Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

Зміст

• 1. Міжнародні фінансові інституції
• 2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
• 3. Досвід і перспективи співпраці України і Міжнародного валютного фонду
• 4. Світовий банк як група кредитно-фінансових установ та основні його напрямки співробітництва з Україною
• 5. Світовий банк та основні його напрямки співробітництва з Україною
• 6. Основні проекти Світового банку в Україні
• 7. Участь ЄБРР в реформуванні економіки України
• Список використаної літератури

валютний фонд світовий банк

1. Міжнародні фінансові інституції

Наднаціональна корпорація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами.

Основна мета їх створення - сприяння розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Процес розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин історично характеризувався створенням розгалуженої інституційної структури, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання. їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють фінансові інститути, об'єднані під назвою "Бреттон-Вудські інститути". Бреттон-Вудські інститути охоплюють в собі Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами. Свою назву вони отримали у зв'язку з тим, що у липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) прийняли рішення про заснування цих двох міжнародних установ. З їх створенням міжнародна валютна система почала функціонувати, спираючись на офіційні угоди, тобто перейшла у регульований правом стан.

Розподіл обов'язків між ними передбачає, що МВФ повинен бути інститутом співпраці і виконувати регульовані, консультативні і фінансові функції у валютно-фінансовій сфері, а Світовий банк повинен бути переважно інститутом розвитку.

СРСР і Україна хоча й брали участь у Бреттон-Вудській конференції, але не вступили до складу цих організацій. Цим пояснюється багаторічна ізоляція СРСР від світової економічної та валютно-фінансової системи. У 1992 р. членами МВФ стали країни, що входили до колишнього СРСР (у тому числі й Україна), і це можна вважати як досить значну подію у практиці міжнародних валютних відносин.

Важливу роль у сфері регулювання міжнародних розрахунків і розробки нормативних документів з банківського нагляду відіграє Банк міжнародних розрахунків. Окрему групу серед міжнародних банківських організацій представляють регіональні банки розвитку.

2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна національна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй (ООН)

МВФ засновано в 1944 році згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції, де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 39 країн.

У своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою статті угоди МВФ (статті). Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних ресурсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів своїм членам на реорганізацію економіки, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги.

Таким чином, з одного боку, МВФ є своєрідним аналітичним центром, який бере на себе функцію радника щодо вибору здорової економічної політики в державі заради відвернення кризових ситуацій. З другого боку, МВФ виступає як фонд, ресурси якого можуть надаватися державам-членам, якщо у них виникає така потреба у тимчасовому зовнішньому фінансуванні.

Сьогодні членами МВФ є 181 країна. Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розміри квоти визначаються на основі питомої ваги країни в світовій економіці. Ця квота переглядається кожні 5 років. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то, по-перше, його ресурси переважно складаються із внесків країн-членів, по-друге, стосовно квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота країн-членів МВФ з моменту набуття чинності Кінгстонської валютної системи складається з 22,7% - у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.

Квота України наприкінці 1992 року становила 0,7 %. Щодо цієї квоти вступний внесок для України було визначено в розмірі 911 млн. дол. США. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку.

У 1947 році основний капітал МВФ становив 7,7 млрд. дол. США. Нині оплачений капітал сягає 297 млрд. дол. США. Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 - країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду [2].

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов'язкові для виконання, а саме: >макроекономічна політика має бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу; >активна податкова політика; >стабілізація грошового обігу; > забезпечення стабільності політичної влади; >забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдяки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції тощо. Також країни-члени повинні подавати МВФ інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Фінансові ресурси МВФ надаються у Формі трьох модифікацій: регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярне фінансування поділяється на короткострокове і подовжене.

Короткострокове або "стенд-бай"здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування надається траншами у 25 % квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2-7 % щорічних. Викуп валюти має відбуватися через 5 років.

Подовжені угоди - укладаються строком на 3 роки. Викуп валюти має відбуватись не пізніше ніж через 10 років. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах.

2. Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування подається на пільгових умовах під 0,5 % щорічних з виплатою боргу через 10 років.

3. Спеціальне (пільгове) фінансування надається у зв'язку з надзвичайними обставинами: стихійне лихо, соціальні революції тощо. Для такого виду фінансування створені спеціальні фонди. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду в економіці (у країнах колишнього СРСР та Східної Європи).

Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з метою, що не відповідає цілям Фонду або не використовує його умов, він може обмежити або повністю позбавити її права користуватися ресурсами МВФ.

3. Досвід і перспективи співпраці України і Міжнародного валютного фонду

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду після підписання міністром фінансів Г. П'ятаченком 3 вересня 1992 р. Статуту МВФ. Цій події передувала значна підготовча робота, виконана Міністерством фінансів та Національним банком згідно із Законом України від 03.06.1992 р. № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".

Згідно із зазначеним законом Міністерство фінансів України визначено фінансовим агентом, а Національний банк України - банком-депозитарієм будь-яких сум МВФ на території України.

Україна почала користуватися кредитами МВФ з 1994 року в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах.

Стосовно напрямів використання кредитів МВФ Україною слід зауважити, що значна частина цих коштів пішла на надання кредитів Міністерству фінансів і була використана для обслуговування зовнішнього боргу, фінансування дефіцитів платіжного і торговельного балансів, у тому числі - на закупівлю імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство тощо.

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Допомога МВФ дала Україні змогу підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, запровадити конвертованість гривні за поточними операціями. Збільшення валютних резервів та їх високий рівень служать підтвердженням стабільності фінансової системи країни і підвищує рівень довіри до неї.

Співробітництво МВФ з Україною можна поділити на три основні етапи (табл.1).

Перший свій кредит вона отримала на суму 763,1 млн. дол. США в рамках Механізму системних перетворень (МСП).

Мета цієї позики - надання фінансової підтримки економіці країн, що

Таблиця 1

Основні етапи кредитування	Підсумки співробітництва
Перший етап (1994-1995 рр.)	У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу
Другий етап (1995-1998 рр.)	Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами "Стенд-бай". Головна мета цих кредитів - підтримка курсу національної валюти фінансування дефіциту платіжного балансу
Третій етап (1998-2002 рр)	3 вересня 1998 р. Україна співпрацює з МВФ за трирічною програмою розширеного фінансування, якою передбачено надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 р . термін дії програми продовжено до вересня 2002 р.
Четвертий етап (2003 - до теперішнього часу)	Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями, які передбачають поступове перенесення центру ваги у співпраці з МВФ у площину без кредитних відносин, узгодження головних параметрів економічної політики.

переходили від централізованого планування до ринкової економіки, вона передбачала менше зобов'язань порівняно з іншими програмами. Однак, тривала гіперінфляція і значне падіння виробництва потребували рішучіших і систематичних заходів для досягнення макроекономічної стабільності.

Першу широкомасштабну програму стабілізації і реформ було започатковано в Україні за допомогою МВФ у жовтні 1994 року. Крім траншів, Фонд підтримав реформи однорічною програмою стенд-бай, ухваленою у квітні 1995 року. Завдяки їй Україна отримала майже 700 млн. доларів, або трохи більше половини ухваленого обсягу. В травні 1996 року схвалено іншу програму стенд-бай, фінансування за якою (обсягом 800 млн. доларів) отримано повністю. У рамках цієї програми у вересні 1996 року Україна здійснила грошову реформу та взяла зобов'язання дотримуватися вимог статті VIII Статуту МВФ щодо утримання від обмежень на виконання платежів за поточними зовнішніми операціями у валютній сфері. Третю програму стенд-бай ухвалено в серпні 1997 року. Україна отримала понад 200 млн. доларів (менше

Етапи співробітництва України з МВФ половини ухваленого обсягу) ще до того, як її фіскальна позиція опинилася під інтенсивним тиском через високий рівень дефіциту бюджет та погіршення зовнішньої кон'юнктури. За великим рахунком, три програми стенд-бай поспіль полегшили справу економічної стабілізації. На початок 1998 року рівень інфляції скоротився до менш як 10% на рік, і спад виробництва майже припинився.

Водночас було очевидно, що ці здобутки є ще доволі хиткими, а довготермінова стабілізація і стале зростання потребують упровадження глибших структурних реформ. Ще в 1996 р. було започатковано переговори щодо більш довгострокової програми зі значним компонентом структурної реформи. Трирічну програму "Механізм розширеного фінансування" (ЕРР) остаточно схвалили у вересні 1998 року (в 2001-му строк дії ЕРР продовжено на рік), коли в Україні розпочалася важка фінансова криза, частково спричинена подіями в сусідній Росії. Із загальної суми фінансування (2,5 млрд. доларів) до закінчення дії програми 3 вересня 2002 року впродовж 1998-2001 рр. отримано близько 1,5 млрд. доларів. Проте масштабний та амбітний план структурних заходів за програмою було запроваджено лише частково - кілька разів її дію призупиняли.

Україна зобов'язалася оптимізувати оподаткування фізичних осіб, зменшити податковий тиск і, відповідно, скоротити статті витрат бюджету, прийняти нову редакцію Закону України "Про банки і банківську діяльність", приватизувати енергокомпанії, ліквідувати пільги для населення з оплати житлово-комунальних послуг, здійснити реконструкцію вугільної промисловості, АПК, провести адміністративну реформу, зменшити пільги з ПДВ, погасити заборгованість держави з ПДВ, знизити податок на експорт соняшнику.

Наша країна була близькою до виконання більшості вимог, закладених у програмі кредитування за МВФ. Було прийнято новий закон України "Про банки і банківську діяльність", Митний кодекс. Уряду Ющенка вдалося суттєво збільшити платежі в енергетиці й розпочати активну приватизацію енергокомпаній. Однак у подальшому економічні й адміністративні реформи були призупинені. Зупинився процес скасування пільг з ПДВ, збільшилась заборгованість щодо його повернення. Україна одержала трохи більше 2/3 запланованого обсягу коштів.

Попри окремі проблемні питання, показники макроекономічного розвитку України протягом 2000-2002 років значно поліпшилися: низький рівень інфляції, стабільне економічне зростання, суттєве позитивне сальдо рахунку поточних операцій, зростання обсягів міжнародних резервів. Успішна реструктуризація боргу перед офіційними та приватними кредиторами, проведена в 2000-2001 pp. у тісній співпраці з Фондом, вирівняла графік обслуговування українського зовнішнього боргу.

Україна отримала також важливу технічну допомогу МВФ. У податково-бюджетному секторі допомога зосереджувалася на системі адміністрування податків (включаючи адміністрування податку на додану вартість), запровадженні сучасного казначейства, систем управління боргом і соціального захисту. Головну увагу Фонд приділив створенню простих, прозорих та справедливих податкової і бюджетної систем з урахуванням міжнародного досвіду. Україна досягла важливого прогресу в галузі фіскального управління (особливо щодо впорядкування бюджетного процесу, контролю за видатками і скасування розрахунків у негрошовій формі). Водночас деякі завдання - оптимізація податкових привілеїв і спеціальних податкових режимів, поліпшення системи адресної соціальної допомоги - виявилися надто складними і все ще залишаються невирішеними.

Що стосується грошово-кредитних питань, то МВФ надавав активну допомогу в галузі бухгалтерського обліку центрального банку, монетарних операцій, банківського нагляду і реструктуризації. Фонд надавав також консультації щодо правових основ цих операцій, зокрема в контексті ухвалення законів "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність". У 2002 році експерти МВФ та Світового банку провели детальне дослідження фінансової системи України в рамках Програми оцінки фінансового сектора (F5AP).

Закінчення для України 3 вересня 2002 року кредитної програми за Механізмом розширеного фінансування ставить перед нею необхідність визначення подальших форм співпраці з МВФ.

Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями, викладеними у посланні Президента України до Верховної Ради України "Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2010 роки: європейський вибір", які передбачають поступове перенесення центру ваги у співпраці з МВФ у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів економічної політики.

За умови збереження політики залучення кредитних коштів МВФ Україна може розраховувати на відкриття нової програми Stand-by або програми "запобіжний Stand-by". Вони спрямовані на розв'язання короткострокових проблем із платіжним балансом країн-членів МВФ.

Необхідною умовою відмови від кредитних коштів МВФ є залучення компенсуючого фінансування від Світового банку, макрофінансової допомоги ЄС або, у разі потреби, розміщення боргових зобов'язань України на світових ринках капіталу. Перехід до співробітництва без залучення кредитів Фонду може бути здійснений шляхом запровадження програми після програмного моніторингу (ГІГІМ) чи програми експертного нагляду (ПЕН) з боку МВФ.

ППМ запроваджується для країн, заборгованість яких перед МВФ перевищує 100% їхньої квоти, і завершується, коли сума боргу стає нижчою від вказаної межі. Головна мета ППМ полягає у жорсткому контролі експертами МВФ політики згаданих держав для запобігання заходам, які б могли призвести до кризових ситуацій в економіці та спричинити відтягування погашення заборгованості перед МВФ. Першими під дію згаданої програми потрапили країни, які постраждали внаслідок азійської фінансової кризи, - Корея, Філіппіни, Таїланд. На момент запровадження ППМ заборгованість цих країн становила 170240% їхньої квоти [13]. Країни-члени МВФ намагаються уникнути ППМ, оскільки її запровадження призводить до появи негативних очікувань в інвесторів, міжнародних кредиторів та донорів щодо перспектив розвитку економіки і створює враження передкризового стану країни

ПЕН являє собою неофіційну угоду між урядом країни-члена та МВФ, метою якої є підтримка діалогу з питань макроекономічної політики, підтвердження потенційним кредиторам і ведення виваженої економічної політики в державі.

Найприйнятнішою формою співробітництва України з МВФ у подальшому є ПЕН. Однак прямий перехід до цієї програми пов'язаний з певними ризиками. Головний з них - позиція України в МВФ. Так, наприкінці 2002 року заборгованість України перед Фондом становила 1379,99 млн. СПЗ [13], або 106 % квоти нашої країни. Тому МВФ матиме підстави нав'язати Україні ППМ, що негативно вплине на інвестиційний імідж нашої держави та на вартість запозичень на світових фінансових ринках. Додатковим ризиком може бути погіршення зовнішньої кон'юнктури для українського експорту протягом 2003-2006 років, внаслідок чого сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може стати негативним. Відносини з МВФ мають реалізовуватись на безкредитній основі. Поступова їх трансформація може бути здійснена шляхом започаткування програми "запобіжний Stand-by", в межах якої Україна матиме змогу отримувати кредитні кошти Фонду тільки у разі необхідності.

Співробітництво з міжнародними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Ефективна участь у світогосподарських зв'язках так чи інакше пов'язана із співробітництвом з МВФ. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення. МВФ являє собою в цьому плані важливий інструмент, який може бути використаний для подальшого розвитку міжнародного економічного співробітництва.

4. Світовий банк як група кредитно-фінансових установ та основні його напрямки співробітництва з Україною

Світовий банк - багатостороння організація, яка складається з п'яти тісно пов'язаних між собою установ, тому досить часто їх називають Групою Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції" та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) (рис 1).

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності у країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.

Як свідчать представники Світового Банку, за результатами його діяльності протягом 50 років завдяки підтримці понад 5000 проектів у 140 країнах на 50% подовжилась тривалість життя у низці країн, удвічі збільшився розмір прибутку на душу населення, залучено до школи додатково 25% дітей [14, с 213].

Усі організації Групи Світового банку є спеціалізованими агентствами ООН і мають власні статути та самостійне членство.

Група єдина й організаційна." практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

Рис. 1. Склад Групи Світового банку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Історично першою кредитною організацією Групи Світового банку став Міжнародний банк реконструкції і розвитку, міжнародний інвестиційний інститут, створений з метою:

· сприяння реконструкції і розвитку економіки країн-членів через надання їм довгострокових кредитів;

· заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь у позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

· сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і підтримці рівноваги платіжних балансів через заохочення міжнародних капіталовкладень з метою поліпшення умов праці і рівня життя країн-членів Світового Банку.

Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени Міжнародного валютного фонду. Сьогодні до числа учасників банку входить 182 країни, у тому числі Україна з 1992 р. Нині Світовий Банк надає технічну та фінансову допомогу більш ніж 100 країнам світу. Кредити надаються тільки урядам, відповідно, їх центральним банкам для фінансування великих проектів, але обов'язково під гарантію урядів.

Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства, тобто в галузі, які є відносно малорентабельні з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається. Але без розвитку цих галузей неможливий економічний розвиток у цих країнах.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15-20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Поточна кредитна ставка в середньому становить 7,6%. Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит. Ці відсоткові ставки залежать від наявних у Світовому Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, від нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих позик та додаткових пожертвувань економічно розвинених країн. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект, оскільки його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержували кредити від МБРР.

У розробці та здійсненні проектів Світового Банку беруть участь близько 7 тис. фахівців із більш як 100 країн світу з досвідом роботи у різних галузях економіки. Щороку МБРР дає згоду на фінансування понад 100 проектів та програм, загальна вартість яких перевищує 15 млрд. дол. США [2].

Якщо країни не виконує своїх зобов'язань перед Світовим Банком, за рішенням більшості членів Ради керуючих вона повинна припинити своє членство у банку на один рік. Автоматично припиняють членство у банку й ті країни, що їх виключають з Міжнародного валютного фонду. За всю історію існування банку за хронічне невиконання своїх зобов'язань лише одна країна - Чехословаччина - була виключена з числа його членів у 1954 р., і тільки в 1990 р. вона повторно вступила до Банку.

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту - 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд. дол. США, становить 0,8 % капіталу банку), що дає можливість залучити іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) - була створена в 1960 р. як філія МБРР з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на більш привабливих умовах, ніж ті, що надає МБРР. Оскільки МАР має свій Статут і фінансову базу, то, здавалось би повинна бути незалежною, однак фактично вона виступає в ролі фонду ресурсів, яким керує МБРР.

Членами МАР є 160 країн, які поділяються на дві групи: до першої належать 26 економічно розвинутих країн; до другої - 134 країни, що розвиваються і країни з перехідною,економікою.

Для отримання кредитів від цієї міжнародної організації країна повинна відповідати таким критеріям:

1) річний дохід на душу населення повинен не перевищувати 135 дол. США;

2) надзвичайно великі труднощі з платіжним балансом і відсутність перспектив самостійного розв'язання проблеми;

3) достатня економічна, фінансова і політична стабільність у країні -для того, щоб, довгострокові кредити отримані на цілі розвитку виправдали свою мету використання;

4) необхідно, щоб країна сама передусім прагнула розвиватися і впроваджувала відповідну економічну політику.

Джерела фінансування МАР формуються із:

· переказів частини прибутку МБРР;

· внесків країн першої і частково другої груп;

· повернутих сум раніше наданих кредитів.

Переважно ресурси МАР формують за рахунок "донорів", країн першої групи. Частка "великої сімки" становить 80 % загальної суми внесків.

МАР надає безпроцентні кредити (за винятком невеликої суми для покриття адміністративних витрат - 0,75%) строком на 35-40 років в національній валюті держави. Погашення основної суми починається після закінчення 10-річного пільгового періоду. Протягом наступних 10 років погашається по 1% суми кредиту на рік і протягом решти 30 років - по 3% на рік.

МАР так само, як МБРР, надає кредити урядам та приватним організаціям найбідніших країн, що розвиваються, під гарантії уряду. Кредити спрямовуються переважно в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Також МАР сформувала Фонд для скорочення боргів найбідніших країн у сумі 100 млн. дол. США. Всього за роки свого існування МАР реалізувала понад 3 тисячі проектів, надавши позики на суму 115,9 млрд. дол. США. Тільки за 1999 фінансовий рік було надано 0,8 млрд. дол. США на підтримку 145 нових проектів у 53 країнах [14, с 282].

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - була створена в 1956 році з метою сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного бізнесу у виробничій сфері. До складу МФК входить 174 країни.

Джерелами фінансування виступають:

· внески членів до статутного капіталу;

· кошти від повернення кредитів;

· кошти, залучені на міжнародних фінансових ринках;

· 20% коштів, позичених у МБРР.

МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в індустріальних країнах. У слаборозвинутих країнах важче одержати кредит через високу кредитну ставку. Привабливою стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали коштів з інших джерел. Звичайно, МФК фінансує не більше як 20% загальної вартості проекту, решта коштів відшукуються за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

У 1961р. МФК отримало право безпосередньо вкладати свої ресурси в акції підприємств у країнах, що розвиваються. На відміну від МАР і МБРР, Статут МФК дозволяє їй брати участь в акціонерному капіталі підприємств і надавати довгострокові позики без гарантії уряду.

Позики надаються строком на 3-15 років з пільговим терміном до чотирьох років в основних валютах. Пріоритетними для інвестування є підприємства виробничої сфери. Обсяги фінансування індивідуальних проектів найчастіше становлять 10-20 млн. дол. США.

Крім діяльності, зорієнтованої на заохочення приватних капіталовкладень, МФК в останні роки активізувала зусилля у сфері технічної допомоги, тобто вона надає урядам країн-членів консультативну допомогу в питаннях підвищення економічної ефективності іноземних інвестицій, розробки законодавчої бази з цих питань.

У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо.

З початку діяльності в Україні МФК зосередимо зусилля на двох основних напрямках роботи: консультаційні послуги і технічна допомога.

З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консультування центральних органів влади з питання формування політики розвитку малого і середнього бізнесу, з іншого - створення спеціальних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницькому, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) - засновано в 1988р. як організація групи Світового банку, юридично і фінансово незалежна від МБРР. Членом БАГІ може бути будь-яка країна-член МБРР і Швейцарія.

Метою створення цієї організації було сприяння надходженню інвестицій у країни, що розвиваються. Основні цілі, які стоятимуть перед БАГІ:

1) сприяння збільшенню припливу інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, у т. ч. страхування, за некомерційними ризиками;

2) здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;

3) надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

У рамках БАГІ створена служба інвестиційного маркетингу для надання країнам-членам допомоги у маркетинговій діяльності для забезпечення інвесторів необхідною інформацією, здійснення заходів щодо залучення іноземних інвесторів.

Однак основним видом діяльності є гарантування інвестицій. Воно пропонує чотири основних типи гарантій від втрат, пов'язаних з такими явищами:

· неконвертованістю місцевої валюти, яка зумовлює неможливість

переведення її в іноземну валюту і вивезення за межі країни;

· експропріацією власності - захистом від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції;

· воєнними діями або громадськими заворушеннями, які ведуть до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства, або створення перешкод для його діяльності;

· відмова від зобов'язань за контрактом або його порушення з боку країни перебування щодо іноземного інвестора, коли останній не має можливості звернутися до суду з приводу порушення або розірвання контракту.

Гарантії надаються тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій - 15-20 років за прямими інвестиціями, за позиками - понад три роки.

Максимальний ліміт покриття - 50 млн. дол. США за один проект. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25 % до 1,25 % за кожні 100 доларів вартості гарантії.

Джерелом фінансування є статутний капітал, який нині становить понад 1 млрд. доларів США. За час свого існування агенції було видано понад 300 гарантій на загальну суму 5,5 млрд. дол. США [14, с. 286].

Україна стала членом БАГІ 19 липня 1994 року. В Україні БАГІ співпрацює з Державною кредитно-інвестиційною компанією, опікуючись фондом передекспортних гарантій для заохочення інвестицій в АПК.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) -заснований в 1966 році.

Головна мета створення - сприяння припливу іноземних капіталів шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Однак необхідно зазначити, що МЦВІС не є кредитною організацією у прямому розумінні слова. Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення та арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦВІС виносить аргументоване рішення на користь однієї зі сторін, така процедура має назву арбітражу. Сьогодні членами МЦВІС є 131 країна.

5. Світовий банк та основні його напрямки співробітництва з Україною

Діяльність Світового банку в Україні була започаткована 3 вересня 1992 року, коли міністр фінансів України Г. П'ятаченко підписав оригінал Статуту МБРР на церемонії у Державному департаменті США. Україна стала 167-м членом Світового банку.

Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України сьогодні.

За кваліфікацією Світового банку, Україна як країна із середнім рівнем доходів належить до третьої категорії країн. Для країн цієї категорії строк погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, протягом яких сплачуються лише відсотки. Проценти за позиками Світового банку, які до цього часу залучені Україною, сплачуються за плаваючою ставкою, яка приблизно становить 6,5 % річних. Державний борг України на 1 січня 2000 р. перед Світовим банком дорівнює 2,0 млрд. дол. США, або 16% усього зовнішнього державного боргу України. Загальна сума зарезервованих для України коштів на 1 липня 2001 року перевищила 3 млрд. дол. США, але виділення близько 0,4 млрд. дол.

США було відмінено у зв'язку з невирішеністю деяких організаційних питань [3].

За даними Рахункової Палати, з моменту здобуття Україною членства у МБРР портфель діючих і завершених проектів, що фінансуються за рахунок коштів позик МБРР, складається із 17 проектів на загальну суму 2,8 млрд. дол. США.

6. Основні проекти Світового банку в Україні

Першою позикою, наданою нашій країні після її вступу до цієї кредитно-фінансової організації, була позика на підтримку програми реформ у розмірі 27 млн. дол. США строком на 17 років, причому протягом перших п'яти років Україна мала сплачувати тільки стандартну плаваючу процентну ставку 7,43 %. За проектом позики, залучаються також загальні кошти на умовах гарантів інших фінансових організацій загальним обсягом близько 17 млн. дол. США.

Проект реабілітаційної позики загальним обсягом 500 млн. дол. США почав впроваджуватись наприкінці 1994 року. Перший транш у розмірі 100 млн. дол. США був використаний на сплату боргів за газ Туркменистану. Основне призначення проекту - підтримка реалізації основних економічних реформ (лібералізація цін торгівлі, приватизація підприємств державної власності, реформи в сільському господарстві, енергетиці, підтримка макроекономічної стабілізації).

Нині Світовим банком в Україні здійснюється такі програми: Проект фонду соціальних інвестицій, Проект здійснення контролю за туберкульозом і СНІДом, Проект розвитку приватного сектора, Програма модернізації державної податкової служби, Проект видачі державних актів на право власності на землю в сільській місцевості і Проект "Україна - розвиток через Інтернет". Передбачається, що ці програми дадуть змогу досягти істотних зрушень в основних напрямках реформ і соціальної злагоди.

Позика на кредитування муніципального розвитку (2004 фінансовий рік, кредитування за гнучкою схемою на загальну суму 150 млн. дол. США) сприятиме підвищенню фінансової дисципліни та розвитку необхідного кадрового потенціалу на рівні міст. Позика на реформування сектора енергетики (2005 фінансовий рік, кредитування за гнучкою схемою на загальну суму 250 млн. дол. США) допомога консолідації реформ у кількох сферах (електроенергетика, вугільна та газова промисловість) і розроблятиметься так, щоб відповідати темпам перетворень у різних сферах цього сектора. Два пілотні проекти розраховані на розв'язання конкретних завдань поглиблення інтеграції в європейський простір.

Проект фінансування та довгострокового кредитування села (2004 фінансовий рік, кредитування за гнучкою схемою на загальну суму 250 млн. дол. США). Основна увага цього проекту приділятиметься довгостроковому кредитуванню села, але він має й ширше значення, сприяючи наданню довгострокових кредитів в усіх галузях економіки.

Уже досягнуто попередньої угоди про виділення Україні Світовим банком позики, призначеною і для реконструкції вугільної промисловості в загальній сумі майбутнього кредиту в розмірі 300-400 млн. дол. США. Передбачається, що кошти буде виділено на 17 років з відстрочкою погашення боргу протягом 5 років під 7,52 % річних. Реструктуризацію галузі планується здійснити трьома етапами. На першому накреслено закрити три збиткові шахти, на другому - 22. Третій етап передбачає санацію шахт з низькими виробничо-технічними показниками.

Стратегія допомоги Світового банку Україні на період 2004 - 2005 років ґрунтується на досвіді останніх років та на аналізі різних варіантів подальшого поступу у реформуванні в Україні.

Упродовж наступного чотирирічного періоду в Україні відбудуться важливі події, які визначають політичну й соціальну еволюції країни, та місце, яке вона посідатиме у світі. На нашу державу упродовж періоду наступної стратегії допомоги Україні чекають нові завдання й можливості як у внутрішній діяльності (внаслідок президентських виборів та очікуваних змін у внутрішній політиці і ставлення до реформ), так і в міжнародній (з огляду на нову ситуацію, зумовлену розширенням ЄС, та зміну міжнародної ситуації загалом).

Мета пропонованої стратегії - підтримати європейський вибір України, забезпечуючи інституційний розвиток, що стимулюватиме створення сприятливого для підприємницької діяльності середовища та широкого залучення громадськості до роботи органів влади, а також дбайливого реагування владних структур на потреби населення.

Відповідно до базового сценарію загальна сума нових зобов'язань МБРР може сягнути 2,4 млрд. дол. США упродовж 2004 - 2007 фінансових років. Підтримка бюджету надаватиметься у формі серії однотраншевих Програмних системних позик (одна операція на суму 250 млн. дол. США у 2004 фінансовому році та до трьох операцій на суму 300 млн. дол. США кожна у 2005, 2006, 2007 фінансових роках.

Уряд України планує й надалі використовувати багаторічний досвід роботи Світового банку як глобального партнера у справі розвитку для формування ефективних програм і проектів, які враховують світову практику й допомагають диверсифікувати джерела економічного зростання. Сьогодні в кредитному портфелі Представництва Світового банку в Україні - приблизно 40 проектів, які перебувають у стадіях розробки та впровадження, іноді у співпраці з іншими багатосторонніми агенціями та донорами.

Регіональні фінансово-кредитні установи

Регіональні та національні банки розвитку мають на меті фінансування тих самих видів діяльності, що їх фінансує і Світовий банк, а саме - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні.

У 60-ті роки XX століття розпад колоніальної системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведення індустріалізації, поширення регіонального співробітництва та економічної інтеграції. Для проведення індустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які охоплюють велику кількість країн, розташованих на одному з континентів.

Вирішуючи специфічні проблеми валютно-кредитних відносин на регіональному рівні, ці установи формують ресурси для своєї діяльності з власного капіталу та позик, які вони отримують на міжнародних, а часто і на національних ринках капіталу. Регіональні банки надають головним чином довгострокові кредити на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм й міжнародних проектів допомоги країнам, що розвиваються. Фінансування проектів регіональними банками розвитку надається на більш пільгових умовах, ніж звичайні ринкові. Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й достатньо розвинутих країн, які виконують функцію донорів.

До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім належать Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР).

У межах Європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ - Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Країнами Чорноморського басейну (куди входить і Україна) засновано Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР).

Міжамериканський банк розвитку (МаБР) - кредитний інститут, створений у 1959 році з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. В нього входить 26 латиноамериканських держав, США, Канада, Японія й 14 країн Західної Європи.

Головними завданнями Банку є надання фінансової й технічної допомоги країнам Латинської Америки у будівництві невеликих підприємств провідних галузей виробництва країн-членів.

Банк організований у формі акціонерного товариства з капіталом 850 млн. дол. США. Поряд з акціонерним капіталом він має у своєму розпорядженні групу фондів, що входять до нього. Ці установи перебувають під технічним керівництвом банку. Ресурси банку формуються з внесків країн-членів та позичених коштів, що мобілізовані на ринках позичкових капіталів.

Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам на звичайних і пільгових умовах, а також гарантії за урядовими кредитами. За роки свого існування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам "великої трійки" - Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Кредити МаБР мають цільове призначення, а саме основна їх частина спрямовується в енергетику, сільське господарство, гірничу та переробну, легку та харчову галузі промисловості, а також інфраструктуру. Процентна ставка за кредитами дорівнює в середньому 10 %, строк кредитів - від 10 до 15 років. Джерелом пільгових кредитів є спецфонди, за рахунок яких фінансуються проекти, що особливо важливо із соціального погляду, але нерентабельні або малорентабельні з фінансового. Строк погашення цих позик - 15-40 років під знижені відсотки в межах 2-4 % річних.

Африканський банк розвитку (АфБР) був заснований в 1964 році. Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Спочатку, згідно зі Статутом банку, його членами мали бути лише африканські держави, але гостра нестача коштів зумовила залучити й деякі розвинуті країни до формування капіталу. На сесії ради керуючих АфБР у 1978 р. було прийнято рішення про залучення до банку неафриканських країн з метою збільшення статутного капіталу, але за умови, що їм належатиме не більше як 1/3 загальної суми статутного капіталу, керівництво залишається у регіональної ради керівників, а кредити надаються тільки африканським країнам.

Основною метою створення АфБР є сприяння економічному й соціальному прогресу африканських країн.

Ресурси банку складаються із внесків, переважну частку яких дають розвинуті країни. За розмірами капіталу АфБР - найбільший серед регіональних банків розвитку. Найбільша квота у статутному капіталі АфБР: США - 17,0%, Японія- 14,0 %, Німеччина- 10,5 %, Франція й Канада - по 9,0 % [9, с 189].

Претендувати на одержання позик Банку мають право лише уряди країн-членів АфБР. Підприємства країн Африки можуть одержати позики тільки за умови обов'язкового гарантування їх урядом своїх країн.

Строки погашення та рівень процента залежить від рентабельності проекту, його важливості для розвитку африканської економіки. Строки надання кредитів - від 5 до 25 років, у тому числі пільговий період становить від 1 до 6 років. Крім процентів, банк утримує комісійні: установлену комісію в розмірі 1 % річних та комісію 0,75 % річних з невикористаної частини позики [9, с 572].

Азіатський банк розвитку (АзБР) розпочав свою діяльність у 1968 році. Членами банку є 55 держав, в тому числі 14 неазіатських (наприклад Австралія, США, Канада). Операції банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приділяється саме сприянню розвитку сільського господарства, енергетиці, фінансовому сектору, транспорту і зв'язку, соціальній інфраструктурі.

Кошти банку формують як за рахунок мобілізації фінансових коштів регіону діяльності банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдаватись до позик, розміщувати облігації' та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти у спеціальні фонди.

Банк здійснює довгострокове кредитування як урядів - так і окремих підприємств азіатських країн. Строк погашення кредитів від 10 до 30 років, за пільговими -до 40 років. Пільговий кредит триває від 2 до 7 років залежно від процесу.

У європейському регіоні у валютно-кредитній інституціональній структурі основне місце належить Європейському інвестиційному банку та Європейському банку реконструкції і розвитку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІЕ) - заснований у 1958 році. Він функціонує як фінансово автономна і юридично самостійна організація в рамках ЄС. Членами ЄІБ є 14 держав Європи (членів ЄС), за винятком Франції. Статутний капітал банку становить приблизно 15 млрд. евро.

Основними цілями ЄІБ є надання позик і гарантій на фінансування проектів для менш розвинутих регіонів, для модернізації, реконструкції або конверсії підприємств, розвитку підприємницької діяльності в нових галузях. ЄІБ може залучити кошти на європейському та міжнародному ринках капіталів за рахунок емісії облігацій.

ЄІБ фінансує тільки частину вартості проектів, доповнюючи власні кошти позичальника та інші джерела фінансування. Його позики, як правило, не перевищують 50 % загальної суми вкладених у проект коштів. Банк надає довгострокові позики, строк яких залежить від типу об'єктів і коливається від 7 до 12 років для промислових об'єктів та до 20 і більше років для проектів з розвитку інфраструктури. Також ЄІБ займається консультативною діяльністю, зокрема оцінює проекти через проведення техніко-економічного обґрунтування, визначення потреб у фінансових коштах тощо.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) - має

статус міжнародної фінансової організації з високим кредитним розвитком. Він розпочав свою діяльність у 1991 році, засновниками якого стали 40 країн світу. Україна ввійшла до числа членів ЄБРР 13 серпня 1992 року.

Банк створений спеціально для сприяння економічним реформам та заохочення підприємницької діяльності у країнах Східної та Центральної Європи, в тому числі у країнах СНД і Балтії. Нині він активно допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки та створенні конкурентноспроможної промисловості, розвитку взаємовигідних зв'язків між західно- та східноєвропейськими країнами.

Сьогодні членами ЄБРР є 60 держав світу. Згідно зі Статутом МБРР членами банку можуть бути європейські країни, неєвропейські країни, які є членами МВФ, а також Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) і Європейського союзу (ЄС).

Статутний капітал банку становить 20 млрд. евро. Він розподіляється між членами-країнами відповідно до таких пропозицій: 50 % капіталу належить країнам Європейського Союзу; 13,7 % - країнами Східної та Центральної Європи; 11,3 % - іншим європейським країнам; 10 % -США; 8,5 % - Японії; 6,5 % - іншим країнам світу [2, с 152].

Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших міжнародних банків розвитку, є підтримка ними саме приватної підприємницької діяльності. Статут ЄБРР проголошує, що не менше як 60 % фінансування банку повинно спрямовуватись у приватний сектор.

Кредитні ресурси ЄБРР формуються з власного (акціонерного) капіталу та позичкових коштів, які разом утворюють звичайні ресурси, а також із спеціальних фондів. Із звичайних ресурсів кошти надаються на ринкових умовах для здійснення рентабельних проектів розвитку. Спеціальні фонди призначені для пільгового кредитування малорентабельних галузей соціальної сфери та надання технічної допомоги.

ЄБРР може здійснювати такі види фінансової діяльності:

· кредити для комерційних підприємств з максимальним терміном близько 10 років;

· кредити для проектів у галузі розвитку інфраструктури з максимальним терміном близько 15 років;

· інвестиції у статутні фонди підприємства;

· гарантії;

· участь у підписанні і купівлі боргових зобов'язань. Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн. євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована (зменшена або збільшена). Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн. євро.

Кредити банку підприємствам не повинні обов'язково бути обумовленими гарантіями урядів. Банк, як правило, фінансує не більше як 35% загальних витрат позичальника, але при цьому він зможе допомогти відшукати партнерів на решту коштів.

ЄБРР може фінансувати конкретні індивідуальні проекти і проекти у складі структурних і галузевих інвестиційних програм.

Він перетворився на значного інвестора в країнах Центральної і Східної Європи, а саме на нього припадає приблизно 15 % усіх прямих капіталовкладень в регіоні.

ЄБРР здійснює великі програми з охорони навколишнього середовища в регіонах Балтійського моря, дельти Дунаю, водного середовища Чорного моря.

7. Участь ЄБРР в реформуванні економіки України

ЄБРР відкрив своє представництво у м. Києві в середині 1993 року. Стратегія банку щодо України випливає з його загальних завдань з урахуванням специфіки економічного розвитку нашої країни в сучасних умовах.

Набутий досвід співпраці України з ЄБРР показав ефективність спільної діяльності з підготовки і реалізації проектів у багатьох галузях (транспорт, телекомунікаційний зв'язок, енергетика та енергозбереження, сільське господарство та ін.). Ці зв'язки розвиваються дедалі динамічніше. Україну цілком задовольняють операційні пріоритети ЄБРР, які максимально спрямовані на сприяння розвитку малого і середнього підприємництва, що в нашій країні поки що розвинуте недостатньо.