Аналіз основних питань контролю фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ANNOTATION

In the bachelor work on the concrete example (DTGO «Lvіvska zaliznycya») basic problems are described of development of dealer activity, with which domestic enterprises are in the conditions of realization of foreign economic activity.

To achieve this the review of the scientific and educational literature was maid. It gives the definition, essence, kinds of informational activity in the enterprises and also the peculiarities of the functioning of the international markets of services.

The analysis of the law system, which concerns the informational and external economic activity, is also conducted in this project.

As the result of the work done I have given several recommendations which concerning perfecting a dataware of foreign economic activity in enterprises DTGO «Lvіvska zaliznycya».

ВСТУП

Трансформування національної економіки у напрямку розвитку ринкових відносин вимагає формування сучасних систем менеджменту на підприємствах України.

Важливим аспектом в діяльності підприємства є забезпечення ефективного контролювання. Що дає змогу суб'єкту управління регулярно отримувати інформацію про стан справ у керованій системі, на основі чого він приймає управлінські рішення, спрямовані або на закріплення досягнутого успіху, або на усунення причин, що перешкоджають його досягненню.

Метою діяльності підприємств, що здійснюють міжнародну економічну діяльність є створення надійної системи контролювання фінансових ресурсів, яка є необхідною умовою раціонального функціонування.

Основними завданнями контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності є:

– визначення фактичного фінансового стану об'єкта чи його частини в даний момент часу;

– прогнозування фінансового стану та поведінки об'єкта та його частини на визначений майбутній період часу;

– зміна фінансового стану та поведінки об'єкта чи його частини так, щоб при зміні міжнародних економічних умов в допустимих межах були забезпечені необхідні та оптимальні значення характеристик об'єкта чи його частини;

– завчасне визначення місця та причин відхилень значень фінансових характеристик об'єкта від заданих (тих, що передбачались);

– збір, передача, обробка інформації про стан об'єкта;

– забезпечення стійкого фінансового стану об'єкта при досягненні критичних значень характеристик об'єкта.

Актуальність даної теми полягає в тому, що в умовах міжнародної економічної діяльності необхідно вміло контролювати всі види ресурсів, якими володіє підприємство, насамперед фінансові. Фінансові ресурси підприємства є найбільш важливими ресурсами, що пов'язано з їх абсолютною ліквідністю, тобто здатністю перетворюватися на інші ресурси, необхідні для нормальної фінансово-господарської діяльністю. Ефективна система контролювання фінансових ресурсів забезпечує раціональне використання коштів, що є надзвичайно важливим для підприємства.

Об'єктом дослідження є відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень ” державного територіального господарського об'єднання “Львівська залізниця ”.

Метою написання даної роботи є висвітлення аспектів контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності підприємств, здійснення аналізування фінансового стану ДТГО “Львівська залізниця ” ВП “Львівська дирекція залізничних перевезень ”, виявлення істотних проблем у здійсненні контролювання фінансових ресурсів та пошук шляхів їх вирішення.

Основними завданнями при написанні даної роботи є:

– висвітлення аспектів контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності;

– дослідження наявної законодавчої бази за проблемою;

– аналізування фінансового стану ДТГО “Львівська залізниця ” ВП Львівська дирекція залізничних перевезень ” та проблем контролювання фінансових ресурсів підприємства в умовах міжнародної економічної діяльності;

– розроблення рекомендацій стосовно виявлених проблем.

Дана робота складається з двох частин висновків та додатків. В першій частині подається огляд навчальної та навчально-методичної літератури стосовно проблем контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності.

У першій частині висвітлено:

– роль і значення контролювання в процесі підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів;

– міжнародна економічна діяльність підприємств її структура та суб'єкти;

– ресурсне забезпечення підприємств та його контролювання в умовах міжнародної економічної діяльності;

– нормативно-законодавча база стосовно контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності.

Друга частина відображає аналітичні показники діяльності підприємства, виявленні проблеми контролювання фінансових ресурсів, їх аналізування та шляхи вирішення.

Структура висвітленої інформації другої частини:

– характеристика ДТГО “Львівська залізниця ” ВП “Львівська дирекція залізничних перевезень ” ;

– аналізування фінансово-економічної діяльності ДТГО “Львівська залізниця ” ВП “Львівська дирекція залізничних перевезень ”;

– аналізування проблем контролювання фінансових ресурсів та шляхи їх розв'язання.

Написання роботи закінчується ґрунтовними висновками, в яких подається узагальнення опрацьованої інформації конкретизація проблем та шляхи їх вирішення. В роботі також поданий список використаної літератури, а також додатки, в яких міститься фінансова звітність з підприємства.

1. Теоретична частина. Огляд наукової та навчально методичної літератури стосовно проблем контролювання фінансових ресурсів на підприємствах в умовах мІжнародної економічної діяльності

1.1 Роль і значення контролювання в процесі підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів

Для забезпечення ефективної діяльності господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності недостатньо лише визначити завдання організації, організувати робоче місце, забезпечити оплату праці тощо. Всі ці процеси не результативні, якщо не реалізовується такий управлінський процес, як контролювання, який дає змогу виявити існуючі в організації проблеми та причини їх виникнення.

Контролювання -- вид управлінської діяльності щодо оцінювання рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою усунення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання дає змогу суб'єкту управління регулярно отримувати інформацію про стан справ у керованій системі, на основі чого він приймає управлінські рішення, спрямовані або на закріплення досягнутого успіху, або на усунення причин, що перешкоджають його досягненню [36, 107с.].

Контролювання передбачає:

– оцінювання результатів діяльності організації загалом і її структурних підрозділів зокрема;

– оцінювання гнучкості управління, його здатності адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища і пристосовуватися до них;

– виявлення і аналізування факторів, які перешкоджають досягненню запланованих результатів;запобігання виникненню і накопиченню помилок;

– врахування конкретних внесків кожного у забезпечення кінцевого результату;

– формування зворотного зв'язку для інформування та заохочення персоналу;

– мінімізація витрат, пов'язаних з виправленням помилок;

– подолання проблем, пов'язаних зі зростанням організації тощо.

Контролювання як одна із завершальних стадій процесу управління безпосередньо впливає на ефективність здійснення інших управлінських функцій -- планування, організування, мотивування. Так, навіть найкращі плани не будуть здійснені, якщо не забезпечити контроль за їх реалізацією. Ефективне функціонування організаційної структури можливе лише за умови належного контролю за роботою її підрозділів менеджерами вищої ланки. Нарешті, функція мотивації буде виконуватися лише за умови відповідності розміру винагороди досягнутим результатам, для чого необхідно їх оцінити.

Контролювання дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити та здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації для того, щоб попередити ознаки кризи. Водночас контролювання дає можливість виявити та поширити позитивні починання, підтримати найбільш ефективні напрями діяльності на підприємстві [49, 87с.].

Контролювання здійснюється з метою досягнення узгодженості і синхронізації зусиль виконавців, виявлення суперечливих тенденцій і протиріч у їх діяльності. Контролювання проводиться за дотриманням законності при здійсненні господарських операцій, певних правил і регламентів діяльності, а також нормативів витрачання коштів, сировини і матеріалів [8, 394с.]. Тому контролювання виконує важливу виховну функцію, а також профілактичну і захисну функції, сприяє збереженню власності, правильному витрачанню ресурсів, дотриманню планової, фінансової, виконавчої і трудової дисципліни [5, с.107].

Сутність процесу контролювання визначається його змістом і технологією виконання. Зміст вказує на те, що саме підлягає контролюванню, на які параметри об'єкта контролю слід звертати увагу; технологія описує, як саме його здійснювати, хто контролює, у якій послідовності.

Спеціалісти дійшли висновку , що процес контролювання здійснюється в декілька етапів (рис.1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1 Модель процесу контролювання

На першому етапі встановлюються завдання стосовно контролю, тобто конкретизується область діяльності, що підлягає контролю. Найпоширенішими завданнями контролю є:

– дотримання трудової дисципліни на робочому місці;

– визначення фактичного стану об'єкта чи його частини в даний момент;

– виявлення відповідності оформлення документації;

– забезпечення стійкого стану об'єкта при досягненні критичних значень характеристик об'єкта ;

– ефективне використання ресурсів тощо[8, с.396].

На другому етапі здійснюється підбір критеріїв і стандартів відповідно до встановлених завдань контролю.

Критерій - це підстава, мірило для оцінки, визначення або групування чогось.

Стандарт - сукупність прийнятих норм і нормативів; типовий зразок, якому повинний відповідати об'єкт контролю. У свою чергу норми - це установлена величина кількості чогось.

Нормативи - це показники, що характеризують відносну величину (рівень, ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Третій етап полягає у виявленні фактичних, реальних даних щодо стану, властивостей, характеристик підконтрольного об'єкта [37, с. 146].

На четвертому етапі визначається, наскільки досягнуті результати відповідають очікуваним. На цій стадії процедури контролю дається оцінка, яка служить базою для рішення про початок дій. Діяльність, здійснювана на цій стадії контролю, значною мірою є найбільш помітною частиною всієї системи контролю. Ця діяльність полягає у визначенні масштабу відхилень, вимірюванні результатів, передачі інформації та її оцінці.

Керівництво вищої ланки встановлює масштаб допустимих відхилень, в межах якого одержані результати від намічених не повинні викликати тривоги.

Останній етап контролювання (п'ятий ) визначає потребу у корективах.

На цьому етапі менеджер повинен вжити певних заходів, вибрати одну з трьох ліній поведінки:

– не вживати ніяких заходів;

– ліквідувати відхилення;

– переглянути стандарт.

Контролювання є кінцевою фазою процесу управління підприємством. Належне контролювання сприяє досягненню поставлених цілей. Контролювання виступає елементом організаційно-економічної функції сучасного управління, що передбачає прямий і зворотній зв'язок між керівником та виконавцями й виступає важливим фактором ефективної трудової діяльності та забезпечення реалізації заданої програми.

Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).

Контроль -- елемент і чинник управління економічними суб'єктами, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям, цілям, програмам розвитку тощо [49, с.290].

Вивчення та узагальнення літературних джерел дозволяє класифікувати контроль за різними ознаками (рис. 1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Класифікація контролю

За рівнем охоплення контролем об'єктів виділяють: суцільний, вибірковий та разовий контроль.

Суцільний контроль - це перевірка усієї сукупності підконтрольних об'єктів (ресурси, продукція, операції, роботи тощо).

Вибірковий контроль проводиться стосовно окремих об'єктів з усієї сукупності (наприклад, перевірка роботи відділу перевезень).

Разовий контроль здійснюється під впливом чинників, що виникають випадково у процесі виробничо-господарської діяльності (наприклад, проведення інвентаризації внаслідок виявлення крадіжок ).

За рівнем централізації управління виділяють централізований та децентралізований контроль.

Централізований контроль здійснюють спеціальні підрозділи, що функціонують у системі управління організації (контролери, ревізійні відділи, відділи внутрішнього аудиту). Різновидом централізованого контролю є аудит -- експертиза фінансової звітності та іншої інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання для з'ясування його реального фінансового стану. Аудит може бути зовнішнім (здійснюють незалежні експерти) і внутрішнім (проводять штатні працівники організації, щоб допомогти персоналу ефективно виконувати свої функції). [49, 200с.].

Децентралізований контроль локалізують на рівні функціональних і виробничих підрозділів організації. Наприклад, бухгалтерія контролює стан обліку у виробничих і допоміжних підрозділах організації; відділ праці і заробітної плати -- дотримання норм і нормативів оплати і стимулювання праці; керівники виробничих підрозділів контролюють витрати виробничих ресурсів у своїх підрозділах тощо.

За етапами здійснення виробничо-господарської діяльності: попередній, поточний, завершальний [5, 107с.].

Попередній контроль -- реалізується ще до фактичного початку роботи і дає змогу оцінити якість ресурсів, які використовуватиме організація. Увага акцентується на тому, щоб не допустити на підприємство такі ресурси (сировину, обладнання, людей), які можуть завадити досягненню його цілей.

Попередній контроль може бути діагностичним або терапевтичним:

– діагностичний контроль визначає ступінь відповідності характеристик об'єкта контролю стандартам;

– терапевтичний контроль не лише виявляє відхилення від нормативів, а й спрямовує на пошук способів зменшення негативних наслідків відхилення .

Поточний контроль -- здійснюється в процесі роботи на певних її етапах. Увагу зосереджено на якості видів діяльності, що забезпечують процес перетворення вхідних ресурсів на готову продукцію. У процесі поточного контролю використовують систему зворотного зв'язку, яка передбачає надання керівництву інформації про виконану роботу. Зворотний зв'язок працює у вигляді періодичної звітності. Поточний контроль дає змогу швидко визначити причини виникнення проблем.

Існує два види поточного контролю -- спрямовуючий і фільтруючий:

– спрямовуючий контроль триває від початку операції і до досягнення результату ;

– фільтруючий контроль має на меті виявлення бракованої продукції і її відокремлення від якісної; має періодичний (або епізодичний) характер;

Завершальний контроль -- здійснюється після завершення трудової операції. Спрямований на оцінювання якості роботи, кінцевої продукції чи послуг. Дає змогу керівництву визначити, наскільки реальними є складені плани; сприяє формуванню дієвого мотиваційного середовища в організації, якщо її керівництво пов'язує винагороди з отриманням певного результату.

За змістом виділяють: виробничий, маркетинговий, логістичний, інвестиційний, фінансовий та інші види контролю [8, 397 с.].

Виробничий контроль полягає в порівнянні показників виробничого планування із фактичними даними, а також в аналізуванні відхилень. За періодичністю виробничий контроль буває регулярним та разовим, зосередженим на внутрішніх і зовнішніх операціях підприємств.

Маркетинговий контроль - це комплекс дій та заходів, пов'язаних із перевіркою рівня реалізації маркетингової концепції підприємства. Основними критеріями при цьому є ефективність рекламної кампанії, рівень конкурентоспроможності продукції, якість післяпродажного обслуговування споживачів, рівень витрат на збут і просування товару тощо.

Інвестиційний контроль зорієнтований на інвестиційну сферу підприємства і передбачає нагляд за надходженням і використанням інвестиційних ресурсів.

Логістичний контроль - це сукупність заходів спрямованих на перевірку логістичних операцій підприємства.

Фінансовий контроль постає як система спостережень, перевірок, досліджень ефективності функціонування та розвитку фінансових ресурсів. Він полягає в інспектуванні фінансових ресурсів у міру надходження їх в організацію, під час перебування фінансів в організації, а також на виході з неї, а також зорієнтований на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших суб'єктів управлінських рішень, правильність і своєчасність виявлення відхилень, визначення необхідності у корективах тощо[46, с.376].

Для підвищення ефективності контролювання фінансових ресурсів доцільно реалізовувати контроль стосовно етапів здійснення виробничо-господарської діяльності (табл.1.1).

Таблиця 1.1 Характеристика попереднього,поточного та завершального контролю стосовно фінансових ресурсів в організації

Види контролю	Характеристика контролю стосовно фінансових ресурсів
	Перевіряють усі грошові надходження і видатки підприємства, їх відповідність фінансовій документації, терміни надходження, виплати.
Поточний	Передбачає перевірку поточної роботи фінансових структур, використання фінансових надходжень організації, формування видатків, відповідності фінансової документації та фінансових операцій нормам чинного законодавства тощо.
Завершальний	Передбачає перевірку фактичних фінансових результатів і порівняння їх із запланованими.

Найважливішим засобом попереднього контролю фінансових ресурсів є бюджет (річний фінансовий план), який дозволяє також здійснювати функцію планування. Бюджет є механізмом попереднього контролю в тому значенні, що він дає впевненість: коли організації будуть потрібні готівкові засоби, то вони в неї будуть. Бюджети встановлюють також граничні значення затрат і не дозволяють тим самим будь-якому відділу або організації в цілому вичерпувати свої готівкові засоби до кінця [38, с. 27].

Підприємствам рекомендується розробляти три типи бюджетів -- фінансовий, операційний та негрошовий (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Типи бюджетів

Типи бюджетів	Що відображає бюджет
Фінансовий бюджет	Джерела та використання готівки
Рух готівки або готівковий бюджет	Усі джерела надходжень готівки та її витрат за місяцями, тижнями або днями
Бюджет капіталовкладень	Витрати на головні активи, такі як новий завод, устаткування або земля
Балансовий бюджет	Прогноз активів і пасивів організації у разі дотримання усіх інших бюджетів
Операційний бюджет	Запланована операційна діяльність у грошовому вираженні
Кошторис доходів	Очікувані доходи від звичайної операційної діяльності
Кошторис витрат	Очікувані витрати на наступний період
Бюджет прибутків	Очікувана різниця між доходами і витратами
Негрошовий бюджет	Запланована операційна діяльність у не грошовому вираженні
Бюджет праці	Затрачені години праці безпосередніх виробників
Бюджет приміщень	Квадратні метри, надані для різних функцій
Виробничий план	Кількість запланованої виробленої продукції на наступний період

Фінансовий бюджет відображає надходження і використання усіх коштів організації.

Операційний бюджет стосується запланованої операційної діяльності всередині організації. Він відображає обсяги продукції і/або послуг, які організація очікує виготовити і реалізувати за певний період, і ресурси, які будуть для цього використані.

Негрошовий, бюджет -- це бюджет не у грошовому вираженні, а в одиницях випуску, годинах праці робітників, годинах роботи устаткування, площі в квадратних метрах тощо [49, с. 303].

Традиційно бюджет складають менеджери вищого рівня, а виконують його менеджери нижчих рівнів. Однак багато сучасних компаній залучають до бюджетного процесу всіх менеджерів.

Отже, складання бюджету є одним із основних методів контролювання фінансових ресурсів. Фінансовий і операційний бюджети відображають усі фінансові ресурси та їх спрямованість.

На міжнародному рівні, функція контролювання набуває додаткового ступеня складності. Особливо коли процес контролювання стосується фінансових ресурсів. Адже діяльність в міжнародних умовах не є прогнозованою. Тому що в кожній країні діє своє законодавство, партнери мають певні вподобання сформовані внаслідок традицій та ряд інших чинників, що впливає на отримання прибутку, який являється частиною фінансових ресурсів. Менеджери повинні не лише встановлювати стандарти, вимірювати результативність і здійснювати коригуючі дії для своєї діяльності в середині організації, а й провадити аналогічні операції в умовах міжнародної економічної діяльності, пристосовуватись до партнерів та набиратися досвіду. Очевидно, що чим глобальніша діяльність, тим складніше здійснювати функцію контролювання стосовно фінансових ресурсів.

Процес контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності повинен проходити грамотно, не призводячи до негативних наслідків. Ефективному фінансовому контролю в умовах МЕД притаманні такі характеристики:

– стратегічна спрямованість, аналізування ключових питань діяльності організації, а не зосередження на незначних недоліках роботи;

– орієнтація на досягнення конкретного результату (усунення відхилень від програми діяльності, розробка рекомендацій тощо);

– систематичність, постійна перевірка виконання і аналізування фактичної ситуації в міжнародних економічних умовах;

– епізодичний і нерегулярний контроль не дозволяє своєчасно одержувати інформацію і реагувати на процеси, що відбуваються;

– своєчасність або, точніше, завчасність контролю, попередження фінансових порушень;

– простота, пристосування параметрів контролю до міжнародних умов;

– об'єктивізація контролю, використання надійної інформації;

– пристосування до міжнародних стандартів;

– вміле використання категорій формальної логіки:мислення, судження, умовиводи,

– поняття, визначення, силогізм, індукція, дедукція, аналізування, синтез і т. п.[5, с.116].

Отже, контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналізування інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.

1.2 Міжнародна економічна діяльність підприємств її структура та суб'єкти

Міжнародна економічна діяльність -- складна система форм співпраці між державами та суб'єктами господарювання, а також регулювання комерційної діяльності, яка виходить за межі національних кордонів [42, с.7].

Поняття “міжнародна економічна діяльність “ органічно охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур [30, 227с.]. Таким чином, широке тлумачення терміну “міжнародна економічна діяльність ” охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти, агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об'єктами як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди [40, с.27].

До структури міжнародної економічної діяльності входять:

– міжнародна торгівля товарами і послугами;

– валюта і валютні відносини;

– міжнародний кредит і прямі іноземні інвестиції;

– міжнародне переміщення трудових ресурсів;

– міжнародне переміщення технологій [29 , с.31 ].

Міжнародна торгівля товарами і послугами - це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі

усіх країн світу стосовно товарів та надання послуг.

Участь в системі міжнародної торгівлі для країн є засобом розвитку міжнародної спеціалізації, підвищення ефективності наявних виробничих ресурсів, збільшення валових обсягів продукції тощо.

Виокремлюють такі види операцій купівлі-продажу товарів:

– експорт -- вивезення за кордон товарів, проданих іноземним покупцям і призначених для продажу на іноземних ринках;

– імпорт -- ввіз до країни іноземних товарів;

– реекспорт -- вивіз за кордон товарів, ввезених раніше, які не піддавались обробці;

– реімпорт-- увіз на територію країни товарів, які були раніше вивезені, але не піддалися серйозній обробці [2 , с.6 ] .

Міжнародна торгівля послугами - це економічна діяльність одного уособленого та незалежного суб'єкта однієї країни на користь та зі згоди іноземного за певну винагороду з його боку. Причому функціональною метою такої діяльності стає задоволення духовних, інформаційних, фізіологічних потреб споживача, надання кращого (зі споживацької точки зору) стану матеріальному об'єкту, який перебуває у власності споживача.

Надання послуг в міжнародній економічній діяльності дедалі збільшують свою питому частку та перетворюються на переважаючий сектор. Ця тенденція відповідає характеру науково-технічного поступу та процесам інформатизації. Відбувається і процес диверсифікації послуг, які за своєю природою є не тільки значно відмінними одна від одної, а й такими, що мають принципово не схожу природу, субстанційну визначеність [31].

Валюта - готівкова частина грошової маси, яка циркулює з рук в руки і формі грошових банкнот і монет.

Міжнародні валютні відносини - це відносини, пов'язані з обігом світових грошей, які обслуговують економічні зв'язки між країнами [2, 7с.].

Міжнародний кредит - це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародної економічної діяльності, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн.

Міжнародне переміщення трудових ресурсів - це переміщення мас працівників, що шукають роботу, зі своїх країн в інші [30, 31с.].

Головна причина міжнародного переміщення трудових ресурсів полягає в диференціації економічних умов життя. Переміщення трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

Міжнародне переміщення технологій можна розглядати як звичайну торгівлю специфічним товаром і як рух специфічного фактора виробництва.

В міжнародній економічній діяльності виділяють три рівні:

1. мікроекономічний;

2. макроекономічний;

3. між - або наддержавний [29, 30с.].

На мікроекономічному рівні знаходяться підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, національні на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом Україні « Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб'єктами можуть бути [15] :

– фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

– юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансова установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності ;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних об'єктів господарської діяльності ( філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства з участю українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

На макрорівні виділяють такі види міжнародної економічної діяльності, що здійснюють суб'єкти цієї діяльності [40, 29с.]:

1. Експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили.

2. Надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України

3. Наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі.

4. Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України.

5. Кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України.

6. Спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами.

7. Підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України.

8. Інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

На макрорівні суб'єктами міжнародної економічної діяльності згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів [29, 32-34 с.].

Суб'єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні мають подвійну природу - це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.

Макрорівень міжнародної економічної діяльності - є сферою реалізації інтересів країни в цілому. Причому такі інтереси можуть як збігатись з інтересами окремих приватних учасників міжнародного співробітництва, так і суперечити їм [40, 30 с.].

Сучасні тенденції розвитку світової господарської системи зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між - або наддержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні.

Відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно належали до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. На міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси.

Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародної діяльності, а також статутними документами міжнародних організацій. Держави беруть на себе зобов'язання вдаватись ( або не вдаватись) до певних дій, приймаючи в тій чи іншій формі міжнародний контроль за виконанням своїх зобов'язань . У разі утворення організаційних структур властиві макрорівню функції змінюють свою природу на наднаціональну. Відбувається заміщення регулятивних функцій, коли виникнення нових міжнародних інституцій позбавляє державу необхідності виконувати певні заходи, утримувати відповідні контрольні та адміністративні штати.

На сьогодні тенденції перенесення функції макроекономічного регулювання на наддержавний рівень поки що не притаманна Україні. Прикладом створення суб'єктів наддержавного рівня є ООН, Світова організація торгівлі, Організація країн - експортерів нафти ОПЕК, МВФ, МАГАТЕ - міжнародна агенція з розвитку атомної енергетики [42 , с.7-17 ] .

Отже міжнародна економічна діяльність являється ширшим поняттям, яке охоплює напрямки діяльності , що здійснюються в світовому економічному просторі на всіх рівнях (мікро- макроекономічний і наддержавний ).

1.3 Ресурсне забезпечення підприємств та його контролювання в умовах міжнародної економічної діяльності

Ресурси - (від французького resources - допоміжний засіб) - кошти, запаси чого не будь (наприклад, фінансові, економічні, матеріальні, виробничі, природні, сировинні, трудові тощо).[9,с.782]. Виробничими називають ресурси, які беруть участь у виробничому процесі, є у користуванні суб'єкта господарювання, використовуються або можуть бути використаними у його поточній господарській діяльності. В економічній літературі є багато класифікацій виробничих ресурсів, в результаті порівняльного аналізуванняу і систематизації вони можуть бути приведеними до трьох основних груп (рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3 Класифікації виробничих ресурсів

За першою класифікаційною ознакою виділяють:

Матеріальні ресурси -- це основні і допоміжні матеріали, вироби, конструкції,сировина, паливо, незавершене виробництво і відходи власного виробництва, тара й тарні матеріали а також запасні частини, призначені для ремонту обладнання.[9, с.783] . Отже це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарчій) діяльності підприємства. Найбільшу частку у матеріальних ресурсах займають основні матеріали ,або їх ще називають - виробничі запаси. Тобто до них належать основні фонди (засоби праці) та оборотні фонди (предмети праці).

Трудові ресурси -- частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності.

Фінансові ресурси - це кошти , шляхом яких відбувається відділення тієї частини сукупного суспільного продукту, які без порушення об'єктивної пропорційності суспільного виробництва можуть бути спрямовані на розвиток соціально-економічної мети.

Інформаційні ресурси - це сукупність даних, які мають новизну і користь. Інформаційні ресурси можуть бути об'єктивними (уречевленою в будь-якому продукті: товарах, послугах, знаннях тощо ) та суб'єктивними (віддзеркаленою, організованою людьми)[27, с.67-68].

За другою класифікаційною ознакою розрізняють:

Засоби праці -- це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. .Вирішальними є механічні засоби праці (машини, устаткування) -- кісткова й мускульна системи виробництва. До засобів праці належать також усі матеріальні умови процесу праці -- виробничі будівлі, канали, дороги тощо. Залежно від функцій, які виконує в процесі праці та чи інша річ, вона може бути і предметом, і засобом праці.

Предмет праці -- це те, на що спрямована праця людини і що становить основу майбутнього продукту. Нині абсолютна більшість предметів праці є результатом попередньої праці, тобто сировиною; створюються предмети праці, яких не дає природа. Проте зрештою всі предмети праці взяті з природи[4, с.37].

До предметів праці належать матеріальні й нематеріальні об'єкти , на які спрямований процес з метою їх видозмінювання. Внаслідок остаточного видозмінювання предметів праці утворюється продукт як результат (вихід) процесу.

Праця (суб'єкти праці) - полягає у виконанні трудових функцій, процедур й операцій, специфіка яких залежить від особливостей прогресу, та зумовлюється складом і розподілом персоналу підприємства за категоріями, спеціальностями, посадами, рівнем кваліфікації, набутими навичками та досвідом тощо [46, с.67].

Третя класифікаційна ознака виділяє: постійний і людський ресурси. До постійних ресурсів ми відносимо основні фонди і оборотні засоби.

Основні фонди (засоби) - це матеріально-речові цінності, що використовуються (у виробництві або: невиробничій сфері) як засоби праці І протягом тривалого часу, зберігаючи свою натуральну форму і властивості, і частинами переносять свою вартість на вартість готової продукції, робіт, послуг у вигляді амортизаційних відрахувань [35, 217с.].

Належність тих чи інших цінностей до основних засобів регулює законодавство. Основні фонди поділяють на активну і пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар).

До пасивної частини основних фондів належать усі інші види основних
фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, наданні
послуг, виконанні робіт, але необхідні для виконання виробничого процесу (будинки, споруди тощо).

Оборотні засоби підприємства -- це сукупність оборотних фондів і фондів обігу. Оборотні фонди є складовою матеріальних ресурсів підприємства, а фонди обігу - складовою фінансових ресурсів підприємства.

Оборотні фонди - це частина засобів виробництва, які беруть участь в одному виробничому циклі, переносять свою вартість на вартість готової продукції і змінюють свою натуральну форму. Це матеріали, сировина, конструкції, деталі, агрегати тощо. До оборотних фондів належать виробничі запаси, оборотні фонди у незавершеному виробництві та витрати майбутніх періодів.

До виробничих запасів належать: основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, які безпосередньо беруть участь у виробництві і саме з них виготовляється продукція; допоміжні матеріали, конструкції, деталі, які, на відміну від основних, не пов'язані з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу; малоцінні інвентар та інструменти, що швидко зношуються.

Оборотні фонди у незавершеному виробництві -- це предмети праці, обробку (переробку) яких не закінчено підприємством.

До витрат майбутніх періодів належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному періоді.

Фонди обігу -- це частина оборотних засобів у вигляді товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів підприємства, які функціонують у сфері обігу, забезпечуючи безперервність виробництва. До фондів обігу належать: грошові кошти у розрахункових документах, кошти на рахунку в банку, кошти в касі підприємства.

Людський ресурс мається на увазі праця працівників підприємства.

Матеріальним носієм фінансових відносин виступають фінансові ресурси. І це виділяє фінанси із сукупності економічних категорій. Можна сказати, що фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє конкретне вираження у фінансових ресурсах, переважаючою формою руху яких є фонди.

В економічній науковій та практичній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх змісту та ролі у відтворювальному процесі. Багато визначень, що подаються в словниках та науковій літературі не відповідають сутності фінансових ресурсів або розкривають її не повністю

Бірман О.М. характеризує фінансові ресурси як виражену в грошах частину доходу, сконцентровану безпосередньо на підприємствах для використання на цілі розширеного відтворення і на загальні потреби.

Сичов М.Г. підкреслює, що фінансові ресурси як грошові нагромадження і грошові фонди створюються підприємствами, об'єднаннями, організаціями, в порядку розподілу й перерозподілу доходу.

Гуйда Т.В. визначає фінансові ресурси як сукупність доходів, відрахувань та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій і спрямовуються на задоволення потреб з метою розширення виробництва і зростання матеріального добробуту .

Наведені визначення фінансових ресурсів вказують на місце створення ресурсів і належність їх до суб'єктів фінансових відносин. Але не вказується джерело їх створення та призначення.

Коробов М.Я. визначає фінансові ресурси як централізовані й децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу доходу й призначаються для використання відповідно до завдань соціально-економічного розвитку підприємства й трудових колективів. В цьому визначенні чіткіше вказується цільове призначення фінансових ресурсів, але не визначається джерело їх створення.

Більш повне визначення фінансових ресурсів подано у фінансово-економічному словнику. Отже Фінансові ресурси - сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання і джерелом їх виробничого й соціального розвитку. Характеризують фінансовий стан економіки і поділяються на централізовані (створюються на рівні держави) і децентралізовані (створюються на рівні підприємств, організацій об'єднань). Основними джерелами формування фінансових ресурсів є валовий національний дохід для держави, для підприємств - внески засновників, при-буток, амортизація, благодійні внески, цільове фінансування та ін.

Отже, під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку. Структура фінансових ресурсів підприємства зображена на рис.1.4.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4 Склад фінансових ресурсів підприємства

1. Власні фінансові ресурси - це кошти підприємств, які постійно знаходяться в обігу й кінцевий строк використання якими не встановлений.

Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тієї частини активів підприємства, яка залишається після виконання його зобов'язань.

На підприємстві, що діє, він представлений наступними основними формами рис.1.5



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5 Форми функціонування власного капіталу підприємства

Статутний фонд - це виділені підприємством, або залучені ним на засадах визначених чинним законодавством фінансові ресурси у вигляді грошових коштів, або матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, які закріплені за підприємством на засадах власності, або повного господарського відання.

Резервний фонд - це зарезервована частина власного капіталу підприємства, призначена для внутрішнього страхування його господарської діяльності.

Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового витрачання. У складі цих фінансових фондів виділяють зазвичай амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва та інші.

Нерозподілений прибуток. Він характеризує частину прибутку підприємства, отриманого в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації.

Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків або дивідендів) і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу [1, с. 248] .

2. Позичені кошти - це ті кошти, що одержує підприємство на визначений термін, за плату й на умовах повернення.

3. Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

Усі види названих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-господарської діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Отже, склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду й розміру підприємства, виду його діяльності, обсягів виробництва,або надання послуг. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягами виробництва та наданням послуг, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів та їх ефективне використання визначають задовільний фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність і рентабельність. З огляду на це найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найкращого їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства. А це є неможливим без належного контролювання.

Контролювання за правильним та раціональним використання коштів є надзвичайно складним процесом . А коли це підприємство здійснює міжнародну економічну діяльність, цей процес набуває додаткового ступеня складності.

До грошових надходжень підприємств, що окрім діяльності всередині країни займаються також міжнародною економічною діяльністю включають:

– доходи від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації товарів та надання послуг;

– доходи від іншої операційної діяльності (від реалізації оборотніх активів, іноземної валюти, від списання кредиторської заборгованості, одержані ґранти і субсидії);

– доходи від фінансових операцій - грошові кошти отримані від спільної діяльності, від інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди тощо;

– доходи від іншої звичайної діяльності - реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів;

– доходи від надзвичайних подій (відшкодування збитків) тощо.

Контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності здійснюється в декілька етапів рис. 1.6 [ 52].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.6 Етапи контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності

Після проведення, за всіма етапами, контролювання розробляється механізм оперативного реагування. Якщо присутні певні відхилення здійснюється нормалізація фінансової діяльності в умовах МЕД, або зміна планових показників у разі нереальності їх виконання.

Отже, фінансові ресурси підприємств являються однією із найголовніших складових ресурсного забезпечення підприємств в умовах міжнародної економічної діяльності . Важливим аспектом є їх контролювання, що забезпечує правильне і раціональне використання фінансових ресурсів. Огляд літературних джерел за проблемою відображено в додатку А.

1.4 Аналізування нормативно-законодавчої бази щодо контролювання фінансових ресурсів в умовах міжнародної економічної діяльності

Контролювання фінансових ресурсів здійснюється на основі механізмів фінансового менеджменту, основою яких є правове та нормативне забезпечення. Держава за допомогою розроблених правових і нормативних актів здійснює контролювання фінансово-господарської діяльності підприємств економічними методами.

Конституція України від 28.06.1996 року, [32] являється основним законом, що регулює усі сфери діяльності. Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України регламентує усі права громадян на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом. Водночас держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Конституція України формує правовий простір для розвитку вільного підприємництва в країні і водночас створює передумови для використання фінансового менеджменту як системи контролювання фінансами суб'єктів господарювання в економіці ринкового типу.

Правовим забезпеченням контролювання фінансових ресурсів підприємств, що здійснюють свою діяльність ще і в умовах міжнародної економічної діяльності є діючі закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, накази та положення міністерств і відомств, установчі договори, статути підприємств,а також міжнародні договори.

Державне регулювання фінансових аспектів зовнішньоекономічної діяльності підприємств здійснюється відповідно до правових норм, закріплених у Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність ” зі змінами і доповненнями N 923-VI ( 923-17 ) від 04.02.2009 р. [15]. Він вводить основні терміни і положення, визначає суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми зовнішньоекономічних угод і договорів. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

Закон України “Про страхування ” зі змінами і доповненнями N 692-VI ( 692-17 ) від 18.12.2008 р. [23] регулює відносини у сфері страхування і спрямований на посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Господарський кодекс України зі змінами і доповненнями N 1070-VI ( 1070-17 ) від 05.03.2009 року [6] дає означення господарським товариствам, визначає їх види, регламентує правила створення, діяльності, права та обов'язки учасників і засновників. А також в цьому законі вказуються джерела формування майна підприємства визначається розмір статутного фонду підприємства, що являються основними фінансовими ресурсами.

Фінансові відносини підприємства зі своїми працівниками щодо оплати праці регламентуються Законом України “Про оплату праці ” зі змінами і доповненнями N 107-VI ( 107-17) від 28.12.2007року [17]. Закон визначає економічні, правові і організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового договору.