64

Вступ

Перехід до ринкової системи господарських відносин звалив на наших, необізнаних щодо безлічі форм підприємництва людей масу нових термінів, понять, підходів до ведення справ, давно вже канонізованих в практиці західного бізнесу. В результаті цього - нерідке нерозуміння, безглузде переінакшування чи, навпаки, дублювання чужого досвіду. Відсутність реальних знань в результаті веде до дискредитації ідеї, що здатна бути плідною і на вітчизняному грунті за вдумливого, зваженого підходу.

Сказане цілком можна віднести до такого поняття як «лізинг», інтерес до якого вперше проявився на внутрішньому ринку лише в часи захоплення орендним рухом. В 90-х роках на світ з'явилися дестяки фірм, які написали в своїй назві слово «лізингова», проте не мали ніякого відношення до лізингової практики. З іншого боку, зарубіжні лізингові компанії зробили ряд спроб проникнення на внутрішній ринок країн СНД і далеко не всі ці спроби виявилися вдалими.

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства нашої країни методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів і являється лізинг.

До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному торкався роздрібних компаній, які часто орендували свої приміщення. На протязі останніх трьох десятиріч популярність лізингу стрімко зросла; замість того, щоб позичати гроші на купівлю комп'ютера, автомобіля, судна чи супутника, компанія може взяти його в лізинг.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об'єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.

Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів.

В наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству при необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства у порівнянні зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який складає, як правило, від одного до п'яти років. Теперішня економічна ситуація в Україні, на думку багатьох експертів, сприяє лізингу. Форма лізингу примирює протиріччя між підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, який неохоче надасть цьому підприємству кредит, так як не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна усім учасникам: одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона - гарантію повернення кредиту, так як об'єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банка, що фінансує лізингову операцію, до надходження останнього платежу.

Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, що здатні значно пожвавити процес оновлення виробництва і посприяти входженню економік країн Співдружності до структури світового ринку. Лізинг може дати потужний поштовх процесам приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку існуючих підприємств і створення нових виробництв, оптимізувати використання наявного машинного парку і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне та зарубіжне устаткування.

Проблема підвищення ефективності використання лізингу і лізингових відносин при формуванні основних засобів в умовах ринкових перетворень знайшла своє відображення у наукових працях вітчизняних вчених економістів-аграрників: В.Г. Андрійчука, В.І. Артиша, Н.М. Внукової, О.Ф. Гриценка, О.Є. Ґудзя, М.Я. Дем'яненка, П.А. Денисенка, В.К. Збарського, Г.О. Іванникової, В.В. Іванишина, М.М. Ільчука, П.А. Лайка, М.І. Лещенка, О.Г. Луб'яницького, Г.М. Підлісецького, М.Й. Маліка, В.І. Міщенка, П.О. Мосіюка, В.О. Ольховиков, Н.Г. Слав'янської, Ю.В. Сосюрка, В.К. Терещенка, В.П. Трача, Я.Б. Усенка, В.М. Хобти, С.В. Шолудченка, В.Ф. Шпака тощо.

Серед російських вчених висвітленням даної проблеми займаються: В.Д. Газман, З.С. Герасимова, Л.А. Головніна, В.А. Горемикін, Є.В. Кабатова, Л.С. Корбут, Є.Ч. Лупинович, Т.Б. Естрада та інші.

Проте багато питань цієї проблеми, таких як організація лізингу і лізингових відносин в сучасних умовах, висвітлені недостатньо, хоча важливість їх для економічної теорії і виробничої практики очевидна. Зокрема, це стосується уточнення економічної сутності лізингу та його раціональної організації в аграрній сфері, підвищення ефективності економічних взаємовідносин між учасниками лізингової угоди. Наведені питання мають принципове значення при запровадженні раціонального, науково-обґрунтованого лізингу та формуванні лізингових відносин в аграрній сфері.

Метою роботи є пошук шляхів розвитку теоретико-методичних засад лізингових відносин в зовнішньоекономічній діяльності і обґрунтування напрямків удосконалення та підвищення ефективності лізингової діяльності.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено і вирішено наступні завдання:

- поглибити сутність лізингу як економічної категорії і доповнити його функції;

- визначити основні види і форми лізингових операцій та узагальнити підходи щодо їхньої класифікації;

- систематизувати розвиток лізингових відносин та особливості організації ринку лізингових послуг у зарубіжних країнах;

- виявити закономірності розвитку та дослідити сучасний стан забезпечення основними технічними засобами;

- проаналізувати передумови становлення та сучасний стан розвитку лізингових відносин у державі;

- обґрунтувати організаційний механізм забезпечення лізингу та доцільність застосування регресивного методу нарахування лізингових платежів;

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні процеси оновлення основних засобів за допомогою лізингової діяльності як альтернативної форми інвестування.

Предметом дослідження є сукупність організаційно-економічних відносин між суб'єктами лізингу.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу досліджень дисертаційної роботи становить діалектичний метод пізнання; комплексний системний підхід до вивчення економічних процесів і явищ в аграрному виробництві; теоретичні положення аграрної економічної науки; монографії та періодичні публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань розвитку лізингових відносин в агропромисловому секторі; законодавчі й нормативно-правові акти, які регламентують діяльність суб'єктів лізингових відносин. Із спеціальних методів дослідження в дисертаційній роботі застосовувались: історико-економічний аналіз при досліджені процесів виникнення, формування та розвитку лізингових відносин в Україні та за її межами; монографічний - при аналізі літературних джерел та законодавчого забезпечення розвитку лізингових відносин; статистико-економічний - при аналізі сучасного стану розвитку лізингових відносин; порівняння - при співставленні різних методик нарахування лізингових платежів та альтернативних лізингу форм інвестування; графічний метод - при оцінці сучасного стану і тенденцій розвитку основних засобів у сільському господарстві; розрахунково-конструктивний метод та прогнозування - при визначенні оптимальної структури виробництва, обґрунтуванні потреби сільськогосподарських підприємств в інвестиційних джерелах на перспективу.

1. Теоретичні основи, роль лізингу у міжнародному бізнесі

1.1 Економічна сутність, типи та форми лізингових операцій

В умовах побудови ринкової економіки в Україні особливого значення набуває комерційна діяльність суб'єктів господарювання, яка пов'язана з індивідуальною зацікавленістю у отриманні доходу або прибутку. Іншими словами, йдеться про підприємництво як особливий вид економічної активності суб'єктів, який базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї. [39]

Слід відзначити, що в економічній літературі для розкриття суті діяльності, що приносить дохід, поряд з терміном «підприємництво» використовується поняття «бізнес». Так, згідно Великого енциклопедичного словника під редакцією Прохорова А.М. [22] «бізнес - це підприємницька діяльність, що приносить прибуток». Виходячи з аналізу сутності цих понять, можливо зробити висновок про те, що зазначені терміни віддзеркалюють сутність одного і того ж поняття.

Частиною бізнесу або його галуззю, в основі якої використовується механізм лізингу є лізинговий бізнес. Необхідність такого бізнесу в Україні пояснюється нагальною потребою у розв'язанні назрілого протиріччя між необхідністю оновлення матеріальної бази, модернізації основних фондів суб'єктів господарювання та їх вкрай обмеженими фінансовими можливостями.

Для формування в країні лізингового бізнесу необхідно створити сприятливі економічні, політичні, соціальні та правові умови. Так, фундаментальною основою сприятливих економічних умов виступає розвинутий ринок об'єктів та послуг лізингового бізнесу. Критерієм такого ринку виступає пропозиція та попит на види товарів та послуг, які можна отримати, конкуренція, ціна. На економічні умови суттєво впливає наявність та доступність фінансових ресурсів, рівень доходів на інвестиційний капітал, величина запозичених для фінансування коштів.

Політична стабільність та прогнозованість виступає важливою складовою сприятливих політичних умов для розвитку лізингового бізнесу в країні. Соціальні умови формування лізингового бізнесу пов'язані із потенційною готовністю та фінансовою можливістю покупців придбавати товари та послуги у сфері лізингового бізнесу, що відповідають їх вимогам.

Будь-який бізнес, у тому числі і лізинговий, функціонує в межах відповідного правового середовища, яке представлене низкою законів, наказів, постанов, положень, інструкцій та інших нормативно-законодавчих актів, що створюють необхідні умови для розвитку лізингового бізнесу, забезпечують ефективне співіснування суб'єктів лізингового бізнесу та регулюють їх діяльність.

За сучасних умов лізинговий бізнес - це особливий вид комерційної діяльності, в якій мають місце орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. Більше того, це один з шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Згідно із чинним вітчизняним законодавством, під лізингом розуміють господарську діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) майна, що належить лізингодавцю, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Таким чином, Закон визначає три суб'єкти лізингової операції:

лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, зокрема й банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

постачальник / продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Принагідно зауважимо, що основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Тому при розгляді видів лізингу передусім виходять з ознак класифікації їх. До таких ознак належать: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, послуги з обслуговування майна, рівень окупності об'єкта лізингу, термін використання майна і пов'язану з ним амортизацію, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в лізинг, сектор ринку, де здійснюються операції тощо.

Названі ознаки дуже різні за своєю вагомістю. За незначних змін умов уже відомого виду лізингу можна отримати зовсім нову його форму. Водночас існують найважливіші засадові ознаки, які зумовлюють концептуальний зміст лізингової угоди. Такими ознаками є рівень окупності об'єкта лізингу та належність права власності на майно по завершенні терміну лізингу.

Чинне вітчизняне законодавство визначає, що «залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо».

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Сума відшкодувань вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно із договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Встановлення мінімального строку фінансового лізингу на межі 60 відсотків амортизації дає можливість скоротити реальні періоди здійснення інвестицій через лізинг з 8-10 до 4-6 років. Такий підхід вигідний як інвестору, так і лізингоодержувачу, оскільки останній може викупити об'єкт лізингу, не очікуючи завершення терміну його амортизації й отримати від цього певні економічні переваги. Важливим для суб'єктів фінансового лізингу є також надане їм право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності, лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати лізингове майно без втрат його реальної вартості через інфляційні процеси.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об'єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відмінності між указаними видами лізингу відображає в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Основні відмінності фінансового та оперативного лізингу

Фінансовий лізинг	Оперативний лізинг
1. Метою лізингоодержувача є або придбання об'єкта лізингу, або користування ним упродовж майже всього строку служби	1. Метою лізингоодержувача є користування об'єктом лізингу для задоволення певної потреби впродовж нетривалого часу
2. Лізингоодержувач несе всі винагороди і ризики, пов'язані з володінням та користуванням майном, включно із ризиком випадкового пошкодження або знищення майна	2. Економічне право власності на майно з усіма відповідними правами й обов'язками (зокрема й ризиком випадкового пошкодження або знищення майна) належить лізингодавцю. Лізингодавець несе всі витрати зі страхування та утримання об'єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів
3. Лізингоодержувач може сплатити повну, або майже повну вартість майна впродовж строку лізингу, а відтак отримати об'єкт лізингу у власність до завершення цього строку, якщо вартість об'єкта буде виплачена повністю	3. Тривалість оперативного лізингу набагато коротша за строк служби об'єкта лізингу
4. Лізингоодержувач сам обирає виробника / постачальника об'єкта лізингу, а потім звертається до лізингодавця за коштами. Тому лізингодавець не несе відповідальності за якість, технічні характеристики та комплектність об'єкта, хоч і є його юридичним власником	4. Лізингоодержувач не має на меті викупити об'єкт лізингу, тому відповідно визначаються лізингові платежі
5. Лізингове майно зараховується на баланс лізингоодержувача із зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг	5. Загальна вартість усіх лізингових платежів значно менша за повну вартість лізингового майна
6. Лізингоодержувач має право отримати об'єкт лізингу у власність	6. По завершенні строку оперативного лізингу об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця
	7. Лізингове майно залишається на балансі лізингодавця та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано у лізинг

Українське законодавство не лише чітко визначає два види лізингу, а й вирізняє різні форми лізингу. Під формами лізингу розуміють особливі взаємовідносини між сторонами лізингового договору. Відповідно до чинного законодавства виокремлено такі наступні форми лізингу:

1) зворотній лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. На рис. 1.1 представлено схему взаємозв'язків за зворотного лізингу.

Рис. 1.1. Схема зворотного лізингу

По завершенні строку договору лізингу товаровиробник має право викупити лізингове майно і таким чином відновити право власності на нього;

2) пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участі суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. Характерною особливістю такого лізингу є надання лізингодавцю права залучати до фінансування купівлі майна для лізингу кошти інших кредиторів (банків, страхових та пенсійних фондів тощо).

Такий вид фінансування купівлі майна для лізингу дає змогу лізинговій компанії здійснювати великі й дорогі лізингові проекти, розширювати лізингову діяльність.

3) міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг відкриває можливість для вітчизняного лізингоодержувача отримати в користування сучасну високопродуктивну техніку з будь-якої країни й досягти завдяки цьому конкурентних переваг на ринку. Варто зазначити, що країна-лізингоодержувач заощаджує час і фінансові ресурси, які б знадобилися для розроблення та впровадження такої техніки. Крім того, товаровиробники-лізингоодержувачі мають можливість скористатися світовими досягненнями науково-технічного прогресу, навіть якщо в них відсутня в достатній кількості іноземна валюта. У договорі лізингу може бути передбачена компенсаційна виплата лізингових платежів продукцією, що виробляється на лізинговому майні чи за його допомогою.

За оцінкою фахівців МФК, тенета українських законодавчих та нормативних актів, що регулюють експорт об'єктів та отримання платежів із-за кордону, внеможливлюють здійснення договорів міжнародного експортного фінансового лізингу для вітчизняних лізингодавців. Проте угоди лізингу для іноземних лізингодавців, які ввозять об'єкти лізингу на українську територію, є доволі вигідними і на практиці регулярно виконуються.

Для того, щоб лізинг став пріоритетною сферою бізнесу в будь-якій економіці та запрацював на повну потужність, необхідна зацікавленість у ньому з боку держави з метою подальшої її підтримки. Суттєво, що такий вид бізнесу вигідний державі з багатьох причин, серед яких такі:

Лізинговий бізнес є ефективною формою інвестування, через яку скорочується потреба у кредитах, опановується альтернативний шлях фінансування, а, отже, підвищується ефективність економіки;

Лізинговий бізнес об'єктивно доповнює традиційні джерела фінансування економіки, такі як пряме фінансування та кредитування;

Лізинг сприяє розвитку конкуренції у сфері фінансових послуг;

Лізинговий бізнес спонукає економістів-практиків опановувати новації фінансового та кредитного аналізу;

Лізингова форма капіталовкладень сприяє орієнтації діяльності суб'єктів господарювання на потреби виробництва;

Лізинговий бізнес може стимулювати виробничі інвестиції при високих ставках позичкових процентів;

Лізинг як форма інвестицій сприяє розвитку ринкової інфраструктури та сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.

Для української економіки лізинговий бізнес має особливе значення через нижчезгадані фактори. Перш за все, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовій формі, що викликає певні складнощі, а в товарній, що вкрай необхідно для розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства та транспорту. По-друге, сума лізингових операцій не враховується при підрахунках національної заборгованості, і тим самим країна отримує додаткову можливість більш повно використати ліміти кредитної заборгованості, що встановлені Міжнародним валютним фондом для країн-позичальників, зокрема, України. По-третє, до лізингових операцій залучаються значні кошти банківських установ, страхових, інвестиційних, акціонерних та інших товариств, що знаходяться безпосередньо в Україні, а це спонукає розвиток інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання. По-четверте, лізинг привабливий для українських споживачів і тим, що він надає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі необхідного устаткування, отримати його у тимчасове користування, до того ж - на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу. Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансування здійснюється коштами фонду розвитку, який формується з прибутку, після його оподаткування в установленому законодавством порядку. Крім того, підприємству слід сплачувати податок на додану вартість. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладанні контракту на надання лізингових послуг. Лізингові платежі, які сплачуються лізингоотримувачем, входять до собівартості продукції, яку він виробляє, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості лізингового устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі, так і на викуп лізингового устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Названими у вітчизняному законодавстві формами лізингу не вичерпується багатоманіття лізингових угод (див. табл. 1.2). До цього часу не створено чіткої класифікації та більш-менш повного переліку їх. Більшість визначень спеціальних форм лізингу прийшли зі США і в лізингових угодах неангломовних країн вживаються англійською мовою. Наприклад, «Net-leasing», або «чистий» лізинг, за якого всі витрати на утримання об'єкта лізингу (страхування, технічне обслуговування, ремонт тощо) несе лізингоодержувач. Аналіз використовуваних у світовій практиці форм лізингу та найуживаніших відмінних ознак їх характеристики дає змогу здійснити загальну класифікацію видів та форм лізингу (табл. 1.2).

Розглянемо окремі види та форми лізингу.

Прямий лізинг (двосторонній) характеризується поєднанням в одній особі виробника (постачальника) і лізингодавця. Виробник-власник майна самостійно надає його в лізинг лізингоодержувачу без втручання третіх сторін. Ця форма лізингу не набула широкого застосування, оскільки здійснення такої угоди вимагає від виробника значного часу, додаткових коштів та ґрунтовного знання ринку.

Таблиця 1.2. Класифікація видів та форм лізингу

Класифікаційна ознака	Види лізингу
1. Склад учасників лізингової угоди	Прямий	Зворотний, або ліз-бек	Непрямий
2. Об'єкт лізингу	Рухомого майна	Нерухомого майна	Виробничих комплексів, або проджект-ліз
3. Обсяг послуг з обслуговування майна	Чистий лізинг, або нет-ліз	Із частковим сервісним обслуговуванням, або Tail-Service-leasing	Із повним сервісним обслуговуванням - «мокрий» лізинг або Full-Service-leasing
275 4. Рівень окупності об'єкта лізингу	Капітальний (фінансовий) з повною окупністю Finance Leasing	Оперативний із частковою до 90% окупністю «Operative Leasing»	Нормативний (дійсний) із частковою окупністю та опціоном на викуп
5. Термін використання об'єкта лізингу	Довгостроковий - строковий - рентера	Середньостроковий хайринг (hiring)	Короткостроковий рентинг (renting)
6. Сектор ринку	Національний (внутрішній)	Міжнародний - експортний, імпортний, транзитний	Спеціальний
7. Характер лізингових платежів	Грошовий	Компенсаційний	Змішаний
8. Тип майна	«З перших рук» - «First - Hand - leasing»	Вживаного майна «секонд-хенд» - «Second - Hand - leasing»	Револьверний
9. Спосіб фінансування	Власні кошти	Залучені кошти - пайовий	Роздільні кошти - груповий Leveraged leasing
10. Ініціатор лізингової угоди	Лізинг рентера - звичайний лізинг	Хай ринг - лізинг виробника	Рентинг - лізинг лізингодавця

Зворотний лізинг, або ліз-бек доволі поширений у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. Перевагами такої форми є не тільки можливість отримання безпосереднім виробником коштів за виготовлений товар і їх використання для інвестування інших видів діяльності, а й те, що купівля-продаж не вимагає перерви у використанні об'єкта лізингу та його переміщення у часі та просторі (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація лізингу

Непрямий лізинг становить класичну лізингову угоду, в якій беруть участь три або більше суб'єкти підприємницької діяльності. Класична схема непрямого лізингу представлена на рис. 1.3. Учасниками класичної угоди є лізингодавець/лізингова компанія, або банк чи інший суб'єкт підприємницької діяльності, який займається лізинговим бізнесом, лізингоодержувач (рентер) та продавець майна чи його безпосередній виробник. Учасниками багатосторонньої угоди непрямого лізингу можуть бути банки, інші кредитори, які надають кредити лізингодавцю на купівлю лізингового майна.

Рис. 1.3. Схема операцій непрямого лізингу

За об'єктом лізингу розрізняють:

лізинг рухомого майна - рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати у просторі;

лізинг нерухомого майна - це лізинг об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без знецінення та зміни їхнього призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

лізинг виробничих комплексів (проджект-ліз) - лізингова компанія здає замовникові «під ключ» цех або завод, включно зі спорудами, механізмами, трубопроводами, системою управління тощо в оренду.

Залежно від обсягу послуг з обслуговування майна, що надається в лізинг, вирізняють:

чистий лізинг (net leasing) - це лізинг, за якого всі витрати, пов'язані з експлуатацією лізингового майна, реалізацією права економічної власності (транспортування, складання, страхування) несе лізингоодержувач (рентер);

лізинг із частковим сервісним обслуговуванням - у лізинговій угоді такої форми передбачається виконання лізингодавцем окремих функцій з обслуговування майна (постачання запасних частин, профілактичний огляд, інформаційні та інжинірингові послуг тощо);

«мокрий» лізинг (wet leasing) - угода такого лізингу передбачає обов'язкове повне технічне обслуговування лізингового майна, його ремонт, страхування тощо лізингодавцем та за його рахунок.

За рівнем окупності об'єкта лізингу розрізняють:

фінансовий (капітальний) лізинг. Це основний вид лізингу, який включає кілька форм залежно від конкретних умов угоди. Визначення фінансового лізингу міститься в законодавстві України;

оперативний лізинг - це альтернативний фінансовому вид лізингу, за якого окупність становить менше 90 відсотків вартості об'єкта лізингу;

дійсний (нормативний) лізинг - це проміжний вид між фінансовим та оперативним лізингом. З одного боку, на відміну від оперативного лізингу, він передбачає право лізингоодержувача на викуп об'єкта лізингу, а з іншого - надання лізингодавцем додаткових послуг рентеру з утримання та страхування майна. Цей вид лізингу ще називають нормативним. Найпоширеніший термін дії таких лізингових угод становить чотири-п'ять років.

Залежно від строку лізингової угоди фахівці з лізингу називають такі види лізингу:

короткостроковий - до трьох років;

середньостроковий - до п'яти років;

довгостроковий - понад п'ять років.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору лізингу окремих видів майна.

За сектором ринку розрізняють такі форми:

національний лізинг - коли всі суб'єкти лізингової угоди перебувають в одній країні;

міжнародний лізинг. Сутність цієї форми визначена законодавством України. За схемою переміщення об'єктів лізингу та лізингових платежів вона охоплює такі складові:

а) експортний лізинг - має місце, коли виробник майна (продавець) і лізингова компанія перебувають в Україні, а лізинго-
одержувач - за кордоном;

б) імпортний лізинг - це лізингова угода, за якою зарубіжний лізингодавець купує об'єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. Імпортний лізинг можуть здійснювати і вітчизняні лізингодавці, закуповуючи майно у зарубіжних компаній (виробників чи посередників);

в) транзитний лізинг має місце, коли лізингова компанія купує майно в іноземного товаровиробника та надає його в оренду зарубіжному лізингоодержувачу в іншій країні.

спеціальний лізинг (Cross-Border-leasing) - надання великих міжнародних лізингових послуг, наприклад здійснення масштабного промислового будівництва.

За характером лізингових платежів виокремлюють такі
форми:

лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

лізинг із компенсаційним платежем - платежі здійснюються готовою продукцією, виробленою за допомогою об'єкта лізингу, або наданням зустрічних послуг;

лізинг зі змішаним платежем - поєднує перші дві форми виплати платежів.

Залежно від типу майна розрізняють:

лізинг нового майна («з перших рук» - First-Hand-leasing);

лізинг вживаного майна (Second-Hand-leasing) - лізинг «з других рук»;

поновлювальний лізинг (револьверний) - угода лізингу поновлюється по завершенні першого строку оренди.

За способом фінансування вирізняють такі форми лізингу:

лізинг за рахунок власних коштів передбачає, що лізингова компанія набуває майно для передання його в оренду за власні кошти;

пайовий лізинг, визнаний законодавством України;

роздільний лізинг (Leveraged leasing) - це складніший різновид пайового лізингу. За роздільного лізингу кошти для фінансування великомасштабних лізингових проектів залучають із різних джерел. При цьому ризики за угодою лізингу несуть кредитори-банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансово-кредитні установи, а погашення кредитів забезпечують лізингові платежі та лізингове майно. Лізингодавець несе відповідальність тільки перед виробником (продавцем) об'єкта лізингу за повну і своєчасну оплату його вартості.

З огляду на ініціатора лізингової угоди розрізняють:

звичайний лізинг (лізинг рентера) - до цієї форми відносять лізинг, що здійснюється з ініціативи лізингоодержувача, який звертається з пропозицією до лізингової компанії (банку, іншої інвестиційної організації) придбати у її власність певне майно з метою подальшої передачі цього майна йому в оренду;

лізинг товаровиробника (хайринг - hiring) - особлива форма купівлі майна на виплату, яка посідає проміжне місце між звичайним лізингом і рентингом. Рішення про надання майна в оренду приймає його виробник, який укладає угоду із посередником (лізингодавцем). В угоді передбачають можливість повернення виробнику об'єкта лізингу для модернізації й відшкодування за його рахунок витрат з обслуговування та ремонту об'єкта лізингу;

лізинг лізингодавця (рентинг - renting) - це лізингова угода, за якої об'єкт лізингу не втрачає своєї цінності по завершенні терміну оренди, повторно здається в оренду тому чи іншому орендатору, або повертається для використання колишньому власнику. Посередник (лізингова компанія, посередницька організація тощо) переважно виконує інформаційні, комерційно-посередницькі, а не фінансові функції.

Характеристика названих у класифікації видів та форм лізингу свідчить, що лізинг являє собою унікальний комплекс майнових відносин, який вирізняється гнучкістю та легкою адаптацією до конкретних умов господарювання.

1.2 Тенденції розвитку лізингу в Україні та світі (огляд)

Прийнято вважати, що всі економіко-правові відношення, пов'язані з лізингом, відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Проте це не так. Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів.

Дійсно, ідея лізинга зовсім не нова, хоча терміну «лізинг» (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в «Риториці»: «Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності». Іншими словами, не обов'язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Арістотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків - орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Однак стародавні документи не обмежують сферу орендної політики Шумером, і не виключено, що оренда існувала і більш давні часи, хоча поки що до нас не дійшло жодної інформації про це.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності - найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого «мокрого» лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов'язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів.

Лізинг в давнину не був обмежений орендою будь-яких конкретних видів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і військова техніка.

Перша згадка про практично проведену лізингову угоду відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників кораблі для вторгнення не Британські острови.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так, 1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ - хто власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості.

Власники ком'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок оперативного лізингу.

Розвиток економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, в свою чергу, викликала в США на початку ХХ сторіччя хвилю нового виду кредитування - кредиту, що виплачувався частинами. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план - графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що забезпечується продавцями - даний вид лізингових відносин залишається й понині досить важливим інструментом поставок по лізингу.

Перше відоме вживання терміну «лізинг» (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі «Як робити бізнес в Європі») відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання «ноу-хау». Аналогічно «Белл», компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія «U.S. Shoe Machinery», яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов'язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «законним батьком» автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк - торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська компанія «United States Leasing Corporation» [1]. Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з'явилася на світ «U.S. Leasing Corporation». Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як «міжнародний лізинг». Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися «United States Leasing International».

В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа «fly before buy» («політати, перед тим як купувати»).

На думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом СРСР, був «бербоут-чартер» - найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О «Совфрахт» Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов'язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На умовах «бербоут-чартер» Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж - вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років[2].

Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об'єднанням «Совтрансавто», яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія «Євролізинг». Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької - один з найбільших банків Європи «Bank National de Paris», а з німецької - одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - «Мітфінанц ГмбХ».

Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов'язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг - buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року №810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 «Про план рахунків бухгалтерського обліку», в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на «потяг світової економіки», необхідна важка та кваліфікована праця.

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Аналіз застосування лізингових схем для оновлення основних фондів з метою забезпечення випуску нової продукції та структурної перебудови на фоні інвестиційної кризи України свідчить про значні переваги лізингу над іншими формами фінансування. Однак в наш час в Україні склалися такі економічні умови, за яких, з одного боку, зростаюча популярність цієї форми бізнесу сприяє розвитку лізингу, а з іншого - обмеженість підтримки лізингового бізнесу на державному рівні гальмує попит на пропозицію лізингу.

До проблем нормативно-законодавчого характеру, що виникають у сфері лізингового бізнесу та потребують негайного вирішення слід віднести:

Термінологічні протиріччя з приводу лізингових операцій;

Несприятлива амортизаційна політика в Україні;

Недосконалість оподаткування та обліку;

Перепони законодавства щодо валютного регулювання та валютного контролю при організації міжнародного лізингу;

Нерозвиненість арбітражного процесуального Кодексу по відношенню до норм захисту прав власності ускладнює можливості відчуження майна при порушенні зобов'язань.

Проблеми першого окресленого напрямку пов'язані із значними розбіжностями у викладенні сутності лізингу, його форм та видів; так негайного вирішення потребує проблема відсутності єдності визначень поняття «лізингові платежі» та його складових у різних законодавчих актах [1,2,4,5].

Багато негараздів, що виникають на лізинговому ринку України пов'язано з відсутністю законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об'єктів лізингу для всіх груп основних фондів. Так, великі строки амортизації зовсім не враховують морального старіння обладнання, зокрема високотехнологічної техніки, електроннообчислювальних пристроїв, що досить часто модифікуються і навіть повністю замінюються більш досконалими зразками. А, оскільки, згідно діючого законодавства, строк фінансового лізингу має співпадати із строком амортизації обладнання, яке є об'єктом такої лізингової угоди, то тривалі строки амортизації виступають значною перешкодою для лізингових фірм та особливо для лізингоотримувачів, які бажають якнайшвидше викупити майно і стати його власником. Однак їм доводиться чекати до закінчення основного строку дії лізингової угоди, щоб стати фактичним господарем майна. Крім того, приймаючи до уваги нерівномірність нарахування амортизації та вимогу необхідності досягнення балансовою вартістю в процесі амортизації нульового значення для об'єктів основних фондів другої та третьої груп процес нарахування амортизації перетворюється у безмежний. Однак Закон України «Про лізинг» передбачає повне відшкодування вартості об'єкту фінансового лізингу. У вітчизняній практиці, вирішення такої проблеми прискорюється доволі часто шляхом обминання закону, наприклад, шляхом штучного розриву лізингових угод, після якого лізингоотримувач змушений викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю, що призводить до виплати податку на додану вартість навіть при організації фінансового лізингу. Одним з найпростіших шляхів вирішення вищезазначених проблем вважаємо відмову від щільного зв'язку між відшкодуванням об'єкту лізингу та її амортизацією, який закладено у ст. 16 п. 2, згідно якої кожний лізинговий платіж відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, який амортизується за термін, за який вноситься лізинговий платіж. Такий підхід до відшкодування у лізинговому платежі частки предмету лізингу значно обмежує права лізингоотримувача.