Фінансовий аналіз причин критичного стану підприємства

2) визначення впливу якості продукції на вартісні показники діяльності підприємства: випуск товарної продукції (DТП);

виручка від реалізації (DВ); прибуток (DП).

Для узагальненої оцінки виконання плану по якості використовують різні методи:

- бальний метод;

- середній коефіцієнт сортності;

- середньозважені ціни в порівняльних умовах.

Суть бального методу оцінки полягає у визначені середньозваженого балу якості продукції; шляхом порівняння фактичного та планового його рівня знаходять відсоток виконання плану по якості. При цьому користуються бальною оцінкою, яка використовується іноді при атестації продукції. Наприклад, у верстато-будівельній промисловості виробам вищої категорії присвоюють 5 балів, першої категорії 4 бали, а неатестованої -- 0 балів. При виведенні середнього балу береться до уваги лише атестована по вищій і першій категорії частина виготовленої продукції.[4. c 93-98]

Вихідні дані для аналізу якості продукції за бальним методом зображено в табл.3.3.1.

Таблиця 3.3.1

Вихідні дані для аналізу якості продукції за бальним методом

У легкій, харчовій і інших галузях для характеристики якості продукції використовують такі показники: 

- питома вага кожного сорту в загальному об'ємі випущеної продукції;

- середній коефіцієнт сортності; 

- середньозважена ціна.

Підвищення сортності продукції проти плану означає покращення її якості. Випуск продукції понижених сортів більших розмірів, ніж це передбачено планом при інших різних умовах, знижує виконання плану випуску продукції у вартісних показниках і погіршує результати діяльності підприємства. Методику аналізу розглянемо на наступному прикладі (таблиця 3.3.2.)

Таблиця 3.3.2 Аналіз якості продукції за допомогою середнього коефіцієнта сортності

Якість продукції сорту I сорту підвищилася на 0.9% (60.9 - 60), якість продукції ІІ сорту знизилась на 0.1% (39.1 - 40). Отже, вцілому якість продукції покращилась за звітний період.

Середній коефіцієнт сортності можна визначити 2 способами:

1) відношення кількості продукції І сорту до загальної кількості;

2) відношення вартості всієї продукції до можливої вартості продукції І сорту. (табл. 3.3.2.) Ксорт. = (Vi* Ці) / (Vзаг.*ЦІсорту) * (ТП / (обсяг випуску продукції * ціна вищого сорту)) Ксорт. план. = 1920/ (100*20) = 1920 / 2000 = 0.96 Ксорт. факт. = 2210 / (115*20) = 2210 / 2300 = 0.9609 Виконання плану по якості = 0.9609 / 0.96*100 = 100.9% Середній коефіцієнт сортності збільшився на 100 - 100.09%= = 0.009% Середньозважена ціна = ТП / обсязі випуску продукції Середньозважена ціна за планом = 1920 / 100 = 19.2 Середньозважена ціна за фактом = 2210 / 115 = 19.217, що по відношенню до плану становить 19.217 / 19.2 *100 = 100.09 При аналізі якості продукції важливо визначити як впливає сортність на виконання плану обсягу виробництва продукції. Для цього визначаємо середню ціну (середньозважену): планова = 1920 / 100 = 19.2; фактична = 2210 / 115 = 19.217.

1 - й спосіб розрахунку. Вартість фактично випущеної продукції, млн. грн.: за плановими цінами - 19.2*115 (Vзаг.фак.) = 2208 за фактичними цінами - 19.217*115 = 2209.95 Зростання обсягу виготовленої продукції - 2209.95 - 2208 = 1.95 ІІ - й спосіб розрахунку. Підвищення середньої ціни внаслідок підвищення сортності: 19.217 - 19.2 = 0.017 Зростання обсягу продукції внаслідок підвищення сортності: 0.017 * 115 = 1.95 млн.грн. Зростання обсягу продукції внаслідок підвищення сортності: 0.017 * 115 = 1.95 млн. грн. Чим ближче Ксорт. до 1, тим вища сортність, тим краща якість. Якщо Ксорт. = 1, то це означає, що вся продукція першого сорту. Прямим показником якості продукції є брак. Зниження браку на виробництві - одна з умов використання внутрішніх резервів збільшення обсягів виробництва. Існує брак зовнішній і внутрішній (виправний і невиправний). При аналізі використовуємо акти про брак, доповідні записки, форму №1 - С. Брак підвищує собівартість продукції, знижує обсяг продукції, прибуток і рентабельність. При аналізі браку у виробництві визначають рівень браку - відношення вартості браку до виробничої собівартості товарної продукції (табл.3.3.3.).

Таблиця3.3.3 Аналіз рівня браку

Отже, рівень браку знизився, якість продукції підвищилася.

Визначення кількості недовиготовленої продукції за рахунок браку у виробництві, здійснюється шляхом фактичного рівню браку множимо на ТП факт. і цей результат ділимо на 100, тобто недодано продукції на суму 66.3 тис. грн. (3%*2210)/100

Основними причинами браку є:

1) халатність працівників;

2) недостатня кваліфікація робітників;

3) дефекти в обладнанні;

4) низька якість інструментів;

5) порушення технологічного процесу;

6) помилки в технічній документації;

7) низька трудова дисципліна.

Визначити кількість недовиготовленої продукції за рахунок браку можна також за фактичним рівним рентабельності, який визначається за формулою:

Р = (ТП - С) / С * 100, де

Р - рентабельність;

ТП - товарна продукція;

С - собівартість;

Р = (2210 - 1500) / 1500 * 100 =47.33%

Витрати товарної продукції = витрати від браку (факт.) * на фактичний рівень рентабельності в коефіцієнтах = 45 * (47.33 + 100) / 100 =45 * 1.4733 = 66.3

3.4 Аналіз ритмічності виробництва

Ритмічність - рівномірний випуск продукції у відповідності із графіком в обсязі та асортименті, які передбачені планом.

Рівномірний випуск не означає виробництво продукції в однаковій кількості. Неритмічна робота безпосередньо впливає на обсяг реалізації продукції, бо продукцію, яка виготовлена наприкінці періоду важко реалізувати в цьому ж періоді. Неритмічна робота є однією з причин невиконання плану. Якщо робота неритмічна, то це означає недовикористання робочої сили і виробничих потужностей, погіршення якості продукції. Все це призводить до підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Для аналізу ритмічності використовують дані оперативно - технічного обліку, відомості або журнали випуску окремих видів продукції, оперативну звітність.

Для оцінки виконання плану по ритмічності використовують прямі і непрямі показники (рис 3.4.1.).

Рис.3.4.1 Показники ритмічності виконання плану та їх розрахунок

Примітка

ВПплі - плановий випуск продукції за і-і періоди;

ВПні - недовиконання плану по випуску продукції у і-у періоді;

Кв - квадратичне відхилення від середньодекадного завдання;

п - число підсумовуючих планових завдань;

- середньодекадне завдання по плану.

Коефіцієнт ритмічності - відхилення обсягу продукції, яка зарахована у виконання плану (фактичний обсяг, але не більше запланованого) до планового випуску продукції.

Коефіцієнт варіації - відношення середньоквадратичного відхилення від планового завдання за добу (декаду місяць, квартал) до середньодобового (середньодекадного, середньомісячного, середньоквартального) планового випуску продукції.

Коефіцієнт аритмічності - позитивні і негативні відхилення у випуску продукції від плану.

Методика розрахунку основних показників наведено в табл. 3.4.1.

Таблиця3.4.1 Ритмічність випуску продукції по декадам

За рахунок понаднормових робіт випущено продукції в ІІІ декаді на 200 млн. грн.

Чим ближче Крит. до 1, тим ритмічніше працює підприємство.

Кв=0.24 Це означає, що випуск продукції за декадами відхиляється від графіку в середньому на 24%.

Чим менше часу неритмічно працювало підприємство, тим вище коеф. аритмічність. В процесі аналізу необхідно підрахувати кількість недовипущеної (втраченої) продукції у зв'язку з неритмічною роботою. Для цього:

1) визначаємо обсяг випущеної продукції за ІІІ декаду (за виключенням позаурочних робіт) 1100 - 200 = 900;

2) визначаємо кількість продукції, яку підприємство мало б виготовити при ритмічній роботі за місяць 900 * 3 = 2700;

3) визначаємо кількість втраченої продукції через неритмічну роботу: 2700- 2200 = 500 (млн.грн.). Якби підприємство в І і ІІ декаді працювало, так як і в ІІІ декаді, то воно мало б без використання позаурочного часу виготовлення продукції на 500 млн.грн.[5. c 90-97]

Причини неритмічної роботи:

1. Несвоєчасне постачання сировини, матеріалів, палива, енергоресурсів з вини постачальника;

2. Низький рівень організації, технології та матеріально - технічного забезпечення виробництва:

а) простої устаткування понад план;

б) незадовільна якість продукції;

в) недостача робочої сили, у т.ч. кваліфікованих кадрів;

г) незадовільна робота обладнання.

3.5 Аналіз реалізації продукції

У процесі аналізу необхідно вивчати зміни не лише в обсязі виробництва товарної продукції, але і в обсязі реалізації, бо від цього залежать фінансові результати підприємства, його фінансовий стан, платоспроможність і т.п. Аналіз реалізації продукції проводиться щомісяця, щокварталу, кожне півріччя, щороку. У процесі його фактичні данні порівнюють з плановими, за попередні періоди, розраховують процент виконання плану, абсолютне відхилення від плану, темпи росту і приросту за проміжок часу, що аналізується, абсолютне значення однопроцентного приросту. Станом на 1.09.98 р. реалізована продукція - це відвантажена продукція. Фактори, які впливають на обсяг реалізації, наведено на рис. 6.1.5.

Рис. 3.5.1 Структурно-логічна модель факторної системи обсягу реалізації продукції



Рис. 3.5.2. Зв'язок між реалізованою і виготовленою продукцією

З рис. 3.5.2. видно, що ГПп + ТП = РП + ГПк. Звідси РП = ГПп+ТП-ГПк.

Щоб знайти резерви збільшення обсягу реалізації, потрібно:

а) проаналізувати, чи виконується план виробництва товарної продукції;

б) порівняти залишки готової продукції на початок та кінець року з нормативом і виявлений нормативний залишок потрібно реалізувати.

Для цього складемо баланс товарної продукції (табл. 3.5.1.).

Таблиця 3.5.1 Аналіз факторів зміни обсягу реалізації продукції

З табл.3.5.1. видно, що план по реалізації продукції перевиконано на ((24300 : 22100)*100 = 109.95) 9.95% за рахунок збільшення ТП і запасів готової продукції на складі.

Тепер проаналізуємо, як на результат виконання плану обсягу реалізації продукції впливають три фактори:

-обсяг випуску товарної продукції;

-запаси ГП на складі на початок року;

-запаси ГП на складі на кінець року.

1. За рахунок обсягу випуску ТП на 22000 млн. грн. обсяг реалізації збільшився на 9.050% (24000 - 22000) : 22100*100 = +9.050.

2. На початок року на складі спостерігалося зростання ТП на 100 млн. грн. (1200 - 1100), цей зріст призвів до збільшення у реалізації продукції на 0.45% (100 : 22100) *100 = +0.45.

3. Зниження даного запасу на кінець року на 100 млн. грн. (900 -1000) призвело до збільшення реалізації на 0.45% (100 :22100)*100 = +0.45. Баланс факторів дає процент перевиконання плану по РП: (9.050 + 0.45 + 0.45) = 9.95, що підтверджує правильність розрахунку. Аналіз реалізації продукції тісно пов'язаний з аналізом виконання договірних зобов'язань по поставках продукції. Виконання плану за договорами призводить до зменшення прибутку, виручки, виплати штрафних санкцій. Крім того, в умовах ринку підприємство може втратити ринки збуту продукції, що спричинить спад виробництва.

У виконання плану зараховується фактично реалізована продукція в межах запланованої суми лише за умови, що план поставок виконаний за всіма без винятку споживачами і продукцію поставлено у відповідні строки, відповідного асортименту та якості. У процесі аналізу необхідно визначити виконання плану поставок за місяць із зростаючим підсумком у цілому по підприємству, у розрізі окремих споживачів і видів продукції, з'ясовуються причини недовиконання плану і дається оцінка діяльності по виконанню договірних зобов'язань.

Щоб строки % виконання договірних зобов'язань, потрібно від планової суми відняти вартість недопоставленої продукції і отриманий результат поділити на план поставок(РПпл)



Наведений розрахунок (табл. 3.5.2.) показує, що за звітний місяць недопоставлено продукції за договорами на суму 200 млн. грн. або 5% (100-95).

Таблиця 6.5.2 Аналіз виконання договірних зобов'язань по реалізації продукції за жовтень місяць

Наступний етап аналізу - вивчення факторів впливу на випуск товарної продукції, а, отже, і на обсяг реалізації. Основні групи факторів зміни обсягу продукції зображено на рис.3.5.3.



Рис. 3.5.3. Основні групи факторів зміни обсягу продукції

4. Розподіл витрат і валова маржа

Фін-аналіз служить пошуку оптимальних, найбільш вигідних підприємству витрат. Він вимагає розподілу витрат на перемінні й постійні, прямі і непрямі, релевантні і не релевантні.

Перемінні витрати змінюються в цілому прямо пропорційно об'єму виробництва продукції. Це можуть бути витрати на сировину й матеріали для основного виробництва, заробітна плата основних виробничих робітників, витрати на збут продукції й ін. Підприємству вигідно мати менше перемінних витрат на одиницю продукції, оскільки так воно забезпечує собі, відповідно, й більше прибутку. Зі зміною об'єму виробництва загальні перемінні витрати зменшуються (збільшуються), у той же час на одиницю продукції вони залишаються незмінні.

Постійні витрати необхідно розглядати в короткостроковому періоді, так називаному релевантному діапазоні. У цьому випадку вони в цілому не змінюються. До постійних витрат можна віднести орендну плату, амортизаційні відрахування, заробітну плату керівників і ін. Зміна об'єму виробництва не робить ніякого впливу на розмір цих витрат. Однак у перерахунку на одиницю продукції ці витрати змінюються обернено пропорційно.

Прямі витрати - це витрати підприємства, пов'язані безпосередньо з процесом виробництва чи реалізацією товарів (послуг). Ці витрати можуть бути легко віднесені до конкретного виду продукції. Наприклад, сировина, матеріали, зарплата основних робітників, амортизація конкретних верстатів і інші.

Непрямі витрати не зв'язані безпосередньо з виробничим процесом, їх не можна легко співвідносити з певною продукцією. До таких витрат можна віднести зарплату керівників, торгових агентів, теплоенергію, електроенергію для допоміжного виробництва.

Релевантні витрати - це витрати, що залежать від прийняття управлінських рішень.

Нерелевантні витрати не залежать від прийняття управлінських рішень. Наприклад, у менеджера підприємства є вибір: робити потрібну деталь до механізму чи купити її. Постійні витрати на виробництво деталі складають 35 грн., а купити її можна за 45 грн. Виходить, у даному випадку ціна постачальника - це релевантні витрати, а постійні витрати на виробництво - не релевантні витрати.[9. c 200-202]

Проблема, зв'язана з аналізом постійних витрат на виробництві, полягає в тому, що необхідно розподілити їхню загальну величину на всю номенклатуру продукції. Існує кілька способів такого розподілу. Наприклад, сума постійних витрат щодо фонду часу дає ставку витрат на 1 годину. Якщо для виробництва товару необхідно 1/2 години, а ставка 6 грн. за годину, то величина постійних витрат на виробництво даного виробу дорівнює 3 грн.

Змішані витрати включають елементи постійних і перемінних витрат. Наприклад, витрати на оплату електроенергії, що використовують як для технологічних цілей, так і для освітлення приміщень. При аналізі необхідно розділяти змішані витрати на постійні й перемінні.

Суми постійних і перемінних витрат являють собою загальні витрати на весь об'єм продукції.

Загальні витрати на виробництво продукції, робіт чи послуг можна представити і формулою:

3 = П_остВ + ПВВ х К₀,

Де:3 - загальні витрати на виробництво продукції;ПостВ -постійнівитрати;ПВВ - питома вага перемінних витрат;К0-кількість продукції.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може негативно вплинути на бізнес.

Таблиця 4.1 Поведінка змінних і постійних витрат при зміні об'єму виробництва і незмінності інших факторів

Об'єм виробництва	Змінні витрати	Постійні витрати
	Загальні	На одиницю продукції	Загальні	На одиницю продукції
Росте	Збільшуються	Незмінні	Незмінні	Зменшуються

Поведінка постійних і змінних витрат також можна представити графічно.

Мал.3.1 Поведінка постійний і змінних витрат

Оскільки CVP-аналіз вимагає розподілу витрат на змінні й постійні, то при аналітичних розрахунках необхідно відокремлювати одні витрати від інших за допомогою проміжного фінансового результату діяльності підприємства. Цю величину називають маржінальним доходом (чи валовою маржею).

Маржінальній доход - це результат реалізації продукції (товарів, послуг) після відшкодування перемінних витрат.

МД = ЧВ - ЗВ

Де: МД - маржинальний доход;ЧВ - чистий виторг (без ПДВ і акцизного збору);ЗВ - змінні витрати.

Маржінальний доход є важливим джерелом покриття постійних витрат і формування прибутку. Однією з головних цілей фінансового менеджменту є максимізація маржінального доходу.

На практиці використовується безліч методів оцінки витрат, але найбільш простими з них є методи:

· максимуму-мінімуму;

· візуального контролю.[3. c 142-145]

Застосування цих методів розглянемо на прикладі.

Приклад

За 6 місяців 2000 р. підприємство "Супер" зробило пледи і понесло при цьому наступні витрати (табл. 4.2). Необхідно установити, які витрати необхідно передбачити в липні 2000 р., використовуючи два методи розподілу витрат.

Таблиця 4.2

Місяці	Об'єм випуску (шт.)	Собівартість випуску (грн.)
Січень	20	1350
Лютий	10	800
Березень	30	1500
Квітень	25	1400
Травень	19	1000
Червень	22	1450

Перший метод максимуму - мінімуму найбільш простий, тому що з витрат минулих досліджуваних періодів беруться найбільш високі і найбільш низькі витрати. Найбільш високий рівень витрат, виходячи з даних, приходиться на березень:

1500 = П_остВ + ЗВ х 30

Найбільш низький рівень витрат приходиться на лютий:

800 = П_остВ + ЗВ х 10

Щоб вирішити систему двох рівнянь і знайти змінні витрати, віднімемо від першого рівняння друге й одержимо:

700=0+ЗВх20 ЗВ = 700/20 ЗВ = 35 грн.

Отже, сума постійних витрат буде визначена в сумі 450 грн.

1500=П_остВ+35х30

1500 = П_остВ + 1050 П_остВ = 450 грн.

Тоді передбачені витрати в залежності від об'єму випуску будуть:

В = 450 + 35 х Д₀

Другий метод візуального спостереження дозволяє одержати різні оцінки функції витрат. Він суб'єктивний і, на відміну від попереднього методу, не обмежується екстремальними точками. Цей метод має недолік, який полягає у тому, що не дозволяє визначити точність оцінки. Допустимо, що підприємство "Супер" у липні планує збільшити об'єм випуску продукції до 35 шт. Використовуючи вище розглянуті методи, можна підрахувати очікувані витрати: метод максимуму-мінімуму - 450 + 35 х 35 = 1675 грн. Метод максимуму-мінімуму передбачає перемінні витрати на кожну додатково випущену одиницю продукції в сумі 35 грн.

Висновок

Підприємства здійснюють свою діяльність на ринку в умовах жорсткої конкуренції. Ті з них, що програють у цій боротьбі, стають банкрутами. Для того, щоб не збанкрутувати, суб'єкти, що хазяйнують повинні постійно відслідковувати зміни ринкового середовища, напрацьовувати методи протидії негативним моментам для збереження своєї конкурентоспроможності. Одним з інструментів дослідження ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у тому числі й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.

Одним із найбільш простих, але ефективних видів фінансового аналізу, є операційний аналіз, що отримав назву CVP (cost-volum-profit, витрати - об'єм - прибуток).

Метою аналізу операційної діяльності є відстеження залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і об'ємів реалізації продукції. Під неплатоспроможність (банкрутством) розуміється визнана господарським судом або оголошена самим боржником нездатність у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими забовязанями і сплатити обов'язкові платежі через недостатність у нього активів у ліквідаційній формі.

Склад і розмір зобов'язань за обов'язковими платежами визначається на момент подачі заяви в господарський суд про визнання боржника банкрутом. До таких грошових зобов'язань входять: заборгованість за передані товари, виконані роботи, надані послуги; суми позик з урахуванням відсотків, що підлягають сплаті боржником.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

В доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива. Аналіз діяльності підприємства потрібно розпочинати з вивчення обсягу виробництва, бо від цього залежить розвиток економіки країни, задоволення потреб населення продукцією, яку випускає підприємство. Від обсягу, складу, асортименту та якості випущеної продукції залежить і обсяг реалізованої продукції, її собівартість, прибутковість, рентабельність, оборотність оборотних коштів, платоспроможність та інші показники, що характеризують виробництво.

Основними завданнями аналізу обсягу виробництва та реалізації продукції є:

1. Оцінка виконання договорів минулого періоду з тим, щоб визначити розширення або пролангування яких договорів при наявних ресурсах може дати підприємству максимальну вигоду;

2. Оцінка виконання договорів за обсягом і ритмічністю поставок, якістю та комплектністю продукції. Визначаються розміри втрат у результаті несвоєчасного або неповного виконання згідно договорів, їх вплив на основні економічні показники діяльності підприємств: обсяг реалізації, прибуток, рентабельність та інше;

3. Виявлення внутрішніх і зовнішніх причин невиконання договірних зобов'язань. При виявленні зовнішніх причин, потрібно щоб винні (постачальники, транспортні чи інші організації) відшкодували суму спричиненого збитку за порушення строків та умов договорів;

4. Виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва і реалізації продукції;

5. Розроблення пропозицій по провадженню виявлених резервів.

Список використаної літератури

1. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1997.

2. Бандурака О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. - К.: Либідь, 1998.

3. Бородина О. И. Финансы предприятий. - М.: ЮНИТИ, 1995.

4. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.

5. Ефимова О. В. Финансовый анализ. - М., 1996.

6. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 1995.

7. Шкбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. -К.: Основи, 1993.

8. Павлова Л. Н. Финансы предприятия. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

9. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. -Минск; М.: ИП "Экоперспектива", 1998.

10. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой.-М.: Финансы и статистика, 1995.

11. Фінанси підприємств. Підручник За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1998.

12. Финансы Под ред. А. М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 1996.

13. Фінанси підприємств. Підручник За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1999.

14. Финансы предприятий / Л. М. Павлова - М.: Финансы ЮНИТИ, 1998.

15. Фисенко М. А. Финансы предприятий. -Минск, 1995.

16. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. - М.: Финансы и статистика, 1997.

Размещено на Allbest.ru