Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області, його оцінка та шляхи стабілізації в умовах ринкових відносин

За кредитом рахунку 71 "Інший операційний дохід" відображається одержання доходу, за дебетом - суми непрямих податків та списання в порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

У господарствах Троостянецького району облік ведуть тільки по окремих субрахунках у відповідності до наявних доходів.

Аналітичний облік за рахунком 71 ведуть у аналітичних даних до журналу-ордера №11 с.-г. Облік ведуть за видами доходів. Запис здійснюють на підставі первинних документів. В аналітичних даних доходи відображають за дебетом і кредитом рахунку 71 з початку року до звітного місяця та за звітний місяць.

Рахунок 74 "Інші доходи" призначено для обліку доходів, які виникають в процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною та фінансовою діяльністю підприємств.

За кредитом рахунку 74 відображається одержання доходу, за дебетом - належна сума непрямих податків та списання в порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

На шдприємствах району застосовують субрахунки у відповідності до доходів, які підприємства отримують в процесі своєї діяльності.

Аналітичний облік за рахунком 74 ведуть у аналітичних даних до журналу-ордера №11 с.-г. аналогічно, як і за рахунком 71 "Інший операційний дохід". Після цього приступаютьдр обліку фінансових результатів.

Протягом року у підприємствах Троостянецького району собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг обліковують по дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Виручку від реалізації (як уже зазначалось) нараховують по кредиту рахунку 70 "Доходи від реалізації"", а ПДВ та акцизний збір - по дебету цього рахунку. В кінці року рахунки VII і IX класів закриваються, при цьому сальдо рахунків VII класу переносять на кредит рахунку 79 "Фінансові результати", а сальдо рахунків IX класу переносять на дебет рахунку 72.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та затрат.

Визначення фінансового результату як процесу розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділене на такі етапи:

1. Визначення валового доходу;

2. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг);

3. Визначення валового прибутку (збитку);

4. Визначення фінансового результату - прибутку (збитку) від операційної діяльності до оподаткування;

5. Визначення нерозподіленого чистого прибутку підприємства;

6. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;

7. Визначення чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

8. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Рахунок 79 "Фінансові результати" призначено для обліку і узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій. На кредиті рахунка 79 відображають суми в порядку закриття рахунків в обліку доходів, на дебеті - суми в порядку закриття рахунків обліку витрат.

До рахунку 79 "Фінансові результати" відкривають такі субрахунки:

791 "Фінансові результати" від основної діяльності;

792 "Результат фінансових операцій";

793 "Результат від іншої звичайної діяльності";

794 "Результат надзвичайних подій".

На субрахунку 791 визначається прибуток (збиток) від основної діяльності підприємств. За кредитом субрахунку відображається в порядку закриття доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та від іншої операційної діяльності (рахунки 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший операційний дохід"), на дебеті - сума в порядку закриття рахунків обліку собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт, послуг, адміністративних витрат, інших операційних витрат (90 "Собівартість продукції", 92 "Адміністративні витрати", 94 "Інші витрати операційної діяльності").

На субрахунку 792 визначається прибуток (збиток) від фінансових операцій підприємств. На кредиті субрахунку відображається списання суми в порядку закриття рахунків обліку фінансових витрат з рахунків 95 "Фінансові витрати" та 96 "Втрати від участі в капіталі".

На субрахунку 793 визначається прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності підприємств. На кредиті рахунка відображається списання суми в порядку закриття рахунків обліку доходів від інвестиційної та іншої звичайної діяльності підприємств, на дебеті - списання витрат на рахунку 97 "Інші витрати".

На субрахунку 794 визначається прибуток (збиток) від надзвичайних подій. На кредиті субрахунку відображається списання доходів, одержаних від списання надзвичайних подій, на дебеті - списання витрат від надзвичайних подій, що обліковуються на рахунку 99 "Надзвичайні витрати".

Закриття рахунків бухгалтерського обліку за 2004 рік:

Закриття рахунку 70 "Доходи від реалізації"" відображають таким бухгалтерським записом:

Дт 70 "Доходи від реалізації" 44575грн.

Кт 79 "Фінансові результати"

Списання суми доходу від іншої операційної діяльності відображають такою бухгалтерською проводкою

Дт 71 "Інший операційний дохід" 5549 грн.

Кт 79 "Фінансові результати"

При закритті рахунка 74 "Інші доходи" складають таку бухгалтерську статтю:

Дт 74 "Інші доходи" 1673 грн.

Кт 79 "Фінансові результати"

Списуючи дебетові обороти рахунку 90 "Собівартість реалізації", відображають в бухгалтерському обліку проводкою:

Дт 79 "Фінансові результати" 44229 грн.

Кт 90 "Собівартість продукції"

Закриття рахунку 92 "Адміністративні витрати" відображають бухгалтерським записом:

Дт 79 "Фінансові результати" 2780грн.

Кт 92 "Адміністративні витрати"

Списання інших витрат операційної діяльності відображається записом:

Дт 79 "Фінансові результати" 2100 грн.

Кт 94 "Інші витрати операційної діяльності"

При списанні витрат інвестиційної діяльності підприємства складають бухгалтерську проводку:

Дт 79 "Фінансові результати" 589,5 грн.

Кт 97 "Інші витрати"

Після обчислення фактичної собівартості продукції рослинництва, тваринництва та промислових виробництв планову оцінку товарної продукції коригують до рівня фактичної собівартості по дебету рахунка 90 і кредиту відповідних рахунків. Потім на рахунку 79 по всіх аналітичних рахунках виводять кінцеве сальдо, тобто визначають результат від господарської діяльності підприємств, який потім переводять на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)": дебет рахунку 79 і кредит рахунку 44 - нерозподілені прибутки; дебет рахунку 44: кредит рахунку 79 - непокриті збитки.

Аналітичний облік за рахунком 79 ведуть у Книзі аналітичного обліку реалізації продукції, матеріалів, робіт та послуг за формою №11.5 с.-г. Інформацію за рахунком 79 в розрізі субрахунків відображають у журналі-ордері №11 с.-г.

Узагальнену модель обліку формування фінансових результатів наведемо в додатоку -Г

4.2 Значення та особливості складання фінансової звітності на підприємтсвах

Фінансова звітність, згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності і фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність повинна задовольняти інтереси користувачів - юридичних і фізичних осіб, яким необхідна інформація про діяльність підприємства для припинення управлінських рішень. (додаток - Д).

Суб'єкти підприємницької діяльності згідно з Законом повинні надавати різні види фінансової звітності, такі як баланс, Звіти про фінансові результати, Звіти про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал і Примітки

Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів протягом кварталу і за рік складають лише спрощену форму звітності в обсязі двох форм - Балансу і Звіту про фінансові результати.

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватись таких якісних характеристик:

1) зрозумілість;

2) доречність;

3) надійність;

При складанні звітності необхідно пам'ятати про обов'язкові реквізити, які необхідно зазначити у кожній формі звітності. До них відносяться: дата, станом на яку приведені основні показники діяльності підприємства, чи період, який охоплюється і валюта, в якій відображені елементи звітності. Всі звіти обов'язково підписуються керівником і головними бухгалтерами підприємства.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємств, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, ноізми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Відповідно до чинного законодавства України, підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємопов'язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємств залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу і пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансувакрія активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна давати:

- оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємствами;

- оцінку наявних у підприємств фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємств на підставі його бухгалтерської і фінансової звітності і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємств за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємств на конкретну дату, то звіт про прибуток та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємств.

Фінансова звітність підприємств містить також інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу фінансових даних визначаються основні тенденції формування і використання фінансових ресурсів підприємств, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємств та резерви поліпшення фінансового стану підприємств у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної про фінансовий стан та результати діяльності підприємств для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівняні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємства повинні розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою финансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку.

Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що береться за вихідну для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки, і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (дані - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- їх склад;

- звітний період;

- якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність визначена ЩС)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (додаток - Е).

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємств. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності.

За П(С)БО 1, до неї належать:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва підприємства, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємств, не є фінансовою звітністю.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5.

Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті

відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

- існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов”язаних із цією статтею;

- оцінка статті може бути достовірно визначена.

Критерії відображення статей у фінансових звітах.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, у якому звіті буде наведено статтю, - у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критерієм називається визнанням. Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівняну інформацію щодо фінансового стану результатів діяльності підприємств, руху їх грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в ріаданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану. Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємств розглядаються як юридичні особи, що відокремлені від власників, фізичних осіб. Таким чином, особисте майно, зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємств. Тому у фінансовій звітності, зокрема в балансі, передбачено відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків по капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємств.

Отже, якщо власники підприємств вносять власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даних підприємств, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власників буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також, виходячи із принципу безперервності діяльності підприємств, тобто визнання того, що підприємства не мають ні наміру, ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємств припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємства не можуть використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ їх активів і зобов'язань на необоротні і необоротні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємства повинні в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, % зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу також може бути використана. Їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючих підприємств.

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємств на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новостворених підприємств або для підприємств, які ліквідуються, тривалість звітного періоду може бути іншою.

Передбачається також складання проміжної звітності квартальної та місячної наростаючим підсумком з початку року.

Тепер активи підприємства (незавершене виробництво, готова продукщя, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат. До собівартості придбаних активів включатимуться:

ціна придбання;

податки, мито збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

- витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

- витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів.

Будь-які торгівельні та інші знижки вираховуються за визначенням витрат на придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони заносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі події, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватись одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політика підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму №3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму №4 "Звіт пре власний капітал" та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові результати та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 3 "звіт про фінансові результати".

Звіти про фінансові результати складаються з 3-х розділів:

1. Фінансові результати

2. Елементи операційних витрат

3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Розділ І побудований згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності та функціями, що забезпечують послідовне зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку)звітного періоду.

Назва розділу II свідчить про те, що в ньому надається інформація про витрати в розрізі економічних елементів (не затрат на виробництво) витрат обігу), а лише операційних витрат). Склад операційних витрат розглянемо нижче.

III розділ "Розрахунок показників прибутковості акцій" заповнюється тільки акціонерними товариствами, прості акції яких вільно продаються і купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які знаходяться в процесі випуску таких акцій.

Змістом звіту про фінансові результати і пояснюється побудова класів рахунків доходів і витрат плану рахунків.

В звіті про фінансові результати для операційної діяльності відведені рядки 010-105, а інша (інвестиційна та фінансова) відображаються в наступних рядках їх 110 по 160.

Отже, заповнення „Звіту про фінансові результати „ передує закриттю рахунків обліку фінансових результатів.

5. Шляхи зміцнення фінансового стану підприємтсв та підвищення прибутковості їх діяльності

Фінансовий стан підприємства має важливе значення для його економіки і залежить передусім від процесу виробництва. Успішне виконання виробничої програми підприємства є основою його міцного фінансового стану. Задовільний фінансовий стан підприємства забезпечує фінансування і виконання усіх передбачених планом заходів, своєчасну виплату заробітної плати, своєчасні розрахунки з іншими організаціями. Фінансовий стан підприємства в основному визначається фінансами підприємства. Здійснення економічної реформи і посилення економічних важелів в управлінні сільськогосподарськими підприємствами підвищують роль фінансів і фінансового стану в розширеному відтворенні та зміцненні економіки.

Правильне і своєчасне планування і забезпечення надходження доходів являється головним завданням в організації оперативної роботи і контролю за діяльністю підприємства. Чітка організація оперативної роботи і контролю за отриманням і використанням виручки і прибутку сприяє виявленню резервів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зниженню її собівартості, підвищенню якості передбачає невиробничі витрати і в кінцевому результаті сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Стратегія розвитку підприємства - це покращення розвитку підприємства, тобто нормалізація фінансового стану.

Найважливіше завдання - усунення неплатоспроможності, бо коли підприємство може своєчасно погасити свої борги перед кредиторами, це свідчить про встановлення системи розрахунків і попереджує виникнення процедури банкрутства.Хоч неплатоспроможність підприємства може бути усунена за рахуноквиконання низки фінансових заходів, фактори, які призвели до неплатоспроможності, можуть залишитись без змін. Тому слід звернути увагу на фінансову стійкість підприємства.

Щоб підприємство уникло загрози банкрутства не лише в короткому, а й у тривалому періоді, слід забезпечити перевищення власних коштів над позичковими - це призведе до незалежності підприємства від зовнішніх джерел. Треба також змінити фінансову стратегію фірми. Це робиться для для того, щоб прискорити економічне зростання фірми. Ми можемо вважати підприємство фінансово стабільним тільки тоді, коли максимально знижено вартість використовуваного ним капіталу. Враховуючи негативні фактори, слід забезпечити високі темпи виробничого розвитку.

З метою вирішення питань, пов'язаних із стабілізацією фінансового стану підприємства, впливу на поліпшення виробництва і господарської діяльності вважають за необхідне:

1. Здійснити глибокий аналіз фінансового стану кожного підприємства окремо і визначити перспективи його подальшої діяльності, враховуючи номенклатуру вироблюваної продукції, її якість, вартість, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оцінити можливості підприємств, у порівняно короткі строки забезпечити стабілізацію з наступним зростанням виробництва.

2. На підприємстві, при умові, що воно має підготовлений реальний план стабілізації та розвитку, провести глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості. За результатами аналізу повинна бути зроблена оцінка можливостей використання та реалізації відповідних цінностей і готової продукції, а також погашення дебіторської заборгованості.

Слід провести реструктуризацію активів і пасивів балансу та підготувати матеріали про списання нереальних сум на збитки. Реальний фінансовий стан підприємства повинен бути ретельно перевірений незначною аудиторською організацією.

3. Необхідно окремо розглянути питання про стан дебіторської та кредиторської заборгованості та визначити шляхи її ліквідації. Вважається за доцільне для скорочення взаємної дебіторської і кредиторської заборгованості

розробити спеціальний механізм на базі векселя з наданням цьому документові у законодавчому порядку чинності обов'язкового виконання.

4. Щодо підприємств, які матимуть економічно обґрунтовані бізнес-плани поліпшення свого виробництва та здійснять всю необхідну роботу для сумації балансу і реструктуризації його статей, банками можливий розгляд питання про надання кредиту, в тому числі і в іноземній валюті, за рахунок кредитної допомоги міжнародних фінансових організацій.

5. Важливою обставиною у вирішенні названих питань є питання про джерела і гарантії погашення кредитів.

Його слід опрацювати законодавчо за участю Фонду державного майна. Зокрема мається на увазі вирішення питання про надання в заставу під час видачі кредиту виробничих та інших громадських споруд, підприємств, про механізм реалізації цієї застави.

Як гарантії може бути розглянуто питання про надання в заставу контрольних пакетів акцій корпоративних підприємств. Гарантіями повернення кредитів щодо державних підприємств можуть бути і спеціально випущенні казначейські зобов'язання (векселі) з наданням їм чинності вільно оборотних платіжних коштів.

6. З метою стимулювання надання комерційними банками кредитів на стабілізацію і розвиток виробництва було б доцільним вирішити такі питання як:

- дозволити комерційним банкам видавати довгострокові кредити під розроблені стабілізаційні програми за рахунок скорочення на 50% обов'язкових ресурсів;

- встановити за кредитами, які видаються за рахунок пільги щодо резервів процентну ставку на рівні 10% річних;

- звільнити від оподаткування доходи, одержані комерційними банками від надання довгострокових кредитів;

- встановити, що на погашення довгострокових кредитів першочергово (щодо оподаткування) використовується прибуток, одержаний від заходу, на який було отримано кредит.

Розвиток підприємства постійно вимагає мобілізації ресурсів для інвестицій у новітні технології, створення нових, модернізації зношених основних фондів, збільшення оборотних коштів, виходу на нові ринки тощо.

Основними джерелами поповнення інвестиційних ресурсів підприємства є внутрішні джерела - прибуток та амортизаційні відрахування. В середньому в розвинутих країнах близько 70% інвестиційних потреб підприємство задовольняє за рахунок внутрішніх джерел. На банківські кредити та цінні папери (зовнішні джерела фінансування) приходиться відповідно близько 5 і 25% інвестицій.

На сьогоднішній час переважна більшість відпущених підприємств не мають внутрішніх інвестиційних ресурсів через низьку рентабельність виробництва, його збитковість, нецільове використання фондів розвитку

підприємства тощо. Тому досить актуальними для них постає питання пошуку нових шляхів інвестування свого економічного розвитку.

Одна з важливих проблем для підприємства - зменшення поточних зовнішніх зобов'язань.

Зменшення внутрішніх поточних зобов'зань можна провести через зниження витрат на придбання палива, енергії, на ремонтні роботи, через зниження рівня заробітної плати робітникам (або збереження її на тому ж рівні за рахунок скорочення штату працівників), через зниження обсягів виробництва. Щоб зменшити зовнішні поточні зобов'язання, треба домовитися з постачальником про продовження термінів сплати заборгованості за сировину, матеріали , паливо або провести розрахунки не грошима, а продукцією, яку виробляє підприємство, тобто провести бартерну операцію. Якщо підприємство має банківські кредити , їх треба подовжити, бажано без зростання відсотків за користування кредитом.

Оздоровлення фінансового положення підприємств передбачає на наш погляд цільовий вибір найбільш ефективних для конкретного випадку заходів. Вивчення досвіду подолання кризових ситуацій дозволяє сформулювати деякі загальні, обов'язкові для кожного підприємства процедури, на підставі яких можна виділити 2 найбільш поширені реакції на кризовий стан: захисну та наступальну.

Вчені економісти пропонують використовувати захисну реакцію в якості тактики в момент входження в яка ґрунтується на проведенні захисних заходів, основою яких є скорочення всіх витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції, утриманням основних фондів та персоналу, що веде до скорочення виробництва продукції, а відповідно і виручки від реалізації.

Що ж стосується наступальної тактики, то в цьому випадку на ряду із ресурсозберігаючими заходами проводиться політика більш високих цін, збільшення витрат на удосконалення виробництва через його модернізацію, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій, розширенню асортименту продукції і звичайно активний маркетинг.

А.А. Томпсон та А.Д. Стрикленд у випадках коли підприємства знаходяться у кризовому стані пропонується використовувати так звані «стратегії відновлення» метою яких є швидке виявлення і ліквідація конкурентної і фінансової слабкості даних суб'єктів господарювання. Дуже важливо зрозуміти, які існують складності і наскільки серйозні стратегічні проблеми, оскільки різні діагнози ведуть до вибору різних стратегій виходу з кризи.

Вирішення даних проблем і успішне відновлення виробництва, на думку вищезгаданих авторів, можуть включати такі дії: перегляд поточної стратегії діяльності підприємства; вжиття заходів для збільшення доходів; послідовне зниження витрат; продаж частини активів з метою збільшення наявних коштів, що залишилися.

Розглянемо детальніше кожну із наведених дій:

1. Перегляд поточної стратегії діяльності підприємства. Передбачає застосування нових конкурентних підходів для відновлення позиції на ринку, а також перегляду операції для забезпечення кращої підтримки загальної ділової стратегії. Найбільш дієвий варіант залежить від превалюючих умов галузі, сильних і слабких сторін підприємства та від серйозності кризи.

2. Збільшення доходів. В більшості випадків зусилля направлене на збільшення обсягів продажу. Як відомо існує декілька можливостей збільшення доходів: зниження цін, посилене просування продукції на ринок, збільшення зусиль по збуту, розширення переліку послуг споживачам. На практиці при виході підприємств з кризи, як правило йде все таки не стільки про збільшення доходів, скільки про зниження витрат. Основною причиною цього є необхідність додаткового інвестування для практики кожної спроби збільшення доходів. Потенційні інвестори надто рідко і неохоче погоджуються працювати з неплатоспроможними підприємствами.

3. Зниження витрат. Як показує практичний досвід тактики відновлення, що направлення на зниження витрат найбільш ефективні в ситуаціях, коли структура витрат підприємства достатньо гнучка для прийняття радикальних заходів по їх виправленню. Неефективність дій піддається оцінці і корегуванню, підприємство близьке до своєї точки беззбитковості, витрати невиправдано збільшенні, існує багато джерел економії.

Відмітимо, що економія може бути досягнута при правильному обліку витрат, що входять в собівартість продукції, скороченні матеріальних витрат, зниження витрат на експлуатацію машин і механізмів, зниженні транспортних витрат, економії витрат на відрядження.

4. Продаж активів. Тактика продажу активів, на наш погляд застосовується в тих випадках, коли рух готівки потребує особливої уваги і коли найбільш прийнятним шляхом генерування наявних засобів є продаж землі, обладнання, патентів, матеріально виробничих запасів, а також скорочення діяльності (зняття з виробництва частини продукції, що знаходиться на стадії спаду, скорочення чисельності працюючих, вихід з віддалених ринків, скорочення послуг які надаються клієнтам тощо.)

Варто відмітити, що підприємства, які знаходяться в кризовому стані продають активи заради того, щоб накопичити фонди для збереження і зміцнення напрямків діяльності, що залишилися.

Безумовно на кожному підприємстві тактика продажу активів є «основною надією», тобто накопичення певних коштів внаслідок реалізації «непрацюючих» активів часто є єдиним джерелом доходу підприємства і відповідно, єдиним джерелом погашення поточної заборгованості.

На нашу думку, крім вище згаданих заходів, фінансової стабілізації виробництва слід також включити такі прийоми виходу підприємств з кризи.

1. Ліквідація платіжної кризи.

1.1. Використання акредитивної форми розрахунків.

Ця форма розрахунків найбільш надійна, оскільки продукція відвантажується тільки після відкриття покупцем акредитива в банку. Варто відмітити, що при такій умові оплата поставок проводиться банком, в якому відкритий акредитив, автоматично після отримання документа про відправку продукції, а не тоді коли ці товари дійдуть до останнього і будуть ним оприбутковані.

1.2. Використання послуг банку по факторинговому обслуговуванню. Факторинг - це операція з інкасування дебіторської заборгованості, одна з форм короткотермінового кредитування. Банк укладає договір з покупцем про гарантування його платежів при фінансових труднощах або про переуступку неоплачених у строк платіжних документів. За проведення факторингових операцій банк бере винагороду, обумовлену в договорі.

1.3. Кліринг. Залік взаємних вимог.

Кліринг дає змогу врахувати за кожним учасником заліку суму його простроченої дебіторської заборгованості, яка рахується за його покупцем. Але платіжний оборот включає платежі за сировину і матеріали, готову продукцію, а з суми платежів різних підприємств не збігаються. Тому заліки не можуть бути 100 процентними.

Міжгалузевий залік взаємних вимог складається з двох заліків:

- взаємної заборгованості підприємств;

- взаємних вимог банків.

2. Застосовувати фінансово - правові важелі стабілізації економічного положення підприємства.

2.1. Залучення додаткових грошових коштів шляхом випуску цінних паперів.

За сучасних умов місія цінних паперів є вигіднішою ніж залучення банківських кредитів, оскільки дивіденди по акціях сплачуються лише при наявності прибутку. Недоліком випуску акцій є загроза втрати контролю над акціонерним підприємством підприємства.

Але цей механізм використовується не достатньо. Тому для активізації його пропонується вжити ряд заходів на загальнодержавному рівні:

- прийняти ряд нових законодавчих актів, а саме: ЗУ «Про акціонерне товариство», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів України», нормативні документи які б стимулювали вторинні емісії акцій;

- дотримуватись послідовної політики зниження облікової ставки, що призведе до зниження банківських ставок по кредитах та пожвавлення інвестиційної активності на фондовому ринку;

- сприяти у законодавчому порядку поширення та розвитку інвестиційних фондів й інших інвесторів;

- надати державні гарантії заощаджень населення у цінні папери, що належить до галузей пріоритетного значення, в тому числі АПК, а також тих підприємств в яких частка держави вагома;

- скорочений термін реєстрації і випуску акцій Державною комісією з цінних паперів;

- спростити процедури виходу підприємства на фондовий ринок через біржі;

- створити консультативні центри при біржах, брокерських конторах, територіальних відділеннях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України для надання кваліфікаційної допомоги.

2.2. Використання лізингових операцій.

Інколи бути вигідніше не господарем, а орендатором. В кризовій ситуації підприємство може використовувати частину своїх фондів на умовах зворотного лізингу, суть якого полягає в тому, що підприємство продає свої фонди лізинговій компанії при одночасному укладанні з нею угод про передачу цих фондів цьому підприємству в довгострокову оренду. Це дозволяє колишньому власникові один раз отримувати значну суму коштів для інвестування на закупку нового обладнання, модернізацію технологій чи освоєння перспективної продукції. Отриманих в майбутньому прибуток може окупити витрати по орендній платі. При цьому продати фонди можна не по балансовій, а ринковій вартості, що в умовах інфляції може забезпечити певний зиск.

3. Оптимізація оподаткування.

Таким чином практичне застосування запропонованих заходів стабілізації виробництва на основі проведених досліджень буде сприяти успішному вирішенню завдань фінансової стабілізації та стійкості підприємства на сучасному етапі розвитку економіки України.

6. Завдання і проведення аудиту фінансового стану підприємств

Для оцінки фінансового стану підприємств використовують як абсолютні показники, так і відносні - фінансові коефіцієнти. Аналіз останніх полягає у порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період і ряд років. Як база можуть використовуватись середні за часовим рядом значення показників аналізованого підприємства, які відносяться до минулих благополучних з точки зору фінансового стану періоди; середньо галузеві (середньо регіональні) значення показників; значення показників, розраховані за даними звітності найсильнішого конкурента, а також теоретично обґрунтовані значення фінансових коефіцієнтів. Такі величини фактично виконують роль нормативів для фінансових показників.

Починаючи аналіз фінансового стану з оцінки показників структури балансу, показників динаміки балансу та еперуктирної динаміки балансу. Для оцінки майнового стану підприємства перш за все виділяють нерухоме майно (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення тощо) і поточні активи (оборотні засоби - запаси і витрати, дебіторська заборгованість, готівка).

Одночасно розглядають структуру пасиву балансу, виділивши власний капітал та залучений, а з останнього довгострокові зобов'язання, короткострокові позички і позикові кошти, кредиторську заборгованість. Такий порівняльний аналіз дозволяє визначити рівень фінансової самостійності й фінансової стабільності. Вони характеризуються коефіцієнтами фінансової

незалежності (автономії), фінансування, маневреності, концентрації залученого капіталу тощо.

Критерієм фінансової стабільності є співвідношення запасів і витрат та коштів, які повинні їх створювати. Із цього співвідношення можна виділити чотири рівні фінансової стабільності, зокрема:

1) абсолютна стабільність фінансового стану 3<03в

2) нормальна стабільність 3=03в+Кп

3) нестабільний фінансовий стан 3=03в+Кп+Дк

4) кризовий фінансовий стан 3>03в+Кп+Дк

де з - величина запасів і витрат (фактична чи необхідна для нормального розвитку підприємства);

ОЗВ - власні оборотні засоби;

Кп - коростострокові позички і позикові кошти під запаси і витрати;

Дк - додаткове джерело коштів.

За нестабільного і кризового фінансового стану аудитор, використовуючи внутрішньогосподарську фінансову інформацію складає баланс неплатоспроможності, який включає такі взаємопов'язані групи показників:

1. Загальна величина неплатежів

2. Причини неплатежів

3. Джерела коштів, що послаблюють фінансову напруженість

Потреба в аналізі ліквідності активів балансу виникає у зв'язку з посиленням фінансових обмежень і необхідності оцінки кредитоспроможності підприємства. Ліквідність балансу визначають як ступінь покриття зобов'язань

підприємства його активами, строк перетворення яких у готівку відповідає строку погашення зобов'язань. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів ліквідності і розташованих у порядку зниження по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків.

Ділова активність підприємства в фінансовому аспекті проявляється перш за все в швидкості обертання його активів і рентабельності діяльності підприємства, які також характеризуються фінансовими коефіцієнтами.

Визначитись з пріоритетами розвитку підприємства, уникнути банкрутства допомагає рейтингова оцінка. В основі розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств по кожному відібраному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової активності з умовним еталоном підприємства, яке має найкращі результати по всіх порівнюваних показниках. Таким чином, еталоном порівняння ніби є самий кращий і процвітаючий конкурент, в якого всі показники найкращі. Запропонований підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожний товаровиробник прагне переваги над конкурентом. Економічні методи управління ґрунтуються на впровадженні ринкових відносин, передбачають роздержавлення підприємств приватизацію, корпоративністю, акціонуванням в галузях народного господарства. При цьому державою передбачається розширення самостійності і посилення відповідальності основної ланки народного господарства - підприємства за досягнення високих кінцевих результатів виробництва і соціального розвитку трудового колективу. Зростає значення наукової обґрунтованості економічних нормативів розподілу прибутку (доходу) в частині відрахувань до бюджету і залишку у розпорядженні підприємств, забезпечення на цій основі зростання заінтересованості колективів у виробничому і соціальному розвитку підприємств.

Завданням аудиту фінансових результатів є перевірка достовірності формування фінансових ресурсів і розподіл їх за умовним призначенням, згідно з чинними нормативами, виявлення резервів, удосконалення маркетингу, який забезпечує збільшення прибутку в умовах ринкових відносин.

Ринкові відносини значною мірою пояснюють фінансову відповідальність за результати діяльності підприємств. Це визначається ліквідацією державної фінансової безповоротної підтримки і централізованого вилучення коштів підприємств для створення різних фондів у управлінських структурах. При цьому змінюється також кредитна система. Можливість отримання підприємством кредиту зумовлена його фінансовою стабільністю. Відмова від державного фінансування підприємства зумовлює потребу використання комерційного кредиту, яезід'ємною рисою якого є знання контрагентами фінансового стану підприємств і впевненість у їх стійкості. Збільшується заінтересованість у стабільності фінансового стану підприємств постачальників, банків, акціонерів, податкових органів. Фінансова стабільність підприємств є запорукою їх виживання, оскільки банкрутство підприємств в умовах ринку є результатом фінансово-господарської діяльності разом з іншими її показниками. У зв'язку з цим велике значення має аудит фінансового стану підприємств як для самого підприємства, так і для їх партнерів, власників, а також фінансових органів.

Фінансовий стан підприємства - це його активи і пасиви, що відображають наявність і розміщення ресурсів на певну дату.

Основними джерелами інформації для аудиту фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс (ф. №1 річної і квартальної звітності). Його значення у цьому настільки велике, що аудит фінансового стану часто називають аудитом балансу. Разом із балансом джерелом для аудиту є така річна звітність: Звіт про фінансові результати (ф. №2 річної і квартальної звітності), Звіт про рух грошових коштів (ф. №3). Для підприємств з іноземними інвестиціями, зовнішньоекономічних фірм, банків, страхових компаній, спільних підприємств з іноземними учасниками форми звітності затверджені Мінфіном України з певними відмінностями їх, зумовленими особливостями їх фінансово-господарської діяльності.

Перевіпку фінансової звітності рекомендується проводити в такій послідовності

Етап 1. Перевірка правильності складання балансу: дані статей балансу па початок звітного фінансового року повинні відповідати даним балансу на кінець попереднього фінансового року. При зміні вступного балансу на початок року у порівнянні із звітним за попередній рік у примітках повинні наводитись роз'яснення; дані заключного балансу повинні відповідати залишкам по рахунках синтетичного та аналітичного обліку, записів в Головній книзі , журналах, відомостях або іншого аналітичного регістру бухгалтерського обліку на кінець звітного року.

Етап 2. Перевірка узгодженості показників форм річної бухгалтерської звітності. Як правило, для цієї перевірки використовуються таблиці, складені спеціалістами аудиторських фірм. При розробці таких таблиць слід брати до уваги специфіку ведення бухгалтерського обліку у деяких галузях промисловості і сферах діяльності, а також особливості господарських операцій ряду підприємств.

Так, наприклад, загальна форма таблиці ув'язування звітних показників може бути такою:

№ з/п	Показники, які Зіставляються	Показники, з якими проводиться зіставлення	Відмітка про виконання
1	Форма № 3, ряд. 010, гр. 3	Форма № 2, ряд. 170, гр. 3	+
2	Форма № 3, ряд. 410, гр. 3	Форма № 1, ряд. 230+240, гр. 3	+

Етап 3. перевірка Головної книги або іншого аналогічного регістру бухгалтерського обліку: перевіряється відповідність залишків за Головною книгою сумам, вказаним у балансі та інших формах звітності; складається альтернативний баланс. Як правило, для цього аудитор використовує спеціальні комп'ютерні програми. Складання альтернативного балансу дозволяє правильно розташувати залишки по розрахунках Головної книги у відповідних рядках балансу, упевнитись у збігу величин валюти балансу. Особливу увагу слід звернути на те, що дебіторська і кредиторська заборгованості були показані у балансі розгорнуто.

Етап 4. Перевірка відповідності оборотів і залишків по всіх журналах та відомостях синтетичного обліку з даними Головної книги.

Особливу увагу звертають на суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків тощо.

Дата початку аудиторської перевірки річного звіту повинна передувати даті складання аудиторського звіту.

Період між цими датами - це час, фактично витрачений аудитором на проведення аудиторської перевірки, зокрема на її планування (якщо воно не було здійснено раніше), збирання необхідних аудиторських підтверджень відповідно до плану перевірки, складання, оформлення і передачу клієнту аналітичної частини аудиторського висновку - звіту аудитора.

Дата складання аудиторського звіту повинна передувати даті підписання аудиторського висновку.

Період між цими датами - це час, відведений клієнту на внесення змін і виправлення помилок відповідно до звіту аудитора.

Аудитор оцінює суттєвість для достовірності звітності як внесених, так і невнесених виправлень, і вже на цій підставі формує підсумкову частину аудиторського висновку. В цей період повинні бути внесені суттєві зміни і виправлення до звітності, взаємопов'язані всі звітні показники, підготовлена нова редакція приміток до річної звітності.

Клієнт в обов'язковому порядку надає аудитору звіт про внесені ним до звітності виправлення за наступною формою:

№ з/п	Невідповідність виявлена у звітності	Помилка виправлена
	Пункт аудиторського звіту	Сутність порушення	Сума грн.	Бухгалтерська проводка	Сума грн.
				Дебет рахунку	Кредит рахунку

Оформлений таким чином звіт аудитору оброблювати значно простіше.

Дата підписання аудиторського висновку повинна передувати даті надання річної фінансової звітності зацікавленим користувачам.

Дата затвердження річної фінансової звітності радою директорів (спостережною радою) акціонерного товариства повинна бути наступною за датою підписання аудиторського висновку.

До складу документації, наданої раді директорів (спостережній раді) акціонерного товариства, входить річний фінансовий звіт і аудиторський висновок про достовірність звітності.

На підставі цих документів рада директорів вирішує питання, що стосуються винятково її компетенції: надає рекомендації про розмір дивідендів за акціями, використання коштів резервного і інших фондів товариства тощо.

Дата проведення річних зборів акціонерів повинна бути наступною після дати затвердження річної фінансової звітності ради директорів (спостережною радою) акціонерного товариства.