Запобігання банкрутству в системі антикризового управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасна грошова система є засобом розподілу кінцевих товарів, тобто речей та послуг як особистого споживання, так і суспільного виготовлення. Ринковий розподіл кінцевої продукції здійснюється автономним грошовим потоком, що циркулює між населенням і виробництвом.

Гроші не є товаром і не всякими товарами забезпечуються, а лише кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу і постійно випадає з обміну в індивідуальне споживання. Гроші є безіменними квитанціями на частку цієї продукції. Всяка купівля не кінцевої продукції - золота, засобів виробництва, робочої сили, всього, що продається, - є обміном цих товарів на кінцеву продукцію, що стоїть за грішми.

Актуальність проблеми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку економіки грошова система країни повинна бути досить розвинутою для ефективного регулювання стабільності національного грошового курсу валюти.

Метою реферату є вивчення становлення національної грошової системи, недоліків та розроблення шляхів їх подолання, вивчення досвіду розвитку грошової системи інших країн.

Об'єктом є вивчення діяльності національної грошової системи.

Предмет - становлення національної грошової системи.

Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про заставу», журнал «Фінанси України», «Віче», «Економіка України», «Політика і час».

Методи, якими керувалась при виконанні роботи: індукція, дедукція, аналіз, синтез, графічний, статистичний, математичний, наукової абстракції.

1. Сутність грошової системи

1.1 Поняття та структура грошової системи

Грошова система - це конкретна форма організації грошового обігу, визначена відповідним законодавством країни [5, ст. 48].

Грошові системи у своєму розвитку пройшли великий історичний шлях, що відображає як характер і динаміку становлення товарного виробництва, так і специфіку історичного розвитку того чи іншого суспільства.

Спочатку, в умовах рабовласницького ладу, грошові системи були представлені повноцінними і неповноцінними грошима, а правове забезпечення їх функціонування зводилося до регламентації процесу карбування монет і боротьби проти фальшивомонетників. Основи загальної організації руху грошей у різних країнах були різними, але подальший розвиток товарно-грошових відносин привів до певної уніфікації грошових систем. Це дає змогу класифікувати їх і виділити конкретні типи.

Типи грошових систем розрізняються між собою насамперед залежно від тієї форми грошей, яку вони мають у даному суспільстві. Якщо гроші виступають у формі товару, то цей тип грошової системи називається металевим. Металева грошова система - це така система, основу якої складають повноцінні металеві гроші. У такій системі згодом з'являються банкноти, які розмінювались на золото, і паперові гроші, але визначальним елементом залишались благородні метали. Коли ж повноцінні гроші виходять з обігу і повністю замінюються паперовими, починає діяти паперова грошова система.

У період існування металевих систем уже в середньовіччя грошові системи являють собою досить складну форму організації грошового обігу, яка включає такі елементи:

- Повноцінні гроші.

- Неповноцінні гроші.

- Банкноти.

- Казначейські білети.

У процесі розвитку грошей до появи грошової форми вартості роль загального еквівалента відігравали не тільки метали, а й інші товари (худоба, хутро, шкіри, сіль і т. ін.). Тому ці первісні, зародкові грошові системи належали до металевих тільки умовно. Але то була, по суті, ще передісторія становлення грошових систем. їх розвиток саме як систем починається з грошової форми вартості, коли роль загального еквівалента остаточно закріплюється за благородними металами.

Повноцінні гроші - це гроші, що мають свою вартість, і саме цю вартість покладено в основу виконання ними ролі загального еквівалента. Повноцінні гроші - це той товар, який завдяки своїм фізичним і хімічним властивостям найбільш придатний для такої ролі. Як відомо, у процесі історичного розвитку товарного виробництва роль загального еквівалента виконували різні товари. Однак у кінцевому рахунку це місце зайняли благородні метали - золото й срібло, а з переходом країн до монометалізму повноцінними грошима стало золото [3, ст. 67].

Золото, що є загальним еквівалентом, уже в сиву давнину потрапляло в обіг у вигляді монет, тобто певної вагової кількості металу, на якому стояв знак держави або правителя, що засвідчував кількість цього металу і його якість. У цьому сенсі карбування монет вважалося важливим моментом в організації грошового обігу, воно з самого початку здійснювалося під наглядом держави. Оскільки повноцінні гроші являлися товаром і до того ж досить рідкісним, то держава була зацікавлена в його постійному збільшенні. Унаслідок цього стосовно повноцінних грошей існувало право вільного карбування.

Це право зводилося до того, що кожний, хто мав у злитку золото чи срібло, а в часи системи золотомонетного стандарту - тільки золото, мав можливість вільно карбувати з нього відповідну кількість монет. Зацікавленість держави в збільшенні кількості повноцінних грошей в обігу виявлялася в тому, що витрати, пов'язані з карбуванням монет, держава або цілком брала на себе, або обмежувалася символічною платою. У Росії, наприклад, ця плата складала 0,2% від вартості злитка металу.

Повноцінні гроші постійно були в обігу і тому зношувались. Це робило їхній обіг дорогим і змушувало вдаватись до заходів, які б протидіяли зношуванню. Найпоширенішим засобом боротьби з цим явищем у багатьох країнах стали домішки до грошового металу більш стійкого до зношування металу. Ця домішка називалася лігатурою, а кількість грошового металу (золота або срібла) у монеті одержала назву проби.

Вагове співвідношення між чистим грошовим металом і домішкою інших металів установлювалося державою й виражалося в тисячних частках або за каратною системою. У більшості країн використовувалася система тисячних часток. Відповідно до цієї системи монетне золото, наприклад 900 проби, являло собою монету, де на 900 вагових частин чистого золота припадало 100 частин домішки. При каратній системі чистий дорогоцінний метал відповідав 24 каратам і тому, якщо в монеті було 12 каратів, то це означало, що вона містила половину чистого дорогоцінного металу, а половину - домішки.

Наявність лігатури зменшувала швидкість зношування монет, але не могла усунути його причину. Тому монета в процесі тривалого користування могла втратити частину своєї ваги і через це вартість її була менше, ніж та, що позначена в її номіналі. Щоб упорядкувати грошовий обіг з урахуванням цього моменту, держава встановлювала межу зношування, за порогом якого монета переставала бути обов'язковою для прийому. Ця межа називалася ремедіумом і в різних країнах була різною, але, як правило, встановлювалася у межах 1% від ваги монети.

Другий елемент металевої грошової системи - це неповноцінні гроші, тобто ті гроші, що викарбувані з негрошового металу. При золотому монометалізмі, коли роль загального еквівалента закріплена тільки за золотом, до таких металів, крім міді, бронзи й інших металів належить також срібло. Неповноцінні гроші мають власну вартість, але вона менше тієї вартості, яку вони становлять, тому стосовно до них неможливо застосування правила вільного карбування.

Походження неповноцінних грошей пов'язане з тим, що в процесі історичного розвитку такі метали, як срібло, мідь і бронза раніше за золото виконували роль загального еквівалента. Іншою причиною, що обумовила необхідність існування неповноцінних грошей, було те, що для обслуговування дрібних платежів карбувати дрібні монети з золота було технічно дуже складно. З'явилася потреба у розмінній монеті, яку й задовольняли неповноцінні гроші.

Виступаючи засобом обігу і платежу нарівні з повноцінними грошима, неповноцінні, маючи власну вартість нижче їх купівельної вартості, являли собою гірші гроші. Це викликало прагнення розрахуватися гіршими грошима і могло призвести до витиснення з обігу повноцінних грошей. Щоб цього не сталося, держава часто встановлювала межу розміру платежів, які можна було здійснювати тільки неповноцінними грошима. Так, наприклад, у Росії срібними монетами номіналом від 25 коп. до 1 крб. можна було оплатити покупки вартістю до 25 крб., а більш дрібною срібною й мідною монетою - покупки до 3 крб.

Загальна кількість випущених в обіг неповноцінних грошей визначається законами грошового обігу і при їх порушенні в результаті, наприклад, надмірного випуску таких грошей, відбувається їхнє знецінювання з усіма наслідками, що випливають із цього.

Яскравим історичним прикладом цього можуть бути події в Росії в період правління царя Олексія Михайловича (1645-1676 рр.). У 1656 р. уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг срібну карбованцеву монету, яка за вагою була вдвічі меншою попереднього срібного карбованця. А невдовзі були випущені мідні монети номіналом 1 карбованець. Вони швидко витіснили цей знецінений срібний рубель. Операція з карбування мідних грошей була дуже вигідна царському уряду. Купуючи фунт міді (409,6 г) за 12 коп., він карбував із нього мідних грошей на 10 руб. і цими грошима розраховувався з купцями, вояками, та державними чиновниками. Усього було випущено неповноцінних грошей на величезну на той час суму - 20 млн руб. Це призвело до розладу грошового обігу і спричинило у 1662 р. повстання населення Москви, що одержало назву «мідний бунт». Після жорсткого придушення заколоту цар змушений був відмовитись від мідних рублів і їх було вилучено з обігу по одній копійці за рубель.

У сучасних умовах неповноцінні гроші у вигляді монет виготовляються з міді, срібла, алюмінію, нікелю й інших металів та їх сплавів.

Важливим елементом грошової системи є також банкнота. Вона виникає з розвитком товарного обміну різними шляхами, але, врешті-решт, її існування пов'язується з тим, що банкір видає її у підзвіт комерційних векселів.

Банкнота як одна з форм кредитних грошей відрізняється від паперових грошей тим, що не має примусового ходіння і забезпечується золотом та іншими активами банку. Згодом банкнота втрачає ці особливості і, по суті, нічим не відрізняється від паперових грошей.

Трансформація банкнот у паперові гроші, тобто в нерозмінні на золото, пов'язана зі складними процесами розвитку кредитних відносин. Серед безлічі причин цього явища до найбільш важливих слід зарахувати емісію комерційними банками банкнот понад реальне забезпечення їх золотом і широке використання для їх забезпеченості облігацій державних позик.

Істотне значення у грошовій системі мають також казначейські білети - нерозмінні грошові знаки, що випускаються казначейством. Держава використовує їх для покриття бюджетного дефіциту. Головна відмінність казначейських білетів від банкнот зводиться до примусового характеру їх обігу і нерозмінності на золото. Однак згодом їх відмінності від кредитних грошей (банкнот) зникають через трансформацію останніх у паперові гроші.

В умовах капіталізму, коли товарне виробництво набуває загального характеру, повноцінні гроші поступово втрачають своє значення у грошовому обігу й у XX сторіччі практично цілком виходять з обігу. Водночас банкноти втрачають свою здатність обміну на золото і перетворюються у паперові гроші. Відбувається важлива трансформація грошових систем, головною ознакою якої стає їх перетворення в паперово-грошові системи.

1.2 Призначення грошової системи

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави. Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високодемократичні політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання. Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

2. Види грошових систем та їх еволюція

2.1 Класифікація грошових систем

Грошові системи можна класифікувати за декількома критеріями.

В історичному плані важливе значення має класифікація грошових систем за характером їх функціонування. За цим критерієм виділяються саморегульовані та регульовані грошові системи.

Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Саморегулювання полягало в ому, що обіг таких грошей ніс у собі передумову для вирівнювання маси грошей в обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці. Ця передумова полягала в рівності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, і вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. У зв'язку з цим в періоди спаду виробництва та товарообороту, зменшувалася потреба в засобах обігу, виникла загроза зниження мінової вартості (купівельної спроможності) грошей. Щоб уникнути втрат, власники таких грошей вилучали частину їх з обігу, переміщуючи в скарб. Там вони зберігалися до покращення кон'юнктури на ринку: при розширенні товарообороту гроші переміщалися зі скарбу в активний оборот. Так через механізм створення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової маси в обігу відповідно до потреб обігу в грошах.

Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку ринкових відносин, коли державне втручання в хід економічних процесів було мінімальним. Для широкого втручання об'єктивно не було начальної потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому вирішальну роль держави за металевого обігу зводилась в основному до законодавчого встановлення валового вмісту (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Тим самим держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет. Якщо металевий вміст монет внаслідок зносу зменшувався порівняно з офіційним більше встановленої норми, такі монети вважалися неповноцінними і підлягали перечеканці. Для спрощення цього процесу вводилася система відкритої чеканки монет, за якої кожний власник неповноцінних монет чи просто дорогоцінного металу міг здати їх на монетний двір, де з них за певну плату виготовляли відповідну суму неповноцінних монет.

Законодавчо встановлена відкрита чеканка монет теж була важливим елементом саморегульованих грошових систем. Згодом, коли в обігу з'явилася значна маса паперових грошових знаків, розмінних на повноцінні монети, особливо після централізації їх емісії, виникла потреба законодавчо гарантувати обмін паперових знаків на метал та встановити порядок і механізм такого обміну.

Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму.

На ранніх етапах розвитку ринкового господарства грошові системи, як правило, мали форму біметалізму, за якого роль загального еквіваленту законодавчо закріплювалась за двома металами ѕ золотом і сріблом. Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб обігу в благородному металі (для чеканки монет). Але він мав і серйозний недоділ ѕ паралельно функціонували на ринку дві валюти та існували дві системи цін. Між ними виникав постійний антогонізм, що вимагало від держави регулятивного втручання у співвідношення між золотою і срібною валютами. В залежності від міри такого втручання виділяється декілька видів біметалевих грошових систем: система паралельних валют, система подвійної валюти і система «кульгаючої» валюти [9, ст. 35].

Першою, найбільш послідовною формою біметалізму була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами однакового номіналу встановлювалося на ринку стихійно ѕ під впливом попиту і пропозиції. При відкритій чеканці обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні, тобто жодна з них не могла виявитися більш чи менш вигідною для суб'єктів обігу. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації обміну, оскільки ринкові зміни співвідношення валют спричинювали постійні коливання подвійної системи цін.

Щоб усунути ці незручності обігу, вводили законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет при їх відкритій чеканці. Наприклад, 1 рубль золотом дорівнював 1,5 рублям сріблом. Ця система одержала назву подвійної валюти. Вона внесла певну впорядкованість в систему ціноутворення, оскільки рівень цін одного виду автоматично перераховувався у другий по встановленому фінансованому співвідношенню. Але незабаром у цій системі виявився інший недолік ѕ ринкове співвідношення між золотом і сріблом відхилялося від офіційного зафіксованого. Наприклад, на ринку за 1 кг золота можна було купити 2 кг. срібла, а не 1,5 кг. як це випливало з офіційного співвідношення.

Один метал, в даному випадку золото, виявлявся переоціненим, ат другий ѕ срібло ѕ недооціненим. В цій ситуації власнику 1 кг. золота ставало невигідно чеканити з нього золоті монети. Вигідніше було за 0,75 кг. золота купити 1,5 кг. срібла і вільно відчеканити рівновелику кількість срібних монет. Гірші гроші, в нашому прикладі ѕ срібні монети, стали витісняти з обігу кращі ѕ золоті монети. Це явище першим виявив польський вчений Коперник, а згодом сформулював як закономірність англійський фінансист Грешек і воно ввійшло в економічну науку і практику під назвою «закона Коперника-Грешека» [15, ст. 74].

Деякі країни зробили спроби запобігти витісненню золота сріблом шляхом введення закритої чеканки срібних монет. Така система біметалізму одержала назву «кульгаючої» валюти. Але й ця спроба спасти біметалізм не увінчалася успіхом. Сама економіка капіталізму вільної конкуренції уже не сприймала такої грошової системи. Заборона відкритої чеканки срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота, посилився наплив дешевого срібла в країни, де ще зберігалися системи подвійної валюти, і відтік з них золота за кордон. Уряди цих країн змушені були зовсім припинити карбування срібних монет, об'явили золото єдиним грошовим товаром, а срібні монети, що залишилися в обігу, ѕ розмінною монетою.

Монометалізм ѕ це грошова система, за якої тільки один благородний метал виконує роль грошей. Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму. В Індії (1852-1893 рр.), в Голландії (1847-1875 рр.) та в Росії (1843-1852 рр.).

2.2 Грошові системи монометалевого і біметалевого обігу

В системі металевого обігу залежно від металу, що виконував роль загального еквівалента, на різних етапах історичного розвитку склалося два типи грошових систем: біметалевого і монометалевого грошового обігу.

Грошова система біметалевого обігу діяла впродовж XVI-XVIII ст., а в ряді країн Європи її скасували лише у XIX ст. Вагове і цінове співвідношення між золотом і сріблом складалося стихійно. Далі держава законодавчо закріпила його та надала золотим і срібним монетам функцію законного платіжного засобу. Але біметалізм склався в епоху феодалізму і не відповідав потребам розвитку ринкового обміну. До того ж використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, в якій оптимально слугує лише один товар. Встановлені державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не сприяло точності виміру вартості товарів, а й підривало стабільність грошей. Значне здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. завдяки впровадження ртутного способу його видалення з руди призвело до знецінення срібла відносно золота і витіснення останнього з каналів грошового обігу. Це в свою чергу викликало значне коливання цін на товари та нестабільність грошового обігу. Тобто свою негативну дію проявив закон Грешема-Коперника, за яким «погані гроші витісняють з обігу більш вартісні». Водночас розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквівалента. На цих підставах у другій половині XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм - грошова система, в якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали. Золотий монометалізм (стандарт) став основою грошової системи у Німеччині з 1871-1873pp., у Швеції, Норвегії й Данії - з 1873 p., Франції - з 1876-1878 pp., Австрії - з 1892 p., Японії - з 1897 р., США - з 1900 р. В Росії після тривалого періоду фактичного функціонування кредитно-паперового грошового обігу золотий монометалізм було запроваджено у 1897 р. грошовою реформою графа Вітте [9, ст. 99].

Основними характерними рисами і перевагами золотомонетного стандарту були:

1) у золотомонетній системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2) дозволене вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило, на монетному дворі);

3) дозволявся вільний вивіз і ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4) неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало підтримання тривалої, а головне зваженої рівноваги між грошовою і товарною масами. [9, ст. 153].

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, активно стимулював розвиток машинного виробництва, вдосконалення грошово-кредитної системи, поширення світової торгівлі і вивіз капіталу. Водночас система функціонування золотомонетного стандарту вимагала наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках. Золоті запаси одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечували вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Але початок Першої світової війни і різке нарощування обсягів військових витрат негайно призвели до зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошових знаків. Значне перевищення в обігу грошово-паперової маси над обсягами золотих запасів емісійних банків викликало припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідацію золотомонетного стандарту в країнах - учасницях війни, а з 1933 р. також у США.

Біметалізм - грошова система, за якою роль загального еквіваленту закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом і сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів і їх необмежений обіг. При біметалевій системі встановлюються фіксовані пропорції між грошовими вартостями золота і срібла. Правда, за певних обставин ця система може породжувати деякі проблеми, оскільки ринкові ціни золота і срібла із часом змінюються. Як тільки виникає різниця між ціновою пропорцією на світовому ринку й офіційною внутрішньою ціновою пропорцією, годі один з двох металів стає більш цінним, ніж інший. І час від часу виявляється, що у сфері обігу реально функціонує лише один метал. Ця тенденція відома як закон Грешама (англійський фінансист часів королеви Єлизавети XVI ст.). Закон Грешама розкриває таку закономірність: «Погані гроші витісняють хороші гроші з обігу», тобто якщо гроші стають більш цінними у якійсь іншій якості, ніж засіб обігу, то вони виходять з обігу і перестають бути грошима. Відносно більш дешеві гроші витісняють із обігу більш дорогі, які або тезавруються, або використовуються для зовнішніх платежів, або йдуть на переплавку і потім обмінюються на погані гроші. Біметалізм був широко розповсюджений в ХVІ-ХVІІ ст., а в кількох країнах Західної Європи - і в XIX ст. Проте процес історичної еволюції товарного виробництва і товарного обігу вимагав стійких грошей, єдиного загального еквіваленту, тому біметалізм поступається місцем монометалічній системі обігу. [9, ст. 87].

2.3 Паперово-кредитна система грошей

Паперово-грошова система - це така грошова система, у якій обертаються паперові гроші і білонні монети, а золото як міряло офіційної вартості валют виключено із системи і жодна валюта не розмінюється на нього за твердим курсом [6, ст. .123].

Паперові системи грошового обігу обслуговуються грошовими знаками у формі казначейських білетів, які емітує держава для покриття бюджетного дефіциту. До такої грошової системи вдаються ті країни, які переживають економічні катаклізми, війни та інші кризові явища. За цих умов емісія грошей не повґязана з потребами реалізації товарів і послуг, а визначається виключно потребами державних видатків. Як правило, покриття дефіциту державного бюджету веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються.

І, навпаки, кредитний механізм емісії грошей повґязаний з виробництвом і реалізацією товарів, володіє механізмом повернення грошей до емітента і тому здатний забезпечувати тривалу товарно-грошову рівновагу та сталість грошей в обігу. Для цього нині в усіх країнах світу сформувався спеціальний механізм регулювання пропозиції грошей у відповідності з потребами обороту в засобах обігу. Але за певних умов кредитна природа банківських білетів може ставати формальною, тому кредитні гроші здатні наближатися до паперових і так само знецінюватися. Студенти мають усвідомити, що:

а) в функціонуванні грошової системи ринкового типу до мінімуму зводиться втручання виконавчих державних органів. У грошовій сфері вирішальна роль належить законодавчій владі та центральному (національному) банку;

б) відкрита грошова система стимулює зовнішньоекономічну діяльність субґєктів господарського життя та спирається на вільну конвертованість грошових операцій і вільний рух валют;

в) саморегульованою є грошова система, основу якої складає обіг монет із коштовних металів - срібла і золота;

г) сучасна грошова система є грошовою системою паперово-грошового типу, а в ній провідна роль належить таким зовнішнім чинникам фінансово-кредитного регулювання, як банки й інші фінансово-кредитні інститути, загальнодержавному нормативно-законодавчому забезпеченню та іншим чинникам.

Система паперово-кредитного обігу - грошова система, за якою обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, нерозмінних на золото [6, ст. 37].

Залежно від застосування того або іншого комплексу інструментів і важелів державного регулювання обсягів і структури грошового обігу, загалом, розрізняють два види грошово-кредитної політики.

В умовах політики «дорогих грошей» весь інструментарій грошово-кредитної політики зосереджується на забезпеченні внутрішньої сталості грошей і досягненні оптимальної рівноваги у співвідношенні їх пропозиції та попиту, на стисненні обсягів грошової й кредитної емісії та приведенні грошової маси у відповідність з реальною динамікою економічного циклу. Досягнення ж оптимальної рівноваги на принципах політики «дешевих грошей» відбувається на основі досягнення ширшої доступності грошових і кредитних ресурсів для потреб субґєктів економічної діяльності.

Провідними завданнями грошово-кредитної політики ЦБ стають: а) стратегічні цілі, в основу яких кладуться кінцеві віхи загальноекономічної політики держави; б) проміжні цілі - досягнення таких економічних показників, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей; в) тактичні цілі - досягнення короткострокових етапів, що носять оперативний характер і потрібні для досягнення проміжних цілей. Їх взаємодія передбачає:

Таблиця 2.1. Класифікація цілей грошово-кредитної політики ЦБ

Стратегічні цілі	Проміжні цілі	Тактичні
* збалансування економічного розвитку * забезпечення оптимальної зайнятості * стримування інфляції	* пожвавлення ринкової конґюнктури * стримування ринкової конґюнктури	* зміна грошової маси * зміна процентної ставки

Всі три групи заходів грошово-кредитної політики знаходяться в ієрархічній взаємодії та взаємозвґязку. Найвищий умовний щабель в ієрархії цілей належить комплексу стратегічних цілей. Для досягнення стратегічних показників реалізуються проміжні, а їх виконання, в свою чергу, вимагає реалізації важелів тактичних цілей.

3. Характеристика грошової системи України

3.1 Становлення та етапи розбудови грошової системи України

В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

· з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;

· напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін - їх майже десятикратне підвищення.

Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу полягала:

· використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;

· передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

· використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;

· впровадити в обіг національну повноцінну банкноту - гривню.

Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:

1. Глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.

2. Різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

3. У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків - здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

4. В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов?язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства - функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи - запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», за яким:

1. З 2 по 16 вересня 1996 року в обіг введена національна валюта України гривня та її сота частина - копійка.

2. В обіг були випущені банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.

3. Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн. укр. крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн. крб. - зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

4. Отже, на п?ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю - гривню. Назва національної валюти вибрана не випадково. За часів Київської Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій грошовою одиницею була гривня, відлита зі срібла або золота. Отож наша сучасниця знатного роду - одна з найстаріших на планеті грошових одиниць.

3.2 Проблеми та перспективи розвитку грошової системи України

грошовий паперовий біметалевий система

В Україні існують проблеми з банківською і грошово-кредитною системою.

Сумарна капіталізація всієї комерційно-банківської системи в Україні складає 4,7% від ВВП, а в державах Центрально-Східної Європи - 40% і більш, у розвитих західних країнах - 150-250% [11.ст. 196].

Усі разом, це створює серйозні проблеми для переходу економіки України на інвестиційний і інноваційний шлях розвитку. Це змушує нас динамічно вирішувати проблеми, зв'язані з вступом у ВТО - податкові, грошово-кредитні, соціальні, інакше нам буде дуже важко конкурувати в умовах світової економіки.

Інтеграція України у світову господарську систему повинна проходити з обліком національних економічних і політичних пріоритетів, на умовах рівноправного взаємовигідного співробітництва без використання подвійних стандартів.

Україна ще й досі не має ефективної ринкової банківської системи, яка була б джерелом економічної організації [1]. Чинна банківська система за своєю природою є лихварською. Вона не постачає виробництву необхідної кількості грошей, банківська система не забезпечує дешевої та швидкої системи розрахунків, а свій зиск отримує не завдяки високоякісному обслуговуванню підприємств, а внаслідок стягнення здирницьких процентів.

Головні свої зусилля вона скеровує на співпрацю не з виробництвами, а з посередницькими структурами (нерідко тими, що торгують контрабандними товарами). Форми і методи роботи наших банків, зокрема, у сфері обслуговування клієнтів, архаїчні, дорогі й незручні. Вони так і не спромоглися стати надійними партнерами підприємств.

В Україні донині не створений інвестиційний банк, через що не можуть бути мобілізовані величезні національні кредитні ресурси, які перебувають на руках у населення. Вони використовуються нераціонально, переводяться в долари і послаблюють грошову систему України. Або ще гірше - ці ресурси перебувають у бездіяльному стані, тим самим справляючи тиск не лише на товарну масу, а й на грошовий та валютний ринки.

Слід відмітити, що ФРН під час грошової реформи 1948 р. не лише замінила старі грошові знаки на нові (ми також це зробили, хоч і в гірший спосіб), а й відразу розв'язала цілий комплекс завдань, пов'язаних із соціальною сферою, структурною перебудовою, кредитуванням народного господарства. Був створений спеціальний банк - Кредитна установа для відновлення, який надавав середньо - та довгострокові кредити. Потреби розвитку промисловості обслуговував спеціально створений Промисловий кредитний банк, а аграрну сферу - два центральні банки розвитку сільського господарства.

Завдяки функціонуванню Промислового кредитного банку здійснювався рівномірний розподіл тягаря переходу до вільного ринку між галузями. На підтримку галузей промисловості ФРН (вугільна, металургійна, електроенергетика), які були вилучені зі сфери вільного ринку, підприємства інших галузей відраховували обов'язкові одноразові внески (загалом їх обсяг становив DM1 млрд.), які банк надавав у вигляді інвестиційних кредитів цим «неконкурентним» галузям. Таким чином вирівнювалися умови діяльності різних секторів економіки, не допускалася їхня вимушена збитковість.

Дія ринкових сил у повоєнній Німеччині певною мірою урівноважувалася чітко визначеними орієнтирами соціальних програм. Варто зазначити, наприклад, що в той період у країні діяв закон про пом'якшення соціальних злиднів, згідно з яким надавалася допомога потерпілим у роки війни та біженцям.

На жаль, наші керівники НБУ, які часто повторюють, що запозичили німецьку модель банківської системи, не довели справу до кінця. В результаті Україна фактично не має Центрального банку, а НБУ не став представником держави в банківській системі і захисником національних інтересів. У країні відсутні потужні контрольні органи за діяльністю банків, що створює сприятливе середовище для різного роду зловживань, яких, за свідченнями правоохоронних органів, у банківській сфері найбільше.

Протягом багатьох років не розглядається і не затверджується грошово-кредитна політика НБУ, через що значною мірою паралізована діяльність Ради банку. На думку Президента України В. Януковича, кредитно-банківська система нашої України перебуває під впливом кримінальних елементів.

У сфері валютної політики Національний банк ставить задачу мати реальний курс українського карбованця відносно вільно конвертованих валют на рівні збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі й упорядкування ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно з заходами для стабілізації внутрішнього грошового обігу НБУ здійснює скорочення звертання на території України іноземної валюти як засіб платежу.

У найбільш узагальненому виді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що почав роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

Положення на валютному ринку України характеризується незначними обсягами продажу валют. У зв'язку з тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України валютний виторг експортерів, що підлягає обов'язковому продажу за курсом НБУ на міжбанківському валютному ринку (у розмірі 50%), цілком викуповувалася Промінвестбанком для розрахунків за постачання нафти, газу і лісу в Україну, лише незначна частина валютних надходжень продавався через міжбанківську валютну біржу.

Функціонування протягом останнього півріччя двох курсів валют - фіксованого курсу НБУ і біржового - поставило у важке положення підприємства-експортери, що одночасно здійснюють імпорт устаткування і змушені зазнавати значних збитків на різниці курсів, привело до плутанини і спровокувало деякі зловживання при проведенні бухгалтерського обліку і валютних операцій, особливо в торгівлі, де іноземна валюта використовується як засіб платежу.

Першочерговою умовою розвитку і функціонування валютного ринку на нинішньому етапі є зміна існуючого порядку обов'язкового продажу валютних надходжень. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 9 лютого 1993 р. було передбачене впровадження стовідсоткового продажу експортного валютного виторгу. Це, по досвіду країн - членів МВФ (таких, як Кіпр, Чехія, Словаччина, Греція, Ірландія, Південна Корея, Норвегія, Польща, Португалія), дозволяє значно збільшити обсяг пропозиції валюти на валютному ринку і створює більш ґрунтовну базу для визначення курсу національної грошової одиниці і рівні умови для всіх підприємств, оскільки банки повинні продавати валюту всім імпортерам. Але одержання зазначеного ефекту можливо за певних умов: існуванні налагодженого ринкового механізму функціонування економіки і розвиненості інфраструктури валютного ринку.

Висновок

В умовах побудови ринкової економіки в сфері грошово-кредитної політики НБУ в межах своїх повноважень буде намагатися вживати заходів, спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання реального виробництва, високій зайнятості і стабільності цін.

Першочерговою проблемою, що виникла зараз перед Національним банком і всією банківською системою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за необхідне прийняття комплексу мір.

Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні, що будуть будується на наступних основах: Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету і внутрішнього державного боргу (з цією метою Уряд повинний здійснити випуск і введення в звертання державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, зв'язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційні банки повинні проводить заліки заборгованості між підприємствами в межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих міжбанківських угод.

Національний банк буде здійснювати заходу щодо обмеження грошової маси в звертанні тільки через сугубо ринкові важелі, що маються в його розпорядженні, а саме - через офіційну ставку рефінансування і резервні вимоги.

З метою узяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд повинний створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової і бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.

Продаж кредитних ресурсів комерційним банкам повинна здійснюватися Національним банком тільки через аукціони.

Міжбанківська торгівля кредитними ресурсами повинна здійснюватися через міжбанківську біржу.

Список літератури

1. Банківська енциклопедія; Під ред. Мороза А.М. - К.: Ельтон. 1993

2. Банківське право /Упорядк. М.П. Кучерявенко. - Х.: Торсінг, 1999

3. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: «Ніка-Центра Ельса», 2000 р. - ст. 155-156.

4. Грищенко О. Гроші та грошово-кредитна політика. Навч. посібник. - К.: Основи, 1997

5. Денежное обращение и кредит капиталистических стран: Учеб. для вузов / Под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы, 1977

6. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Э.Дж. Долан и др. - М.:Туран, 1991

7. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - К Товариство «Знання», 1998.

8. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993

9. Основи ринкової економіки. - під редакцією - Київ: Либідь, 1995

10. Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. - 2010. - №2.

11. Савлук М. І. Гроші та кредит. - Київ: Либідь, 1992

12. Сидоров О.В. Економічна теорія-основа економічної стратегії держави // Економічна теорія. - 2010. №1.ст. 5-17

13. Швайка М.А. Банківська система України: шляхи реформування і підвищення ефективності. К.: Парламентське видавництво, 2000. с. 196

14. Чухно А. Створення грошової системи України // Економіка України. -2008. - №11.

Размещено на Allbest.ru