Умань - 2005

З м і с т

ВСТУП

Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Ринкові відносини значною мірою посилюють фінансову відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності підприємств. Це визначається ліквідацією державної фінансової безповоротної підтримки і централізованого виучення коштів підприємства для створення різних фондів в управлінських структурах. Разом з тим змінюється і кредитна система. Можливість отримання кредиту зумовлена його фінансовою стабільністю. Відмова від державного фінансування підприємство зумовлює потребу використання комерційного кредиту, невід'ємною рисою якого є знання контрагентами фінансового стану підприємства і впевненість у його стійкості. Зростає зацікавленість у стабільності фінансового стану підприємств, постачальників, банків, акціонерів, податкових органів і інших підприємств. Фінансова стабільність підприємств є запорукою їх виживання, оскільки банкрутство підприємств в умовах ринку є результатом фінансово-господарської діяльності.

З метою покращення фінансового стану підприємств держава повинна вживати ряд серйозних заходів, серед яких - пільгове кредитування сільськогосподарськоих підприємств, сприяння підвищенню залучення інвестицій в їх господарську діяльність.

На фінансовий стан в сільськогосподарських підприємствах суттєвий вплив виявляє реалізація продукції і отримані при цьому фінансові результати. Якщо не забезпечений своєчасний і вигідний збут, то складно, а часто і неможливо розширювати виробництво продукції.

Недосконалість системи розподілу і реалізації сільськогосподарської про-дук-ції приводить до значних втрат, що не тільки знижує фінансові резуль-тати діяль-ності господарства, але і погіршує постачання населення продуктами хар-чу-вання, а промисловість сировиною. Повернення витрат в грошовій формі є завер-шальним етапом діяльності підприємства. 41

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується економічними суперечностями, зумовленими особливістю ринкової трансформації в умовах глобалізацій них процесів. Однією з найважливіших проблем , з якою стикнулись вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їхніми фінансовими ресурсами в умовах перехолу до ринку. З огляду на те, що фінансові ресурси - головний чинник економічного зростання, реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно сього годні трактувати як центральну ланку усього комплексу заходів спрямованих на його забезпечення.

Дана магістерська робота виконана з метою дослідження стану обліку та аудиту фінансового стану у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району Вінницької області та розробки міроприємств по їх удосконаленню .

Методологічною основою написання магістерської роботи є наукові розробки вітчизняних і зарубіжних економістів з обліку і аудиту , законодавчі та нормативні акти України, інструктивні матеріали, що регламентують порядок обліку. У процесі дослідження використовувались дані бухгалтерської звітності підприємств Тростянецького району.

При написанні дипломної роботи використовувалися наступні методи економічних і статистичних досліджень: монографічний, графічний, метод спостереження, аналізу та синтезу, метод абстракції, групування, порівняння, вибірковий метод.

1. ФІНАНСОВИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ЙОГО ОЗДО-РОВ-ЛЕННЯ І СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА НОРМАТИВНО - ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1. Фінансовий стан, проблеми його оздоровлення і стабілізації

Фінансовий стан є важливою характеристикою фінансово- господарської діяльності підприємств. Він є результатом дії системи внутрішніх і зовнішніх чинників функціонування і розвитку підприємств. У ньому відбивається складна система різноманітних взаємодіючих фінансових відносин. Зміна одного з них призводить до змін інших і фінансового стану взвгалі. Ці взаємозв'язки різноманітні, складні і динамічні. Серед них є як детерміновані, так і стохастичні. Тому дослідження фінансового стану підприємств у системі всіх його відношень і взаємозв'язків потребує адекватних методів [84].

Фінансовий стан підприємств визначається фінансами підприємств, під якими слід розуміти систему економічних відносин, що проявляються в грошовій формі і за допомогою яких створюються і використовуються кошти для забезпечення розширеного відтворення, задоволення матеріальних і культурних потреб трудящих і участі у створенні загальнодержавних фондів фінансових ресурсів [70].

Фінансовий стан залежить від таких основних показників:

- джерел утворення засобів підприємства, їх розміщення і використання;

- забезпеченості господарства власними і прирівняними до них

оборотними засобами та раціонального їх використання;

- своєчасного забезпечення короткостроковими позичками та їх використання;

- виконання планів і завдань ;

- виробництва основних видів сільськогосподарської продукції за кількістю і якістю;

- зниження собівартості сільськогосподарської і промислової продукції та послуг;

- реалізації продукції і послуг за кількістю, якістю і строками;

- середньої ціни реалізації продукції;

- фінансових результатів від реалізації сільськогосподарської і промислової продукції та послуг;

- стану розрахунково- платіжної дисципліни;

- виконання фінансового плану;

- платоспроможності підприємств .

Фінансова діяльність підприємств включає сукупність операцій з надходження і витрачання засобів у вартісній оцінці та використання їх у процесі виробництва , реалізації продукції і товарів.

Аналіз фінансового стану підприємств здійснюється з метою поліпшення організації фінансів і підвищення ефективності їх використання. Зміст такого аналізу полягає у визначенні розміщення і використання засобів виробництва, платоспроможності підприємств, забезпеченості власними оборотними коштами , стану виробничих запасів, власних і залучених джерел їхнього формування.

Стабільність фінансосового стану всіх підприємств є об'єктивною умовою економічного розвитку держави і зростання суспільного добробуту населення. Ссьогодні немає потреби нікого переконувати у цьому.

Якщо в державі протягом тривалого часу немає стабільного фінансового стану підприємств, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості, а майбутнє стає невизначеним. Відсутність фінансової стабілізації і як наслідок, чергові списки кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення, бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найдрібніші його верстви. Є підстави стверджувати , що зубожіла , притиснена недостатками в результаті інфляційної хвилі людина - поганий працівник і недоброякісний громадянин [57].

Суть проблеми полягає в тому , що майже всі фактори , які дестабілізують фінансовий стан підприємства , а , зокрема, і держави, є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою та виконавчою владою і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються , поглиблюються і посилюються на макрорівні - на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Негативні явища в економіці будуть доти , доки не буде досягнуто фінансової стабілізації , завдяки якій відбувається нормальний процес відтворення , зростає продуктивність праці й оплати праці, утримується оптимальний дефіцит бюджету , забезпечується сталість національної грошової одиниці, активно використовується банківський кредит за невисоку плату.

Отже, спад сільськогосподарського виробництва в Україні здебільшого відбувся через непродуману фінансову політику , лібералізацію цін , зростання плати за банківський кредит тощо. Ризик зниження фінансової стійкості неефективною структурою капіталу, тобто високим значенням коефіцієнта співвідношення залучених і власних коштів. Управління ризиком зниження фінансової стійкості є складовою загальної стратегії управління сталістю фінансового стану підприємств і полягає у розробці системи заходів щодо вияву та попередження його негативних наслідків із метою ліквідації пов'язаних з ним збитків [63].

На основі фінансової стратегії необхідно забезпечити фінансову стійкість підприємств, тобто, щоб стабільно реалізовувалася продукція підприємств, своєчасно проводилася оплата за неї від дебіторів, а отриманих коштів було достатньо для виконання зобов'язань із бюджетом, постачальниками, кредиторами, працівниками тощо [54].

Економісти приходять до висновку, що основною умовою функціонування господарських структур в ринкових умовах є створення адекватного ринкового середовища.

Вважається, що при створенні такого середовища ведучу роль відіграють фінансові чинники, серед яких, як основні, виділяються:

- створення умов додержання еквівалентності обміну між товаровиробниками різних галузей (паритет цін);

- забезпечення на оптимальному рівні сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами;

- належний страховий захист сільськогосподарських товаровиробників з врахуванням підвищеного ризику діяльності;

- підтримка на оптимальному рівні доходів сільськогосподарських товаровиробників [27].

Лях Л.М. [62] вважає, що не потрібно ігнорувати ці компоненти ринкової економіки, тим більше, що вони мають об'єктивний характер, не пробувати їх замінити іншими заходами, особливо організаційного спрямування, а здійснювати поступово в міру реальних можливостей, що мало бути здійснене ще на початку запровадження реформ.

Отже, при вирішенні питань, пов'язаних з нормалізацією фінансового стану підприємств необхідно:

- здійснити глибокий аналіз фінансового стану підприємств і визначити перспективи їх подальшої діяльності, враховувати номенклатуру вироблюваної продукції, її якість, конкурентоспроможність на знутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оцінити реальні можливості підприємств;

- виявити і ліквідувати можливі втрати і збитки на підприємствах, їх причини і перебудувати організаційну структуру таким чином, щоб підприємства могли одержати максимальний прибуток;

- проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;

- обгрунтувати впровадження нових технологій, вибір варіантів розміщення виробничих потужностей, ввести нові інвестиційні проекти;

- впровадити систему інформації, яка могла б своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємств необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємствах;

- визначити конкретні вимоги, поставлені до системи управління підприємствами [69].

Отже, реформування колективних сільськогосподарських і створення приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності, потребує від підприємств вишукування шляхів виходу з кризи, поліпшення свого фінансового стану.

Тому об'єктивною і невідкладною стала необхідність виведення аграрної реформи на організаційно вищий рівень, прискорення її темпів на основі формування ефективного власника і розвитку підприємницької діяльності [45].

Проблеми, що стосуються фінансових результатів пов'язані з виробництвом сільськогосподарської продукції і дослідження потрібно починати саме з сфери виробництва. Об'єктивними і суб'єктивними причинами, що вплинули на об'єм отриманих доходів є загальне скорочення виробництва сільськогосподарської продукції як по підприємствах так і по Україні в цілому.

На думку ОА. Зайцевої [42], потрібно розробити такий підхід до ціноутворення, щоб в подальшому можна було б забезпечити господарству, з кожній його галузі, прибуток, необхідний для розширеного відтворення і вирішення соціально-економічних проблем на селі, вирівняти ціни на промислову і сільськогосподарську продукцію.

Підходи до розв'язання проблеми формування прибутку обумовлені внутрішніми і зовнішніми умовами функціонування підприємств. Внутрішні умови визначаються в основному системою обліку витрат, яка формує відповідну інформаційну базу для аналізу. До зовнішніх умов слід віднести рівень розвитку інфраструктури ринку, в тому числі насиченість ринку товарами і матеріальними ресурсами, напрям співвідношення місткості ринку з виробничим потенціалом підприємств [34].

Фінансова стійкість - це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємств власними фінансовими ресурсами, напрямами їх розміщення, рівнем їх використання.

Фінансова стійкість - це комплексне поняття, яке в першу чергу пов'язане з відповідною структурою активів і пасивів підприємств, ефективністю їх використання. Від рівня фінансової стабільності багато в чому залежить конкурентоспроможність підприємств, їх потенціал у діловому співробітництві, ефективність реалізації економічних інтересів усіх учасників фінансових відносин. Відомо, що стабільний розвиток економіки неможливий без поліпшення фінансового стану підприємств, інакше будь-які позитивні зміни виявляються тимчасовими, а економічне зростання знову зміниться на кризу [85].

Ризик зниження фінансової стійкості неефективною структурою капіталу, тобто високим значенням коефіцієнта співвідношення залучених і власних коштів. Управління ризиком зниження фінансової стійкості є складовою загальної стратегії управління сталістю фінансового стану підприємств і полягає у розробці системи заходів щодо вияву та попередження його негативних наслідків із метою ліквідації пов'язаних з ним збитків [63].

На сьогодні в сільському господарстві України склалася складна фінансова ситуація, яка характерна і для народного господарства в цілому. Більшість сільськогосподарських підприємств знаходяться на межі банкрутства, тобто їх фінансова стійкість дуже низька. Забезпечення і підтримка фінансової стійкості підприємств в умовах конкурентного ринку набуває винятково важливого значення.

Підприємства галузей народного господарства вступають у різні взаємовідносини з різними суб'єктами. Тому функціонування сільськогосподарських підприємств, їх господарська діяльність пов'язана з грошовими відносинами, які викликають процеси виробництва і реалізації продукції, одержання доходів і їх розподіл по відповідних каналах [13].

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов'язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головними серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства [15].

Важливе значення має також вивчення дисципліни розрахунків з іншими підприємствами, організаціями і державою, використання господарських засобів за призначенням, визначення шляхів підвищення витрачання фінансових ресурсів [19].

Основним показником результатів діяльності підприємств є прибуток або збиток. Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів, нематеріальних активів та іншого майна підприємств, цінних паперів, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів, прибутку від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій [23].

На сучасному етапі застосовують декілька варіантів формування чистого доходу, які в першу чергу залежать від внутрішньогосподарських розрахункових цін. Таким чином, ціна повинна стати активним елементом фінансового механізму підприємств.

Німецький вчений Д.Чалдер вважає, що стратегія -- це визначення основних довгострокових завдань і мети підприємств, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставленої мети.

Американські економісти Р.Кларк, Б. Вільсон, Р.Дайнс, С. Надаулд дають широке визначення фінансової стратегії і пов'язують її з фінансовою політикою і фінансовим плануванням. Фінансова стратегія показує шлях розвитку підприємств в майбутньому - це основа для вибору альтернативи, яка зумовлює природу і напрямок організації фінансових відносин.

Стратегія - це загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, дослідження і розробка можливих розвитків фінансів підприємства. Правильно розроблена стратегія дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, дає можливість порівняти різноманітні "сценарії" розвитку фінансів підприємства і на підставі одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачати труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку.

Найважливіша ознака фінансової стійкості підприємств -- їх здатність функціонувати і розвиватися в умовах внутрішнього і зовніпінього середовища, які істотно змінюються. При цьому важливе значення має достовірна і реальна інформація про внутрішню і зовнішню ситуацію [25].

На думку В.П. Астахова [15] при визначенні фінансової стійкості, слід використовувати такі показники:

- коефіцієнт власності (незалежності);

- питому вагу залучених коштів;

- співвідношення залучених і власних коштів;

- питому вагу власних і короткострокових коштів у вартості майна.

Кондратьев О.В. [55] вказує на обмеженість таких показників, проте зазначає, що в країнах з розвинутою ринковою економікою ці показники розроблені і величини їх становлять:

- коефіцієнт власності (незалежності) не нижчий 0,7;

- кількість позичкових коштів не вищий 0,3;

- співвідношення позичкових і власних коштів не вище 1,0.

Ряд економістів [34] незадовільний фінансовий стан пояснюють тим, що прк проведенні економічних реформ, спрямованих на перехід до ринку не були враховані деякі об'єктивні фактори. Серед причин погіршення фінансового стану підприємств народного господарства, особливо сільського господарства, наводяться такі:

- не були створені умови (або механізми) еквівалентного обміну між товаровиробниками і промисловістю (протягом 1991-1998 рр. перші зросли в 0,7 рази, другі - в 2,8). Не дивлячись на те, що в результаті цього сільськогосподарські товаровиробники понесли великі втрати, негативний вплив цього фактора не усунено, він продовжує свою руйнівну дію;

- не відпрацьований механізм кредитування сільськогосподарських товаровиробників, в результаті чого абсолютна більшість залишається без кредитних ресурсів. В той же час, враховуючи специфіку сільського виробництва, цей фактор для сільськогосподарських товаровиробників має вирішальне значення.

Для того, щоб ринкові відносини могли нормально функціонувати, необхідне створення адекватного ринкового середовища. При цьому, як свідчить досвід реформування економічних постсоціалістичних країн, які досягли в цьому успіху, створення ринкової інфраструктури повинно передувати реформуванню економіки [63].

Серед фінансових компонентів, які справляють великий вплив на формування ринкового середовища, важливе місце належить кредитам. Причому, якщо для інших галузей таке твердження може піддаватися сумніву, то для сільськогосподарських виробників має принципове значення, оскільки без належного кредитного забезпечення ця галузь, як товаровиробник, існувати не може.

Проявляється це специфікою сільськогосподарського виробництва, яка в економічному плані зводиться до необхідності авансування коштів на відносно тривалий, порівняно з іншими галузями, час. Залежно від спеціалізації, такий період може вимірюватися роками. Саме через це сільськогосподарське виробництво є кредитомісткою галуззю.

Слід зазначити, що ця особливість сільськогосподарського виробництва має "інтернаціональний" характер, тобто не залежить від способу виробництва, а також форми власності та господарювання. Тому при кредитних відносинах банків із сільськогосподарськими товаровиробниками вона тією або іншою мірою враховується практично всіма розвинутими країнами.

З реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств і запровадженням ринкових відносин реформування перейшло до комерційних банків, держава відмовилась від регулювання усього процесу, і сільськогосподарські підприємства були переведені на загальний (ринковий) спосіб кредитування. Вважалося, що ринок відрегулює ці процеси в автоматичному режимі.

Однак сподівання не справдилися. Кредити пішли не до сільськогосподарського сектору, а, згідно із законами ринку, туди, де їм забезпечувався більший доход. Сільськогосподарські ж підприємства - через свою специфіку - об'єктивно не змогли вписатися в такі параметри. Як наслідок, почало різко знижуватися кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників . [20]

1.2. Нормативно - правове забезпечення фінансового стану підприємств

При проведенні обліку і аудиту фінансового стану підприємств необхідно звертатись до нормативного забезпечення цих процесів . Основи но-вої системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України “Про бухгал-терський облік і фінансову звітність в Україні”, прийнятому 16.07.1999р. 1

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. за №87. Цим положенням (стандартом) бухгалтерського обліку визначається мета , склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визначення та розкриття її елементів. 10

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” - наказ Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. ” №87 містить узагальнену інформацію (об'єм виручки та результати) про реалізацію продукції 11

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” від 29.11.1999 №220 - визначає методичні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. 12

Основним нормативним документом, яким слід користуватись при визначені фінансових результатів підприємства є Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1995р. із змінами й доповненнями у редакції від 31.04.2005 1.

Нормативні документи, розроблені відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку, яка сьогодні реалізується в Україні, містять низку нових принципів, положень, понять, які сьогодні не досконало застосовуються в національній практиці обліку, зокрема таких, як порядок консолідованої фінансової звітності, відображення операцій після дати складання балансу, порядок обліку фінансових інструментів, розроблення та реалізація облікової політики підприємства тощо. Їх суть та доцільність практичного застосування фахівцям ще необхідно зрозуміти. В першу чергу це стосується формування облікової політики підприємства, тому що від рівня її обгрунтованості та адекватності реальним умовам функціонування підприємства залежить його фінансовий стан і перспективи розвитку в конкретному ринковому середовищі [14].

З 1 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" з наступними змінами і доповненнями. Необхідність цього закону була викликана тим, що сільськогосподарські підприємства в 1998 році по Україні вцілому закінчили зі збитком 90% всіх підприємств. Дуже велике податкове навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, надто складний механізм справляння податків призвели до збитковості підприємств:

Метою запровадження фіксованого податку було зменшення податкового тягаря на сільськогосподарських товаровиробників.

Фіксований сільськогосподарський податок замінив всі існуючі раніше податки і податкові збори.

Методика обчислення сільськогосподарського фіксованого податку проста, не вимагає великої кількості розрахунків, і тому цей податок забезпечує значну кількість коштів для власного розвитку.

Для обчислення фіксованого сільськогосподарського податку необхідно:

1.Дані про площу ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень. Головною умовою переходу на оподаткування за фіксованим сільськогосподарським податком - це наявність сільськогосподарських угідь.

2.Підприємства повинні займатись виробництвом сільськогосподарської продукції і вона в загальній структурі реалізації продукції повинна становити не менше 50% за попередній період.

Під сільськогосподарською продукцією розуміють:

- продукція рослинництва;

- продукція тваринництва;

- переробка продукції рослинництва і тваринництва на власних потужностях;

- продукція сільського господарства, яка отримана на давальницьких умовах.

3. Для обчислення податку важливою складовою є грошова оцінка землі. Вийшла Постанова Кабінету Міністрів України №213 від 25 березня 1995 р. і щорічно така грошова оцінка індексується, використовуючи спеціальний індекс, який щорічно приймається Законом "Про державний бюджет України". На 2005 рік такий індекс становить 3,03.

4. У зв'язку із реформуванням сільськогосподарських підприємств, при-умові, що вони отримали статус правонаступників, то для таких підприємств не вимагають відразу 50% реалізації сільськогосподарської продукції в загальній структурі реалізації. Цим підприємствам одразу ж надається можливість оподатковуватись за фіксованим сільськогосподарським податком, а після закінчення звітного року порівнюється реалізація сільськогосподарської продукції з загальною сумою реалізації. Якщо платник витримав такі параметри, то ДПІ продовжує підприємству оподаткування за фіксованим податком. А якщо 50%-й розмір не витримується, то таке підприємство оподатковується всіма податками, що і підприємства промисловості.

Для підприємств обчислення податку здійснюється шляхом перемноження кількості сільськогосподарських угідь на грошову оцінку по окремому виду сільськогосподарських угідь. Знаходимо грошову оцінку окремо по ріллі, пасовищах, сіножатях і багаторічних насадженнях.

Знаючи вартість сільськогосподарських угідь застосовують ставки податку, які передбачені Законом:

1) для ріллі, сінокосів, пасовищ - ставка 0,5% від грошової оцінки;

2) багаторічні насадження - 0,3%.

З метою заохочення у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції по деяких регіонах України передбачені пільги щодо ставок по фіксованому сільськогосподарському податку. Такі пільги передбачені для підприємств, розташованих на поліських територіях, а також для підприємств, які мають статус високогірних районів Карпат. Для цих формувань ставка фіксованого податку складає 0,3% по ріллі, сінокосах і пасовищах; 0,1% - по багаторічних насадженнях.

Незважаючи на те, що фіксований сільськогосподарський податок - це річна звітність, а річна звітність подається до ДПІ згідно із Законом 2181/3 "Про порядок погашення податкових зобов'язань" протягом 60-ти календарних днів від дня 1-го числа поточного року. Це правило не стосується фіксованого сільськогосподарського податку до 1-го лютого.

Даний податок підприємство перераховує поквартально:

І - 10% від річної суми;

II-10%;

III-50%;

IV-30%.

Але з метою наповнення бюджету передбачено Законом в середині кварталу здійснювати перерахунок податку щомісячно в розмірі 1/3 квартальної суми.

Визначення доходів і витрат, прибутку (збитку) за звітний період сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до вимог Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати". Цим Положенням (Стандартом) визначається зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (Стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

2.Організаційно - Економічна характеристика сільськогосподарських підприємств Тростянецького району вінницької області та стан обліково - фінансової роботи

2.1. Природно - економічні умови сільськогосподарських підприємств району та показники їх виробничо - фінансової діяльності

Тростянецький район розташований в центральній частині Вінницької області і являється одним з типових сільськогосподарських районів лісостепової зони Украї-ни. Адміністративний і культурний центр району - смт. Тростянець, що знаходиться в 120км від обласного центру.

Тростянецький район займає вигідне географічне положення і є одним з типових промислових містечок. На його території розміщені: м'ясокомбінат, молокозавод, нафтобаза, вугільний склад.

До 2000 року функціонувало 24 колективних сільськогосподарських підприємств. Після реформування функціонувало до 2003 року 23 сільсько-гос-по-дарських підприємства різних форм власності, а в 2004 році їх залишилось 20, з яких:

сільські фермерські господарства (ФГ) - 1;

приватні сільськогосподарські підприємства (ПСП) - 2,

сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) - 10; дослідне господарство (ДГ) - 1;

агрокооператив приватних пайовиків (АКПП) -4;

приватні орендні підприємства (ПОП) -2.

Для того, щоб мати більш повне уявлення про розміри сільськогосподарського виробництва та основні показники діяльності сільськогосподарських підприємств Тростянецького району розглянем таблицю 2.1.

Таблиця 2.1.

Розміри сільськогосподарського виробництва та основні показники діяльності сільськогосподарських підприємств Тростянецького району

Примітка: * за 2000 рік валова продукція вказана в порівняльних цінах 1996 року.

Перед аналізом даної таблиці слід зазначити, що показники від яких залежить значення виробництва валової продукції у розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 грн. середньорічної вартості основних засобів (фондовіддача) та на 1 середньорічного працівника (продуктивність праці). Так, показник виробництва валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, залежить від зміни безпосередньо показника виробництва валової продукції та площі сільськогосподарських угідь. На протязі 2000-2002 років виробництво валової продукції збільшувалось при зменшенні площі сільськогосподарських угідь. В 2003 році були несприятливі погодні умови, що призвело до значного скорочення виробництва валової продукції, а тому і зниження величини даних показників.

Щодо показника фондовіддачі, то він в 2004році, порівняно з середнім значенням за 2000- 2003 роки, зріс на 0,11 і становив 0,35 грн., тобто на 1 гривню основних засобів виробляється більше валової продукції. На збільшення даного показника значний вплив здійснив той факт, що зменшення середньорічної вартості основних засобів у 2004 році відбулось на 28,7% або на 51997,5 тис. грн., а також підвищення виробництва валової продукції в порівнянні з середнім значенням за 2000- 2003 роки(на 640 тис. грн. Або на 1,4%).

Також необхідно торкнутись питання підвищення продуктивності праці. Бачимо, що в 2004 році виробництво валової продукції на 1 середньорічного працівника, порівняно з середнім значенням за 2000- 2003 роки, збільшилось на 87% або на 7,4 грн. Ці зміни відбулись за рахунок збільшення виробництва валової продукції, а також за рахунок зменшення кількості працюючих в галузі сільського господарства. Так, в 2004 році кількість працівників, що були зайняті в галузі сільського господарства, зменшилась на48,6% або на 2694 чоловік у порівнянні з середнім показником за 2000 - 2003 роки.

Сільськогосподарські підприємства, незалежно від форми власності, як і будь-які юридичні особи, мають на меті одержання прибутку. З цією метою вони займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції. Продукцію рослинництва і тваринництва підприємства району реалізують на приймальні пункти переробним підприємствам смт. Тростянець.

Отже, ми проаналізували певні ресурси, які є в наявності в Тростянецькому районі, і можемо дійти висновку, що в районі є ресурсний потенціал, який при належному застосуванні може дати значні прибутки. Для сільського господарства найбільш важливим ресурсом є земля, тому проаналізуємо більш докладно саме земельні ресурси, які використовуються підприємствами району.

Земля - основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, одне з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрних формувань, який крім землі включає трудові ресурси, основні засоби та оборотні. Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів. Раціональне використання землі є і буде одним з найважливіших народногосподарських завдань.

Склад і структуру земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств Тростянецького району розглянемо в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Склад і структура землекористування сільськогосподарських підприємств Тростянецького району вінницької області

Аналізуючи дані таблиці 2.2 необхідно відмітити, що з 2000 року по 2004 роки площа сільськогосподарських угідь сількогосподарських підприємств Тростянецького району зменши-лась на 16107га або на 28,7%, що звичайно потягнуло за собою скорочення площ ріллі на 11076га або на 22,1% ; площа сіножатей зменшилась на 891га або відповідно на 86,5%; площа пасовищ зменшилась на 2760,9га. Або на 77,5%. Факт скорочення площ сільськогосподарських угідь можна пояснити тим фактом, що саме в 2002 році певні підприємства були перепідпорядковані іншим районам України, а також скороченням чисельності сільськогосподарських підприємств. Площі лісу, ставків і водоймищ перейшли в підпорядкування до сільських рад.

Якщо гово-рити про структуру земельних ресурсів, то можна зазначити, що найбільшу пи-тому вагу сільськогосподарських угідь займає площа ріллі (в 2003 стано-вила майже 96,5%, а в 2004 році була 97,5%, тобто розораність земель в районі дуже висока).

Як відомо, від правильного використання земель залежать результати сільсько-господарського виробництва і соціальний розвиток підприємств. Для того, щоб визначити наскільки ефективно використовуються землі саме сільськогосподарськими пдприємствами Тростянецького району простежимо показ-ники в таблиці 2.3.

Виходячи з даних можемо зробити висновки, що виробництво продукції зернових та зернобобових на 100га відповідних угідь, а також приросту живої маси ВРХ з 2000 по 2003 роки поступово ззнижувалось. Слід відмітити, що ситуація з виробництва молока на протязі 2000-2003 років не була стабільною. Що ж стосується приросту живої ваги свиней, то з 2000 по 2002 роки спостерігається підвищення, а в 2003 році зниження виробництва даного виду продукції. В 2004 році порівнюючи з середнім значенняи за 2000-2003 роки виробництво на 100га. вдповідних угідь молока зменшилося на 9,9 ц. Або на 3,8%; живоі маси ВРХ- на 3,2 ц. Або на 11,8%; живоі маси свиней - на 6,8 ц. або на 43%. Виключенням є виробництво зернових і зернобобових. В 2004 році порівнюючи з середнім значенняи за 2000-2003 роки виробництво збільшилось на 71,6 ц. або на 4,8%.

Щодо Валового доходу та чистого прибутку збитковим виявився 2002 рік. В 2004 році порівнюючи з середнім значенняи за 2000-2003 роки Валовий дохід на 100га сільськогосподарських угідь збільшився на 21,7 тис. грн. або на 366%, а чистий прибуток збільшився на 3 тис. грн. або на 150%.

Таблиця 2.3

Ефективність використання земельних ресурсів сільськогоспо-дар-ськи-ми під-приємствами Тростянецького району

Для нормального ведення інтенсивного сільськогосподарського виробництва підприємство повинно бути забезпечено в достатній кількості трудовими ресурсами.

Загальна чисельність працівників сільського господарства зменшилась на 2694 особи або на 48,6%. Так як кількість працівників поступово зменшується, то перед керівним складом господарств постає питання найбільш повного і раціонального використання робочої сили. Тому розглянемо стан продуктивності праці на сільськогосподарських підприємствах в Тростянецькому районі. Дані представимо у вигляді таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка зміни продуктивності праці у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району

Як свідчать дані таблиці 2.4, у районі відбувається поступове підвищення продуктивності праці протягом останніх п'яти років. Можемо відмітити, що скоротились витрати праці насамперед в галузі тваринництва. Так, в 2004 році витрати праці становили 11109,4 тис. люд/год., а середнє значення за 2000 - 2003 роки відповідного показника становили 3300,9 тис. люд/год., тобто скорочення становить 2119,5 тис. люд/год., або 66,4%. Щодо галузі рослинництва, то також відбулось певне зниження затрат праці - на 840 тис. люд/год. або на 24,2%. Затрати праці на зернові і зернобобові, соняшник, цукровий буряк, кукурудзу і овочів відкритого грунту протягом 2000-2002 років знизились. Затрати праці по картоплі протягом 2000-2001 років знижувались, в 2000 році помітно зросли, а протягом 2003-2004 років знову збільшувались. В 2004 році затрати праці відносно середнього значення за 2000-2003 роки знизились по всіх видах культур, окрім соняшника (в 2004 році збільшились на 0,9 люд./год. з 1га. або на 16,9%). Щодо галузі тваринництва, то відбулось певне скорочення витрат праці по виробництву основних видів продукції, що виробляються в цій галузі. Так, по виробництву молока і приросту живої маси свиней затрати протягом 2000-2003 року зменшились, а по приросту живої маси ВРХ навпаки збільшились. В 2004 році затрати праці відносно середнього значення за 2000-2003 роки по приросту живої маси ВРХ збільшились на 3,7 люд./год. з 1га. або на 4,7%, а по приросту живої маси свиней - на 12,3 люд./год. з 1га або на 13,8%.

Для того, щоб мати наочне уявлення щодо зміни чисельності працівників

представимо їх у вигляді графіка (рис. 1).

Вирішальне значення в господарській діяльності сільськогосподарських під-приємств належить основним засобам. Розширення, підтримання належного функ-ціонального стану і раціонального використання основних засобів вели-кою мірою визначають обсяг виробництва, можливості росту і підвищення його ефек-тивності. Тому далі розглянемо наявність та ефективність використання ос-новних засобів сільськогосподарськи-ми підприємствами Тростянецького району. Спо-чатку ознайомимось із забезпеченістю сільськогосподарських підприємств ра-йону основними засобами. Дані наведемо у вигляді таблиці 2.5

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств Тростянецького району основними засобами, тис. грн.

Аналізуючи дані, наведені в таблиці 2.5, можемо зазначити, що вартість основних засобів з 2000 року по 2004 рік зменшилась на 46890,2 тис. грн. або на 26,9%, що свідчить про неможливість підприємств району виділяти кошти на прид-бання нових основних засобів. Щодо показників фондооснащеності (наявність ос-новних засобів на 100га сільськогосподарських угідь) та фондоозброєності праці (наявність основних фондів на одного середньорічного працівника), то саме за до-помогою цих показників визначають забезпеченість підприємств основними засобами. Показ-ник фондооснащеності засвідчує рівень інтенсифікації сільського господарства та про рівень розвитку матеріально - технічної бази будь - якого господарства або групи підприємств. У нашому випадку даний показник зменшився на 9,3%, що є негативним фактом, так як він впливає на виробництво продукції з одиниці площі і таким чином може спричинити зменшення даного показника. Слід відмітити, що підприємства повинні бути зацікавлені у підвищенні показника фондооснащеності, так як чим вище даний показник, тим більша ймовірність зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств. Показник фондоозброєності впливає на про-дуктивність праці. Чим вище фондоозброєність, тим повинна бути вища продуктив-ність праці. Щодо підприємств Тростянецького району, то даний показник зріс на 39,7% і таким чином сприяв підвищенню продуктивності праці. Але маємо зазна-чити, що підвищення даного показника відбулось, здебільшого, не за рахунок знач-ного підвищення вартості основних засобів, а за рахунок скорочення працівників, зайнятих в галузях сільськогосподарського виробництва.

Для того щоб ефективно використовувати земельні, трудові та матеріально-технічні ресурси, які знаходяться у розпорядженні господарств, необхідно правильно визначити напрямок спеціалізації. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств являє собою процес суспільного поділу праці, який характеризується розвитком окремих галузей виробництва відповідно до грунтово - кліматичних і економічних умов кожного підприємства. Ефективність спеціалізації проявляється у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі, підвищенні товарності продукції, зниженні собівартості та підвищенні рентабельності. Історично склалось, що спеціалізація в сільському господарстві України в основному склалася по природно - економічних зонах, що дозволяє при відносно незначних затратах одержувати високі врожаї та прирости (при умові, що господарювання ведеться з використанням інтенсивних технологій та вистачає коштів на придбання та застосування необхідних матеріально - технічних ресурсів). Але в сучасних умовах, у зв'язку з цілою низкою проблем, які перешкоджають нормальному функціонуванню сільськогосподарських підприємств, більшість господарств спеціалізується на вирощуванні не тільки продукції, яка ними історично вироблялась, але і розпочинають вирощувати продукцію, яка має принести значні прибутки. Тобто не відбувається процесу поглибленої спеціалізації сільськогосподарських підприємств. Даний факт, звичайно, є негативним, так як підприємства розпилюють свою увагу на виробництво різних видів продукції, і тому недоодержують певні суми прибутків.

Зупинимось докладніше на визначенні спеціалізації Тростянецького району, а для цього визначимо рівень спеціалізації, який визначається відношенням обсягу продукції основних галузей до загального обсягу товарної продукції. Для того, щоб мати наочне уявлення щодо зміни розмірів реалізації продукції тваринництва і рослинництва представимо їх у вигляді графіка (рис.2).

Про спеціалізацію сільськогосподарських підприємств Тростянецького району ми можемо говорити розглянувши структуру товарної продукції, тобто продукції, що виробляють господарства для реалізації на сторону на основі даних додатку-А

Аналізуючи дані, наведені в додатку-А можемо зазначити, що підприємства Тростянецького району більшу увагу приділяють галузі рослинництва, так як питома вага продукції галузі рослинництва в загальній сумі за 2000-2004 роки становить 69,1%, а в галузі тваринництва лише 30,9%. Найбільшу питому вагу в структурі рослинництва займають зернові та зернобобові, які в середньому за останні п'ять років склали 42,4%. Також значний обсяг в структурі товарної продукції становлять: цукрові буряки (17,7%) та кукурудза на зерно (6,7%), а також соняшник (4,8%) Щодо галузі тваринництва, то найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають молоко (12%) та велика рогата худоба в живій вазі (10,8%).

2.2 Організація бухгалтерського обліку в сільськогосподарських підприємствах Торостянецького району

Для управління процесом виробництва матеріальних благ потрібно знати, скільки є матеріальних благ, скільки їх було вироблено, скільки витрачено, скільки спожито, скільки потрібно робочого часу на їх виробництво, тобто виникає потреба в контролі за мірою праці і мірою споживання. Такі дані дістають систематичним спостереженням, вимірюванням та реєстрацією виробничих і фінансових операцій, даючи їм кількісну і якісну характеристику, тобто шляхом обліку.

Необхідно відмітити, що важливою для кожного підприємства є форма ведення бухгалтерського обліку. Форма бухгалтерського обліку - це поєднання різних регістрів аналітичного і синтетичного обліку, їх взаємозв'язок, послідовність і способи облікових записів з метою узагальнення і одержання звітності.