Наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. [9, с. 416].

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки або змінювати їхні ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного бюджету, доход місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним і місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів провадяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами

влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині ставки, передбачені чинним законодавством, так і диференційовані, що встановлюються кожним місцевим органом влади. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

За способом стягнення розрізняють два види податків-розкладні та окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні-між платниками. Це-історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Однак, стягнення податку іде від платника, від розмірів об'єкта оподаткування.

Головною ознакою класифікації податків є форма оподаткування, оскільки саме вона характеризує їх економічний зміст. Прямі й непрямі податки, у свою чергу, поділяються на окремі підгрупи і види. Чим більший набір податків, тим ширші можливості держави у проведенні податкової політики, в реалізації як фіскальної, так і регулюючої функції.

Встановлення, розподіл, стягнення і використання податків становлять одну з функцій держави. Тому податкова система як елемент господарського механізму відповідає економічному ладу країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів і основним завданням існування держави.

Сучасні прогресивні співвідношення податкової системи відтворюють державне регулювання наступних економічних процесів:

- фіскальний аспект - забезпечення надходження коштів до Державного бюджету, зниження рівня інфляції, вирішення проблеми зменшення державного боргу. Це може правити спонукальним мотивом для розширення податкової бази за рахунок підвищення рівня оподаткування та розширення контингенту платників податків;

- соціальний аспект - надання пільг малозабезпеченим верствам населення та утримання, звільнення від оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб, які спрямовуються на соціально значимі заходи та благодійність;

- забезпечення необхідних темпів економічного зростання та стабілізації прогресивних економічних процесів - підтримка інвестицій, спрямованих на оновлення виробничого потенціалу шляхом поетапного зниження ставок оподаткування фізичних та юридичних осіб, надання пільг прискореній амортизації, розвиток холдингової та лізингової форм участі держави у фінансуванні витрат на розвиток базових науково-технічних і енергетичних галузей, використання активної кредитної політики з регулювання обсягу вкладень на розвиток виробництва (підприємства);

- стабілізація економічної кон'юнктури в країні - регулювання купівельної спроможності населення на різні групи товарів як шляхом встановлення диференційованих ставок податку на додану вартість, так і створенням специфічних умов оподаткування товарів не першої необхідності та предметів розкоші;

- перебудова податкової системи з урахуванням вимог розвитку світового господарства, створення єдиної європейської системи оподаткування в країнах-членах Європейського Економічного Союзу.

Податкова система повинна бути досить гнучкою, дозволяти уряду реагувати на зміни в економічній кон'юнктурі і впливати на неї в необхідному напрямку. Ефективно впливати податковою системою на економіку країни можна за умови дії єдиного незалежного закону протягом приватного періоду часу, під час якого лише вносяться корективи.

Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств, стримує економічний розвиток країни. У законах слабо виписана роль регіонів. До того ж суттєвим недоліком податкового законодавства є його нестабільність: часті зміни в правилах стягнення податків, скасування пільг або, навпаки, внесення нових. [18].

На сьогодні в Україні актуальним є вирішення питань податкової стабілізації, створення адекватної ефективної податкової системи. Її розробка здійснюється на ґрунтовному вивченні податкового законодавства цивілізованих країн, класифікації податків, методів обліку та контролю податкових надходжень, аналізу впливу податків на фінансові показники підприємств.

У процесі податкової діяльності держава, приводячи в дію наприкінці 2010 року на розгляд Верховній Раді України було подано законопроект нового Податкового кодексу України, який викликав гостре обурення у суспільстві. Одним з питань, що викликало невдоволення у підприємців, була нова спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва (надалі - спрощена система оподаткування).

На момент розгляду законопроекту Податкового кодексу, спрощена система оподаткування регулювалась Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” № 727 від 03.07.1998 року. Цей указ передбачав можливість а застосовування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктам малого підприємництва, встановивши при цьому широке коло осіб та перелік видів підприємницької діяльності, щодо яких запроваджувалась спрощена система оподаткування.

Проте законопроектом нового Податкового кодексу України передбачалось суттєве звуження кола осіб, що могли застосовувати спрощену систему оподаткування, а також скорочував перелік видів підприємницької діяльності, на які вона поширювалась.

Врешті-решт, законодавець прийняв Податковий кодекс України, виключивши главу стосовно спрощеної системи оподаткування та у Підрозділі 8 Перехідних положень встановив, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва діє Указ президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (надалі - Указ Про спрощену систему оподаткування).

Прийняття нової спрощена системи оподаткування 04 листопада 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України” (щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва) з урахуванням пропозицій Президента України (надалі - Зміни), яким було внесені зміни до Розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва.

У перехідних положеннях даного закону зазначається, що він набирає чинності з 01 січня 2012 року, а отже фізичні особи-підприємці та юридичні особи - суб'єкти малого підприємництва, що хочуть або вже застосовують спрощену систему оподаткування почнуть жити за новими правилами з нового, 2012-го, року.

Варто відзначити, що суб'єкти господарювання які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування, а також юридичні і фізичні особи підприємці, які були платниками інших податків і зборів, установлених Податковим кодексом України, та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування повинні подати заяву про застосування спрощеної системи оподаткування не пізніше 25 січня 2012 року.

Крім цього, видані свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011 рік відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року

Що таке спрощена система оподаткування?

Відповідно до ч. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Єдиний податок звільняє їх платників від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

- податку на прибуток підприємств;

- податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

- податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, зі сплатою податку на додану вартість;

- земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

- збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

- збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

З прийняттям Змін з переліку податків та зборів, від сплати яких звільняється платник єдиного податку, було видалено плату за користування надрами, збір за спеціальне використання води та збір за спеціальне використання лісових ресурсів. Проте з 01 січня 2012 року платники єдиного податку будуть звільнені від сплати збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Крім цього, відповідно до абзацу третього пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України особи, що обрали спрощену систему оподаткування, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України.

Отже, при виборі спрощеної системи оподаткування платники податку сплачуватимуть єдиний податок за обраною ставкою замість основних податків (податок на прибуток підприємств, на доходи фізичних осіб, на додану вартість тощо) та зможуть вести спрощений бухгалтерський облік.

Хто може застосовувати спрощену систему оподаткування?

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає встановленим вимогам та реєструється платником єдиного податку в визначеному порядку.

З метою введення диференційованої системи ставок єдиного податку, особи, що можуть застосовувати спрощену систему оподаткування поділені законодавцем на чотири групи.

До першої групи відносяться фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень.

Друга група включає фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Фізичні особи-підприємці відносяться до третьої групи, якщо протягом календарного року вони відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень.

До четвертої групи відносяться юридичні особи суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

Проте Зміни містять ряд випадків, коли особа, що відповідає вищезазначеним критеріям проте, не можуть бути платниками єдиного податку. Відповідно до ч. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України до таких випадків, зокрема, належить:

- здійснення суб'єктом господарювання діяльності з організації та проведення азартних ігор, обмін іноземної валюти, діяльності пов'язаної з підакцизними товарами, дорогоцінними металами та корисними копалинами, діяльності у сфері фінансового посередництва, управління підприємствами, діяльності з надання послуг пошти та зв'язку тощо;

- здійснення фізичними особами-підприємцями технічних випробувань та досліджень, а також діяльності у сфері аудиту;

- здійснення фізичними особами-підприємцями діяльності щодо надання в оренду нерухомості з великою площею;

- наявність у статутному капіталі юридичної особи сукупної частки в розмірі, що дорівнює або перевищую 25 %, яка належить юридичним особам, які не є платниками єдиного податку.

- юридична або фізична особа є нерезидентом.

Крім цього, не можуть бути платниками єдиного податку страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом, реєстратори цінних паперів, а також представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку.

Отже, Зміни до Податкового кодексу України значно розширило коло осіб, що мають право перейти на спрощену систему оподаткування, шляхом збільшення максимально дозволеної кількості найманих працівників та збільшення максимально дозволеного обсягу річного доходу для фізичних та юридичних осіб. Проте було обмежено види підприємницької діяльності, при здійсненні яких можна застосовувати спрощену систему оподаткування.

На нашу думку, такі зміни призведуть до збільшення кількості малих підприємців та позитивно вплине на розвиток малого та середнього бізнесу в галузі соціально-побутового обслуговування, торгівлі тощо.

Ставки єдиного податку.

Відповідно до ч. 293.1 ст. 293 Податкового кодексу України ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року або у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць.

Для першої групи платників єдиного податку розмір фіксованої ставки встановлюється у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, а для другої групи - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. [7, С.55-58].

В законопроекті «Про Державний бюджет України на 2012 рік», який було схвалено Верховною Радою України у першому читанні, передбачено, що мінімальна заробітна плата з 01 січня 2012 року встановлюється на рівні 1073 гривень. Тобто, якщо не буде внесені зміни до Державного бюджету на 2012 рік, фіксований податок для платників єдиного податку у 2012 році буде становити:

- для першої групи - від 10,73 грн. до 107,3 грн. на місяць;

- для другої групи - від 21,46 грн. до 214,6 грн.

Варто відзначити, що відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування ставка єдиного податку для фізичних осіб-підприємців залежно від виду діяльності становила від 20 до 200 гривень на місяць. Тобто, у вартісному розмірі ставки для фізичних осіб-підприємців практично не змінились, проте була зроблена прив'язка до мінімальної заробітної плати, що означає, що фіксована ставка єдиного податку буде з року в рік рости разом із ростом розміру мінімальної зарплати.

Як вже зазначалось, поряд з фіксованою ставкою єдиного податку запроваджується ставки у відсотках до доходу для фізичних осіб-підприємців третьої групи та юридичних осіб - суб'єктів малого підприємництва:

- з відсотки доходу у разі сплати податку на додану вартість згідно з Податковим кодексом України;

- 5 відсотків доходу у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Тобто, законодавець знизив ставку у відсотках до доходу для юридичних осіб в 2 рази у порівнянні зі ставками, що були передбачені Указом Про спрощену систему оподаткування.

Враховуючи зазначені зміни та збільшення максимально допустимого обсягу річного доходу для платників єдиного податку, можна стверджувати, що при прийнятті цих змін розраховували збільшити надходження до державного бюджету за рахунок збільшення обсягу оподаткованого задекларованого доходу підприємцями.

Новелою Податкового кодексу України є так звані додаткові ставки єдиного податку в окремих випадках. Так, ставка єдиного податку встановлюється для фізичних осіб-підприємців у розмірі 15 відсотків:

- до суми перевищення максимально допустимого обсягу річного доходу;

- до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;

- до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунку ніж грошовий;

- до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

А для юридичних осіб - платників єдиного податку запроваджується застосування подвійної ставки у відсотках:

- до суми перевищення максимально допустимого обсягу річного доходу;

- до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунку ніж грошовий;

- до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Несплата (неперерахування) фізичною особою - платником податку авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені Податковим кодексом України, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку.

Як ми бачимо, за новими правилами так само існують фіксована ставка єдиного податку та ставка у відсотках до доходу. При цьому розмір фіксованої ставки практично не змінився, а ставка у відсотках до доходу зменшилась у два рази. Також, ставку у відсотках до доходу відтепер зможуть застосовувати фізичні особи-підприємці, що відносяться до третьої групи, в той час як раніше таку ставку могли застосовувати тільки юридичні особи - суб'єкти малого підприємництва.

Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

Обрання або перехід на спрощену систему оподаткування є добровільним. Тому, відповідно до ч. 298.1.1 ст. 298 Податкового кодексу України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.

Зареєстровані в установленому порядку суб'єкти господарювання (новостворені), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку, а при обранні ставки податку, встановленої, для третьої або четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

Суб'єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Перехід на спрощену систему оподаткування може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб'єктом господарювання дотримано вимоги щодо максимально допустимої кількості найманих працівників та річного обсягу доходу.

До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік. Форма розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, затверджується Міністерством фінансів України.

Відмова від спрощеної системи оподаткування також може бути добровільною або обов'язковою.

Для добровільної відмови від спрощеної системи оподаткування суб'єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) повинен подати до органу державної податкової служби заяву. Платники єдиного податку також можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів (за умови відсутності непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які сплачують платники єдиного), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів.

Платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, у таких випадках та в строки:

- у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої та другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

- у разі перевищення протягом календарного року максимального встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої та другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

- у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої та четвертої груп з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

- у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків ніж грошовий з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;

- у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

- у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;

- у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку фізичної особи підприємця, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;

- у разі сплати до закінчення граничного строку погашення податкового боргу, що виник у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому погашено такий податковий борг.

Специфічними ознаками малого бізнесу є насамперед його кількісні класифікаційні параметри, які розрізняються в залежності від національних особливостей країн. Чинне законодавство України встановлює подвійне кількісне обмеження для юридичних осіб вітчизняного малого підприємництва - чисельність працюючих та обсяг річного доходу [2, с. 39].

Ще донедавна малими в Україні вважались підприємства середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищувала 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період становив не більше 70 млн. грн. Однак, з прийняттям Закону Україні «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 року № 4618-VI та внесення відповідних змін до Господарського кодексу суб'єктами малого підприємництва наразі є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України [13, с 258-63].

Із числа суб'єктів малого підприємництва ГКУ виділяє під категорію суб'єктів мікропідприємництва, до яких відносить фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, в яких (обидва наведені нижче критерії повинні виконуватися і тими, й іншими): середня кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб; річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. Однак, зауважимо, що необхідність запровадження під категорії суб'єктів мікропідприємництва наразі є не зовсім зрозумілою, оскільки існуючі нормативно-правові акти не надають для них жодних переваг порівняно з іншими категоріями суб'єктів підприємництва, на яких він поширюється.

Малий бізнес є органічним елементом економіки. В структурі сучасної ринкової економіки малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. За інформацією з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 01.01.2013 року було зареєстровано 6704488 суб'єктів господарської діяльності, з них: 1405069 юридичних осіб та 5299419 фізичних осіб - підприємців. Загальна кількість зареєстрованих суб'єктів господарювання, у порівнянні з відповідним періодом минулого року, збільшилася на 204518 суб'єктів, що на 3,15 % більше ніж за відповідний період минулого року. Кількість діючих суб'єктів господарської діяльності, станом на 01.01.2013 року, становить 4046270 одиниць, що на 0,02 % більше ніж за відповідний період минулого року (Табл. 3.1.1)

За останні два роки поступово відбувалось збільшення кількості юридичних осіб та зменшення фізичних осіб - підприємців. Так, у 2011 році кількість юридичних осіб збільшилася на 2,53 %, а у 2012 році - на 2,25 % і станом на 01.01.2013 року становила 1025857 одиниць. Кількість фізичних осіб - підприємців станом на 01.01.2013 року становила 3020413 одиниць, що на 0,71 % менше ніж за відповідний період минулого року.

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2012 року в структурі вітчизняного підприємництва за розміром підприємництва частка малих підприємств становила 93,7 %, середніх - 5,7 % та великих - 0,6 %.

Протягом 2010 -2012 років ці показники не зазнали суттєвих змін. Існуючий сегмент малого підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор малого бізнесу є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності оподаткування [15].

Таблиця 3.1.1. Основні показники стану державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності в Україні за 2008-2012 роки

Роль та функції малого бізнесу полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту. Суть малого бізнесу полягають у тому, що він:

- є провідним сектором ринкової економіки;

- становить основу дрібнотоварного виробництва;

- визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП;

- забезпечує швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору;

- сприяє насиченню ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізації інновацій;

- має високу мобільність, раціональні форми управління;

- формує новий соціальний прошарок підприємців-власників;

- сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції [11, С. 398-409].

Малі форми підприємництва відіграли провідну роль у створенні ефективної ринкової економіки багатьох держав світу, оскільки створюють додаткові робочі місця, скорочують рівень безробіття, що сприяє зростанню податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів внаслідок розширення кола платоспроможних осіб. За інформацією Міністерства доходів і зборів України загальна кількість платників податків, які перебували на обліку в територіальних органах Мін доходів, станом на 01.01.2013 року, становила 3853720 осіб (з яких, 1204893 юридичних осіб, 2648827 фізичних осіб), що становить 57,5 % від загальної кількості зареєстрованих суб'єктів господарювання у 2012 році, або на 1 % більше ніж за звітний період минулого року (3849880 осіб). Загальна кількість платників податків, які сплачували податки, за період 2012 року становила 2528952 осіб або 66 % від загальної кількості платників податків, які перебували на обліку в органах Мін доходів. У 2012 році загальна кількість юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачували податки, становила 584340 осіб (або 23 % від загальної кількості платників податків), з яких 395096 особи обрали загальну систему оподаткування, відповідно 14872 осіб - спрощену систему оподаткування, 40516 осіб - сплату фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, зростання кількості осіб, які переходять на спрощену систему оподаткування та звітності потребують подальшого удосконалення застосування спрощених режимів в Україні.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин в Україні законодавчу основу ведення малого бізнесу та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності складають:

- Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI;

- Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 р. №4618-17;

- Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності» від 04.11.2011 р. №4014-ІV;

- Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» від 20.11.2012 року № 5503-VI;

- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV;

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39.

Історично першими нормативними документами, що регулювали діяльність підприємств за спрощеними системами обліку, оподаткування і звітності стали Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» № 727/98 від 3 липня 1998 року і Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що вступили в дію з 1 січня 1999 року. Впровадження даних законодавчих актів сприяло розвитку і оптимізації діяльності як малого бізнесу, так і сільськогосподарських підприємств.

Прийняття Податкового кодексу України у 2010 р., з одного боку, стало ще одним кроком до впорядкування системи законодавства, з іншого, змінило правила регулювання системи оподаткування, а відтак, і вплив держави на бізнес. Основними рисами новацій Кодексу, які вступили в дію у 2011 році щодо спрощеної системи оподаткування стали:

- проведена більш глибока диференціація платників єдиного податку;

- здійснений перехід від оподаткування виручки до оподаткування доходу;

- урегулювання порядку оподаткування платників у випадку порушення ними законодавчо встановлених обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

- зменшення податкового навантаження на платників за рахунок задекларованого зниження ставок єдиного податку;

- уніфікація порядку та строків подання податкової звітності та сплати єдиного податку [16].

Прийняття Закону України від 20.11.2012 року № 5503-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» весло певні зміни у застосування спрощеної системи оподаткування. Так, було змінено ставки єдиного податку для платників п'ятої та шостої групи знижено з 7 до 5 відсотків (у разі сплати ПДВ) і з 10 до 7 відсотків (у разі включення ПДВ до складу єдиного податку). Також, для вищезгаданих груп "спрощенців" знято обмеження щодо максимальної кількості найманих працівників.

Зміни торкнулись і заяв для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування. Згідно із доповненим підпунктом 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПКУ вищевказана заява подається до органу ДПС за вибором платника податків в один із таких способів:

- особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

- надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

- засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Зокрема, у цій заяві необхідно зазначати обрану групу або зміну групи (раніше така вимога була відсутня). У свідоцтві платника єдиного податку також зазначається група платника (раніше така вимога була відсутня).

Ще одна суттєва новація - звітним періодом для платників єдиного податку другої групи тепер є календарний рік (раніше був квартал). Отже, декларацію з єдиного податку за перший квартал, півріччя та 9 місяців 2013 року їм подавати не потрібно.

Також, однією із норм Закону в підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ вводиться пункт 16, згідно з яким для платників єдиного податку з 1 січня 2014 року вводиться нова форма податкових перевірок - електронна. Для всіх інших платників податків це нововведення передбачається у 2015-2016 роках [15].

Таким чином, застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності надає суб'єкту малого підприємництва низку переваг, а саме:

- спрощення процедури і порядку реєстрації платника податку. Суб'єкти малого підприємництва можуть перейти на сплату Єдиного податку як з початку року, так і з початку будь-якого кварталу;

- значно спрощуються розрахунки, пов'язані з визначенням сум податків;

- замість різноманітних форм податкової звітності за податками та зборами, які заміщуються єдиним податком, заповнюється.

Проте, поряд з перевагами спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, існують і певні вади, що стримують розвиток малого підприємництва в Україні, зокрема:

- обмеження обсягів виторгу суб'єктів малого бізнесу, які дають право використовувати спрощену систему оподаткування;

- суми єдиного податку фізичної особи-платника податку сплачуються авансом за звітний період (квартал). При цьому не враховують, чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності за звітний період;

- елемент подвійного оподаткування в спрощеній системі за ставкою 6 % за умови сплати ПДВ. Оскільки 6 % податку нараховують, виходячи з виторгу, включаючи ПДВ, яка надходить від покупців на поточний рахунок чи в касу підприємства, а це економічно неправильно [7];

- обмеження обсягу доходу, отриманому підприємцями з метою застосування спрощених режимів оподаткування розширює обсяги тіньового сектору економіки, оскільки змушує суб'єктів підприємницької діяльності штучно зменшувати обсяги доходів.

3.2 Аналіз розрахунку та сплати податків на підприємствах малого бізнесу

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою, передбаченою законодавством, для великих підприємств, вибір суб'єкта малого підприємництва.

Суб'єкти малого підприємництва мають суттєву перевагу над платниками податків у великому бізнесі: вони можуть самостійно обрати спосіб оподаткування, обліку та звітності з-поміж кількох варіантів - загальної системи та кількох спрощених.

Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 р. № 746/99 передбачено такі спрощені системи оподаткування обліку та звітності:

- фіксований податок;

- спеціальний торгівельний патент;

- єдиний податок.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа має право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком за сукупності таких умов:

- середньооблікова чисельність працівників на підприємстві за календарний рік не перевищує 50 осіб;

- обсяг виручки підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 1 млн. гривень.

Визначаючи середньооблікову чисельність працівників на підприємстві, беруть до уваги всіх його працівників, серед них і тих осіб, які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій та інших відокремлених підрозділів. Розрахунки здійснюють відповідно до норм Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є сума, яку суб'єкт підприємницької діяльності фактично отримав на поточний рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Якщо у звітному періоді на підприємстві були здійснені операції з продажу основних засобів, то виручкою від реалізації є різниця між сумою, отриманою від реалізації цих засобів, і їх залишковою вартістю на момент продажу. До суми виручки не входять кошти, що надійшли на поточний рахунок підприємства на підставі договорів комісії та інших цивільно-правових договорів як транзитні кошти, на які підприємство не має права власності.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які не можуть перейти на спрощену систему оподаткування:

- підприємства, які працюють за спеціальним торговельним патентом;

- довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди та інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи;

- підприємства, що здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу, обміну іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів;

- підприємств, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам таких суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

- підприємства, які здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи;

- здійснюють товарообмінні (бартерні) операції, розраховуються за товари (роботи, послуги) в будь-якій не грошовій формі.

Філії (відділення), представництва або інші відокремлені підрозділи підприємства можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком після того, як такий перехід здійснило головне підприємство.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6 відсотків від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

- 10 відсотків від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Розподіл сплачених суб'єктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється.

Суб'єкт малого підприємництва сплачує:

- 43 відсотки нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету;

- 57 відсотків нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 6 в редакції Постанови КМУ № 1196 (1196-2010-п) від 27.12.2010).

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків та зборів (обов'язкових платежів):

- податок на прибуток підприємств;

- податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

- земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

- плата за користування надрами;

- збір за спеціальне використання води;

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

З 01.01.2011 року вступив в силу Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ від 08.07.2010. Згідно Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Обліком платників єдиного внеску, забезпеченням збору та веденням обліку страхових коштів, контролем за повнотою та своєчасністю їх сплати, веденням Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування буде займатися Пенсійний фонд України. Ставки єдиного соціального внеску:

Для роботодавців ці ставки встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено аж 67 та відповідна ставка внеску становить від 36,76 % для першого класу до 49,7 % для 67 класу професійного ризику виробництва. Слід звернути увагу, що для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску - 34,7 %.

Для працівників які працюють на підприємствах, у фізичних осіб - підприємцях або у фізичних осіб, що забезпечують себе роботою самостійно на умовах трудового договору встановлюється ставка єдиного соціального внеску 3,6 %.

Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6 %.

Державні службовці сплачуватимуть внесок за ставкою 6,1 %.

Для підприємців на загальній системі оподаткування та спрощенців встановлена однакова ставка внеску, що дорівнює 34,7 %о бази оподаткування.

Для підприємців на загальній системі оподаткування базою оподаткування є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для підприємців на спрощеній системі оподаткування базою оподаткування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнює п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму працездатних осіб.

Мінімальний страховий внесок визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом.

Отже, на перше січня 2011 року мінімальна заробітна плата становить 941 грн. то мінімальний розмір єдиного соціального внеску становить 941 * 34,7 % = 326,53 грн.

Прожитковий мінімум на перше січня 2011 року становить 941 грн, то максимальна величина бази нарахування єдиного внеску буде становити 941 * 15 = 14 115 грн. Відповідно максимальний розмір єдиного соціального внеску становитиме 14 115 * 34,7 % = 4 897,91 грн.

Єдиний соціальний внесок повинен бути сплачений не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним. Роботодавці повинні сплачувати єдиний внесок під час кожної виплати заробітної плати. Сплата єдиного внеску відбувається шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок.

Дія Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 28.06.1999 р. № 746/99 не поширюється на:

- суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального патенту;

- довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет на 2005 р. № 2505-ГУ установлено, що з 1 липня 2005 р. до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» Указ № 727/98 застосовується з урахуванням таких особливостей, зокрема для юридичних осіб, спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

- суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшом, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачою грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

- суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажам підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажам підакцизних паливно-мастильних матеріалів;

- суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Для переходу на сплату єдиного податку підприємству необхідно подати до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації заяву про видачу свідоцтва на право сплати єдиного податку встановленої форми. Бланк цієї заяви можна придбати в органі державної податкової служби. Незалежно від обраної ставки єдиного податку (6 % чи 10 %) рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком може прийматись не частіше ніж один раз на календарний рік.

Заяву потрібно подати не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду - календарного року. Перед тим як подавати заяву, належить сплатити всі встановлені податки та обов'язкові платежі, термін сплати яких настав на дату подання цього документу.

У заяві потрібно вказати обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), майна, основних засобів за поточний рік (станом на дату подання заяви), також вказати дані про розрахунковий обсяг виручки за решту місяців року, виходячи із середньомісячної фактичної виручки за період, що передує переходу на сплату єдиного податку.

Крім того, у заяві про видачу свідоцтва на сплату єдиного податку обов'язково належить вказати середньооблікову чисельність працівників підприємства станом на дату подання заяви, а також обрану ставку єдиного податку (6 % чи 10 %). Протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви державна податкова інспекція повинна видати свідоцтво про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою або надати письмову вмотивовану відмову. Відмову у видачі свідоцтва надають у наступних випадках: