Кредит у ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Кредит у ринковій економіці



1. Економічна суть кредиту

Кредит (лат «creditum» - позичка, борг; «credo» - вірити) - провідна форма руху позичкового капіталу, що виникла на певному етапі розвитку суспільного виробництва і ринкового обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники.

Продаж товарів у кредит означає лише реальність переміщення споживних вартостей від продавця до покупця. А вартість товарів у боргових зобов?язаннях позичальників набуває ідеального виразу і реалізує себе на основі кредитного механізму обороту суспільного капіталу, що включає такі складові елементи: принципи кредитування, кредитне планування й планування та способи кількісного регулювання кредиту.

За економічною суттю і механізмом функціонування кредит є складною і однією з найдавніших категорій товарно-грошових відносин. Прагнення з?ясувати значення кредиту для прискорення суспільного прогресу впродовж багатьох століть породжували пильну увагу людей і дискусії серед вчених. Але й нині точне визначення економічної суті і ролі кредиту ще не вироблено. Виникнувши ще понад 3000 pp. до н.е., кредит вдосконалювався одночасно з розвитком обміну грошей і товарного виробництва. Історичними етапами з?ясування економічної суті кредиту стали:

1) ототожнення кредиту з довірою кредитора до боржника;

2) кредит, як мінова вартість, що складається з двох частин - передачі цінностей та їх повернення;

3) кредит, як тимчасове користування позичальником цінностями кредитора;

4) лише пізніше кредит стали ототожнювати з механізмом взаємодії з економічним середовищем, що відповідає сучасним уявленням про механізм реалізації кредитних відносин.

Загалом сучасне тлумачення кредиту зводиться до наступного.

Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб?єктами у зв?язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Лише пізніше кредит стали ототожнювати з механізмом взаємодії з економічним середовищем, що відповідає сучасним уявленням про механізм реалізації кредитних відносин. Основними ознаками поняття «кредитних відносин» є:

* учасники кредитних відносин мають бути економічно самостійними власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися, функціонувати на основі самодостатності й самоокупності, нести економічну відповідальність за своїми зобов?язаннями;

* кредитні відносини є добровільними і рівноправними;

* кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають;

* кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв?язку з рухом вартості;

* нееквівалентність кредитних операцій (Г - Г") значно посилює роль платності в їх механізмі реалізації. Плата за кредит компенсує кредитору втрати від передачі його коштів у чуже використання і можливі втрати на випадок неповернення позики;

* кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення відданої в борг вартості і сплати відсотків вони зникають. Але на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно, як безперервний рух вартості в процесі задоволення потреб розширеного суспільного відтворення. Вивільнені кошти з однієї кредитної операції вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи із тими самими, але з приводу інших сум вартості;

* безперервність і платність кредитних відносин визначають їх здатність до капіталізації. Внаслідок чого формується особлива самостійна форма капіталу - позичковий капітал.

В процесі вивчення кредитних відносин і механізмів реалізації кредиту студенти повинні з?ясувати суть кредиту, його місце і роль в системі ринкової економіки, оволодіти принципами його реалізації, з?ясувати особливості сучасних форм кредиту та їх функції, ознайомитись з еволюційним процесом розвитку і вдосконалення кредитування та формами використання кредитних грошей, навчитися визначати межі кредиту, давати кількісну та якісну оцінку процента за кредит, обґрунтувати необхідність розвитку кредитних відносин в Україні.

2. Межі кредиту

Межі кредиту визначаються таким рівнем розвитку кредитних відносин, в якому процес реалізації кредиту врівноважує попит і пропозицію на кредитні ресурси в умовах стабільної, помірної і доступної для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки. На мікроекономічному рівні межі кредиту визначаються: а) обсягами попиту на кредит з боку позичальників за номінальної ставки банківського кредиту і доступної ринкової ставки позичкового процента; б) характером коливання потреб позичальника в основному й оборотному капіталі; в) станом забезпеченості позичальника власним капіталом й ефективності його використання; г) ефективністю і окупністю проектів, на реалізацію яких позичаються кошти. За таких умов динаміка банківського відсотка стає основним показником дотримання і порушення меж кредиту. Суб?єктивні спроби підвищити рівень кредитування неминуче ведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів і негативних наслідків для окремих підприємств і економіки в цілому. І навпаки, швидке зростання банківського відсотка свідчить про недостатньо пропозицію кредиту, тобто порушення меж кредиту і недокредитування економіки.

Макроекономічний рівень меж кредиту охоплює об?єктивний обсяг кредитних вкладень в економіку в цілому, охоплюючи усі індивідуальні мікромежі кредиту. Він формується під дією обсягів і темпів зростання ВВП, структури і рівня розвитку фінансової системи і стану державних фінансів, цілей і методів реалізації державної грошово-кредитної політики, розвитку ринкових відносин тощо.

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці:

Позичальники	Як правило, ними виступають суб?єкти господарювання, що тимчасово потребують додаткових ресурсів
Кредитори	Переважно банківські установи, кредитно-фінансові заклади, суб?єкти господарювання
Кредитні ресурси	Гроші, надані в позику позичальником, використовуються як капітал (на виробничі потреби). Тимчасово вільні матеріальні цінності
Джерело позичкового процента	Прибуток, що отриманий від використання позичених коштів
Мета використання кредиту	Як механізм ефективного перерозподілу капіталів у суспільному виробництві для вирівнювання норми прибутку

За допомогою кредиту відбувається стимулювання економічного зростання, забезпечується перелив капіталу у найефективніші сфери господарського життя суспільства, підвищується ефективність грошового обігу. Він є важливим інструментом державного регулювання економічних процесів.

Поглиблюючи знання, студенти мають з?ясувати особливості фінансової і кредитної сфер грошового обороту, оволодіти фінансовими і кредитними методами перерозподілу коштів, оцінювати переваги і недоліки кожного з них та знати сфери їх застосування. Механізм кредитування склався історично на основі неспівпадіння періодів виробництва і реалізації виробленої продукції, розривів у часі надходження і видатків товаровиробників, сезонності виробничих і збутових періодів. Внаслідок цього у одних товаровиробників тимчасово вивільняються кошти, а в інших виникає нагальна потреба у додаткових ресурсах для задоволення потреб підтримання безперервності виробничих процесів. Так на основі реальних процесів склалася система мобілізації тимчасово вільних коштів та їх спрямування туди, де склалася тимчасова нестача або виникла потреба у додаткових коштах на розширення виробництва і реалізації товарів, що в сукупності складає економічну суть одного з найскладніших понять - кредиту.

Студенти мають засвоїти, що передумовами виникнення кредитних відносин були достатньо високий рівень розвитку продуктивних сил і товарного виробництва, що забезпечило високу ефективність господарювання економічних агентів і сформувало високу довіру взаємовідносин між ними. Можливості для використання чужої власності у господарському обороті іншого суб?єкту економічних відносин сформувалися на основі здатності капіталу в процесі свого руху розділятися на капітал-власність, який і породив суб?єкта кредитних відносин - кредитора, та капітал-функцію, що творить позичальника.

Кредитором стає суб?єкт кредитних відносин, який надав позичку іншій особі у тимчасове використання. Джерелами позички можуть бути як власні, так і позичені кошти. На певному етапі розвитку кредитних відносин кредитні функції зосередилися у спеціалізованих фінансових закладах - банках, які здатні акумулювати тимчасово вільні кошти багатьох кредиторів.

Позичальником виступає той суб?єкт кредитних відносин, який отримав позичку. Ним може стати будь-яка юридична або фізична особа, яка потребує додаткових коштів. Економічна роль позичальника суттєво відмінна від функції кредитора. Насамперед позичальник не є власником позичених коштів. Отриманням кредитованих цінностей він лише реалізує право тимчасового їх використання. На основі цього склалися загальні принципи кредитування: поворотності, строковості, платності, забезпеченості, цільовий характер використання позички і диференційований підхід до позичальників.

Взаємодія кредитора з позичальником виникає навколо позиченої вартості, яка стає об?єктом кредиту, має бути наявною і фактично передаватися у розпорядження і використання позичальника. Позичена вартість є реальною величиною у формі грошової суми, товарів, виконаних робіт чи наданих послуг і має бути збережена, але не в первісній формі, а за своїм обсягом. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником. Це стосується і вживання позиченої вартості на виробничі цілі і на особисте споживання. Їх взаємодія на основі передачі і повернення кредитованих ресурсів сформувала механізм захисту інтересів кредитора та забезпечила дієздатність кредитних відносин.

Принципи кредитування - це визначальні правила поведінки банку і позичальника в процесі реалізації кредитних операцій.

Основні принципи банківського кредитування:

Назва принципу кредиту	Економічний зміст принципу
Строковість	Повернення позики в строки, що передбачені кредитною угодою
Довершеність	Надання позики чужої власності у тимчасове кредитування позичальника і повне повернення вартості основного боргу
Платність	За користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму у вигляді процентів
Цільовий характер	Вкладення позичених коштів у конкретно вказані господарчі процеси
Забезпеченість	Відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позикою
Диференційований підхід	Практично, індивідуальний підхід до визначення величини позичкового процента для будь-якого позичальника

На основі дотримання принципів кредитування виник особливий кредитний механізм, який включає також кредитне планування і управління кредитом, умови і методи кредитування, способи їх кількісного регулювання. В умовах інфляційної нестабільності кредит і механізм його реалізації здатний стати провідним структурним елементом антиінфляційного комплексу заходів досягнення стабільності грошей і економіки.

Реалізація норм кредитного процесу здійснюється на основі наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод за тимчасово позичену чужу власність, чіткого виконання взятих зобов?язань, економічної відособленості суб?єктів кредитних відносин як власників, що володіють юридичною самостійністю і функціонують на основі комерційного розрахунку, співпадіння економічних інтересів кредиторів і позичальників.

Особливостями кредиту, що відрізняють його від інших економічних категорій, є:

1) позичальник, отримавши кредит, лише реалізує право тимчасового користування наданими коштами чи цінностями (об?єкт кредиту залишається у власності кредитора);

2) суб?єкти кредитних відносин здатні одночасно почергово виступати в ролі кредитора і позичальника;

3) позичальник, щоб отримувати позичку, зобов?язаний пред?явити кредиторові економічні та юридичні гарантії повернення боргу;

4) повернення кредиту (боргу) здійснюється позичальником, а у виключних випадах - третьою особою - гарантом, якщо позичальник неспроможний це зробити сам;

5) конкретний термін повернення кредиту залежить від двох обставин: особливостей і часу кругообігу коштів і ефективної діяльності самого позичальника. Він розраховує, на який час необхідні кошти і коли він зможе нагромадити їх, щоб погасити позику;

6) можливостей кредитора. На який час у нього з?являються тимчасово вільні кошти, які й стають предметом кредитування;

7) характерної рисою кредиту є сплата процентів за користування кредитованими ресурсами як товаром. Формула руху позичкового капіталу має вигляд

Кредитні відносини реалізуються тоді, коли інтереси кредитора і позичальника відносно конкретних параметрів позики співпадають, насамперед цільового призначення, забезпечення терміну та величини процента.

Основна маса кредитів надається під забезпечення. Захист майнових інтересів кредиторів на випадок можливого невиконання зобов?язань позичальника забезпечується у кредитах під заставу чи під фінансові гарантії. Комерційні банки використовують такі форми забезпечення

У кредитних угодах студентам важливо з?ясувати складність функціонування відносин передачі власності одних власників у тимчасове використання на зворотній основі повернення і принципах строковості, платності, забезпеченості, цільового характеру і диференційованого підходу до кожного з позичальників. Внаслідок цього укладання кредитної угоди та підписання кредитного договору є серйозним і відповідальним актом для обох сторін угоди. На цій же основі формується єдність інтересів учасників кредитного процесу, забезпечується безперервність їх виробничо-збутової діяльності і можливості розширеного відтворення.

Історично першою формою кредиту став лихварський кредит.

Категорія «лихварство» походить від давньоукраїнського «лихва» - відсоток - і означає надання в позику грошей під великий процент з метою отримання значного зиску (спекулятивних відсотків). Студентам важливо з?ясувати, що навіть сучасні нерівноправні кредитні угоди відображають залишки принципів лихварського кредиту. Приміром, у 2002 р. комерційні банки надавали кредити українським аграріям під ставку 35% річних відсотків. Заставою кредиту повинна ставати сума вартості майна, що у 2 рази перевищує суму наданого комерційного кредиту. При цьому допускалося, що половину заставної суми можна забезпечити майном позичальника, а решту - врожаєм за ціною: 1 т пшениці вартістю 250-300 грн., що у 2 рази нижча від загальноприйнятої світової ціни. Хоч державні дотації дещо обмежували агресивність цих драконівських ставок, але, як правило, їх не вистачало для всіх позичальників.

Комерційним банкам України операція надання позик, що наближають її до лихварства, має бути неприйнятною. Адже ще у процесі еволюційного розвитку капіталістичного виробництва лихварство втратило свою впливовість, а панівні позиції в кредиті посів позичковий капітал. Важливо зрозуміти суттєві відмінності між цими категоріями та відносинами, що складаються на їх основі. Хоч позичковий капітал у банках набуває грошової форми, але фактично він є відокремленою формою виробничого капіталу (промислового чи аграрного). Він формується в процесі обороту продуктивного і торгового капіталу та трудових заощаджень населення, тому банківський прибуток має стимулювати виробників ефективніше використовувати позичені кошти та запобігати їхньому банкрутству.

В ринковій економіці кредит на основі позичкового капіталу тісно взаємодіє з категоріями «фінанси», «проценти», «товар».

Цей зв?язок можна розглянути на прикладі схеми.



Слід наголосити, що тут рух вартості визначається взаємодією кредиту з іншими економічними категоріями на основі еквівалентного обміну між юридично відокремленими товаровиробниками. Якими б особливими формами не були кредитні угоди, але на завершальній стадії кредитного процесу в них завжди є грошова форма вартості, та й самі кредитні відносини специфічно модифіковані грошовими відносинами.

При цьому у кредитних операціях:

* позичальниками, як правило, виступають суб?єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;

* гроші, що надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

* джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

* кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та як спосіб вирівнювання норми прибутку.

Кредитному процесові властиві: економічність, комплексність, добровільність, свобода вибору партнерів та їх рівноправність, повага прав і обов?язків сторін, взаємовигода та економічна доцільність партнерських відносин. Важливо володіти закономірностями і механізмом руху кредиту на макро- і мікроекономічному рівні, розглядати кредит як динамічно змінюваний процес, починаючи зі стадії формування кредитних ресурсів як позичкового капіталу, далі розміщення нагромаджених засобів і, завершаючи, погашенням заборгованості та сплатою процентів. Важливо з?ясувати економічні межі кредиту, чітко розрізняти суть категорій «гроші» та «позичковий капітал». Механізм руху кредитованих ресурсів доцільно розглянути на прикладі формули:

де Г - грошова позичка; Т - товар у формі виробничого капіталу; В - процес виробництва нової вартості; Т? - новий виріб, що висувається на ринок як товар; Г? - грошова виручка внаслідок реалізації товару; К - позичений капітал; П - прибуток позичальника.

З?ясовуючи еволюційний характер процесу розвитку кредитних відносин, важливо знати місце і роль спеціалізованих кредитно-фінансових закладів у формуванні середньорегіональних і загальнонаціональних ставок позичкового процента, централізованого регулювання кредиту з боку держави та її органів у формуванні високоорганізованої системи безготівкового грошового обігу, становленні ринку позичкових капіталів і використанні кредитних важелів для ефективного регулювання механізму ринкової економіки. Загалом, роль кредиту і сфери його застосування з поглибленням суспільного поділу праці та зростанням масштабів суспільного виробництва постійно зростає. Зокрема, в процесі відходу від обігу повноцінних грошей до паперово-кредитних зростала залежність грошей в обігу від застосування кредитних операцій. Ще важливішою стає роль кредиту в умовах інфляції. Кредитні, операції за цих умов стають основою досягнення стабілізації купівельної сили грошей.

відсоток кредит лізинговий грошовий



3. Функції кредиту

Загалом функція - це специфічне відображення дії. Функціями кредиту в ринковий економіці є специфічні ознаки і дії, які відрізняють кредити від інших економічних категорії і виражають його суть. Функцією кредиту є його робота, що охоплює всі форми й різновиди кредиту і формує його як цілісне явище економічного життя.

Функції кредиту, виражаючи його суть і виділяючи його як самостійне явище економічних відносин, становлять об?єктивні дії та динамічно змінювані процеси, кожен з яких формується стихійно під впливом розвитку самої суті кредиту, тому не можуть залежати від тих чи інших підходів і оцінок окремих авторів.

Перерозподільна функція кредиту полягає у перерозподілі тимчасово вільної вартості одних суб?єктів господарювання у використання в господарському обороті інших на принципах поворотності, строковості і платності. Її дія забезпечує нагромадження тимчасово вільних ресурсів за рахунок заощаджень суб?єктів економічних відносин і розміщення їх серед інших учасників ринкових відносин, не змінюючи форми власності. Перерозподілу піддаються:

* кошти, що тимчасово вивільнені в одних структурних підрозділах суспільного відтворення і спрямовані в інші з метою прискорення обороту суспільного капіталу, сприяння розширенню виробництва;

* тимчасово вільні кошти і заощадження, які шляхом кредитування спрямовуються у галузі і сфери виробництва, що передбачає зростання попиту й прибутків на основі вдосконалення техніки і технології. Це дозволяє зосередити капітал у найефективніших сферах і галузях економіки та оперативно здійснювати переорієнтацію виробництва.

Функція заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками сприяє прискоренню швидкості обертання грошей, економії затрат грошового обігу, дозволяє впроваджувати прогресивні системи розрахунків і коригувати необхідну кількість грошей в обігу та забезпечувати купівельну стабільність грошової одиниці.

З?ясовуючи функції кредиту, студентам потрібно знати дискусійний характер методологічних принципів і підходів у їх визначенні. Зокрема, сутність кредитних відносин і рух кредиту охоплюють наступні етапи: акумулювання ресурсів, розміщення позички, отримання позичених ресурсів позичальником, використання отриманих у кредит ресурсів, вивільнення коштів з господарського обороту позичальника, повернення взятих у позику коштів і, нарешті, отримання кредитором позиченої вартості і позичкового процента. Вивчаючи перерозподільну функцію кредиту і функцію заміщення готівкових грошей кредитними операціями, необхідно зосередитись на універсальності вказаних функцій, їх притаманності усім стадіям кредитного процесу і формам кредиту. Якраз вони надають кредитові загальноекономічну значимість і знаходять відображення у функціях економії затрат обігу, прискорення концентрації капіталу, обслуговування товарообороту і оволодіння досягненнями науково-технічного прогресу тощо. Фактична перерозподільна функція кредиту для ефективного перерозподілу вартості на макро- і мікроекономічному рівнях охоплює не лише економічних агентів, а й галузі та сфери економіки, регіональні утворення і знаходить відображення в глобальному аспекті кредитних відносин.



Використання деякими авторами інших критеріїв і методологічних принципів та підходів творить тривалі дискусії навколо доцільності вказування чисельних функцій, які діють лише в окремих випадках кредиту, охоплюють частину кредитних відносин і властиві окремим стадіям єдиного кредитного процесу. До них відносяться контрольно-стимулююча і акумулююча функції кредиту, функції опосередкування кругообороту фондів кредитними операціями, функція утворення додаткової купівельної спроможності, функція капіталізації вільних грошових доходів (заощадження фізичних та юридичних осіб), функція грошового обслуговування обігу капіталу в процесі його відтворення, функції прискорення концентрації та централізації капіталу, обслуговування інноваційного процесу кредитом, зростання ефективності грошового обігу, макроекономічного регулювання господарських процесів та ін.

Всі вказані функції кредиту важливі для практики в банківській чи іншій сфері фінансово-господарської дії, але мало пов?язані з економічною сутністю кредитного процесу. Їх використання штучно обмежує масштабність дії перерозподільної функції кредиту і функції заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками та, фактично, стає гіршим їх виразом.

Аналогічний підхід застосовано і у визначенні емісійної функції кредиту. З позицій загального процесу розвитку кредитних систем емісійна функція важлива, але її дія вписується у вказану функцію заміщення дійсних грошей кредитними грошима. Вона активно взаємодіє з перерозподільною функцією і фактично є частковим відображенням загальної системи функціонування кредиту.

Не менш дискусійно звучить і контрольно-регулююча функція кредиту. Звичайно, елементи контролю кредитора за ефективним використанням кредитних ресурсів у позичальника - важливий елемент практичної діяльності банків та інших кредитно-фінансових закладів і є важелем для обмеження ризиків неповернення чи несвоєчасного повернення кредиту. Але, приміром, у державному виді кредитори - юридичні і фізичні особи - обмежені у своїх можливостях здійснити контрольно-стимулюючу функцію кредиту. Різними правами і обов?язками володіють суб?єкти кредитування і в інших формах кредиту.

4. Форми і види кредиту

Складність кредитних відносин і багатовікова історична практика розвитку сформували чисельні форми кредиту. Зокрема, в залежності від об?єкту кредитування розрізняють грошову і товарну форми кредиту.

В товарній формі кредитні відносини виникають між продавцями і покупцями за умов отримання товару чи послуги покупцем з відстроченням платежу. Дана форма кредиту охоплює комерційний кредит, який товаровиробники надають один одному у формі продажу товарів і наданні послуг з відстрочкою платежу. Регулюються відносини комерційного кредиту за допомогою векселів та інших платіжних засобів. Погашення комерційного кредиту здійснюється такими способами:

а) оплатою комерційного кредиту боржником за допомогою векселя;

б) шляхом передачі векселя іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ;

в) шляхом переоформлення комерційного кредиту у банківський.

Відродження комерційного кредиту в Україні обмежує монопольне становище банків та дозволяє резидентам самостійно розпоряджатися тимчасово вільними ресурсами, прискорювати збут товарів і зменшувати час перебування капіталу в товарній формі. В ході реалізації Закону України «Про обіг векселів в Україні» втілюються у життя й інші переваги механізму комерційного кредиту: оперативність, технічна простота оформлення, зростання обсягів безготівкового обороту, врегулювання дебіторської й кредиторської заборгованості в рамках договірних відносин і оформлення їх векселем. Водночас зростає взаємозалежність і взаємоконтроль між учасниками кредитних відносин.

Грошова форма кредиту виникає тоді, коли кошти використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші за для отримання прибутку, що набуває форми позичкового капіталу. Основу функціонування грошової форми кредиту становлять закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, коли в окремих учасників економічних відносин з?являються тимчасово вільні кошти, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. Ринок позичкових коштів, зосереджуючи їх у незалежних посередників, надає доступ усім бажаючим до необхідних грошових ресурсів.

За суб?єктами кредитних відносин розрізняють чотири види кредиту:

* комерційний кредит, який надається товаровиробниками один одному у вигляді продажу товарів з відстрочкою терміну платежу, що оформляється переважно векселями;

* банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі. На кредитному ринку банки виступають одночасно і кредиторами і позичальниками;

* державний кредит надається юридичними та фізичними особами державі в особі її центральних (казначейство, міністерство фінансів тощо) та місцевих органів влади. Реалізується Державний кредит у формі емісії та розміщення державних позик;

* міжнародний кредит надається у формі позичкових капіталів однієї країни іншій у тимчасове використання на засадах поворотності, строковості, платності. Суб?єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні кредитно-грошові організації.

За рівнем розвитку і обсягами провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит. З відомих різновидів доцільно розглянути таку класифікацію банківських кредитів.

Види класифікації	Види банківського кредиту
За призначенням	* на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів і обігових коштів) * споживацький кредит (фізичним особам)
За строками користування	* короткострокові (до 1 року) * середньострокові (до 3 років) * довгострокові (понад 3 роки)
За формою забезпечення	* забезпечені заставою (майном, цінними паперами, майновими правами) * гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи) * з іншим забезпеченням (поручительське свідоцтво страхової кампанії) * незабезпечені (бланкові)
За ступенем ризику	* стандартні * нестандартні * сумнівні * незабезпечені * безнадійні
За методами надання	* у разовому випадку * відповідно до відкритої лінії * гарантійні (за потребою із заздалегідь обумовленою датою надання)
За строками погашення	* водночас * на виплату * достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника) * з регресом платежів * після закінчення обумовленого періоду (місяць, квартал тощо)

В умовах ринкової економіки основними видами матеріального кредиту є вексельний і лізинговий кредит.

Вексельними кредитами реалізуються ділові угоди шляхом видачі векселів у розрахунок за поставлені у кредит товари, надані послуги чи виконані роботи. До цієї форми кредиту відносяться ті підприємства, які не володіють значним вексельним кредитом, але, як правило, потребують додаткових оборотних коштів, а продавець товару не бажає надавати комерційного кредиту, бо в нього самого можуть існувати проблеми ліквідності. Провідними формами вексельного кредиту є: по-перше, отримання банківських векселів і наступні розрахунки за їх допомогою; по-друге отримання грошей під заставу векселів; по-третє, дисконт векселів у банках та ін. Головними перевагами вексельного кредиту є його нижча вартість і спрощений механізм отримання.

Лізинговий кредит - це відносини між незалежними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Лізинг відноситься до однієї з форм товарного кредиту, що нині стала в країнах з ринковою економікою провідною формою оновлення основного капіталу. Він охоплює участь трьох суб?єктів: ринкові відносини підприємств, що виготовляють обладнання; орендодавців (лізингові компанії); орендарів (підприємства й організації, які отримують у свій оборот матеріальні цінності на певний час. Здебільшого - це довгострокова оренда, яка передбачає в кінцевому підсумку повернення орендованого майна його юридичному власникові або збереження за ним права власності. За деякими формами лізингу передбачено переважний перехід власності до орендаря. Тут лізингова угода подібна продажу товару на виплату, з тією тільки різницею, що власники змінюються не на початку угоди, а на кінець її виконання.

З цих позицій лізингові угоди є своєрідною формою фінансування капітальних вкладень, які можуть поділятися на два види:

1) Оперативний лізинг, що передбачає використання машин, обладнання тощо з неповною його окупністю. В свою чергу оперативний лізинг охоплює наступні різновиди:

* рейтинг - короткострокові угоди оренди строком від одного дня до одного року без права наступного придбання орендованого майна;

* хайринг - середньострокова оренда, що передбачає здачу майна в найом від одного року до трьох. Цим передбачається багаторазова передача майна, машин і обладнання від одного орендаря до іншого аж до завершення повної амортизації.

2) Фінансовий лізинг - оренда з виплатою протягом точно визначеного періоду сум повної амортизації капітальних вкладень і отримання належного прибутку орендодавцем. Фактично, ця форма лізингу означає кредитування купівлі без обмеження можливості товаровиробників використати власні кошти на додаткові закупівлі матеріалів і сировини з метою розширення виробництва.

Особливості взаємозв?язків між учасниками лізингового кредиту розкриває схема.



5. Взаємовідносини учасників лізингової угоди

Розширення кредитування в процесі зростання збуту забезпечує факторинг.

Факторинг - це різновид товарно-комісійних операцій, пов?язаних з кредитуванням обігового капіталу клієнта, що вимагають інкасування його дебіторської заборгованості, кредитування і гарантію від кредитних і валютних ризиків. Факторингові операції (від англ. factor - комісіонер, посередник) означають продаж неоплаченого рахунку з передаванням прав вимоги погашення боргу і негайною оплатою боргового зобов?язання. В результаті цього клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку грошові кошти розміром 80-90% суми боргу. Залишок 10-20% суми боргу банк тимчасово депонує до погашення боргу, після чого і у відповідності до умов угоди привласнює як плату за кредит. Цим авансуються боргові кошти клієнта і прискорюється швидкість обертання його капіталу. Впровадження факторингу в кредитно-фінансову сферу України стимулюватиме обіг грошей і товарів, знижує ризик неплатежів й інші економічні та фінансові ризики підприємств.

В сучасних міжнародних розрахунках все частіше використовуються операції кредитування експортерів на основі форфетингу.Форфетинг - це безоборотний дисконт пакету векселів однієї дати видачі, але різних строків погашення, шляхом купівлі їх комерційним банком у експортера. Пред?явника векселів для безоборотного їх врахування і отримання дисконтової суми, називають форфетистом, а банк - форфетором.

Рух вартості в сфері товарного обміну, що визначає зміст кредитних операцій в колишній радянській економіці після так званої кредитної реформи 1930 p., фактично було ліквідовано. Лише у 80-ті роки кредитні відносини обмежено почали відроджуватися. Тільки в той час було започатковано використання комерційного кредиту. Але відсутнім був кредит для капітального будівництва, не існував іпотечний кредит, жорстко централізованим і обмеженим був банківський кредит. Усі кошти для кредитування виділялися централізовано для конкретних позичальників на визначені цілі і в межах вказаних сум (лімітів).

В сучасній перехідній економіці України роль відновлювальних форм кредиту швидко зростає. Розширюються сфери застосування кредитних відносин, формується необхідна інфраструктура кредитного ринку, вдосконалюються методи кредитування й управління кредитним процесом. Розширюються права і можливості комерційних банків та інших клієнтів. Розвиток акціонерних товариств стимулює розширення кредитних операцій з цінними паперами, кредитування під заставу цінних паперів, зростає роль кредиту як провідного джерела інвестицій, прискорення руху й оновлення суспільного капіталу.

Вивчаючи форми та види кредиту, студенти повинні вміти пояснити їх походження і практичне застосування, складність економічної суті кредиту, багатоманітність критеріїв класифікації форм кредитованих коштів, форм власності і розмаїття суб?єктів кредитних відносин та строків використання позички. В залежності від форми і порядку оформлення кредитних відносин провідні види кредиту і механізми їх дії аналізуються так.

Товарний кредит	Комерційний кредит
	Банківський кредит	Грошовий кредит
	Державний кредит
	Споживацький кредит
	Міжнародний кредит

Аналіз форм і видів кредиту має охоплювати специфіку їх використання, переваги і недоліки застосування, інфраструктуру реалізації, взаємодію із загальною системою кредитних відносин.

6. Теорії кредиту

Кращому розумінню особливостей використання різних форм і видів кредиту сприяє дослідження історії кредиту та вивчення наукових теорій, що відображають розвиток економічної думки взагалі, та тлумачення кредиту, зокрема.

Студенти мають оволодіти знаннями основоположних засад натуралістичної, капіталотворчої, фондової теорії кредиту та перерозподільної й відтворювальної концепцій кредиту.

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту з?явилося лише наприкінці XVIII ст. як результат досліджень його суті і тривалих дискусій, що продовжуються і в сучасних умовах. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

* об?єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;

* кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

* позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

* кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

* банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.

За уявленнями А.Сміта, об?єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому. На думку А.Сміта, кредит залежить від виробництва. Банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не сталося б за відсутності банків. Отже, не визначаючи важливої ролі комерційних банків у формуванні кредиту і активної участі кредитних відносин у сприянні розвитку розширеного суспільного відтворення, прихильники натуралістичної теорії кредиту переважаючу роль відводили перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Натуралістичний підхід до ролі кредиту властивий був також Ж.Сею, А.Вагнеру, А.Маршалу та іншим економістам.

Натуралістична школа кредиту не тільки внесла визначний вклад в теорію кредиту, а й помітно вплинула на банківську і грошову політику своєї доби. Це стосується обмеження випуску банкнот в Англії рамками золотого забезпечення, визнання первинності виробництва у порівнянні з кредитом, обґрунтування доводу, що кредит сам не створює реального капіталу, тому що останній виникає тільки в процесі виробництва. На цій підставі обґрунтовано взаємозв?язок позичкового капіталу з прибутком. Зокрема, прихильники натуралістичної форми кредиту трактували позичковий процент як частину прибутку, що створений в процесі виробництва і визнавали залежність норми процента від норми прибутку.

Отже, прихильники натуралістичної форми теорії кредиту активно сприяли вдосконаленню теорії і практики кредиту. Водночас, цей підхід мав багато суттєвих недоліків. Зокрема:

* не до кінця було з?ясовано особливості позичкового капіталу та його відмінності від реального капіталу;

* нагромадження позичкового капіталу помилково розглядалося як відображення реального капіталу;

* визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не зрозуміли його зворотний вплив на сферу виробництва, не з?ясували оборот реального капіталу;

* одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило з?ясувати їх активного впливу на процес відтворення;

* помилковим було тлумачення суті процента, який виводився з норми прибутку, та ігнорування залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал, його пропозиції та відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон?юнктури.

Оскільки вказані обмеження можливості кредиту суперечили реальній активній ролі банків у грошово-кредитній сфері, з?явилися нові теорії, в тому числі експансіоністська відтворювальна і фондова, які склалися на основі капіталотворчої теорії кредиту.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту, а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж. Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував. Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися, ідеї Дж.Ло далі розвивали Г. Маклеод, Й. Шумкетер, А.Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економічного зростання.

На думку Г.Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал. Тому між емісійними банками і депозитними суттєвої різниці немає. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі за рахунок емісії депозитної. Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

* помилковим було ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей - з багатством;

* розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильники капіталотворчої теорії. Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтвердила й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сторони, її положення:

* стимулювали розвиток теорії кредиту та застосування напрацьованих ідей у практиці;

* Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

* в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безробіття.

Ще й нині деякі економісти пропонують розширити державне регулювання економіки і побудови регульованої ринкової економіки на основі капіталотворчої теорії. Дослідження їх надбань допомагає краще засвоїти відповідні практичні аспекти функціонування кредитних відносин, вільніше орієнтуватися в сучасних процесах і труднощах застосування кредиту. Завершальним у вивченні проблеми загальної теорії кредиту є з?ясування економічної суті, місця і ролі в товарно-грошових відносинах різноманітних кредитних знарядь. Виникнувши на основі оформлення кредитних операцій, кредитні знаряддя є знаками вартості, використовуються як засоби обігу і платежу, функціонують як цінні папери, що значною мірою наближаються до грошей. Здатність кредитних засобів замінювати в обігу повноцінні гроші дозволяє кредитні засоби тлумачити як кредитні гроші.

Студенти мають засвоїти місце і роль кредитних грошей у нормальному функціонуванні сучасного грошового обігу, оволодіти розрахунками видачі векселів, банкнот і чеків, мати уявлення про розвиток кредитних знарядь в процесі формування стабільної грошової системи України. Водночас потрібно вказати не лише загальні властивості кредитних знарядь і грошей, а й їх особливості та переваги над грошово-паперовою емісією.

7. Відсоток за кредит

Важливим етапом вивчення теми кредиту та його ролі в ринковій економіці є оволодіння теорією процента та напрацювання практичних вмінь і навичок його практичного використання. Студенти мають вірно оцінювати величину процентної ставки як плати за користування кредитом, вивчити джерела формування величини процента, навчитися розрізняти і використовувати різні види процентних ставок, вміти прогнозувати механізм дії тих факторів, які впливають на зміну ринкових ставок процента, розраховувати норму процента в залежності від рівня ризику.

Процент за кредит або позичковий процент (від лат. «pro centum» - на сотню) означає плату позичальника у боргових (кредитних) відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Процент належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин. Величина норми процента відображає економічні відносини між власником позичкового капіталу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обороті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит.

Норма процента (N) розраховується за формулою:

Річний дохід ? на використаний позичковий капітал

Середня сума капіталу, що надається в позику.

В ринковій економіці суть показника рівня процента тлумачиться, як кількісна характеристика плати за кредит, яка показує міру реалізації власності у формі отриманого доходу від її реалізації. Норма процента - динамічна величина, що залежить насамперед від середньої в даній країні норми прибутку як міри прибутковості капітальних вкладень у виробництво. Дж.Кейнс суть процента розглядав як «плату за розставання з ліквідністю» і відносив до дії загального психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найліквіднішій формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох факторів:

1) прямо пропорційна перевагам ліквідності;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.

Реальна динаміка норми позичкового процента визначається дією ринкового механізму і, насамперед, законами попиту і пропозиції кредитних ресурсів та державним грошово-кредитним регулюванням економіки.

Як правило, середня норма процента не перевищує норми прибутку. Зокрема, середня норма прибутку становить максимальну межу норми прибутку. Мінімальної межі норми процента не визначають. Водночас її розмір має покривати витрати кредитора, пов?язані з даною кредитною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід. Якби мінімальна межа норми процента становила «0», то кредитні операції втратили б свій економічний сенс.

Загалом, розмір процентної стави за кредит на макроекономічному рівні залежить:

Фактори	Наслідки впливу чинників
Попит і пропозиція кредитних ресурсів на кредитному ринку	Підвищення попиту викликає підвищення процентної ставки. Але міжбанківська конкуренція нівелює процентну ставку в країні
Рівень інфляції	Підвищення темпів інфляційного процесу викликає збільшення плати за кредит, оскільки зростають ризики втрат кредитора
Рівень облікової ставки національного банку	Основу розміру процентної ставки кожного банку складає величина облікової ставки національного банку
Розмір кредиту	За великими кредитами розмір процентної ставки має бути меншим, бо питома вага витрат банку за такими кредитами відносно менша, ніж за малими
Термін користування кредитом	Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки зростає фактор ризику і вищою є вартість довгострокових ресурсів кредитора
Рівень ризику	Позички з вищим ризиком надаються під вищі проценти, щоб компенсувати кредиторові премію за ризик

Вказані чинники важливо враховувати на макро- і мікроекономічному рівні. Розмір процентної ставки на макроекономічному рівні залежить від попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, стабільності монетарного ринку в країні, рівня облікової ставки національного банку. Як правило, комерційні банки за основу позичкового процента беруть облікову ставку національного банку з додачею маржі. Маржа (від франц. marge - край) - різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси. Її розмір, як правило, не регламентується, але в певних ситуаціях НБУ може це робити, особливо коли кредити комерційними банками надаються за рахунок куплених ресурсів у національному банку.

На розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають: мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та ступінь ризику. Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб - найнижча і визначається короткостроковим її використанням, а найдорожчою стає процентна ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний характер з підвищеним ризиком. Розмір ставки користування дрібними кредитами вища, ніж за користування великими кредитами, бо останні потребують відносно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам. Залежність величини позичкового процента від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернення, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.

Розрізняють переважно два види норми процента за кредит:

1) ринкову, котра складається під дією кон?юнктури монетарного ринку;

2) середню норму процента, що складається на монетарному ринку за певний період.

Застосовуються процентні ставки фіксовані (постійні), які протягом певного періоду не змінюються, і плаваючі (змінні). Плаваючі процентні ставки набувають все більшого використання, особливо за середньострокові і довгострокові кредити. За цими кредитами розмір ставки на весь строк не фіксується, а переглядається через узгодження строків з урахуванням зміни кон?юнктури грошового ринку, інфляції тощо. Час, впродовж якого процентна ставка залишається незмінною, називають процентним періодом.

Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуальна в періоди економічної нестабільності й інфляції, коли реальна кредитна сума, що надавалася в кредит, може виявитися значно меншою від тієї, що була на момент кредитування. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну процентні ставки. Номінальна процентна ставка - це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу. Реальнаставка процента визначається шляхом порівняння між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу. Розраховується вона за формулою:

R = [(N-P):(100 + P)]?100

де R - реальна процентна ставка; N - номінальна процентна ставка; Р - річне зростання цін.

Якщо процентна ставка за кредит нараховується частіше, ніж за рік, то річна процентна ставка обчислюється за формулою:

де т - кількість разів нарахування процентів протягом року.

Отже, розмір номінальної процентної ставки відображає фактичну величину процентної ставки, що визначається на базі номінальної ставки за мінусом індексу інфляції.

Здатність кредитних інструментів виконувати функції засобів обігу і платежу так поширилась, що нині дозволяє називати їх кредитними грошима. Студенти мають засвоїти специфіку механізму функціонування видів кредитних знарядь векселів, банкнот і чеків та оволодіти особливостями їх розвитку в Україні.

Важливо оволодіти позичковим процентом як знаряддям плати за кредит, його джерелами, навчитися розрізняти види процентних ставок і зрозуміти механізми дії тих факторів, які впливають на зміну ринкових ставок процента, навчитися розраховувати норму процента, ознайомитися з методикою нарахування процентів за кредитами: