Недержавне пенсійне забезпечення населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

За останні роки державна політика в Україні щодо пенсійного забезпечення має тенденцію до прискоренішого зростання розмірів пенсій, послідовного вирівнювання пенсій до межі передпенсійного заробітку з такою метою, щоб у людини, яка вийшла на пенсію, матеріальний добробут не погіршувався.

Основою такої політики, звісно ж, є економіка, рівень її розвитку, темпи накопичення пенсійних фондів, а тут, як відомо, не все гаразд. Все ще великий перелік підприємств, суб'єктів господарювання, які невчасно розраховуються з Пенсійним фондом, допускають заборгованість, залишають “тіньові” обсяги діяльності, виплат зарплати, які не поповнюють Пенсійного фонду.

Проте, досвід навіть благополучних розвинутих країн свідчить, що й у них такі явища не поодинокі, і дефіцит пенсійних коштів також турбує їхню економіку. Визнаною відповіддю на такі проблеми в багатьох державах світу є недержавні пенсійні фонди (далі НПФ), виплата недержавних пенсій, які часто перевищують розмір державних пенсійних виплат.

Система НПЗ покликана створити можливості для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага НПЗ в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому державний нагляд за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведенню надто ризикованих операцій і втраті пенсійних заощаджень.

Актуальність теми. Становлення в Україні економіки ринкового типу супроводжувалося негативними наслідками у соціальній сфері, що призвело до наростання кризових явищ у функціонуванні системи обов'язкового соціального страхування та соціального забезпечення, зокрема пенсійного забезпечення населення країни. Це зумовило необхідність пошуку нових підходів до створення концепції пенсійного забезпечення, яка б відповідала особливостям сучасного стану соціально-економічного розвитку України.

Усвідомлення необхідності реформування пенсійної системи в Україні викликало перегляд принципів, функцій, механізмів державної соціальної політики, що знайшло відображення у Концепції соціального забезпечення населення України та Стратегії розвитку пенсійної системи.

При реформуванні системи пенсійного забезпечення виникла потреба у формуванні багаторівневої пенсійної системи, яка складається з обов'язкового державного пенсійного страхування та впровадження недержавного пенсійного забезпечення шляхом застосування накопичувальних механізмів та формування недержавних пенсійних фондів.

Впровадження накопичувальних, як обов'язкових, так і добровільних механізмів пенсійної системи відображає нові моделі економічних відносин, які в процесі формування ринкової економіки є передумовою створення нових інститутів.

Це обумовлює актуальність дослідження пенсійної реформи в Україні з точки зору інституційних трансформацій, які відбуваються в економіці і суспільстві та супроводжують процес реформування.

Питання соціальної політики та пенсійного забезпечення вивчалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, які досліджували проблеми соціально-економічного розвитку суб'єктів економічної діяльності. Проте інституціональним аспектам розвитку економіки та соціальної сфери уваги приділялося недостатньо.

Питання створення і діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні залишається також актуальним і на науковому рівні. Воно досліджувалося у публікаціях Сивак С., Бахмач А., Вітка Ю., Стичинського Б., Васильченко О. Кравченко Н., Сташків Б., Синчук С., Болотіна Н. Проте більшість із вказаних вчених ґрунтували свої роботи на положеннях цивільного законодавства, а не на нормах права соціального забезпечення. Це зумовлено тим, що серед науковців немає одностайності щодо галузевої належності недержавного пенсійного забезпечення.

У науковій літературі можна зустріти і достатньо велику кількість публікацій закордонних авторів, в яких розглядаються підходи до функціонування та управління активами недержавних пенсійних фондів. Подібні дослідження знайшли відображення у роботах Н. Бауерса, В.Г. Берроу, В.С. Андрєєва, А.А. Берга, Н.В. Герасимова, М.І. Альохіна, М.Е. Дмитрієва, П.Л. Каменського, М.С. Ланцева, В.І. Мудракова, С.Л. Абалкіна, М.М.Карагодіна, А.П. Колесника, Ю.З. Любліна, І.І. Панфілова, Е.Л. Якушева та багато інших вчених.

Тим не менш, на наш погляд, теорія управління діяльністю недержавних пенсійних фондів та їх фінансової стійкості суттєво відстає від вимог практики. Нетривалий досвід функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні обумовлює необхідність подальшого поглибленого їх вивчення як суб'єктів економічних відносин та важливих механізмів соціального захисту населення в ринкових умовах. Це визначає актуальність наукової проблеми та обумовлює вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування напрямів удосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні, розробка теоретичних і прикладних положень щодо його ефективного функціонування в Україні.

Для досягнення мети в роботі поставлено і вирішено такі завдання:

- висвітлити періодизацію розвитку та формування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні, висвітлити сутність та соціально-економічну результативність цих етапів;

- розкрити роль НПФ в національній концепції проведення пенсійної реформи в Україні;

- дослідити практику формування і функціонування недержавних пенсійних фондів;

- розглянути основні проблеми та недоліки сучасної системи оподаткування в галузі додаткового пенсійного забезпечення, подати низку пропозицій щодо їх усунення;

- провести комплексний аналіз діяльності недержавних пенсійних фондів та стану системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні;

- розкрити переваги НПФ в системі недержавного пенсійного забезпечення;

- проаналізувати сучасний зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат.

Об'єктом дослідження є процес формування системи недержавного пенсійного забезпечення населення України.

Предмет дослідження - система організаційно-правових та соціально-економічних відносин в процесі формування та функціонування недержавних пенсійних фондів.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використано загальнонаукові і спеціальні методи дослідження: діалектичний метод наукового пізнання для теоретичних узагальнень і формулювання висновків; метод системного аналізу для виявлення передумов реформування пенсійної системи; метод логічного аналізу для обґрунтування ролі інституту недержавного пенсійного забезпечення в системі соціального захисту; метод комплексного аналізу та порівняння при проведенні аналізу сучасного стану недержавного пенсійного забезпечення та діяльності недержавних пенсійних фондів; економіко-статистичні методи для оцінки вартості пенсійних зобов'язань.

Інформаційною базою дипломної роботи є Закони України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, матеріали офіційної статистичної звітності Пенсійного фонду України, дані Держфінпослуг про результати діяльності недержавних пенсійних фондів, статті та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів, а також публікації у відкритому друці та мережі Інтернет.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки та практичні рекомендації дають можливість використання сучасного зарубіжного досвіду функціонування систем недержавних пенсійних виплат у подальшій науковій і практичній розробці шляхів оптимізації системи недержавного пенсійного забезпечення населення України та обґрунтування переваг недержавних пенсійних фондів; будуть корисні науковцям та інших експертам, які беруть участь у формуванні системи недержавного пенсійного забезпечення.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст дипломної роботи викладено на 100 сторінках друкованого тексту. Дипломна робота містить 9 таблиць та 14 рисунків. Крім цього, до роботи доданий список використаних джерел, який включає 72 найменування та 12 додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

1.1 Економічна сутність системи недержавного пенсійного забезпечення

Формування систем пенсійного забезпечення в розвинених країнах розпочато досить давно, однак на сучасному етапі пенсійні системи регулярно переглядаються, доповнюються й модернізуються відповідно до соціально-економічних умов. Зростання пенсійних виплат, старіння населення змусили переглянути наявні солідарні системи підтримки літнього населення й здійснити реформування системи державного пенсійного забезпечення, додавши до нього накопичувальні принципи й залучивши недержавні фінансові механізми для пенсійного забезпечення громадян.

Cистема недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, що базується на принципах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Необхідність запровадження недержавних систем пенсійного забезпечення визнана сьогодні більшістю країн світу і у багатьох з них почали розглядати впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення як необхідну складову державної пенсійної політики [32, с.32-38].

Сьогодні ми маємо катастрофічну демографічну ситуацію в Україні, з одного боку, та проблеми стосовно забезпечення державними пенсіями українських громадян - з іншого. Рис. 1.1 ілюструє зміну, яка відбулася між періодом коли традиційні пенсійні системи були розроблені, і нинішнім часом. Слід пояснити, що в попередні роки структура населення за віком нагадувала піраміду, тому що із збільшенням віку кількість людей суттєво зменшувалася. В наш час структура населення є іншою, оскільки тривалість життя вища.

Рис.1.1. Ефект зміни структури населення на традиційний тип пенсійних систем

Джерело: Пенсійна система України: Навч. посіб. / За ред. Грушко В. І. - К.: Кондор, 2006. - 336с.

Крім цього, чисельність населення може скорочуватися незважаючи на зростання народжуваності, а в структурі населення зменшиться частина людей працездатного віку. Як наслідок, відбудеться посилення навантаження пенсіонерів на працездатне населення.

Демографічна ситуація в Україні схожа на ситуацію в інших європейських країнах і в той же час має свої відмінності. Типовою тенденцією останніх десятиріч в Європі є висока і зростаюча тривалість життя разом з низькою і зменшуваною народжуваністю. Це і призвело до поточних і прогнозованих проблем європейських пенсійних систем, особливо до проблем з їх сталістю.

Населення України значно зменшилося з 51,7 млн. жителів у 1989 році до 45,9 млн. у 2010 році (станом на 01.02.2010 р.). Відповідно до демографічних прогнозів, така тенденція продовжиться. У 2050 році населення України становитиме 33,2 млн. жителів (Додаток А).

Робоча сила України, що становить 22,4 млн. людей у 2009 році зменшиться до 14,4 у 2050 році; зайнятість знизиться з 20,9 до 13,9 млн. Коефіцієнт демографічної залежності (співвідношення кількості пенсіонерів до кількості людей, які працюють і здійснюють внески) збільшиться з 0,42 до 0,91. Більш вражаючим є збільшення коефіцієнта системної залежності (співвідношення кількості пенсіонерів до кількості тих, хто робить внески): з 0,90 до 1,39 (іншими словами, 139 пенсіонерів на 100 працюючих, які платять пенсійні внески)(Додаток Б).

Це дійсно сумна перспектива для працюючих, оскільки вони працюватимуть на себе, та крім того, робитимуть пенсійні внески, які будуть спрямовані на оплату пенсії одного пенсіонера та більше третини пенсії ще одного пенсіонера. Згідно з прогнозами, рівень народжуваності підвищуватиметься з 1,37 у 2007 році до 1,51 в 2050 році. Табл. 1.1 показує прогнози ключових демографічних показників, базуючись на моделі, яка використовується Інститутом демографії і соціальних досліджень.

Таблиця 1.1

Ключові демографічні показники

Показники	2009	2025	2050
Населення, млн.чол.	45,9	41,1	33,2
Населення віком 18-59 років, млн. чол.	28,5	23,4	16,1
Населення віком понад 60 років, млн.чол.	9,5	10,5	12,0
Робоча сила, млн. чол.	22,4	19,5	14,4
Зайнятість, млн. чол.	20,9	18,7	13,9
Пенсіонери, млн. чол.	13,3	13,8	13,6
Пенсіонери за віком, млн. чол.	10,6	11,1	11,1
Інші пенсіонери, млн. чол.	2,7	2,7	2,5
Співвідношення населення віком понад середній пенсійний вік до населення віком від 16 років до середнього пенсійного віку	0,42	0,56	0,91
Співвідношення кількості пенсіонерів до кількості тих, хто робить внески (коефіцієнт системної залежності)	0,90	1,04	1,39
Тривалість життя у віці 60 років (чоловіки), роки	13,7	16,7	19,6
Тривалість життя у віці 60 років (жінки), роки	19,1	21,3	23,2

Джерело: Інститут демографії і соціальних досліджень -http://www.idss.org.ua/Book-Naselenie_.

Прогнози, наведені в табл. 1.1, показують, що в демографічній ситуації України відбуватимуться суттєві зміни.

Подібні тенденції існують не тільки в нашій країні та країнах Європи, а й у всьому світі. Ось чому майже в усіх країнах сьогодні запроваджено або запроваджуються багаторівневі пенсійні системи, оскільки жодна країна не в змозі за рахунок солідарної пенсійної системи забезпечити гідний рівень життя усіх громадян на пенсії. Зараз у Європі в середньому солідарна пенсія людини становить близько 30 % всієї суми, яку вона отримує. Близько 70 % доходів європейця на пенсії - це виплати саме з тієї суми, що він сам нагромадив собі протягом трудового життя [51, с.24-26].

Однією з найефективніших вважають систему пенсійного забезпечення Великобританії, реформування якої відбулось введенням системи недержавного пенсійного забезпечення і поступовим скороченням державних пенсій. Система пенсійного забезпечення Великобританії вважається однією з найдосконаліших пенсійних систем у світі. У цій системі громадяни можуть отримати базову державну пенсію, державну пенсію за вислугу років і недержавну пенсію.

Трирівнева система також характерна для Швеції. У Німеччині пенсійна система спочатку містила лише державне страхування, яке згодом доповнилось недержавним пенсійним забезпеченням. На сьогодні система складається із чотирьох обов'язкових систем державного пенсійного забезпечення та двох видів недержавної пенсії. Така система характерна також для Австрії, Італії, Франції та ін. країн Західної Європи. Новаторською вважають пенсійну систему Чилі, у якій за формування пенсійних нагромаджень повністю відповідають громадяни. Досить успішною є пенсійна система Мексики, в якій пенсійні резерви повністю акумулюються за накопичувальним принципом, тобто солідарного забезпечення в цій країні не існує [25, с.49-56].

В Україні пенсійна реформа триває і полягає у переході до трирівневої пенсійної системи, де система недержавного пенсійного забезпечення є складовою частиною системи нагромаджувального пенсійного забезпечення. Починаючи із січня 2004 р., в Україні розпочато реформування системи пенсійного забезпечення. З метою ефективнішого використання коштів Пенсійного фонду Уряд розробив та прийняв Закони "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення"[41, с.38-49].

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було визначено, що система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення (рис.1.2).

Рис.1.2. Система пенсійного забезпечення громадян

Джерело: Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в України // Фінанси України. - 2008. - №4. - С.32-38.

З 1 січня 2004 р. набрав чинності Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", що запровадив третій рівень пенсійної системи[3].

Система добровільного недержавного пенсійного забезпечення дозволяє:

- створити додаткове до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування джерело пенсійних виплат;

- забезпечити громадянам більш високий рівень життя при досягненні пенсійного віку;

- створити правову базу для інститутів, які здійснюють діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- забезпечити формування нових джерел інвестиційних ресурсів для інвестування в різні сектори економіки;

- створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів та підвищення ліквідності фондового ринку;

- побудувати систему недержавного пенсійного забезпечення України на основі апробованих у світовій практиці принципів та механізмів.

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення обумовлюється такими чинниками:

? демографічні:

- посилення демографічного старіння населення, що призводить до незбалансованості демографічного навантаження на працездатне населення. Згідно зі статистичними даними, вже сьогодні на двох пенсіонерів (13,8 млн. осіб) припадає усього троє працюючих (21 млн. осіб). За прогнозом уряду до 2050 р. кількість пенсіонерів в Україні збільшиться у два рази (Додаток А);

? соціальні:

- перехід до ринкової економіки зумовив відмову від принципу, на якому була побудована солідарна система: "працюючі повинні забезпечувати грошима непрацюючих";

- зниження економічної активності працездатного населення;

- масштабна трудова міграція працездатного населення;

- поширення тіньової зайнятості і тіньових доходів;

- наявністю у значної частини працюючих пільг із сплати внесків у Пенсійний фонд;

- низький рівень заробітної плати, високий рівень заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування призводить до дефіциту коштів Державного Пенсійного фонду.

Питання розвитку недержавного пенсійного забезпечення є пріоритетним у діяльності Уряду. Оскільки воно є складовою частиною системи добровільного пенсійного забезпечення, яке передбачає диверсифікацію джерел отримання доходів та має на меті покращити пенсійне забезпечення громадян України[10].

До основних принципів недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, належать:

- добровільне створення недержавних пенсійних фондів (далі - пенсійний фонд, НПФ) юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

- добровільна участь фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибір виду пенсійної виплати відповідно до Закону;

- добровільне прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

- економічна заінтересованість роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

- заінтересованість фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні.

Недержавні пенсійні фонди держава розглядає як дуже важливе доповнення до системи загальнообов'язкового пенсійного забезпечення, оскільки участь у цій системі дає змогу громадянам самостійно планувати розмір майбутніх пенсійних виплат [17, с.23-25].

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) - юридична особа, створена відповідно до Закону "Про недержавне пенсійне забезпечення" і є неприбутковою організацією, функціонує і здійснює свою діяльність винятково з метою нагромадження пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам фонду у визначеному законодавством порядку. Інакше кажучи, клієнт такого фонду здійснює внески, після чого вже сам фонд вкладає їх у різні активи (акції, облігації, депозити). Для участі в програмах НПФ вкладникові потрібно укласти контракт, у якому обмовляється розмір внесків, і їхня періодичність. З документів знадобиться тільки паспорт і ідентифікаційний код.

Існують кілька можливих варіантів недержавних пенсійних фондів.

Відкритий пенсійний фонд - організаторами такого фонду можуть бути будь-які юридичні особи, а учасниками будь-які фізичні особи. Існує тільки один нюанс, діяльність юридичної особи - засновника не повинна фінансуватися з державного бюджету України.

Корпоративний пенсійний фонд - організаторами такого фонду можуть бути юридичні особи - роботодавці, з якими можуть співробітничати роботодавці-платники (представники які здійснюють розпорядження по внесках співробітників). Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи які співробітничають із роботодавцями-засновниками й роботодавцями-платниками.

Професійний пенсійний фонд - організаторами такого фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців або фізичних осіб, включаючи профспілки або фізичних осіб, які займаються одною професійною діяльністю. На сьогоднішній день найбільшою популярністю користується відкриті НПФ, через те, що характеристики таких фондів відповідають інтересам професійних учасників фінансового ринку, насамперед як об'єкт бізнесу. Тоді як інші види фондів ближче до корпоративних інтересів засновників-роботодавців.

З коштів накопичених в Пенсійному фонді можуть здійснювати такі види пенсійних виплат: пенсія на визначений строк; одноразова пенсійна виплата; довічні пенсії (рис.1.3).

Рис.1.3. Види пенсійних виплат

Джерело: Момотюк Л.Є. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення// Фінанси України. - 2006, № 5. - С. 71-77.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк.

Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" концептуально і функціонально розмежував послуги з недержавного пенсійного забезпечення, які надаються різними фінансовими інституціями. У табл. 1.2 розроблено порівняльну характеристику НПФ та інших фінансових інституцій під час здійснення недержавного пенсійного забезпечення.

Таблиця 1.2

Порівняльна характеристика НПФ та інших фінансових інституцій під час здійснення недержавного пенсійного забезпечення

НПФ	Банки
1. Розмір майбутньої пенсії дорівнює сумі внесків до НПФ та інвестиційного доходу. 2. НПФ розподіляє усю суму інвестиційного доходу. 3. НПФ банкрутом стати не може, законодавством передбачена забо-рона конфіскації пенсійних активів. 4. Для НПФ податковим законо-давством передбачені пільги. 5. У пенсійному контракті можна передбачити невеликі періодичні внески. 6. НПФ розміщує активи у різні фінансові інструменти, тобто мінімізує ризики за допомогою розподілу коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. 7. Право власності громадян наступає з моменту зарахування внеску на індивідуальний пенсійний рахунок.	1. Розмір майбутньої пенсії дорівнює сумі внесених коштів та нарахованих відсотків. 2. Банк віддає лише частину власного доходу, відповідно до встановленої ставки за депозитним договором. 3. Існує ймовірність неповернення коштів в разі визнання банку банкрутом. 4. На банківські вклади не розповсюджуються податкові пільги. 5. Необхідна значна сума коштів для відкриття депозитного рахунку.
	Страхові компанії
	1. Використовують пенсійні схеми з установленими пенсійними виплатами, тобто гарантують розміри виплат. 2. Застосовують більш ризикові схеми (досить складно гарантувати пенсійні виплати на фінансових ринках, що розвиваються). 3. Значні коливання ринку або невдале управління активами може призвести до недоодержання страховою компанією очікуваного інвестиційного доходу та банкрутства компанії. 4. Право власності громадян на кошти є відстроченим та наступає за виконання певних умов.

Джерело: Момотюк Л.Є. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення// Фінанси України. - 2006, № 5. - С. 71-77.

Важливою особливістю недержавних пенсійних фондів в Україні є те, що якщо учасник незадоволений роботою фонду, то він має право в будьякий момент перевести свої нагромадження до іншого фонду, який, на його думку, працює успішніше. Із НПФ громадянам у разі досягнення пенсійного віку виплатять всі нагромаджені ними гроші, тобто внески плюс інвестиційний дохід. При цьому термін, протягом якого вони хочуть одержувати пенсію, і періодичність отримання пенсійних виплат пенсіонери визначають самі. Єдине обмеження за законодавством - термін виплат не може бути меншим ніж 10 років. Учасник фонду може отримати разові виплати, незалежно від віку у таких випадках: якщо виїжджає на постійне місце проживання за кордон, у випадку критичного стану здоров'я, у випадку настання інвалідності. Також разову виплату після досягнення пенсійного віку можна одержати, якщо сума накопичень менше половини прожиткового мінімуму для непрацездатної особи, помноженого на 120. У разі смерті учасника всі його пенсійні нагромадження в повному обсязі отримують спадкоємці [37, с. 64-67].

Наразі недержавні пенсійні фонди є новими фінансовими інституціями для переважної більшості населення України. Цим і пояснюються побоювання населення довірити свої вкладення цим маловідомим і ще не зарекомендованим установам в Україні. На сьогодні лише незначна частка працездатного населення України стала учасниками недержавного пенсійного фонду. Водночас спостерігається позитивна динаміка у зростанні активів НПФ та збільшення їх учасників протягом останніх років. Недержавне пенсійне забезпечення відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні гідного рівня життя громадян після виходу на пенсію. А також, забезпечує економічний розвиток країни, оскільки сформовані фонди за рахунок внесків вкладників є стабільним джерелом інвестицій.

Фахівці прогнозують, що НПФ стануть популярними вже найближчим часом, оскільки НПФ при здійсненні недержавного пенсійного забезпечення мають істотні переваги перед іншими фінансовими установами, які надають аналогічні послуги. Порівнюючи діяльність банків, страхових компаній та НПФ, переваги полягають у такому. НПФ повністю розподіляє інвестиційний дохід між учасниками та не може стати банкрутом, оскільки передбачений нагляд з боку держави. Також для фонду передбачені певні пільги з боку податкового законодавства. На відміну від банку НПФ не вимагає значної суми для здійснення першого внеску, тобто внески можуть здійснюватися невеликими періодичними платежами та за деяких обставин допускається їх тимчасове припинення.

НПФ розміщує активи у різні фінансові інструменти, тобто мінімізує ризики за допомогою розподілу коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. Це гарантує отримання стабільного інвестиційного доходу і надійність майбутніх пенсійних виплат. Ще однією вагомою перевагою є те, що право власності на вкладені кошти громадян не вимагає виконання ніяких додаткових умов і наступає з моменту зарахування внеску на індивідуальний пенсійний рахунок.

Урядом країни проводиться активна робота щодо подальшого розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Розробляється концепція активного впровадження пенсійної реформи, її удосконалення, яка спрямована на підвищення значення та ролі недержавних пенсійних фондів.

Для належного функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні потрібно забезпечити формування і розвиток відповідної законодавчої та нормативно-правової бази, стимулювати вкладників для участі у системі пенсійного забезпечення, сформувати додаткові механізми захисту пенсійних накопичень з метою захисту прав та інтересів вкладів та учасників. Також необхідно створити систему надійного інвестування пенсійних коштів, створити систему аналізу та контролю діяльності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення та забезпечити популяризацію діяльності цих небанківських фінансових установ.

1.2 Етапи формування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Становлення та розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні, як до набуття, так і після набуття нею у 1991 році незалежності має свої особливості та періоди на відміну від інших країн.

У процесі дослідження на основі проведеного аналізу динаміки соціально-економічного розвитку ринку фінансових послуг, і зокрема пенсійних фондів, а також законодавчої та нормативної бази, нами було виділено 5 етапів розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні [33, с.32]:

1 - кінець 80-х років ХХ століття - 1990 рік;

2 - 1991-1995 рр.;

3 - 1996-2000 рр.;

4 - 2001 р. - вересень 2008 р.;

5 - вересень 2008 - по теперішній час.

Серед критеріїв поділу саме на такі часові відрізки, необхідно відмітити наступні:

1. Загальноекономічні. На кожному з зазначених етапів наявними були особливості розвитку економіки в цілому. Так протягом першого та другого етапів спостерігалось загальне падіння за всіма економічними показниками, третього - поступова стабілізація, четвертого - поступове зростання, а п'ятого - знову загальне падіння.

2. Нормативно-правові. Кожен із виділених етапів включає особливості становлення законодавчого забезпечення пенсійних фондів. На першому етапі прийняті нормативно-правові акти здебільшого носили інформативний характер, на другому було прийнято декілька базових законів, протягом третього, практично повністю упорядковано їх нормативно-правову базу, а на четвертому - її приведення у відповідність до наявних соціально-економічних можливостей.

3. Контрольно-регулюючі. Кожен з етапів характеризується особливістю контрольно-наглядового регулювання пенсійних фондів з боку державних органів. Так протягом першого та другого, таке регулювання було майже відсутнє, на третьому прийняті певні обмеження щодо діяльності окремих з них, а четвертий та останній етапи характеризуються встановленням відповідного контролю за діяльністю всіх пенсійних фондів.

4. Соціально-економічні. Кожен з виділених етапів характеризується особливостями соціально-економічного розвитку. Протягом першого та другого етапу спостерігалось падіння за зазначеними показниками, третього поступова стабілізація і зростання, на четвертому подальше зростання, на останньому - падіння всіх основних показників.

Незважаючи на те, що прообраз пенсійної системи та недержавних пенсійних фондів України можна угледіти ще на початку ХХ століття, коли було визначено три рівні побудови пенсійної системи досить подібних до сьогоднішніх (державна, емеритальна та накопичувальна), а також було визначено джерела її фінансування (державний бюджет, обов'язкові внески, добровільні пожертви та випадкові надходження), першим етапом побудови сучасної системи недержавних пенсійних фондів, на наш погляд, слід вважати період з кінця 80-х років ХХ століття до набуття Україною своєї незалежності (1991 р.), коли протиріччя та негативні наслідки командно-адміністративної системи і специфіка ринкових стосунків перехідного періоду викликали потребу у формуванні розумної і ефективної системи соціального захисту населення, розробці пріоритетних напрямів розвитку цієї системи.

Тому на часі встала необхідність проведення нової пенсійної реформи, яка й відбулася наприкінці 80-х років ХХ століття (1989 р. - закон СРСР “О пенсионном обеспечении граждан СССР”), але почала втілюватися в життя лише після набуття Україною своєї незалежності (1992 р. - закон України “Про пенсійне забезпечення”).

Другий етап (1991-1995 рр.), який почався після набуття Україною своєї незалежності, характеризувався в основному вимушеними кроками щодо лібералізації цін у зовнішньоекономічній діяльності, які здійснювалися під тиском перетворень у Росії та міжнародного співтовариства. Але в цілому справді радикальна (з точки зору саме ринкової трансформації) і послідовна політика була практично відсутня. В економічній політиці домінували адміністративні заходи. Разом із тим, незважаючи на прийняття ряду документів концептуального характеру та законів, практичного впливу на економічні процеси вони не мали. У цей період темпи розвитку та глибина кризових явищ в Україні були найбільші з-поміж усіх посткомуністичних країн. На цьому етапі вичерпалися наявні фінансові та інші резерви, що видно за даними табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Основні макроекономічні показники за 1990-1995 рр. (зростання в % порівняно з попереднім роком)

№ п/п	Показники	1990	1991	1992	1993	1994	1995
1	Валовий внутрішній продукт у % до попереднього року	-	91,3	90,1	85,8	77,1	87,8
2	Валове промислове виробництво	- 0,1	- 4,8	- 6,4	- 7,6	- 27,3	- 11,5
3	Валове сільськогосподарське виробництво	- 3,7	- 13,2	- 8,3	1	- 16,5	- 2,6
4	Виробництво споживчих товарів	- 5,8	- 5,1	- 9,4	- 15,3	- 25,0	- 19,1
5	Інвестиції у капітальні активи	- 1,9	- 7,1	- 36,9	- 10,3	- 23,0	- 35,0
6	Дефіцит зведеного бюджету, % ВВП	-	-	13,8	5,1	8,9	6,6

Джерело: Фінансовий ринок: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / С.О. Маслов, О.А. Опалов. - 2-ге вид. випр.- Львів: Каравела., 2005. - 344 с.

На початку 90-х років з'явились перші недержавні пенсійні фонди, основною особливістю їх діяльності була відсутність як законодавчої так і нормативно-правової бази.

Взагалі другий етап становлення фінансових інститутів, зокрема недержавних пенсійних фондів, характеризувався такими рисами:

1) загальною кризовою ситуацією у економіці;

2) відсутністю законодавчого забезпечення їх діяльності;

3) появою великої кількості різноманітних їх видів;

4) втратою довіри до фінансових інститутів з боку населення, через високий рівень банкрутства та спекулятивних операцій;

5) відсутністю як державного регулятивного органу так і системи контролю над діяльністю фінансових інститутів в цілому.

Однак незважаючи на негативний досвід функціонування фінансових інститутів і, зокрема, недержавних пенсійних фондів у 1990-1995 роках, було закладено основу для їх подальшого розвитку.

Крім того негативні спекулятивні тенденції призвели до усвідомлення необхідності прийняття нормативно-правового забезпечення їх функціонування, про що свідчить практика наступного етапу їх становлення.

Третій етап 1996-2000рр. На цьому етапі макроекономічні показники та загальну економічну ситуацію у 1996-2000 роках можна охарактеризувати як поступовий вихід із кризи, пов'язаної із структурною перебудовою. Проте незважаючи на певне покращення за рядом показників економічне середовище, у даний період постійно підпадало під вплив негативних, як внутрішніх так і зовнішніх факторів, що гальмувало процеси розвитку і зростання всієї економіки в цілому і фінансового ринку зокрема.

Тому третій етап становлення недержавних пенсійних фондів заклав підвалини для їх створення та регулювання. Проте розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення був неможливий без реформування пенсійної системи в цілому. Тому починаючи з 1996 року до 2000 року поступово розроблялось законодавче забезпечення щодо реформування пенсійної системи.

Щодо безпосередньої діяльності недержавних пенсійних фондів, незважаючи на номінальне їх існування практично починаючи з 1995 року більшість з них, як уже зазначалось, припинили свою діяльність, або призупинили своє функціонування як пенсійні фонди. Так у 1996 році Асоціація недержавних пенсійних фондів складалась всього з 15 пенсійних фондів [23, с.76-79].

Наступний четвертий етап - становлення недержавних пенсійних фондів - 2001р.- по вересень 2008 р.

Даний етап характеризується загальною стабілізацією економічних процесів, що суттєво вплинуло і на весь фінансовий ринок. Основні макроекономічні показники наведені у табл. 1.4 свідчать про наявність позитивних зрушень за багатьма із них.

Таблиця 1.4

Основні макроекономічні показники за 2003-2008 рр.

№ п/п	Показники	2003	2004	2005	2006	2007	2008
1	Валовий внутрішній продукт, млн. грн.	267344	345113	441452	544153	720731	948056
2	Інвестиції в основ. капітал (кап. вклад.), млн. грн.	51011	75714	93096	125253	188486	233081
3	Індекс цін споживчого ринку, % до попереднього року	108,2	112,3	110,3	111,6	116,6	122,3
4	Індекс цін виробників промислової продукції, % до попереднього року	111,1	124,1	109,5	114,1	123,3	123,0
6	Доходи зведеного бюджету, млрд. грн.	75,3	91,5	134,1	171,8	219,9	297,9
	у % до ВВП	28,16	26,52	30,40	31,57	30,52	31,42
7	Видатки зведеного бюджету, млрд. грн.	75,4	101,4	141,7	175,2	226,1	309,2
	у % до ВВП	28,21	29,39	32,10	32,21	31,36	32,61
8	Дефіцит (-), профіцит (+) зведеного бюджету, млн. грн.	-506,7	-11099,0	-7806,3	-3700,8	-7701,7	-14124,5
	у % до ВВП	-0,19	-3,19	-1,77	-0,68	-1,07	-1,49

Джерело: Фінансовий ринок: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / С.О. Маслов, О.А. Опалов. - 2-ге вид. випр.- Львів: Каравела., 2005. - 344 с.

Так обсяг ВВП за цей період зріс більш ніж у 2 рази. Так само більш ніж у 2 рази зросли доходи, а відповідно і видатки зведеного бюджету.

Серед негативних ознак даного періоду можна визначити: зростання у останні роки дефіциту бюджету, та зростання показника інфляції, загальна стабілізація у всіх галузях економіки.

Цей етап для недержавних пенсійних фондів став вирішальним у їх становленні. Це пов'язано з рядом базових змін у даній сфері, серед яких:

1. Прийняття низки загальних законів та нормативно-правових актів, що сприяють розвитку фінансових установ, зокрема, недержавних пенсійних фондів.

2. Створення у 2002 році спеціалізованого уповноваженого регуляторного органу, за діяльністю фінансових установ - Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

3. Прийняття базового закону “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” (липень 2001 р.).

4. Прийняття ряду законів щодо функціонування окремих небанківських фінансових установ: “Про інститути спільного інвестування” (№ 2299 від 15.03.2001 р.), “Про недержавне пенсійне забезпечення” (№ 1057 - IV від 09.07.2003 р.), внесення поправок до закону “Про страхування” (№85/96-ВР від 07.03.1996 р.).

5. Прийняття ряду нормативних актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, згідно Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та Указом Президента України від 11.02.2002 р. № 1153/2002” та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, згідно Закону України “Про державне регулювання цінних паперів в Україні від 30.10.1996 р. № 488/96-ВР”, щодо питань ліцензування, реєстрації та звітності небанківських фінансових установ.

6. Проведення процедури перереєстрації окремих фінансових установ, та загальне впорядкування ринку фінансових послуг.

7. Прийняття Закону України “Про загальнообов'язове державне пенсійне страхування” (№ 1058-ІV від 09.07.2003 р.), яким передбачено створення в Україні трирівневої системи пенсійного забезпечення. Ст. 2 цього закону передбачає право громадян України бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Зокрема, перший рівень - це солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, у якій пенсії виплачуються за рахунок коштів Пенсійного фонду;

другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді;

третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка передбачає добровільну участь громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення

8. Прийняття Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” (2008 року), та нових вимог і принципів їх функціонування, на умовах прозорості.

Так як практично діяльність даних фінансових інститутів знаходиться на початковому етапі, то відповідно і їх показники, не можуть суттєво впливати на фінансовий ринок, проте необхідно відмітити поступову тенденцію зростання (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Динаміка основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів у період 2005 - 9 місяців 2009 рр.

Показники	Роки	Темпи приросту, %
	2005	2006	2007	2008	9 міс. 2009	2008/2007	9 м. 2009/2008
1	2	3	4	5	6	7	8
1. Кількість НПФ (од.), у тому числі:	54	79	96	109	109	13,5	-
1.1. Відкритих				86
1.2. Корпоративних				14
1.3.Професійних				9
1.4. Адміністраторів пенсійних фондів	37	41	50	50	48	-	-4
2. Загальна кількість учасників недержавних ПФ, що уклали контракти (тис.осіб)	88,4	193,3	278,7	482,5	495,7	73,1	2,7
3. Загальні активи НПФ (млн. грн.):	46,2	137,4	280,7	612,2	799,1	118,1	30,5
4.Пенсійні внески (млн. грн.), у т.ч.:	36,5	115,2	234,4	582,9	710,1	148,7	21,8
4.1. від фізичних осіб	2,2	5,3	14,0	26,0	29,9	85,7	15
4.2. від юридичних осіб	34,2	109,1	220,4	556,8	680,1	152,6	22,1
4.3. переведені з іншого фонду (від фізичних осіб підприємців)	0,1	0,8	0,04	0,1	0,1	150,0	-
5. Пенсійні виплати (млн. грн.)	1,7	4,0	9,1	27,3	71,8	200	163

Джерело: сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг -www.dfp.gov.ua.

Останній п'ятий етап, який почався з вересня 2008 року внаслідок світової економічної кризи, характеризується загальним незадовільним станом в економіці під впливом негативних тенденцій зовнішньоекономічних факторів, втратою довіри до всіх фінансових інститутів, зокрема, і до недержавних пенсійних фондів з боку основних споживачів їх послуг через високий ризик їх банкрутств, низький рівень системи захисту прав інвесторів та вкладників та домінування адміністративних методів управління в економічній політиці та загальне падіння рівня соціально-економічного розвитку держави.

Таким чином, проведений аналіз показав, що кожен з розглянутих етапів формування недержавних пенсійних фондів в Україні має власні особливості, досвід яких необхідно враховувати при побудові концепції та стратегії подальшого розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні.

1.3 НПФ в контексті національної концепції проведення пенсійної реформи в Україні

Унаслідок низького рівня правової культури наші співвітчизники не завжди приділяють достатньої уваги питанням пенсійного забезпечення - за традицією покладаючись на державу. Але демографічна ситуація, щодо якої спеціалісти роблять невтішні прогнози, змушує замислитись над тим, чи справді держава спроможна забезпечити належний рівень життя своїм майбутнім пенсіонерам?

Зміна вікової структури населення (його старіння) та економічна нестабільність країни можуть призвести до того, що за 15-20 років на кожного працюючого громадянина припадатиме два пенсіонера. Втім, слід зазначити, що подібна проблема характерна не тільки для України, а й для багатьох країн світу. У такій ситуації вбачається лише один вихід - формувати додаткові особисті накопичення.

Розвинуті держави вже давно усвідомили необхідність реформування системи пенсійного забезпечення, частково переклавши тягар відповідальності за гідний рівень матеріального забезпечення людей похилого віку з держави на самих громадян та ринкові інститути, насамперед фінансові. Україна ж реформу системи соціального захисту своїх громадян почала з найважливішого - пенсійного забезпечення.

Приблизно 5 років тому Україна зробила перші кроки з практичної реалізації пенсійної реформи, яка стартувала з прийняттям законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення". Кінцевою метою цього державного проекту є підвищення загального рівня соціального захисту населення завдяки диверсифікації джерел, форм та суб'єктів пенсійного забезпечення. Відповідно до наведених вище законів в Україні запроваджена трирівнева пенсійна система.

Докладніше проаналізуємо кожний із трьох рівнів.

Перший рівень передбачає реформу солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування, що має проводитися за такими напрямами:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування всіх працюючих громадян, включно з тими, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки.

Запровадження нової формули нарахування пенсій, за якої відбудеться розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), внесення до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески, визначення майбутнього розміру пенсії залежно від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, теперішнім пенсіонерам буде надано право на перерахунок призначеної їм раніше пенсії відповідно до умов нового закону.

Збереження права виходу на пенсію в 55 (жінкам) і 60 (чоловікам) років з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій: від 3% - у разі одного року відстрочки виходу на пенсію до 85,32% - у разі 10 років. Окрім того, коли час виходу на пенсію відстрочується, збільшується період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить, і розмір її пенсії зросте. Звичайно, подібне вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме лише від його готовності "працювати на самого себе". Отже, у законі закладено економічні стимули до більш пізнього виходу на пенсію.

Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі - розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому - поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списками № 1 і № 2) та інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних професійних і корпоративних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців.

Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів на пенсійне забезпечення (у разі його виникнення) в рамках солідарної системи.

Поступове запровадження моделі управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства - держави, роботодавців та працівників.

Таким чином, перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться всіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок накопичених коштів виплачуватимуться страхові пенсії і встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть невеликий страховий стаж та/або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже, і низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні. Вони будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду[53, с. 7-9].

У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від величини заробітної плати, з якої сплачувалися пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Подібний механізм буде встановлено шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток і сплату пенсійних внесків. На основі даних такої системи й будуть призначатися та виплачуватися пенсії. Її ведення та обслуговування здійснюватиме Пенсійний фонд України.

Сутність другого рівня пенсійної системи полягає в тім, що частина обов'язкових пенсійних відрахувань (їх загальний рівень залишиться незмінним) має накопичуватися в єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватися на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Акумульовані грошові ресурси інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть спеціальні компанії, для яких подібна діяльність є професійною і ліцензованою. Вони обиратимуться на конкурсній (тендерній) основі й інвестуватимуть пенсійні активи згідно з відповідними положеннями законодавства щодо пріоритетних напрямів та ринків інвестування, а також вимог стосовно диверсифікації (вкладання коштів у різні напрями) інвестиційних ресурсів.

Безпосереднє зберігання пенсійних активів здійснюватиме банківська установа - зберігач, що відповідатиме за їх цільове використання. Кошти, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, становитимуть власність цих осіб і можуть використовуватися ними в разі досягнення пенсійного віку (або раніше цього терміну у випадках, передбачених законом, наприклад через інвалідність). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватися додатково до виплат із солідарної системи.

Упровадження другого рівня пенсійного страхування дасть можливість:

- збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу;

- посилити залежність величини пенсії від трудового стажу особи, а отже, і зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

- зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

- успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

- створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

- розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави;

- підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення в результаті передачі недержавним компаніям функцій управління пенсійними активами.

Втілення другого рівня є найбільш проблематичним для України. Практично він почне діяти лише після створення, по-перше, необхідних економічних передумов і відповідної інфраструктури, по-друге, добре налагодженої, ефективної процедури державного нагляду та регулювання в пенсійній системі.

Третій рівень, який було передбачено створити у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення, на наш погляд, є найбільш цікавим, оскільки зачіпає інтереси багатьох учасників фінансового ринку. Основу такої системи становлять три типи фінансових установ(Додаток В):

1) компанії із страхування життя,

2) недержавні пенсійні фонди, які поділяються на відкриті, корпоративні та професійні,

3) банки.

Окрім того, Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" також передбачено функціонування інших інститутів, які мають здійснювати управління пенсійними фондами та їх активами. Йдеться, зокрема, про компанії з управління пенсійними активами, адміністраторів пенсійних фондів, банки-зберігачі.

Етапи здійснення пенсійної реформи

В Україні проведення пенсійної реформи, тобто запровадження кожного з трьох рівнів пенсійного забезпечення, планується здійснювати в три етапи.