В Україні вже давно назріла необхідність вдосконалення функціонування Пенсійного фонду та системи пенсійного забезпечення в цілому, адже їх ефективна діяльність є передумовою підвищення рівня соціального захисту в державі. Реформування механізму функціонування цільового фонду держави доцільно здійснювати зокрема із врахуванням зарубіжного досвіду побудови пенсійних систем та міжнародних тенденцій у визначенні пенсійного віку та розміру страхових внесків. На нашу думку, такий досвід був частково взятий до уваги при розробці проекту реформування пенсійної системи.

Сьогодні системи пенсійного забезпечення, що діють у більшості країн більше 40 років, досягли своєї зрілості. Це означає, що більшість працюючих охоплені пенсійними планами і мають право на одержання певних гарантій у повному розмірі, населення старіє, частка осіб, які сплачують внески в рамках пенсійного забезпечення, зменшується.

У багатьох країнах, насамперед, розвинених, відносна чисельність людей старшого віку значно збільшилась у порівнянні з минулими роками. У розвинених країнах частка населення 60 років і більше досягла в 2007 р. 20% від загальної чисельності населення, а до 2050 р. кожен третій буде не молодше 60 років. У найбільш розвинених країнах чисельність людей старшого віку уже перевершує чисельність дітей молодше 15 років, а до 2050 року на кожну дитину буде приходитися дві людини 60 років і більше (див. Додаток А) [30].

Досвід функціонування пенсійних систем в світі свідчить, що будь-яка солідарна пенсійна система дуже залежить від демографічних ризиків. Таким чином, у зв'язку зі старінням населення і зростаючою фінансовою нестійкістю солідарних пенсійних систем в багатьох країнах, починаючи з 80-х років минулого століття, стали змінювати деякі параметри пенсійних програм, запроваджуючи схеми обов'язкових базових виплат, підвищуючи законодавчо встановлений вік виходу на пенсію, скорочуючи стимули і вигоди більш раннього виходу на пенсію, доповнюючи їх системами обов'язкових та добровільних пенсійних накопичень [30]. Тому Підвищення пенсійного віку є основним і широко розповсюдженим компонентом пенсійної реформи. Багато країн вже підвищили пенсійний вік, або знаходяться на етапі його підвищення. Приклади таких країн наведено в Додатках. (див. Додатки Б, В, Д).

Якщо порівнювати середній розмір пенсії із солідарної системи України та інших країн світу, то бачимо, що її рівень значно відстає в розмірах від рівня пенсій в інших країнах світу.

Таблиця 3.5

Середня державна пенсія за рахунок коштів солідарної системи у різних країнах світу станом на 2010 рік

Отже, середня пенсія українця значно менша від пенсій в інших країнах світу, а саме: від Німеччини та Франції - майже в 12 разів, Великої Британії - в 5 разів, від США - 8,5 рази, Нідерландів - 13,8 рази, від Данії - в 7 разів. Якщо ж порівнювати з країнами, які ще недавно входили до радянського блоку, то й тут ми суттєво програємо: Росії - уп'ятеро, Польщі - учетверо разів [23].

Усі дані, що наведені вище, свідчать про те, що наша пенсійна система є досить нерозвиненою в порівнянні з іншими система світу, тому потрібно вдосконалювати пенсійне забезпечення, спираючись на зарубіжний досвід. На нашу думку, з-поміж інших систем пенсійного забезпечення Україні доцільно звернути увагу на пенсійну систему Швейцарії, адже їй вдалось досягти фінансової стабільності першого рівня пенсійної системи (обов'язкова солідарна державна пенсійна система) завдяки поділу пенсійних виплат з першого рівня на два типи. Базова пенсія забезпечує виплату мінімальної пенсії тим особам, які мають маленький стаж роботи (коли їх солідарна пенсія не досягла певного гарантованого державою рівня). Вона встановлена на рівні, меншому від прожиткового мінімуму. Але пенсіонери, які не мають інших джерел доходу після виходу на пенсію, мають право на отримання пенсійних надбавок до базової пенсії до рівня прожиткового мінімуму. Цей підхід встановлення базової пенсії, що є нижчою за прожитковий мінімум, та пенсійних доплат, які залежать від матеріального становища пенсіонера, набув широкого застосування в багатьох інших країнах світу. Цей підхід також може застосовуватися і в Україні, тому що повністю узгоджується з конституційною вимогою і дозволяє створювати фінансово стабільнішу пенсійну систему, ніж у випадку гарантування мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму за рахунок страхових внесків солідарної системи.

Перший і, особливо, другий рівень швейцарської пенсійної системи, що складається з обов'язкових корпоративних пенсійних фондів, може бути використаний Україною як модель для побудови обов'язкових пільгових пенсійних схем роботодавців, а саме при визначенні тарифів внесків до професійної пенсійної системи. Тобто, у Швейцарії обов'язкові пенсійні схеми є схемами з встановленими внесками, але з певними елементами пенсійних схем з встановленими виплатами. Розміри обов'язкових внесків роботодавців і працівників встановлюються таким чином, щоб сума пенсійних виплат з першого та другого рівнів дорівнювала приблизно 60% заробітної плати працівника напередодні виходу на пенсію [23].

Досить цікавою є модель пенсійної системи США, яка ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. У США функціонують як державні, так і приватні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну, але й інвестиційну роль. Більш того, саме нагромадження в пенсійних фондах, насамперед створених у рамках накопичувальної системи, служать одним з головних джерел інвестицій в американську економіку.

Найбільша державна пенсійна система США, так називана Загальна федеральна програма - ЗФП (Social Security), що охоплює майже всіх зайнятих у приватному секторі економіки, побудована по розподільному принципі. Кошти фондів ЗФП не можуть використовуватися ні на які інші цілі, крім установлених законом. Зокрема, вкладення коштів може здійснюється тільки в державні цінні папери. Якщо головна державна пенсійна програма носить розподільний характер і виконує, насамперед, соціальну функцію, то практично всі інші пенсійні системи, що існують у США, навпроти, побудовані по накопичувальному принципі. Їхня інвестиційна функція відіграє першорядну роль, насамперед для фондозабезпечення самих програм. Одночасно відповідні пенсійні фонди служать найбільшим джерелом довгострокових інвестицій в економіку.

До накопичувальних систем відносяться як державні, так і приватні пенсійні програми. Державні накопичувальні програми призначені для забезпечення працюючих на уряд і місцеві органи влади (хоча частина зайнятих у держсекторі одержує пенсійне забезпечення по ЗФП). Федеральні програми охоплюють головним чином урядових чиновників, а також військовослужбовців. Головним джерелом надходжень у ці фонди служать щорічні внески Федерального уряду, а також інвестиційний доход фондів.

У порівнянні з державною пенсійною системою, участь у який обов'язково і яка охоплює практично всю робочу силу країни, приватна пенсійна система поступається їй у розмірі приблизно в два рази. Однак вона розвивається випереджальними темпами.

Існують два види накопичувальних пенсійних програм: із встановленими виплатами (defined benefit plan) і встановленими внесками (defined contribution plan). Перший вид гарантує учасникам фіксований розмір пенсії, що для кожного працівника визначається з урахуванням розміру зарплати і стажу роботи в компанії. Як правило, програми з установленими виплатами формують фонди за рахунок відрахувань з підприємців, а самі наймані робітники внески в ці фонди не платять. У 1980-90-і роки в приватному секторі економіки особливо швидкими темпами росли програми з встановленими внесками. Ці пенсійні програми звичайно фінансуються підприємцями і найманими робітниками в рівних частках. При цьому кожен учасник такої програми має свій персональний рахунок у пенсійному фонді і має право вибору між різними інвестиційними програмами, пропонованими керуючими компаніями. Учасником приватної пенсійної програми може стати будь-як працівник компанії. Право на пенсію можна одержати, проробивши в даній компанії п'ять-десять років.

Крім участі в групових пенсійних програмах, організованих за місцем роботи, кожен американець може відкрити і свій особистий пенсійний рахунок - ЛПС (англійською мовою - IRA - individual retirement account). Розміри щорічних внесків на ЛПС обмежені верхньою межею в 2 тис. дол. Кошти з рахунка не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. З іншого боку, ЛПС може бути відкритий з моменту народження дитини. За увесь час нагромадження коштів на ЛПС ці кошти не підлягають оподатковуванню, однак у момент їхнього зняття і закриття рахунка з накопиченої суми віднімається прибутковий податок. Звичайно ЛПС відкриваються в комерційних і ощадних банках, пайових фондах, страхових компаніях. Рахунки в будь-який момент можуть бути переведені з одного місця в інше. Також за бажанням власника рахунка він може сам керувати їм (тобто планувати найбільш вигідне розміщення коштів, що накопичуються на ЛПС) чи довірити керування ЛПС згаданим фінансовим організаціям. Таким чином, усе більше число американців забезпечує собі не одну, а три пенсії: державну, приватну колективну за місцем роботи і приватну індивідуальну шляхом відкриття ЛПС [30].

Усі названі три форми пенсійного забезпечення не вичерпують можливості американців забезпечити собі додаткові виплати в старості. Ще одну можливість надають компанії по страхуванню життя, що пропонують як страхові виплати різні види ануїтетів, тобто щорічної ренти.

Потрібно також згадати латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатися з остаточної суми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного доходу. Її величина може встановлюватись, виходячи з рівня інфляції або змін у величині середньої заробітної плати.

Щодо Польщі, то у цій країні був введений різновид останньої системи. Відповідно до цієї системи пенсійного забезпечення внески за станом на початок дії нової системи обліковуються як умовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січня 1999 року, дійсно інвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платники отримують реальний інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм має сплачуватися ануїтет, розрахований на основі цих обох складових частин.

Чилійська пенсійна система вважається однією із новаторських в світі, адже саме її досвід використовувався реформаторами в Росії та Казахстані. Згідно чинної системи пенсійного забезпечення Чилі, кожний працюючий громадянин має індивідуальний рахунок, на який зараховуються його пенсійні внески (10% заробітної плати). Індивідуальні накопичення формуються за рахунок доходів від інвестицій, які управляючі компанії здійснюють з акумульованих фондами коштів. По закінченню трудового періоду цей капітал повертається учаснику або його правонаступникам в формі пенсій. Керівництво пенсійною системою здійснюють приватні адміністратори пенсійних фондів (Administradoras de Fondos de Pensiones). Громадяни мають право вільно обирати та змінювати АFР. Крім цього, вони можуть обрати тип пенсійного фонду в залежності від обраної стратегії інвестування. Особливою рисою чилійської моделі пенсійного забезпечення є жорсткий контроль з боку держави (здійснює Управління контролю за діяльністю пенсійних фондів / Superintendencia de Administradoras de Fondos de Penciones - SAFP) за діяльністю приватних адміністраторів пенсійних фондів, зайнятих інвестиційним розміщенням коштів вкладників, включаючи обов'язкові для виконання нормативи інвестування отриманих вкладів та вимоги до фінансових параметрів цих компаній, а також гарантування визначеного законом мінімального розміру державної пенсії. Згідно згаданих нормативів, пенсійні кошти дозволяється інвестувати в державні цінні папери, іпотеку, інструменти фінансових установ: векселя, облігації та акції приватних корпорацій, іноземні цінні папери.

У Казахстані, де була запроваджена ця система, пенсійні внески сплачувалися лише працівниками. Розмір пенсій залежав від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управління яким здійснює держава. Пенсійна реформа Казахстану була широкомасштабною та запроваджувалася досить швидко. Накопичення пенсійних активів стало стимулом для розвитку ринків капіталу.

Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 0 років) - з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так і єдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані [10].

Підсумовуючи вищезазначене, можна сказати, що всі країни вносять зміни у власне пенсійне забезпечення. Деякі зміни (підвищення пенсійного віку) спільні для багатьох країн, в той час як напрями розвитку схем відрізняються (перегляд формул нарахування виплат для підвищення чи зниження ступеня розподілу ризику). Переважна більшість країн скорочує державні пенсійні системи і перенаправляє внески у нову систему індивідуальних рахунків під комерційним управлінням. Більшість країн заохочують працівників і роботодавців заощаджувати більші суми на час досягнення пенсійного віку - на добровільних засадах. Проте найголовніше те, що кожна із них при проведенні змін у пенсійному забезпеченні керується насамперед особливостями розвитку економіки на момент здійснення реформи.

Отже, досвід функціонування пенсійних систем в світі свідчить, що будь-яка пенсійна система залежить від демографічних ризиків та від інших соціальних та економічних причин, і вона має свої переваги і недоліки.

Щодо України, то найголовнішою ціллю для покращення пенсійного забезпечення є повне впровадження змішаної трирівневої системи, яка включає в себе традиційну солідарну систему, що побудована за принципом солідарності поколінь, де поточні виплати пенсіонеру здійснюються за рахунок пенсійних відрахувань працюючих, обов'язкову накопичувальну пенсійну систему, що повністю фінансується за рахунок професійного пенсійного страхування та добровільну систему особистих пенсійних збережень, що формується повністю за рахунок особистих внесків. Тому, щоб покращити пенсійне забезпечення в Україні, а особливо поліпшити діяльність Пенсійного фонду України, удосконалити в тому числі і економічне становище громадян, урядові нашої країни потрібно продовжувати реформування пенсійної системи, враховуючи зарубіжний досвід інших країн.

Висновки