Кредитування підприємств

Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство -- в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор у процесі оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

підприємство має бути кредитоспроможним;

підприємство повинно забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);

співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;

інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна становити не менше 200% від суми зобов'язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, ураховується його ліквідність.

Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 7.8.

Рис. 7.8. Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

клопотання підприємства;

копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були);

бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обгрунтування;

баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

анкета позичальника;

засвідчені підприємством, а за необхідності -- нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отриманий товар і лише в окремих випадках -- попередню оплату (остання забороняється за імпортних контрактів);

копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них забезпечує окупність проекту;

річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;

на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. За наявності простроченої кредиторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, ужиті для її погашення;

розрахунок помісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);

звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;

перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, характеристик та відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприємства-позичальника;

нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:

довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство (з поточного та валютних) за останні 6--12 місяців;

довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичальника, про брак обов'язкових до сплати документів (картотеки № 2);

довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:

зведений кошторис будівництва;

відомості про договірну ціну;

контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;

документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;

дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

висновки експертизи -- відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

оцінює його ділову репутацію та імідж;

аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

визначає перспективи розвитку підприємства;

перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі -- щоквартально.

В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства -- юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

обсяг реалізації;

прибутки і збитки;

рентабельність;

ліквідність;

грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Ураховуються також інші фактори:

ефективність управління підприємством;

ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;

наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

Рис. 7.9. Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його кредитоспроможності

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 7.9).

А. Фінансові коефіцієнти

До фінансових коефіцієнтів належать:

коефіцієнт заборгованості;

коефіцієнт ліквідності;

коефіцієнти оборотності;

коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть зазнати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів або зазнає збитків.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи.

«Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.

«Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукції перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

-- Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

-- Окупність інвестицій або активів свідчить про здатність підприємства ефективно використати активи для отримання прибутку. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

-- Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

Б. Рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.

Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

-- виробнича діяльність;

-- інвестиційна діяльність;

-- фінансова діяльність.

Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати грошові кошти підприємства на середній та тривалий термін (табл. 7.2).

Дані про рух грошових коштів допомагають:

-- оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

-- визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Таблиця 1.2

ДЖЕРЕЛА І НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ

Приплив грошових коштів у результаті:		Відтік грошових коштів у результаті:
-- реалізації продукції -- збільшення кредиторської заборгованості -- зменшення дебіторської заборгованості	основна діяльність	-- здійснення витрат -- зменшення кредиторської заборгованості -- збільшення дебіторської заборгованості чи товарних запасів
-- продажу основних засобів (земля, обладнання ) -- продажу акцій інших підприємств	інвестиційна діяльність	-- придбання основних засобів (нерухомості, обладнання) -- купівля акцій інших підприємств
-- збільшення розмірів позичених коштів -- збільшення власного капіталу	фінансова діяльність	-- погашення заборгованості за всіма видами зобов'язань -- виплата дивідендів

Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

В. Оцінка ділового середовища підприємства

У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику.

Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників:

форма власності;

вид діяльності;

ринки та клієнти позичальника;

конкуренція;

постачальники;

виробничі потужності;

керівництво й організація;

сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у разі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє становище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:

-- назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

-- сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;

-- порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;

-- зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;

-- злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник.

5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників.

Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.

6. Виробничі потужності. Виробничі потужності -- це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.

Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.

7. Керівництво та організація.

Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

Керівництво

-- основні обов'язки керівників підприємств;

-- кваліфікація та професійний досвід;

-- наявність вакансій серед керівних посад підприємства;

-- застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.

Організація

-- організаційна структура нині і в майбутньому;

-- кадрове планування;

-- організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.

8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

Сильні сторони:

-- добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговельну марку;

-- продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;

-- сучасне обладнання й технології тощо.

Слабкі сторони:

-- неконкурентоспроможні ціни;

-- традиційно невисока якість продукції;

-- продукція та послуги користуються невеликим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє;

-- дуже сильна конкуренція;

-- труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

I. Загальні положення.

II. Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

І. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору -- вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.

ІІ. Права та обов'язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:

використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;

повернути наданий кредит у встановлений термін;

своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позикою;

забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

інше (згідно з договором).

ІІІ. Права та обов'язки банку

3.1. Права банку:

проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;

переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов'язки банку:

 надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;

 інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

 інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.

ІV. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:

припинити дальшу видачу кредиту;

вимагати його дострокового повернення;

зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

збільшити відсоткову ставку за кредит;

за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язання надати кредит або надання його не в повному обсязі.

За неповного використання кредиту підприємство сплатить кредиторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ресурси і неотриманої маржі у звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі --оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

1.2.3 Порядок погашення банківського кредиту підприємством

Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Порядок погашення кредиту -- це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.

За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

дисконтні;

позики, які погашаються поступово -- щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;

позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.

Приклад 4.

За звичайною позикою підприємство отримало кредит 100 тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банку одноразово 120 тис. грн. За дисконтною позикою відсотки буде утримано негайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн. (100 тис. грн. - - 20 тис. грн.) і через рік поверне їх банку.

Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його -- після закінчення терміну кредиту.

За «амортизаційного» погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

-- виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

-- виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

-- інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:

-- цільового спрямування кредиту;

-- обсягів та терміну позики;

-- порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

-- сезонності та циклічності виробництва;

-- рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

1.3 НЕБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.3.1 Комерційне кредитування підприємств

Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів -- покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

Комерційний кредит -- це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту -- прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит -- це відповідна кредитна угода між двома підприємствами -- продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов'язання позичальника стосовно кредитора.

Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

оплатою векселя;

передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

переоформленням комерційного кредиту на банківський.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, що зв'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

він надається тільки в товарній формі;

позиковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

ризик можливої зміни ціни товарів;

ризик недотримання покупцем строків оплати;

ризик банкрутства покупця;

ризик можливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

виду товарів і послуг;

вартості угоди;

фінансового стану покупця і постачальника;

вартості кредиту;

наявності довготривалих зв'язків між постачальниками і покупцями;

якості товару.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать:

оперативність надання коштів у товарній формі;

технічна нескладність оформлення угоди;

надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;

сприяння розвитку кредитного ринку.

Недоліками комерційного кредиту є: обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:

кредит із фіксованим терміном погашення;

кредит із погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів;

кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.

У ХІХ і на початку ХХ ст. у розвинених країнах у галузі внутрішньої і міжнародної торгівлі переважав традиційний вексельний кредит, із наданням продавцем покупцеві права погашати його частинами. Практикувалось надання продавцями комерційного кредиту у вигляді відстрочки платежів, без оформлення її векселем, а також надання покупцями комерційного кредиту постачальникам через авансові платежі.

Нині традиційний вексельний кредит починає поступатись місцем кредиту, що надається продавцями покупцям через простий запис вартості проданих у кредит товарів.

Маючи відкритий рахунок, підприємство-покупець може періодично закуповувати товари без оформлення кредитних угод у кожному окремому випадку. На замовлення покупця товар негайно відвантажується, а оплата за нього здійснюється у визначені терміни після одержання рахунку-фактури.

Сьогодні у розвинених країнах відкритий рахунок є основним фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій торгівлі. Такий рахунок як одна з форм розрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем широко застосовується у Великобританії, Німеччині, Франції та інших країнах.

Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг порівняно з комерційним кредитом у вексельній формі. По-перше, кредит у вексельній формі дещо обмежений, оскільки вексельний кредит може надаватися підприємствами, що виготовляють продукцію, тільки підприємствам, що їх споживають, або товаровиробниками -- торговим фірмам. Кредит за відкритим рахунком не має таких обмежень. Механізм кредитування й розрахунків за відкритим рахунком найчастіше застосовується у взаємних зустрічних поставках підприємств. На відкритому рахунку відображуються взаємні фінансові вимоги й зобов'язання, відбувається залік таких вимог і зобов'язань, що дещо зменшує платіжні ризики. По-друге, така система кредитування й розрахунків простіша у технічному відношенні порівняно із вексельною формою.

Нині механізм комерційного кредиту істотно змінився. Значно розсунулися його межі. Якщо на початку нинішнього століття комерційний кредит функціонував переважно в галузі торгівлі, то нині його використовують практично всі промислові компанії і торгові фірми. Завдяки йому фінансується збут не тільки великих, а й дрібних партій товарів.

З метою прискорення реалізації товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовують такий спосіб надання комерційного кредиту покупцям, як торгові знижки з покупної вартості товару (сконто).

Такий спосіб надання комерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижка за умови оплати товару у визначений термін. Якщо оплату здійснено покупцем своєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової знижки. Розмір знижки підприємство-кредитор визначає самостійно. У зарубіжній практиці вона становить, як правило, 1--3% вартості товару.

Величина сконто визначається у відсотках, диференціюється залежно від строку оплати кредиту і орієнтується на чинний рівень відсоткових ставок.

Підприємства з готовністю надають покупцям сконто, оскільки вартість товару здебільшого калькулюється так, що сума відстрочених платежів (тобто відсотки за наданий кредит) входить у ціну товару. Якщо ж оплата відбувається раніше, то замовнику товару надається знижка у формі сконто.

Сезонний кредит застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінця розпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можуть випускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

Консигнація -- застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов'язання. Це означає, що оплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.

Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обігу». Підприємствам і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі (рис. 7.10).

Рис. 7.10. Обіг векселя у комерційному кредитуванні

1. Трасант передає разом з товаром і виставлений на нього вексель (тратту) трасату. Трасат ставить на векселі під словом «Акцептовано» або «Приймаю» свій підпис, тобто дає згоду на оплату. Ця дія називається акцептуванням. 2. Акцептований вексель трасат повертає трасанту. 3. Трасант передає цей вексель ремітенту (одержувачу). 4. Ремітент, тобто останній власник векселя, пред'являє його до оплати.

У певних випадках підприємство--власник векселя до настання терміну сплати векселя може дисконтувати його в комерційному банку. Тоді комерційний кредит трансформується у банківський.

Вексель мусить бути оплаченим у день його пред'явлення ремітентом. У разі відмовлення від оплати кредитор наступного дня може подати протест або відстрочити (пролонгувати) термін погашення векселя. Це можливо, якщо власник векселя і боржник домовляться про виставлення нового векселя. Новий вексель виписують на попередню суму боргу, додаючи відповідні відсотки і комісійні платежі за користування новим кредитом. Коли боржник неспроможний оплатити вексель, кредитор може пред'явити претензію будь-кому з учасників вексельного обігу в порядку регресу.

Кредитор повинен своєчасно і з дотриманням відповідних формальностей заявити протест одному або всім учасникам вексельного обігу. Інакше він втрачає право на фінансові претензії.

Відносно недавно виникли нові види комерційного кредиту. Це міжфірмові грошові кредити, що надаються під комерційні папери і прості векселі. У деяких країнах, наприклад у США, набули поширення комерційні папери нефінансових компаній, що гарантовані банками. Як засіб короткострокового залучення грошових коштів комерційні папери конкурують з депозитними сертифікатами та казначейськими векселями.

1.3.2 Лізингове кредитування підприємств

За економічної кризи більшість підприємств України неспроможна власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає об'єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».

Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

В економічному розумінні лізинг -- це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора -- лізингодавець, позичальника -- лізингоодержувач.

З економічного погляду лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором Кредитором може бути третя особа, наприклад банк. (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави).

Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (табл. 7.3).

Сутність лізингу проявляється у його функціях:

фінансовій;

виробничій;

збутовій.

Фінансова функція полягає:

-- у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту;

-- у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Таблиця 1.3

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО ТА ЛІЗИНГОВОГО КРЕДИТУ

Ознаки	Банківський кредит	Лізинг
Ступінь фінансування основних фондів	Фінансує 60-70% вартості придбаних основних фондів	Фінансує 100% придбаних основних фондів
Забезпечення	Кредитор вимагає ліквідної застави вартістю не менше ніж 130-140% вартості кредиту	Заставою є сам об'єкт лізингу. За умови, що лізингова компанія отримує банківський кредит на придбання об'єкта лізингу, потрібна застава в розмірі лише 30-50% суми банківського кредиту
Право власності кредитора на об'єкт лізингу	Зберігає за собою заставне майно до повного погашення позики	Лізингоодержувач (позичальник) стає власником узятого в оренду майна тільки після закінчення строку договору та повної оплати лізингових платежів
Форма надання	У грошовій формі	У товарній або товарно-грошовій: за зворотного лізингу, наприклад, підприємство продає лізинговій компанії основні фонди й отримує кошти, одночасно укладаючи договір про оренду цих фондів
Спосіб погашення боргу	У грошовій формі	У грошовій, товарній або змішаній формах
Розмір плати	Відсотки за кредит плюс сума основного боргу	Плата за банківський кредит плюс вартість основних фондів плюс лізингова маржа (прибуток лізингової компанії)

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

До об'єктів лізингу належать:

машини та обладнання;

засоби обчислювальної техніки;

транспортні засоби;

виробничі будівлі та споруди;

інші основні фонди.

Не можуть бути об'єктами лізингу:

об'єкти оренди державного майна, крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;

земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

Лізингодавець -- суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач -- суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

Постачальник лізингового майна -- суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

лізингові компанії;

комерційні банки;

філії, підрозділи підприємств--виробників обладнання;

державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).

Лізингоодержувачі -- це:

юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;

фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

До категорії продавців майна належать:

виробники машин та обладнання;

оптово-збутові організації;

торгові фірми;

власники майна та інші учасники угоди.

Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

страхові компанії;

брокерсько-дилерські фірми;

сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

інші посередники.

Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу показано на рис. 7.11.

Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість «заморожування» капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комерційний кредит.

Рис. 1.11. Взаємодія між учасниками лізингового бізнесу

1.Ініціація отримання замовлення на лізинг. 2. Заявка на лізинг. 3. Розгляд заявки. 4. Заявка на проведення маркетингового дослідження основних постачальників обладнання. 5. Вибір найпридатнішого постачальника. 6. Пакет документів на вимогу лізингодавця. 7. Оцінка фінансового стану клієнта та ефективності лізингового проекту. 8. Замовлення-наряд на устаткування. 9. Вибір банку-кредитора. 10. Вибір страхової компанії. 11. Домовленість щодо продажу майна за залишковою вартістю.

Підприємство -- лізингоодержувач також здобуває дуже суттєві переваги:

лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60--70% їхньої вартості;

підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;

лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;

лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;

досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;

лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

юридичне оформлення лізингової угоди;

виплата лізингових платежів;

повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображено на рис. 7.12.

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обгрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв'язку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить, насамперед, не поточний, а перспективний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

1. Акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію.

2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

3. Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.



Рис. 7.12. Механізм укладання і реалізації лізингової угоди

1. Надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіз замовлення, замовника (як потенційного лізингоотримувача). 3. Вивчення та обговорення умов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5. Укладання лізингової угоди. 6. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для придбання обладнання. 8. Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна. 9. Постачання обладнання. 10. Укладання приймально-передавального акта щодо обладнання. 11. Страхування майна на користь лізингодавця за рахунок лізингоодержувача. 12. Сплата лізингових платежів. 13. Погашення кредиту лізингоодержувачем. 14. Погашення кредиту лізингодавцем.

Майно передається в лізинг тільки після укладання лізингоодержувачем договору страхування об'єкта лізингу на користь лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають:

суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

платіж-винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Приклад 5.

Лізингодавець передає обладнання підприємству-лізингоотримувачу терміном на 5 років на умовах фінансового лізингу. Вартість обладнання становить 100 000 грн. Для фінансування угоди лізингодавець залучає банківський кредит на 5 років у сумі 100 000 грн. під 30% річних із щорічним погашенням відсотків та основної суми боргу (при цьому відсотки нараховуються на непогашену суму боргу). Лізингові платежі згідно з чинним законодавством України не оподатковуються ПДВ. Річна норма амортизації -- 20%, розмір щорічної маржі лізингодавця -- 3%, щорічного страхового платежу -- 2%. Періодичність виплати лізингових платежів -- щорічна.