Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування фінансових ресурсів підприємства та резерви їх збільшення

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів підприємства
• 1.1 Економічна сутність фінансових ресурсів підприємства
• 1.2 Механізм формування фінансових ресурсів підприємства
• 1.3 Зарубіжний досвід формування фінансових ресурсів підприємства
• 1.4 Інформаційно-правове забезпечення формування фінансових ресурсів підприємств
• 2. Оцінка ефективності формування та використання фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат"
• 2.1 Фінансово-економічна характеристика діяльності підприємства
• 2.2 Аналіз складу та структури фінансових ресурсів підприємства
• 2.3 Аналіз ефективності розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства
• 3. Напрямки вдосконалення механізму формування фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат"
• 3.1 Джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства
• 3.2 Резерви збільшення фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат"
• 3.3 Вдосконалення механізму управління фінансовими ресурсами підприємства
• Висновки
• Література
• Додатки

Вступ

Фінансова діяльність будь-якого підприємства, починаючи від його заснування, формування статутного капіталу, і подальші взаємовідносини з контрагентами, державою, банками, а також всередині підприємства з приводу організації внутрішньогосподарського комерційного розрахунку базуються на формуванні і ефективному використанні його фінансових ресурсів.

Потенційні можливості економічного розвитку країни також великою мірою залежать від її ресурсного потенціалу - природних багатств, виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу тощо. Але найважливішою складовою цього потенціалу є все ж забезпеченість фінансовими ресурсами.

Тому для розв'язання проблеми формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємства та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси суб`єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв`язанні основних економічних проблем. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

Отже, функціонування ринкової економічної системи України можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування.

Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. А ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах формування фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується питома вага прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства, адже обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг фінансових ресурсів і навпаки.

Предметом дослідження є механізм управління фінансовими ресурсами підприємства.

Об'єктом дослідження є ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат".

Метою дипломної роботи є дослідження механізму формування фінансових ресурсів підприємства та розробка рекомендацій по оптимізації їх складу та підвищенні ефективності використання.

Задачами дипломної роботи є:

- дослідження основних теоретичних аспектів формування фінансових ресурсів;

- розгляд інформаційно-правового забезпечення управління фінансовими ресурсами підприємства;

- дослідження фінансово-економічного стану ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат";

- оцінка складу та структури фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат";

- аналіз ефективності розміщення та використання фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат";

- обґрунтування джерел додаткового формування фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат";

- оптимізація джерел формування фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат";

- пошук резервів збільшення обсягів фінансових ресурсів ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат".

Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість. У цьому контексті найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.

1. Теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів підприємства

1.1 Економічна сутність фінансових ресурсів підприємства

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють їх, формують відповідні фонди грошових коштів.

З іншого боку, для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел: власних активів підприємства, позичених та залучених [73].

При цьому власні кошти - це кошти підприємств, які постійно знаходяться в їхньому обігу й строк користування якими не встановлений. Формуються вони за рахунок капіталу, тобто тієї частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони в основному за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості. Усі види перерахованих вище джерел беруть участь у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку [73].

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

Управління фінансовими ресурсами підприємства - це сукупність цілеспрямованих методів, операцій, важелів, прийомів впливу на різноманітні види фінансів для досягнення певного результату.

У практичній діяльності люди стикаються, як правило, не з категоріями, а з їх, перетвореними формами, тому в стандартній фінансовій звітності з практичної доцільності відбиваються саме вони.

Кількісно фінансові можливості характеризуються такими поняттями як доходи, грошові кошти, грошові фонди (або фонди грошових коштів), фінансові ресурси. Чіткого розмежування між ними у науковій літературі досі немає, що й породжує плутанину як у теорії, так і на практиці.

Значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. В українській економічній думці на сьогодні існує різнобічні визначення фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави [53].

Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше.

Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: „Фінансові ресурси - це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій, установ". Як бачимо, у наведеному визначенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічним явищем.

У підручнику „Фінанси підприємств" група авторів, за редакцією Поддерьогіна А.М. визначають: „Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі". Тут же грошові фонди визначаються як „частина грошових коштів, які мають цільове спрямування". Отже, в даному разі фінансові ресурси цілковито ототожнюються із грошовими коштами - ці терміни розглядаються, по суті, як синоніми [73].

Розглянемо визначення інших авторів.

Зокрема, М.Я. Коробов дає таке визначення: „Фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства" [45].

В.М. Родіонова: „Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників" .

В.Г. Бєлолипецький (посилаючись на визначення, яке, на думку автора, наводиться у „багатьох вітчизняних (російських) підручниках"): „Фінансові ресурси фірми - це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення" [22].

І.В. Зятковський - цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: „Як свідчить ретроперспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємства" [36].

В.М. Опарін дає одне з найпростіших і найактуальніших визначень: „Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства" [53].

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О. Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання". Можливо, це твердження і можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. По-перше, жодна гривна не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної гривні, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну гривню підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки [48].

Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом -- через купівлю основних і оборотних засобів -- у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Визначення фінансових ресурсів, яке зводиться до формування фондів грошових засобів, значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти в нефондовій формі. Так, Г.Г. Нам вважає, що до „фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина коштів, яка використовується у нефондовій формі". Проблема в тому, що як зазначалося вище, до фінансових ресурсів належить фонд заробітної плати, спрямований на відтворення робочої сили в процесі виробництва, фонд обігових коштів, призначений для споживання у процесі виробництва предметів праці, частина амортизаційних відрахувань, яка спрямовується на відшкодування у процесі виробництва основних фондів у межах простого відтворення. Однак ці фонди не є вільними фінансовими ресурсами підприємства, які воно може використати.

Це можна пояснити тим, що ці фонди формуються завдяки реалізації створеного на підприємстві продукту, а отже, додаються до собівартості. Але ж треба врахувати, що фінансові ресурси призначені для забезпечення саме розширеного виробництва. Тому Ю. В. Петленко розглядає фінансові ресурси як „грошові кошти, залучені в господарський оборот підприємства з різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових норм господарювання, призначені для покриття його власних потреб". Думка автора цікава, хоча дещо потрібно уточнити. По-перше, фінансові ресурси - це тільки частина коштів, оскільки поняття „грошові кошти" значно ширше. По-друге, фінансові ресурси призначені для створення умов розширеного відтворення виробництва, а не для покриття власних потреб підприємства у розрізі споживання [56].

Якщо звернути увагу на поняття „фонди", то на сьогодні дане поняття як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди" трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед не бухгалтерів) -- активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн".

В умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В цій якості капітал для фінансиста -- об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал -- це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів.

Принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу.

У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми -- зобов'язання і капітал.

Не менш загадкове й висловлювання В.М. Опаріна: "...Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" -- близькі за змістом... Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого -- не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу" [54].

Заслуговує на увагу визначення фінансових ресурсів Л.Д. Буряком, котрий вважає, що „фінансові ресурси - це частина грошових коштів суб'єктів господарювання, яка перебуває в їхньому розпорядженні і спрямовується на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення". Таким чином, грошові засоби можна віднести до фінансових ресурсів тільки в період їх використання не за цільовим призначенням.

Отже, проаналізувавши всі наведені думки авторів різних економічних шкіл України та Росії, ми доходимо висновку, що поняття „фінансові ресурси" досить складне і потребує детального дослідження і постійного вдосконалення.

Оскільки визначення будь-якого явища має відображати його сутність, то й визначення фінансових ресурсів повинне чітко визначати їх форму, джерела і призначення. Тому, під фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формі, яка формується в результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямується на забезпечення розширеного відтворення виробництва. Втрата або нецільове використання фінансових ресурсів призводить до скорочення виробництва і до банкрутства.

1.2 Механізм формування фінансових ресурсів підприємства

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами залучати найбільші фінансові ресурси

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності - відповідних джерел грошових коштів.

На формування фінансових ресурсів впливає ряд факторів, які по відношенню до господарюючого суб'єкта класифікуються на зовнішні та внутрішні. До внутрішніх факторів відносяться фактори, які формуються під впливом власних джерел формування фінансових ресурсів, до зовнішніх - залучені кошти та інші грошові надходження.

В залежності від власності фінансові ресурси можуть бути власні та залучені. Власні фінансові ресурси - це ресурси, які належать підприємству і утворюються внаслідок фінансово-господарської діяльності підприємства. До них належать: статний фонд, амортизаційні відрахування, валовий і чистий дохід, прибуток [73]. Залучені фінансові ресурси - це ресурси, що знаходяться тимчасово в розпорядженні підприємства і можуть бути використані останнім для досягнення статутних цілей. До залучених фінансових ресурсів входять: отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку.

Порядок формування фінансових ресурсів підприємств наведено на рисунку 1.1 [71].

Рис. 1.1 Формування фінансових ресурсів підприємств

фінансовий економічний матеріальний кошти

Формування фінансових ресурсів підприємств розпочинається з моменту організації підприємства, коли утворюється статутний фонд.

Статутний фонд виступає джерелом власних засобів підприємства. Він формується з грошових коштів або вкладень у майно, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів самого підприємства. Він призначений для фінансування витрат на основні і обігові кошти підприємства, що виникають у процесі фінансово-господарської діяльності відповідно до його статуту.

Його джерелами, в залежності від операційно-правових форм господарювання, можуть бути:

- акціонерний капітал;

- часткові внески членів;

- галузеві фінансові ресурси;

- довгострокові кредити;

- бюджетні кошти.

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управлінням ним - одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу відображає суму, як правило, вартість основних фондів підприємства.

Порядок і джерела формування статутного фонду залежать від типу підприємства і форми власності [71].

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці - для виплати основної і додаткової заробітної плати працівникам.

Розміри статутного фонду характеризують розмір коштів, які були інвестовані у фінансово-господарську діяльність. Розмір його може бути змінено за підсумками роботи за рік шляхом внесення змін у засновницькі документи.

На діючому підприємстві ефективність використання статутного фонду (капіталу) (Ест) визначається двома основними показниками:

1) відношенням суми обороту до суми засобів, інвестованих у статутний капітал:

Есm = G/Kcm*100%,(1.1)

Де G - сума обороту за розрахунковий період;

Kcm - сума статутного капіталу;

2) відношенням суми прибутку, що отриманий за розрахунковий період (Пр) до суми статутного капіталу (Кcm):

Еcm = Пр/Kcm*100%.(1.2)

У процесі господарської діяльності відбувається реалізація готової продукції, надання послуг. Це призводить до здійснення різноманітних платежів, розрахунків. Рух грошових коштів у процесі господарської діяльності формує грошовий обіг та грошовий оборот.

Обіг грошових коштів робить можливими надходження фінансових ресурсів на підприємство та їхню акумуляцію по окремих фондах відповідно до цільового призначення.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками.

До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, тощо. При організації підприємство повинно мати, як вже зазначалося вище, статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.

Грошові фонди цільового призначення формуються за рахунок грошових надходжень і доходів.

У сучасних умовах економічної нестабільності велику увагу керівництво підприємства приділяє створенню резервного фонду. Резервний фонд утворюється за рахунок відрахувань від прибутку.

Фонд відшкодування - це частина сукупного суспільного продукту, що може бути повернена на виробництво для забезпечення безперебійного функціонування. Цей фонд включає як вартість предметів праці, так і вартість засобів праці.

Фонд грошових коштів, що використовується для відтворення основних засобів, називається амортизаційним. Він формується за рахунок амортизаційних відрахувань.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій - це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, який призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування виступають фінансовими ресурсами підприємства зношених у процесі виробництва основних засобів [73].

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємств, окремо не формуються. А знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. Їх виділення проводиться на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу.

По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, матеріалів.

По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій продукції.

По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства.

Оборотні кошти призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел.

Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об`єднання, тобто за своєю суттю це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства проводять відрахування у централізовані фонди, з іншого - можуть отримати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначити чисті надходження, визначаються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати.

Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету.

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці і на чистий дохід.

Чистий дохід - виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовими доходом і заробітною платою.

Прибуток - є формою фінансових ресурсів, прирощених підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно знаходяться в розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" загальна величина прибутку визначається так:

П = ВД - ВВ - А,(1.3)

де П - прибуток,

ВД - валовий дохід підприємства,

ВВ - валові витрати виробництва,

А - амортизаційні відрахування.

Прибуток від реалізації продукції є основною складовою загального, балансового прибутку.

Він обчислюється за формулою:

Пр = ВД - Sвир - ПДВ - АЗ,(1.4)

де Sвир - витрати виробництва на виготовлення продукції,

ПДВ - податок на додану вартість,

АЗ - акцизний збір.

Прибуток від позареалізаційних операцій визначається як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання:

Ппр = Д₂ - Sпр,(1.5)

де Д₂ - кошти, отримані підприємством від компенсацій засновниками витрат, не передбачених кошторисом,

Sпр - витрати на виконання позареалізаційних операцій.

Прибуток від іншої реалізації обчислюється як різниця між ціною продажу і ціною придбання матеріальних цінностей та майна підприємства:

Пін = Цпр - Цприд,(1.6)

де Цпр, Цприд - ціна продажу і придбання майна підприємства відповідно.

Крім власних фінансових ресурсів (працюючого капіталу) в обіг можна вводити запозичені або залучені кошти. Запозичені фінансові ресурси можуть бути отримана від інших суб'єктів підприємницької діяльності за засадах комерційного кредиту з його оформленням векселем; від юридичних і фізичних осіб шляхом випуску боргових зобов'язань у вигляді облігацій і комерційних паперів; від банків, інших кредитно-фінансових установ та міжнародних фінансових інститутів у вигляді позичок; від держави у формі бюджетних кредитів.

Кредити - характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Однак, не зважаючи на це, вони встигають забезпечити певні потреби. Саме це визначає сферу використання кредитів, як правило, тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Залежно від мети використання, розрізняються кредити, що спрямовані на фінансування: оборотних коштів; основних засобів [60].

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові кредити підприємства отримують у разі фінансових труднощів, які виникають у зв`язку з витратами виробництва. Середньострокові кредити надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів.

Дотримання принципів кредитування дуже важливе для обох сторін.

Підприємства-позичальники за умов неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані - вони повинні забезпечити ефективне використання позичених фінансових ресурсів. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти, вони для забезпечення виконання встановлених принципів спрямовують їх у найбільш ефективні підприємства і проекти [49].

Значні фінансові ресурси, особливо по відновленим підприємствам, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їх мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів. Випущених цим підприємством.

Підприємства можуть отримувати фінансові ресурси від асоціацій концернів в які вони входять, лише в тому випадку, коли це перед умовлено механізмом використання відповідних грошових фондів, від вищестоящих організацій - при збереженні галузевих структур; від органів державного управління - у вигляді бюджетних субсидій. В умовах функціонування ринку цінних паперів з`являються такі види фінансових ресурсів, як дивіденди та відсотки з цінних паперів інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій [47].

Ресурси підприємств можна визначити як комплексну характеристику запасів і розподілити окремих матеріальних елементів, враховуючи безпосередньо їх участь у процесі суспільного виробництва чи обігу.

Відповідно до цих особливостей для ефективного функціонування підприємства важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, особливо в фінансових, та забезпечити структуру джерел її формування і використання. Та важливим джерелом формування фінансових ресурсів залишається і є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов`язання.

Отже, прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності. Отримання прибутку окремими суб`єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання валового внутрішнього продукту, доходу.

Таким чином, ефективність фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності формування підприємства.

1.3 Зарубіжний досвід формування фінансових ресурсів підприємства

Процес функціонування будь-якого підприємства носить циклічний характер. У межах одного циклу здійснюється залучення необхідними фінансовими ресурсами, поєднання їх у виробничому процесі, реалізація виробничої продукції і отримання фінансових результатів. Від ступеню ефективності процесу трансформації фінансових ресурсів в основні та оборотні засоби, а також в засоби стимулювання робочої сили залежить фінансове благополуччя підприємства в цілому і його робітників зокрема.

Управління фінансовими ресурсами підприємства по своїй суті можна порівнювати, по-перше з управлінням фінансовою діяльністю, яке за думкою Б. Колласа, має собі на меті, з однієї сторони, регулярно забезпечувати підприємство засобами, які призначені для його раціонального оснащення і нормальної поточної господарської діяльності, надаючи йому ці засоби в необхідний час з мінімальними витратами і без втрати для незалежності підприємства по відношенню до третіх осіб і його можливій комерційній діяльності, а з іншої - контролювати перш за все раціональне використання фінансових ресурсів і рентабельність операцій, для чого ці ресурси були призначені.

Брікхем Юджин стверджує, що першочерговою задачею фінансового менеджменту є планування залучення і використання ресурсів з метою максимізації вартості фірми, іншими словами - прийняття такого рішення про вибір джерел фінансових ресурсів та їх використання. Тобто, якщо фірма розвивається, то їй потрібен капітал і цей капітал можна одержати за рахунок боргового зобов'язання, або маржі (акціонерного капіталу). Боргове зобов'язання має деякі переваги. По-перше власники його одержують доход. Це утриманий податок, ціну якого юристи призначають з базового зобов'язання. По-друге утримувачі боргового зобов'язання, використовуючи позичковий капітал, одержують прибуток [27]. Тому акціонери не повинні користуватися власними доходами, якщо справа успішно розвивається. Однак боргове зобов'язання має також і ряд недоліків. По-друге, якщо компанія виступає у складний час і поточного доходу недостатньо для того, щоб покрити виплати, її акціонери змушені будуть компенсувати недостачу, і якщо вони цього не зроблять, то результатом її буде банкрутство. Сприятливий період потім може швидко й прийти, але компанія може бути не під силу виконати зобов'язання за боргами, що може відвернути від неї акціонерів.

Формуючи фінансові ресурси фірма, насамперед, аналізує кількість факторів, а потім встановлює базову структуру капіталу. Ця база може змінюватись з часом залежно від того, як змінюються умови. Але на будь-який момент управління фірмою спирається на особливу структуру її капіталу. Якщо коефіцієнт фактичного боргового зобов'язання нижчий за базовий рівень, зростання капіталу буде, мабуть, здійснюватись за рахунок випущеного боргового зобов'язання оскільки, боргове зобов'язання незначне, тоді буде використання чиста вартість капіталу фірми [29].

Тобто фірма оптимізує структуру капіталу з метою нарощування капіталу. Політика управління фінансовими ресурсами включає компроміс між оцінкою ступеня ризику і оборотом. Використання значного боргового зобов'язання підвищує ризиковість потоку доходу фірми. Однак, коефіцієнт більш високого боргового зобов'язання в цілому веде до високого рівня обороту. Більш висока оцінка ступеня ризику зумовлює зниження ціни акції, однак очікуваний вищий рівень обороту підвищує її, тому оптимальна структура фінансових ресурсів встановлює баланс між оцінкою ступеня ризику і оборотом з тією метою, щоб максимально підвищити оцінку акції фірми.

Зарубіжні фірми використовують чотири основоположних фактори, які діють на управління фінансовими ресурсами, їх оптимальною структурою.

Оцінка ступеня ризику в бізнесі, або ризиковість, що є невід'ємною характеристикою операцій фірми, якщо та не використовувала боргове зобов'язання. Чим більший ризик у бізнесі фірми, тим нижчий її коефіцієнт оптимального боргового зобов'язання.

Податкова ситуація на фірмі. Основною причиною для використання боргового зобов'язання є скорочення витрат на його утримання, яке знижує ефективну вартість боргового зобов'язання. Однак, якщо більша частина доходу її підпадає під податки або для нього можна застосувати податкові пільги, тоді коефіцієнт податку фірми буде низьким. В іншому випадку боргове зобов'язання не буде виступати як перевага, якщо воно могло б бути для фірми з більш високим ефективним податковим коефіцієнтом.

Фінансова гнучкість, або спроможність нарощувати капітал в обумовлені строки в несприятливих умовах. Скарбники корпорації знають, що постійне надходження коштів необхідне для стабільних операцій, які є життєво важливими для досягнення успішного кінцевого результату. Вони також знають, що коли грошей в економіці не достатньо, чи коли фірма зазнає практичних труднощів в операціях, кредитори капіталу надають перевагу забезпеченню боргів компаніям з надійними балансовими звітами. Таким чином, потенційна майбутня потреба коштів і наслідки їх нестачі мають найбільший вплив на базову структуру капіталу - чим більша ймовірна майбутня потреба в капіталі і чим менші наслідки нестачі капіталу, тим надійнішим має бути балансовий звіт.

Управлінський консерватизм або агресивність. Деякі менеджери агресивніші, ніж інші. Звідси деякі фірми більш схильні використовувати боргове зобов'язання в намаганні прискорити одержання прибутків. Цей фактор не впливає на оптимальну або на ціномаксимізуючу структуру капіталу, однак, впливає на його базову структуру [27].

Ці положення значною мірою визначають базову структуру капіталу, однак, поточні умови його застосування можуть примусити фактичну структуру капіталу не співпадати з базовою.

Отже, фірма, чий товарний збут стабільний, може спокійно брати значніше боргове зобов'язання та нести вищі фіксовані витрати, ніж компанія із нестабільним збутом. Компанії-споживачі внаслідок їх постійного незадовільного попиту та обставин, що історично склалися, здатні використовувати фінансовий ліверидж більшою мірою, ніж промислові фірми.

Фірми, чиї активи співпадають (підходять) за безпекою кредитів, мають тенденцію використовувати боргове зобов'язання досить інтенсивно. Активи, які можуть бути використані у різному бізнесі, дають добре додаткове забезпечення, в той час як вузько цільові активи його не дають. Таким чином, продукуючи заможні компанії є, звичайно, кредитоздатними і значною мірою використовують кредит, тоді як компанії, що включені в технологічні дослідження, використовують боргове зобов'язання меншою мірою.

При однакову рівні решти показників фірма з меншим поточним „лівериджом" може краще використати фінансовий ліверидж, тому що взаємодія поточного і фінансового лівериджів визначає в цілому вплив у збуті на поточний прибуток і рух чистої готівки [29].

При однаковому рівні решти показників швидше зростаючі фірми мають, насамперед, покладатись на зовнішній капітал. У подальшому коливання витрат, включених у ціну продажу звичайних акцій, перевищує збитки, понесені при продажу боргового зобов'язання. Таким чином, швидко зростаючі фірми мають тенденцію використовувати більшою мірою боргове зобов'язання, ніж повільно зростаючі компанії.

Часто спостерігається, що фірми із дуже невеликими коефіцієнтами обігу за внеском використовують відносно невелике боргове зобов'язання. Хоча теоретично обґрунтування цього факту немає, одне практичне пояснення існує. Міститься воно втому, що дуже прибуткові фірми, такі як Intel, Microsoft, Coca-Cola просто не потребують такого великого фінансування боргового зобов'язання. Їх високі коефіцієнти обігу дозволяють їм здійснювати найбільше з необхідних їм фінансувань за рахунок збереженого прибутку.

Відсотковий прибуток виражає собою витрати і відрахування є найціннішими для фірми із високими податковими коефіцієнтами. Отже, чим вищий корпоративний податковий коефіцієнт фірми, тим більша перевага боргового зобов'язання.

Вплив боргового зобов'язання порівняно з акцією на стан менеджменту може докорінно змінювати структуру капіталу. Якщо менеджер має в цей час контроль над голосування (більше 50% акцій), але не знаходить можливостей, щоб скуповувати їх далі, він може вибрати боргове зобов'язання для нових фінансувань. З іншого боку, менеджер може вирішити використати маржу, якщо фінансова ситуація фірми є настільки слабкою, що використання боргового зобов'язання могло б піддати її серйозному ризику його невиконання, тому що, якщо фірма потрапляє в скрутне становище, менеджері змушені будуть майже напевно залишити свої робочі місця. Однак, коли використовується занадто мале боргове зобов'язання, посилюється ризик поглинання фірми. Керівництво її поставлене в ситуацію, в якій можливе використання або боргового зобов'язання , або маржі, тому що тип капіталу, який найбільше захищає фірму, буде змінюватись від ситуації до ситуації. В іншому випадку. Якщо менеджмент є зовсім ненадійним, необхідні істотні зміни в керуванні фірмою.

Поки що ніхто не може довести, що яка-небудь структура капіталу веде до вищих цін акцій, ніж інша, менеджер може скласти свою особисту думку про структуру капіталу. Деякі види менеджменту мають тенденцію бути консервативнішими, ніж інші, тобто, використовувати менше боргове зобов'язання, ніж середня фірма в своїй індустрії. Водночас агресивні види менеджменту використовують більше боргове зобов'язання з метою збільшення прибутку.

В більшості випадків корпорація обговорює свою структуру капіталу із кредиторами та оціночними агентствами і прислухатися до їх порад.

Також, обставини ринку акцій та облігацій відчувають і довго- і короткострокові зміни, які можуть суттєво вплинути на оптимальну структуру капіталу фірми. Внутрішня структура фірми може також мати відношення до базової структури капіталу.

Таким чином, при формуванні фінансових ресурсів зарубіжні фірми створюють оптимальну структур капіталу фірми, яка виражає собою поєднання боргового зобов'язання і маржі, яка максимізує ціну акції фірми. У будь-який момент менеджер фірми має особливу базову структуру капіталу - ймовірно оптимальну структуру, хоча ця ціль може змінюватись з часом.

1.4 Інформаційно-правове забезпечення формування фінансових ресурсів підприємств

Процес управління фінансами базується на використанні механізмів фінансового менеджменту, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств економічними методами.

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні.

Конституція України формує правовий простір для розвитку вільного підприємництва в країні і водночас створює передумови для використання фінансового менеджменту як системи управління фінансами суб'єктів господарювання в економіці ринкового типу. У статті 42 закріплене право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1]. Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Згідно статті 43 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом [1].

Цивільним кодексом регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно розділу 2 підрозділу 2 Цивільного Кодексу юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом [3].

Створення юридичної особи відбувається відповідно до статті 87 ЦК, учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Основним нормативним документом, який визначає мету та задачі діяльності підприємства є його Статут. Згідно статті 88 ЦК у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Згідно статті 89 юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом.

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (ст. 90 ЦК). Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ) [3].

Згідно статті 92 Цивільного Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За своїми зобов'язаннями юридична особа відповідає самостійно усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Глава 8 Цивільного Кодексу визначає види підприємницьких товариств. Згідно статті 113 під господарським товариством розуміють юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності встановлює відповідно до Конституції України Господарський кодекс (ГК) [2]. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарським Кодексом визначаються основні засади господарювання в Україні і регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [2].

Згідно статті 3 ГК під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) [2].

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до статті 55 2 розділу Господарського Кодексу суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.