На 01.01.08р. темп приросту отриманих векселів склав 57,0%, однак у наступні періоди їхні розміри знизилися, і темп зниження склав 35,0%.

Що стосується інших оборотних активів, то вони мали місце останні три роки: на 01.01.08р. їхні розміри - максимальні і рівні 11,9 тис. грн.; на 01.01.09р. їхні розміри - мінімальні і рівні 1,9 тис. грн.

На 01.01.06р. і 01.01.08р. у структурі оборотних активів найбільша питома вага займає дебіторська заборгованість (53,3% і 59,3% відповідно), що є негативною тенденцією, однак до кінця п'ятирічного періоду її питома вага зменшується до 44,6%. Значна частка дебіторської заборгованості обумовлена, насамперед, відсутністю в достатньому обсязі фінансових засобів у тих фірм, що є покупцями продукції даної компанії, у результаті чого підприємство збільшує комерційні кредити. Питома вага ТМЗ збільшився з 45,0% до 54,5%. Питома вага коштів за досліджуваний період знизився з 1,7% до 0,4%, що свідчить про дефіцит найбільш ліквідних активів. Причинами дефіциту коштів є збільшення термінів відстрочки платежу для покупців, їхня низька платіжна дисципліна, збільшення взаємне залікових операцій. Питома вага поточних фінансових інвестицій є невеликим і складає 0,5%, розміри інших статей оборотних активів є настільки незначними, що їхня питома вага дорівнює нулеві.

Аналіз стану ТМЗ, показує, що головним фактором високого рівня запасів є збільшення розмірів виробничих запасів і розмірів запасів готової продукції.

Динаміка стану ТМЗ і постійні їхні темпи приросту свідчать про розширення асортименту продукції, що випускається підприємством. У 2007 р. було розроблено і введене на ринок 7 видів нової продукції, у 2008р. - 8, у 2009р. - 5 видів продукції. В умовах запеклої конкурентної боротьби підприємство намагається збільшити свої конкурентні переваги за рахунок розширення асортименту, для яких необхідно значна кількість матеріалів, що обумовлює нагромадження виробничих запасів. Найбільший приріст виробничих запасів зафіксований на 01.01.09р. і склав 157,6%. На цю дату відбулося зниження по статті «запаси готової продукції» на 18,3%, однак на 01.01.06р. темп приросту по ній склав 117,8%, що обумовлено затоваренням на складах. Динаміка розмірів незавершеного виробництва має тенденцію до зниження - на 01.01.08р. до 1306,2 тис. грн., потім до збільшення до 4461,4 тис. грн. і знову до зниження на 01.01.10р. до 3593,1 тис. грн, що обумовлено зміною розмірів запасів готової продукції на складах підприємства, а також ритмічністю постачань сировини і матеріалів. Запаси товарів за досліджуваний період збільшилися з 790,4 тис. грн. до 1020,6 тис. грн., при чому найбільший приріст спостерігався на 01.01.06р. і склав 189,3%.

Питома вага виробничих запасів за досліджуваний період виросла з 48,2% до 57,4%; питома вага незавершеного виробництва знизилась з 15,7% до 9,9%. Що стосується готової продукції, те її питома вага на 01.01.10р. у порівнянні з 01.01.09р. практично не змінився, хоча на 01.01.08р. складає 40,8%, що зв'язано зі збутовими проблемами. Питома вага товарів знизився з 7,3% до 2,8%.

Як видно з динаміки стану дебіторської заборгованості, на 01.01.07р. вона знизилася і темпи зниження склали 12,0%. В інші періоди спостерігається її приріст, максимальний рівень якого був на 01.01.09р. і склав 97,5%. На 01.01.08р. підприємство не мало простроченої дебіторської заборгованості, що викликано ефективною роботою фінансової служби і служби збуту. На 01.01.09р. прострочена дебіторська заборгованість склала 1269 тис. грн. і до наступного періоду знизилася, а темпи її зниження склали 8,3%, що є сприятливою тенденцією. За п'ятирічний період збільшилися розміри дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги з 5608,9 тис. грн до 25071,3 тис. грн, що зв'язано зі збільшенням не тільки обсягів виробленої і реалізованої продукції, але і з низькою платоспроможністю покупців.

Динаміка дебіторської заборгованості по розрахунках має тенденцію до підвищення, найбільший її приріст зафіксований на 01.01.08р. і склав 296,0%, що зв'язано зі збільшенням розмірів виданих авансів. Розміри іншої поточної дебіторської заборгованості мають тенденцію як до зниження (на 01.01.09р. темп зниження склав 77,5%), так і підвищенню (на 01.01.10р. темп росту склав 188,4%).

Основна частина дебіторської заборгованості приходиться на дебіторську заборгованість за товари, роботи і послуги, питому вагу якої зріс з 43,9% у 2005р. до 84,1% у 2009р. Питома вага простроченої дебіторської заборгованості за період знизився з 37,7% до 3,9%. Питома вага дебіторської заборгованості по розрахунках збільшився з 4,7% у 2005р. до 13,9% у 2009р. і знову знизився до 11,0%. Найбільша питома вага іншої поточної дебіторської заборгованості був у 2008р. і складав 13,7%, в інші періоди її частка незначна.

Джерела фінансування активів підприємства представлені в пасиві балансу. Динаміка власного капіталу має тенденцію до збільшення. Найбільші темпи приросту розміру власного капіталу зафіксовані на 01.01.09р. (33,8%) і 01.01.10р (35,5%). Темпи приросту додатково вкладеного капіталу склали в 2006р. 194,4% у порівнянні з 2008р. Розмір іншого додаткового капіталу за останні три періоди не змінився і склав 3062 тис. грн. Найбільші темпи приросту розміру резервного капіталу встановлені на 01.01.07р. і 01.01.08р. і складають відповідно 125,6% і 130,6%,надалі його розміри ростуть меншими темпами. Що стосується нерозподіленого прибутку, то темпи її приросту склали 94,2% у 2005р. і 67,8% у 2009р.

У структурі власного капіталу, спостерігається тенденція зниження питомої ваги статутного капіталу за досліджуваний період з 67,0% до 25,6%, що пов'язано з ростом розміру власного капіталу за рахунок іншого додаткового капіталу і нерозподіленого прибутку, а розмір статутного капіталу при цьому є фіксованим. Питома вага додатково вкладеного капіталу зріс з 31,4% до 46,4%, що було обумовлено ефективною емісійною політикою (додатковою кількістю випущених акцій). Питома вага іншого додаткового капіталу має тенденцію до зниження з 13,8% у 2007р. до 4,6% у 2010р., що також зв'язано з ростом розміру власного капіталу і фіксованим розміром цієї статті. Питома вага резервного капіталу в 2009р. збільшився до 5,6% у порівнянні з 2005р., коли він складав 1,6%. Це обумовлено ростом відрахувань з чистого прибутку і резервний фонд буде збільшуватися до того моменту, поки не досягне розміру встановленого установчими документами. Питома вага нерозподіленого прибутку збільшився з 34,0% у 2007р. до 49,4% у 2008р., а в 2009р. він склав 61,2%, що є позитивною тенденцією, тому що нерозподілений прибуток - додаткове джерело фінансування. Збільшення розмірів нерозподіленого прибутку і резервного фонду деякою мірою зв'язані зі збільшенням ризику здійснення господарських операцій, ріст якого обумовлений нестабільністю зовнішнього середовища ринкової економіки.

Що стосується поточних зобов'язань, що також є одним з основних джерел фінансування, то спостерігається поступовий ріст їхніх розмірів. Найменший приріст був у 2006р. і складав 14,5%, а найбільший у 2007р - 128,7%. Ріст розміру поточних зобов'язань обумовлений, насамперед, ростом кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги. Приріст по цій статті в 2006р. складав 68,7%, а в 2007р. - 144,7%. У 2009р. відбулося незначне зниження кредиторської заборгованості на 4,1%, що є позитивною тенденцією, тому що поліпшуються розрахунки з постачальниками. Підприємство залучало короткострокові кредити банків у 2005р. на суму 150тис. грн. і в 2009р. на суму 8495,9 тис. грн. Залучення короткострокових кредитів дозволило придбати додаткова сировина і матеріали, що використовувалися при випуску нових видів продукції. Динаміка поточних зобов'язань по різних розрахунках має тенденцію, як до зниження, так і підвищенню. На 01.01.07р. спостерігаються темпи зниження поточних зобов'язань перед бюджетом на 47,8%, а до 01.01.09р. ці зобов'язання збільшуються і темп приросту складають 141,2%, що безумовно є негативним чинником. Уперше два роки досліджуваного періоду підприємство мало зобов'язання по позабюджетних платежах, темп по яких знизився на 38,4%, в інші періоди ці зобов'язання відсутні, що є гарною ознакою, тому що підприємство, насамперед не повинне мати боргів з бюджетом і позабюджетними фондами. В останні періоди зменшилися зобов'язання по страхуванню до 180,5 тис. грн. на 01.01.09р. росли зобов'язання по оплаті праці, їхній розмір склав 491,7 тис. грн., а до 01.01.10р. зменшився до 362,8 тис. грн. Зменшення зобов'язань перед працівниками є додатковим стимулом до підвищення ефективності їхньої діяльності. Розміри інших поточних зобов'язань мають тенденцію до підвищення на 66,6% у 2007р., у 2009р. вони зовсім погашаються, а в 2010р. з'являються в розмірі 54,9 тис. грн.

2.3 Аналіз фінансових коефіцієнтів підприємства

Аналіз фінансових звітів, динаміки і тенденцій зміни їхніх статей дає загальну оцінку, що склалася на підприємстві за п'ятирічний період. Для більш детального аналізу процесів, що відбувалися, необхідний аналіз фінансових коефіцієнтів, що дозволяють оцінити використання оборотних активів, визначити тип фінансової стійкості підприємства, його ліквідність і платоспроможність, а також ефективність діяльності підприємства. Використання коефіцієнтів дозволяє порівняти результати роботи підприємства за кілька періодів, порівняти з результатами роботи аналогічних підприємств, а також з галузевими і загальноприйнятими нормами.

Динаміка коефіцієнта забезпечення ліквідними активами свідчить про його збільшення до 01.01.10 до 0,79, тобто підвищуються частки ліквідних активів у загальній сумі активів. Динаміка коефіцієнта відволікання оборотних активів у запаси характеризується, як його збільшенням, так і зниженням. Найменша питома вага запаси займали на 01.01.08 і складали 0,4% від оборотних активів, а найбільша їхня частка зафіксована на 01.01.09 і склала 57%. до 01.01.10 збільшилися частки дебіторської заборгованості до 45% у загальній сумі оборотних активів, але позитивною тенденцією стало скорочення частини простроченої дебіторської заборгованості в її загальній сумі до 4%. Мінімальні розміри коефіцієнта забезпечення готовими засобами платежу ще раз підтверджують їхні незначні розміри. Коефіцієнт майна виробничого призначення на 01.01.07 збільшений і склав 0,68, що було обумовлено збільшенням розміру основних засобів і запасів.

Для якісної характеристики основних засобів використовується показник їхнього зносу.

Зниження коефіцієнта зносу основних фондів з 0,61 (на 1.1.05р.) до 0,32 (на 01.01.09р.) зв'язане з тим, що підприємство за цей період обновляло свої фонди. Зменшення рівня зносу фондів дозволяє компанії вкладати менше засобів у їхній ремонт і більше засобів в інноваційний розвиток.

Динаміка коефіцієнта поточної ліквідності знижується від 1 до 0,6, що також є негативною тенденцією. Динаміка коефіцієнта покриття змінюється як убік зниження, так і убік збільшення обумовлена різними темпами збільшення поточних активів і поточних зобов'язань. Коефіцієнт маневреності функціонального капіталу до 0,01 знизився до 0,01, що є негативною тенденцією, тому що відбулося зменшення розміру власний оборотного капіталу, представленого в грошовій формі.

Наочно стану платоспроможності компанії представлене на рис.2.1.

Рисунок 2.1 - Динаміка платоспроможності підприємства

Один з головних напрямків фінансового аналізу - оцінка фінансової стійкості підприємства, сутність якого полягає в співвідношенні вартості запасів і розміру власних і позикових джерел їхнього формування.

Динаміка коефіцієнт автономії коливається в межах від 0,4 до 0,5. Незважаючи на те, що цей показник на 01.01.05р., 01.01.08р. і 01.01.09р.складав 40% і не відповідав нормативному значенню, підприємство не утратило свою незалежність , та як продукція заводу реалізовувалася постійно, не було великого затоварення на складах і постійно здійснювалися взаємозалікові операції. Коефіцієнт забезпечення СІК відповідає нормативному значенню і коливається в межах від 0,2 до 0,4.

Таблиця 2.1 - Коефіцієнти оцінки фінансової стійкості

Показники	01.01.05	01.01.06	01.01.07	01.01.08	01.01.09	Норматив
Коефіцієнт автономії	0,4	0,5	0,4	0,4	0,5	0,5
Коефіцієнт забезпечення СІК	0,4	0,4	0,2	0,3	0,4	0,1
Коефіцієнт покриття інвестицій	-	-	0,4	0,4	0,5	0,9
Коефіцієнт інвестування	1,4	1,2	1,2	1,8	2,3	1
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,8	0,5	0,3	0,4	0,7	0,4-0,6

Коефіцієнт покриття інвестицій не розраховується для перших двох років, тому що це робити недоцільно в зв'язку з відсутністю в цей період довгострокових кредитів. В інші періоди значення показника не відповідає нормі і складає 0,4-0,5. Відповідність коефіцієнт інвестування нормативному значенню свідчить про те, що в підприємства досить власного капіталу для покриття необоротних активів. Коефіцієнт маневреності власного капіталу на 01.01.08р. складає 0,3 і не відповідає нормі, що обумовлено зниженням розміру СІК через значне збільшення зобов'язань. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів показує, що незначна частина основних фондів і нематеріальних активів (від 2% до 4%) належить зовнішнім інвесторам. Коефіцієнт короткострокової заборгованості показує що 90% обов'язків підприємства є поточними і лише 10% - відстрочені платежі, при чому кредиторська заборгованість у короткострокових зобов'язаннях також займає 90%, про що свідчить останній коефіцієнт.

Комплексний аналіз фінансового стану включає також аналіз ефективності діяльності підприємства, у якому використовуються показники рентабельності (рис.2.2) і ділової активності.

Коефіцієнти рентабельності дозволяють дати оцінку ефективності використання активів підприємства його керівництвом. Дані показники розраховуються як відношення чистого прибутку до його активів.

При аналізі рентабельності виявлено, що 01.01.06р. на единицу активів приходилося 33,3%, а до 01.01.10р. цей показник знизився до 14,6%, що зв'язано з випередженням вартості активів у порівнянні з розмірами зростання чистого прибутку. Спостерігаються тенденції зниження рентабельності реалізації продукції з 32,4% до 8,9%, що було обумовлено ростом витрат при відносно стабільних цінах. Найбільша рентабельність основних фондів зафіксована на 01.01.09. і склала 244,6%. Високе значення показника обумовлене інфляційними процесами в 2009р., коли підприємство одержало виторг у розмірі 11626,2 тис. грн., а переоцінка основних фондів проведена не була, у наслідку чого занизилася їхня вартість. Рентабельність власного капіталу дозволяє оцінити ефективність вкладеного в підприємство капіталу і порівняти її показники з можливим одержанням прибутку від інвестованих засобів в інструменти фондового ринку. Найбільше значення показника зафіксоване на 01.01.06р. і склало 75,6%, найменше - на 01.01.07р. і склало 25,7%. Зменшення рентабельності власного капіталу до 01.01.06р. до 25,5% є несприятливим чинником, тому що зменшується прибуток на кожну вкладену грошову одиницю, а до 01.01.07р. цей показник незначно збільшився і склав 28,7%.

Рисунок 2.2 - Показники рентабельності підприємства

Коефіцієнт оборотності активів показує, що в перші три роки повний цикл виробництва й обороту здійснювався 1 раз у рік, за останні два роки він здійснювався за 260 днів. Динаміка коефіцієнт оборотності запасів у днях постійно змінюється, до 01.01.07р. підприємство реалізовувало запаси за 104 дня. Найбільш швидка реалізація готової продукції була в 2009р. (19днів), а найбільш повільна в 2007р.(41 день). На початку досліджуваного періоду дебіторська заборгованість перетворювалася в гроші 3 рази, наприкінці - 4 рази в рік і термін її погашення скоротився з про 130 днів до 85 днів. Самий короткий термін оборотності кредиторської заборгованості був у 2009р. і склав 25 днів, а самого довгий у 2007 - 192 дня. До кінця досліджуваного періоду підвищився коефіцієнт оборотності власного капіталу, що є позитивною тенденцією. На 01.01.09р. спостерігається скорочення тривалості операційного циклу до 180 днів, що досягнуто за рахунок прискорення до цього періоду оборотності виробничого процесу й оборотності дебіторської заборгованості. Тривалість фінансового циклу має тенденцію до скорочення, на 01.01.08р. оборот грошей склав 53 дня, потім збільшився до 95 днів. Ніж швидше засобу підприємства зроблять кругообіг, тим більше продукції одержить і реалізує підприємство при одній і тій же сумі капіталу. Затримка руху коштів на будь-якій стадії приведе до збільшення тривалості оборотності капіталу, що зажадає додаткового вкладення засобів і може навіть бути причиною погіршення фінансового стану підприємства.

2.4 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Однією з умов визначення реального фінансового стану підприємства, об'єктивної оцінки ефективності управління його фінансовими ресурсами є аналіз його діяльності. Динаміка стану фінансових результатів компанії представлена в таблиці 2.2.

Як видно з таблиці 2.2, спостерігається збільшення доходу від реалізації за п'ятирічний період з 35846,9 тис. грн. до 128196,1 тис. грн. Собівартість продукції збільшилася на 64507,4 тис. грн. і склала 84939,1 тис. грн.

Таблиця 2.2 - Динаміка стану фінансових результатів підприємства

Показники	01.01.05р.	01.01.06р.	01.01.07р.	01.01.08г.	01.01.09р.
	абс. знач., тис. грн.	абс. знач. тис. грн.	абс. знач. тис. грн	абс. знач. тис. грн.	абс. знач. тис. грн.
Доход від реалізації продукції	35846,9	38131,7	54447,7	94899,6	128196,1
Собівартість реалізованої продукції	20431,7	2342,2	39622,3	61500,7	84939,1
Чистий дохід	15415,2	14709,7	14825,7	33398,9	43257,0
Інші доходи	599,5	1456,3	458,3	7353,5	50198,9
Інші витрати	65,3	5391,6	6177,3	27272,1	55359,0
Оподатковуваний прибуток	15949,4	10774,4	9106,4	13480,3	18096,4
Податок на прибуток	4323,2	2874,2	1942,4	5845,4	6550,0
Чистий прибуток	11626,2	7900,2	7164,0	7634,9	11546,4

Рисунок 2.3 - Динаміка питомої ваги чистого прибутку у чистому доході і питомої ваги податку на прибуток в оподатковуваному прибутку

Перевищення доходів над витратами обумовило збільшення оподатковуваного прибутку, а от розміри чистого прибутку до кінця досліджуваного періоду зменшилися в зв'язку зі збільшенням частини бюджетних платежів. Якщо на початок 01.01.08р. частина податку на прибуток складала 27,1%, то на початок 01.01.09р. - 36,2%. Частина чистого прибутку від реалізації скоротилася з 32,4% до 8,9%.

2.5 Аналіз прибутку на гривню матеріальних витрат

Одним із показників ефективності використання матеріальних ресурсів являється прибуток на гривню матеріальних витрат. Підвищення його рівня позитивно характеризує роботу підприємства. В процесі аналізу необхідно розглянути динаміку даного показника, виконання плану по його рівню, провести міжгосподарські порівняння й встановити фактори зміни його величини. Для цього можна використати наступну факторну модель:

, або (2.1)

, або (2.2)

, (2.3)

де П/М - прибуток на гривню матеріальних витрат; П/В - рентабельність продажу; В/П - питома вага виручки в загальному обсязі виробництва продукції (Дв); ТП/МЗ - матеріаловіддача, МЗ/ТП - матеріаломісткість; МЗЧДв - матеріальні витрати в вартості реалізованої продукції.

Для розрахунку впливу даних факторів використовується метод ланцюгових підстановок і дані з таблиці 3.17

Таблиця 2.3 - Дані для факторного аналізу прибутку на гривню витрачених матеріалів

Показник	2009 рік	2010 рік	Відхилення
		план	факт	від 2009 року	від плану
1	2	3	4	5	6
Прибуток від реалізації продукції, тис. грн.	282,5	262,3	109,6	-172,9	-152,7
Рентабельність продажу, %	53,4	26,3	12,3	-41,1	-14,0
Матеріальні витрати в вартості виробленої продукції, тис. грн.	417,7	492,6	617,3	+199,6	+124,7
Питома вага виручки в вартості товарної продукції, %	87,8	95,5	88,6	+0,8	-6,9
Матеріальні витрати в вартості реалізованої продукції, тис. грн.	353,8	470,4	691,9	+338,1	+221,5
Товарна продукція, тис. грн.	623,8	1033,3	751,7	+127,9	-281,6
Матеріаломісткість, грн.	0,67	0,48	0,82	-0,15	+0,34
Прибуток на гривню матеріальних витрат, грн.	0,79	0,55	0,16	-0,65	-0,39

Використовуючи дані наведені в таблиці 2.3 за допомогою методу ланцюгових підстановок зробимо аналіз факторів, які вплинули на прибуток на гривню матеріальних витрат (П):

1) прибуток на гривню матеріальних витрат за планом:

П = РП/ Єм , (2.4)

де РП - рентабельність продажу продукції за планом,

Єм - планова матеріалоємність.

П = 0,263/0,48 = 0,55 грн.

2) прибуток на гривню матеріальних витрат за фактичним рівнем рентабельності продукції і плановою матеріаломісткістю:

П = РП/ Єм , (2.5)

де РП - рентабельність продажу продукції за фактом,

Єм - планова матеріалоємність.

П = 0,123/0,48 = 0,25 грн.

2) прибуток на гривню матеріальних витрат за фактом:

П = РП/ Єм, (2.6)

де РП - рентабельність продажу продукції за фактом,

Єм - фактична матеріалоємність.

П = 0,123/0,82 = 0,16 грн.

Зміна прибутку на гривню матеріальних витрат продукції рослинництва за рахунок окремих факторів складає:

- рентабельності продажу продукції - 0,25-0,55 = -0,3 грн.

- матеріаломісткості продукції - 0,16-0,25 = -0,09 грн.

Усього: ДП = -0,3 + (-0,9) =-0,39 грн.

Отже, по даним розрахункам можна сказати, що прибуток на гривню матеріальних витрат менший за плановий на 0,39 грн., на найбільше відхилення вплинула матеріаломісткість продукції, що говорить про збільшення величини матеріальних витрат.

3. Система формування та розподілу прибутку на підприємстві

3.1 Системи і методи планування прибутку

Усі системи планування прибутку підприємства знаходяться у взаємозв'язку і реалізуються у визначеній послідовності. Первісним вихідним етапом планування є розробка політики керування прибутком підприємства, що покликане визначати задачі і параметри поточного її планування. У свою чергу, планування прибутку створює основу для розробки і доведення до виконавців оперативних бюджетів по всіх основних питаннях її формування і використання.

1. Система прогнозування формування і розподілу прибутку є найбільш складною в загальному механізмі керування нею і вимагає для своєї реалізації високої кваліфікації виконавців. Її реалізація полягає в розробці політики керування прибутком підприємства на ряд майбутніх років. Під такою політикою розуміється визначення системи довгострокових цілей формування і розподілу прибутку у відповідності до задач розвитку підприємства і вибір найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення.

Систему стратегічних цілей варто формулювати чітко і коротко, відбиваючи кожну з цілей у конкретних показниках для того, щоб згодом можна було легко оцінити - чи наблизилося підприємство до своїх стратегічних цілей чи віддалилося від них. Як такі цільові показники можуть бути встановлені:

- середньорічний темп зростання прибутку;

- рівень рентабельності власного капіталу;

- якість формованого прибутку по окремих її видах;

-співвідношення капіталізуємого і споживаного чистого прибутку й інші.

Розробка політики формування прибутку визначає основні шляхи досягнення розроблених цільових показників. Складовими частинами такої політики можуть бути політика формування доходів, податкова політика, амортизаційна політика і т.п..

Розробка політики розподілу прибутку носить аналогічний характер щодо цього аспекту керування прибутком. Складовими частинами цієї політики можуть бути інвестиційна політика, дивідендна політика, політика участі персоналу в прибутку і т.п..

Розробка політики керування прибутком дозволяє приймати ефективні управлінські рішення по всіх основних аспектах її формування, розподілу і використання в процесі поточного планування.

2. Система поточного планування формування, розподілу і використання прибутку базується на політиці керування нею і складається в розробці конкретних видів планів. Вихідними передумовами для розробки таких поточних планів є:

- цільові показники, розроблені в процесі формування політики керування прибутком;

- плановані обсяги виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства;

- система розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат окремих видів ресурсів;

- діюча система ставок податкових платежів;

- результати аналізу прибутку за попередній період.

Основним видом поточного плану прибутку є план доходів і витрат по операційній (виробничо-комерційної) діяльності. Метою розробки цього плану є формування суми чистого прибутку по цій діяльності.

У процесі розробки цього плану повинен бути забезпечений чіткий взаємозв'язок показників доходів (валового і чистого) від реалізації продукції, витрат, податкових платежів, балансового і чистого прибутку підприємства.

Ряд показників, пов'язаних з формуванням і використанням прибутку, одержують своє відображення в розроблювальному на підприємстві поточному плані надходження і витрати коштів. Він створює основу для наступної розробки оперативних фінансових планів у розрізі центрів відповідальності - центрів доходів і центрів витрат.

Для більш детального обґрунтування планованих обсягів надходження і витрат коштів прогнозуються їхні потоки по видах господарської діяльності підприємства: операційної (виробничо-комерційної), інвестиційної, фінансової. Така деталізація розрахунків служить одночасно основою визначення чистого грошового потоку по кожному з цих видів господарської діяльності і по підприємству в цілому.

3. Система оперативного планування формування і використання прибутку полягає в розробці системи бюджетів (бюджетування). Бюджет являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду - до 1 року (звичайно місячний чи квартальний), що відбиває витрати і надходження засобів у процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності. Він деталізує показники поточних планів і є головним плановим документом, який доводиться до центрів відповідальності всіх типів.

Застосовувані в процесі оперативного планування формування і використання прибутку бюджети класифікуються по ряду ознак. Класифікація бюджетів по першим двох ознаках особливих пояснень не вимагає - вона відбиває особливості керування прибутком по сферах діяльності підприємства і центрам відповідальності різних типів.

По видах витрат планові бюджети підрозділяються на поточний і капітальний.

По широті номенклатури витрат розділяють бюджети функціональний і комплексний.

Функціональний бюджет розробляється по одній (чи двом) статтям витрат - наприклад, бюджет оплати праці персоналу, бюджет рекламних заходів і т.п. Комплексний бюджет розробляється по широкій номенклатурі витрат - наприклад, бюджет виробничої ділянки, бюджет адміністративно-управлінських витрат і т.п.

Використання розглянутих систем і методів планування прибутку дозволяє підвищити ефективність керування нею на підприємстві.

3.2 Планування формування операційного прибутку

Планування формування операційного прибутку являє собою найбільш відповідальний етап в загальній системі керування нею на підприємстві. Це визначається тим, що планова сума операційного прибутку є основним цільовим орієнтиром всієї операційної діяльності і мірою її ефективності; вона складає основу формування сукупного прибутку підприємства, будучи базою забезпечення його майбутнього виробничого розвитку і задоволення матеріальних інтересів власників і персоналу.

Рівень обґрунтованості розроблювальних планів формування операційного прибутку значною мірою визначається якістю і широтою вихідної бази планування. Чим ширше вихідні передумови планування, чим більш якісну інформацію вони містять, тим ширше можливий діапазон використовуваних методів планових розрахунків, тим більш надійними є результати планування операційного прибутку на підприємстві.

Основними вихідними передумовами планування формування операційного прибутку підприємства є:

1. Аналіз формування операційного прибутку в передплановому періоді. Головною метою аналізу є виявлення основних тенденцій формування операційного прибутку підприємства в передплановому періоді, оцінка досягнутого його рівня, а також виявлення ступеня впливу основних факторів на процес його формування на підприємстві.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка суми маржинального, валового і чистого операційного прибутку підприємства, визначаються відхилення фактично досягнутих у звітному періоді розмірів цих показників від їхніх значень, передбачених планом.

У процесі здійснення цього аналізу основна увага повинна бути приділена виявленню тенденцій (тренда) зміни розглянутих показників по окремих етапах звітного періоду (кварталам, місяцям) і оцінці рівня варіабельності показника чистого операційного прибутку.

Виявлення тенденцій зміни суми маржинального, валового і чистого операційного прибутку здійснюється на основі зіставлення темпів динаміки цих показників ( приросту чи зниження) стосовно базисного періоду з використанням формули середнього геометричного і графічного методів аналізу (побудови "лінії тренда"). Результати такого аналізу можуть бути використані в процесі планування операційного прибутку для екстраполяції окремих її значень.

Оцінка рівня варіабельності показника чистого операційного прибутку (основного показника, що характеризує результативність процесу формування операційного прибутку підприємства) здійснюється шляхом розрахунку показників дисперсії, середньоквадратичного відхилення ("стандартного відхилення") і коефіцієнту варіації. Аналіз розміру відхилень окремих значень цього показника від середнього в звітному періоді дозволяє виявити сукупний рівень операційного ризику, пов'язаного з формуванням операційного прибутку.

На другій стадії аналізу оцінюється досягнутий рівень формування маржинального, валового і чистого операційного прибутку на підприємстві. Методичним апаратом такої оцінки є аналіз коефіцієнтів ("R-аналіз"). У процесі оцінки досягнутого рівня формування операційного прибутку на підприємстві основна увага повинна бути приділена розрахунку й аналізу наступних показників:

- коефіцієнту рентабельності операційних активів (коефіцієнту економічної рентабельності);

- коефіцієнтам маржинальної, валової і чистої рентабельності реалізації продукції;

- коефіцієнтам валової і чистої рентабельності операційних витрат.

Результати цього етапу аналізу служать одним з відправних пунктів використання нормативного методу планових розрахунків і базою оцінки ефективності розробленого плану формування операційного прибутку підприємства.

На третій стадії аналізу розглядаються показники формування операційного прибутку в розрізі центрів відповідальності підприємства (по кожному центрі прибутку). У процесі цієї стадії аналізу виявляється рівень виконання окремими центрами прибутку доведених їм планових завдань (з урахуванням коректування цих планових завдань на зміну об'ємних показників їхньої діяльності в звітному періоді); визначається питома вага окремих центрів відповідальності в сукупній сумі операційного прибутку підприємства; порівнюються коефіцієнти рентабельності по окремих центрах прибутку.

Результати цього етапу аналізу використовуються в процесі планування формування операційного прибутку в розрізі окремих центрів відповідальності.

На четвертій стадії аналізу розглядаються показники маржинального і валового прибутку в розрізі окремих видів продукції, що випускається. Методичною основою здійснення такого аналізу є зіставлення середнього рівня цін і звітної питомої собівартості в розрізі конкретних видів продукції.

На цьому етапі аналізу основна увага повинна бути приділена розгляду показників питомої ваги прибутку від реалізації окремих видів продукції в загальній сумі формованого операційного прибутку, а також порівнянню рівнів коефіцієнтів маржинальної і валової рентабельності окремих видів продукції. Результати цього аналізу використовуються в процесі факторного методу планування формування операційного прибутку для відображення структурних змін у реалізації продукції.

На п'ятій стадії аналізу вивчаються основні фактори, що обумовили зміни суми маржинального, валового і чистого операційного прибутку в звітному періоді. Предметом такого аналізу є насамперед фактори раніше розглянутої системи "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку". Разом з тим, ряд цих факторів у процесі аналізу вимагає більш глибокого розкладання.

На цьому етапі аналізу основна увага приділяється вивченню впливу на операційний прибуток наступних основних факторів:

- зміні обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні (якщо підприємство випускає однорідну продукцію, оцінювану єдиним умовним натуральним показником);

- зміні структури реалізації продукції в розрізі основних її видів;

- зміні середнього рівня цін на реалізовану продукцію;

- зміні середнього рівня операційних витрат на одиницю реалізованої продукції;

- зміні коефіцієнта операційного левериджу;

- зміні коефіцієнта рентабельності операційних активів;

- зміні коефіцієнта податкоємності реалізації продукції.

Результати цього аналізу використовуються в процесі побудови факторної моделі планування операційного прибутку підприємства.

2. Розроблена загальна політика керування прибутком підприємства. У процесі планування формування операційного прибутку повинна бути в першу чергу врахована: система стратегічних цілей формування прибутку підприємства, а також система розроблених окремих цільових показників (середньорічний темп зростання прибутку, коефіцієнти рентабельності і т.п.), конкретизованих по періодах їхньої реалізації (при необхідності в систему цих цільових показників на майбутній рік вносяться корективи за результатами проведеного аналізу).

Загальна політика керування прибутком підприємства встановлює як мети, так і найважливіші результативні показники планів формування операційного прибутку на майбутній рік, дозволяє пов'язати ці показники з загальною системою планів формування і використання прибутку підприємства.

3. Розроблені приватні політики, пов'язані з формуванням прибутку підприємства. У процесі планування формування операційного прибутку підприємства повинні бути враховані:

- цінова політика;

- амортизаційна політика;

- податкова політика.

Кожна з цих політик прямо чи опосередковано впливає на розмір маржинального, валового і чистого прибутку підприємства, а отже повинна враховуватися в процесі планування формування операційного прибутку.

4. Розроблені плани операційної діяльності підприємства. Вихідними передумовами планування формування прибутку підприємства є наступні основні види планів операційної діяльності на майбутній період:

- виробнича програма підприємства;

- план операційних доходів підприємства;

- план операційних витрат підприємства;

- план податкових платежів підприємства.

Система цих планів дозволяє використовувати різні методи планового формування операційного прибутку і забезпечити взаємозв'язок всіх основних показників розвитку операційної діяльності підприємства в майбутньому періоді.

5. Показники середньої норми прибутку на початок планового періоду. Орієнтуючись на внутрішні можливості формування операційного прибутку, варто враховувати також середні її показники, досягнуті в даній галузі і сформувалися на фінансовому ринку.

У якості середньогалузевої норми прибутку використовуються звичайно коефіцієнт валової чи чистої рентабельності реалізації продукції і коефіцієнт рентабельності операційних активів.

Як середню норму прибутку на фінансовому ринку використовують звичайно середню ставку депозитного відсотка на грошовому ринку.

Зазначені показники виступають мінімальними критеріями рівня формованого прибутку в процесі операційної діяльності підприємства на майбутній плановий період.

У процесі планування формування маржинального, валового і чистого прибутку підприємства використовуються різні методи.

Розглянемо зміст кожного з цих методів у порядку зростання їхньої складності.

1. Метод екстраполяції є найбільш простим методом планування формування операційного прибутку підприємства. Він заснований на результатах горизонтального (трендового) аналізу динаміки маржинального, валового і чистого операційного прибутку за ряд попередніх періодів і виявленні "лінії тренда", що поширюється і на плановий період. Разом з тим, цей метод планування операційного прибутку є найменш точним , тому що він не враховує зміни, що впливають на неї не тільки факторів зовнішнього середовища, але і факторів внутрішнього розвитку підприємства в майбутньому періоді.

З огляду на найбільшу погрішність результатів використання цього методу при планових розрахунках розміру операційного прибутку, він може бути використаний лише на попередній стадії планування (коли плани операційної діяльності підприємства ще не сформовані) і тільки на відносно короткий прогнозний період (місяць, квартал).

2. Метод прямого рахунку є відносно простим і досить надійним методом планування формування операційного прибутку, але може бути використаний тільки в тому випадку, якщо на попередній стадії вже сформовані плани операційного доходу, операційних витрат і податкових платежів.

Дозволяючи одержати досить точні результати планової суми операційного прибутку, метод прямого її рахунка має однак окремі недоліки. Насамперед, він недостатньо орієнтований на досягнення цільових (нормативних) показників рівня операційного прибутку. Крім того, цей метод дозволяє здійснювати тільки одноваріантний розрахунок планованих показників.

3. Нормативний метод також відноситься до числа простих методів планування формування операційного прибутку, але умовою його застосування є наявність на підприємстві відповідної нормативної бази. Звичайно використовуються такі нормативи:

а) норма прибутку на власний капітал (якщо такий норматив на підприємстві не розроблений, його мінімальним аналогом може виступати середня норма депозитного відсотку на грошовому ринку).

Скоректована на розмір суми податків, що сплачуються за рахунок прибутку, отримана величина буде характеризувати планову суму чистого операційного прибутку;

б) норма прибутку на операційні активи. Ця норма може бути виражена як валовим, так і чистим операційним прибутком.

в) норма прибутку на одиницю реалізованої продукції (якщо такий норматив на підприємстві не розроблений, його аналогом може виступати середньогалузева норма прибутку на одиницю реалізованої продукції в останньому передплановому періоді). Ця норма також може бути виражена як валовим, так і чистим прибутком.

Нормативний метод планового розрахунку суми операційного прибутку одержав визначене поширення в процесі її визначення для знову створених підприємств (центрів прибутку). Його недоліком є те, що він не ув'язаний з іншими показниками операційної діяльності (виробничою програмою, операційними витратами, податковими платежами), унаслідок чого також не може бути використаний у різноманітних розрахунках суми прибутку.

4. Метод "CVP" чи метод планування операційного прибутку з використанням системи "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" дозволяє визначати усі види цього прибутку при наявності тієї ж інформації, що використовується при застосуванні "методу прямого рахунку". Планові розрахунки ведуться в такій послідовності:

На першому етапі визначається крапка беззбитковості реалізації продукції в плановому періоді.

На другому етапі визначається планова сума валового операційного прибутку.

На третьому етапі визначається планова сума маржинального операційного прибутку.

На четвертому етапі визначається планова сума чистого операційного прибутку.

5. Метод цільового формування прибутку дозволяє забезпечити найбільше ув'язування планових її показників зі стратегічними цілями керування прибутку в майбутньому періоді. Основою цього методу розрахунку є попереднє визначення потреби у власних фінансових ресурсах, формованих за рахунок чистого операційного прибутку підприємства. Розрахунок ведеться по кожному елементу цієї потреби й охоплює як капіталізуєму, так і споживану їхні частини. Сумарна потреба в засобах, формованих за рахунок чистого операційного прибутку, являє собою цільову її суму (методичні підходи до розрахунку цього показника будуть розглянуті далі). На основі цільової суми чистого операційного прибутку визначаються цільові суми відповідно валового і маржинального операційного прибутку.

Особлива роль цього методу розрахунку полягає в тім, що отримані на його основі показники операційного прибутку розглядаються як найважливіші цільові орієнтири розвитку всієї операційної діяльності підприємства і служать базовими елементами планування інших найважливіших економічних показників цієї діяльності - суми чистого операційного доходу, обсягу реалізації продукції й інших. Іншими словами, задачі планування стратегічного розвитку операційної діяльності підприємства в майбутньому періоді через цільову суму чистого операційного прибутку одержують своє відображення у всій системі основних планових показників.

6. Метод прогнозування грошового потоку є відносно новим для нашої практики, хоча широко використовується на підприємствах країн з розвинутою ринковою економікою. Його основу складає розроблений на підприємстві поточний план надходження і витрати коштів по операційній діяльності підприємства.

На основі розрахованої планової суми чистого операційного прибутку по раніше розглянутих моделях визначаються планові значення відповідно валового і маржинального операційного прибутку.

Використання цього методу дозволяє тісно пов'язати планований операційний прибуток з чистим грошовим потоком по операційній діяльності, а також конкретизувати її формування по окремих періодах (поточний план надходження і витрати коштів складається звичайно в помісячній розбивці).

7. Метод факторного моделювання прибутку є найбільш складним, тому що вимагає здійснення великих аналітичних і прогнозних розрахунків.

На першому етапі використання цього методу визначається система основних факторів, що мають прямий логічний взаємозв'язок з формуванням показника чистого операційного прибутку підприємства. Звичайно в складі цих факторів розглядаються: обсяг реалізації продукції в умовних натуральних показниках; структура реалізації продукції по окремих її видах; середній рівень цін на реалізовану продукцію; середній рівень операційних витрат у відсотках до обсягу реалізованої продукції; коефіцієнт операційного левериджу; коефіцієнт рентабельності операційних активів; коефіцієнт податкоємності реалізації продукції (у розрізі трьох основних груп податків по джерелах їхньої сплати) і інші.

На другому етапі аналізується ступінь впливу окремих факторів на формування чистого операційного прибутку даного підприємства і виробляється їхнє ранжирування по цьому показнику.

На третьому етапі відбираються фактори, що роблять найбільший вплив на суму формованого чистого операційного прибутку, і з урахуванням ступеня їхнього впливу будується багатофакторна модель регресії ( що включає звичайно 3-4 найбільш вагомих факторів).

На четвертому етапі прогнозується зміна факторів, включених у модель регресії, у майбутньому періоді. Прогнозована зміна кожного фактора відбивається відповідними кількісними показниками.

На п'ятому етапі шляхом підстановки прогнозованих значень факторів у модель регресії одержують прогнозований (планований) показник чистого операційного прибутку.

На шостому етапі на основі розрахований чистий операційний прибуток по раніше розглянутих моделях визначаються планові значення відповідно валового і маржинального операційного прибутку.

Використання цього методу дозволяє здійснювати різноманітні планові розрахунки суми операційного прибутку шляхом послідовної зміни заданих значень окремих факторів.

Таким чином, у залежності від обраного методу розрахунків, планування формування операційного прибутку може розглядатися як завершальний чи як початковий етап планування всієї операційної діяльності підприємства.

3.3 Керування розподілом прибутку підприємства

Сутність і принципи розподілу прибутку. Ефективність політики керування прибутком підприємства визначається не тільки результатами її формування, але і характером її розподілу. Розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків її майбутнього використання відповідно до цілей і задач розвитку підприємства. Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, роблячи вплив на її результативність. Цей вплив виявляється в різних формах зворотного зв'язку розподілу прибутку з її формуванням у майбутньому періоді. Висока роль характеру розподілу прибутку в діяльності підприємства визначається наступними основними положеннями:

1. Розподіл прибутку безпосередньо реалізує головну мету політики керування нею - підвищення рівня добробуту власників підприємства. Воно формує пропорції між поточними виплатами їм доходу на капітал (у формі дивідендів, відсотків і т.п.) і ростом цих доходів у майбутньому періоді (за рахунок забезпечення зростання вкладеного капіталу). При цьому власники підприємства самостійно формують ці напрямки задоволення своїх потреб у часі.

2. Розподіл прибутку є основним інструментом впливу на ріст ринкової вартості підприємства. У прямій формі цей вплив виявляється в забезпеченні приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а побічно воно забезпечується основними пропорціями цього розподілу.

3. Пропорції розподілу прибутку визначають темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі інвестиційної діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, у першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел. А реінвестуємий в процесі розподілу прибуток є основним з цих внутрішніх джерел.

4. Характер розподілу прибутку є найважливішим індикатором інвестиційної привабливості підприємства. У процесі залучення власного капіталу з зовнішніх джерел рівень виплачуваних підприємством дивідендів (чи інших форм інвестиційного доходу) є одним з основних оцінних критеріїв, що визначають результат майбутньої емісії акцій. Крім того, як було показано раніше, зростання рівня дивідендних виплат визначає відповідний ріст вартості акцій на фондовому ринку, формуючи додатковий доход інвесторів.

5. Розподіл прибутку є однією з діючих форм впливу на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги і форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації працівників, сприяють стабілізації персоналу і росту продуктивності праці.

6. Пропорції розподілу прибутку формують рівень забезпечення додаткової соціальної захищеності працівників. В умовах низької дієвості державних форм соціального захисту зайнятих працівників, ця роль розподільного механізму прибутку на підприємстві дозволяє доповнити їх мінімальну соціальну захищеність.

7. Характер розподілу прибутку впливає на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбаченої до споживання власниками і персоналом підприємства, здійснюються, як правило, у грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність по невідкладних фінансових зобов'язаннях. При великому обсязі виплат прибутку на меті споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може істотно знизитися.

Розподіл прибутку здійснюється у відповідності зі спеціально розробленою політикою (її основу складає дивідендна політика), формування якої являє собою одну з найбільш складних задач загальної політики керування прибутком підприємства. Ця політика покликана відбивати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової вартості, формувати необхідний обсяг інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників і персоналу. При цьому в процесі формування політики розподілу прибутку необхідно враховувати протилежні мотивації власників підприємства (акціонерів, вкладників) - одержання високих поточних доходів чи значне збільшення їхніх розмірів у перспективному періоді.

Основною метою політики розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, є оптимізація пропорцій між капіталізуємою і споживаною її частинами з урахуванням забезпечення реалізації стратегії його розвитку і росту його ринкової вартості. Виходячи з цієї основної мети в процесі формування політики розподілу прибутку підприємства зважуються наступні задачі:

а) забезпечення одержання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

б) забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капітулізуємої частини прибутку;

в) забезпечення стимулювання трудової активності і додаткового соціального захисту персоналу;

г) забезпечення формування в необхідних розмірах резервного й іншого фондів підприємства.

З урахуванням реалізації цих основних задач здійснюється безпосередній розподіл прибутку підприємства. Процес цього розподілу базується на наступних принципах.

1. Зв'язок політики розподілу з загальною політикою керування прибутком підприємства. Мета і задачі політики розподілу прибутку повинні цілком відповідати цілям і задачам загальної політики керування нею, тому що розподіл прибутку звітного періоду являє собою одночасно процес забезпечення умов формування прибутку майбутнього періоду.

2. Пріоритетність врахування інтересів і менталітету власників підприємства. Прибуток, формований підприємством і залишається в його розпорядженні після сплати податків, належить його власникам, тому в процесі її розподілу пріоритетність напрямків її використання визначається ними. Менталітет власників може бути спрямований на одержання високого поточного доходу чи на забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу, визначаючи головну пропорцію розподілу прибутку - між споживаною і капіталізуємою її частинами. Ці пропорції можуть мінятися в часі в зв'язку зі зміною зовнішніх і внутрішніх умов діяльності підприємства.

3. Стабільність політики розподілу прибутку. Базові принципи розподілу прибутку, покладені в основу розробки його політики, повинні носити довгостроковий характер. Дотримання цього принципу особливо важливо в умовах "розпилення власності", тобто в процесі діяльності великих акціонерних компаній з великою кількістю акціонерів (це дозволяє таким акціонерам приймати обґрунтовані інвестиційні рішення).

4. Передбачуваність політики розподілу прибутку. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу прибутку в зв'язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з інших причин, всі інвестори повинні бути заздалегідь сповіщені про це. Інформованість інвесторів (у першу чергу акціонерів) є однією з важливих умов забезпечення "прозорості" фондового ринку, що дозволяє формувати реальну вартість акцій, що звертаються.

5. Оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку. Така оцінка проводиться з використанням наступних основних показників: коефіцієнта капіталізації прибутку; коефіцієнта дивідендних виплат (чи виплат прибутку власникам); коефіцієнта участі персоналу в прибутку й інших, розглянутих раніше.

Фактори, що впливають на розподіл прибутку.

Специфіка задач, які стоять перед кожним конкретним підприємством у процесі його розвитку, розходження зовнішніх і внутрішніх умов їхньої господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, що носила б універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства складає аналіз і облік у процесі цього розподілу окремих факторів, що погоджують цей процес з поточною і майбутньою господарською діяльністю даного підприємства.