості національних грошей. [7]

1.3 Види грошей

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші -- це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній Америці. І тільки з IV--III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали -- срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб'єктів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. І в ХІХ ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок -- переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба -- вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета^* Слово «монета» вперше з'явилось у Римі як титул богині Юнони в 279 р. до н. е. У подальшому при її храмі (Юнони--Монети) почали карбувати гроші, які й отримали відповідну назву. (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з'явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов'язана з тим, що повноцінна монета -- це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми -- загальним еквівалентом. Тобто, з одного боку, повноцінна монета -- це не стільки грошовий знак, скільки реальні гроші, а з іншого -- реальні гроші виступають у цій формі саме як грошовий знак. Таким чином, повноцінна монета -- це безпосередня єдність грошового знаку та реальної кількості грошей. При цьому сам по собі грошовий знак є зовнішнім відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.

Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей -- неповноцінних та нової форми грошової вартості -- знаково-грошової. Але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцінних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов'язаних зі стиранням монети з дорогоцінних металів, але й дав змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, що просто нагадує матеріальне тіло попередника. З переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості, позначуваної ним.[15]

Паперові гроші -- це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов'язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Якщо монетно-знакова форма грошової вартості являє собою початок зникання реального вартісного змісту грошей, то паперово-знакова значно розширює і поглиблює цей процес. Паперові гроші є моментом заперечення реальної вартості, оскільки паперові гроші -- це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов'язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей зникає настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв'язок руху повноцінних грошей з цими знаками.

Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші -- це такі гроші, які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель -- це торгове боргове зобов'язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов'язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з'являться. Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов'язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис -- індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов'язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти -- боргового зобов'язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачувались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.

Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов'язання, а з іншого -- останнє саме починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк відповідної країни, який випускає власні боргові зобов'язання (монети та банкноти). Це приводить до того, що паперові гроші перетворюються за сучасних умов на кредитно-паперові, економічною основою яких є боргові зобов'язання держави в цілому. З припиненням вільного обміну паперових грошей на золото за твердо встановленим курсом воно перестає навіть номінально бути загальним еквівалентом, залишаючись при цьому звичайним товаром. Тобто втрачається останній зв'язок реальної вартості з її знаком на боці загального еквівалента у формулі обміну (х товару А = у товару Б).

Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку матеріальної основи грошової форми вартості не припинився. Сьогодні у грошовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків вартості (монети та банкноти), які є борговими зобов'язаннями центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеки, квитанції тощо).

Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів, тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученнями банку перерахувати кошти з належного власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей -- грошей депозитних, які існують у формі записів на банківському рахунку, і хоча самі по собі ці доручення ще вільно не обертаються, але така перспектива не виключена.

Також досить значного поширення у промислово розвинутих країнах набули кредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а покупець -- банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний час цей кредит має бути повністю погашений власником картки. Кредитні картки є іменними і не обертаються.

Починають широко застосовуватися також і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається. Потрібно зазначити, що кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам'яті банківського комп'ютера.

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні. Повноцінні гроші -- це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів. Неповноцінні гроші -- це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей.[8]

1.4 Роль золота у грошовій системі

Золоті гроші відносяться до класу фізичних грошей. Фізичними називаються такі гроші, в яких номінал грошової одиниці пов'язаний з її фізичними характеристиками. Такий фізичною характеристикою була вага (маса) монети. Він порівняно легко визначається і перевіряється.

Це означало, що верифікацію (визначення автентичності) грошей можна було здійснити без праці, не вдаючись до спеціальної підтримки держави. Ось чому роль держави в епоху золотих грошей не була визначальною в відміну наступних періодів історії, коли в обіг прийшли інші види грошей.[16]

Якщо на перших етапах розвитку товарного виробництва гроші існували як товар - загальний еквівалент, то гроші і зараз продовжують виконувати функцію загального еквівалента, хоч зі зміною конкретно-історичних умов зв'язок з товарним світом став опосередкованим. Вартість грошей визначається не вмістом золота в них, а виробленою масою всіх товарів, які вони представляють.

Демонетизація золота як грошового товару - об'єктивний процес. Однак і нині золото продовжує залишатись особливим товаром, який легко обмінюється на паперові гроші. Воно є досить надійним резервним активом центральних банків провідних країн світу, продовжує виконувати роль валютного металу в державних резервах, а також у приватних скарбах. Золото є найбільш надійним товаром, який завжди можна обміняти на паперові гроші.

Особлива економічна роль золота проявляється в тому, що, на відміну від паперових грошей, воно не потребує державної гарантії. Золото - чи не єдиний товар у світі, на який існує незмінний великий попит. Ціна на золото зберігається постійно високою і має тенденцію до зростання. За останні десятиліття ціна зливкового золота за одну тройську унцію (31,1035 г.) зросла більше ніж у десять разів.

Якщо раніше золото було основою грошової системи, її первинним елементом, то зараз основною структурною ланкою грошової системи стали паперові гроші. Золото перестало бути ключовою ланкою цієї грошової системи, але залишилось одним з її складових елементів. Золото залишається лише певним резервом, страховим фондом цієї системи. Отже, процес демонетизації золота незавершений.

Щоб мати золото, державі необхідно його або добути, або купити. Країни, що видобувають золото, знаходяться в кращій ситуації порівняно з тими країнами, що свого видобутку золота не мають. На такі країни, як Південно-Африканська Республіка, США, Австралія, Росія, Канада, Китай, Бразилія припадає понад 80% світового видобутку золота. В Україні виявлено більше ніж півтора десятка родовищ золота. Однак їх потенційні можливості незначні. Тому Україна повинна золото купувати. Початок створення золотого запасу в незалежній Україні поклала Постанова Президії Верховної Ради України "Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в Україні" від 2 грудня 1991 року.[5]



Розділ 2. Аналіз Української грошової системи

2.1 Сучасна Українська грошова система

Кожна держава використовує гроші як один з важливих елементів впливу на економіку. За допомогою грошей держава здійснює контроль за господарюванням країни, за мірою праці і споживання. Держава планує та законодавчо регулює грошовий обіг.

Кожна держава використовує гроші як один з важливих елементів впливу на економіку. За допомогою грошей держава здійснює контроль за господарюванням країни, за мірою праці і споживання. Держава планує та законодавчо регулює грошовий обіг.[9]

У грошовій системі України належить виділити ряд складових елементів. Національна грошова система, як правило, включає такі основні структурні елементи:

- грошову одиницю та її частини;

- масштаб цін;

- види та купюрність державних грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

- порядок забезпечення грошових знаків;

- емісійну систему;

- установлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

- наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.[5]

Грошова одиниця - це встановлений законодавством номінал грошового знака, який служить для порівняння цін усіх товарів у даній країні. Найменування грошової одиниці - карбованець, долар, марка і т. д. - складалося, як правило, історично. Наприклад, слово "рубель" походить від дієслова ""рубати", оскільки означало відрубаний від срібного злитка шматок певної ваги; долар - спотворена назва німецької монети "талер" та ін.

Наступним елементом грошової системи є масштаб цін. Фактично в даній ситуації йдеться про закріплення змісту різних форм, кількості дорогоцінних металів у національній грошовій одиниці. Примітивні грошові системи змінилися формою організації грошового обігу, в умовах якої золото, срібло стали виконувати грошові функції, сформувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу використовувалися дорогоцінні метали у формі злитків різної ваги. Саме в цих умовах формується зміст, закріплення природи масштабу цін, що має яскраво виражене державно-правове значення. Відбувалося це шляхом нормативного закріплення зв'язку між грошима в обігу і дорогоцінним металом, який вони представляли, виражалося у формуванні державою правового механізму забезпечення кредитних грошей.

Масштаб цін як елемент грошової системи трансформувався під впливом об'єктивних передумов:

1) установлений державою і нормативно закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці;

2) організаційно-правові основи ціноутворення;

3) інфляція;

4) проведення грошових реформ.

В Україні масштаб цін як фіксований вміст дорогоцінного металу в національній грошовій одиниці не використовується. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" офіційне співвідношення між гривнею і золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.[3]

Третім елементом грошової системи є види державних грошових знаків. Види грошових знаків є позначенням грошей, що мають законну платіжну силу та їх номінали.

Банкноти й монети, що використовуються як національна валюта, мають однакову правову природу, оскільки є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймаються всіма фізичними та юридичними особами без яких-небудь обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, внески, акредитиви, для переведень. Це положення деталізує характеристика готівки в Україні з урахуванням ч. 3 ст. 34 Закону України "Про Національний банк України", відповідно до якої банкноти і монети визначаються як безумовні зобов'язання Національного банку та забезпечуються всіма його активами.[3] Таким чином, можна виділити публічно-правові характеристики державних грошових знаків:

1) виражаються в грошовій одиниці України (національній валюті);

2) банкноти і монети мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України;

3) виняткове право їх емісії належить єдиному державному емісійному центру - Національному банку України;

4) вони є безумовними зобов'язаннями Національного банку України та забезпечуються всіма його активами.

Порядок емісії грошей є нормативно закріпленими правилами випуску в обіг грошових знаків як в готівковій, так і в безготівковій формі. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк є емісійним центром України, проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці щодо валют інших країн. НБУ належить монопольне право на випуск грошей в оборот, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.[2]

Статус національної або іноземних валют необхідно розглядати як їх правове положення. Частіше в спеціальній літературі можна зустріти термін "режим валюти", який характеризується встановленими державою обмеженнями як відносно своєї національної валюти, так і, головним чином, іноземних валют. Залежно від режиму валюти підрозділяються на:

1) повністю обігові (вільноконвертовані);

2) частково обігові (частковоконвертовані);

3) необігові (неконвертовані, замкнуті).

Питання статусу національної та іноземних валют на території країни має найтісніший зв'язок не тільки з режимом валюти, але і з ширшим поняттям "правового режиму валютних відносин", який необхідно розуміти як закріплений правовими нормами і забезпечений сукупністю юридичних засобів відносно стійкий взаємозв'язок валютних відносин з іншими соціальними об'єктами (цивільними, адміністративними, кримінальними й іншими суспільними відносинами).[9]

2.2 Економічне значення грошей і центральний банк, як провідник банківської системи країни

Зв'язок грошей з цінами властивий їх ролі засобу обміну і одиниці рахунку. Звідси витікає, що кількість грошей тісно пов'язана з рівнем цін, що розуміли століттями. Менш очевидно, але не менш реально, вплив кількості грошей на використовування ресурсів для виробництва товарів і послуг. «Оборот» грошей в ринковій економіці відбувається по двох напрямах. Виробники товарів і послуг платять постачальникам ресурсів, необхідних для виробництва. Такі платежі включають заробітну платню, дарування, відсотки, орендну платню і дивіденди. Таким чином, платежі за виробничі чинники - один напрям грошових потоків в економіці. Інше направленість - це потік платежів виробникам при придбанні товарів і послуг. Ці виручки виробників є джерелом засобів платежів за виробничі чинники для виробництва додаткових товарів і послуг, і т.д. Такий «круговий потік» грошових надходжень і платежів формує сукупний потік грошових доходів в економіці.[11]

У будь-якій країні з ринковою економікою з огляду на конкретні завдання, що стоять перед суспільним виробництвом, завжди є потреба не в хаотичному, а в системному і цілеспрямованому наборі дій з боку центральних органів влади для вирішення конкретних проблем і досягнення поставлених цілей, тобто в кожній країні розробляється і реалізується певна кредитно-грошова політика, за здійснення якої відповідає саме головний банк країни.

Центральний банк України, який отримав назву Національний банк України (НБУ), створений в 1991 році. Правова основа НБУ базується на Законі України «Про Національний банк України «від 1999 року, в якому знайшов відображення в цілому світовий досвід, накопичений у сфері розробки банківського законодавства. Відповідно до Конституції України НБУ не включений в систему виконавчої влади на чолі з Кабінетом Міністрів України, від підзвітний тільки Верховній Раді України, голова правління НБУ призначається на чотири роки Верховною Радою за поданням кандидатури Президентом України.

Прийняття спеціальних законів про Національний банк України наближає НБУ до такого стану, який вимагає ринкова економіка і процес її розвитку. Подальший розвиток ринкових відносин у нашій державі вимагає посилення рівня незалежності НБУ, яка полягає в тому, щоб у рамках прийнятої Верховною Радою економічної і фінансової доктрини, зафіксованої у відповідних законодавчих актах, Національний банк самостійно розробляв і використовував відповідні фінансові інструменти.[10]



Розділ 3. Шляхи розвитку грошової системи

Розглянемо дистанційне банківське обслуговування як перспективний напрям розвитку грошової системи України. На думку фахівців, посилення інтересу традиційних банків до електронного банкінгу спричинили такі важливі чинники, як значні зміни в технологіях, поява пристроїв, спроможних забезпечити величезну швидкість обробки і передачі інформації, та загострення конкуренції. Поле конкурентної боротьби при цьому розширилося: від конкуренції за клієнта між банками до суперництва на ринку фінансових послуг між банками та небанками. Слід зазначити, що для широкого застосування різних видів дистанційного обслуговування з використанням електронної техніки були створені певні передумови. Основними серед них є, по-перше, доступність електронної техніки значному колу населення (насамперед, через її постійне вдосконалення і, відповідно, здешевлення та досить високий рівень життя у розвинутих країнах, а по-друге, істотне поширення інструментів заощаджень та безготівкових розрахунків, тобто масовість користування банківськими послугами. За цих умов дистанційне обслуговування логічно розглядається як один із каналів реалізації послуг на роздрібному ринку, що дозволяє вирішувати ряд специфічних для кожного банку проблем. Ідеться насамперед про зменшення витрат на мережу відділень, забезпечення додаткових зручностей та якості обслуговування клієнтам, вихід на окремі сегменти споживачів ("просунуті" користувачі різноманітних послуг в Інтернеті тощо).

Таким чином, інтерес до розвитку електронного банкінгу пояснюється, радше, спробами розширити сферу діяльності, ніж необхідністю зменшення витрат за рахунок скорочення філійної мережі банків. Останнім часом стійкою тенденцією стало зменшення прибутковості активів українських банків. Виразно прослідковується зростання частки комісійних доходів у загальних доходах банків. Відтак розроблення та пропозиція нових технологічних продуктів стає одним із напрямів діяльності, здатним приносити дохід і не пов'язаним із нарощуванням ризикових вкладень.[12]

Українські банки в Інтернеті У чинних нормативно-правових актах визначення електронного банкінгу відсутнє. Національний банк визначив електронні міжбанківські розрахунки як розрахунки із застосуванням електронних засобів прийому, оброблення, передання та захисту інформації про рух коштів. Відповідно можна говорити про те, що ознакою електронного банкінгу є здійснення операцій обслуговування клієнтів із застосуванням електронних засобів. У клієнтському сегменті першою ластівкою електронного банкінгу були системи "банк - клієнт", котрі діяли в офлайновому режимі. Ця послуга зазвичай орієнтована на клієнтів - юридичних осіб. Сьогодні вона пропонується більшістю банків, фактично ставши стандартом надання розрахункових послуг. Розвиток такого виду обслуговування фахівці називають першим етапом упровадження дистанційного банківського обслуговування - PC-банкінг. Кроком уперед стало використання для передачі інформації мережі Інтернет - Інтернет-Клієнт-Банк. Ще один вид дистанційного обслуговування - телебанкінг - почав розвиватися лише останнім часом.

За даними ДІНАУ, на кінець 2000 року в Україні 11 банків оголосили, що вони активно просуваються шляхом розвитку інтернет-банкінгу, 38% банків мають інформаційний інтернет-ресурс, 6% заявили про наявність власних функціональних інтернет-рішень, 3% надають часткові інтернет-послуги, у 2% банків працюють системи "Клієнт-банк", у 50% ресурси в Інтернеті відсутні.

Переважна кількість сайтів українських банків в Інтернеті має суто інформаційно-довідковий характер. Кроком уперед в опануванні інформаційного простору є пропозиція про відкриття клієнтам електронної скриньки та надання доступу до Інтернету. Банки пропонують такі послуги обміну даними: видача виписок про стан рахунку (кінцевих або у режимі он-лайн); обмін довідковою інформацією (курси НБУ, нормативна база; архіви електронної пошти НБУ тощо); обмін інформацією, що може стати початком структурування кредитної угоди. При цьому можливі різні модифікації та поєднання каналів обміну інформацією: обмін SMS- повідомленнями (для мобільних телефонів у стандарті GSN); обмін через електронну пошту виписками як по звичайному, так і по картковому рахунку; надання доступу до сайту через WAP-сервер; отримання голосової /факсової довідки (як загальної інформації, так і про стан рахунку). Наступним кроком у напрямі віртуалізації банківських послуг є управління рахунками через різні канали доступу та обслуговування банками систем електронної комерції.

"Клієнт-Банк" Цією послугою у Головному банку користуються понад 150 клієнтів. Вона дозволяє автоматизувати процес прийому/ передачі як фінансових, так і будь-яких інших повідомлень між банком, відділеннями та клієнтами. Призначений для обслуговування як юридичних, так і фізичних осіб. Дозволяє клієнтові за допомогою персонального комп'ютера та модему здійснювати банківські операції в офлайновому режимі.

Інтернет-банкінг Цей вид обслуговування впроваджується за двома основними напрямами: виконання операцій з використанням програмно-технічнго комплексу "Клієнт-Банк" з доступом через мережу Інтернет та власне Інтернет-банкінг, тобто здійснення банківських операцій через сайт банку. Система "Клієнт-Банк", що використовує як транспортне середовище Інтернет, була впроваджена в 2000 році для кількох клієнтів. Вона надає їм можливість, перебуваючи за межами Києва, отримувати повноцінне банківське обслуговування.

Власне Інтернет-банкінг упроваджено в серпні 2000 року. Він включає чотири функціональних компоненти:

- інформаційно-довідкова служба банку;

- довідкова інформація за рахунками клієнтів;

- обмежене управління рахунком клієнтів;

- повне управління рахунком.

Інформаційно-довідкова служба дозволяє клієнтові отримувати інформацію загального характеру: про банк, основні напрями його діяльності, курси валют, послуги та тарифи, деякі економічні показники, адреси філій, обмінних пунктів, банкоматів тощо.

Довідкова інформація за рахунками клієнтів дає змогу контролювати стан рахунку в будь-який час та в будь-якому місці, отримуючи виписку по рахунку за період та довідку про поточний стан рахунку.

Обмежене управління рахунком надає можливість здійснювати періодичні платежі за наперед визначеними реквізитами фірми-продавця послуг або товарів з розрахункового, поточного або карткового рахунку.

Повне управління рахунком функціонально повторює схему "Клієнт-Банк". Відмінність полягає в тому, що клієнтська частина встановлюється не на комп'ютері клієнта, а на банківському Інтернет-сервері. Це дозволяє клієнтові виконувати операції управління рахунком з будь-якого підключеного до Інтернету комп'ютера за допомогою браузера.

Телебанкінг передбачає інтерактивний діалог клієнта, що має телефонний апарат з тональним набором, з банківським програмно-апаратним комплексом по структурі голосового меню. Система телебанкінгу забезпечує:

- надання довідкової інформації в автоматичному режимі (про послуги приватним та юридичним особам, діяльність ВАБанку, курси валют тощо);

- диспетчеризацію дзвінків клієнтів до різних служб банку;

- управління рахунками клієнтів (зміни стану рахунку, платежі, перекази грошей тощо);

- автоматичне розсилання факсових повідомлень (рекламної інформації);

- прийом від клієнтів банку заяв на надання додаткових послуг.

GSM-банкінг пропонований сервіс, зокрема, дозволяє отримувати довідкову інформацію за рахунками клієнтів та забезпечує обмежене управління рахунком клієнта. Технічно реалізація цієї функції мало чим відрізняється від Інтернет-банкінгу, крім функцій повного управління рахунком.

Обслуговування платіжних карт За рахунок упровадження систем дистанційного обслуговування через Інтернет, телебанкінгу та мобільного банкінгу спектр послуг власникам карт значно розширено. Наприклад, сьогодні вони в змозі цілодобово контролювати стан картрахунку незалежно від місця перебування та режиму роботи банку. Важлива особливість - надання власникам картки можливості її постановки у стоп-лист без участі банку (процесингового центру). Крім того, власники карт мають змогу здійснювати платежи (комунальні, за послуги мобільного та звичайного зв'язку, інші періодичні платежі) за наперед визначеними реквізитами.

Найближчим часом завдяки Інтернет-банкінгу впроваджуватиметься система повного управління рахунком для клієнтів через Інтернет.

Перспективним напрямом розвитку електронного бізнесу є Інтернет-трейдинг. Його перспективи значною мірою пов'язані з розвитком ринку цінних паперів в Україні. Взаємодія учасників ринку побудована на ідеології он-лайнового доступу до торговельного майданчика ПФТС. Взаємодія програмного забезпечення ПФТС та банку передбачає роботу у захищеному режимі обміну інформації в будь-якому режимі (як оф-лайн, так і он-лайн).

Електронний банківський бізнес набуде логічної завершеності та повноти лише з поширенням електронних платежів і розвитком систем електронної комерції.[13]



Висновок

Грошова система не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. В роботі та тему «Еволюція грошових систем та види грошей» було проведено аналіз теоретичних основ та практичних аспектів функціонування грошової системи України та її елементів на сучасному етапі розвитку. Так, було досліджено, що багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Великої шкоди Україні завдає нав'язана ззовні жорстка монетарна політика. У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн.

Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки з питань поліпшення функціонування грошової системи України та її елементів. Йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.



Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність».