Наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

Наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації та функціонування малих підприємств

1.1 Розвиток малого бізнесу в Україні. Державна підтримка малого бізнесу

1.2 Мале підприємництво: сутність, види малих підприємств, порядок створення, діяльності, ліквідації

1.3 Облікова політика на малих підприємствах та особливості її формування на малих підприємствах

Розділ 2. Організація і методика обліку на малих підприємствах України

2.1 Особливості організації обліку на малих підприємствах

2.2 Особливості відображення податкових розрахунків обліку малих підприємств

2.3 Особливості синтетичний та аналітичний обліку податкових розрахунків Міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні

Розділ 3. Поняття і сутність оптимізації оподаткування

3.1 Система оподаткування малого підприємництва в Україні

3.2 Аналіз розрахунку та сплати податків на підприємствах малого бізнесу

3.3 Оптимізації оподаткування в Україні теорія і практика

Розділ 4. Шляхи оптимізації оподаткування на підприємстві

4.1 Податкове планування як основа оптимізації оподаткування

4.2 Удосконалення обліку із застосуванням новітніх інформаційних технологій, основа оптимізації оподаткування на підприємстві

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане зі зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Одним із напрямків створення конкурентко середовища є розвиток малого підприємництва.

В умовах дестабілізації економіки важливу роль відіграють малі підприємства, оскільки сприяють розвитку економіки держави, насиченню ринку необхідними товарами, забезпечують робочими місцями значну кількість населення, вирішують проблеми випуску необхідних реалізації певних товарів, робіт і послуг. В умовах обмеження фінансових ресурсів, саме суб'єкти малого підприємництва не потребують великих стартових інвестицій, характеризуються швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, насичувати ринок товарами та послугами. Сьогодні українська економіка переживає суперечливі процеси становлення і розвитку підприємницького сектора. Вітчизняний бізнес намагається утвердити свої позиції в умовах складної економічної ситуації. Його доступ на вітчизняний ринок супроводжується значними труднощами, які більшою мірою пов'язані з вишукуванням джерел фінансової підтримки. Дефіцит фінансових ресурсів - найгостріша проблема малого бізнесу.

Обрана тема наукового дослідження є актуальною, оскільки ефективне функціонування малого підприємництва вимагає науково обґрунтованого визначення поточної та майбутньої потреби у фінансових ресурсах. Проблеми фінансів малих підприємств в Україні досліджуються не давно. Певні дослідження по цьому напрямку були зроблені вченими російської школи А. Афанасіним, П. Мягковим, В.. Радаєвим, Ф. Шахмаловим.

Поміж сучасних вітчизняних дослідників, які займаються питаннями малого бізнесу, необхідно відзначити Л. Буряка, Ю Єханурова, А. Кисельова, Т. Ковальчука, Є. Панченка, А. Поддєрогіна, О. Терещенка, С. Шульгу, А. Чухна. Проте тема фінансів малих підприємств не до кінця досліджена і потребує детальнішого вивчення, оскільки сприятливі умови розвитку малих підприємств, забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами та встановлення оптимальної межі оподаткування є важливою проблемою економічних перетворень, від цього залежить розвиток малого бізнесу в Україні. бізнес облік оподаткування

Основна мета дипломної роботи - провести наукове дослідження теоретичних та практичних аспектів малих підприємств та функціонування діючої системи оподаткування.

Виходячи із цього в роботі поставлено наступні питання:

- розкрити теоретичну частину основи організацій та функціонування малих підприємств;

- визначити межі функціонування та роль малого бізнесу в економіці держави;

- дослідити методику обліку на малих підприємствах;

- розкрити сутність та поняття оптимізації оподаткування малого підприємства;

- дослідити практичний аспект даної проблеми.

Об'єктом дипломного дослідження виступили фінансові відносини малих підприємств.

Наукова новизна роботи полягає в власному баченні проблеми нарощування фінансового потенціалу малого підприємства.

Структура роботи складається із чотирьох розділів.

В першому розділі роботи досліджується теоретичний аспект малих підприємств, розкривається сутність їх фінансових ресурсів, визначаються джерела їх формування та напрямки використання, показується роль малих підприємств в розвитку економіки Україні.

В другому розділі роботи досліджується особливості підприємства та визначається вплив на них діючої системи оподаткування малих підприємств. Особлива увага звернута на особливості оподаткування малих підприємств при спрощеній системі, визначено її переваги та недоліки.

В третьому розділі роботи досліджується аналіз розрахунків та сплати податків на підприємствах малого бізнесу.

В четвертому розділі роботи особлива увага звертається на питання державної підтримки розвитку малих підприємств, пошуку нових джерел та шляхів оптимізації оподаткування, а також удосконалення обліку.

На основі проведених досліджень зроблено висновки та пропозиції щодо існуючих недоліків функціонування малих підприємств та визначено напрямки вдосконалення їх фінансових відносин.

Розділ 1. Теоретичні основи організації та функціонування малих підприємств

1.1 Розвиток малого бізнесу в Україні. Державна підтримка малого бізнесу

Підприємництво, як одна із конкретних форм прояву суспільних відносин, не тільки сприяє підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства і створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадянина, але й веде до єднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається у сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держав.

В залежності від конкретної ситуації держава може бути:

- гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

- стороннім спостерігачем, коли прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

- при скорювачем підприємницького процесу, коли проводить постійний і активний пошук заходів по залученню у підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає «вибух» підприємницької активності і приводить до буму підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів. Пру цьому до уваги приймається той факт, що здійснення підприємницької діяльності у сучасній ситуації можливе лише за умови вмілого поєднання по крайній мірі трьох основних елементів та їх ефективного використання у практичній діяльності:

- загальноекономічної теорії;

- конкретних економічних (підприємницьких) знань;

- кількісних методів у підприємництві, тобто вміння здійснювати підприємницькі розрахунки стосовно до будь-якої запланованої угоди або операції, передбачених бізнес-планом, а також вміння передбачати рух засобів на рахунках своєї фірми при плануванні або здійсненні якої-небудь угоди.

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні як тих, хто тільки що вступив, так і уже вступивши у сферу ділової активності підприємців. Здебільшого з цією метою держава розробляє спеціальні програми підтримки підприємців, в яких враховуються заходи по пільговому кредитуванню. Особливі пільги надаються тим, хто береться за реалізацію окремих підприємницьких проектів.

По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури, тобто всіх тих допоміжних (з точки зору основного змісту підприємницьких проектів) структур, які могли б надавати підприємцю послуги, необхідні для ефективної реалізації проектів. Держава в основному постачає підприємця необхідною (більш всього маркетинговою) інформацією, бере на себе також витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектно-пошукових та інших робіт з наданням їх результатів підприємцям на безоплатній або пільговій основі. Держава сприяє заснуванню консультаційних, юридичних та інших фірм, які полегшують діяльність підприємців. А також бере на себе функції по підготовці кадрів потрібної кваліфікації для підприємницьких структур.

Форми державної підтримки малого підприємництва можна класифікувати таким чином.

Одне із традиційних обґрунтувань класифікації - характер впливу держави на діяльність малих підприємств, в залежності від якого виділяють два види цього впливу: прямий і непрямий. До прямого впливу можна віднести, наприклад, безпосереднє введення податкових пільг для малих фірм, виділення бюджетних коштів для пільгового фінансування їх перспективних інвестиційних проектів, надання у безоплатне користування або оренду малим підприємствам державного майна тощо.

Непряма підтримка малих підприємств здійснюється державою опосередковано, тобто через стимулювання великих і середніх корпорацій, банків, страхових компаній, громадських організацій, а також залучення елементів інфраструктури малого бізнесу, які забезпечують загальні умови його розвитку (навчальних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, лізингових, консалтингових, аудиторських, юридичних фірм). До непрямого виду можуть віднестися такі форми підтримки, як виділення субвенцій і дотацій регіонам і муніципальним утворенням у якості преміювання за високий рівень розвитку малого підприємництва. Приклад непрямої форми - широко застосовуване у США надання крупним корпораціям державного замовлення за умови розміщення ними на малих підприємствах замовлень на виробництво встановленого відсотка комплектуючих.

Друге класифікаційне обґрунтування - функціональний напрям державної підтримки. Тут можна виділити три види підтримки: організаційно-структурну, фінансово-податкову і майнову. Перший із перерахованих видів підтримки охоплює форми, зв'язані з регламентуванням діяльності малих підприємств, а також із створенням різних структур, що надають послуги малому бізнесу. До них відносяться, наприклад, спрощена реєстрація суб'єктів малого підприємництва, надання маркетингової інформації на пільгових засадах, проведення консалтингу і аудиту. До фінансово-податкового виду підтримки відносяться різні форми прямого і непрямого фінансування малого бізнесу і застосування податкових важелів для стимулювання його розвитку. В цю групу входять надання податкових і митних пільг, стимулювання банків і страхових компаній до кредитування або страхування малих підприємств; фінансові і податкові форми державної підтримки малого підприємництва.

Майновий вид підтримки малого бізнесу передбачає активне залучення в цей процес державної і муніципальної власності (до того ж не лише матеріальної, але й інтелектуальної); наприклад, впровадження на малих підприємствах нових технологій, проведення лізингових операцій, застосування гарантійних механізмів із використанням державного майна.

Комбінування першої і другої класифікацій дає змогу виділити шість конкретних груп, які об'єднують форми державної підтримки малих підприємств (Табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1. Комбінована класифікація форм і видів державної підтримки малого підприємництва.

Прямі	Непрямі
Організаційно-структурна підтримка
Ведення реєстрації малих підприємств Спрощений порядок реєстрації: - вилучення мінімальної плати за ліцензування діяльності і сертифікацію продукції; - упорядкування системи контролю і перевірок малих підприємств, а також захист прав підприємців від чиновного рекету; - забезпечення соціальної безпеки (боротьба з кримінальним рекетом)	Стимулювання зв'язків між великими і малими фірмами на засадах франчайзингу, субпідряду та лізингу (нормативно-правове забезпечення, державне замовлення для великих фірм з обов'язковим залученням малих тощо). В тому числі інформаційно-маркетингове забезпечення (центри по вивченню внутрішнього і зовнішнього ринків, організація ярмарок, виставок-продаж тощо). Розгортання консалтингу (податкового, економічного, юридичного тощо) і аудиту. Навчання і перепідготовка кадрів. Пропагандистська підтримка (створення позитивного образу підприємця через засоби масової інформації тощо). Організація роботи із зарубіжними донорськими структурами.
Фінансово-податкова підтримка
За діяння спрощеного порядку подання фінансової звітності і ведення бухгалтерського обліку. Дозвіл на використання прискореної амортизації. Уведення спеціального (пільгового) режиму оподаткування. Пільгове кредитування високоефективних інвестиційних проектів, зв'язаних з державними (регіональними, місцевими) інтересами. Забезпечення державним замовленням. Застосування пільгових митних тарифів та інші форми митної підтримки.	Стимулювання банків і страхових компаній до кредитування і страхування малих підприємств. Надання додаткових субвенцій і дотацій регіонам і муніципальним утворенням в якості заохочення за високий рівень розвитку малого підприємництва.
Майнова підтримка
Встановлення пільгових умов надання в оренду приміщень і обладнання, що перебуває у державній власності, а також формування державних лізингових компаній. Науково-технічна підтримка	Надання пільг лізинговим компаніям, які працюють з малими підприємствами. Забезпечення гарантій по кредитах за рахунок державного майна

Наша держава, так як і інші, намагається підтримати малий бізнес. Так, у жовтні 2000 р. був прийнятий Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», а також утворений Державний фонд підтримки малого підприємництва.

Основними задачами Фонду є фінансове забезпечення державної політики в галузі підтримки малого підприємництва і створення ефективно діючого фінансового механізму для реалізації державної програми, участь у фінансуванні регіональних програм, а також проектів і заходів, направлених на підтримку і розвиток малого підприємництва.

Для виконання цих задач реалізуються основні напрямки діяльності:

- розробка фінансової стратегії по залученню українського і міжнародного банківського капіталу, а також інших кредитно-фінансових організацій під державні гарантії уряду України для забезпечення розвитку малого бізнесу в країні;

- сприяння формуванню пільгового податкового режиму для працюючих у сфері малого бізнесу;

- формування системи лізингу як однієї із перспективних можливостей створення і розвитку виробничого базису малого і середнього підприємництва;

- сприяння розвитку зовнішньоекономічній активності суб'єктів малого підприємництва;

- підготовка і перепідготовка кадрів для роботи у структурах малого бізнесу;

- створення умов для успішного розвитку підприємницької діяльності шляхом формування сприятливої інфраструктури;

- інформаційне і нормативно-правове забезпечення діяльності підприємців у сфері малого бізнесу;

- консалтингове, аудиторське та інше забезпечення підприємств малого та середнього бізнесу;

- лобіювання підприємств малого та середнього бізнесу на всіх рівнях законодавчої і виконавчої влади;

- розвиток рекламно-виставкової і видавничої діяльності в цій сфері;

- розвиток інноваційної діяльності у підприємницьких структурах, сприяння освоєнню нових технологій і винаходів.

З врахуванням характеру нагромаджених проблем основною метою програми є забезпечення умов для розвитку малого бізнесу шляхом підвищення якості і ефективності заходів державної підтримки на національному рівні. Досягнення цієї мети без проектування програмно-цільового інструментарію і його професійного використання практично неможливо.

Для просування до мети програмі поставлені чотири задачі, які повинні вирішити ключові питання (з врахуванням обмежень на час вирішення і наявних ресурсів):

- творення сприятливих умов для стабільної діяльності малих підприємств, подолання бар'єрів на шляху розвитку малого підприємництва;

- відпрацювання і впровадження прогресивних фінансових технологій підтримки малого підприємництва, консолідація засобів і інструментів для фінансування пріоритетних напрямків розвитку малого підприємництва (по територіях, галузях), інтеграція фінансових механізмів малого підприємництва у спільну кредитно-фінансову систему України;

- концентрація ресурсів і оптимізація їх використання в роботі об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва;

- практичне сприяння створенню нових і ефективному розвитку діючих суб'єктів малого бізнесу, зміцнення соціального статусу, підвищення престижу підприємців, розширення інформаційного поля для малого підприємництва.

В якості функціональних напрямків при вирішенні задач вибрані:

- нормативно-правове забезпечення малого підприємництва;

- розвиток прогресивних фінансових технологій підтримки малого підприємництва;

- підвищення ефективності використання створеної інфраструктури підтримки малого підприємництва і інформаційних систем;

- науково-методичне і кадрове забезпечення малого підприємництва, взаємодія із засобами масової інформації і пропаганди підприємницької діяльності;

- правління Програмою і контроль за ходом її реалізації.

В Україні мале підприємництво як самостійне соціально-економічне явище розвивається в складних умовах становлення ринкової економіки стикається з безліччю проблем.

Малі підприємства створюються, мають певну підтримку, але конкурентоспроможного підприємницького типу господарювання в малому підприємництві ще не створено.

У той же час основними цілями економічної політики України, як і раніше, залишається досягнення економічного зростання і повної зайнятості, підвищення життєвого рівня більшості населення, підтримка курсу національної валюти, зовнішньоекономічна рівновага тощо. Досягнення цих цілей значною мірою пов'язане зі станом справ і перспективами розвитку малого підприємництва.

Аналіз останніх досліджень та невирішені частини загальної проблеми. Так, аналіз особливостей організації та функціонування малого підприємництва в Україні достатньо глибоко здійснюється економістами, наприклад: В. Майбородою [12], М.Д. Бедринцем, В. Ющенком [14]. Втім дослідження питань діяльності малого підприємництва в сучасний період вкрай обмежено, тому поза увагою залишаються поточні проблеми функціонування малого підприємництва.

Головний зміст малого підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку [35,с. 13].

Говорячи про політику розвитку підприємництва в Україні, слід зазначити, що правовою основою розвитку малого й середнього бізнесу в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, і низка законодавчих актів, які прямо стосуються сфери підприємницької діяльності та регламентують її.

Стратегічні напрями й пріоритети державної політики зі створення сприятливого й стабільного конкурентного середовища для бізнесу знайшли сьогодні своє відображення в програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків» і «Державній програмі соціально-економічного розвитку України». У цих документах на державному рівні задекларована необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, усунення бюрократичних бар'єрів на шляху розвитку бізнесу й адаптація законодавства в цій сфері до норм і принципів Європейського Союзу.

Як результат - мале й середнє підприємництво продовжує нарощувати темпи приросту показників його діяльності, підвищується якість послуг і продукції.

У порівнянні з 2004 роком кількість суб'єктів малого підприємництва в 2007 році зросла на 17 % [29]. Причому, щорічно збільшується кількість суб'єктів як малого (враховуючи малі підприємства, фізичних осіб-підприємців, фермерські (сільські) господарства), так і середнього бізнесу в Україні, і така тенденція спостерігається в усіх регіонах країни.

За даними офіційної статистики станом на перше січня 2008 року в Україні функціонувало 2379,4 тисяч суб'єктів малого й середнього підприємництва, з яких 97,8 % - суб'єкти малого підприємництва. Стосовно попереднього року загальна кількість суб'єктів малого й середнього підприємництва-юридичних осіб в 2007 році збільшилася на 3,3 % [24].

Стан розвитку малого підприємництва України впродовж останніх років свідчить про стійку тенденцію до зростання цього сектору економіки держави. Так, якщо у 2006 році, за даними Державного комітету статистики України функціонував 501 суб'єкт малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, то у 2009 році - 661 (Табл. 1.1.2.).

Джерело: за даними Державного комітету статистики України [29]

Остання статистична інформація свідчить, що малий бізнес країни чітко виконуючи свою соціальну функцію залучив до підприємницької діяльності 6450,9 тис. зайнятих у малому підприємництві працівників, з них найманих працівників - 3665,8 тис. осіб.

Виконуючи свою соціальну функцію, малий і середній бізнес країни сьогодні охопив майже 9,8 млн. українців, а це значить, що кожна друга працездатна людина працює у сфері малого й середнього бізнесу, а кожна четверта - приватний підприємець [20].

В розрізі діяльності малих підприємств у регіонах України слід відзначити неоднорідність ситуації (Табл. 1.1.3.).

Джерело: за даними Державного комітету статистики України [29]

Як свідчать статистичні дані, найбільш поширеним мале підприємництво є у м. Києві, Одеській, Харківській, областях, Автономній Республіці Крим.

Ключовим моментом в історії розвитку українського малого підприємництва стало прийняття в 2000 році Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», яким уперше на законодавчому рівні були визначені правові основи й напрями державної підтримки суб'єктів малого підприємництва.

У цьому ж році був прийнятий Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", що стала комплексом взаємозалежних і хронологічно погоджених заходів, спрямованих на реалізацію державної політики з вирішення проблем розвитку малого бізнесу.

Мета програми - створення умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України й вирішення соціально-економічних проблем шляхом залучення незайнятого населення до малого підприємництва.

Крім того, у кожному з 25 регіонів України реалізуються регіональні й місцеві програми розвитку малого підприємництва [12, c.68-72].

Таблиця 1.1.2. Основні показники розвитку суб'єктів малого підприємництва

	Суб'єкти малого підприємництва - всього	У тому числі
	Кількість суб'єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць	кількість зайнятих працівників, тис. осіб	обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), млн. грн.	малі підприємства	фізичні особи-підприємці
		всього	з неї найманих працівників		кількість зайнятих працівників, тис. осіб	обсяг реалізованої продукції, (робіт, послуг), млн. грн.	кількість зайнятих працівників, тис. осіб	обсяг реалізованої продукції, (робіт, послуг), млн. грн.
					Всього	з неї найманих працівників
2006	501	5737,8	3631,0	479250,6	2339,0	2208,9	360107,5	3398,8	119143,1
2007	561	6003,7	3684,5	593030,6	2324,7	2223,5	440011,0	3679,0	153019,6
2008	609	6308,0	3745,1	701634,6	2319,0	2206,2	496683,0	3989,0	204951,6
2009	661	6450,9	3665,8	657643,6	2227,4	2106,5	461691,1	4223,5	195952,5

Таблиця 1.1.3. Основні показники діяльності малих підприємств за регіонами у 2009 році

	Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць	Кількість зайнятих працівників (штатні, позаштатні та неоплачувані працівники), тис. осіб	Кількість найманих працівників (штатні та позаштатні працівники), тис. осіб	Фонд оплати праці, млн. грн.	Середньомісячна заробітна плата найманих працівників, грн.	Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), млн.грн.
Україна	75	2152,0	2067,8	27725,4	1117,35	456667,8
Автономна Республіка Крим	83	91,7	82,7	971,8	979,73	11591,9
Вінницька	46	53,3	52,3	558,8	890,43	7469,4
Волинська	47	36,7	35,3	362,9	855,25	4464,1
Дніпропетровська	71	150,5	138,5	1810,0	1089,37	42394,6
Донецька	55	161,5	159,4	2237,7	1170,20	36357,3
Житомирська	51	49,7	48,8	531,8	907,68	5780,1
Закарпатська	57	38,2	37,1	428,8	964,12	4084,5
Запорізька	77	80,3	77,8	944,9	1011,67	15889,0
Івано-Франківська	57	41,7	40,8	465,6	950,72	5229,3
Київська	76	90,9	85,6	1187,7	1156,52	19482,8
Кіровоградська	55	34,2	33,3	345,7	863,85	6517,0
Луганська	49	71,3	69,2	786,6	947,00	13960,9
Львівська	79	127,7	123,2	1410,3	953,64	16074,7
Миколаївська	71	49,8	48,8	541,7	924,69	9459,1
Одеська	88	125,0	117,1	1327,7	945,03	29050,3
Полтавська	63	57,1	55,4	636,1	956,87	11741,4
Рівненська	46	39,6	36,8	411,8	933,92	4086,4
Сумська	52	42,4	41,6	481,2	964,04	5370,4
Тернопільська	44	34,5	33,7	334,2	825,43	3575,0
Харківська	83	135,7	133,9	1588,0	988,14	26141,1
Херсонська	57	39,7	38,2	406,5	887,63	8007,7
Хмельницька	48	47,5	43,6	457,9	873,53	5479,6
Черкаська	55	48,2	45,1	519,4	959,85	7371,7
Чернівецька	50	27,7	27,0	300,3	928,81	2988,2
Чернігівська	52	41,4	39,6	422,2	888,71	4794,4
м. Київ	258	414,1	401,6	8001,4	1660,15	145735,5
м. Севастополь	87	21,6	21,4	254,4	993,01	3571,4

Протягом 1998-2007 рр. Президентом й урядом країни були зроблені послідовні кроки, спрямовані на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність.

Необхідно зупинитися на чотирьох фундаментальних Законах України для підприємницького середовища. Це - «регуляторний», «реєстраційний», «дозвільний» і «контрольний» закони.

1. Із прийняттям Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в країні започатковано формування принципово нової прогресивної системи державного управління, підвищення прозорості процесу прийняття управлінських рішень.

2. Важливою формою державного регулювання бізнесу, є ліцензування. Державна політика в сфері ліцензування в нашій країні визначена Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [26], яким встановлений єдиний порядок ліцензування видів господарської діяльності на території України і єдиний перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Саме цим Законом введена ефективна система захисту прав суб'єктів господарювання шляхом реалізації права досудового оскарження суб'єктами дій органів ліцензування до Експертно-апеляційної ради, створеній при Комітеті.

Експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, що, серед іншого, розглядає заяви, претензії та скарги суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення ними законодавства у сфері ліцензування.

Крім того, розроблено Єдиний ліцензійний реєстр - автоматизована система збору, нагромадження й обліку даних, пов'язаних із ліцензуванням певних видів господарської діяльності.

3. З метою зменшення адміністративних бар'єрів при реєстрації бізнесу в 2003 році був прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [27].

Сьогодні в Україні створена сучасна система реєстрації, що надає можливість здійснити всі реєстраційні процедури протягом 2-3 днів. У результаті відповідності нашої системи реєстрації найвищим європейським стандартам, Україну першу із країн-не членів ЄС в 2006 році включили до Європейського бізнес реєстру (ЄБР).

З метою реалізації Угоди про загальне використання інформації, також розроблений програмний продукт, що забезпечить можливість обміну інформацією між Єдиним державним реєстром юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців України й реєстрами країн-учасників Європейського бізнес реєстру.

4. Система видачі дозвільних документів, що існувала попередні роки, характеризувалася наявністю широкого переліку дозволів, нормативними протиріччями й відсутністю ефективно функціонуючого організаційно-правового механізму видачі документів дозвільного характеру, непрозорістю й складністю дозвільних процедур, - усе це створювало підґрунтя для корупційних дій чиновників.

Тому, виникла необхідність у прийнятті в 2005 році Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що поклав початок повномасштабній реформі дозвільної системи.

Впроваджуючи європейський досвід видачі дозвільних документів - «принцип організаційної єдності», було відкрито 677 дозвільних центрів у регіонах і введено посади адміністраторів (усього 778 робочих місць). Основними завданнями адміністратора є організація видачі документів дозвільного характеру. Дозвільні центри створені практично в кожному районі й місті обласного значення.

Здійснення цих заходів дозволило скоротити часові й фінансові витрати підприємців на проходження дозвільних процедур. Вибіркові дослідження показали, що тривалість процедур одержання дозвільних документів скоротилася в середньому в 2,4 рази, а витрати підприємців - у 2 рази.

5. Наступним важливим кроком на шляху вдосконалення державного регулювання господарської діяльності стало прийняття Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. Цей Закон встановлює найважливіші принципи й норми, які регулюють правовідносини між органами державного контролю й суб'єктами господарювання при здійсненні перевірок їхньої діяльності. Закон набув чинності 26 грудня 2007 року, і є винятково важливим для створення європейських умов розвитку підприємництва в Україні.

6. Що стосується оподатковування, то на сьогодні найдієвішим у плані стимулювання й розвитку малого підприємництва, з погляду оптимального оподатковування, є єдиний податок.

Функціонування єдиного податку було впроваджено Указом Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва" в 1998 році.

Спрощена система оподатковування в Україні застосовується вже майже 10 років і практичний досвід її використання дає підстави для того, щоб говорити про позитивний вплив, зокрема, стимуляція режиму оподатковування на сектор малого підприємництва.

Одним із позитивних моментів спрощеної системи оподатковування є те, що вона дає можливість суб'єктам малого підприємництва забезпечити роботою не тільки себе, але й інших громадян, створюючи додаткові робочі місця. Сьогодні, це стосується інтересів понад 3 млн. чоловік.

Ефективність спрощених режимів оподатковування також підтверджується щорічним збільшенням платежів у бюджет, що в 2006 році досягло межі 3 млрд. гривень [24].

Тому, зусилля уряду були спрямовані на законодавче закріплення й збереження спрощеної системи оподатковування, що й знайшло своє відображення в розділі «Спеціальні податкові режими» проекту Податкового кодексу України.

7. Реальною фінансово-кредитною допомогою для українського підприємництва стало впровадження в 2007 році нової державної бюджетної програми часткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб'єктам малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів. Такою підтримкою протягом минулого року було охоплено майже 1 тис. бізнес-проектів.

Стан розвитку малого підприємництва України впродовж останніх років свідчить про стійку тенденцію до зростання цього сектору економіки держави. Так, якщо у 2001 році, за даними Держкомстату України функціонувало майже 1,5 млн. суб'єктів малого підприємництва, то у 2007 році їх кількість в країні зросла до 2,4 млн., що на 62,2% більше [29].

Чітко виконуючи свою соціальну функцію, малий та середній бізнес країни залучив до підприємницької діяльності 9932,2 тис. осіб (+1,5%), з них середня кількість зайнятих у малому підприємництві працівників складає 5495,4 тис. осіб. Кількість зайнятих працівників на середніх підприємствах за підсумками 2007 року - 4489,2 тис. осіб, що на 2% більше у порівнянні з попереднім роком [29].

Аналіз провадження державної регуляторної політики органами виконавчої влади протягом 2005-2007 років засвідчив про існування ряду порушень, які загрожують практично нівелювати результати попереднього прискореного перегляду.

Це створило передумови для ініціювання Держкому підприємництвом проведення протягом II півріччя 2007 року та всього 2008 року другого етапу стратегії швидкого пере регулювання, результатом якого мають стати:

У ліцензуванні:

- забезпечення спрощеного порядку ліцензування;

- передача, у разі доцільності, процесу ліцензування на місцевий рівень.

У дозвільній системі:

- впровадження європейських стандартів при видачі документів дозвільного характеру.

У сфері будівництва та землекористування:

- спрощення порядку та процедури надання земельних ділянок під капітальне будівництво;

- скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню у будівництві [24].

На розвиток малого підприємництва в Україні впливає ряд факторів. Негативно впливають на розвиток МП такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України за 2007 рік становить лише 9%. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України [24].

На думку багатьох фахівців, основними напрямками подальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:

- формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку МП;

- вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; з

- забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств;

- інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання МП; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи. Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької діяльності. Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва [14, с. 3-5].

Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити в напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам.

Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб'єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності. І, безумовно, для зміцнення та подальшого розвитку позитивних тенденцій становлення малого підприємництва в Україні, сталого розширення "поля" його функціонування потрібна, перш за все, певна активізація державної підтримки малого підприємництва, яка передбачала б кардинальне розширення інноваційної діяльності малого підприємництва, що нині було б на користь інтересам усіх сфер вітчизняної економіки. У цьому плані доцільно обґрунтовано і виважено використовувати ті механізми, які напрацьовані в традиційних ринкових економіках, де стимулювання та підтримку малого підприємництва вже давно визначено як одне з найголовніших завдань економічної політики. Ця підтримка може забезпечуватися завдяки дерегулюванню, зменшенню адміністративного тягаря і податків, які на сучасному етапі доцільно законодавче встановити для малих підприємств у вигляді єдиного податку на прибуток у розмірі 30%, що дозволить створити сприятливе середовище для функціонування підприємництва, зменшить міру соціально-політичної нестабільності в суспільстві [23, c.19].

Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів. Взагалі розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою де термінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України. Становлення малого підприємництва в Україні - тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях [24].

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий -- 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого -- тільки 33 % [29]. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

Узагальнюючи позитивні і негативні сторони розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, можна зазначити, що за кількісними оцінками розвиток цього сектору економіки практично відповідає європейським показникам. Це підтверджує показник кількості суб'єктів малого та середнього підприємництва на тисячу населення, який у 2007 році досяг 56,6 одиниць (у Великій Британії - 59, Німеччині - 43, Франції - 42, Португалії - 66, Італії - 72) [29].

Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприємництво значно відстає від європейського стандарту. І не лише за показником якості самої продукції, але й за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць і соціальних гарантій тощо. У 2007 році за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно відставали від середніх та великих. Великі підприємства збільшили рівень продуктивності на 9,3%, середні - на 4,1%, а малі - лише на 0,6%. В окремих видах економічної діяльності, таких як сільське господарство, транспорт та охорона здоров'я, випереджаючі темпи росту продуктивності праці забезпечували середні підприємства.

Неухильне впровадження у повній мірі засад державної регуляторної політики, встановлення прозорих „правил гри”, усунення бар'єрів для ведення бізнесу та заохочення конкуренції - це оновлений шлях розвитку вітчизняного бізнесу як невід'ємного елементу української економіки.

В той же час, подальший якісний розвиток вітчизняного підприємництва на основі інноваційної моделі можливий лише за умов стабілізації політичної і, як результат, економічної ситуації в державі [35].

В умовах системної перебудови економіки України у напрямку її адаптації до ринкових відносин, в яких має домінувати соціальна орієнтація, об'єктивно необхідним є створення трансформаційних механізмів, які б стимулювали суб'єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу. Але реалії формування підприємницького ресурсу в українській економіці свідчать, що цей процес натрапляє на ряд істотних перешкод: по-перше, реформи, що проводяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва; по-друге, унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці відбувається надмірне збільшення невизначеності підприємницької діяльності; по-третє, недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до негативного обмеження свободи підприємницької діяльності. Всі ці перешкоди стосуються як загального підприємницького середовища, так і, особливо, його невід'ємної складової - сектора малого підприємництва.

Негативна секторальна дивергенція малого підприємництва має чіткий прояв у показниках його фінансово-господарської діяльності. Стабільне щорічне зростання позитивного фінансового результату від звичайної діяльності, що досягається всіма підприємствами має викривлене віддзеркалення щодо фінансових результатів діяльності серед малих підприємств.

Якщо у 2007 році позитивне сальдо від діяльності всіх підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності збільшилось майже у 1,8 рази та склало більше 135 млрд. грн., то малі підприємства по цьому показнику «вийшли» на рекордний від'ємний рівень за останні роки. Їхнє від'ємне сальдо склало майже 2 млрд. грн. При аналізі впливу результатів від економічної діяльності малих підприємств в галузевому розрізі на загальне значення цього показника, виникає багато питань щодо підприємницького характеру діяльності малих підприємств взагалі. Серед найбільш потенційно прибуткових видів економічної діяльності, таких як будівництво, яке до початку 2008 року не відчувало кризових процесів, торгівля автомобілями, яка є стабільним джерелом високих прибутків торгових підприємств, оптова торгівля та операції з нерухомим майном - малі підприємства, що займаються цими видами діяльності, у 2007 році мали найбільші від'ємні показники щодо фінансового сальдо. Так у будівництві цей показник серед малих підприємств склав -1162,4 млн. грн., у торгівлі автомобілями - 1071,3 млн. грн., у оптовій торгівлі - 842,6 млн. грн., а серед малих підприємств, що займаються операціями з нерухомим майном - 1209,0 млн. грн. Стабільне щорічне позитивне сальдо мають тільки малі підприємства, що здійснюють фінансову та освітянську діяльність (відповідно 2646,3 млн. грн. та 12,6 млн. грн. у 2007 році).

Це свідчить, про значну тонізацію суб'єктами малого підприємництва результатів (доходів) від економічної діяльності, що штучно занижує реальний показник ВВП держави.

Слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складових діяльності малого підприємництва консолідовано має прояв у низьких показниках рентабельності його діяльності. Рівень рентабельності (збитковості) операційної діяльності малих підприємств за видами економічної діяльності у 2006-2007 році набув позитивного значення (відповідно по роках - 0,7 та 0,9 відсотків), але його рівень до цього показника щодо всіх підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності складає 10-13%.

Низьким залишається показник рівня рентабельності (збитковості) всієї діяльності малих підприємств за видами економічної діяльності, розрахований як відношення чистого прибутку (збитку) до усіх витрат діяльності підприємств. Протягом 2003-2007 років він має сталий від'ємний рівень і коливається в межах від - 0,4% до - 3,0% [24].

Такий стан малого підприємництва свідчить про те, що його економічні агенти не мають у сучасній економіці України ні матеріально-технічних, ні фінансових чинників для активізації інвестиційної і, особливо, інноваційної організації власного підприємства відповідно до світових стандартів. Це підтверджується даними Держкомстату про ситуацію щодо інвестиційно-інноваційних рухів як у загальній системі підприємництва, так і в середовищі його невід'ємної секторальної складової - малого підприємництва.

Кардинально змінити такий підприємницький клімат у сучасній Україні можливо лише при негайному вдосконаленні державної інноваційної промислової політики в напрямку розвитку локомотивних галузей української економіки. Це дасть змогу створити принципово нові умови й для розвитку малого та середнього підприємництва, які будуть орієнтувати діяльність своїх підприємств у контексті сформованого великим підприємництвом технічного, технологічного, управлінського іміджу нової національної економіки, адекватної світовим конкурентним товарним викликам, що створить необхідні підстави для економіки України зробити прогресивний крок у національному еволюційному розвитку [35].

1.2 Мале підприємництво: сутність, види малих підприємств, порядок створення, діяльності, ліквідації

Законодавча база України, сформована протягом останніх років, дозволяє підприємцю створити (заснувати) підприємство з будь-якою формою власності. Створення нових підприємств у перехідний до ринку період, як правило, здійснюється через заснування малих організаційних утворень підприємницької діяльності - малих підприємств.

Малі підприємства можуть створюватися на основі будь-якої форми власності фізичними і юридичними особами. Фізичні й юридичні особи можуть бути засновниками малого підприємства, тобто тими, хто приймає рішення про його створення.

Малі підприємства можуть створюватись на базі структурних підрозділів діючих підприємств, а також шляхом заснування нових організаційно-господарських утворень.

Конкретним засновником малого підприємства можуть виступати як один громадянин, так і члени його сім'ї або інші особи, котрі спільно ведуть підприємницьку діяльність. Якщо мале підприємство створюється однією фізичною особою або сім'єю, то воно вважатиметься індивідуальним чи приватним підприємством. Коли ж мале підприємство засновано двома або більшою кількістю громадян, то воно може мати статус кооперативу, повного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (з позначкою ЛТД), акціонерного товариства. Засновники мають виконати кілька функцій у процесі створення нового підприємства.

До них зокрема належать:

- визначення виду підприємства та його назви;

- обґрунтування предмета та мети діяльності;

- визначення управлінської структури і межі її компетенції;

- встановлення джерела і загального порядку формування майна, розподілу прибутку, а також умов реорганізації і припинення діяльності підприємства;

- розробка, затвердження і реєстрація статуту підприємства.

Важливим етапом організації малого підприємства є укладення засновницького договору.

Основні його розділи такі:

- предмет договору;

- зобов'язання;

- права і відповідальність;

- порядок розв'язання суперечок;

- розмір статутного фонду;

- юридична адреса.

Статут малого підприємства розробляють і затверджують його засновники. Він є юридичним документом, що визначає діяльність підприємства. У статуті наводиться повна характеристика всіх напрямків діяльності підприємства:

- мета і основні завдання;

- правова основа діяльності;

- взаємовідношення з бюджетом;

- формування і розподіл доходу (прибутку);

- управління підприємством;

- реорганізація і припинення діяльності підприємства.

У статуті також визначаються: вид підприємства, його повна назва, місцезнаходження, товарний знак тощо.

Для малого підприємства у формі акціонерного товариства законом України «Про господарські товариства» передбачені обов'язкові вимоги до змісту документів про заснування.

До таких вимог належать відомості про:

- вид товариства;

- предмет і мету діяльності;

- склад засновників і учасників (членів);

- повну назву і місцезнаходження;

- розмір і порядок формування статутного фонду товариства;

- порядок розподілу доходів і збитків;

- склад і компетенцію органів управління;

- порядок прийняття рішень щодо внесення змін у документи про заснування, а також про ліквідацію або реорганізацію товариства.

У статуті малого підприємства у формі акціонерного товариства подаються відомості про категорії акцій та їх номінальну вартість.

У документах про заснування товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, що є однаковими для обох видів товариств, необхідно додавати інформацію про розмір частки кожного з учасників, про розмір, склад та порядок вкладення ними (учасниками) внесків.

У документах обох видів товариств відображається порядок участі акціонерів в управлінні, внесення додаткових коштів, розподіл прибутку, величина резервного фонду.

Засновницькі документи та їх підготовка. Організувати свою фірму, відкрити власну справу нелегко. Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, закладена до її основи. Також необхідно знати, хто може займатися підприємницькою діяльністю, а кому це забороняється. Крім того, слід знати існуючі обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Обравши вид діяльності, визначивши найбільш ефективну форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зваживши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу - підготовки засновницьких документів для державної реєстрації фірми.

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий договір, створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших підприємницьких структур неможливе без цих основних документів. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднання підприємств тощо) необхідні статут та установчий договір.

Підготовці засновницьких документів слід приділяти пильну увагу, оскільки саме вони регулюють багато важливих аспектів діяльності підприємницьких структур. Таким чином, засновницькі документи - не проста формальність, а проект вашої майбутньої справи.

Що ж таке статут підприємства?

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства - це його мала конституція, його основний закон.