Теоретичні та практичні аспекти здійснення інвестиційної діяльності підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Особливості інвестиційної діяльності промислових підприємств

1.2 Зарубіжний досвід інвестиційної діяльності підприємств

1.3 Інвестиційна діяльність вітчизняних промислових підприємств

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Інвестиційна діяльність пов'язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єк ти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід). На практиці досить часто з інвестиціями ідентифікують лише довгострокові капіталовкладення, тобто вкладення у довгострокові активи, у т. ч. витрати на придбання основних засобів, корпоративних прав, науково-дослідні розробки, видатки розвитку, підвищення кваліфікації персоналу, маркетинг та ряд інших. За такого трактування інвестицій не враховується існування поточних фінансових вкладень, які є інвестиціями короткострокового характеру. Отже, під інвестиційними можна розуміти всі вкладення підприємства (як довгострокового, так і поточного характеру), що здійснюються з метою забезпечення приросту вартості його майна.

Формування конкурентоспроможної економічної структури суспільства залежить від узгодження з іншими напрямами ринкової трансформації, насамперед реструктуризації виробництва, що сприяє підвищенню його ефективності. Ця проблема є особливо актуальною для країн з перехідною економікою. Залучення іноземних інвестицій є важливою складовою частиною сучасної стратегії економічного розвитку України. У зв'язку з цим необхідно вивчати теорію і досліджувати практику залучення іноземних інвестицій у національну економіку, визначити шляхи підвищення ефективності їх використання.

Прямі інвестиції забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва. Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану.

Об'єктом дослідження даної роботи є процес здійснення інвестиційної діяльності підприємства.

Предметом дослідження є відносин з створення та розподілу грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності.

Метою курсової роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів здійснення інвестиційної діяльності підприємств.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Особливості інвестиційної діяльності промислових підприємств

Інвестиції - відносно новий для нашої економіки термін. У рамках централізованої планової системи використовувалося поняття "капітальні вкладення". Поняття "інвестиції" ширше, ніж поняття "капітальні вкладення". Інвестиції містять у собі як реальні, так і портфельні інвестиції, тобто вкладення в цінні папери й активи інших підприємств.

Сучасний економічний словник визначає інвестиції як довгострокові вкладення приватного чи державного капіталу у власній країні чи за рубежем з метою одержання доходу в підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально - економічні програми, інноваційні проекти. Інвестиції дають віддачу через значний термін після вкладення.

Слово "інвестиція" походить від латинського "invest", що означає вкладати. В даний час значення інвестицій в економіці підприємства досить високе. Для того щоб підприємство могло успішно функціонувати, підвищувати якість продукції, знижувати витрати виробництва і підвищувати конкурентноздатність своєї продукції, воно повинно направляти фінансові ресурси на поточні витрати і на інвестиції.

Інвестиції забезпечують динамічний розвиток підприємства і дозволяють вирішувати такі задачі, як розширення власної підприємницької діяльності за рахунок нагромадження фінансових і матеріальних ресурсів; придбання нових підприємств; диверсифікованість діяльності внаслідок освоєння нових областей бізнесу.

Інвестування (інвестиційний процес) - це процес простого чи розширеного відтворення засобів виробництва. Це зв'язано з тим, що основні фонди підприємства піддаються зносу, машини й устаткування старіють фізично і морально і повинні замінятися. Вирішення задач максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді зв'язано з залученням у виробництво новітньої техніки і технології, проведенням технічного, переозброєння і реконструкції. Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що включає наступні основні фази:

-визначення об'єкта інвестування;

-фінансування капіталовкладень;

-контроль над їхнім виконанням.

Промислове підприємство робить інвестиції, з метою збереження чи збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити, чи буде за визначений час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат. Альтернативною вартістю інвестування буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі засобів, необхідних для придбання нового капіталу. Інвестиції, у першу чергу реальні інвестиції, грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства, тому що вони виступають основою для: - Систематичного відновлення основних виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;

- Прискорення НТП і поліпшення якості продукції;

- Структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;

- Створення необхідної сировинної бази промисловості;

- Вирішення чи пом'якшення проблеми безробіття;

Таким чином, інвестиції потрібні для оздоровлення економіки країни і на цій основі вирішення багатьох соціальних проблем, насамперед - підйому життєвого рівня населення.

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни.

Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенерируючих потужностей; нафтогазовидобуток, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура. Значне поліпшення інвестиційного клімату стає однієї з найважливіших задач економічної політики уряду. В умовах обмеженості бюджетних ресурсів державі необхідно не тільки створити всі умови, що полегшують приплив приватних інвестицій у реальний сектор, але і зробити вкладення у вітчизняну економіку однієї з найбільш вигідних форм використання вільних фінансових ресурсів приватних інвесторів.

Інвестиційний клімат - економічні, політичні, фінансові умови, що роблять вплив на приплив внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку країни. Інвестиційний клімат - це ґрунт для інвестицій, що характеризується цілим набором факторів. Це і макроекономічна ситуація ( збалансованість бюджету, рівень інфляції, платіжний баланс із позитивним сальдо, розумний рівень державного боргу, солідний розмір золото - валютних резервів), і політична стабільність і передбачуваність. Немаловажні для інвесторів і такі фактори, як захищеність прав власності, рівень корпоративного керування, масштаби злочинності і корупції.

Негативний вплив на інвестиційні процеси в Україні роблять невирішені проблеми в кредитно - грошовій сфері ( висока вартість кредиту, низький рівень капіталізації банківської системи і т.д.); недостатній платоспроможний попит населення; високе податкове навантаження на реальний сектор економіки; недостача коштів в оборотних активах підприємств; необхідність обслуговування значного зовнішнього боргу; відтік капіталу за рубіж; відсутність контролю над застосуванням законодавчої бази і її недосконалість; недостатньо пророблена процедура банкрутства й ін.

Інвестиції класифікують:

1) По суб'єкту інвестування:

* Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності. * Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів. 2) По періоду інвестування:

* Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими. * Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. Відповідно до цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення основних засобів. 3) З погляду спрямованості дій:

* Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції. * Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.

* Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таким можна віднести:

- Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти заміняються новими. - Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного чи устаткування процесів.

- Інвестиції на зміну програми випуску;

- Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту. - Інвестиції на забезпечення виживання підприємства в перспективі, що направляються на НІОКР, підготовку кадрів, рекламу і т.д.

* Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.

Крім цього, окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет. Венчурні інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди. Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування. У сучасних умовах господарювання дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості. Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:

* обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

* інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;

* інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;

* інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються. У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів.

Аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її деяку позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер(рис.1). зростання інвестицій в економіку України спостерігається з 2006р. - 21,2 млрд. дол. США. Це на 29,3% перевищує обсяг надходжень у 2005р. У 2007р. цей показник склав майже 29,5 млрд. дол. США, у 2008р. - 35,7 млрд. дол. США.

На сучасному етапі потребу у реконструкції та модернізації за участі іноземного капіталу має все агропромислове господарство України. Доцільним є переведення його на сучасну технологічну базу, з використанням науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії. Необхідно підвищити продуктивність праці та знизити витрати, забезпечити глибшу та більш комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей, отримання значного економічного ефекту при незначному ризику для іноземних інвесторів. Однак, варто зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному ринку, входять у суперечливість із внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Інакше кажучи, увагу іноземців привертає можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинних ринків, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили.

Рис. 1 - Динаміка ПІІ в економіку України, млрд. дол. США

Розглянемо інвестиційну привабливість України на рівні її регіонів (табл. 1).

Таблиця 1 - Прямі іноземні інвестиції в регіоні України (млн. дол. США)

Області	Кількість підприємств	Обсяги інвестицій на
		01.01.2007	01.01.2008
		Всього	У % до загального підсумку	всього	У % до загального підсумку
Україна	15389	21607,3	100,0	29489,4	100,0
АР Крим	373	577,0	2,7	726,2	2,5
Вінницька	177	108,3	0,5	145,1	0,5
Волинська	208	272,4	1,3	397,0	1,3
Дніпропетровська	881	2361,3	10,9	2924,2	9,9
Донецька	429	905,9	4,2	1406,8	4,8
Житомирська	301	122,9	0,6	173,6	0,6
Закарпатська	825	295,0	1,4	345,3	1,2
Запорізька	344	606,5	2,8	698,4	2,4
Івано-Франківська	394	183,5	0,9	385,1	1,3
Київська	742	871,4	4,0	1078,5	3,7
Кіровоградська	87	52,3	0,2	55,5	0,2
Луганська	147	284,3	1,3	309,2	1,0
Львівська	1261	515,0	2,4	841,4	2,9
Миколаївська	182	113,0	0,5	184,2	0,6
Одеська	861	718,7	3,3	892,1	3,0
Полтавська	306	315,8	1,5	363,0	1,2
Рівненська	157	112,6	0,5	247,1	0,8
Сумська	159	156,7	0,7	181,0	0,6
Тернопільська	151	45,0	0,2	51,0	0,2
Харківська	654	983,6	4,6	1281,9	4,3
Херсонська	179	109,7	0,5	155,6	0,5
Хмельницька	138	92,2	0,4	129,0	0,4
Черкаська	242	116,3	0,5	174,9	0,6
Чернівецька	228	36,8	0,2	51,2	0,2
Чернігівська	83	81,5	0,4	88,6	0,3
м.Київ	5703	5881,9	27,2	9496,7	32,2
м.Севастополь	177	126,3	0,6	145,6	0,5
Нерозподілені за регіонами обсяги інвестицій	-	5561,4	25,7	6561,2	22,3

Як бачимо, найпривабливішим для іноземних інвесторів є м. Київ, яке посідає перше місце за обсягом отриманих інвестицій. До регіонів, які стали, порівняно з 2006р., привабливішими для іноземних інвесторів та характеризується зростанням прямих іноземних інвестицій та характеризується зростанням прямих іноземних інвестицій у ці регіони, відносимо Дніпропетровську,Донецьку, Харківську, Запорізьку і Луганську області, які утворюють східний регіон, що має найрозвиненішу промисловість, питома вага якої в економіці України найвища. Залучення інвестицій з-за кордону в цей регіон дозволить здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі екологічно чистих технологій та сприятиме розвитку машинобудування, автомобіле - та літакобудування, активно стимулюватиме енергозбереження.

В Одеській, Миколаївській і Херсонській областях, які утворюють південний регіон, вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Притік іноземних інвестицій у Західний регіон - Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську і Чернівецьку області, сприятиме створенню ефективного виробництва з використанням місцевих природних ресурсів та розвитку мережі оздоровчих комплексів.

Полтавська, Черкаська, Вінницька області, які утворюють центральний регіон, належать до аграрно-промислових і характеризується середнім значенням інвестиційного ризику. Залучення інвестицій у цей регіон дозволить здійснити реконструкцію підприємств, що виробляють електроенергію, випускають мінеральні добрива, засоби автоматизації й обчислювальної техніки, технологічне устаткування.

Практично більшість регіонів є лідерами за структурою економіки і належать до групи індустріальних, а це свідчить про те, що визначальним чинником розвитку регіонів наразі залишається сформована протягом десятиріч галузь промисловості. Одеська і Львівська області, які можна вважати лідерами півдня і заходу України, належать до групи індустріально-аграрних регіонів.

Загалом, нинішня ситуація в Україні щодо прямих іноземних інвестицій не надто втішна. Це зумовлено передусім відсутністю ефективної стратегії (політики) із залучення ПІІ. До чинників, які об'єктивно стоять на заваді організації інвестиційної діяльності в Україні, належать:

законодавча нестабільність;

відсутність чіткої державної стратегії щодо залучення інвестицій;

значний податковий і адміністративний тиск на об'єкти підприємницва;

зниження для громадян цінності грошових доходів у вигляді дивідендів і відсотків внаслідок інфляційних чинників;

неврегульованість питань захисту прав власності інвесторів;

високий рівень корумпованості в органах державної влади;

нестабільність роботи фінансової системи країни;

неготовність підприємств здійснювати реальні ефективні інвестиції навіть у конкурентоздатні інноваційні проекти, що дають високий дохід, достатній для виплати високих дивідендів;

незначні обсяги фондового ринку;

низький рівень платоспроможності в країні.

Для України важливим є впровадження ефективної стратегії залучення та використання ПІІ, причому обов'язкової диверсифікації вимагає формування привабливого інвестиційного середовища з урахуванням специфіки регіонів. До числа пріоритетних напрямів іноземного інвестування слід віднести створення в Україні сучасної інфраструктури: телекомунікації, ділову інфраструктур, транспорт, технічно оснащене складське господарство. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від некомерційних ризиків.

Незважаючи на проблеми сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились втричі), увага до центрально- та східноєвропейських країн залишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіон залишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол. Водночас ЄС послідовно поширюється на Схід. Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщення нового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи, підприємці з країн СНД прагнуть виходу на європейський та світовий ринки.

Для стимулювання залучення ПІІ та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетних напрямів розвитку економіки України;

надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій тощо.

Таким чином, Україна зацікавлена у припливі прямих інвестицій. Іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки без шкоди для національних інтересів, оскільки не збільшує зовнішній борг, а, навпаки, сприяє одержанню коштів для його погашення. Галузеві обмеження на приплив прямих інвестицій повинні поширюватися тільки на галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів, телекомунікації та супутниковий зв'язок тощо. Уряд повинен активно стимулювати іноземні інвестиції в основний капітал. Тільки вони можуть компенсувати зростаюче від'ємне сальдо за поточним рахунком платіжного балансу, яке формувалося під впливом зростання цін на енергоносії.

Інвестиції виражають всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. Для визначення доцільності вкладання грошових коштів у різні інвестиційні проекти існує багато методів.

Серед них основними є наступні:

- метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій;

- метод розрахунку норми рентабельності інвестицій;

- метод визначення строку окупності інвестицій;

- метод розрахунку коефіцієнтів ефективності.

Розглянемо сутність кожного з них.

1) Метод розрахунку чистого наведеного ефекту

Центральним складником аналізу доцільності здійснення та ефективності інвестицій є розрахунок поточної вартості. Метод розрахунку чистого наведеного ефекту прямо пов'язаний з ним. Його розраховують за такою формулою:

(1)

де NPV - чистий наведений ефект;

Рп - грошовий потік упродовж п років;

r - ставка дисконтування;

1C - сума початкових інвестицій.

Таким чином, чистий наведений ефект дорівнює - різниці між дисконтованою вартістю та сумою інвестиції. Також очевидно, що якщо:

NPV >0, інвестиції дадуть прибуток;

NPV<0, інвестиції будуть збитковими;

NPV=0, інвестиції не дадуть ні прибутку, ні збитку.

Можна зобразити схематично грошові потоки та початкові вкладення за« допомогою системи координат (рис. 2).

Рис. 2 - Схема грошових потоків та початкових вкладень у капітал

Розрахунок за формулою (1) можна проводити, якщо інвестиції здійснюють упродовж невеликого проміжку часу чи одноразово. Така ситуація має місце, наприклад, коли господарство придбало і встановило лінію з переробки сільгосппродукції. Якщо інвестиції здійснюють не одноразово, а має місце тривалий процес інвестування, розрахунки за формулою (1) будуть не зовсім коректні. Крім того, можливо, що після завершення проекту обладнання, яке відпрацювало запланований період, буде продане за своєю залишковою вартістю. У такому разі необхідно використовувати формулу:

(2)

де RC -ліквідаційна вартість обладнання.

2) Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій

Метод розрахунку чистого наведеного ефекту допомагає розраховувати його абсолютний розмір. Але абсолютний розмір NPV далеко не завжди дає правильне уявлення про економічну ефективність інвестиції. Об'єктивніше ситуацію можна оцінити, якщо зіставити NPV декількох проектів з сумою початкових інвестицій у них. Саме порівняння чистого наведеного ефекту та початкових інвестицій і лежить в основі розрахунку індексу рентабельності інвестиції. Формула його розрахунку така:

(3)

З цієї формули випливає, якщо:

РІ>1, інвестиції рентабельні;

РІ<1, інвестиції збиткові;

РІ=1, інвестиції не збиткові і не рентабельні.

Таким чином, інвестиції виправдані лише тоді, коли їхня рентабельність вища за ціну цих інвестицій (CС). Тобто РІ>СС.

Формула (3) має базовий характер і залежно від конкретних умов можлива її модернізація, як і у випадку з модернізацією формули розрахунку чистого наведеного ефекту.

3) Метод розрахунку норми рентабельності інвестицій

Інвестиції, перед тим як їх здійснити, потребують визначення джерела їхнього фінансування. Відомо, що існує два можливих джерела цього фінансування: власні та запозичені. Вартість власних джерел визначають рівнем одержуваних акціонерами дивідендів, вартість запозичених - відсотками з кредитів банків, облігацій. Тобто виникає потреба в зіставленні рентабельності інвестиції та ціни їхнього залучення.

Нормою рентабельності (IRR) чи прибутку інвестиції є таке значення коефіцієнта дисконтування, коли NPV проекту дорівнює 0:

IRR = r, при NPV=0 (4)

Так, якщо підприємство бере в банку довгостроковий кредит під 40% на два роки, то воно має вкласти його в такий проект, який забезпечить позитивне значення чистого наведеного ефекту при коефіцієнті дисконтування 40% впродовж двох років. Розглянемо умовний приклад. Коли грошовий потік не являється постійною величиною, тоді необхідно використовувати таку формулу:

x () (5)

r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, за якого NPV>0;

г2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, за якого NPV<0.

Точність розрахунку за цією формулою буде тим більша, чим менша різниця між r1та г2. При цьому необхідною умовою є min NPV2>0 при r2, та max NPV2<0 при r2.

Норму рентабельності інвестицій можна також визначити за допомогою графічного методу. Для цього по осі абсцис відкладають значення NPV, а по осі ординат - значення коефіцієнта дисконтування (рис. 3).

Рис. 3 - Графічне визначення норми рентабельності

Оскільки значення NPV-прямопропорційне ставці дисконтування, то залежність між ними матиме вигляд прямої. З курсу елементарної математики відомо, що необхідно мати дві точки на площині XY, щоб побудувати пряму. В цьому конкретному випадку це означає, що необхідно мати дані про два значення NPV при двох значеннях коефіцієнта дисконтування. Як правило, прийнято брати такі значення цього коефіцієнта, щоб одна величина NPV була додатною, а інша - від'ємною. Розглядаючи проблему визначення норми рентабельності, слід також зазначити, що сьогодні дедалі частіше використовують модифіковану норму рентабельності (MIRR).

Модифікована норма рентабельності (MIRR) - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, за якого поточна вартість (PV) проекту дорівнює його кінцевій вартості, деостання перебуває як сума майбутніх вартостей грошових прибутків, компаудированих під вартість капіталу фірми.

4) Метод визначення строку окупності інвестицій

Аналіз інвестицій з використанням вищевикладених методів дає можливість у цілому оцінити їхню ефективність. Але всі вони залишають поза увагою один важливий аспект - час, упродовж якого буде досягнута окупність початкових вкладень. У фінансовому аналізі цей показник має назву строку окупності інвестицій (РР). Формула його розрахунку має такий вигляд:

, PP = min n (6)

Як видно з наведеної формули, зіставлення інвестицій роблять з грошовим потоком від проекту. Як тільки він перевищить їх, період, у якому це сталося, і буде вважатися кінцевим у визначенні строку окупності інвестицій. Чому важливо знати строки окупності інвестицій? Тому що це пов'язано з можливістю реінвестування доходів та одержання відповідно додаткових прибутків. Капітал завжди віддаватиме перевагу тим проектам, які забезпечать найкоротший термін його окупності за інших рівних умов.

Пропонована формула має й окремі недоліки. Так, вона залишає поза увагою суми грошових потоків, які будуть одержані поза строком окупності інвестицій. Крім цього, аналіз строків окупності інвестицій роблять, враховуючи недисконтовані грошові потоки. Це теж може значно викривити одержані результати.

5) Метод розрахунку коефіцієнтів ефективності

В основу цього методу покладено зіставлення чистого прибутку та початкових інвестицій. Формула його розрахунку має такий вигляд:

(7)

де АRR-коефіцієнт ефективності інвестицій;

RV-ліквідаційна вартість обладнання;

ІС -середня величина початкових інвестицій;

PN- середньорічний прибуток за час дії проекту.

Формула розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій має окремі особливості. Перша із них полягає в тому, що як економічний ефект тут використовують чистий прибуток, а не грошовий потік. Друга особливість - чистий прибуток беруть без урахування його поточної вартості. Це, безумовно, з одного боку, спрощує розрахунки, але, з іншого, може призвести до неправильного тлумачення одержаних результатів.

1.2 Зарубіжний досвід інвестиційної діяльності підприємств

На сьогодні країни Східної Європи та СНД залишаються досить привабливими для прямих іноземних інвестицій. За даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) спостерігається постійне збільшення залучення прямих інвестицій у ці країни: так, у 2007році обсяги цих інвестицій зросли на 50% порівняно з 2006роком і становили 86 млрд. дол. США, із них до України надійшли близько 10 млрд.дол.

Проте багато дослідників вважають, що економічна потреба України в іноземних інвестиціях є набагато вищою і залучений їх обсяг не задовільняє її економічного потенціалу. Більшість науковців пропонують використовувати досвід країн Центральної Європи та Південно-Східної Азії, які залучили значні обсяги іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій (ТНК).

У промислово розвинутих країнах, а також «нових індустріальних країнах», саме ТНК є основою їхньої економіки. В Україні вони також можуть стати ефективною формою організації господарської діяльності, яка забезпечить взаємозв'язок промислового й фінансового капіталу. Загалом ТНК - це досить складний елемент у системі міжгосподарських зв'язків, що потребує постійної уваги, вивчення і контролю.

Актуальним питанням визначення нової ролі ТНК у сучасній світовій економічній системі й оцінки реального впливу їхніх інвестицій на конкурентноспроможність національних економік присвячено праці вітчизняних науковців О.І. Барановського, І.В. Бураковського, М.А. Дудченка, Д.Г.Лук'яненка, В.Є. Новицького, Ю.М. Пахомова, М.М. Богуславського, О.О. Миронова, Г.Г. Чибрикова. Серед західних авторів, які досліджували питання визначення місця ТНК у світовому господарстві, відзначимо роботи Дж. Даннінга, Р. Вернона, О. Вільямсона, Е. Грехема, С. Хаймера.

Водночас зазначимо, що потреби міжнародної інвестиційної діяльності ТНК є надзвичайно різноманітними й багатоплановими та потребують додаткового дослідження й пошуку їх розв'язання.

Вплив ТНК поширюється на всі сфери національноїекономіки як на мікро-, так і на макрорівні. Метою цього дослідження є аналіз критеріїв впливу ТНК на економіку для розробки практичних рекомендацій щодо максимізації позитивних і мінімізації негативних наслідків їхньої дяільності.

Посилення глобалізаційних процесів, тенденції інтернаціоналізації виробництва, лібералізації зовнішньої торгівлі роблять ТНК головною рушійною силою світового економічного розвитку. Саме вони фактично вирішують питання нового економіко-політичного перерозподілу світу, формують міжнаціональну інвестиційну політику й розподіляють доходи у світовій економіці.

За даними ЮНКТАД станом на початок 2008року у світі налічується 79 тис. ТНК, які мають понад 790 тис. філіалів у різних країнах світу. За характером і масштабом торгово-інвестиційної експансії ТНК США випереджають фінансово-промислові компанії інших країн. Проте цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій Західної Європи та країн Азії.

Нині сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів перевищують загальні резерви всіх центральних банків світу. Корпорації контролюють понад 60% міжнародної торгівлі, понад 50% світового промислового виробництва, володіють більше ніж 80% патентів і ліцензій на інноваційну техніку й технології. Показовим критерієм також є інвестиційна діяльність ТНК, яка охоплює майже 90% прямих іноземних інвестицій у країни світу. За оцінками ЮНКТАД обсяг прямих інвестицій ТНК у 2007році становить понад 15 трлн. Дол. США.

Іноземні інвестиції ТНК у сучачсних умовах господарювання займають вагоміше місце, ніж торгівля. Формами капіталовкладень є прямі й портфельні інвестиції, міжнародні позики і кредити. Слід зазначити, що інвестований корпораціями капітал в економіку приймаючої країни стає складовою частиною її відтворювального процесу. Так, на частку компаній з іноземною участю у країнах СНД припадає до 40% промислового виробництва.

Таблиця 2 - Найбільші ТНК світу за величиною іноземних активів (станом на початок 2007року)

Місце	Корпорація	Країна базування	Галузь	Іноземні активи, млн.дол. США	Індекс транснаціоналізації, %
1	General Electrik	США	Електричне та електронне обладнання	442278	53
2	British Petroleum Company Plc	Великобританія	Нафтова промисловість	170236	80
3	Toyota Motor Corporation	Японія	Автомобільна промисловість	164627	45
4	Royal Dutch/shell Group	Великобританія, Нідерланди	Нафтова промисловість	161122	70
5	Exxonmobil Corporation	США	Нафтова промисловість	154993	68
6	FordMotor Company	США	Автомобільна промисловість	131062	50
7	Vodafone Group Plc	Великобританія	Телекомунікації	126190	85
8	Total	Франція	Нафтова промисловість	120645	74
9	Lectricite De France	Франція	Електро-,газо- та водопостачання	111916	35
10	Wal-Mart Stores	США	Роздрібний продаж	110199	41
11	Telefonica SA	Іспанія	Телекомунікації	101891	69
12	E.On	Німеччина	Електро-,газо- та водопостачання	94304	51

При виборі країни для інвестування ТНК оцінюють привабливість її інвестиційного клімату за такими основними критеріями:

наявність ресурсів і місце розташування;

макроекономічна стабільність;

система оподаткування;

стабільна національна валюта;

забезпечення правового захисту іноземного інвестора;

вартість і кваліфікація робочої сили;

розвиток інфраструктури;

рівень адміністративного регулювання національної економіки;

шляхи репатріації прибутків;

Для України також є актуальним якісний розвиток інфраструктури секторів: залізничного транспорту, автомобільних шляхів, електроенергетики, виробництва і транспортування газу, водопостачання. Інвестиційна потреба країни у сфері інфраструктури є набагато більшою за її реальне фінансування. Рівень амортизації основних фондів у виробництві й розподілі електроенергії, газу,води становить 60,7%, що спричиняє додаткові невиробничі витрати і сповільнює зростання ВВП. Тому сьогодні для України є важливим залучення капіталів ТНК для забезпечення її інвестиційного розвитку. При цьому держава повинна залишатися основним регулятором діяльності інвесторів у цих інфраструктурних секторах, що є стратегічно важливим з погляду національної економічної безпеки країни.

Водночас потрібно сприяти створенню власних ТНК у пріоритетних галузях української економіки: металургії, алюмінієвій промисловості, телекомунікаціях, нафтопереробці. Досвід багатьох країн свідчить, що лише в такий спосіб національний капітал здатний витримувати конкуренцію з мультинаціональними корпораціями. Правовою основою для створення національних ТНК має бути Конвенція про транснаціональні корпорації, ратифікована в Україні в 1999році, яка визначає порядок їх створення та реєстрації, основи регулювання корпоративних відносин.

При цьому потрібно пам'ятати, що приплив іноземних інвестицій ТНК у країну означатиме прискорення довгострокового економічного зростання лише за умови їх раціонального використання. Тому перед урядом постає короткострокове макроекономічне завдання - управління інтенсивними надходженнями іноземної валюти. Різке збільшення її обсягів може призвести до швидкого зростання обсягів кредитів, підвищення цін на внутрішні активи й надалі - стимулювання інфляційних процесів, що підтверджується кризами на глобальних фінансових ринках.

Оцінюючи інвестиційну діяльність ТНК в умовах посилення глобалізаційних процесів, слід зазначити, що вона характеризується сприянням розвитку міжнародних відносин, стабільністю зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних зв'язків, що є необхідною умовою розвитку будь-якої економіки, відіграє вирішальну роль у створення єдиної світової економічної системи.

Вплив інвестицій ТНК на економічні процеси у країні може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому співробітництво з ними - складний процес, що потребу визначення національних пріоритетів держави й формування ефективного механізму регулювання діяльності корпорацій.

Україна повинна виробити довгострокову стратегію стосовно ТНК, які відіграють значну роль у системі відносин з міжнародними фінансовими організаціями. Захисту національних інтересів, подальшому розвитку господарських структур, інтернаціоналізації виробництва, інтеграції країни у світову економіку сприятиме створенню українських ТНК, які перебувають на початковому етапі становлення. Між тим капіталовкладення національних ТНК в іноземну економіку є стимулятором попиту на вітчизняну продукцію.

Україні потрібно визначити межу безпеки присутності ТНК у тій чи іншій галузі економіки, розробити політику узгодженості національних інтересів з глобальними інтересами корпорацій, виробити шляхи мінімізації економічної і технологічної залежності окремих вітчизняних компаній у структурі ТНК. Важливим є оптимізація структури економіки, створення механізму антидискримінації національних ТНК на зовнішніх ринках, наближення національного законодавства до міжнародних стандартів.

Особливу увагу слід приділити присутності іноземного капіталу у фінансовому секторі країни, який на сьогодні є лідером залучення прямих іноземних інвестицій і акумулює 19% накопиченого іноземного капіталу. У банківському секторі України частка іноземного капіталу становить 37,2% (це перевищує “межу національної “безпеки ” на 7,2%), у страховому секторі - 28,1%, що зменшує чутливість фінансового сектору до потреб вітчизняних підприємств і переорієнтовує його на фінансування компаній з іноземним капіталом.

Для України є важливим залученням інвестицій ТНК, оскільки саме вони акумулюють великі обсяги капіталу. Водночас приплив капіталу ставить складні завдання перед директивними органами, оскільки великий його обсяг може спричинити втрату конкурентоспроможності й підвищення ймовірності виникнення фінансової кризи. Отже, потрібно розробити механізм нейтралізації впливу інтервенції ТНК на національну грошову сферу, а саме:

ввести обмеження на приплив іноземного капіталу;

спростити порядок репатріації прибутку з метою зменшення тиску на обмінний курс гривні до валюти інвестування; дотримуватися бюджетної дисципліни у сфері державних витрат; проводити політику гнучкого обмінного курсу в умовах постійного збільшення припливу іноземного капіталу до країни.

Управління інвестиційною діяльністю та інвестиційними процесами є складовим і багатогранним завданням, оскільки вимагає врахування впливу різних сторін функціонування економічних систем і суб'єктів економічної дільності.

Дослідженню цих проблем висвячені праці багатьох зарубіжних економістів: Є. Брігхена, Дж.М. Кейнса, М. Фрідмана, У. Шарпа, Й. Шумпетера та ін.. Вагомий внесок у вирішенні цих проблем і українських вчених: С.М. Злупка, С.М. Мочерного, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, М.І. Долішнього, А.А. Чухна та ін..

Водночас багато проблем, що стосується інвестиційної діяльності, залучення інвестиційних ресурсів, визначення і формування ролі державного регулювання, забезпечення, залишаються дискусійними. Це пояснюється не лише різними підходами щодо досліджуваної проблематики, а й динамізмом інвестиційних процесів,пошуком шляхів оптимізації розподілу і використаня як власних, так залучених і позичених інвестиційних ресурсів.

Дж.М. Кейнс свого часу розробив механізм активного державного регулювання економіки з використанням ринкових важелів. Він, довів, що рівновага попиту і пропозиції не співпадає з повною зайнятістю, а рівноважний обсяг виробництва інвестицій і заощаджень, бо і ті й інші мають різні мотиви. У своїх працях Дж.М. Кейнс спирався на думку пор узагальнення розвитку вільної ринкової системи, де вирішальну роль у прийнятті стратегічних рішень належить народу не просто як суб'єкту демократичної системи керування, а як сукупному споживачеві. У поділу своїх доходів на цілі споживання й заощадження, і держава має лише створити умови, щоб визначений сукупною волею громадян фонд нагромадження було використано з найбільшою ефективністю.

Серед багатьох українських економістів-дослідників викристалізувалися думки, що існують три групи причин, які призвели до глибокої економічної кризи в Україні. Перша - успадковані Україною недоліки колишнього СРСР. Друга - це наслідки дій українських «реформаторів». Третя група причин зумовлена самим процесом трансформації адміністративно-командної системи колишнього СРСР в ринкову економіку взірця ХІХ. А це означає, що основна причина тривалої економічної кризи в Україні - це допущені помилки щодо визначення моделі її економічного розвитку.

Причиною української фінансової кризи, що проявилася у 3-му кварталі 2008р. і зараз переросла в економічну, є недооцінка Національним банком України і Президентською управлінською вертикаллю можливого переростання економічної кризи США у світову економічну кризу, в тому числі українську.

Доцільно звернути увагу на слова екс-президента Польщі Леха Валенси, виголошені 26.02.2009р., на третьому форумі «» Європа-Україна» у м. Києві, де він подав свій рецепт виходу з нинішньої фінансової кризи і шляхів розвитку Європи. На його думку, «старі європейські держави будували Об'єднану Європу на своєму досвіді - вільному ринку, інші країни хотіли б будувати Європу на цінностях і в результаті всі стали жертвою кризи. Такої кризи не було б, якби ми підготувалися до контролю за банківською системою. Іншою причиною стало те,що багато інвестицій робилося в нерухомість замість того,щоб вкладати в створення робочих місць і таким чином збільшувати зайнятість». Це повною мірою стосується України. В Україні і сьогодні не вирішено, яким шляхом йти. Немає програм і структур, які б показали, як далі бути. Варто, мабуть, погодитися з думкою Леха Валенси, що Україні доцільно використати досвід Польщі.

Трансформаційні процеси в економіці і її реструктуризації спрямувалися без урахування реалій. Світовий досвід щодо таких трансформаційних процесів був недостатньо вивчений. Це призвело до значного зниження економічної ефективності всієї економічної діяльності. Своєчасних коректив із позицій державного регулювання на ліквідацію або недопущення цих негативних явищ не було зроблено. Тому не випадково вітчизняна економіка продовжує залишатися сировинним придатком інших країн і піддається кризовим впливам. З огляду цього доцільно:

розробити стратегію розвитку всієї української економіки з визначенням першочергових пріоритетів (АПК, ПЕК, машинобудування, економічної і оборонної безпеки) з відповідним поєднанням державного і ринкового регулювання і з метою збільшення кількості робочих місць;

кредитно-фінансове і податкове державне регулювання повинно бути підпорядковане стимулюванню виробництво, інвестиційно-інноваціному розвитку економіки;

державне регулювання повинно здійснюватися у пріоритетних напрямах (стратегічних і соціально спрямованих) розвитку вітчизняної економіки;

1.3 Інвестиційна діяльність вітчизняних промислових підприємств

У результаті вперше за усю економічну історію України у поточному році наша економіка розвивається під надзвичайним пресингом складних світових процесів і сьогодні ми можемо чітко виділити два періоди розвитку - із загалом позитивними тенденціями, що формувалися в умовах сприятливої зовнішньої кон'юнктури; різкою зміною тенденцій розвитку, насамперед банківської системи та експортоорієнтованих секторів виробництва.

Встановлено, що для об'єктивної оцінки наслідків кризи існують різноманітні інтегральні та індексні показники, які характеризують вплив кризи. Серед наших показників необхідно виділити:

зниження темпів зростання ВВП,

промислового виробництва,

обсягів будівництва,

збільшення рівня безробіття,

банкрутства і дефолти суб'єктів господарювання та суверенних урядів тощо.

Необхідно зауважити, що ретельний аналіз динаміки показників виявив, що впродовж останніх років в Україні спостерігалося зростання ВВП паралельно із збільшенням обсягів інвестицій в основний капітал. Це свідчить про початок утвердження в країні інвестиційної моделі розвитку економіки. Проте основним джерелом фінансування капітальних вкладень залишаються власні кошти підприємств та організацій (понад 60 %). І хоча їх частка постійно скорочується, ці ресурси все ще переважають у структурі фінансування інвестиційної діяльності.

Позичкові ресурси є другим за значенням джерелом фінансування. Кредитні вкладення в економіку за роки незалежності України збільшилися з 19,6 до 518,1 млрд. грн. Це свідчить про те, що в кредитній політиці вітчизняні банки орієнтуються на потреби розвитку економіки за інноваційно-інвестиційною моделлю. Зростає частка позичок в інвестиційну діяльність. За станом на 01.01.2008 р. їх обсяги зросли порівняно з початком 2007 р. на 23,02 % і становили 116,5 млн. грн [2].

Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Насамперед це виявилось у значному скороченні порівняно з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних обсягів виробництва. Став більш насиченим споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Істотною передумовою для підвищення ділової активності в економіці є подальший розвиток процесу приватизації державної власності.

Ці і деякі інші позитивні тенденції у господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак стійкість цього руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною за відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.

Отже, у зв'язку з продовженням нестабільності в економічному стані України багато провідних економістів пов'язують майбутнє нашої держави з залученням у широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє собою довготермінові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше від отримання кредитів для закупівель необхідних товарів, які лише збільшують загальний державний борг [4].

Притік зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньотривалих цілей, таких як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому українські громадянські інтереси не збігаються з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не залишити їх власників власних мотивацій, одночасно скеровуючи дії останніх на благо суспільних цілей. Це завдання має рішення, що підтверджується світовим досвідом (наприклад, утворення нових індустріальних країн), але для знаходження будь-яких визначальних дій з її здійснення потрібно насамперед вивчити конкретний стан у сфері залучення іноземних інвестицій у справжніх українських умовах, розглянути економічну і законодавчу бази, які забезпечують інвестиційний клімат в країні. Адже сьогодні такий могутній інструмент з залучення іноземного капіталу як законодавство одночасно є основною причиною, що утримує інвесторів від великих вкладів. Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є: Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення виробництва з використанням місцевих природних ресурсів - сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переоснащення шахт, металургійних, хімічних виробництв на основі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найвигіднішим є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової промисловості, розширення мереж оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Регіони України забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновіші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таких об'єктів належать:

- підприємства атомного машинобудування;

- підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, зокрема вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;

- об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республіканського значення;

- підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;

- підприємства а об'єкти електроенергетики, гідростанції;

- об'єкти освіти, науки, що фінансуються з Державного бюджету;

- автомобільні дороги загального користування;

- метрополітени;

- магістральні лінії електропередач;

- нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

- солевидобуванні підприємства та багато інших.

Сьогодні ми маємо кращу картину, але все ще дуже далеку від сприятливої для стабільного економічного зростання.

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її елементів - підприємств і організацій будівельного комплексу.

Підприємства мають зношене та морально застаріле обладнання, але за першочергового їх переоснащення можуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних процесів в Україні.