Ефективність використання оборотних коштів підприємства

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основи організації оборотних коштів

1.1 Економічна сутність оборотних засобів і оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних виробничих фондів, фондів обігу і праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи та їх розширене відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні виробничі фонди споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад, паливо). Отже, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці є, з одного боку, сукупністю матеріальних цінностей, а з другого - втіленням затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Потреба в оборотному капіталі для сфери виробництва і сфери обігу неоднакова для різних видів господарської діяльності і навіть для окремих підприємств однієї галузі. Ця потреба визначається речовинним утриманням і швидкістю обігу оборотних коштів, обсягом виробництва, технологією і організацією виробництва, порядком реалізації продукції і сировини, матеріалів та іншими чинниками.

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 1.1). Економіст Біла О.Г. у своєму посібнику «Фінанси підприємств» дає таке їх визначення: оборотні виробничі фонди складаються з предметів праці (сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів). Вони повністю споживаються в кожному виробничому циклі, цілком переносять свою вартість на створену продукцію. До оборотних виробничих фондів також відносяться предмети матеріально-технічного оснащення (малоцінні та швидкозношувальні предмети терміном використання до одного року) і незавершене виробництво. Фонди обігу - готова продукція на складах виробничих підприємств, товари на підприємствах торгівлі та ресторанного господарства, готівка в касі, кошти на поточному та інших рахунках в банку і в розрахунках з покупцями та іншими дебіторами [13, с. 168].

Рис. 1.1. Склад і розміщення оборотних коштів [63, с. 187]

оборотний засіб кошти дебіторський

Вчений Поддєрьогін А.М. визначає що до оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості і вкладені в короткострокові цінні папери [63, с. 188].

На наш погляд, оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва і їх основне призначення полягає у забезпеченні безперервного і ритмічного процесу виробництва. Вони включають в себе предмети праці: сировину, основні і допоміжні матеріали, тару, паливо, напівфабрикати; знаряддя праці: МШП, інструменти, спеціальні пристрої, інвентар, запасні частини для поточного ремонту, робочий одяг. В оборотні виробничі активи також входять: затрати на незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів. Фонди обігу забезпечують процес виробництва і реалізації продукції. До них відносяться: готова продукція, відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги, грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках, кошти в розрахунках у вигляді дебіторської заборгованості.

Вивченню оборотних коштів та оборотних засобів присвячено значну кількість наукових праць, проте в економічній літературі немає однакового підходу до їх визначення. Науковці неоднозначно підходять до трактування цих економічних категорій. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що перебувають в обігу».

В Економічно енциклопедичному словнику за редакцією Мочерного С.В. оборотні засоби - це грошові кошти підприємств, фірм, компаній, що авансуються в об'єкти, які використовуються в межах одного відтворювального циклу в короткостроковому періоді (до 1 року) [30, с. 11].

Економіст Біла О.Г. у своєму посібнику «Фінанси підприємств» визначає, що оборотні засоби - це оборотні активи підприємств та організацій. У торгівлі до них відносяться товари, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів, грошові кошти в касі, у дорозі, на рахунках у банку, кошти в розрахунках із покупцями, дебіторами, інші оборотні активи [13, с. 168].

Визначення оборотних активів також неоднаково трактується різними вченими. Так, наприклад, Бланк І.О. вважає, що оборотні активи - характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну діяльність підприємства і повністю споживаються (видозмінюють свою форму) протягом одного операційного циклу. До них відносять майнові цінності (активи) всіх видів із терміном використання до 1 року [16, с. 189].

Економіст Гончаров В.М. визначає оборотні активи, як активи, які за звичайних умов діяльності використовуються підприємством протягом одного операційного циклу або 12 місяців [62, с. 135].

Економіст Гринькова В.М. вважає, що обороні активи - грошові кошти та їх еквіваленти не обмежені у використанні, а також активи, необхідні для реалізації або придбання протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу (розділ 2 балансу) [22, с. 149].

Вчений Онисько С.М. розглядає оборотні активи, як частину авансованої вартості у виробничих фондах і фондах обігу, що безперервно входить в процес виробництва протягом одного періоду як за вартістю, так і в натурі, повністю споживається і відновлюється, постійно підтримується на відповідному рівні, необхідному для безперервного процесу виробництва та обертання [41, с. 198].

На нашу думку, оборотні засоби - це матеріальні активи, які безпосередньо беруть участь у виробничо-комерційній діяльності підприємства, споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції.

Отже, оборотні активи є однією із складових частин майна підприємств і знаходяться в постійному русі, здійснюючи відповідний кругообіг, переходячи з грошових засобів у виробничі запаси, з виробничих запасів у незавершене виробництво, з незавершеного виробництва у готову продукцію. Закінчивши один оборот вони вступають в новий. Тим самим здійснюється, змінюючи форми руху, їх безперервний оборот. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона переходить в товарну, потім у виробничу і знову у товарну і грошову, а безперервний їх кругооборот вимагає одночасного перебування оборотних коштів на всіх стадіях кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Для кращого розуміння значення оборотних засобів їх необхідно класифікувати. Оборотні активи можна класифікувати за різними ознаками. Широкого практичного застосування набула класифікація оборотних активів за окремими їх видами. Її було засновано на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні. У найбільш узагальненому вигляді оборотні активи поділяються на такі види:

запаси товарно-матеріальних цінностей;

дебіторська заборгованість;

грошові кошти;

інші види оборотних активів.

В балансі форми №1 оборотні активи поділяються за складовими елементами, які наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Класифікація оборотних засобів за складовими елементами.

Запаси	Виробничі запаси
	Тварини на вирощуванні та відгодівлі
	Незавершене виробництво
	Готова продукція
	Товари
Кошти в розрахунках	Векселі одержані
	Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
	Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків
	Інша поточна дебіторська заборгованість
	Поточні фінансові інвестиції
Грошові кошти та їх еквіваленти	В національній валюті
	В іноземній валюті
Інші оборотні активи	Оборотні активи, які не можуть бути включені до наведених вище статей

Онисько С.М. класифікує оборотні засоби так: за рівнем ліквідності всі види, оборотних активів поділяються за критерієм швидкості перетворення їх у грошові кошти з метою забезпечення платоспроможності підприємства. За цією класифікаційною ознакою, яка, згідно з економічною теорією, є однією з базових у процесі управління оборотними активами, в їх загальному складі виділяють:

- цілком ліквідні активи або оборотні активи у формі готівкових засобів платежу (згідно із принципами фінансового менеджменту до них належать оборотні активи у формі грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень, які у найкоротший термін забезпечують погашення фінансових зобов'язань підприємства);

- швидко ліквідні оборотні активи (до них зараховують усі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім безнадійної);

- слабко ліквідні оборотні активи (запаси товарно-матеріальних цінностей у різних формах).

Групування оборотних активів підприємства за цією ознакою, яке широко застосовується у практиці фінансового менеджменту, з теоретичних позицій має дещо умовний характер. Ця умовність полягає у тому, що групи оборотних активів за рівнем ліквідності практично ототожнюють із класифікацією їх за окремими видами з метою проведення відповідного фінансового аналізу за даними бухгалтерського балансу. Разом з тим практика свідчить, що деякі види дебіторської заборгованості потребують значно більшого часу для перетворення у грошову форму, ніж запаси окремих видів готової продукції, яка користується високим попитом на ринку.

За формами функціонування у конкретний період часу оборотні активи поділяються на матеріальні та фінансові. До матеріальних оборотних активів належать готова продукція, відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги; грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках; кошти в розрахунках у вигляді дебіторської заборгованості. До фінансових зараховують оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості.

Особливо важливе значення при визначенні потреби в оборотних активах має їх класифікація за ступенем планування. За цією ознакою оборотні активи класифікуються на нормовані і ненормовані. До ненормованих оборотних активів належать такі, на які нормативи не обчислюються. Вони безпосередньо не впливають на процес виробництва. Наприклад, при відсутності грошових коштів на рахунках в банку чи в касі підприємства процес виробництва і реалізації продукції забезпечується за рахунок залучених і позичених коштів.

У залежності від джерел формування оборотних активів вони поділяються на власні, позичені і залучені [41, с. 200].

Економіст Слав'юк Р.А. також класифікує оборотні засоби за різними ознаками, адже класифікація оборотних засобів здійснюється для того, щоб якнайглибше розкрити основи організації оборотних засобів. Класифікація оборотних засобів [49, с. 57]

Таблиця 1.2.

Класифікація оборотних засобів в залежності від:
функціональної ролі в процесі виробництва	оборотні фонди
	фонди обігу
практики контролю, планування, управління	нормовані
	ненормовані
джерел формування оборотних коштів	власні оборотні кошти
	позичені оборотні кошти
ліквідності	абсолютно ліквідні
	швидкореалізовані
	важкореалізовувані
ступеня ризику від вкладення капіталу	ОЗ з мінімальним ступенем ризику
	ОЗ з малим ступенем ризику
	ОЗ з середнім ступенем ризику
	ОЗ з високим ступенем ризику
матеріально - речового змісту	предмети праці
	готова продукція
	грошові кошти і кошти в розрахунках

Економіст Бланк І.А має свій підхід до класифікації оборотних активів. Він поділяє їх так:

1. За характером фінансових джерел формування:

валові оборотні активи;

чисті оборотні активи;

власні оборотні активи.

Валові оборотні активи характеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок як власного, так і позичкового капіталу. Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) характеризують ту частину їхнього обсягу, яка сформована за рахунок власного та довгострокового позикового капіталу. Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства.

2. За видами:

запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

запаси готової продукції;

поточна дебіторська заборгованість;

грошові активи;

інші оборотні активи.

Запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Цей вид оборотних активів характеризує обсяг вхідних матеріальних їх потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;

Запаси готової продукції. Цей вид оборотних активів характеризує обсяг вихідних матеріальних їх потоків у формі запасів виробленої продукції, призначеної для продажу.

Поточна дебіторська заборгованість. Вона характеризує суму заборгованості на користь підприємства, представлену поточним фінансовими зобов'язаннями юридичних і фізичних осіб з розрахунків за товари, роботи, послуги, видані аванси та ін.

Грошові активи. У сучасній практиці фінансового менеджменту до них відносять не тільки залишки грошових коштів у національній та іноземній валюті (в усіх їхніх формах), а й короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, що вільно конверсуються в грошові кошти й характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Інші оборотні активи. До них належать оборотні активи, що не включені до складу розглянутих вище їх, видів, якщо вони мають місце в їх загальній сумі.

3. За характером участі в операційному процесі:

оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства;

оборотні активи, що обслуговують фінансовий (грошовий) цикл підприємства.

Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства - це сукупність оборотних активів підприємства у формі запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів, обсягу незавершеної продукції та запасів готової продукції. Оборотні активи, що обслуговують фінансовий (грошовий) цикл підприємства - сукупність усіх товарно-матеріальних запасів і суми поточної дебіторської заборгованості за вирахуванням суми поточної кредиторської заборгованості.

4. За періодом функціонування:

постійна частина оборотних активів;

змінна частина оборотних активів.

Постійна частина оборотних активів є незмінною частиною їхнього розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства й не пов'язана з формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завезення та цільового призначення. Іншими словами, вона розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності. Змінна частина оборотних активів це та, яка варіює впродовж року й пов'язана із сезонним зростанням обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідністю формування в певні періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завезення та цільового призначення. У складі цього виду оборотних активів зазвичай виділяють максимальну та середню їх частину [16, с. 187].

Капітал, авансований на формування оборотних засобів, складає оборотні кошти підприємства. Вчені по різному трактують визначення оборотних коштів. Економіст Зятковський І.В. визначає обігові кошти - як грошові кошти авансовані в обігові виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків.

Економіст Азаренкова Г.М. вважає, що оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції [9, с. 126].

Економіст Гриньова В.М. розглядає оборотний капітал як кошти, що обслуговують процес господарської діяльності, які беруть участь одночасно і в процесі виробництва, і в процесі реалізації продукції. При цьому вона ототожнює поняття оборотного капіталу та оборотних коштів [23, с. 115].

Економіст Біла О.Г. вважає, що оборотні кошти - це частина сукупних ресурсів (продуктивного капіталу), призначених для постійного обслуговування процесу кругообороту оборотних засобів підприємства і разом з ними знаходяться в безперервному русі [13, с. 173].

На нашу думку, оборотні кошти - це кошти, які авансовані підприємством на формування оборотних засобів.

Економічна сутність оборотних коштів визначається їхньою роллю в забезпеченні безперервності процесу відтворення, у ході якого вони перебувають як у сфері виробництва, так і сфері обігу. Отже, оборотні кошти - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва й реалізації продукції конче треба досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок удосконалення системи постачання, виробництва, реалізації та раціональніших форм розрахунків. В умовах товарно-грошових відносин кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення та змінює лише форми свого руху.

1.2 Принципи організації оборотних коштів

Оборотні активи, є основним елементом матеріальної основи процесу виробництва. Вони певним чином впливають на його хід. Якщо виробництво забезпечене в достатній кількості необхідними елементами оборотних активів - воно працює, як правило, ритмічно і ефективно, якщо ж оборотних активів недостатньо підприємство не зможе функціонувати в повному обсязі, а отже і виконати свої зобов'язання, якщо ж існує надлишок-то це призведе до появи наднормових запасів, які також негативно впливатимуть на роботу підприємства. Отже, керівництво на підприємствах повинно запроваджувати політику управління оборотними активами. Політика управління оборотними активами - частина загальної фінансової політики підприємства, яка спрямована на встановлення обсягів запасів і витрат у розмірах, які забезпечать безперервність процесу виробництва, оптимізацію складу і структури оборотних засобів. Управління оборотними коштами - це ресурсне ув'язування потреби в оборотних засобах з джерелами їх формування та забезпечення ефективності їх використання. Процес формування політики управління оборотними активами пов'язаний з проведенням попереднього ґрунтовного аналізу характеру їх використання на підприємстві. Предметом аналізу є:

обсяг і внутрішньорічна динаміка господарської діяльності підприємства, в першу чергу - обсяг виробництва і реалізації продукції;

тривалість виробничо-комерційного циклу підприємства в цілому і з окремих його стадій;

динаміка обсягу і складу оборотних активів підприємства протягом року;

оборотність окремих видів оборотних активів і її відповідність середній
тривалості окремих стадій виробничо-комерційного циклу;

рентабельність оборотних активів;

рівень ліквідності оборотних активів і його річна динаміка;

рівень втрат окремих видів оборотних активів у процесі їх використання;

- структура джерел фінансування оборотних активів.

Управління оборотними активами підприємства здійснюється за наступними основними етапами:

Аналіз оборотних активів у попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є визначення рівня забезпеченості підприємства оборотними активами й виявлення резервів підвищення ефективності їх функціонування.

Вибір політики формування оборотних активів на підприємстві. Така політика повинна відбивати загальну філософію фінансового управління підприємством із позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості та ризику фінансової діяльності. Існує три принципових підходи до політики формування оборотних активів підприємства - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний підхід до формування оборотних активів передбачає не лише повне задоволення поточної потреби в усіх їх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, а й створення значних резервів оборотних активів на випадок непередбачених ускладнень із забезпеченням підприємства сировиною та матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію комерційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних активів - їх оборотності та рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборотних активів спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби в усіх їх видах і створення нормальних страхових розмірів оборотних активів на випадок типових збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використання оборотних активів.

Агресивний підхід до формування оборотних активів полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів з окремих видів цих активів. За нормального перебігу операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найвищий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які порушення ходу операційної діяльності, спричинені дією внутрішніх або зовнішніх чинників, призводять до істотних фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.

Таким чином, обрані принципові підходи до формування оборотних активів підприємства (або тип політики їх формування), відображаючи різні співвідношення рівня ефективності їх використання та ризику, зрештою визначають суму цих активів та їх рівень по відношенню до обсягу операційної діяльності.

Оптимізація обсягу оборотних активів. Така оптимізація має проводитися згідно з обраним типом політики формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання та ризику.

Оптимізація співвідношення змінної і постійної частин оборотних активів. Потреба в окремих видах оборотних активів і їх сума в цілому істотно коливаються у зв'язку із сезонними та іншими особливостями здійснення операційної діяльності. Співвідношення постійної та змінної частин оборотних активів визначає управління їх оборотністю й вибір конкретних джерел їх фінансування.

Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів. Хоча всі види
оборотних активів у принципі ліквідні (окрім безнадійної дебіторської заборгованості), загальний рівень їх термінової ліквідності має забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства з поточних (особливо невідкладних) фінансових зобов'язань. З цією метою з урахуванням обсягу та графіка наступного платіжного обігу повинна бути визначена частка оборотних активів у формі грошових коштів, високо- й середньо-ліквідних активів.

6. Забезпечення необхідної рентабельності оборотних активів. Як і будь-який вид активів, оборотні активи повинні генерувати певний прибуток при їх використанні в операційній діяльності підприємства. Разом із тим деякі види оборотних активів здатні приносити підприємству прямий дохід у процесі фінансової діяльності у формі процентів і дивідендів (короткотермінові фінансові інвестиції, що є еквівалентами грошових коштів). Тому складовою частиною управління оборотними активами є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових коштів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових інвестицій, що виступають у формі їхніх еквівалентів.

7. Вибір форм і джерел фінансування оборотних активів. Цей етап управління оборотними активами забезпечує вибір політики їх фінансування на підприємстві та оптимізацію структури його джерел.

Визначення на підприємствах необхідного складу та структури оборотних активів, визначення їх потреб та джерел формування, а також контролю за зберіганням і ефективністю їх використання забезпечується у процесі організації оборотних коштів.

Вчені визначають ряд принципів організації оборотних активів, виконання і дотримання яких забезпечить підприємству ефективне функціонування і відповідно отримання необхідного обсягу прибутку.

Поддєрьогін А.М. вважає, що організація оборотних коштів справляє неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість. Виходячи з цього він у своєму підручнику «Фінанси підприємств» подає такий перелік принципів організації оборотних коштів:

по-перше, надання підприємством самостійності щодо розпорядження та керування оборотними коштами, тобто оперативної самостійності у використанні оборотних коштів;

по-друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розроблення норм тривалої дії та щорічних нормативів);

по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з огляду на ті вимоги господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків;

- по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотних коштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

- по-п'яте, контроль за раціональним розміщенням та використанням оборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообігу коштів, що використовуються, для прискорення їхнього обороту [63, с. 193].

Економіст Азаренкова Г.М. подає у своєму посібнику такі принципи організації оборотних коштів:

- формування оборотних активів у розмірах, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу;

раціональне розміщення наявних оборотних активів на підприємстві;

самостійність підприємства щодо управління оборотними активами;

контроль за ефективністю використання оборотних активів.

Економісти Філімоненко О.С. та Лайко П.А. вважають, що організація оборотних коштів повинна будуватися на таких принципах:

створення мінімальних запасів оборотних активів, що забезпечує безперервність процесу виробництва й обігу, а також їх ефективне використання;

раціональне розміщення оборотних коштів, які є в наявності, за сферами відтворюючого процесу в середині підприємства;

формування та поповнення оборотних коштів за рахунок власних та позикових джерел у залежності від обсягів виробництва;

створення фінансових резервів;

контроль за зберіганням та ефективним використанням оборотних коштів [64, с. 278], [58, с. 181].

Деякі перелічені вище принципи є однаковими, проте, існують і певні відмінності у різних вчених. Ми погоджуємося з переліком принципів, які подають Філімоненко О.С. та Лайко П.А., оскільки він є найбільші повним і точним.

Одним із основних принципів організації оборотних коштів є принцип створення мінімальних запасів оборотних активів, який передбачає встановлення їх нормативів. Для цього підприємство використовує різні методи визначення необхідної величини оборотних коштів для безперебійної діяльності підприємства. Величина оборотних коштів визначається за допомогою планування. Мета планування оборотних коштів - визначити оптимальну величину оборотних коштів, необхідних для забезпечення безперервного відтворення кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу в процесі виробництва, за умов забезпечення підприємству фінансової стійкості, платоспроможності та кредитоспроможності.

Принцип раціонального розміщення має на меті забезпечити ефективне використання оборотних засобів. В одній сфері можливий надлишок, а в іншій навпаки недостатність, тому є необхідним їх збалансування. Він передбачає споживання оборотних коштів у тих сферах відтворюючого процесу у яких вони змогли б забезпечити отримання найвищого прибутку. Також цей принцип має на меті зменшення або і повну ліквідацію нераціональних запасів, які є обтяжливими для господарської діяльності. Вони призводять до збитків, а це може спричинити погіршення функціонування підприємства.

Формування та поповнення оборотних коштів за рахунок власних та позикових джерел у залежності від характеру виробництва є ще одним принципом. Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають їх оборотність та ефективність використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, обумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів повинен забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообороту, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками. Раціональне формування джерел оборотних коштів (власних і залучених) справляє позитивний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

Принцип створення фінансових резервів є дуже важливим для діяльності підприємства. Він передбачає захист підприємства у разі створення певних непередбачуваних обставин та забезпечення його стабільності. Проте, чим більший резерв має підприємство, тим воно фінансово стабільніше і тим менш прибуткове, і навпаки, чим менший резерв, тим підприємство прибутковіше.

Принцип контролю за збереженням та ефективним використанням власних оборотних коштів дозволяє керівництву підприємства безпосередньо контролювати платоспроможність підприємства, вчасне прийняття рішень щодо її зміни. Оборотні активи є важливою складовою матеріальної основи процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і навпаки, погіршення їх використання й відвертання на позапланові цілі, капітальні вкладення та капітальний ремонт і інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел, знижує ефективність використання оборотних активів, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах має бути організований систематичний контроль за використанням оборотних активів, що у них є. Цей контроль має включати:

перевірку зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів;

перевірку вірності витрачання власних і позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів;

перевірку ефективності здійснюваних на підприємстві заходів по економному витрачанню на виробництво матеріальних цінностей та грошових коштів.

Важливим етапом у контролі за використанням власних оборотних активів є систематичне співставлення фактичної їх наявності з установленою потребою (нормативом), тому що як їх надлишок, так і недостача негативно впливають на діяльність підприємства.

Надлишок власних оборотних активів - це різниця між фактичною їх наявністю та встановленим нормативом. Якщо ж норматив перевищує фактичну наявність оборотних активів, то у підприємства трапляється їх недостача, яка є наслідком невиконання плану прибутку, використання оборотних активів не за призначенням. Недостача власних оборотних активів на підприємствах покривається прибутком, коштами резервного фонду.

З метою забезпечення на підприємствах запланованого рівня оборотних активів необхідно не допускати понаднормативних вкладень у оборотні активи, відвертання оборотних активів у капітальні вкладення та на інші заходи. У зв'язку з цим важливим є здійснення контролю за використанням оборотних активів за цільовим призначенням. На багатьох підприємствах через невиконання плану прибутку або зростання вартості капітального будівництва, що виконується господарським способом, або у результаті перевитрат на інші виробничі заходи відвертаються не за призначенням власні оборотні активи. Шляхом контролю повинні бути визначені розміри та виявлені причини таких відхилень, розроблені заходи по їх усуненню та відновленню оборотних активів.

Контролюючи стан оборотних активів, слід визначати наповненість нормативу (потреби) як за окремими елементами та групами, так і по підприємству в цілому, виявляти причину відхилень.

Ефективність використання оборотних активів в остаточному підсумку можливо встановити, зробивши аналіз їх оборотності. Порівняння обігу оборотних активів за поточний звітний період з оборотністю базисного періоду дозволяє встановити сповільнення або прискорення обігу активів, визначити як це вплинуло на вивільнення або заморожування їх, знайти причини сповільнення оборотності та намітити шляхи її прискорення. Ефективність використання оборотних активів підвищується при скорочені часу знаходження їх у виробничих запасах, скорочені виробничого процесу, прискоренні реалізації продукції та коштів у розрахунках, збільшенні виробництва продукції та прибутку (чистого доходу) у розрахунку на кожну гривню оборотних активів.

В організації оборотних активів слід розрізняти їх склад і структуру. Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні тільки для них. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховується змінне обладнання, а в добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

У виробничій сфері, а також у торгівлі найбільшу вагу в оборотних активах займають запаси.

Запаси - це активи, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу отриманого продукту виробництва; утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг.

У господарській діяльності запаси поділяються на:

· сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва тощо;

· незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою деталей, вузлів, виробів і незакінчених технологічних процесів;

· готову продукцію, що виготовлена на підприємстві та призначена для продажу;

· товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

· малоцінні та швидкозношувані предмети;

· молодняк і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вона оцінюються за цим положенням (стандартом).

Склад і структура оборотних активів не залишається назавжди постійною величиною. Вони змінюються як по роках, так і протягом року в залежності від зміни характеру виробничої та торгової діяльності підприємства, особливостей формування запасів і витрати.

Отже, принципи організації оборотних коштів справляють неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість та платоспроможність.

1.3 Джерела формування оборотних коштів

Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, обумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів повинен забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками. Самостійність підприємств в організації власної виробничо-господарської діяльності стосується і організаційних джерел покриття потреби в оборотних активах. Разом з тим раціональна організація останніх передбачає виділення в загальній сукупності власних і прирівняних до них засобів кредитів банків, коштів кредиторів та інших. З'ясування джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою фінансової роботи на підприємстві. Недостатність таких джерел призводить до недостатнього фінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Натомість надлишок оборотних коштів на підприємстві спричинює створення наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволікання оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів. Дослідженню джерел формування оборотних коштів приділяють увагу багато вчених і вони мають дещо різні підходи щодо визначення джерел формування оборотних коштів.

Економіст Біла О.Г. у своєму посібнику «Фінанси підприємств» визначає, що оборотні кошти підприємств формуються за рахунок власних, позичених і залучених коштів. Власні оборотні кошти - це власний і прирівняний до нього капітал, авансований на формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу. До власних оборотних коштів відноситься статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал (за вирахуванням залишкової вартості основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, неоплаченого і вилученого капіталу), резервний капітал і нерозподілений прибуток. До власних оборотних коштів умовно прирівнюються тимчасово вільні кошти спеціальних фондів, резерви майбутніх витрат і платежів, доходи майбутніх періодів.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємству, але знаходяться якийсь час в їх обороті. До залучених коштів відносяться кошти кредиторів, залучені в оборот в порядку розрахунків за товари, роботи і послуги, за виданими векселями, платежами бюджету і позабюджетними фондам, зі страхування, з оплати праці та іншими розрахунками і платежами. Інакше кажучи, залучені кошти - це боргові зобов'язання, строк сплати яких не настав і прострочені. Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги зумовлена кругооборотом оборотних засобів, в процесі якого одні боргові зобов'язання погашаються, а інші виникають. Тому певна частка кредиторської заборгованості, строки оплати якої не настали, є величина стала. У складі кредиторської заборгованості з нетоварних операцій відносно сталий характер має заборгованість з оплати праці. Поточні зобов'язання за розрахунками використовується, як непланове джерело.

Позичені кошти - це короткострокові кредити банків та інших кредитних установ. Позичені кошти носять цільовий характер, видаються підприємствам на обумовлений строк (до одного року) за плату і підлягають обов'язковому поверненню. Короткострокові банківські кредити є надійним і сталим джерелом формування оборотних коштів для кредитоспроможних підприємств [13, с. 173].

Вчений Поддєрьогін А.М. поділяє джерела формування оборотних коштів також на власні, позичені та залучені. До власних джерел він прирівнює сталі зобов'язання. Це кошти цільового призначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обороті підприємств, однак йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства. Сталі зобов'язання - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щороку уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Крім того, на підприємствах може траплятись несвоєчасне надходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що викликає потребу в додаткових коштах.

Задовольнити цю потребу власними засобами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти тільки за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, бо це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності.

Підприємство залучає фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів полягає у фінансуванні витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, з виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу органічно пов'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

До залучених на його думку відносяться кошти інших кредиторів, що вони надають підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання. Вексель - це найпростіша й найпоширеніша форма кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт видачі векселя означає перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і за неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає потреба відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставлену продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання. Використання комерційного кредиту позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах [63, с. 205].

До вчених, які поділяють джерела формування оборотних коштів на власні, позичені та залучені, відноситься також Онисько С.М. Власні джерела формування оборотних активів, на його думку, складаються з коштів підприємства, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і витрат), що необхідні для забезпечення нормального і безперервного процесу виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Залучені джерела формуються з коштів, які не належать підприємству, однак в результаті функціонування діючої системи розрахунків знаходяться в його користуванні. До них належать: стійкі пасиви та кредиторська заборгованість.

Позикові джерела характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок залученого підприємством товарного або фінансового кредиту як на довгостроковій, так і на короткостроковій основі [41, с. 201].

Проте, ряд вчених поділяє джерела формування оборотних коштів лише на два джерела. Одним із них є Мочерний С.В., який вважає, що власні оборотні кошти - це чистий прибуток, а також різноманітні фонди - страховий, статутний тощо, це кошти підприємств, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів, що будуть необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно знаходяться у підприємстві та строк користування ними не встановлюється. Залучені кошти - це здебільшого кредити банків, боргові зобов'язання та інші.

Економіст Гриньова В.М. поділяє джерела формування оборотних коштів на власні та позикові. За рахунок власних джерел оборотні кошти формуються в розмірі постійних запасів, що не зменшуються, і витрат, за рахунок позикових - у разі підвищеної потреби в коштах [23, с. 67].

На нашу думку, джерела формування оборотних коштів поділяються на власні, позичені та залучені. До власних належить власний і прирівняний до нього капітал, позичені кошти складаються з різних видів кредитів. Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних із придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із збільшенням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу органічно поєднати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей. Залучені - це кошти, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємства, при цьому вони йому не належать.

Правильне співвідношення між власними, позиченими та залученими джерелами формування оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства. Мінімальна потреба підприємства у оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:

- статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);

- відрахування від прибутку;

цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати
працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).

Порядок формування джерел створення оборотних активів на підприємствах залежить від форми власності, яка лежить в основі функціонування підприємства, специфіки організаційної побудови підприємства та інших факторів.

Джерела формування власних оборотних активів державних підприємств при їх організації визначаються вищестоящою організацією. Ними є, як правило, кошти бюджету, кошти інших однотипних підприємств, централізовані кошти вищестоящих органів управління.

На підприємствах, що основані на колективній формі власності, на момент їх організації оборотні активи формуються за рахунок грошових і матеріальних внесків засновників, безвідплатних внесків інших підприємств та громадян.

Протягом подальшої роботи підприємств поповнення їх оборотних активів може здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку), залучених, позикових та інших джерел (додаткових внесків підприємств, дотацій з бюджетів, благодійних внесків юридичних та фізичних осіб та ін.).

Власні джерела, що направлені на створення оборотних активів на підприємствах, зараховуються до статутного фонду (статутний капітал).

Склад та структура джерел формування оборотних активів не є постійною величиною. Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і затрат і можуть змінюватися з часом. Однак збільшення частки власних активів та. зменшення частки кредитів банку в джерелах формування оборотних активів підвищує ефективність їх використання та рівень рентабельності підприємства. Тому встановлення економічно-обґрунтованого співвідношення між власними та позиковими джерелами формування оборотних активів є одною з найважливіших умов підвищення ефективності їх використання та рентабельності підприємства.

Власний оборотний капітал відіграє провідну роль у складі джерел формування, а також багато важить в організації кругообігу грошових коштів, забезпечує майнову та оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства. Фактична наявність власних та прирівнюваних до них джерел формування оборотних активів визначається за балансом річного звіту. Для безперебійної діяльності підприємства обсяг власних оборотних коштів повинен становити не менше 50%.

Економічний ефект від наявності власних оборотних коштів особливо відчутний в умовах економічної нестабільності в країні, коли інфляція знецінює власні оборотні кошти більш швидкими темпами, ніж можливе їх поповнення. У таких випадках скорочення загальної потреби в оборотних коштах стримує падіння частки власних оборотних коштів, сприяє її стабілізації. Для організації і підприємств в сучасних умовах стабілізація і збільшення частки власних оборотних коштів у формуванні оборотних засобів є вкрай необхідна.

Основними шляхами збільшення власних оборотних коштів є:

· ріст прибутку в поточному періоді;

· спрямування більшої частини прибутку звітного періоду на цілі виробничого розвитку для першочергового зарахування в статутний фонд на поповнення власних оборотних коштів;

· збільшення статутного фонду за рахунок коштів від реалізації майна, що не використовується, доходів від цінних паперів, оренди майна тощо;

· кооперування населення, колективних членів і залучення вступних, пайових та інших внесків;

· до оцінка товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з ростом цін виробника;

· прискорення оборотності оборотних засобів.

Не менш важливо наявні власні оборотні кошти ефективно вкладати в оборотні виробничі фонди та фонди обігу, не допускати наднормативних запасів, вилучення коштів у прострочену і нереальну до стягнення дебіторську заборгованість, тривалий застій готівки в касі й на рахунках у банку, вилучення власних оборотних коштів у капіталовкладення.