Фінансовий стан промислового підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

фінансовий ресурс неврахування

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють, формують відповідні фонди грошових коштів.

Подальший розвиток народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємства викликала ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Для розв'язання проблем формування й використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

В ході виконання курсової роботи розглянуті теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів, проведена оцінка фінансової стійкості, ліквідності та ділової активності СФГ «Прогрес». Також запропоновані напрями удосконалення формування та використання фінансових ресурсів підприємства.

Об'єктом курсової роботи є фінансовий стан промислового підприємства СФГ «Прогрес» Балтського району Одеської області.

Предмет дослідження - економічні відносини що виникають у підприємства з банками з приводу формування і використання фінансових ресурсів.

Метою курсової роботи є комплексний аналіз фінансових ресурсів підприємства на прикладі СФГ «Прогрес».

Завданням даної роботи є оцінка фінансових ресурсів підприємства СФГ «Прогрес» а також шляхи поліпшення його фінансового стану.

Інформаційною базою для написання цієї роботи виступає звітність підприємства, періодичні видання і підручники, нормативно-правові акти, що регулюють господарські відносини підприємств.

Проблемами банківського кредитування сільськогосподарських підприємств займаються багато сучасних економістів, вчених, а саме Г. М. Азаренко, В. І Аранчій, І.П Борейко, Т. М. Журавель, С. М.Колотуха, Б. Л. Луціва, Р. М. Михайленко, П. П. Марич, С. М. Онисько, О.О. Непочатенко, О. С. Філімоненков, та багато інших. Незважаючи на велике коло дослідників, щодо даної проблеми, все ж таки багато питань залишаються невирішеними, що і спричинило дане дослідження.



1.Проблеми залучення фінансових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах через механізм банківського кредитування

Успішна діяльність будь-якого підприємства не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами. Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу. Під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Вони формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвитку виробництва. Розрізняють власні та залучені фінансові ресурси підприємства на рис.1.1.

Рис. 1.1 Фінансові ресурси підприємства



Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства[21, С. 40].

Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових організації виробничого процесу.

На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які по відношенню до суб'єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) - пов'язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) - не пов'язані.

До внутрішніх чинників можна віднести:

- рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);

- якість організації управління фінансовими ресурсами;

- оптимізація потоків сировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;

- вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;

- налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв'язку збутової стратегії із виробничою;

- позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;

- визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах «ціна - якість»;

- аналіз існуючого ринку продукції;

- якість фінансового, управлінського та податкового обліку;

- планування дистриб'юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;

- планування рекламної кампанії;

- здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;

- аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;

- загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;

- визначення критеріїв відповідності кваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;

- характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового плану підприємства.

До зовнішніх чинників слід відносити:

- інфляцію;

- зміну ціни на ресурси;

- зміну політичного курсу влади;

- зміну правового поля;

- стан розвитку фінансового ринку;

- стан економіки в цілому.

Усі вище перераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел[15, С. 99-103].

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв'язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об'ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.

Утворення власного фінансового капіталу може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів. До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистих внесків і за рахунок можливостей фінансового ринку. Це кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску акцій і пайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави - це страхові відшкодування, фінансові ресурси державного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній основі та інша безплатна фінансова допомога.

До внутрішніх джерел відносяться фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства - це прибуток та амортизаційні відрахування.

Позичковий капітал також формується із зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належать кредити банків, облігаційні позики, позики небанківських кредитних установ. До внутрішніх джерел створення позикового капіталу відносяться заборгованість за майно в оренді, реструктуризований борг за кредити, відстрочена податкова заборгованість, кредити не сплачені у строк, кредиторська заборгованість строк сплати якої ще не настав, прострочена кредиторська заборгованість.

Отже, фінансові ресурси підприємств - є грошові доходи і нагромадження, які формуються у юридичних осіб в процесі їх господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, стимулювання працівників, а також для здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.

На відміну від проміжних підприємств, окремі господарюючі суб'єкти в рамках ведення своєї діяльності відтворюють особливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів і перетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати терміни розрахунків з наявними боргами та інше. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства. Майно набуває непродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємства використовуються нераціонально. Крім того, недостатня забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективності їх використання.

Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої конкуренції[20, С. 12-14].

Склад ресурсів, їх обсяг залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому їх обсяг тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів і навпаки.

У зв'язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів і зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством.

На сьогоднішньому етапі розвитку економіки одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання для здійснення підприємством внутрішньої економічної політики.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит, так як він є необхідним інструментом стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Ефективне кредитування - це одне з завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти. Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємств і появою потреби в них у інших.

Серед основних проблем кредитування діяльності сільськогосподарських підприємств можна виділити:

- зменшення обсягів державної підтримки сільського господарства;

- недоступність кредитних ресурсів через високі відсоткові ставки та відсутність заставного майна;

- відсутність надійних гарантій повернення інвестицій та кредитів через збитковість підприємств[14, С. 17-19];

- не врахування сезонності робіт (немає стабільного фінансування у конкретно визначені періоди року);

- відсутність механізму швидкого і надійного доведення державних фінансових ресурсів до аграрних підприємств (ці ресурси «прокручуються» у комерційних банках не на користь селян);

- немає глибокого та надійного контролю з боку державних структур за цільовим використанням коштів за призначенням.

Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб'єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств - внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб'єкта економічної діяльності. Також суттєво впливає підтримка сільськогосподарських підприємств з боку держави, про це свідчить Постанова Кабінету Міністрів „Про часткове відшкодування відсоткової ставки для сільськогосподарських підприємств", у якій зазначено, що „за кредитами, та напрямами їх використання, передбаченими пунктом 3 порядку використання у 2009-2013 роках бюджетних коштів, що спрямовуються на підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2009 року залученими у національній валюті - в розмірі 1,5 облікової ставки Національного банку, що діє на дату нарахування відсотків за користування кредитами, та в іноземній валюті - в розмірі 12 відсотків річних, але не вище розмірів, передбачених кредитними договорами"[16, С. 79-80].

Враховуючи зазначені особливості виробничого процесу сільськогосподарського підприємства, удосконаленню кредитування аграріїв може сприяти диференціація умов їх кредитування та застосування диференційованих відсоткових ставок за користування кредитом. У такий спосіб банківський сектор може вплинути на поліпшення в підприємствах показників їхньої діяльності, таких як, наприклад, дебіторська та кредиторська заборгованість, які впливають на фінансовий стан.

Таким чином, питання сільськогосподарських товаровиробників, що є джерелом їх інвестиційної діяльності, залишається невирішеним. Здійснити це можна за рахунок комерційних операцій з нерухомістю. Одна з основних умов тут є створення спеціалізованого селянського іпотечного банку з широкими можливостями іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників і комерційних операцій із землею та нерухомістю.

Отож, в економіці гостро постає питання щодо кредитування сільського господарства. Шляхи вирішення існують, але чому не вдається виконати все заплановане не відомо. Існує ряд причин через які не вдається досягти мети, це насамперед : недостатнє фінансове забезпечення сільського господарства з боку держави, занепад сільського господарства, податкове навантаження підприємств, низький розвиток устаткувань на підприємствах, монополія на ринку, мала здатність конкурентності підприємства та багато інших проблем. Хоча державна підтримка сільськогосподарських підприємств була проведена, але, як бачимо на практиці, даної законодавчої постанови замало. Тому потрібно запровадити ще більш ефективніші закони, які б допомогти у вирішенні даної проблеми.

В економіці все загально пов'язане між собою, якщо буде занепадати сільське господарство, то і буде страждати економіка[7, С. 34-36].



2. Фінансово-економічна характеристика підприємства та організація банківського кредитування сільськогосподарського підприємства

2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства

Селянсько - фермерське господарство "Прогрес" створене в 1999 році і за минулий час пройшло шлях від невеличкого господарства, що розпочало свою діяльність на 10 гектарах орної землі до господарства з широким спектром діяльності, що господарює на 6005 га землі та є одним з найбільших сільгосптоваровиробників на Півночі Одеського регіону.

Сьогодні із стабільною роботою СФГ "Прогрес" пов'язаний добробут понад 700 жителів с. Плоске, в тому числі: 98 працівників господарства та 400 власників земельних ділянок (паїв), які уклали договори оренди з СФГ "Прогрес".

За дванадцять років планомірного розвитку господарство досягло вагомих успіхів в сільському господарстві, здійснюючи власними силами виробництво, транспортування, часткове зберігання, переробку (доведення до товарних кондицій) та реалізацію сільськогосподарської продукції.

Тільки в 2009 - 2011 роках було закуплено чотири комбайни КЗС-9-1 "Славутич"; два трактори ЮМЗ 8040.2; три МТЗ 80; чотири ХТЗ 121; вісім Т - 150 К на загальну суму 2 мільйони 810 тисяч гривень.

Укладено 400 договорів оренди земельних ділянок (паїв). Орендна плата сплачується вчасно, згідно вимог законодавства та в термін до 30 жовтня щорічно в обсязі: пшениця - 500 кг ; зерно суміш - 300 кг ; соняшник - 100 кг. Додатково працівникам господарства та людям пенсійного віку видається матеріальна допомога (15 кг круп'яних та макаронних виробів в асортименті ).

Господарство вчасно та в повному обсязі сплачує податки до бюджетів усіх рівнів. Взагалі відрахування податків СФГ "Прогрес" до бюджету Плосківської сільської ради складають біля 90% всіх надходжень, завдячуючи чому бюджет Плосківської сільської ради є недотаційним.

Наявність енергонасиченогомашинно - тракторного парку, повного комплекту причіпного інвентаря до сільгосптехніки, зернозбиральних та бурякозбиральних комбайнів, забезпеченість товарно - матеріальними цінностями, висококваліфікованими кадрами, дає впевненість та надію на вагомі здобутки в 2011 році.

Протягом останніх п'яти років господарство - незмінний переможець за результатами збирання зернових культур в Балтському районі. Учасник Першої Міжнародної виставки "Україна зернова 2005", переможець в номінації "Краще фермерське господарство України". Господарство відзначене Почесною грамотою Мінагрополітики України, а також цінним подарунком - легковим автомобілем ВАЗ 21213.

Тож розглянемо склад та динаміку власних та залучених ресурсів у СФГ «Прогрес» в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Склад та динаміка власних та залучених ресурсів у СФГ «Прогрес»

Показники, тис.грн.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 від 2009 рр.,%
Власний капітал	17233	25660	17349	100,7
Кредиторська заборгованість	1495	946	71	4,7
Поточні зобов'язання за розрахунками	187	246	164	87,7

Отже, як ми бачимо вартість власного капіталу виросла на 0,7%. Вартість кредиторської заборгованості зменшилася на 95,3%, а поточних зобов'язань за розрахунками скоротилася на 12,3%. Варто також відмітити, що досліджуване підприємство має невелику залежність від залучених ресурсів.

Розглянемо показники діяльності підприємства у таблиці 2.2.



Таблиця 2.2. Фінансові результати діяльності СФГ «Прогрес»

Показники, тис.грн.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 від 2009 рр.,%
Дохід, виручка від реалізації продукції	15630	22110	27008	172,8
Собівартість реалізованої продукції	7724	8486	9883	128,0
Валовий прибуток	5301	9966	12624	238,1
Чистий прибуток	3386	9116	9900	292,4
Рівень рентабельності,%	43,8	107,4	100,2	56,4 в.п.

Як видно із таблиці 2.2 підприємство СФГ «Прогрес» є високоприбутковим та високорентабельним. Так у 2011 році рівень рентабельності склав 100,2%. Сума чистого прибутку 9900 тис.грн., при собівартості реалізованої продукції 9883 тис.грн. Варто зазначити, що рівень рентабельності збільшився у 2001 році на 56,4 в.п. в порівнянні з 2009 роком.

Розглянемо склад та чисельність працівників у господарстві в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Склад та динаміка працівників у СФГ «Прогрес»

Середньорічна чисельність працівників, чол.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 від 2009 рр., (+,-)
Всього	98	110	98	-
в т.ч. у рослинництві	85	85	70	-15
у тваринництві	13	25	28	15

Як ми бачимо чисельність працюючих у господарстві не змінилася. Частина робітників у чисельності 15 чоловік була переведена з галузі рослинництва до галузі тваринництва.

Розглянемо забезпеченість господарства земельними угіддями у таблиці 2.4.



Таблиця 2.4. Склад та структура земельних угідь у СФГ «Прогрес»

Види угідь, га	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення 2011 від 2009 рр., %
	га	%	га	%	га	%
Всього угідь	5768	100,0	6459	100,0	6005	100,0	104,1
рілля	5330	92,4	6179	95,7	5969	99,4	112,0
пасовища і сіножаті	438	7,6	280	4,3	36	0,6	8,2

Отже у господарстві загальна площа угідь збільшилася на 4,1%. Причиною цього стало збільшення ріллі на 12% та зменшення площі пасовищ на 91,8%.

2.2 Механізм банківського кредитування

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства[8, С. 19-27]:

* проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

* під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

* коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з врахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням таких умов:

- оцінка установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у формуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу [19, С. 30-33] .

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, які перебувають в їх власності.

Банки не можуть надавати кредити:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

- на формування та збільшення статутного капіталу підприємства;

- на внесення позичальником платежів до бюджету і позабюджетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним рахунком);

- підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не доставки товарно-матеріальних цінностей;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. В заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, в першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому дня визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки, якісне забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку; відомості, які при потребі можуть або вже отримані банком від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, покупці продукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про господарсько-фінансову діяльність клієнта, уточнення і перевірки достовірності поданої інформації та документів банками можуть здійснюватись перевірки на місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і детально продуманою і переслідувати конкретні цілі [9, С. 200-205].

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту - розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником па рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк - при тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачається:

- мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;

- форма забезпечення зобов'язань позичальника;

- відсоткова ставка;

- порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;

- права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів;

- перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;

- періодичність надання їх банку;

- можливість проведення банком перевірок на місці наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України.

Умова про відсотки є однією із суттєвих умов кредитного договору. В економічній літературі нерідко поряд із словом "процент" використовують його синонім "відсоток". Вони мають однаковий зміст, але різні за своєю будовою і походженням. Перше належить до так званих інтернаціоналізмів, тобто слів, то входять до спільного за виникненням фонду кількох мов, близьких за походженням або подібних за своїм культурним розвитком. У наші дні, коли відроджується національна ідея, у мові повертаються до специфічно українських форм, а саме тому а літературі перше місце знов посів український переклад латинського procentum (на сто) - відсоток.

Суть відсотка як економічної категорії полягає в тому, що він представляє собою частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто відсоток - це ірраціональна ціна позичкового капіталу. Джерелом відсотку є додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання цього капіталу. Крім попиту та пропозиції, на норму відсотка впливають також масштаби виробництва, темпи інфляції, державне регулювання відсоткових ставок та інші фактори.

Порядок погашення банківського кредиту

Заключним етапом банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу с забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів. Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати, понесені кредитором у зв'язку з пошкодженням майна кредитора, а також нестримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов'язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, як що відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під нестриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору у більшості випадків пов'язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

В разі виникнення у підприємства тимчасових фінансових труднощів через об'єктивні причини та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту в строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживала економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх в претензійно-позивному порядку [1, С.108-109].

Застава як форма забезпечення банківських кредитів

В банківській практиці більшості країн і України зокрема однією з найбільш поширених, безпечних і ефективних форм забезпечення кредитів є застава.

Згідно Закону України "Про заставу" кредитор має право, в силу застави, в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна.

Для банків таким зобов'язанням є кредит, а відносини застави виникають в силу заключення договору-застави.

Важливою характеристикою застави є саме забезпечувальна функція, тобто можливість кредитора реалізувати предмет застави з наступним задоволенням своїх вимог до боржника.

Основу застави складає предмет застави - певне майно чи майнові права. До основних характеристик предмета застави належать наступні:

1. Щодо майна як предмету застави - це певне матеріальне благо, тобто все, що має чи хоча б має можливість мати чітку грошову оцінку.

2. З точки зору необхідних ознак предмета застави - це повинна бути товарна форма:

- не вилучене з обігу майно (права);

- закон дозволяє висувати вимоги щодо задоволення звернення на заставлене майно, тобто реалізація якого дозволяться законом для спрямування отриманих коштів на погашення заборгованості;

- заставодавцю має належати виключне право на відчудження заставленого майна.

3. Властивості майна:

- річ, створена людиною чи яка знаходиться в природному стані (природні ресурси, земля).

Основні критерії, які висуваються до предмета застави:

- повинен належати заставодавцю;

- повинен мати достатній рівень ліквідності;

- предмет застави повинен мати грошову оцінку;

- може бути прийнятим в якості застави;

- достатність обсягу предмета застави (в грошовому виразі).

Предметом застави може бути наступне майно чи права, що поділяються в залежності від матеріально-речового складу на наступні групи:

1. Застава майна:

- іпотека (застава нерухомого майна: будівлі, споруди, ділянки землі тощо);

- застава рухомого майна (транспортні засоби, сільськогосподарські машини, устаткування і т.д.);

- застава товарів в переробці чи обігу (сировина, напівфабрикати, готова продукція);

- застава депозитів, валютних цінностей, виробів з цінних металів (заклад);

- застава цінних паперів, включно векселів.

2. Застава майнових прав:

- орендатора;

- замовника по договору-підряда;

- комісіонера по договору-комісії.

Застава як форма забезпечення має ряд особливостей, що надають їй певних переваг перед іншими формами забезпечення (порукою, гарантією, цесією та страхуванням).

Однією з особливостей застави, в порівнянні з іншими формами забезпечення зобов'язань, є поєднання правового і речового характеру з врахуванням якого при заставі майна забезпечується його збереження до моменту виконання зобов'язання боржником. При цьому це є значною перевагою -- вартість цього майна, в більшості випадків, не зменшується, а повертається пропорційно рівню інфляції. Крім того, застава особливо цінного та високоліквідного майна, особливо для боржника, стимулює останнього до прийняття всіх можливих заходів по погашенню кредиторської заборгованості без використання застави.

Ще однією суттєвою особливістю і перевагою застави є найбільш характерна властивість саме права власності - це право слідування. Це значить, що право власності на майно з боку кредитора (заставодержателя) наче "слідує" за майном, тобто, де б чи в чиїй власності не знаходився предмет застави, він буде предметом відносин застави до моменту припинення основного зобов'язання - в даному випадку кредитної угоди.

Таким чином, в будь-якому випадку (продаж, обмін, передача чи перехід в спадщину) заставлене майно (права) є заставою до моменту припинення дії зобов'язання боржника (позичальника)[18, С. 42-44].

Всі ці переваги, а особливо факт наявності (для України) чіткого правового регулювання, державних органів та інститутів, що приймають участь у заставному процесі, робить заставу дуже привабливою формою забезпечення банківських кредитів. Про що свідчать і практичні дані використання форм забезпечення при наданні банками кредитів.

Так, протягом останніх років частка застави займає до 80-90 % в сукупності всіх форм забезпечення, які використовуються українськими комерційними банками при кредитуванні.

Крім того, при оцінці кредитоспроможності будь-якого позичальника для переважної більшості українських банків застава як форма забезпечення має найвищий рейтинг оцінки та визначається найбільш привабливим забезпеченням по кредиту при формуванні кредитної політики комерційного банку.

Однак, поряд з цим, не дивлячись на ці переваги застави, необхідно відзначити недостатнє використання певних її різновидів в кредитних відносинах, небажання банків приймати в окремих випадках заставу як спосіб забезпечення кредиту. Це пояснюється здебільшого тим, що правові норми, які регулюють відносини застави, мають застарілий, недосконалий характер і вимагають певних змін. Зокрема, необхідно розширити способи реалізації майна і надати сторонам альтернативне право по його реалізації - не тільки з публічних аукціонів, але і іншими, більш ефективними способами, які не суперечать законодавству.

В даний час правове регулювання застави та використання її в банківському кредитуванні проходить стадію становлення і є досить примітивним та нерозвинутим. В деякій мірі подібний стан пов'язаний із занепадом і певним застоєм в економічному та політичному стані України, а також відсутністю чітко визначених норм, які б регулювали відносини застави саме в банківській сфері, зокрема в кредитних операціях.

Серед всіх обов'язкових елементів заставних відносин особливо слід виділити договір-застави. Адже, як сказано в Законі України "Про заставу" : "Застава виникає в силу договору чи закону." З точки зору забезпечення кредитів банку, відносини застави виникають виключно з договору-застави.

Зокрема в договорі визначаються учасники угоди, їх права та обов'язки, розмір майна чи прав, які заставляються, інші умови та атрибути договорів (адреси, дії сторін в непередбачених ситуаціях тощо).

Сторонами такого договору є:

Заставодержатель - банк, що приймає в заставу майно, майнові права чи цінні папери в якості забезпечення наданого кредиту.

Заставодавець - юридична чи фізична осо-ба-власник та інші особи, які мають право передачі певного майна, прав та цінних паперів в заставу своїх зобов'язань чи зобов'язань третіх осіб.

Третя особа - особа, що є боржником за і кредитним договором і в інтересах якої укладається договір про заставу, коли заставодавцем є майновий поручитель.

Майновий поручитель - особа, яка відповідно до договору-поручительства зобов'язується перед кредитором (банком) відповідати за зобов'язаннями боржника в разі невиконання їх останнім з використанням заставленого майна.

Також договір-застави надає заставодержателю виключне право, щодо заставленого майна боржника перед іншими кредиторами цього боржника. Тому в разі банкрутства останнього заставодержатель навіть не заноситься в число кредиторів, оскільки його право забезпечене заставою. А це право охороняється на рівні з правом власності на заставлене майно (чи інші предмети застави)[2, С. 132-137].

Особливим моментом заставних відносин є обов'язок заставодержателя застрахувати предмет застави (якщо він переданий в його володіння) або ж його страхує сам заставодавець (коли майно залишається в його розпорядженні чи за його бажанням). Останнє є вигіднішим для банку, оскільки в цьому випадку він не несе витрат пов'язаних із страхуванням заставлених об'єктів.

Крім цього, нерухоме і окреме рухоме майно повинні реєструватися в спеціальних державних реєстрах, що дозволяє суттєво знизити ризик застави одного й того ж об'єкту кілька разів, і відповідно захищає кредиторів від шахрайства з заставою.

2.3 Використання банківських кредитів та їх місце в формуванні фінансових ресурсів у досліджуваному господарстві

Загалом у СФГ «Прогрес» протягом досліджуваного періоду не бралися довгострокові кредити для задоволення недостачі фінансових ресурсів у виробництві. Господарство є високоприбутковим та рентабельним і в майбутньому для ще більшого покращення його фінансових результатів пропонується залучати кредити для страхування непередбачуваних ризиків у виробництві та забезпечення подальших ростів прибутку.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора[10, С. 89-96].

Кредитор -- юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов'язкових платежів тощо.

Як уже зазначалося, позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. У цьому розділі ми зупинимося на висвітленні питань, пов'язаних з формуванням позичкового капіталу із зовнішніх джерел. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов'язань за умови, що оцінка цих зобов'язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід умайбутньому внаслідок їх погашення.

Кредитоспроможність -- наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи -- це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позички, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

Особливо велика роль кредиту в організації оборотного капіталу підприємств, що мають сезонні умови постачання, виробництва або реалізацій. Кредит їм потрібно для формування тимчасових запасів. Але і підприємствам, не пов'язані з сезонними умовами роботи, також необхідні позики. У будь-якого підприємства оборотні фонди і фонди звертання то меншають, то збільшуються, при цьому міняються пропорції між капіталом, що знаходиться в товарній, продуктивній і грошовій формах. Дана обставина пояснюється тим, що величина виробничих запасів постійно коливається в залежності від термінів надходження сировини і матеріалів, Величина залишків готових виробів і необхідних підприємству грошових коштів також залежить від умов постачання, термінів отримання платежів від покупців і оплати рахунків постачальників, термінів виплати заробітної плати і т.д. тому, незважаючи на рівний процес виробництва, у підприємств несезонних галузей господарства в процесі кругообігу коштів постійно утворяться короткочасні відхилення від встановлених середніх величин. Об'єктивний процес приливів і відливів засобу окремих підприємств вимагає певної гнучкості всієї системи організації капіталу.

Необхідність кредиту виявляється в тому; що на його основі здійснюються емісії грошей як платіжних коштів. Образно виражаючись можна сказати, що по суті кредит батько всіх грошей, емісія їх мати. Будь-яка емісія готівкова або безготівкова результат кредитної операції. Приріст емісія це в також час і приріст ресурсів позикового фонду. Зрозуміло, даний ресурс повинен суворо обмежуватися потребами нормального грошового обороту з урахуванням дії закону грошового обігу.



3. Напрями використання та шляхи поліпшення надання кредитів у сільськогосподарських підприємствах

Наявність об'єктивно існуючої залежності підприємств агропромислового комплексу і, в першу чергу, сільського господарства від фінансово-кредитної системи, яка з подальшим розвитком ринкових відносин не тільки не зменшується, а зростає, обумовили мету дослідження, яка полягає в удосконаленні економічного механізму кредитування сільськогосподарських товаровиробників[6, С. 104-105].

Проблема зменшення грошових надходжень і ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств - ті чинники, які не дають змоги підвищити платоспроможність господарств та їх фінансові можливості. Особливо несприятливим фактором є щорічні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Незважаючи на те, що індекси зростання цін на продукцію сільського господарства останні два роки значно перевищують аналогічний показник по промислових товарах, рівень грошової виручки залишається не достатнім для повних розрахунків. Це позбавляє потрібних коштів, зменшує можливості їх залучення. Іншою причиною є необґрунтоване використання залучених ресурсів. Мається на увазі, що господарства і досі залучають та використовують отримані засоби для фінансування виробництва збиткових видів продукції.

Специфіка агропромислового виробництва, зокрема сільського господарства, накладає певний відбиток на кредитні відносини. Це насамперед неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів із різними термінами погашення; наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їхнім надходженням від реалізації виробленої продукції з терміном погашення півтора року, безперервність процесів відтворення в агропромисловому виробництві, які не можуть бути зупинені, а тому потребують постійного і своєчасного вкладення коштів і своєчасного надання кредитів; необхідність тримати в обороті значний запас сировини і матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу обігових коштів тощо.

Наступна причина - недостатній розвиток платіжно-розрахункової системи. Проявляється в слабкій дії інститутів відповідальності за невиконання взятих зобов'язань та недостатньому розвитку, обмеженості застосування методів, механізмів, видів здійснення розрахунків. Першому перешкоджає дія мораторію і стан розвитку системи вирішення господарських спорів.

В економіці і досі не на повну силу працює відповідно розвинена система фінансово-кредитної підтримки, основною і найбільш розвинутою ланкою якої є банківська. Банки також не посіли належного місця в системі фінансового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Позитивному розвитку взаємовідносин між даними сторонами перешкоджали: відсутність напрацьованих методів надання кредитів, слабкий розвиток системи реалізації прав на заставне майно, високі вимоги до позичальників, слабка зацікавленість у кредитуванні саме сільського господарства, задовільний рівень розвитку банківської інфраструктури з одного боку; важкий фінансовий стан і висока ризикованість - з другого. Саме такою тенденцією характеризувалась система відносин сільськогосподарських товаровиробників з банківськими установами до кінця минулого століття. Однак, сучасний розвиток фінансової інфраструктури не можна вважати достатнім, і не через малу кількість працюючих фінансових установ, у тому числі банківських підрозділів, а через відсутність належного якісного рівня їх розвитку. Значна частина банків не поспішає вести бізнес на основі кредитування сільськогосподарських підприємств. Така ситуація зумовлена кількома причинами. Це, насамперед, невідповідність діяльності сільськогосподарських товаровиробників вимогам банків (відсутність застави, збитковість та перебування майна у податковій заставі), нечітке визначення механізмів компенсації та недосконалість джерел надходження коштів для компенсації, відсутність ліквідної застави, велика кількість документації, необхідної при одержанні кредиту. Крім того, переважна більшість сільськогосподарських виробників не мали кредитної історії, що також стало однією з передумов неотримання комерційного кредиту.