Дослідження засад ймовірності банкрутства суб’єктів господарської діяльності

Таблиця 2.8 - Абсолютні показники фінансової стійкості підприємства у 2007 - 2009 роках, тис. грн.

Показник	Джерело інформації	2007	2008	2009	Відхилення
					09/08	09/07
1. Постійні пасиви		1752	1882	1658	-224	-94
2. Активи, що важно реалізуються		1894,9	1809	1243	-566	-651,9
3.Власні обігові кошти		-150,9	65	407	342	557,9
4.Довгострокові зобов'язання		0	0	0	0	0
5.Наявність постійних та довгострокових пасивів для фінансування запасів		-150,9	65	407	342	557,9
6.Короткострокові кредити банків	р. (500 + 510)	0	0	0	0	0
7.Загальна сума основних джерел фінансування запасів		-150,9	65,0	407,0	342	557,9
8 Запаси	р. (100 +…+ 140)	1991,0	1968,0	2424,0	456	433
9. Надлишок (нестача) власних обігових коштів		-2141,9	-1903	-2017	-114	124,9
10.Надлишок (нестача) власних обігових коштів та довгострокових зобов'язань		-2141,9	-1903	-2017	-114	124,9
11.Надлишок (нестача) основних джерел фінансування запасів		-2141,9	-1903	-2017	-114	124,9

За результатами аналізу даних табл. 2.8 на основі даних табл. 2.9 визначається тип фінансової стійкості підприємства: як по кожному звітному періоду, так і за досліджуваний період взагалі.

Таблиця 2.9 - Типи фінансової стійкості підприємства

Абсолютна фінансова стійкість	Нормальна фінансова стійкість	Нестійкий фінансовий стан	Кризовий фінансовий стан

Абсолютна фінансова стійкість характеризується тим, що підприємство своєчасно виконує всі розрахунки, водночас у нього залишаються грошові кошти для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, тобто для забезпечення наступного виробничого процесу матеріальними ресурсами.

Нормальна фінансова стійкість відбиває можливість підприємства своєчасно та в повному обсязі розрахуватися із кредиторами та інвесторами. Однак, такому підприємству може не вистачити грошових коштів для придбання виробничих запасів.

Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушенням платоспроможності. Її відновленню може спонукати додаткова емісія акцій, залучення довгострокових кредитів банків тощо.

Кризовий фінансовий стан вказує на імовірність банкрутства підприємства.

В нашому випадку підприємству притаманна ситуація, котра характеризується наступною схемою розрахункових показників , що свідчить про неможливість забезпечення за рахунок всіх джерел коштів своєчасного придбання запасів, а отже про збої в ритмічності роботи підприємства, та можливість отримання фінансових санкцій за несвоєчасне виконання своїх контрактних зобов'язань. Така ж ситуація простежувалася й в попередні роки, до того ж на протязі останнього року існування підприємства нестача загальних джерел фінансування запасів лише збільшилась на 114 тис. грн., що свідчить про посилення деструктивних процесів в діяльності даного товариства та можливість його банкрутства. В будь-якому разі за таких умов залучення додаткового капіталу для здійснення масштабних проектів щодо відновлення стабільного фінансового стану підприємства в сучасних умовах практично неможливе. Кредитори навіть за наявності 50% заборгованості в загальній структурі капіталу вже починають відносити контрагентів до складу ненадійних, в досліджуваного ж підприємства рівень залежності склав 72%, що свідчить про надзвичайно високий рівень його залежності від стратегії та поточної політики його кредиторів.

2.4 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства та ймовірності його банкрутства

Головним фінансовим показником ефективності діяльності будь-якого підприємства, на нашу думку, є рівень чистого прибутку та рентабельність окремих напрямків діяльності такого суб'єкта господарювання.

Основний результат проведеного дослідження формування фінансових ресурсів підприємства полягає в тому, що на протязі останнього року підприємство перейшло з розряду прибуткових до збиткових, оскільки за результатами діяльності в 2009 році підприємство отримало 224 тис. грн. збитку. Основна причина такого стану полягає перш за все в різкому зменшенні обсягу отриманого валового доходу, оскільки за останні роки своєї діяльності підприємство втратило майже половину власного доходу. Ще одна причина збитковості підприємства полягає в непропорційному зниженні витрат на виробництво продукції, оскільки якщо за 2009 рік обсяг виробництва скоротився на 16,94%, а витрати - всього на 11,54%, що й обумовило наявність валового збитку в обсязі 58 тис. грн. При цьому незважаючи на труднощі в діяльності підприємства його керівництво не тільки не скоротило, але й збільшило обсяг асигнувань на утримання адміністративного апарату на 15 тис. грн., що за умови різкого скорочення доходів є проявом зумисного доведення підприємства до банкрутства. Простежується також невідповідність темпів скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції та витрат на її збут, що також призвело до отримання в 2009 році підприємством збитку від операційної діяльності.

Саме на аналіз цих сторін діяльності ТОВ фірма "Лэнд" й було спрямовано увагу в таблиці 2.10 та 2.11.

Таблиця 2.10 - Аналіз структури формування фінансових результатів

Показник	Методичні вказівки	2007	2008	2009	Відхилення
					09/08	09/07
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	ф. 2 р. 010	12149	7488	6220	-1268	-5929
Податок на додану вартість	ф. 2 р. 015	2025	1248	1037	-211	-988
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	ф. 2 р. 035	10124	6240	5183	-1057	-4941
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	ф. 2 р. 040	9450	5899	5241	-658	-4209
Валовий: прибуток	ф. 2 р. 050	674	341		-399	-732
збиток	ф. 2 р. 055			58
Інші операційні доходи	ф. 2 р. 060	12	4	14	10	2
Адміністративні витрати	ф. 2 р. 070	188	95	110	15	-78
Витрати на збут	ф. 2 р. 080	64	35	27	-8	-37
Інші операційні витрати	ф. 2 р. 090	48	28	16	-12	-32
Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток	ф. 2 р. 100	386	187		-384	-583
Збиток	ф. 2 р. 105			197
Інші доходи	ф. 2 р. 130	25	34	41	7	16
Інші витрати	ф. 2 р. 160	35	47	68	21	33
Фінансові результати від звичай ної діяльності до оподаткування: прибуток	ф. 2 р. 170	376	174		-398	-600
збиток	ф. 2 р. 175			224
Податок на прибуток від звичайної діяльності	ф. 2 р. 180	94	44		-44	-94
Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток	ф. 2 р. 190	282	130		-354	-506
Збиток	ф. 2 р. 195			224
Чистий: прибуток	ф. 2 р. 220	282	130		-354	-506
Збиток	ф. 2 р. 225			224

З метою більш докладного аналізу ефективності формування фінансових результатів діяльності досліджуваного підприємства доцільно звернути увагу й на відносні показники до складу яких відноситься рентабельність, яка демонструє ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства та показує скільки гривень прибутку (валового, операційного, до оподаткування, чистого) приходиться на 1 грн. реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) - активів, власного капіталу тощо. Інформаційним забезпеченням аналізу рентабельності підприємства є форма № 1 "Баланс" та форма № 2 "Звіт про фінансові результати". Виконання аналізу рентабельності підприємства передбачає заповнення таблиці 2.11.

банкрутство фінансовий ліквідність платоспроможність

Таблиця 2.11 - Показники рентабельності підприємства у 2008-2009 рр

Показник	Джерело інформації	2007	2008	2009	Відхилення
					09/08	09/07
1. Коефіцієнт рентабельності продаж		0,666	0,055	-0,011	-0,066	-0,677
2. Коефіцієнт рентабельності операційної діяльності		0,041	0,032	-0,037	-0,069	-0,078
3. Коефіцієнт рентабельності капіталу		0,065	0,028	-0,050	-0,078	-0,114
4. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу		0,162	0,069	-0,136	-0,205	-0,297
5. Коефіцієнт рентабельності позикового капіталу		0,107	0,047	-0,078	-0,125	-0,186
6. Коефіцієнт рентабельності необоротних активів		0,149	0,072	-0,180	-0,252	-0,329
7. Коефіцієнт рентабельності оборотних активів		0,114	0,046	-0,069	-0,114	-0,183

Проведений аналіз показав, що на підприємстві є досить серйозна проблема з його діяльністю, оскільки й навіть й так незначні розміри рентабельності досягнуті в 2007-2008 рр. були втрачені в 2009 році. Однак навіть ті 5,5% рентабельності продаж (тобто з розрахунку на 1 грн. доходу підприємець отримував всього 5,5 копійок чистого прибутку) є недостатніми, оскільки як свідчать статистичні дані в середньому кожний виробник меблів отримував у відповідний період від 20 до 30 копійок чистого прибутку. Збитковість же підприємства в 2009 році є прямою ознакою його банкрутства.

Відповідно ж до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом" від 14.05.92 № 2343-ХІІ під банкрутством розуміють визнану судом неспроможність боржника поновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки шляхом використання ліквідаційної процедури.

В свою чергу діагностика банкрутства представляє собою систему цільового фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутство в майбутньому періоді. Існує безліч методик здійснення діагностики банкрутства, котрі відрізняються об'єктами дослідження, етапами проведення аналізу, масштабами дослідження, а також набором показників, за допомогою яких здійснюється аналіз.

На сьогодні державними органами розроблено документ, в якому викладена докладна методика діагностики банкрутства українських підприємств. Це Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій щодо приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Мінекономіки від 19.01.06 № 14.

Відповідно до цієї методики здійснення оцінки фінансово стану підприємства з позицій неплатоспроможності та наявності ознак банкрутства умовно можна розділити на два етапи.

На першому етапі заповнюється таблиця основних показників, що характеризують фінансово-господарський стан підприємства за попередні два роки, котрі вже раніше були розраховані в попередніх розділах роботи.

На другому етапі проводять аналіз факторів, що призвели до не платоспроможності підприємства, визначається доцільність санації підприємства.

Аналіз наявності (відсутності) ознак банкрутства проводять за допомогою виявлення: ознак фіктивного банкрутства; ознак доведення до банкрутства; ознак прихованого банкрутства.

Для виявлення ознак фіктивного банкрутства розраховують коефіцієнт покриття, який визначається за формулою:

(2.1)

Також необхідно розрахувати показник валової рентабельності продукції, який визначається за формулою:

(2.2)

У випадку, якщо на підприємстві Кп більше ніж одиниця при нульовій або позитивній рентабельності продукції, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

При виявленні ознак доведення до банкрутства визначають, чи змінився рівень забезпечення зобов'язань кредиторів за аналізований період.

Для цього аналізують динаміку зміни наступних показників, що характеризують рівень забезпечення зобов'язань кредиторів:

1) коефіцієнт забезпечення зобов'язань підприємства його активами:

(2.3)

2) коефіцієнт забезпечення зобов'язань підприємства його оборотними активами:

(2.4)

3) обсяг чистих активів, котрий визначається як різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов'язань:

ЧА = Оборотні активи - (Довгострокові зобов'язання + Поточні зобов'язання) = р. 260 ф. 1 - (р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1) (2.5)

Погіршення цих показників за аналізований період свідчить про наявність ознак доведення підприємства до банкрутства.

Ознаками прихованого банкрутства відповідно до Методичних рекомендацій №14 є:

1) зменшення розміру, приховування чи заниження оцінки майна, що знаходиться в розпорядженні підприємства;

2) штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості;

3) наявність у підприємства штрафів, пені, визнаних в судовому порядку, за невиконання умов договорів і недотримання умов законодавства;

4) збитковість на протязі двох років;

5) наявність на протязі останніх двох років в суді розпочатих справ, за якими підприємство є відповідачем;

6) спрямування інвестицій на неосновну діяльність підприємства;

7) переважання в структурі доходів від неосновної діяльності;

8) необґрунтоване зменшення штату підприємства;

9) відхилення показників ліквідності від граничних розмірів.

Також з метою визначення прихованого банкрутства в Методичних рекомендаціях №14 пропонується визначити коефіцієнт Бівера, формула розрахунку якого має наступний вигляд:

(2.6)

Рекомендоване значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17-0,4.

В зарубіжній практиці для оцінки ризику банкрутства підприємств в рамках експрес-аналізу фінансового стану підприємства широко використовується також модель відомого західного економіста Е. Альтмана, котра має наступний вигляд:

Z = 1,2Х₁ + 1,4Х₂ + 3,3Х₃ + 0,6Х₄ + 1Х₅,t (2.7)

де Z - інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

Х₁ - відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

Х₂ - відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів підприємства;

Х₃ - рівень доходності активів;

Х₄ - коефіцієнт фінансового ризику;

Х₅ - коефіцієнт оборотності активів.

В свою чергу з метою інтерпретації отриманих результатів використовують наступні розрахунки вірогідність настання банкрутства таблицю 2.12:

Таблиця 2.12 - Значення коефіцієнта Альтмана а

Значення показника „Z"	Вірогідність банкрутства
До 1,8	Дуже висока
1,81 - 2,7	Висока
2,71 - 2,99	Можлива
3 і більше	Дуже низька

В 1972 році Р. Ліс розробив наступну формулу визначення можливого банкрутства підприємства:

Z = 0,063Х₁ + 0,092Х₂ + 0,057Х₃ + 0,001Х₄,t (2.8)

де Х₁ - відношення оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

Х₂ - відношення прибутку від реалізації до суми всіх активів підприємства;

Х₃ - відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів підприємства;

Х₄ - відношення власного капіталу до позичкового капіталу.

Критичним вважається значення рівне 0,037.

Дещо пізніше, в 1977 році, британськими вченими Р. Тафлером і Г. Тішоу було запропоновано власне бачення авторів даної моделі:

Z = 0,53Х₁ + 0,13Х₂ + 0,18Х₃ + 0,16Х₄,t (2.9)

де Х₁ - відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов'язань;

Х₂ - відношення оборотних активів до зобов'язань;

Х₃ - відношення короткострокових зобов'язань до всіх активів;

Х₄ - відношення виручки від реалізації до всіх активів.

На їх думку критичним рівнем даного комплексного показника є 0,2.

Далі зведемо розрахунки всіх вищевказаних показників, що використовуються для діагностики банкрутства до таблиці 2.12.

Таблиця 2.13 - Діагностика можливості банкрутства ТОВ фірма "Лэнд"

Показник	2007	2008	2009	Відхилення
				09/08	09/07
Коефіцієнт покриття	0,95	1,03	1,15	0,12	0,20
Валова рентабельність продукції	0,07	0,06	-0,01	-0,07	-0,08
Коефіцієнт забезпечення зобов'язань підприємства його активами	1,67	1,68	1,58	-0,10	-0,09
Коефіцієнт забезпечення зобов'язань підприємства його оборотними активами	0,95	1,03	1,15	0,12	0,20
Обсяг чистих активів	-142,9	73,0	415,0	342,00	557,90
Коефіцієнт Бівера	0,17	0,15	0,28	0,13	0,11
Z-коефіцієнт Е. Альтмана	1,04	2,03	1,46	-0,57	0,42
в т.ч. відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства	-0,03	0,01	0,09	0,08	0,12
відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів підприємства	-0,04	-0,01	-0,06	-0,05	-0,02
рівень доходності активів	0,15	0,07	-0,01	-0,09	-0,17
коефіцієнт фінансового ризику	0,66	0,67	0,58	-0,10	-0,09
коефіцієнт оборотності активів	0,23	1,38	1,13	-0,25	0,90
Z-коефіцієнт Р. Ліса	0,042	0,043	0,039	-0,004	-0,003
в т.ч. відношення оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства	0,566	0,612	0,724	0,113	0,158
відношення прибутку від реалізації до суми всіх активів підприємства	0,088	0,040	-0,044	-0,084	-0,132
відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів підприємства	-0,037	-0,007	-0,057	-0,050	-0,020
відношення власного капіталу до позичкового капіталу	0,665	0,673	0,577	-0,096	-0,087
Z-коефіцієнт Р. Тафлера й Г. Тішоу	0,30	0,44	0,36	-0,08	0,06
в т.ч. відношення прибутку від реаліза ції до короткострокових зобов'язань	0,15	0,07	-0,07	-0,14	-0,22
відношення оборотних активів до зобов'язань	0,57	0,61	0,72	0,11	0,16
відношення короткострокових зобов'язань до всіх активів	0,60	0,60	0,63	0,04	0,03
відношення виручки від реалізації до всіх активів	0,23	1,34	1,15	-0,19	0,92

Таким чином на основі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що на кінець 2009 року на підприємстві відсутні ознаки фіктивного банкрутства, оскільки спостерігається ситуація, коли коефіцієнт покриття більший за одиницю при від'ємному значенні валової рентабельності. В той же час мінімальні ознаки фіктивного банкрутства були присутні підприємству в 2008 році, коли при коефіцієнті покриття рівному 1,03 підприємство отримувало мінімальний обсяг валового прибутку, тобто мало позитивну валову рентабельність. Проте з огляду на результати розрахунків відповідних показників в 2007 році така ситуація є скоріше проявом ситуативних факторів, ніж зумисним проявом дій керівництва щодо вдавання фіктивного банкрутства.

Що ж стосується справедливості твердження про доведення підприємства до банкрутства, то згідно з вимогами Методичних рекомендацій №14, така ситуація простежувалася на підприємстві включно до 2008 року, коли поступово погіршувались показники забезпечення зобов'язань підприємства його всіма та оборотними активами, зменшувався обсяг чистих активів, однак в 2009 році відбулось різке зростання обсягу чистих активів (основна причина такого стрімкого зростання чистих активів пов'язана з різким збільшенням оборотного капіталу підприємства), що не дає нам права стверджувати про доведення підприємства до банкрутства в цьому році. Однак рівень коефіцієнт забезпечення зобов'язань підприємства його активами все таки скоротився на 0,1 за рік, що в рекомендаціях трактується як один із проявів доведення підприємства до банкрутства. Відносно ж наявності ознак прихованого банкрутства то тут на нашу думку аналіз доречно розпочати з оцінки результату розрахунку коефіцієнта Бівера у відповідні періоди діяльності ТОВ фірма "Лэнд". Так відповідно до проведених розрахунків за даним показником лише в 2008 році простежувалось відхилення його фактичного значення від нормативного рівня, що є проявом того, що за відповідним показником ознаки банкрутства відсутні.

Зовсім по-іншому виглядає ситуація з огляду на фактичне значення Z-коефіцієнту Е. Альтмана за яким лише в 2008 році вірогідність банкрутства знаходилась в інтервалі 1,81-2,7, тобто була високою. В інші ж досліджені періоди діяльності підприємства йому була присутня дуже висока ймовірність банкрутства, а зважаючи на отримання чистого збитку не можна визнати позитивною й тенденцію до збільшення на 0,42 досліджуваного показника за трьохрічну перспективу.

Оцінюючи отримані результати розрахунку Z-коефіцієнта Р. Ліса можна констатувати ситуацію схожу з попереднім показником, оскільки при критичному рівні в 0,037 його фактичне значення знаходилось в інтервалі 0,039-0,043, тобто в роботі підприємства все таки є ознаки прихованого банкрутства.

Більш яскраво наявність ознак прихованого банкрутства відображає аналіз Z-коефіцієнта Р. Тафлера й Г. Тішоу нормативний рівень якого складає 0,2, тоді як фактичний рівень практично постійно зростає й складає від 0,3 в 2007 році до 0,36 - в останньому досліджуваному періоді. Основна причина такого стану на нашу думку криється в різкому скороченні обсягів отримання доходу та поступовому нарощуванні обсягу поточних зобов'язань навіть всупереч скороченню рівня доходу та прибутку.

Таким чином, підсумовуючи всі проведені в даному розділі розрахунки можна констатувати наявність значних труднощів в діяльності підприємства, котрі знайшли відображення передусім в негативних фінансових результатах, нестійкому майновому стану, неплатоспроможності підприємства й в кінцевому рахунку в високій ймовірності прихованого банкрутства. В такій ситуації розраховувати підприємству на залучення ззовні додаткового інвестиційного капіталу на фінансове оздоровлення підприємства не уявляється можливим, тому шляхи виходу з даної ситуації мають полягати в знаходженні внутрішніх джерел залучення капіталу для цілей скорочення собівартості продукції та загальних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства.

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА НА ТОВ ФІРМА "ЛЭНД"

3.1 Виявлення резервів збільшення прибутку на підприємстві

Отримання прибутку є основною метою та кінцевим результатом діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, а його максимізація - запорукою стабільного функціонування підприємства, страховкою від банкрутства, адже з чистого прибутку можуть покриватися боргові зобов'язання перед кредиторами, контрагентами, з бюджетом, тощо Для того, щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, потрібно шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання.

Резерв - це кількісна величина. Резерви виявляють на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обгрунтованій методиці розробки заходів з їх мобілізації [69].

У процесі визначення резервів пропонуємо виділяти чотири етапи :

Рисунок 3.1 - Етапи виявлення та мобілізації резервів збільшення прибутку

Визначення резервів, виявлення причини зміни розміру прибутку здійснюється шляхом детального вивчення впливу різних факторів на фінансові результати за допомогою факторного аналізу.

Факторний аналіз відхилень має певну послідовність проведення (рис. 3.2) [68, c.144].

Рисунок 3.2 - Послідовність проведення факторного аналізу відхилень

Для пошуку впливу факторів в економічному аналізі широко використовується елімінування. Елімінувати означає усунути, виключити, відхилити вплив всіх факторів на величину результативного показника, окрім одного. Це логічний прийом, за допомогою якого вивчають дію зміни даних за одним факторним показником на зміну даних за головним показником. Це здійснюється різними способами, найпоширенішим з них є метод ланцюгових підстановок. Метод ланцюгових підстановок використовується для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їх впливу на рівень сукупності фінансового показника. Цей метод використовується в тих випадках, коли зв`язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Сутність методу ланцюгових підстановок у тому, що послідовно змінюючи кожний звітний показник базисним, всі інші показники розглядуються як незмінні. Точка зміни дозволяє визначити ступінь впливу кожного фактору на сукупний фінансовий показник. Розрахунки починаються з первісної бази, коли всі фактори дорівнюють базисному показнику, тому загальне число розрахунків завжди на одиницю більше кількості визначальних факторів. Ступінь впливу кожного фактора встановлюється шляхом послідовного вирахування: з другого розрахунку вираховується перший, з третього другий і т.п. Застосування методу ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність полягає у тому, що в першу чергу визначається ступінь впливу кількісних показників, що характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, обсяг доходів та витрат, у другу чергу - якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів. Використовуючи цей метод, на базі даних таблиці 3.1 визначимо вплив кожного фактору на прибуток від реалізації. Вплив факторних показників на прибуток (результативний показник) можна надати у вигляді адитивної моделі, економічний зміст якої полягає у тому, що вплив окремих компонент підсумовується.

П = В - С - АВ - ВЗ - ІОВ - ФД - ПнП,t (3.1) [69]

де П - прибуток; В - виручка від реалізації продукції;

С - собівартість реалізованої продукції;

АВ - адміністративні витрати;

ВЗ - витрати на збут;

ІОП - інші операційні витрати;

ФД - фінансові доходи;

ПнП - податок на прибуток.

Таблиця 3.1 - Вихідні дані для факторного аналізу прибутку

Показники	Код рядка	Умовне позначення	Попередній Період (база) (хо) 2007 рік	Звітний період (х1) 2008 рік	Відхилення (Дх)
1. Виручка від реалізації продукції без урахування ПДВ, акцизного збору та ін.	035	В	12149	7488	-4661
2. Собівартість реалізованої продукції	040	С	9450	5899	-3551
3. Адміністративні витрати	070	АВ	188	95	-93
4. Витрати на збут	080	ВЗ	64	35	-29
5. Інші операційні витрати	090	ІОВ	48	28	-20
6. Фінансові доходи	130	ФД	386	187	-199
7. Податок на прибуток	180	ПнП	94	44	-50
8. Чистий прибуток (збиток)	220	ЧП	282	(130)	-152

Як відомо, розмір виручки від реалізації залежить від таких факторів, як ціна реалізуємої продукції, питома вага кожного виду продукції в загальному обсязі реалізації та кількості реалізуємої продукції. Така залежність має наступний вигляд:

В = Н ? УД ? Ц, (3.2) [69]

де УД - показник структури реалізованої продукції;

Н - обсяг реалізованої продукції, шт;

Ц - ціна продукції.

Факторна модель собівартості реалізованої продукції представлена у наступному вигляді:

С = Н ? УД ? В _зм, (3.3) [69]

де УД - показник структури виробленої продукції;

Н - обсяг виробленої продукції;

В_зм - змінні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість одиниці).

Використовуючи дані Звіту про фінансові результати, визначити вплив усіх наведених факторів на фінансовий результат неможливо тому, що нам не відомі на питома вага реалізованої та виробленої продукції, обсяг випуску та реалізації, ні ціна, ні собівартість одиниці. В той же час, знаючи середній індекс цін, можна визначити вплив на розмір чистого прибутку зміни цін, обсягу реалізованої продукції, обсягу виробленої продукції.

Припускаємо, що ціни на продукцію у звітному році зросли на 7%, тобто індекс цін (І_ц) склав 1,07.

Визначемо вплив факторів на зміну виручки від реалізації. Загальні зміни виручки від реалізації знаходимо за формулою:

ДВ_заг = В₁ - В_о = 7488 - 12149 = -4661 тис.грн.

Тобто за звітний період виручка від реалізації продукції зменшилась на 4661 тис.грн. Ця зміна є результатом впливу двох факторів: ціни реалізації ті обсягу реалізованої продукції (з урахуванням структури). Розрахунок впливу цих факторів можна визначити наступним чином :

ДВ_ц = В₁ - В₁ / І_ц = 7488 - 7488 / 1,07 = +489,87 тис. грн.

ДВ_НУД = В₁ / І_ц - В_о = 7488 / 1,07 - 12149 = -5150,87 тис.грн.

Таким чином, зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації на 489,87 тис.грн., а скорочення обсягу випуску - зменшенню на 5150,87 тис.грн. Згідно розрахункам, на підприємстві спостерігається скорочення виробництва. Аналогічно розраховується вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції:

ДС_заг = С₁ - С_о = 5899 - 9450 = -3551 тис.грн.

Припустимо, що собівартість одиниці продукції змінилися за рахунок зовнішніх факторів, а саме за рахунок загальної зміни цін, тоді:

ДС_(Взм) = С₁ - С₁ / І_ц = 5899- 5899 / 1,07 = 385,92 тис.грн.

ДС_НУД = С₁ / І_ц - С_о = ДС_заг - ДС_(Взм) = -3551 - 385,92 = - 3165,08 тис.грн.

Таким чином, за рахунок зменшення обсягу випуску собівартість продукції збільшилась на 385,92 тис.грн., за рахунок зміни цін зменшилась на -3165,08 тис.грн.

Як бачимо із розрахунків, зміна ціни вплинула на чистий прибуток в складі двох показників: виручки і собівартості. Причому вплив зміни цін на розмір чистого прибутку в складі виручки і собівартості носить прямо пропорційний характер: зменшення виручки від реалізації сприяє зменшенню чистого прибутку і зменшення собівартосі сприяє зменшенню прибутку. Враховуючи це, вплив зміни цін на розмір прибутку можна визначити наступним чином:

ДП_ц = ДВ_ц - ДС_(Взм) = +489,87 - 385,92 = +103,95 тис.грн.

За рахунок збільшення цін чистий прибуток підприємства збільшився на 103,95 тис.грн.

А зараз розрахуємо вплив решти факторів на зміну розміру чистого прибутку.

Вплив розміру адміністративних витрат та інших операційних витрат.

При визначенні даного фактору необхідно врахувати, що це фактор зворотнього впливу по відношенню до прибутку. В звязку з цим в розрахункову формулу додається знак „-„.

ДП_р = - [(АВ₁ + ВЗ₁ + ІОВ₁) - (АВ_о + ВЗ_о + ІОВ_о)], (3.4) [69]

де ДП_р - зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини вказаних витрат.

ДП_р = - [(95 + 35+28) - (188 + 64 + 48)] = - 142 тис.грн.

Це означає, що перевитрати по непрямим витратам призвело до зниження прибутку в звітному році на 142 тис.грн.

Вплив змін величини фінансових доходів (ФД). Розрахунок впливу даного фактору на зміну розміру чистого прибутку розраховується за формулою:

ДПфд = ФД ₁ - ФДоt (3.5) [69]

де ДП_фд - зміна чистого прибутку за рахунок зміни суми фінансових доходів.

ДПфд = 187 - 386 = - 199 тис.грн.

Вплив величини сплаченого податку на прибуток розраховується за формулою:

ДП_ПнП = - (ПнП₁ - ПнП_о), (3.6) [69]

де ДП_ПнП - зміни чистого прибутку за рахунок зміни величини сплаченого податку на прибуток.

ДП_ПнП = - (44 - 94) = - 50 тис.грн.

Збільшення розміру сплаченого податку на прибуток призвело до зниження чистого прибутку на 50 тис.грн.

Узагальнемо в табл. 3.2 вплив факторів, які впливають на розмір чистого прибутку.

Таблиця 3.2 - Вплив факторів на чистий прибуток у 2008 році

Показники	Сума, тис.грн.
Зміна цін	+489,87
Обсяг реалізованої продукції	-5150,87
Собівартість виробленої продукції	-3165,08
Адміністративні витрати та інші операційні витрати	-2062
Фінансові доходи	-199
Податок на прибуток	-50
Разом	-10137,08

У ході проведеного аналізу виявилось, що для збільшення резервів прибутку ТОВ "фірма Ленд" необхідно:

1) збільшити обсяг реалізованої продукції за рахунок пошуку нових ринків збуту, розширення торговельно-економічних зв'язків;

2) знизити витрати на виробництво і реалізацію продукції, зокрема адміністративні та інші операційні витрати;

3) збільшити фінансові доходи;

4) знизити собівартість виробленої продукції шляхом запровадження досягнень науково-технічного прогресу, що позитивно вплине на продуктивність праці.

Після закінчення аналізу пошуку резервів збільшення прибутку результати узагальнюються. Під час пошуку резервів прибутку протягом звітного року можуть раптово виявитися резерви короткострокової дії. Використання цих резервів можливе з допомогою розробки системи оперативних заходів.

3.2 Розробка рекомендацій щодо зниження загрози банкрутства на підприємстві та відновлення його платоспроможності

На практиці вихід з кризи підприємства залишається складною задачею. Немає єдиного універсального рецепту для ефективного управління кризою. Проте перед підприємством, прагнучим вийти з кризи, стоять дві послідовні задачі:

1) усунути наслідки кризи - відновити платоспроможність і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

2) усунути причини кризи - розробити стратегію розвитку і провести на її основі реструктуризацію підприємства з метою недопущення повторення кризових явищ в майбутньому.

В стабілізаційну програму повинен входити комплекс заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності підприємства. Терміни для її здійснення обмежені, як правило, це 12 або 18 місяців. Це пов'язано із тим, що у неплатоспроможного підприємства резервних фондів, як правило, немає, а фінансовий вплив зовні виключений. Тому, в першу чергу, необхідно проводити ті заходи, які дозволять заповнити "кризову яму", по-перше, за рахунок збільшення надходжень грошових коштів (максимізації) і, по-друге, за рахунок зменшення поточної потреби в оборотних коштах (економії).

Збільшення грошових коштів можна добитися двома шляхами: шляхом перекладу активів підприємства в грошову форму; шляхом збільшення виручки від продажу.

Загальний підхід щодо запобігання банкрутства на підприємстві можна подати на рисунку 3.



Рисунок 3 - Заходи запобігання банкрутства

Перший спосіб вимагає рішучих і нерідко шокуючих звичайного керівника кроків, оскільки пов'язаний із значними втратами [15]:

1) продаж короткострокових фінансових вкладень. Причому на дисконт при продажу цінних паперів безглуздо розраховувати - вони йдуть за тією ціною, по якій їх готові купити негайно, або майже негайно.

2) продаж дебіторської заборгованості.

3) продаж запасів готової продукції. По-перше, припускає продаж із збитками, а по-друге, веде до ускладнень із податковими органами.

1) продаж надмірних виробничих запасів.

2) продаж інвестицій (деінвестування) - зупинка інвестиційних проектів, що ведуться, з продажем об'єктів незавершеного будівництва і не встановленого устаткування, а також ліквідація участі в інших підприємствах (продаж часток).

3) продаж нерентабельних виробництв і об'єктів невиробничої сфери. Цей крок є найбільш складним і припускає особливий підхід. Частина нерентабельних виробничих об'єктів, як правило, входить в основний технологічний ланцюжок підприємства. Тому неможливо коректно визначити, які з них має значення зберегти, а які у будь-якому випадку слід ліквідовувати - це вимагає детального аналізу, здійсненного тільки в рамках реструктуризації. Продаж об'єктів невиробничої або соціальної сфери може збільшити соціальну напругу і нездоровий клімат у колективі.

Для того, щоб мінімізувати ризик від подібного кроку, необхідно ранжирувати. У першу чергу продажу підлягають об'єкти виробництва з урахуванням результатів проведеного ранжирування по ступеню залежності від цих об'єктів всього технологічного циклу підприємства, у порядку збільшення цієї залежності. Ранжирування, за умов стислих термінів процедури, здійснюється переважно експертним методом, що відбувається за певними правилами оцінки.

В другу чергу ліквідовуються допоміжні виробництва з унікальним устаткуванням. Відсутність цих виробництв в майбутньому можна буде компенсувати як за рахунок купівлі відповідних послуг, так і їх відтворення в економічно виправданих масштабах при необхідності. Таким чином, продаж об'єктів допоміжних виробництв, в яких використовується універсальне технологічне устаткування, відбувається, якщо функції цих допоміжних виробництв передаються зовнішнім підрядчиками.

В третю чергу позбавляються від нерентабельних об'єктів основного виробництва, що знаходяться на самому початку технологічного циклу. Їх функції також передаються зовнішнім постачальникам.

В четверту (останню) чергу відмовляються від рентабельних виробництв, що знаходяться на кінцевій стадії технологічного циклу. Причому така міра швидше прийнятна для підприємств, що володіють не однієї, а декількома технологічними ланцюжками, а також для підприємств, напівфабрикати яких мають самостійну комерційну цінність. Особливо якщо ці напівфабрикати більш рентабельні, ніж кінцевий продукт, що нерідко зустрічається.

Для збільшення виручки від продажів пропонується [15; 17; 38]:

1) утриматися від різкого підвищення відпускних цін і збільшити об'єм продажів. Знижка цін, проте, веде до зниження розміру чистого прибутку (і коефіцієнтів прибутковості). Розрахунок нової ціни повинен враховувати істинні виробничі витрати (важливо відрізняти їх від повних витрат).

2) розвинути відносини з існуючими клієнтами, знаходити взаємоприйнятні варіанти ведення бізнесу і схеми оплати, які допоможуть клієнтам вирішувати їх проблеми.

Підприємство, яке прагне вийти з кризи, повинне грамотно здійснювати контроль за дебіторською заборгованістю і розробляти системи договірних взаємостосунків із контрагентами, за умов застосуванням гнучких умов і форм оплати:

1) передоплата із встановленням мінімальної ціни продажу;

2) часткова передоплата (поєднує передоплату і продаж товарів в кредит);

3) передача на реалізацію, тобто продавець зберігає права власності на реалізовані товари, поки не отримає повну суму оплати за них;

4) виставляння проміжного рахунку, який звичайно використовується при довгострокових контрактах для забезпечення регулярного притоку грошових коштів у міру виконання окремих етапів роботи;

5) банківська гарантія, яка припускає, що банк відшкодовуватиме необхідну суму у разі невиконання дебітором своїх зобов'язань (факторинг);

6) вживання гнучких цін, які можуть бути прив'язані до різних індикаторів, наприклад, до загального індексу інфляції або до курсу долара. Гнучка ціна використовується для захисту підприємства від інфляційних збитків або збитків через курсові різниці.

1) привернути нових клієнтів. Для цього необхідно скласти список потенційних клієнтів, зробити оцінку витрат, необхідних для залучення нових клієнтів, і оцінку потенційного приросту виручки від розширення кола клієнтів. Наступним кроком буде розробка стратегії залучення нових клієнтів через постачальників, існуючих покупців, ділерів і т.п. Рекомендується розробити привабливий пакет послуг для потенційного клієнта, рекламну програму.

2) запропонувати нову продукцію, на яку існує попит. Даний шлях можна розглядати в рамках реструктуризації підприємства, яка вимагає фінансових або капітальних вкладень.

3) використовувати вільні виробничі потужності, уклавши контракти про виробництво на давальницькій сировині. Скорочення об'ємів виробництва веде до звільнення виробничих потужностей. Тому корисно подумати про те, яким способом можна витягнути з цієї ситуації додатковий дохід:

а) якщо скорочення виробництва привело до звільнення виробничих площ, можна спробувати здати їх в оренду;

б) якщо скорочення виробництва привело до простою верстатів і устаткування, можна запропонувати послуги з виробництва на давальницькій сировині;

4) розробити і упровадити програму торгових знижок і пільг для покупців.

1) зменшити поточну потребу в оборотних коштах (економія), що призводить до максимально швидкого і радикального зниження неефективних витрат.

Зменшення поточної потреби в оборотних коштах досягається декількома методами:

1) зупинка нерентабельних виробництв. Якщо збиткове виробництво недоцільно або його неможливо продати, то його потрібно зупинити, щоб виключити подальше накопичення збитків.

2) виведення із складу підприємства витратних об'єктів.

3) викуп боргових зобов'язань із дисконтом. Кризовий стан підприємства-боржника знецінює його борги, тому і виникає можливість викупити їх із значним дисконтом.

4) конвертація боргів в статутний капітал. Цей крок може бути здійснений як шляхом розширення статутного фонду, так і через поступку власниками підприємства частини своєї частки (пакету акцій).

5) заключення форвардних контрактів на поставку продукції підприємства за фіксованою ціною. Якщо кредитор зацікавлений в даній продукції, йому можна запропонувати зарахувати борг підприємства перед ним як аванс на довгострокові поставки цієї продукції. При цьому контрактна ціна не повинна бути нижче деякої прогнозованої собівартості продукції.

Окремо слід зупинитися на такому заході як продаж дебіторської заборгованості. Основа для формування цивілізованого ринку боргових зобов'язань була закладена в Наказі Мінекономіки України № 123 від 07.06.2001 р. "Про затвердження Порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства" [60]. Для активізації цього процесу фахівці пропонують створити борговий центр, який би займався організацією і проведенням публічних торгів з продажу простроченої дебіторської заборгованості. Процедура проведення торгів передбачає обов'язковість оцінки ринкової вартості виставленого на продаж активу. Визначення мінімальної ціни дебіторської заборгованості шляхом проведення незалежної оцінки прав вимоги для підприємства буде саме по собі цікавим. По-перше, підприємство зможе ухвалити зважене рішення про те, виставляти на продаж дебіторську заборгованість чи ні, по-друге, знатиме, скільки коштує на ринку цей вид активів.

Реальна вартість дебіторської заборгованості визначиться тільки на публічних торгах. Залежно від якості передпродажної підготовки і проведення аукціону ціна продажу дебіторської заборгованості може виявитися вищою за значенням оцінки ринкової вартості, даної експертом. В аукціоні мають право брати участь сам боржник і його дебітори. Вони мають можливість викупити свої борги нижче за номінал: купивши на першому аукціоні лот, дебітор боржника заплатить тільки ринкову вартість дебіторської заборгованості, а спише собі всю суму (по балансу). Учасник, що отримує лот, придбає на торгах пакет документів, які надають право стягнення з дебітора грошей, продукції, майна або право розпочати процедуру банкрутства. Тут криється підводний камінь продажу дебіторської заборгованості: нікому не відомо, з якою метою скуповуються чужі борги. Може трапитися так, що власник розпроданої дебіторської заборгованості схоче повернути її знову собі.

На світовому ринку дебіторська заборгованість є товаром № 1. Відповідно до Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" майно підприємства, яке має податкову заборгованість, підлягає опису [6]. Опис дебіторської заборгованості завдає мінімальної шкоди підприємству. У разі створення Боргового центру банк його даних може бути вельми значним. Замість того, щоб описувати майно безнадійного боржника, державна виконавча служба або податкова інспекція, або інший уповноважений орган можуть звернутися в банк даних Боргового центру, в якому опрацьовується "схема виведення із боргу". В ланцюжок шикується декілька підприємств, між ними відбувається обмін продукцією. В результаті кредитор одержує якщо не гроші, то такий товар, який для нього необхідний.

Дебітору вигідно самому викупити свою заборгованість, оскільки придбає він її із значним дисконтом. Отже, плани кредитора по реалізації дебіторської заборгованості на торгах примушують активізувати дії дебітора по оплаті своєї заборгованості.

Створення боргового ринку в Україні повинне супроводжуватися зміною порядку оподаткування операцій із простроченою дебіторською заборгованістю: збитки кредитора від реалізації дебіторської заборгованості повинні включатися до складу його операційних витрат [70].

Основна задача Боргового центру - допомогти підприємству побачити вигоду від продажу дебіторської заборгованості. Для цього Борговий центр повинен надавати підприємствам, охочим понизити свою дебіторську заборгованість наступні послуги:

проводити економічний аналіз і бухгалтерську експертизу документів, підтверджуючих виникнення, склад і наявність дебіторської заборгованості.

за дорученням підприємства проводити маркетингове дослідження в цілях пошуку покупців, оцінити її вартість, організувати публічні торги.

У результаті Борговий центр зобов'язаний створити систему мережного врегулювання взаємної простроченої заборгованості, займатися пошуком ланцюжків погашення боргів на галузевому, регіональному і державному рівні.

Після того, як платоспроможність підприємства буде відновлена, а його фінансовий стан стабілізується, слід розробити програму реорганізації підприємства з метою недопущення повторення кризових явищ в майбутньому. Проведення цього процесу повинне розраховуватися на більш довгий час, оскільки воно включатиме комплекс заходів, що зачіпають всі аспекти господарської діяльності підприємства. На даному етапі реорганізації можуть бути піддані, крім заборгованості підприємства, також його організаційна структура, система управління виробництвом, фінансами, інвестиціями, персоналом. Може бути переглянута організація системи збуту продукції. Основна задача в кризовій ситуації - не допустити або пом'якшити етап шоку від наступаючої кризи, сприяти скороченню тривалості етапу відкоту назад, а також прискореної адаптації і стабілізації ситуації.

Успіх вирішення кризових ситуацій визначається: ступенем готовності менеджерів фірми до потенційних кризових явищ, наявністю резервів, рівнем профілактичних заходів, ефективністю вживаних методів управління. Витрати часу і засобів на створення резервних систем управління, підготовку антикризових заходів, формування необхідних резервів стають більш вигідними, ніж малоефективні поспішні дії менеджерів по подоланню кризи на основі попереднього досвіду, інтуїції і ентузіазму.

Система заходів менеджменту в кризових ситуаціях повинна включати наступне:

1) постійний моніторинг за зовнішньою і внутрішньою обстановкою. При цьому зовнішні загрози з боку держави, конкурентів і злочинних елементів самих небезпечних і можуть привести до повного руйнування підприємства. Даний чинник повинен бути пріоритетним в оцінці зовнішнього середовища бізнесу.

2) розробка заходів по зниженню зовнішньої уразливості фірми.

Таким чином, менеджмент, що забезпечує ефективну роботу в кризовому режимі, є комплексом заходів, орієнтованих на переклад підприємства в інший режим роботи. Ключова характеристика цього режиму - стійке фінансове положення. Рішення саме даних задач знаходиться в центрі системи заходів, іменованої в зарубіжній літературі криза-менеджментом, а у вітчизняній літературі - антикризовим управлінням.

На стадії антикризового управління важливим є вміння правильно розподілити сили та грошові потоки. Проблема "грошової логістики" - управління фінансовими потоками: бюджетування і оперативне управління залишається із підприємством і після благополучного відновлення платоспроможності, тобто по закінчення процедури банкрутства. "бюджетування" означає планування грошових потоків і розподіл їх, управління дебіторською заборгованістю, визначення оптимальної величина кредиторської заборгованості, керування обсягами реалізацією - все це дуже зв'язано [48]. Бюджет складається по схемі: Виробнича програма - витрати - доходи - податки - чистий прибуток - інвестиції. На кожному етапі необхідно розробити рівень допустимих ризиків. Оперативне управління складається із формування нормативів запасів, звірки заборгованості, юридичної претензійної роботи. Головна проблема українських підприємств - відсутність якої-небудь системи управління, саме "системи". Звичайно рішення приймаються директором одноосібно на основі якихось викладень бухгалтера (окремих, а не даних системного аналізу). Оскільки бухгалтер бачить тільки фактичні документи (без урахування прогнозу, у тому числі і законодавчого), то виходить, що рішення приймаються по факту. Навіть якщо в економічному відділі підприємства є добрі фахівці, вони рідко виходять за рамки своїх посадових інструкцій. Мало хто хоче брати на себе зайву роботу і відповідальність, бо ініціатива карана виконанням. І тут, як не можна до речі, потрібна допомога аудиторських і консультаційних фірм (послуги з оптимізації прибутку і т.п.).

Інша проблема полягає в тому, що висновки аудиторської фірми можуть знайти розуміння у директора і відторгнення з боку середньої ланки і рядових співробітників. Консультанти можуть бути організовані в окрему консалтингову фірму або входять до складу, наприклад, банків: їм постійно потрібно вивчати фінансовий стан своїх клієнтів, внаслідок чого отримуються знання "як треба, а як не треба робити". Українські підприємства психологічно не готові платити за консалтинг, крім того, стикаємося із інформацією, що становить комерційну таємницю. Тому потрібно законодавчо визнати роль аудиторських фірм в антикризовому управлінні, в тому числі в процедурі банкрутства [30].

Важливим залишається питання врегулювання законодавства про банкрутство із податковим, пенсійним та антимонопольним законодавствами.

Особливу увагу слід уділяти підприємству наявності внутрішніх резервів для запобігання внутрішніх криз на ранній стадії їх зародження, навіть шляхом використовування командно-адміністративних методів запобігання банкрутств. Для формування внутрішньої системи захисту від банкрутств треба мати спеціальну службу економічної безпеки [67].

3.3 Впровадження методичних підходів управління фінансовим результатом на підприємстві ТОВ фірма "Ленд"

Діагностика ймовірності банкрутства ТОВ фірми "Ленд" показала, що фінансова нестабільність підприємства є слідством зниження об'єму виробничо-господарської діяльності, особливо це стосується зниження обсягів виробництва та реалізації за останні два роки: 2008р. та 2009 р.

Аналіз діяльності підприємства показав, що підприємство протягом останніх трьох років займалася основною діяльністю, отже заходи щодо покращення результатів діяльності мають стосуватися основної діяльності, тобто збільшенню прибутку від реалізації продукції, чого можна досягти двома шляхами: збільшенням обсягу реалізації продукції та зменшенням витрат основної діяльності.

Скористаємося методикою проф. В.А. Гавриленка [18].

У табл. 3.1 представлені дані по підприємству, які формують фінансовий результат від основної діяльності, окремі позиції звіту про фінансові результати, які надані у Додатку Г.

Таблиця 3.1 - Дані про формування фінансового результату від основної діяльності ТОВ фірма "Лэнд", тис. грн.

Стаття	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Чистий доход (виручка) від реалізації	10124	6240	5183
Собівартість реалізованої продукції	9450	5899	5241
Валовий прибуток (збиток)	674	341	(58)
Адміністративні витрати	188	95	110
Витрати на збут	64	35	27
Фінансовий результат (прибуток або збиток) основної діяльності	422	211	(195)

За табл.3.1. видно, що зменшення виручки від реалізації по роках призводить до зменшення прибутку від основної діяльності та навіть зумовило у 2009 р. наявність збитку у суму 195 тис. грн.

Зниження виручки від реалізації продукції у 2009 р. у порівнянні з 2008р. склало 1057 тис. грн. Дозволимо припустити, що без кардинальної зміни технології та матеріально-технічної бази, тільки за рахунок організаційних заходів по розширенню мережі покупців, можна досягти 2 2010 р. рівня 2008 р., тобто резерв збільшення виручки від реалізації становить 1057 тис. грн. Зробимо прогноз збільшення фінансового результату від основної діяльності, якщо збільшення виручки від реалізації становитиме 1057 тис.грн.

В основу розрахунку прогнозу збільшення фінансового результату від основної діяльності покладена наступна формула:

, (3.1)

де - чистий прибуток, отриманий від реалізації продукції, складений в аналізуємому періоді;

- чистий прибуток, отриманий від реалізації продукції у тому ж періоді, тис. грн.;

- витрати на реалізовану продукцію, тис.грн.

- адміністративні витрати і витрати на збут, тис.грн.

В умовах 2008 р. отримано прибуток від основної діяльності у сумі 211 тис. грн.:

= 6240 - 5899 - 95 - 35 = 211 (тис.грн.)

В умовах 2009 р. отримано збиток від основної діяльності у сумі 195 тис. грн.:

 = 5183 - 5241 - 110 - 27 = - 195 (тис.грн.)

Як видно з формули 3.1, на фінансовий результат від основної діяльності впливають 4 групи причин:

причини, що викликають зменшення обсягу реалізації;

причини, що збільшують собівартість;

причини, що збільшують адміністративно-управлінські витрати;

причини, що збільшують витрати на збут.

Отже резерв збільшення виручки від реалізації продукції ДQ = 1057 тис. грн. Загалом, збільшення обсягу випуску продукції має подвійний напрямок впливу на фінансовий результат. З одного боку зростає дохід від реалізації, а з іншого - з'являються додаткові витрати. З цих позицій вплив на прибуток зменшення обсягу випуску продукції характеризується виразом: