Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА АКАДЕМІЯ

тариф житловий комунальний послуга

Реферат

з дисципліни:

«Місцеві фінанси»

за темою: «Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги»

Виконала:

ст. гр. Ф 05 - т

Шерстобитова Я.С.

Краматорськ 2009

Виробництво товарів (робіт, послуг) за усіх суспільно-економічних формацій характеризується такими економічними категоріями, як витрати виробництва і вартість цих товарів (це уречевлена в товарі праця людини); грошовим вираженням вартості є ціна товару, а витрат виробництва -- собівартість. Різновидом ціни є тарифи на окремі види продукції та послуг.

Тариф -- це розмір плати в розрахунку на одиницю послуги визначеної якості, що забезпечує відшкодування споживачем обґрунтованих затрат економічної діяльності підприємства та прибутку. Під економічно обґрунтованими тарифами, як правило, розуміють мінімально можливі тарифи, що є фінансовою основою поточного виробництва житлово-комунальних послуг і відповідають затвердженим параметрам якості з урахуванням затрат на розвиток підприємства. Але визначення тарифу повинне враховувати соціальний аспект і особливості функціонування житлово-комунальної галузі у цілому, а тарифна політика спиратися на платоспроможний попит населення й інших споживачів послуг. Тарифи зазвичай встановлюються на послуги транспорту, зв'язку, житлово-комунальні послуги тощо і зазнають менших коливань, ніж ціни в ринковій економіці.

Трансформаційні зміни в економіці України торкнулися усіх галузей господарювання. Не є винятком і сфера житлово-комунальних послуг, яка знаходиться у край важкому економічному стані, що зумовлено декількома причинами. По-перше, житлово-комунальне господарство має суттєві особливості господарювання. Це багатогалузева комплексна сфера діяльності, до якої належать підприємства й організації, що утримують житловий фонд у належному стані (виробники житлових послуг), і підприємства, котрі спеціалізуються на наданні послуг тепло -, енерго -, газо -, водопостачання, водовідведення (виробники комунальних послуг), які діють в умовах різного зовнішнього середовища. Виробники та виконавці житлових послуг працюють на потенційно високих конкурентних ринках, а виробники комунальних послуг є локальними природними монополіями. По-друге, галузь відчуває недостатність фінансових ресурсів для модернізації обладнання та заміни зношених основних засобів і подальшого розвитку. По-третє, на більшості підприємств галузі - відсутній внутрішньогосподарський облік, дані якого забезпечують контроль затрат за місцями їх виникнення та сферами відповідальності окремих ланок управління. Реформа житлово-комунальної галузі, про яку вже давно йде мова, має на меті ліквідацію збитковості та створення умов для рівної конкуренції виробників житлово-комунальних послуг. Регулятором економічних перетворень у галузі мають стати економічно обґрунтовані тарифи, основою розрахунку яких є облікова інформація про затрати.

Встановлення тарифів у галузі житлово-комунального господарства (ЖКГ) має певні особливості й суттєво впливає на ефективність діяльності підприємств галузі та на побудову бухгалтерського обліку. На сьогодні тарифи на житлово-комунальні послуги (ЖКП) є регульованими і не відшкодовують витрат на їхнє виробництво.

Об'єктами калькулювання собівартості на підприємствах виробниках комунальних послуг є продукція, роботи, послуги за кожним видом діяльності, а калькуляційною одиницею -- вимірники, характерні для кожного виду послуг.

­ у житловому господарстві -- 1 кв. м загальної площі

­ у каналізаційному господарстві -- 1 куб. м відведеної стічної рідини;

­ у водопровідному господарстві -- 1 куб. м води;

­ у теплоенергетичному господарстві -- 1 гігакалорія тепла;

­ в електроенергетичних підприємствах -- 1 кіловат, год. електроенергії;

­ у газопостачанні -- 1 куб. м газу.

Собівартість послуг у виробників встановлюється в грошовому виразу на, основі розрахунку відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджених, наказом Державного комітету з будівництва, архітектури та житлової політики України від 6.03.2002 № 47. Метою планування й обліку собівартості є економічно обґрунтоване визначення планової та фактичної-величини затрат на виробництво і реалізацію робіт і послуг необхідної якості, забезпечення об'єктивного контролю за використанням трудових, матеріальних, паливно-енергетичних і інших ресурсів, аналізу статей затрат, розрахунку економічно обґрунтованих тарифів на ремонтно-експлуатаційні роботи і послуги ЖКГ.

Перехід у житлово-комунальній сфері до економічних методів управління суттєво змінює структуру затрат, що включаються в собівартість комунальних послуг. Споживач не згоден сплачувати затрати, які не стосуються безпосередньо надання послуг та їх якості; Поява різних форм власності на житло і формування відносин між власниками житла, виконавцями послуг, комунальними і ремонтно-експлуатаційними підприємствами на договірній основі вимагають чіткості при формуванні затрат, що включаються в собівартість наданих послуг.

Монополізм у житлово-комунальному секторі економіки сприяє підтримці високого рівня затрат і тарифів на відповідні послуги. Це зумовлено тим, що підприємствам-монополістам немає необхідності шукати шляхів зниження собівартості, які б робили надані послуги конкурентоспроможними. Тягар невиправданих високих затрат на надання цих послуг, які у своїй більшості не відповідають параметрам якості, несуть;бюджет і населення.

Створення конкурентного середовища в житловій підгалузі залежить від ефективного поділу функцій між власниками житлового фонду (організаціями, уповноваженими від імені власника), управителями, виконавцями і виробниками послуг. Поділ усіх функцій на функції управління і експлуатаційні задекларовано і у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IY. Наявність у ланцюжку господарських відносин управителя, який здійснює, за договором з власником, управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору, веде як до підвищення якості надання житлових послуг, так і економії ресурсів, які спрямовуються на утримання і ремонт житлового фонду. Коли управитель займається проблемою досягнення найкращої якості надання житлових послуг за мінімальною ціною, вдається заощаджувати кошти. Якщо порівнювати показник заощадження з нормативними затратами, вартість виконання того ж обсягу робіт знижується в два рази. Процес поділу усіх функцій на функції управління й експлуатаційні має знайти відображення й у системі обліку затрат, що унеможливить практику перекладання необґрунтованих затрат з однієї групи споживачів на іншу, змінить ідеологію формування тарифів. Практика встановлення цін на підставі затратно-нормативного підходу веде до завуальованого росту тарифів за рахунок включення до собівартості послуг неефективних затрат та втрат. Сучасна практика встановлення тарифів не відповідає реальним умовам фінансування галузі, якості послуг та споживчих переваг. Така ситуація приводить до того, що організації ЖКГ, особливо монополісти, мають можливість практично безконтрольно витрачати ресурси і встановлювати обсяги послуг, наданих споживачам. Крім того, формування тарифів на основі фактичних затрат за попередній період і використання застарілих, що не відповідають сучасним вимогам, норм і нормативів не тільки не стимулює, але й робить практично неможливим залучення інвестиційних ресурсів, оскільки величина тарифу не відповідає реальним затратам підприємств і не забезпечує його необхідного виробничого потенціалу.

Політика радянської держави у сфері ціноутворення передбачала певну непропорційність цін і невідповідність цін і тарифів витратам. Наприклад, за порівняно низьких цін на деревину були дуже високі ціни на виготовлені з неї меблі. На досить низькому рівні утримували ціни на продукти харчування і предмети першої необхідності, при цьому у багато разів підвищували ціни на так звані предмети розкоші -- автомобілі, килими, кришталь, коштовності. Метою такої системи ціноутворення було забезпечення кращих умов для бідніших верств населення, що мало свої позитивні сторони. Однією із важливих складових такої політики був низький рівень тарифів на житло і комунальні послуги; при цьому витрати підприємств ЖКГ покривалися дотаціями з бюджету й іншими видами Державної допомоги.

З переходом до ринкової економіки необхідно поступово довести тарифи до рівня, який би забезпечував відшкодування витрат підприємств ЖКГ. Ллє економічні негаразди в країні поки що унеможливлюють розв'язання цієї проблеми, зважаючи на недостатній рівень доходів населення. Одна із особливостей житлово-комунальних послуг полягає у можливості користуватися ними без оплати, якщо не вживаються суттєві санкції до неплатників, як це мало місце у нас останніми роками. Через ці причини житлово-комунальне господарство опинилось у скрутному становищі -- тарифи недостатні, при цьому оплата від населення надходить не в повному обсязі. Тому наукове розроблення питань, пов'язаних з особливостями ціноутворення та його оптимізацією у ЖКГ, є досить важливим.

Залежно від порядку затвердження цін і тарифів житлово-комунальні послуги поділяють на три групи:

перша -- комунальні послуги з постачання електроенергії та природного газу, тарифи на які затверджуються центральними органами управління;

друга -- послуги, тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування, а саме з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, централізованого опалення, прибирання, вивезення і знешкодження побутових відходів;

третя -- ЖКП, ціни і тарифи на які визначаються договором.

Порядок формування тарифів на ЖКП має сьогодні низку характерних особливостей.

Тарифи не відшкодовують витрат підприємств ЖКГ; рівень відшкодування становить 70--80 %6. Зокрема рівень відшкодування населенням фактичної вартості послуг на базових підприємствах регіонів у 2008 році становив від 23 до 98 % у підгалузях водопостачання й водовідведення, від 50 до 92 % у підгалузі теплопостачання; квартирна плата (плата за утримання житла) відшкодовувала витрати підприємств з обслуговування житла на 45--98% (в окремих областях на 100%).

Тарифи мають затратний характер, бо їхній рівень встановлюється виходячи з фактичних витрат на виробництво житлово-комунальних послуг в окремих регіонах при недостатності приладів вимірювання фактично спожитих послуг, тому:

чинна система ціноутворення не стимулює до ресурсозбереження як підприємства ЖКГ, так і споживачів;

має місце значна диференціація тарифів залежно від місцевих умов, яка не завжди економічно обґрунтована. Так, в областях України у І півріччі 2009 року за даними Держжитлокомунгоспу України, мінімальні й максимальні значення тарифів на одну гігакалорію тепла та на один кубічний метр води і стічних вод у 3 - 5 разів відрізнялися від середнього значення, тарифи квартирної плати відрізнялись у 2-3 рази.

Широко використовується перехресне субсидування населення за рахунок встановлення завищених тарифів для підприємств і організацій. Так, тариф на послуги з теплопостачання для підприємств у середньому в Україні майже в 2,5 разу вищий, ніж для населення, на послуги з водопостачання -- приблизно в 5 разів, на послуги з водовідведення -- у 7 разів.

Тарифи на ЖКП виконують соціальну функцію: наявність пільгових категорій населення, субсидій малозабезпеченим громадянам, занижений рівень тарифів, який має покриватися державною дотацією, -- усе це передбачає покриття частини витрат підприємств ЖКГ із бюджету; оскільки фінансування з бюджету надходить несвоєчасно і не в повному обсязі, підприємства ЖКГ фактично виконують функцію соціальних, служб.

У тарифах практично не враховується якість житлово-комунальних послуг.

Тарифи затверджують місцеві органи влади, нормативи й методичні рекомендації центральних органів управління житлово-комунальним господарствам мають здебільшого рекомендаційний характер, тому є певна складність у затвердженні тарифів.

У більшості випадків при встановленні тарифів не передбачається можливість подальшого розвитку підприємств, у тарифи практично не закладаються витрати на капітальний ремонт і модернізацію основних засобів, особливо у житловому господарстві.

Практично відсутній механізм коригування тарифів, що тим паче необхідно за наявного рівня інфляції.

Є певні проблеми при розщепленні платежів за окремі комунальні послуги, зокрема за постачання і водовідведення гарячої води та за її підігрівання.

Недостатньо визначено методологію калькулювання витрат, наявний високий рівень податків у складі тарифу, створюються певні законодавчі перепони Для запровадження прогресивних систем встановлення тарифів.

Варто зазначити, що, з одного боку, тарифи на житлово-комунальні послуги не забезпечують підприємствам ЖКГ можливості функціонувати у режимі самоокупності й відновлення основних засобів, з другого боку, недостатньо стимулюють ці підприємства до зниження питомих витрат.

Історично система ціноутворення на ЖКГТ розвивалася так. Термін "квартирна плата" було введено в СРСР у 1926 році; він передбачав оплату витрат на обслуговування житла, до яких належали витрати на утримання місць загального користування і прибудинкової території, на утримання апарату управління житлово-експлуатаційної організації тощо. Максимальний розмір квартплати для робітників і службовців становив 1 крб. 32 коп. Після грошової реформи ця сума становила 13,2 коп., і такий тариф зберігався до 90-х років.

Розмір квартирної плати залежав від кількості мешканців, їхньої заробітної плати і роду діяльності, площі житлового приміщення і рівня його впорядкованості. Зниження ставок квартирної плати відбувалося за віддаленість житла (до 10 %), відсутність основних елементів благоустрою (електрики, водопроводу, каналізації -- 5--10% за кожний), за темні, вологі, підвальні приміщення тощо. Підвищували ставки за наявність ванни, газової плити, гарячої води -- до 10%.

Вже у 60-ті роки ставка квартирної плати 13,2 коп. за 1 м2 втратила своє економічне підґрунтя, бо не відшкодовувала витрат виробників. Так само формувалися тарифи на оплату комунальних послуг. Загальний розмір витрат на оплату ЖКП становив 2--3 % від бюджету родини9.

У 90-ті роки складність перехідного періоду в економіці України спричинила зменшення бюджетного фінансування в частині дотацій і фінансування капітальних вкладень, що призвело до високого ступеня зношування мереж водо -, тепло-забезпечення, каналізації тощо та до пов'язаного з цим підвищення втрат на їхнє обслуговування. Зважаючи на складне економічне становище в державі, затримки з виплатою заробітної плати, у 90-ті роки було скасовано пеню за прострочення оплати житлово-комунальних послуг, не застосовувалися санкції до боржників.

У 1994--1995 роках тарифи на житлово-комунальні послуги було підвищено таким чином, щоб відшкодування витрат становило 80%, але постійне зростання витрат підприємств ЖКГ, зокрема на енергоносії, знижувало рівень відшкодування. За рахунок інфляції, підвищення цін на енергоносії (витрати на які в окремих підгалузях ЖКГ становлять понад 50 % усіх витрат) та матеріали, збільшення мінімальної заробітної плати і нарахувань на фонд оплати праці рівень самоокупності тарифів на житлово-комунальні послуги знизився до 60% на І січня 2000 року.

Водночас багато малозабезпечених сімей стали неспроможними сплачувати послуги за новими тарифами, тому 1995 року було запроваджено програму житлових субсидій. Це дало змогу підвищити рівень оплати ЖКП, бо сім'ї, які отримували субсидії, вносили оплату своєчасно і в повному обсязі, а також знизити навантаження на бюджет за рахунок істотного зменшення дотування заможних платників -- у 1999 році навантаження на бюджет знизилося на 2 млрд. грн. Але запровадження нових видів цільового державного фінансування підприємств ЖКГ призвело до ускладнення бухгалтерського обліку.

У 1997--1998 роках право на встановлення тарифів на комунальні послуги було передане виконавчим органам місцевого самоврядування, а плату за житло j,граничні розміри відшкодування комунальних послуг встановлювали облдержадміністрації. Це призвело до істотного зростання тарифів на комунальні послуги в окремих регіонах при незмінних ставках квартирної плати. На сьогодні цей термін трохи втратив свій зміст, і для приватизованих квартир частіше вживаються терміни "плата за утримання будинків" або "відшкодування експлуатаційних витрат". Ставки квартирної плати було підвищено тільки у 2000 році і до кінця 2006 року їх залишали незмінними при постійному зростанні витрат житлових організацій.

Ситуація з тарифами квартирної плати (плати за утримання житла) є чи не найскладнішою. За рахунок квартирної плати відшкодовуються не лише витрати житлових організацій на прибирання, обслуговування, поточний ремонт житлових будинків, управління будинками і самою житловою організацією, а й оплачуються послуги інших підприємств -- із санітарної очистки, обслуговування ліфтів, протипожежної охорони тощо. Затверджений тариф не відшкодовує витрат житлових організацій і не оплачується споживачами повністю, тому зростає кредиторська заборгованість житлових організацій перед підприємствами із санітарної очистки тощо. З часом тарифи на послуги підприємств санітарної очистки й обслуговування ліфтів збільшуються, а квартирна плата, за рахунок якої вони відшкодовуються, залишається незмінною; при цьому зростають власні витрати житлових організацій (зокрема за рахунок підвищення рівня мінімальної заробітної плати, зростання вартості енергоносіїв). Тобто має місце одна із багатьох парадоксальних ситуацій у галузі, коли рівень тарифу залишається незмінним при зростанні його складових.

За даними фінансової і статистичної звітності підприємств ЖКГ, у 2005 році перевищення витрат над прибутками у них становило понад 10%, при тому, Що реальні витрати мають бути вищими, але коштів не вистачає, тому зростає кредиторська заборгованість. У свою чергу, реально отримані прибутки нижчі, ніж відображено у звітності за принципом нарахування, через високу дебіторську заборгованість (передусім населення), яка дорівнює сумі прибутків підприємств ЖКГ за 6--9 місяців.

При зростанні цін на всі інші товари і послуги в країні утримання тарифів на Житлово-комунальні послуги на незмінному рінні не відповідає реаліям ринкової економіки. Якщо місцеві органи влади не затверджують економічно обґрунтованих тарифів на ЖКП, вони повинні відшкодовувати різницю в тарифах за рахунок власних коштів. Рівень бюджетної допомоги підприємствам ЖКГ знижується, у структурі їхніх доходів дотації становлять близько 1 %, субсидії -- близько 2 % і відшкодування пільг -- близько 5 %. Але прийнята державою політика у частині зменшення дотацій підприємствам ЖКГ при одночасному субсидуванні малозабезпечених громадян є соціально справедливішою, що дає змогу поступово доводити тариф на ЖКП до повного відшкодування витрат з оплатою забезпеченими громадянами повного тарифу, а малозабезпеченими -- частини тарифу.

Одним із шляхів розв'язання проблеми ціноутворення у ЖКГ є застосування прогресивного порядку визначення тарифів на житлово-комунальні послуги. На сьогодні використовуються дві системи встановлення тарифів на ЖКП:

-- переважно застосовується схема "витрати плюс" (cost plus), або "витрати плюс рентабельність", коли встановлюється граничний рівень рентабельності (відношення прибутку до витрат); іноді виокремлюють метод встановлення фіксованих тарифів, але він ґрунтується на згаданій схемі;

-- прогресивною є методика фіксування граничних цін (price cap) -- така система на сьогодні з усіх країн СНД запроваджена тільки в Україні, до певної міри в Молдові; у підгалузі водопостачання згідно із Порядком до складу тарифу введено інвестиційну складову і запроваджено механізм коригування тарифу.

За першою схемою тариф затверджується у розмірі витрат на одиницю наданих послуг із додаванням відповідного відсотка рентабельності витрат.

За методикою фіксування граничних цін при складанні калькуляції визначається не лише повна собівартість калькуляційної одиниці, а й питома вага кожної статті витрат -- витрати електроенергії на калькуляційну одиницю, витрати заробітної плати й інші. Наприклад, визначена собівартість їм3 води умовно становила 1 грн., з них 0,3 грн. -- витрати на електроенергію, 0,2 грн. -- заробітна плата тощо. Зауважимо, що за такого розрахунку враховуються і витрати з податку на прибуток у складі собівартості.

Далі в тариф закладається інвестиційна складова, наприклад, 0,4 грн., тобто та частина чистого прибутку, яка буде спрямована на оновлення основних засобів і розвиток підгалузі. Ця величина залишається незмінною протягом терміну дії тарифу, для чого передбачено-коригування тарифів при зміні його складових. Наприклад, якщо зросли тарифи на електроенергію до 0,45 грн. на їм3, тариф підвищується з 1,4 грн. до 1,65 грн., якщо запроваджено прогресивні технології і витрати зменшилися -- відповідно зменшується тариф.

За рубежем поширена практика коригування тарифів, коли тариф встановлюється на певний період, перед закінченням терміну його дії незалежними організаціями проводяться ретельні тарифні дослідження, нерідко з урахуванням думки громадськості, з метою встановлення нового обґрунтованого тарифу. Процес дослідження і прийняття рішення досить тривалий -- до одного року в Чилі, до трьох -- у Великобританії. У Франції встановлений тариф автоматично коригують протягом усього терміну його дії за узгодженою тарифною формулою, яка враховує можливі зміни розміру складових витрат, ставок оподаткування тощо.

Запровадження "розглянутих тарифів у окремих областях дає безсумнівний економічний ефект, навіть у частині зростання платежів населення.

Аналіз розвитку системи формування тарифів на ЖКП та її особливостей дає змогу сказати, що основними шляхами оптимізації цієї системи є запровадження прогресивних методик .формування тарифів і дієвих механізмів коригування тарифів, диференціація тарифів (залежно від якості наданих послуг, від часу року й доби, від елітності й місцезнаходження будинку), вилучення соціальної функції тарифів на ЖКП, удосконалення нормативної бази формування тарифів. Одночасно необхідні оптимізація витрат підприємств ЖКГ, зменшення непродуктивних витрат, зокрема шляхом створення конкурентного середовища, застосування сучасних ресурсозбережних технологій, встановлення приладів обліку втрачання води і тепла тощо.

Взаємний вплив мають система формування тарифів і побудова обліку. Удосконалення обліку, зокрема податкового, дасть змогу вилучити зі складу собівартості економічно необґрунтовані витрати, зменшити податковий тиск у галузі, розробити методики калькулювання не лише виробничої, а й повної собівартості житлово-комунальних послуг, що необхідно для затвердження оптимальних тарифів.

Удосконалення методик калькулювання допоможе підвищити обґрунтованість тарифів на ЖКП. Зокрема сумніви викликає внесення до тарифу таких інших операційних витрат, як сумнівні борги, визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на соціально-культурні заходи, які за сучасної методології бухгалтерського обліку вносяться до витрат підприємств і зменшують їхній прибуток у бухгалтерському обліку. Але оподатковуваний прибуток при цьому не зменшується, тариф затверджують з урахуванням обмеженого рівня рентабельності, а зазначені витрати становлять незначну частку -- інші операційні витрати становлять близько 10 % усіх витрат, зокрема витрати на утримання об'єктів соціальної сфери -- від 0 до 0,5 %, списана безнадійна заборгованість -- близько 1 %, а резерву сумнівних боргів підприємства ЖКГ у більшості своїй не створюють і до розрахунків тарифу не вносять (це логічно, бо внесення сумнівних боргів до тарифу на ЖКП змусило б акуратних платників покривати борги неплатників). Це проблема бухгалтерського обліку, оскільки створення резерву сумнівних боргів за міжнародними й національними стандартами бухгалтерського обліку є обов'язковим, але для підприємств із регульованими тарифами, як зазначалося, це не завжди доцільно. Тому Законом України «Про Державний бюджет України» визначено,що порядок нарахування резерву сумнівних боргів та їх списання для підприємств державного сектору економіки повинен визначатися тільки за рішенням уповноважених органів управління. Одним із підходів до вирішення цього питання, з урахуванням бухгалтерських стандартів і реалій вітчизняної економіки, було б віднесення до резерву тільки тих боргів, щодо яких є звернення до суду і які вилучені з валового доходу в податковому обліку.

Водночас система встановлення тарифів впливає на особливості калькулювання витрат і на відображення в обліку різних складових тарифів і фінансування, що надається понад тариф. Так, поява нових видів цільового фінансування призводить до розширення складу об'єктів бухгалтерського обліку, щодо кожного з яких існують певні особливості визнання, оподаткування й відображення в обліку. Так, субсидії і пільги визнаються прибутком у бухгалтерському обліку у момент нарахування, а в податковому -- у момент отримання і оподатковуються ПДВ, дотації s визнаються у момент отримання, і не оподатковуються ПДВ, цільове фінансування понад тариф (на підготовку до зими, на ремонт тощо) у податковому обліку не повинно відображатися. Облік для підприємств ЖКГ ускладнюється ще й тим, що і в податковому обліку, і в бухгалтерському в період його реформування існує багато невизначених питань щодо відображення згаданих платежів.

Складним питанням для житлових організацій є відображення в обліку витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем у тих регіонах, де їх внесено до тарифу на послуги водо -, теплопостачання тощо, а житлові організації отримують відшкодування у розмірі визначеного відсотка. До тарифу не внесено витрат на амортизацію житлових будинків і об'єктів зовнішнього благоустрою, яка у податковому обліку не нараховується, а в бухгалтерському нараховується окремо від інших основних засобів; не внесено також витрат на капітальний ремонт житлових будинків, фінансування якого здійснюється за рахунок надходжень із бюджету або додаткових зборів із мешканців. Тому можна визначити такі основні напрями впливу системи ціноутворення на побудову обліку в ЖКГ:

недостатній розмір тарифу й отримання при цьому цільового фінансування понад тариф;

отримання у складі тарифу не лише платежів від населення, а й субсидій і пільг із бюджету;

різний порядок внесення у доходи й обкладання ПДВ згаданих видів фінансування;

особливості відображення в обліку витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, специфічних об'єктів основних засобів.

Стратегічною метою діяльності житлово-комунальної галузі має бути задоволення потреб споживачів якісними послугами за доступними цінами На жаль, сьогодні місцеві органи влади замість пошуку шляхів удосконалення методів управління виробництвом, що ведуть до зниження затрат і економії тих ресурсів, які мають ключове значення, пошуку способів підвищення якості та рівня обслуговування споживачів, використання такої організації виробництва, яка б забезпечила постійну боротьбу з усіма видами втрат, приймають рішення, спрямовані на підвищення рівня оплати споживачами комунальних послуг. Останнє підвищення тарифів торкнулося усіх видів житлово-комунальних послуг і є значним. Тарифи підвищилися у різних регіонах України від двох до п'яти разів. Але підвищення тарифів не вирішує проблеми, бо у зв'язку з низькою платоспроможністю населення зростає заборгованість за спожиті послуги, що погіршує фінансовий стан їх виробників. Аналіз досліджень та практики встановлення тарифів свідчить про наявність двох точок зору на ціноутворення за ринкових умов у галузі житлово-комунального господарства -- радикальної та компромісної.

Сутність радикальної точки зору полягає у тому, що в сфері житлово-комунальних послуг можливе і навіть необхідне ринкове ціноутворення, тобто встановлення цін в інтересах виробника, щоб забезпечити останньому одержання прибутку за рахунок досягнення вигідного для нього співвідношення «ціна послуги -- затрати на її надання».

Причому деякі автори пропонують включати до повної собівартості послуг, яка відшкодовується тарифом, навіть затрати з фінансової діяльності підприємств та плату за ризики.

Компромісна точка зору, стверджує, що тарифи на основні житлово-комунальні послуги повинні бути винятково регульованими, оскільки в галузі відсутні умови для вільного ціноутворення, а житлово-комунальні послуги мають свої властивості. Але застосувати ні один із підходів практично неможливо, і потрібно шукати компромісний варіант, який би задовольнив усіх учасників сфери надання житлово-комунальних послуг.

На ціноутворення житлово-комунальних послуг впливають їх відмітні властивості, що полягають у незамінності та доступності послуг. Прояв названих властивостей виражається у тому, що споживачі не можуть замінити, відмовитися або значно скоротити споживання послуг у зв'язку з. підвищенням тарифів на них. Споживачам не можна обмежити доступ до споживання послуги в часі, тому що обмеження доступності при збільшенні ціни є соціальною дискримінацією, що входить у протиріччя з декларованою Конституцією соціальною спрямованістю економічної політики держави. Виходячи з цього, ціни на житлово-комунальні послуги не можуть бути інструментом регулювання попиту та пропозиції. Територіальні органи влади, яким належать комунальні підприємства та які затверджують тарифи на послуги, мають знаходити компроміс між бажанням виробників підвищити ціну та змогою споживачів сплатити за спожиті послуги. Тому при визначенні вартості більшості житлово-комунальних послуг, необхідно перейти від безконтрольного затратного ціноутворення, яке використано при останньому підвищенні тарифів, до регульованого затратного.

Затрати організацій, які працюють на ринку житлово-комунальних послуг, визначаються на базі розрахунку собівартості. У зв'язку з поділом форм власності собівартість житлово-комунальних послуг містить у собі:

­ затрати підприємства-виробника послуг, а саме затрати, зумовлені експлуатацією майна, переданого в повне господарське ведення підприємства власником майна;

­ затрати з експлуатації об'єктів житлового фонду, що передані власником виконавцю на обслуговування.

На підставі договору з власником про закріплення за виконавцем муніципального майна на праві повного господарського ведення і договору про передачу виконавцю майна територіальної общини на обслуговування, у собівартість житлово-комунальних послуг включаються: затрати, пов'язані з обслуговуванням основних засобів, які знаходяться на балансі виконавця і зносом цих засобів.

Для контролю рівня затрат, які відшкодовує тариф, у виробника комунальних послуг облік і аналіз собівартості має здійснюватися за статтями затрат у розрізі етапів технологічного процесу. Наприклад, у водопровідно-каналізаційному господарстві калькулювання й облік собівартості доцільно здійснювати на ділянках: підйом води (перекачування стічної рідини); транспортування питної води у мережах загального користування; подача води до споживача мережами внутрішніх будинкових споруд (транспортування й утилізація стічної рідини); на підприємствах теплопостачання -- виробництво теплової енергії, розподіл теплової енергії та подача її споживачам (населенню та юридичним особам) у розрізі загальних мереж постачання та внутрішніх будинкових мереж; виконавці послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій облік затрат мають вести за кожним видом виконуваної роботи. Сутність такої системи обліку й аналізу затрат полягає у тому, що затрати, пов'язані з послугою, і по завершенні кожної операції вони нагромаджуються відносно середнього їхнього рівня* а за допомогою математичних рахунків можна визначити затрати на одиницю наданих послуг. Якщо за кожною статтею затрат встановлено нормативи, то затрати, які відхиляються від них, потрібно списувати на інші бухгалтерські рахунки. За рахунок надання звітів щодо затрат у межах норм та відхиленнях за кожним процесом технологічного циклу керівництво має інформацію, яка є основою управлінських рішень. На сьогодні подібні систем контролю у ЖКГ відсутні, тому всі затрати відносять до собівартості, яка є базою для ціноутворення. Відповідно всі затрати виробника, як ефективні, так і неефективні, лягають на плечі споживачів.

При встановлені тарифів виникає дві проблеми. Перша пов'язана з необхідністю збалансувати економічні та фінансові інтереси підприємств природних локальних монополій із соціальними цілями. Друга -- зі збалансуванням якості комунального обслуговування і можливого підвищення затрат. З огляду на вищевикладене очевидна необхідність і важливість ролі органа місцевого самоврядування, який здійснює професійну діяльність з урегулювання тарифів на продукцію і послуги підприємств природних локальних монополій, а також розробку власної регіональної нормативної бази житлово-комунального господарства. Саме до цього органу має збігатися інформація про затрати всіх учасників надання житлово-комунальних послуг за деталізацією, яка забезпечує використання запропонованого алгоритму затвердження економічно обґрунтованого тарифу.

Узагальнюючи викладене, можна констатувати, що діюча система затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги не відповідає вимогам трансформаційних змін у галузі і є гальмом її подальшого розвитку. Для встановлення економічно обґрунтованих тарифів центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні мати інформацію про затрати виробників послуг та здійснювати незалежний аудит обґрунтування тарифів на послуги. Підхід до формування комунальних тарифів, що враховує не тільки ціну виробництва послуги, але й ціну для споживачів, а також проведення аудиту тарифів, дозволить усунути суперечності та забезпечити тісний взаємозв'язок основних факторів поточної діяльності і розвитку ЖКГ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гура Н.О. Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги.

2. Віра Чиж. Формування економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги.

3. Історія тарифної політики в Україні. Аналітичний огляд. - К.: ПАДКО, 2002.

4. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875 IV.

5. Порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, затверджений наказом Держбуду України від 27.06.2006 року № 13.

6. Бузырев В.В., Чекалин В.С. экономика жилищной сферы. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 2556 с.

Размещено на Allbest.ru