Становлення та особливості функціонування парабанківської системи на фінансовому ринку України

9. Вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійснені операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими установами;

10. Застосування нових методик у сфері ризиків, що виникають в діяльності інститутів;

11. Поступове підвищення рівня капіталізації у відповідності до зростання показників усього небанківського фінансового сектора і ринку фінансових послуг [25].

Отже, парабанківська система України не є досконалою, їй потрібно зазнати багатьох змін для того, щоб її робота ставала менш ризикованою, стабільнішою. Необхідно покращувати контроль з боку держави, вносити певні зміни в процес управління та регулювання діяльності небанківських фінансово-кредитних установ. Даним установам необхідно створювати нову клієнтську базу, покращувати умови безпеки клієнтів, стимулювання залученню їх коштів. Оптимальним вирішенням проблеми розвитку парабанківської системи України є запровадження деяких змін, а саме: коригування нормативної бази щодо регулювання за діяльністю даних установ з боку держави, покращення умов роботи з інвесторами, зменшення ризиків за рахунок застосування нових методів контролю за діяльністю парабанківських інститутів, створення додаткових стимулів задля залучення більшої кількості інвесторів.

3.2 Перспективи розвитку ринку послуг ломбардів в Україні

Ломбарди залишаються одним із найбільш консервативних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб: вони орієнтовані на видачу дрібних та короткострокових кредитів, виконують своєрідну функцію соціально-економічних стабілізаторів в умовах будь-яких економічних змін.

Якщо говорити про конкурентні переваги ломбардів над банками, то варто виділити такі:

1) для клієнтів: швидкість отримання грошей. Як правило, видача кредитів у ломбардах займає 15-20 хвилин (виняток - надання кредиту під заставу нерухомості). Рішення приймаються на місці і одразу можна отримати кошти; мінімум документів для отримання кредиту: паспорт або інший документ, який посвідчує особу, ідентифікаційний код, документ про право власності на заставлене майно (при заставі автомобіля чи нерухомості). Оцінка заставного майна проводиться, як правило, одразу (виняток - надання кредиту під заставу нерухомості) і клієнт точно може знати яку суму він може отримати під наданий вид застави; клієнту не потрібно підтверджувати свою платоспроможність. На відміну від банківських установ та кредитних спілок, для ломбардів неважливо знати фінансовий стан своїх клієнтів, оскільки у разі неповернення коштів, збитки можна буде компенсувати за рахунок продажу заставленого майна; надання знижок постійним клієнтам;

2) для власників ломбардів: менший контроль з боку держави за діяльністю ломбардів на відміну від банківських установ та кредитних спілок, причиною чого є те, що більшість ломбардів не залучають кошти економічних суб'єктів на зберігання; значно менші вимоги щодо розміру статутного фонду ломбардів; можливість надавати супутні послуги та отримувати додатковий дохід; значно менші розміри витрат на відкриття нових відділень у порівнянні з банківськими установами [21].

Однак, поряд з перевагами діяльності ломбардів існують також і недоліки діяльності цих установ:

1) для клієнтів: велика вартість кредитних ресурсів, що надаються ломбардами. Якщо порівнювати з банківськими відсотками, то кредит ломбарду обійдеться втричі дорожче, а то й більше; короткостроковість надаваних кредитів. Як правило ломбарди видають кошти на термін від кількох днів до кількох місяців; підвищені вимоги до вартості застави, оскільки кредит може видаватися на суму, що втричі менша за ринкову вартість заставного майна;

2) для власників ломбардів: значна недовіра населення країни до діяльності ломбардів, часто ці установи пов'язують із кримінальним сектором, що впливає на обсяги надаваних послуг; відсутність кваліфікованих працівників у сфері надання ломбардних послуг, оцінці заставного майна; необхідність здійснення зберігання заставного майна, що супроводжується ризиками втрати або його пошкодження тощо [21].

Крім того, варто виділити головні проблеми розвитку ломбардів в Україні:

відсутність на законодавчому рівні дієвого механізму захисту прав довірителів фондів фінансування будівництва житла;

відсутність спеціального закону з питань ломбардної діяльності;

обмеженість доступу споживачів фінансових послуг до інформації про діяльність фінансових установ.

Найнеобхіднішим для забезпечення подальшого розвитку діяльності ломбардів є прийняття Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність».

На сьогодні не існує жодного законодавчого акту, яким би комплексно врегульовувалися найважливіші питання, що виникають під час створення та діяльності ломбардів. Відсутнє навіть загальне визначення поняття «ломбард» на рівні закону. Ті визначення, які є в чинному законодавстві України та стосуються ломбардів, є спеціальними, тобто використовуються в межах одного конкретного нормативного акту. Ломбардна діяльність регулюється Цивільним кодексом України та Положенням «Про порядок надання фінансових послуг ломбардами» [17].

Проект Закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність», розроблений Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, покликаний регулювати здійснення ломбардної діяльності в Україні, а також офіційно закріпити за ломбардами статус фінансової установи на рівні закону. Проте слід зазначити, що цей законопроект «гуляє коридорами влади» вже понад 10 років, а тому сподіватись на його прийняття найближчим часом в світлі останньої політичної ситуації в країні не варто.

У розвинених країнах встановлені вимоги до розміру статутного фонду ломбарду. У США він становить 100 тис. дол. і повинен бути внесений виключно грошима. Згідно з розпорядженням Державної комісії з ринків фінансових послуг України, встановлюються вимоги не до статутного фонду, а до власного капіталу ломбарду, який повинен бути більше 200 тис. грн. Цієї суми на сучасному етапі розвитку ринку послуг ломбардів цілком достатньо для забезпечення їх ефективної діяльності, оскільки вони не працюють з залученими коштами та не приймають на себе особливих ризиків, як банки чи страховики [21].

У проекті Закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність» встановлений мінімальний розмір статутного фонду у розмірі суми, еквівалентної 30 тис. євро, а також передбачено створення згідно з законодавством резервного фонду та страхового резерву для відшкодування можливих втрат по основному боргу за кредитами. Згідно з аналітичними дослідженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, цього буде досить для забезпечення ефективної діяльності ломбардів та захисту інтересів їх клієнтів. Крім того, на сьогодні понад 70 ломбардів зі 311 зареєстрованих вже мають статутний фонд у розмірі, еквівалентному сумі 30 тис. євро та більше. Тому встановлення такого нормативу не створить серйозних проблем на ринку ломбардів, а лише сприятиме підвищенню конкуренції та ефективності їх роботи, а також забезпечить клієнтам ломбардів мінімальний захист їх інтересів.

Однією з найбільших проблем для ломбардів є залучення обігових коштів. Застава ломбардом майна до банківської установи дозволить отримати кредит щонайбільше у 10 тис. грн. Можливий варіант застави до банку майнових прав ломбарду, які виникають в останнього з його клієнтами. Але банки неохоче йдуть на таку заставу, посилаючись на Національний банк, який начебто розглядає майнові права як дуже ризикову заставу. До 1917 року ломбарди мали право залучати кошти населення. Згідно з законодавством, кредитні спілки можуть залучати кошти населення за наявності відповідної ліцензії НБУ. У ломбардах залучені кошти можуть бути захищені не менш надійно - це справа лише прозорості операцій та їх контролю [17].

Ще однією проблемою, яка потребує прийняття відповідних нормативно-правових актів, є відсутність чітких вимог стосовно приміщення, в якому розміщуються ломбарди, а точніше - де зберігаються заставлені в заклад речі. Протягом 2007 року понад 60 % всіх кредитів, наданих ломбардами, були забезпечені виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінним камінням. У сучасних умовах, коли серед білого дня грабують відділення банків, клієнти ломбардів не мають ніякої гарантії щодо надійності зберігання їх речей, що виступають забезпеченням за фінансовим кредитом. Згідно з типовим договором між ломбардом та клієнтом, збитки, завдані в наслідок протиправних дій третіх осіб, кваліфікуються як форсмажорні обставини та не відшкодовуються ломбардом. Тому варто або встановити чіткі вимоги до приміщень, де зберігатимуться речі, отримані ломбардом в заклад або на зберігання, або посилити матеріальну відповідальність ломбарду перед клієнтом. Згідно з проектом Закону «Про ломбард та ломбардну діяльність» передбачається обов'язкове страхування речей, що перебувають на зберіганні в ломбарді». Проте деякі політики, лобіюючи власні інтереси, виступають проти цієї норми. Залишається сподіватись, що питання буде вирішене [17].

Варто зазначити, що ломбарди досить часто використовуються для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, зокрема в 2007 році з 147 перевірених ломбардів порушення вимог законодавства про здійснення заходів з фінансового моніторингу встановлені у 64 ломбардів, за що були накладені штрафні санкції. Тому варто здійснювати перманентний контроль за діяльністю таких установ та посилити відповідальність безпосередньо службовців ломбарду за порушення норм законодавства.

3.3 Шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та перспективи його розвитку

Система пенсійного забезпечення в Україні знаходиться в стадії кардинальних змін. Чинна пенсійна система, успадкована з часів планової економіки, виявила неспроможність забезпечити достатні виплати пенсіонерам, використовуючи однорівневу модель державного пенсійного страхування. Чітка побудова сучасної європейської моделі пенсійної системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки, є основою подальшого розвитку соціальної сфери держави [13, с. 182].

Саме впровадження багаторівневої моделі пенсійної системи в Україні сприятиме зниженню соціальної напруги в суспільстві, дефіцитності державного бюджету та Пенсійного фонду України та забезпеченню обґрунтованості отримання соціальних виплат з пенсійного страхування.

Одним з можливих напрямів вдосконалення системи пенсійного страхування є розвиток недержавного пенсійного страхування, що займає винятково важливе місце у системі соціального захисту працюючої частини населення. В Україні даний напрямок уже активно розвивається, і підтвердженням цього є поява недержавних пенсійних фондів.

Надзвичайно важливою проблемою є забезпечення стабільної діяльності пенсійної системи. Фінансова стабільність пенсійної системи залежить від ряду факторів - це стану розвитку економіки, рівня соціального податку, тобто тарифу страхових внесків або нарахування на фонд оплати праці, демографічного навантаження на працюючу частину населення, співвідношення середньомісячногорозміру пенсії до середньомісячного розміру заробітної плати та наявності коштів у пенсійній системі [23, с. 35].

Проте підвищення ставок відрахування до пенсійної системи не здатне розв'язати проблеми фінансової стабільності. Збільшення тарифу внесків (ставок) на пенсійне страхування є малоефективним, адже воно підвищує макроекономічний ризик і перешкоджає фінансовій стабільності в країні, зокрема сприяє зростанню інфляційних процесів, підвищенню цін на продукти та послуги, сприяє схильності до ухиляння від сплати внесків та підвищення частки тіньової економіки. Зростання демографічного навантаження на працюючу частину населення обумовлено негативними демографічними процесами - старінням населення та від'ємним природний приростом населення України. Низький рівень народжуваності, зниження питомої ваги молодих вікових груп до 16 років у поєднанні з очікуваним майбутнім збільшенням тривалості життя сприятимуть зростанню чисельності пенсіонерів і старіння нації. Збереження сучасних масштабів поширення пільгових пенсій та рівня безробіття призводить до того що вже через 20-25 років кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю працюючих, а з 2040 року перевищить її [13, с. 183].

Станом на 2013 рік на одного пенсіонера припадає лише 1,3 працюючого. Збереження пенсійних накопичень та їх примноження за рахунок інвестиційного прибутку знаходиться в розпорядженні фінансових установ, що виконують функції з управління активами НПФ. Таким чином від результативності роботи даних установ залежить спроможність фонду здійснювати пенсійні виплати.

Нацкомфінпослуг, Ради НПФ, КУА і недержавно-пенсійна громадськість (USAІD та Світовий банк) є ключовими елементами для успішного розвитку накопичувальної пенсійної системи.

На даний час виділено три групи проблем, які гальмують реалізацію пенсійної реформи, формування накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення.

Перша - це проблеми в корпоративному середовищі, куди входять НПФ, КУА тощо, друга - проблеми в державному середовищі, третя - низький рівень фінансової грамотності населення.

Сутність корпоративних проблем полягає в тому, що не існує єдності в роботі серед його учасників. Так, ставлення до запровадження єдиного порядку визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків - це розрахункова вартість одиниці пенсійних внесків, що визначається шляхом ділення чистої вартості активів пенсійного фонду на загальну кількість одиниць пенсійних внесків на день підрахунку. Наявність такого порядку посилює довіру до системи НПФ, адже дає змогу вкладникам порівнювати діяльність різних фондів, бути в курсі того, що відбувається з їхніми пенсійними грошима, і на цій основі приймати обґрунтовані рішення. Світовий досвід засвідчує, що немає іншого шляху для завоювання довіри вкладників, ніж відкритість інформації та зрозуміла система оцінки результатів роботи фондів [13].

Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ, яке не відповідає ні вимогам, ні потребам ринку ще з моменту його затвердження в 2004 році. Зміну його змісту поставлено в залежність від доопрацювання аналогічного положення з визначення вартості чистих активів ІСІ (інститутів спільного інвестування.

Крім того, слід приділити увагу й збільшенню пропозиції якісних інструментів інвестування для пенсійних фондів. Оскільки їхні активи мають довгостроковий характер, а акції більш стійкі до інфляції ніж боргові інструменти, варто дозволити підвищити частку акцій в портфелі НПФ до 60 відсотків.

Доречно дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери інститутів спільного інвестування. ІСІ - це інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства.

Світова практика підтверджує, що таким чином зменшуються ризики управління коштами. До того ж ці фонди диверсифіковані і з них завжди НПФ може вийти [6, с. 46].

Найважливішою проблемою, що гальмує розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення є несприйняття її як альтернативи державній системі.

Останніми роками, замість комплексного розвитку всієї пенсійної системи йде однобічне нарощування ресурсів Пенсійного фонду (і це озвучується як Пенсійна реформа).

Причому коштів не вистачає, й у 2013 році дефіцит ПФ складав за попередніми підрахунками 32%. І це при тому, що в Україні, зокрема, один із найвищих у світі обов'язковий збір до ПФ. А середня пенсія за віком набагато менша ніж в Європі.

Іншою проблемою, що лежить на заваді поширення даного виду фінансових послуг в Україні є низька фінансова обізнаність населення, причому ступінь поширення фінансових послуг в Україні є нижчим порівняно з європейськими державами. Так, за результатами першого всеукраїнського соціологічного дослідження «Фінансова грамотність та обізнаність в Україні» було встановлено, що 39 % населення нашої країни не мають банківських рахунків. Більшість громадян користуються лише базовими фінансовими послугами, серед яких - оплата комунальних платежів через банк (72%), користування пластиковою карткою (68 %), проведення платежів через термінали платіжних систем (38%). Однак населення практично не користується так званими інвестиційними послугами, зокрема такими фінансовими інструментами, як акції, облігації або інвестування в недержавні пенсійні чи інвестиційні фонди [6, с. 46].

При цьому українці не зацікавлені в отриманні більшого обсягу інформації про фінансові продукти. Це пояснюється низкою причин - браком коштів для здійснення інвестицій, слабкою довірою до фінансової системи взагалі або простим нерозумінням того, як користуватися фінансовими послугами.

Через нещодавню світову кризу довіра до фінансової системи була підірвана, а її повне відновлення можливе лише за умови підвищення фінансового освітнього рівня споживачів [13].

Місце НПФ в структурі пенсійного забезпечення, можна розглядати в двох аспектах:

а) через механізм формування фінансових ресурсів та рух грошових потоків у цій системі;

б) як показник активності клієнтів сфери НПЗ.

Механізм руху грошових потоків в пенсійній системі через НПФ відіграє ключову роль у формуванні інвестиційних ресурсів для внутрішнього економічного розвитку країни. Запроваджувана пенсійна система повинна перерозподілити рух грошових потоків такимчином, щоб сформувати основні виплати та внески через другий та третій рівні.

Солідарна пенсійна система на сучасному етапі становлення формує в собі основні пенсійні ресурси у вигляді обов'язкових внесків громадян та їх роботодавців.

Високі ставки внесків змушують останніх приховувати фактичний фонд оплати праці, зменшуючи тим самим надходження до бюджету Пенсійного фонду, який стає дефіцитним. Виникає потреба компенсувати недостатність коштів на виплату пенсій сучасним пенсіонерам через Державний бюджет України. Запровадження другого та третього рівнів повинне вирішити проблему низьких пенсій та надати можливість громадянам отримувати пенсії, відповідні їх заробіткам в період трудової діяльності.

Зрілість системи НПЗ можна визначити за ступенем розповсюдження послуг серед середніх та малих підприємств, а також через фізичних осіб. За даними Нацкомфінпослуг максимальна кількість укладених пенсійних контрактів НПФ саме з фізичними особами. Але на сучасному етапі розвитку пенсійної системи, вони не є визначальними пайовиками фондів, оскільки середня сума пенсійних внесків на один укладений контракт від фізичних осіб значно менша ніж від юридичних. Разом з тим, в умовах початкового етапу формування фінансових ресурсів пенсійні фонди позиціонують себе переважно на великих вкладників, якими є юридичні особи [13].

Зазначимо шляхи вдосконалення системи НПЗ:

1. Необхідно вдосконалити відповідну законодавче базу, спираючись на вже отриманий досвід впровадження НПФ.

2. Досягнення оптимального для учасників фондів співвідношення між рівнями ризиків і прибутковістю в інвестиційних портфелях НПФ - шляхом внесення урядових змін до регуляторної бази в рамках ширшої програми розвитку ринків капіталу.

3. Слід скасувати обмеження на операції з валютою і розглянути можливість запровадження управління ризиками, підпорядкованого детальніше розробленому регулюванню, що має передбачати інвестування в ліквідні інструменти з низьким рівнем ризику, які перебувають в обігу на розвинутих ринках.

4. Регулятори повинні дозволяти здійснювати інвестиції лише в такі активи, для яких можна застосовувати методи оцінювання вартості, єдині для всіх фондів.

5. Підвищення рівня управління інвестиційним портфелем фонду, завдяки запровадженню в законодавстві загальних положень про управління ризиками та накладенню обмежень на частки акціонерного капіталу, які може утримувати НПФ.

6. Дотримуватися граничних допустимих обсягів інвестицій, шляхом моніторингу дотримання законодавчовстановлених обмежень щодо інвестування пенсійних активів, який має ґрунтуватися на їх середньомісячних значеннях.

7. Вирішити питання низького рівня прозорості НПФ в Україні шляхом запровадження обов`язковості використання суб`єктами НПЗ міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ).

8. Вирішити питання з кількістю недержавних пенсійних фондів, із нерівномірним розміщенням фондів по Україні.

9. Також важливим для належного функціонування недержавних пенсійних фондів, зокрема щодо залучення пенсійних активів, є підвищення рівня роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб, зокрема:

а) поширення серед населення інформації про переваги недержавного пенсійного забезпечення та можливості отримання додаткових виплат під час досягнення громадянами пенсійного віку внаслідок участі в НПФ;

б) запровадження системи публічної оцінки фінансового стану НПФ шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів та введення в дію системи розкриття інформації про недержавні пенсійні фонди.

10. Вирішити наявність непрозорої конкуренції шляхом посилення захисту прав споживачів, що будується на принципах:

а) зрозумілості (прозорості) - щоб споживачі могли розуміти даний пенсійний продукт та порівняти його з інших подібних заощаджувальними продуктами;

б) простоти - щоб споживачі могли робити обґрунтований вільний вибір з метою забезпечення максимального прибутку у довгостроковій перспективі та залишатися відповідальними за свій вибір.

11. Також, потрібно створити єдиний, державний орган контролю за діяльністю суб'єктів недержавних пенсійних фондів.

12. Підвищення ефективності управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій управління пенсійними активами [13, с. 184].

Таким чином, визначення шляхів удосконалення, реформування пенсійної системи, їх впровадження мають першочергове значення. Актуальність цих шляхів посилюється у зв'язку з тим, що удосконалення пенсійної реформи відповідатимуть удосконаленню всієї економічної системи тому, що створення обов'язкового накопичувального фонду та системи недержавних пенсійних фондів створять додаткові стимули для виходу економіки з тіні та слугуватимуть великим потенціалом фінансових ресурсів для інвестування і розвитку економіки.

ВИСНОВКИ

У роботі наведено теоретичне узагальнення основ діяльності небанківських фінансових установ, досліджено практичні аспекти їх діяльності Україні та визначено напрями підвищення ефективності функціонування небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку України. Загальні висновки, одержані в результаті дослідження, полягають у наступному.

Розкрито суть парабанківської системи. Встановлено, що парабанківська система являє собою систему, елементами якої є сукупність різноманітних видів фінансових посередників, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти суб'єктів господарювання та фізичних осіб з метою надання фінансових послуг. Дане визначення ширше характеризує сферу діяльності небанківських фінансових інститутів і спектр фінансових послуг, які вони надають. Це змогу здійснити аналіз їх діяльності та оцінити їх рівень конкурентоспроможності.

Розглянуто елементи парабанківської системи. З`ясовано, що відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать: інвестиційні компанії, фонди; лізингові компанії; факторингові компанії; брокерські і дилерські фірми; страхові компанії; пенсійні фонди; фінансові компанії; ломбарди; кредитні товариства; трастові компанії тощо. Ці установи істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу.

Охарактеризовано місце небанківських фінансових інститутів на фінансовому ринку. Зясовано, що роль НФУ полягає в наступному: по-перше, вони допомагають розвитку повноцінної кредитної системи, яка організована на комплексному обслуговуванні ринкових структур. По-друге, вони допомагають розвитку конкуренції на ринку банківських послуг. Небанківські фінансово-кредитні установи протягом останніх десятиріч стали надзвичайно важливими постачальниками інвестиційних ресурсів, у тому числі в інноваційну сферу, шляхом надання кредитів через облігаційні позики, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Здійснено аналіз діяльності небанківських фінансових інститутів в Україні, вході якого встановлено, кількість кредитних організацій протягом 2013 року збільшилась на 31 одиницю, і станом на 01.01.2014 р. до Державного реєстру фінансових установ внесено 739 кредитних установ, у т.ч: 624 кредитних спілок; 85 інших кредитних компаній та 30 юридичних осіб публічного права. Серед кредитних установ відбулось збільшення кредитних спілок за цей період на 7 одиниць, кількість інших кредитних компаній зросла на 24 одиниці, а кількість юридичних осіб публічного права не змінилась.

Загальний обсяг активів НФУ станом на 01.01.2014 р. становив 125 млрд. грн. і порівняно з 2012 роком збільшився на 24% (станом на 01.01.2013 р. обсяг активів становив 100,8 млрд. грн.).

Здійснено аналіз діяльності ломбардів в Україні. Так, ринок послуг ломбардів продемонстрував наступні зміни. Активи ломбардних установ станом на 01.01.2014 р. складали 1 518,6 млн. грн., що на 39,8 млн. грн. (або на 2,55%) менше, ніж станом на 01.01.2013 р. За підсумками 2013 року середній розмір кредиту, виданого вітчизняними ломбардами, складав 689,8 грн., що на 5,4% менше, ніж за результатами 2012 року. Протягом 2013 року обсяг наданих фінансових кредитів зменшився на 577,3 млн. грн. (або ж на 6,45%) у порівнянні із аналогічним періодом 2012 року. Зменшення обсягів ломбардного кредитування протягом 2013 року зумовлене як посиленням конкуренції з боку банківських установ, які активно видають беззаставні споживчі кредити населенню (під нижчі відсоткові ставки, ніж ломбарди).

Досліджено динаміку розвитку недержавного пенсійного забезпечення .Встановлено, що ринок недержавного пенсійного забезпечення протягом 2013 року характеризувався збільшенням загального розміру пенсійних внесків на 20,8% (273,8 млн. грн.), що становив 1587,5 млн. грн. станом на 01.01.2014 р. Загальний обсяг активів, сформованих пенсійними фондами, станом на 01.01.2014 р. становив 2089,8 млн. грн., що на 25,88% більше, ніж на початок 2013 року, а основні показники НПФ протягом останніх років показують стабільну позитивну динаміку. З огляду на це, система НПЗ має потенціал для подальшого розвитку пенсійного забезпечення населення України.

Визначено перспективи розвитку парабанківської системи в Україні, серед яких варто виділити: забезпечення процесу формування нормативно-правової бази щодо діяльності небанківських фінансових інститутів; зміна механізму оцінки ризиків банкрутства небанківських фінансово-кредитних установ з боку органів держаної влади; забезпечення прозорості діяльності окремих небанківських фінансових установ; запровадження системи нормативів для небанківських фінансових інститутів; впровадження ефективної системи захисту прав дрібних інвесторів; вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійснені операцій кредитування окремими небанківськими фінансовими установами тощо.

Визначено перспективи розвитку ринку послуг ломбардів в Україні. Встановлено, що найнеобхіднішим для забезпечення подальшого розвитку діяльності ломбардів є прийняяття Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність».

Визначено шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та перспективи його розвитку, основними з яких є: необхідність вдосконалення відповідної законодавчої бази, спираючись на вже отриманий досвід впровадження НПФ; досягнути оптимального для учасників фондів співвідношення між рівнями ризиків і прибутковістю в інвестиційних портфелях НПФ; вирішення питання питання з кількістю недержавних пенсійних фондів, із нерівномірним розміщенням фондів по Україні; також потрібно створити єдиний, державний орган контролю за діяльністю суб'єктів недержавних пенсійних фондів тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 № 2664-ІІІ [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.

Про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанова НБУ № 297 від 09.08.2002 р. Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0712-02.

Про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури: Постанова НБУ №43 від 04.02.2014 р Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0348-14.

Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Постанова НБУ №637 від 15.12.2004 р. Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0040-05.

Концепція розвитку ринків небанківських фінансових послуг України за 2013-2014 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nfp.gov.ua/files/docs/Prezentacia_syn.pdf.

Білоног А. П. Напрями вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні / А.П. Білоног//Вісник УБС НБУ. - 2013. - №3. -с. 43-47.

Буднік М.М. Фінансовий ринок : навч. посібн. / М.М. Буднік, Л.С. Мартюшева, Н.В. Сабліна. - К. : Вид-во "Центр навч. літ-ри", 2009. - 334 с.

Версаль Н.І. Теорія кредиту: навч. посіб. / Н.І. Версаль, Т.В. Дорошенко. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 483 с.

Гладчук О. Парабанківська система як важлива складова фінансового сектора / О. Гладчук // Вісник ТНЕУ. - 2008. - №1. - с. 40-49.

Дубина М.В. Діяльність небанківських фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг України / М.В. Дубина // Ефективність бізнесу в умовах трансформації економіки / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 29-31 червня 2010 р. - Сімферополь: ЦРОНІ, 2010. - Т. 1. - 236 с.

Дубина М.В. Удосконалення класифікації фінансових посередників в Україні / М.В. Дубина // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. - 2010. - №39. - с. 209-219.

Кравчук Г.В. Вплив системи пара банківських посередників на розвиток національної економіки/ Г.В. Кравчук// Актуальні проблеми економіки. - 2012. - №5. - с. 108-114.

Легеза Н.Е. Перпективні напрями вдосконалення функціонування системи недержавного пенсійного страхування в Україні/ Н.Е. Легеза// Науковий вісник Ужгородського університету. - 2014. - №42. - с. 182-184.

Литвин П.В. Небанківські фінансові інститути: особливості функціонування механізмів державного регулювання / П.В. Литвин // Вісник Бердянського університету менеджменту та бізнесу. - 2013. - № 4(20). - с. 135-140.

Маслова С.О. Ринок фінансових послуг : навч. посібн. / С.О. Маслова, О.А. Опалов. - К. : Вид-во "Кондор". - 2006. - 192 с.

Мужилівський М.Д. Удосконалення структури фінансово-кредитної системи з метою активізації діяльності небанківських фінансових установ/ М.Д. Мужилійський// Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - №5. - с. 285-288.

Привалов Ю. Аналіз діяльності ломбарів в Україні: тенденції та перспективи/ Ю.Привалов -- К.: ПЦ "Фоліант", 2006.

Рубанов П.М. Види та роль фінансових посередників на сучасному етапі розвитку фінансової системи/ П.М. Рубанов//Вісник Запорізького національного університету. - 2012. - №3. - с. 204-209.

Савлук М.І. Гроші та кредит / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін. / за заг. ред. М.І. Савлука. - К. : Вид-во КНЕУ, 2002. - 598 с.

Сіржук Р. Пенсійна реформа в Україні/Р. Сіржук //Цінні папери України. - 2011. - с. 5-12

Сороківська З. Особливості діяльності ломбардів в умовах економічної кризи /З. Сороківська [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Un_msm/2011_14-15/Ukrainska_nauka-14-15_2011/32_Sorokivska.pdf

ХаритоноваЛ.І. Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посібник, «Юридична література», Одеса, 2010. - 250 с.

Хорошаєв Є.С. Сучасний стан пенсійної реформи України/Є.С. Хорошаєв //Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип.34. - с. 34-40

Шелестак Г.Т. Сутність і значення діяльності небанківських фінансових інститутів у розвитку фінансового посередництва/ Г.Т. Шелестак// Науковий вісник НЛТУ. - 2012. -№22. - с. 336-342.

Размещено на Allbest.ru