Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії

О.С. Філімоненков основними показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позичкових коштів, вважає такі: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт власних та позикових коштів), коефіцієнт фінансового левериджу (залежності від довгострокових зобов'язань), коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт відношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності робочого та власного капіталу.

Зміст та порядок визначення вказаних коефіцієнтів такі [59, С.306]:

- коефіцієнт автономії показує долю власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, які використовуються ним для здійснення статутної діяльності.

Розраховується коефіцієнт автономії (К_АВТ) як відношення суми по підсумку розділу 1 пасиву балансу до суми підсумку балансу [59, С. 307]:

(1.14)

де ВК - власні кошти; ВМ - вартість майна.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії - більше 0,5. ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними коштами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства;

- коефіцієнт фінансової стабільності (співвідношення власних і позичкових коштів0 показує, скільки позичкових коштів привернуло підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності (К_ФС) розраховується діленням суми джерел власних і прирівняних до них коштів на суму термінових і довгострокових зобов'язань [59, С.307]:

(1.15)

де ПК - позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли коефіцієнт більший одиниці. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел;

- коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К_ЗВК) характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами. Розраховується цей показник як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей по розрахунках з учасниками, доходи майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми оборотних активів, які має підприємство [59, С. 307-308]:

(1.16)

де ОА - оборотні активи.

Нормальним вважається стан підприємства, коли коефіцієнт забезпеченості власними коштами більший 0,1;

- фінансова стійкість підприємства оцінюється і коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів (К_СЗВК). Цей показник показує скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Розраховується він співвідношенням всієї суми зобов'язань по залучених коштах до суми власних коштів [59, С.308]:

(1.17)

Нормальним є такий стан у підприємства, коли коефіцієнт менший 1. Якщо коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів перевищує 1, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичної величини;

- важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства є коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів (К_ДЗПК). Він показує, скільки довгострокових позичкових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Розраховується цей коефіцієнт діленням суми довгострокових кредитів та інших позикових коштів на суму власних коштів [59, С. 308]:

(1.18)

де ДЗ - довгострокові зобов'язання.

Чим менше позичкових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніша його фінансова стійкість;

- важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позичкових коштів в сумі довгострокових активів. Розраховується цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позикових коштів до суми довгострокових активів [59, С 308]:

(1.19)

де К_ДПК - коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів; ДА - довгострокові активи.

Цей коефіцієнт показує, скільки довгострокових позичкових коштів і кредитів банку приходиться на одиницю довгострокових активів підприємства;

- ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити розрахунком коефіцієнта концентрації залученого капіталу (К_КЗК). Визначається він співвідношенням суми довгострокових і короткострокових вкладень до суми активів підприємства [59, С. 309]:

(1.20)

де ДКВ - довго- і короткострокові вкладення; А - активи;

- з іншого боку, для визначення ступеня концентрації власного капіталу визначається аналогічний коефіцієнт - коефіцієнт концентрації власного капіталу (К_КВК) [59, С. 309]:

(1.21)

Чим вище коефіцієнт, тим стабільніший фінансовий стан підприємства;

- для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, визначається коефіцієнт фінансової залежності (К_ФЗ), який можна розрахувати за формулою [59, С. 309]

. (1.22)

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть розраховуватися додатково і інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, які підтримують його стабільність.

Отже, фінансова стійкість - це стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

1.3 Методи аналізу фінансового стану підприємства

Перехід економіки України до ринкових відносин відбувалися у важких умовах падіння виробництва й інфляції. Нововведення, що здійснюються в останні роки в умовах розвитку ринкових відносин в Україні, зокрема, кардинальні зміни банківської системи, впровадження нових форм власності, трансформація бухгалтерського обліку, знову підняли актуальність питань аналізу та управління фінансовими ресурсами суб'єкта господарювання як основним та пріоритетним видом ресурсів. За наявності фінансових ресурсів можна забезпечити підприємство будь-якими іншими ресурсами в необхідній кількості або бажаній комбінації.

Вирішуються ці питання в рамках фінансового аналізу як підсистеми ефективного управління ресурсами, яка є ключовою в загальній системі управління підприємством.

Вчений Г.Г. Кірейцев вважає, що для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - визначити якісно фінансовий стан, з'ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики, оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах [30, С. 182].

Метою оцінки фінансового стану є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за певний період та на певну дату.

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне з'ясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності та виявлення резервів покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Аналіз фінансового стану повинен дати відповідь на два запитання: перше - чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге - чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов'язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації у зв'язку з недостатністю ресурсів.

Саме тому інформація, яку надає баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані [30, С. 183]:

- розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

- структура капіталу і майна (баланс);

- зміни власного капіталу протягом звітного періоду;

- розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду.

Кірейцев Г.Г. твердить, що аналіз фінансової звітності здійснюють, перш за все, працівники фінансово-економічної служби підприємства для виявлення та усунення проблем в поточній діяльності, розробки та прийняття рішень щодо підвищення ефективності виробничо-збутових операцій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення платоспроможності і підвищення фінансової стійкості підприємства, а також для забезпечення виконання планових фінансових показників і зобов'язань перед кредиторами та інвесторами.

Аналіз фінансової звітності проводиться також аудиторами з метою підтвердження звітності і визначення правильності обчислення і вчасної сплати податків. Аудитори на основі фінансового аналізу роблять офіційний висновок про фінансовий стан підприємства, який включається до річного звіту, що подається зовнішнім користувачам [30, С. 184].

Фінансова звітність підприємств, зареєстрованих на фондовій біржі, аналізується спеціалістами-аналітиками цих бірж, оскільки від стану справ підприємства залежить ціна його акцій на біржі. Великі інституційні інвестори - банки, страхові компанії, різноманітні спеціалізовані фонди - мають у своєму штаті професійних аналітиків, які постійно спостерігають за змінами показників у фінансовій звітності підприємств, що їх цікавлять.

Банки, що обслуговують підприємства, також постійно знаходяться в курсі фінансових справ свого клієнта і ретельно аналізують показники балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів. Банківські аналітики спостерігають за станом кредитоспроможності, наявністю коштів, що гарантують повернення у встановлений термін отриманих позик і кредитів [30, С. 184].

Спеціалізовані консультаційні фірми, що надають своїм клієнтам інформацію про фінансовий стан підприємств, здійснюють оцінку перспектив їх розвитку, також систематично спостерігають за станом господарської діяльності підприємств використовуючи фінансову звітність і публікують або надають таку інформацію за досить високу плату. Це стосується також і довідково-кредитних фірм, які в результаті вивчення показників фінансової звітності складають висновки про платоспроможність підприємства і надають їх своїм клієнтам або разовим користувачам за певну плату.

Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобов'язаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість [30, С. 185].

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники і інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки - для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи - для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо.

Професор А.М. Поддєрьогін вважає, що “аналіз фінансового стану” - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємопов'язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 1.1) [50, С.262].

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1 Місце фінансового аналізу у загальній системі аналізу господарської діяльності підприємства

Кірейцев Г.Г. ділить аналіз на внутрішній і зовнішній [30, С.185].

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства, він ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є [50, С. 263]:

· аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

· аналіз кредитоспроможності підприємства;

· оцінка використання майна і вкладеного капіталу;

· аналіз власних фінансових ресурсів;

· аналіз ліквідності і платоспроможності;

· аналіз самоокупності підприємства.

Кірейцев Г.Г. вважає, що зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, органами контролю на підставі оприлюдненої звітності.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є [30, С. 185]:

· аналіз абсолютних показників прибутку;

· аналіз показників рентабельності;

· аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

· аналіз ефективності використання залученого капіталу;

· економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Слід зазначити, що аналіз фінансової звітності не дозволяє категорично зазначити рівень фінансового стану, і тільки орієнтує користувача інформації в оцінці фінансового стану підприємства та визначенні його вузьких місць.

Основні особливості зовнішнього і внутрішнього аналізу представлені в таблиці 1.1[30, С. 186].

З наведених в таблиці 1.1 відмінностей вчений Кірейцев Г.Г. виділяє дві: по-перше, широта і доступність залученого інформаційного забезпечення і, по-друге, ступінь формалізованості аналітичних процедур і алгоритмів.

Таблиця 1.1

Основні особливості внутрішнього та зовнішнього аналізу

Класифікаційна ознака	Вид аналізу
	зовнішній	Внутрішній
Призначення	Загальна оцінка майнового і фінансового стану	Пошук резервів збільшення прибутку і ефективності діяльності
Виконавці і користувачі	Власники, учасники ринку цінних паперів, податкові органи, кредитори, інвестори тощо	Управлінський персонал підприємства (керівники і спеціалісти)
Базове інформаційне забезпечення	Бухгалтерська звітність	Регламентовані і нерегламентовані джерела інформації
Характер інформації, що надається	Загальнодоступна аналітична інформація	Деталізована аналітична інформація конфіденційного характеру
Ступінь уніфікації методики аналізу	Достатньо висока можливість уніфікації процедур і алгоритмів	Індивідуальні розробки
Домінуючий часовий аспект аналізу	Ретроспективний і перспективний	Оперативний

Якщо в рамках зовнішнього аналізу спираються, перш за все, на бухгалтерську звітність, яку в принципі можна отримати, звернувшись в органи статистики, то інформаційне забезпечення внутрішнього аналізу набагато ширше, так як можливе залучення практично будь-якої необхідної інформації, в тому числі і тої, яка не є загальнодоступною, зокрема для зовнішніх аналітиків. Безумовно, поняття обмеженості доступу до даних та їх конфіденційності існують і щодо внутрішніх аналітиків в тому розумінні, що абсолютної доступності до джерел інформації в принципі не існує. Це пояснюється тим, що доступ до інформаційної бази, як правило, обмежується в залежності від сфери інтересів, компетентності і відповідності того або іншого аналітика. Таким чином, методики зовнішнього аналізу базуються на припущенні про певну інформаційну обмеженість. Як правило, подібні методики засновані на базі найбільш повного набору загальнодоступної звітності, що міститься в річному звіті [30, С. 186].

Що стосується другої відмінності, то вона в значній мірі також визначається складом і структурою вихідних даних, що є у аналітика. Так як для внутрішнього аналізу можуть бути доступні різні внутрішні звіти і форми, які не є уніфікованими і обов'язковими для складання у всіх компаніях із заданою періодичністю, багато аналітичних процедур завчасно не визначені, а аналіз в цьому випадку носить більш творчий, в певній мірі, імпровізований характер. Основним інформаційним забезпеченням зовнішнього аналізу є бухгалтерська звітність. Навіть якщо вона не є уніфікованою, що і має місце в економічно розвинутих країнах Заходу. Однак можлива розробка достатньо формалізованої послідовності аналітичних процедур, так як шляхом складання балансу можна побудувати інформаційні варіанти, придатні для такої формалізації [30, С. 186].

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми і методи його здійснення.

Професор А.М. Поддєрьогін називає шість основних прийомів аналізу [50, С. 264]:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками;

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник [50, С. 264].

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування і використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Міжнародна практика розробила певні методи аналізу фінансового стану, які ґрунтуються на різноманітних абсолютних та відносних типових показниках, що дають можливість не тільки проводити аналіз статей балансу підприємства, але й порівнювати підприємство окремої галузі господарства або таких, що займаються аналогічними видами діяльності. Такі співставлення звичайно проводяться не тільки за звітний період, але і за ряд років, що відображає доволі тривалий період діяльності підприємства. Це дозволяє визначити тенденції розвитку підприємства на перспективу, що має велике значення в практичній діяльності, оскільки підприємства здійснюють як довгострокове, так і середньострокове та поточне планування своєї діяльності.

Поддєрьогін А.М. вважає, що “методи фінансового аналізу” - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Поддєрьогін А.М. виокремлює перший рівень класифікації - неформалізовані та формалізовані методи аналізу [50, С. 264-265].

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи [50, С. 264-265]:

- експертних оцінок і сценаріїв;

- психологічні;

- морфологічні;

- порівняльні;

- побудови системи показників;

- побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи [50, С. 264-265]:

- ланцюгових підстановок;

- арифметичних різниць;

- балансовий;

- виокремлення ізольованого впливу факторів;

- відсоткових чисел;

- диференційний;

- логарифмічний;

- інтегральний;

- простих і складних відсотків;

- дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу [50, С. 265].

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Вчений, професор А.М. Поддєрьогін дає визначення цих моделей [50, С. 265-266].

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на основі нормативу). Ці моделі використовуються, головне, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясування причин відхилень фактичних даних від цих нормативів [50, С. 266].

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. Їхня кількість та широта застосування залежить від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Отже, в сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємств і кожний об'єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово-господарської діяльності. Найчастіше фінансовий аналіз діяльності підприємства здійснюють фінансово-кредитні установи, при цьому НБУ розроблена методика аналізу кредитоспроможності.

Проаналізувавши теоретичні підходи до фінансового стану підприємства, можна зробити наступні висновки:

1. Фінансовий стан - одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємств. Фінансовий стан підприємства - це рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного здійснення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Основними показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства є: 1) прибутковість (рентабельність); 2) оптимальний розподіл прибутку; 3) наявність власних оборотних активів; 4) наявність власних джерел формування оборотних активів в обсязі, достатньому для їх покриття; 5) платоспроможність підприємства; 6) ліквідність підприємства.

2. Фінансова стійкість підприємства - забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування. Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і затрат розрізняють декілька видів фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна стійкість; 2) нормальний стійкий фінансовий стан; 3) нестійкий фінансовий стан; 4) кризовий фінансовий стан.

3. В сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємства і кожний об'єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово-господарської діяльності. Найчастіше фінансовий аналіз діяльності підприємства здійснюють фінансово-кредитні установи.

Розділ 2. Аналіз фінансового стану Бродівського ДЛГ

2.1 Економічний аналіз фінансового стану Бродівського держлісгоспу

Фінансовий стан підприємства суттєво залежить від його майнової і фінансової структури капіталу.

Необхідною умовою в системі ринкової економіки є перспективна оцінка структури балансу підприємства, його фінансового стану, згідно з якими приймаються рішення про ліквідність підприємства і здійснюється вибір партнерів в бізнесі.

Обгрунтування власної фінансової стратегії підприємства неможливе без діагностики його фінансового стану. Фінансовий стан підприємства -це комплексне інтегроване поняття, зміст якого відображається системою показників, що розкривають рівень забезпечення фінансовими ресурсами і ефективність їх використання у господарському обороті.

Між виробничо-господарською діяльністю і фінансовим станом підприємства існує тісний взаємозв'язок: фактори виробництва обумовлюють величину матеріально-речових і фінансових засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. В свою чергу, досягнуті кінцеві результати господарювання залежать від фінансового стану.

Алгоритм визначення загальної потреби в додаткових фінансових ресурсах для виробничого розвитку (АФР) виглядає т. ч.:

ДФР =ДАр - ДКЗ+ І (2.1)

де ДАр _р - приріст активів підприємства у зв'язку з ростом обсягу реалізації продукції;

ДКЗ - приріст кредиторської заборгованості по комерційному кредиту у зв'язку з ростом обсягу реалізації продукції;

І - сума інвестицій в активи, що не пов'язана з ростом обсягу реалізації продукції.

Приведена формула ілюструє зв'язок масштабу виробництва, обсягів інвестування і потреби у фінансових ресурсах на плановий період, причому вигідним з фінансової точки зору для підприємства-виробника є використання комерційного кредиту. Чим більша питома вага матеріальних витрат в загальних витратах на виробництво продукції (тобто, матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів тощо), тим більшою буде кредиторська заборгованість перед постачальниками, що має позитивний вплив на фінансові можливості виробника в період надання комерційного кредиту.

Якщо підприємство володіє вільними грошовими коштами, то виникає проблема вибору найбільш раціонального варіанту їх використання серед можливих альтернатив:

вкладення коштів на поповнення оборотного капіталу (закупівлю сировини, матеріалів, палива і т.д. і збільшення обсягу виробництва продукції в умовах недостатньої насиченості ринку);

фінансування структурних змін у виробничій програмі;

оновлення основного капіталу, прискорення темпів вибуття застарілої техніки і т.п.;

придбання нематеріальних активів (торгових знаків, патентів, ноу-хау і т.п.);

закупівля цінних паперів і створення частки (паю) в статутному капіталі інших підприємств;

вкладення коштів в розвиток виробничої інфраструктури і т.д. Якщо, навпаки, підприємство відчуває гострий дефіцит фінансових засобів для здійснення техніко-технологічних і організаційних заходів, то актуальною є проблема визначення джерел додаткового фінансування і їх ефективності.

Крім того, в ринкових умовах господарювання виникає потреба в оцінці фінансової стабільності конкурентів, їх сильних і слабких сторін, а також постійних партнерів, з якими підтримуються ділові взаємозв'язки.

При альтернативних варіантах постачання, паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсів знижується підприємницький ризик виробника. Разом з тим, ефективність виробництва фірм-постачальників знаходить свої відображення в ціні матеріальних ресурсів і, відповідно в затратах на виготовлення продукції фірм-виробників. В свою чергу, від платоспроможності покупців залежать умови відтворення капіталу і компенсації витрат на виробництво і реалізацію продукції.

В економічній практиці підприємств України поступово впроваджується методика оцінки фінансової стійкості і

платоспроможності економічних агентів (суб'єктів ринкових відносин), яка за змістом відповідає міжнародним вимогам і ґрунтується на даних фінансової звітності і бухгалтерського балансу.

В залежності від мети дослідження конкретних аналітичних задач в першу чергу необхідно агрегувати основні розділи активу і пасиву балансу. Агрегована форма бухгалтерського балансу показана на умовних даних.

З орієнтацією на розробку бізнес-планів доцільно згрупувати окремі показники в дві основні групи. До першої групи відносяться:

запаси і затрати (33);

власні оборотні кошти (ВОК);

джерела формування запасів (ДФЗ).

Таблиця 2.1

Агреговане представлення бухгалтерського балансу Бродівського ДЛГ для 2004 року, в тис.гри.

№ п/п	Статті балансу	2004
1	2	3
1.	1. Позаоборотні активи - нематеріальні активи по залишковій вартості - основні засоби по залишковій вартості - інші позаоборотні активи	55,3 3056,9 215,5
	Всього по р.1	3327,7
2.	Оборотні активи	571,0 1,3 683,2 105,5
	- запаси і затрати (33) - грошові кошти - розрахунки з дебіторами - інші оборотні активи
	Всього по р.2	1361,0
	Всього по р.1+р.2	4688,7
3.	Власний капітал	85,9 3038,9
	- статутний фонд (виплачений капітал) - фонди і ін. джерела власних коштів - нерозподілений прибуток
	Всього пор.З.	3124,8
4.	Довгострокові пасиви
	- довгострокові кредити банків -- інші довгострокові позики
	Всього по р.4.	-
5.	Поточні пасиви	1563,9
	- кредиторська заборгованість короткострокові кредити банків - інші поточні пасиви
	Всього по р.5.	1563,9
	Всього пасивів: р.3 + р.4 + р.5	4688,7

Запаси і затрати (33) визначаються за даними бухгалтерського балансу як підсумок II розділу активу балансу.

Власні оборотні кошти (ВОК) розраховуються за наступною методикою:

ВОК = Підсумок II розділу + Підсумок III розділу - Підсумок III розділу

Активу балансу Активу балансу Пасиву балансу (2.2)

Таким чином, власні оборотні кошти - це різниця між поточними оборотними активами (вартість оборотного капіталу в матеріально-речовій і грошовій формах) і поточними (короткостроковими) зобов'язаннями підприємства (короткострокові кредити, зобов'язаннями перед: постачальниками, бюджетом по податках і платежах, працівниками, іншими підприємствами по отриманих авансах і т.д.).

Порівнюючи приведені вище три основні показники (33, ВОК і ДВЗ), в практиці фінансового менеджменту можна умовно виділити такі рівні фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютну фінансову стійкість, яка характеризується нерівністю:

33 < ВОК

2) нормальну фінансову стійкість, для якої виконується наступна нерівність:

ВОК<33<ДФЗ.

Визначаємо джерела формування запасів ДФЗ:

ДФЗ_Кі_Н.року = -202,9 тис.грн. + 1563,9 тис.грн. + 686,7 тис.грн.

=2047,7 тис.грн.

Порівнюємо нерівності:

ЗЗ_кін._року = 5710 тис.грн На кінець 2004 р.:-202,9 < 571,0 < 2047,7 (в тис.грн.).

Розрахунки підтверджують, що протягом 2004 р. ситуація на підприємстві дещо погіршилася.

нестійкий фінансовий стан, для якого характерною є нерівність типу:

33<ДФЗ.

Економічний зміст даної нерівності полягає в тому, що запаси і затрати неможливо покрити джерелами коштів.

4) критичний фінансовий стан характеризується такою ситуацією, коли не тільки не виконується нерівність 3), але й мають місце "збитки" (рядок 330 -к340 активу балансу), а також "Довстрокові кредити на позики, що не погашені в строк" (рядок 620 пасиву балансу).

Таким чином, користуючись лише даними з "Балансу підприємства" (форма № 1 бухгалтерської звітності), можна провести загальну стратегічну оцінку фінансової стійкості підприємства. Проте в процесі розробки бізнес-планів виникає необхідність більш ґрунтовного вивчення фінансової стійкості підприємства шляхом використання окремої системи фінансових оціночних показників. На рис.3.1. показана схема проведення такого аналізу.

Ці показники доцільно згрупувати за такими напрямками:

1) коефіцієнти ліквідності, зміна яких відображає вплив факторів стратегічного характеру;

коефіцієнти фінансової стабільності, зміна яких є наслідком впливу вирішальних (або потенційних) факторів;

коефіцієнти ділової активності, зміна яких відображає регулюючі фактори

	Фінансова стійкість
Потенційні (вирішальні) фактори		Регулюючі фактори		Стратегічні фактори
Коефіцієнти фінансової стабільності		Коефіцієнти ділової активності		Коефіцієнти ліквідності
Коефіцієнт фінансової автономії		Коефіцієнт поверненості активів		Коефіцієнт абсолютної ліквідності
Коефіцієнт самофінансування активів		Коефіцієнт використання позаоборотних активів		Коефіцієнт проміжної ліквідності
Коефіцієнт фінансування оборотних активів		Коефіцієнт використання робочого капіталу		Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття бухгалтерського балансу)
Коефіцієнт фінансування запасів		Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
Коефіцієнт загальної заборгованості		Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Рис. 2.1 Схема оцінки фінансової стійкості підприємства з орієнтацією на бізнес - планування

Оскільки в літературі пропонується досить розгалужена система показників, що відображають фінансовий стан підприємства, в даній дипломній роботі основний аспект у виборі аналітичної методики приділявся цілям бізнес-планування.

Як видно з рисунку, зміст стратегічних факторів розкривається шляхом використання трьох показників (абсолютної ліквідності, проміжної ліквідності і загальної ліквідності або покриття бухгалтерського балансу), що оцінюються з точки зору:

інтересів акціонерів (власників капіталу);

інтересів банку, що кредитує дане підприємство;

- інтересів постачальників.

Зупинимося на визначенні коефіцієнтів фінансової стабільності, що відображають вплив потенційних (або вирішальних) факторів.

До основних показників даного напрямку аналізу відноситься коефіцієнт фінансової автономії (КФА):

КФА = ВК/ПК

де ВК - загальна сума власного капіталу (І розділ пасиву балансу);

ПК - загальна сума постійного капіталу (ВК + довгострокові кредити банків і позики).

За своєю суттю КФА дозволяє оцінити рівень самофінансування виробничо-господарської діяльності підприємства в цілому. Рівень даного показника оцінюється позитивно, якщо частка власного капіталу знаходиться в межах (0,7 - 1,0). Високий рівень КФА відображає мінімальний фінансовий ризик і сприятливі можливості підприємства для інвестування капіталовкладень і коштів зі сторони (включаючи банківські кредити і позики).

Аналогічно, не змінилося значення КФА і на кінець року, оскільки в останні роки отримання довгострокових кредитів банків є проблематичним. Значно зріс фінансовий ризик банківських кредитних установ в умовах нестабільної економічної ситуації і непрогнозованості ситуації на грошових ринках в умовах інфляції. На 2000 р., за оцінками фахівців, темпи інфляції приблизно були рівні 19 %. Т.ч., враховуючи значення КФА = 1, фінансовий ризик підприємства є мінімальним. Коефіцієнт самофінансування активів (КСФА):

КСФА = ВК/А (2.4)

де А - загальна сума всіх активів.

Рівень даного показника відображає відношення власного капіталу до фінансування всього майна підприємства. Позитивно оцінюється цей показник, якщо КСФА > 0,5 (або 50%). Згідно з плановими даними на 2004 р.: КСФАкін.року = 3124,8/4688,7 = 0,67 (або 67%)

Коефіцієнт фінансування оборотних активів (КФОА) відображає можливості покриття поточних активів підприємства власними обіговими коштами:

КФОА = ВОК / ПА (2.5)

де ПА - загальна сума поточних активів (II і III розділи активу балансу).

КФОАкін.року = -202,9/1361,0 = 0,15

При нормальних умовах виробничої діяльності рівень даного показника повинен перевищувати 0,5 (або 50%). Фактично, для підприємства

КФОА< 0.

Коефіцієнт фінансування запасів (КФЗ) відображає можливості покриття запасів і затрат за рахунок власних оборотних коштів підприємства.

КФЗ = ВОК/ЗЗ (2.6)

КФЗкін. Року = -202,9/571,0 = -0,36

Позитивним вважається, якщо КФЗ > 2/3 --.Коефіцієнт загальної заборгованості (КЗЗ) відображає питому вагу 'загальної заборгованості підприємства довгострокового і короткострокового характеру (ДЗ і КЗ) в загальній сумі активів підприємства:

КЗЗ = (ДЗ + КЗ)/А = 50,0 /4688,7 = 0,1

Заключний розділ фінансової стійкості підприємства охоплює коефіцієнти ділової активності, які об'єднані,в групу провідних (або регулюючих) факторів. Коефіцієнти ділової активності виробничо-господарської діяльності підприємства грунтуються на оборотності основних розділів активної частини бухгалтерського балансу.

Одним із основних показників, що дозволяє оцінити рівень оборотності всіх активів підприємства на певну дату, є коефіцієнт повернення активів (або вкладених коштів) (КПА):

КПА = Обсяг продаж / Активи = 1933,6 / 4688,7 = 0,41 (2.7)

З нормативної точки зору для забезпечення ефективної діяльності рівень даного показника повинен бути вищим від 1. (При сприятливих умовах - від 2,0 до 2,5). Проте забезпечення нормативних значень КПА в умовах низької платоспроможності покупців є проблематичним, оскільки в Україні продовжується економічна криза, що знижує попит на лісоматеріали на внутрішньому ринку.

Коефіцієнт використання позаоборотних активів (КВПА) підприємства в основній діяльності:

КВПА = Обсяг продаж / ПОА (2.8)

де ПОА - позаоборотні активи (підсумок І розділу активу балансу).

КВПА = 1933,6 / 540,9 = 3,58

Порівняно високе значення КВПА свідчить про перевищення темпів зростання вартості готової продукції (у зв'язку із підвищенням цін на матеріальні ресурси, в т.ч. енергоносії) над темпами переоцінки вартості індексацій) основних засобів. Позитивним в такій ситуації є співпадання обсягу виробництва продукції з обсягом йродаж.

Коефіцієнт використання робочого капіталу (КВРК) визначається за формулою:

КВРК = Обсяг продаж / Робочий капітал (РК) (2.9)

Чим вищий (КВРК), тим вище оцінюються результати. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (КОДЗ) відображає ступінь трансформування дебіторської заборгованості у готівку:

КОДЗ = Обсяг продаж / Дебіторська заборгованість (2.10)

Для даного підприємства КОДЗ = 1933,6 / 600,19 = 3,22

Будь-яке підприємство повинно прагнути до підвищення (КОДЗ), особливо слідкувати за дебіторською заборгованість за товари і послуги, які не оплачені в строк, щоб не пройшов термін позовної давності.

На основі КОДЗ можна визначити середній термін повернення боргів підприємству (в днях) за формулою:

Т = 360 / КОДЗ = 360 / 3,22 = 111,8 (днів) (2.11)

КОДЗ є порівняно дуже низьким, бо борги повертаються приблизно через 2 місяці.;.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (КОКЗ) і визначається т.ч.

КОКЗ = обсяг продаж / кредиторська заборгованість (2.12)

КОКЗ = 1933,6 / 1322,7 = 1,46

Табл. 2.2

Комплексна оцінка фінансової стійкості Бродівського держлісгоспу для 2004 року

№ п/п	Назва показників	Позначення	Значення на:
			кінець року
1.	Коефіцієнт фінансової автономії	КФА	1
2.	Коефіцієнт самофінансування активів	КСФА	0,67
3.	Коефіцієнт фінансування оборотних активів	КФОА	-0,15
4.	Коефіцієнт фінансування запасів	КФЗ	-0,36
5.	Коефіцієнт загальної заборгованості	КЗЗ	0
6.	Коефіцієнт повернення активів	КПА	=0,8
7.	Коефіцієнт використання позаоборотних активів	КВПА	3,58
8.	Коефіцієнт використання робочого капіталу	КВРК	3,77
9.	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (кратний коефіцієнт)	КОДЗ	3,22
10.	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	(днях)	112
11.	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (кратний коефіцієнт)	кокз	1,46
12.	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	(в днях)	246

або в днях:

КОКЗ = 360 / 1,46 = 246 (днів)

Як видно з отриманих результатів, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості є дуже низьким (в нормальних умовах він.і повинен знаходиться на рівні 30-90 днів).

Всі проведені розрахунки доцільно звести в таблицю (див.табл.2.2).

Приведена методична схема оцінки фінансової стійкості підприємства при наявності відповідної інформації про планові обсяги продаж, темпи економічного росту, норми виплати дивідендів і ін. може бути використана не тільки для поточного періоду, але і на перспективу для розробки бізнес-планів.

2.2 Порівняльний аналіз планових і фактичних фінансових показників діяльності Бродівського ДЛГ

Показники виконання плану по лісовому господарству за 2004 рік приведено в таблиці 2. 3.

Таблиця 2.3

Порівняння планових і фактичних обсягів робіт для Бродівського ДЛГ за 2004рік

Ип/п	Назва робіт	Одиниці	План	Факт	%
		виміру	¦¦		виконання
1	2	3	4	5	6
1.	Рубки, пов'язані з веденням
	лісового господарства і інші	га	1358	1450	106,8
	рубки проведено на площі,
2.	Допоміжні лісогосподарські	га	5860	6785	115,8
	роботи проведено на площі,
3.	Лісокультурні роботи	га	430	620,4	144,3
	проведено на площі
	- в т.ч. посадка лісу	га	150	156	104,0

Для потреб народного господарства у 2002 році заготовлено 19366 м³ деревини, а у 2004 році - 23145 м³, що на 19,5% перевищує даний показник за 2002 рік.

На підприємстві є цех переробки деревини, оснащений необхідним обладнанням. У ньому працює у дві зміни 45 робітників. Виробнича площа цеху переробки - 264 м². На підприємстві виробляють такі види продукції як пиломатеріали, тарну дощечку, фризу паркетну, чорнові мебельні заготовки, блоки дверні, віконні, штахетник. Існує окрема технологічна лінія для виробництва євро піддонів, що використовуються у будівництві. Дана продукція іде на експорт. Виробнича площа цеху, що виготовляє продукцію на експорт - 200 м².

Підприємство працює ритмічно. З кожним роком обсяги виробництва збільшуються. Обсяг робіт і послуг у 1999 році становив 1134,5 тис.грн. (за 9 місяців), а у 2000 році становить 1625,2 тис.грн. Це в 1,4 раза перевищує дані за 99 рік. Якщо взяти окремо продукцію переробки деревини, то у 1999 році її обсяг становив 432,5 тис.грн., а у 2000 - 671,1 тис.грн. Розрахунок товарної продукції переробки деревини по видах подано в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Розрахунок товарної продукції в співставних і діючих цінах за 2004 рік

N	Назва продукції	Одиниці	Об'єм	Ціна	ТП (т.грн.)
п/п		виміру		Співставна	Діюча	Співставна	Діюча
1	2	3	4	5	6	7	8
1.	Пиломатеріали необрізні	м3	1847	127-96	165-94	236,3	306,5
2.	Пиломатеріали обрізні	м3	617	168-30	201-13	103,8	124,1
3.	Фриза	м3	40	250-50	325-00	10,0	13,0
4.	Тара ящикова	м3	8,5	139-60	143-85	1,2	1,2
5.	Блоки дверні	2 М	9,8	53-70	53-70	0,5	0,5
6.	Блоки віконні	2 М	10,35	48-57	48-57	0,5	0,5
7.	Європіддони	м3	605	240-00	274-00	144,9	165,5
8.	Заготовки на експорт	м3	49,3	1200-00	1200-00	59,2	59,2
9.	Штахетник	м3	5	114-00	114-00	0,6	0,6
	Всього ТП					557,0	671,0

Рентабельність підприємства у 2002 році становила 10,5%. А у 2004 році вона збільшилась до 13%. Дані про рентабельність найважливіших видів продукції приведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Довідка про рентабельність продукції за 2004 рік по Бродівському держлісгоспу

Вид продукції	ОВ	Об'єм	Відпускна ціна	Собівартість одиниці продукції	Рентабельність
		2002 звіт	2004 факт	2002 звіт	2004 факт	2002 звіт	2004 факт	2002 звіт	2004 факт
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Тара ящикова		160	8,5	162-40	143-85	148-58	129-41	9,3	11,2
Фриза паркетна	м3	147	40	250-50	325-00	211-93	310-11	18,2	4,8
Штахетник	м3	37	5	113-90	114-00	99-91	110-00	14,0	3,6
Живиця	м3	29,8	29	860-00	582-76	677-85	575-86	26,9	1,2
Лісопилення	м3	2206	2464	138-10	174-76	118-36	150-53	16,7	16,1
Заготовки на експорт	м3		49,3		1200-00		1101-42		9,0
Пиломатеріали на експорт	м3	114		208,77		183-60		13,7
Європіддони	м3	-	605	-	274	-	253-72	-	8,0

Випущена продукція реалізується споживачам по вільних оптових цінах, затверджених директором держлісгоспу. При формуванні цін за основу береться пиловник сосни II сорту. На цей сортимент складається калькуляція. На всі інші сортименти ціни розраховуються по коефіцієнтах відповідно до прейскуранту.

Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг становила в 2002р. 1841,6 тис.грн. (в 2004 р. - 1933,6 тис.грн), а затрати на її виробництво в 2002 р- 1210,2 тис.грн., а в 2004р. - 1393,8 тис.грн. Прибуток підприємства складав у 2002р.- 294 тис.грн. Рентабельність виробництва в 2002 р.- 24,2%. Прибуток використано на платежі до бюджету в сумі 57,1 тис.грн., а залишок прибутку на відрахування до: виробничий розвиток -94,1 тис.грн., соціальний розвиток - 70,6 тис.грн., заохочування - 70,6 тис.грн., інші цілі - 1,6 тис.грн. Серед сплачених платежів до бюджету найбільшу частку займає ПДВ - 256,7 тис.грн., далі ідуть ресурсні платежі - 130 тис.грн. Відстрочені платежі до бюджету становлять - 58,8 тис.грн.

Аналізуючи витрати на виробництво бачимо, що 58% складають матеріальні затрати, 28% - витрати на оплату праці, 0,95% - відрахування на соціальні заходи, 0,43% - амортизація, 0,33% - інші витрати.

Аналізуючи витрати на виробництво бачимо, що 58% складають матеріальні затрати, 28% - витрати на оплату праці, 0,95% - відрахування на соціальні заходи, 0,43% - амортизація, 0,33% -інші витрати.

Випущена продукція реалізується споживачам по вільних оптових цінах, затверджених директором держлісгоспу. При формуванні цін за основу береться пиловник сосни II сорту. На цей сортимент складається калькуляція. На всі інші сортименти ціни розраховуються по коефіцієнтах відповідно до прейскуранту.

Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг без ПДВ становила в 2002р. 1841,6 тис.грн. (в 2004 р. - 1933,6 тис.грн), а затрати на її виробництво в 2002 р.- 1210,2 тис.грн., а в 2004р. - 1510,6 тис.грн. Прибуток від реалізації підприємства складав у 2002р.- 294 тис.грн., а в 2004 р - 422,9 тис.грн. Рентабельність реалізованої продукції в 2002 р.-24,2%, а в 2004р. - 28%. Прибуток використано на платежі до бюджету в сумі 157,1 тис.грн., а залишок прибутку на відрахування до: виробничий розвиток -- 94,1 тис.грн., соціальний розвиток -- 70,6 тис.грн., заохочування - 70,6 тис.грн., інші цілі - 30,5 тис.грн. Серед сплачених платежів до бюджету в 2004р. найбільшу частку займає ПДВ - 386,7 тис.грн., далі ідуть ресурсні платежі - 130 тис.грн. Відстрочені платежі до бюджету становлять - 58,8 тис.грн.

2.3 Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції Бродівського ДЛГ

Традиційні способи обробки інформації дозволяють проаналізувати рівень, інтенсивність та напрямок зміни аналізованого показника. Причини такої зміни встановлюються в процесі застосування методів факторного аналізу. Існують наступні типи факторного аналізу:

1. детермінований і стохастичний

Детермінований факторний аналіз застосовується у тому випадку, коли між факторним і результативним показником існує функціональний зв'язок. Тобто результативний зв'язок можна виразити у вигляді добутку, частки чи суми.

Стохастичний факторний аналіз передбачає наявність імовірнісного (кореляційного) зв'язку.

2. однорівневий і багаторівневий факторний аналіз.

Однорівневий факторний аналіз досліджує вплив факторів першого порядку без їх деталізації.

Багаторівневий факторний аналіз встановлює вплив факторів нижчого рівня (другого, третього, тощо) на результативний показник.

3. ретроспективний і перспективний факторний аналіз

Ретроспективний факторний аналіз встановлює причини зміни результативного показника у минулому періоді.

Перспективний -- можливості зміни результативного показника у перспективі.

Алгоритм здійснення факторного аналізу наступний:

1. відбір факторів, що впливають на результативний показник.

2. класифікація і систематизація факторів. При цьому обов'язково встановлюється до якої групи належать фактори:

* кількісні чи якісні. Кількісні фактори характеризують кількісну визначеність явища. Якісні фактори характеризують внутрішні ознаки і особливості економічного явища, як правило є відносними і виражаються через кількісні.

* прості і складні. Складні фактори можуть бути розкладені на прості.

3. встановлення взаємозв'язку між факторами і результативним показником -- детермінований чи стохастичний і побудова факторної моделі.

Розрізняють такі види факторних моделей:

адитивна -- фактори подаються у вигляді алгебраїчної суми;

мультиплікативна -- фактори подаються у вигляді у вигляді добутку;

кратна -- фактори подаються у вигляді у вигляді частки;

змішана або комбінована -- як поєднання попередніх.

4. визначення кількісного впливу факторів на результативний показник із застосуванням конкретного методу факторного аналізу.

Детермінований факторний аналіз здійснюється такими методами:

індексний;

ланцюгових підстановок;

метод різниць в абсолютних величинах;

метод різниць у відносних величинах;

метод логарифмування;

метод інтегрування;

та ін.

Перші 4 з перерахованих методів базуються на прийомі елімінування. Суть прийому полягає у визначенні впливу окремого фактора, при умовному усуненні впливу інших факторів. Прийом елімінування передбачає визначення місця конкретного фактора у факторній моделі та дотримання певної послідовності розрахунків: заміна факторів розпочинається з кількісних а потім якісних. При наявності кількох кількісних і якісних факторів відбувається заміна спочатку факторів 1 рівня, а потім нижчих рівнів.

Для проведення факторного аналізу прибутку від реалізації продукції Бродівського ДЛГ використаємо метод ланцюгових підстановок. Він є універсальним методом і для його застосування доцільно будувати допоміжні таблиці (див. таблицю 3.5).

Факторами, що впливають на обсяг прибутку від реалізації продукції, є:

Ціна за одиницю продукції, грн.

Собівартість реалізованої продукції, грн.

Обсяг реалізованої продукції, м³.

Асортимент.

Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції та умови виконання планових показників. Для факторного аналізу прибутку оцінюємо такі показники:

ціна одиниці продукції (С);

затрати на виробництво одиниці реалізованої продукції (2);

обсяг випуску реалізованої продукції (К); "

асортимент і структура виробничої програми (А).