Фінансові проблеми розвитку спільних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансові проблеми розвитку спільних підприємств

Спільне підприємство -- це одна з форм міжнародного співробітництва, яка є юридичне закріплена угодою між суб'єктами господарювання різних країн про створення самостійної організаційної одиниці, у межах якої партнери домовляються про часткове об'єднання всіх видів ресурсів, спільне здійснення певних видів діяльності та пропорційний розподіл прибутку і ризику. Загальною економічною основою розвитку спільного підприємництва насамперед є транснаціоналізація виробництва та обігу, глобалізація господарських процесів. Завдяки їм створюються необхідні економічні передумови виникнення спільних підприємств, вільних економічних зон, інших форм спільної діяльності різних держав, підприємств, корпорацій, фірм. Транснаціоналізація та глобалізація втягують усі без винятку країни в систему всесвітнього поділу праці, поглиблюють процес їх взаємозалежності.

Спільне підприємництво є однією з форм реалізації суперечливого процесу інтернаціоналізації виробництва та обігу. В межах спільного підприємництва проходить становлення міжнародних форм виробництва шляхом об'єднання в єдиному виробничому процесі інтернаціональних за своїм характером факторів робочої сили, засобів виробництва, інформаційних та інших ресурсів, які забезпечують процес відтворення.

Спільні підприємства характеризуються принаймні трьома головними відмітними ознаками: спільним майном, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику. Сфера діяльності спільних підприємств досить широка і включає передвиробничу стадію (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, інформаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і післяпродажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму, надання інших послуг.

Безпосередні мотиви і фактори, що спонукають до створення СП зводяться до таких:

- скорочення обсягу капітальних витрат і ризику при створенні спільних потужностей;

- доступ до новітньої технології і передових методів управління;

- проникнення і закріплення на новому географічному ринку;

- економія на масштабах виробництва;

- використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;

- мобілізація додаткових фінансових ресурсів;

- диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу діяльності;

- зниження витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

- придбання виробничої бази або джерел сировини;

- розширення каналів торгівлі, підвищення ефективності існуючого маркетингу та виробництва;

- використання переваг, пов'язаних із залученням дешевих факторів виробництва;

- розширення діючих виробничих ліній, можливість уникнення циклічної або сезонної нестабільності.

Для країни, що приймає, привабливість прямих інвестицій у формі спільних підприємств зумовлено тим, що:

- імпорт прямих підприємницьких капіталів веде до збільшення виробничих потужностей та примноження ресурсів;

- сприяє поширенню передової технології та управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

- з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються, і більш продуктивно використовуються національні ресурси;

- спільні підприємства сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;

- стимулюється конкуренція і пов'язані з цим позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого випуску);

- підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

- збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних СП;

- в умовах слабкого контролю використання держпозик, ризик із місцевих переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.

Слід вказати на фактори, що стримують розвиток іноземної підприємницької діяльності:

- імпортовані через СП ресурси передбачають окупність та отримання прибутку, який потім репатріюється;

- спільні підприємства залучають ресурси у своїх цілях, які можуть не збігатися з національними;

- СП як канали передачі технології"! часто стають відносно закритими анклавами у національній економіці, слабо пов'язаними з іншою її частиною, на яку, проте, припадають витрати із забезпечення функціонування анклаву;

- як форма проникнення на зарубіжний ринок, СП можуть вступати в угоду з олігополією, діє на місцевому ринку, (або ще гірше -- монополією), коли «збивати ціни» не входить в їх завдання. СП можуть також чинити стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті;

- істотні експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях, тоді як в обробній промисловості іноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщувальний характер;

- нерегульований розвиток СП може підсилити соціальне розшарування, маргіналізацію значної частини країн, що приймають, та маси споживачів.

На території України СП може бути створено:

а) шляхом його заснування;

б) у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;

в) у результаті придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у підприємстві із 100%-ою іноземною інвестицією.

Феномен міжнародного спільного підприємства має кілька істотних ознак: а) це форма міжнародного бізнесу зі специфічним суб'єктом; б) спосіб входження у зарубіжний ринок; в) різновид прямого іноземного інвестування; г) нова форма господарювання у країнах з перехідною економікою.

У теорії та практиці міжнародного бізнесу розрізняють такі основні його форми: експорт, спільне підприємництво різних видів, пряме 100%-е інвестування.

Експорт - одна з найпростіших форм міжнародного бізнесу. Потрібно розрізняти нерегулярний експорт, коли фірма час від часу експортує надлишки своїх товарів або послуг, та активний експорт, коли фірма вирішує завдання, пов'язані з цілями розширення експортних операцій на конкретних міжнародних ринках. Фірма може експортувати свої товари або послуги як через міжнародних посередників (побічний експорт), так і самостійно (прямий експорт).

Спільне підприємництво - це діяльність, що ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями чи підприємцями та на спільному розподілі прибутків і ризику від його здійснення. Передумови такого підприємництва створюються в процесі інтернаціоналізації господарського життя, завдяки розвитку експортно-імпортної діяльності. Типові види спільного підприємництва:

- ліцензування - фірма (ліцензіар) вступає у відносин з фірмою або державою (ліцензіат) на закордонному ринку, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знака, патенту, торговельного секрету в обмін на ліцензійний платіж;

- управління за контрактом -- фірма падає іноземному партнерові ноу-хау в сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал та його використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію отриманих управлінських послуг;

- спільне підприємство -- це форма співробітництва з поєднанням зусиль різнонаціональних партнерів в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів та ризиків.

Пряме 100%-е інвестування буде у разі, якщо вкладають капітал у створення за кордоном підприємств із повним контролем їх виробничої, фінансової та маркетингової діяльності.;

Найрозвиненішим видом спільної підприємницької діяльності є спільні підприємства.

У міжнародній економічній теорії та практиці визначають такі характерні особливості СП:

наявність згоди сторін про довгострокові завдання співробітництва (виробництво, купівля-продаж, наукові дослідження, обслуговування, фінансування тощо);

об'єднання сторонами активів (грошових засобів, обладнання, досвіду управління тощо);

оцінка об'єднаних активів як капіталовкладень обох сторін;

реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління сторін;

участь обох сторін у прибутках та збитках відповідно до вкладеного капіталу.

Отже, спільна власність, управління та розподіл прибутків і ризику -- три основні елементи, які відрізняють спільне підприємництво від інших, менш комплексних форм міжнародного співробітництва.

Визначимо такі моменти, що мають принципове значення:

по-перше, спільне підприємство є різновидом прямого інвестування у разі, якщо дві або більше фірм мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, тобто об'єктивною основою розвитку спільних підприємств є прямі інвестиції;

по-друге, на розвиток спільних підприємств істотно впливає секторальний поділ прямого інвестування. Якщо у 50--70-х роках XX ст. прямі іноземні інвестиції було сконцентровано в сільському господарстві, рибальстві, лісовому господарстві, то в наш час вони домінують у промисловості та сфері послуг;

по-третє, у спільних підприємствах реалізуються практично всі види інвестицій: державні та приватні, різні за розміром, терміном та джерелами.

Співробітництво учасників спільного підприємства має низку принципових особливостей. Наприклад, початковий обсяг основних фондів і оборотних коштів, що належать спільному підприємству, утворюється на основі безоплатного сполучення частини активів партнерів, які взаємодіють. Партнери спільно управляють процесами розвитку підприємства, виробництва та реалізації продукції, яку вони випускають, або послуг, спільно несуть виробничий і комерційний ризики підприємства.

Поділ частини прибутку спільного підприємства між партнерами відбувається на умовах, регламентованих нормативними актами країни, яка приймає капітал (зазвичай, пропорційно участі цих партнерів у формуванні власних коштів підприємства). Капіталовкладення роблять на довгостроковій основі. Діяльність спільного підприємства охоплює тільки частину сфери інтересів учасників, при цьому кожний партнер зберігає свою виробничу індивідуальність і продовжує самостійно здійснювати проекти, що не підпадають під угоду. Весь обсяг спільної діяльності не можна розбити на окремі самостійні підпроекти, отже, якість і інтенсивність взаємозв'язків між партнерами впливає на результати.

Створення спільного підприємства та його діяльність фінансують за рахунок трьох основних джерел: коштів засновників, що формують статутний фонд; залучення кредитів; реінвестування прибутку підприємства.

Співвідношення статутного фонду і кредиту у фінансуванні створення спільного підприємства -- один із найважливіших елементів підвищення ефективності його діяльності. Вирішуючи це питання, засновники спільного підприємства часто прагнуть зменшити обсяг свого внеску до статутного фонду (особливо західний партнер). Однак при цьому варто враховувати, що від частки внеску кожного засновника до статутного фонду підприємства залежить його доля в майбутніх дивідендах.

Варто зважати, що, згідно з чинним українським законодавством, від частки внеску іноземного партнера в статутному фонді залежать умови діяльності спільного підприємства. Для того, щоб на створене спільне підприємство поширювалися пільги, передбачені законом, частка іноземного партнера в його статутному фонді не повинна бути менше 10%.

Крім того, спільні підприємства, 50 і більше відсотків статутного фонду яких становлять внески іноземних засновників, мають право відносити до складу валових витрат витрати на ви плату або нарахування відсотків за борговими зобов'язаннями у сумі, що не перевищує доходи підприємства в звітному періоді, отримані у вигляді відсотків, збільшені на суму, що дорівнює 50% оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми отриманих відсотків. Це дозволяє зменшити базу оподаткування.

Наведене вище положення обґрунтовує доцільність збільшення частки іноземного засновника в статутному фонді спільного підприємства принаймні до 50%.

Відповідно до чинного законодавства України частки внесків до статутного фонду визначаються за домовленістю між засновниками. Однак варто мати на увазі, що занадто мала частка іноземного партнера обмежує його внесок у вигляді реальних інвестицій і не дозволяє створити підприємство з високим рівнем виробництва, а, отже, досягти високої ефективності його діяльності.

З іншого боку, варто згадати дуже поширену помилку, в основному, з боку українського засновника, коли він намагається зайво перевантажити статутний фонд підприємства і включити до нього всі наявні основні фонди, якими користуватимуть спільне підприємство. Це значно збільшує обсяг статутного фонду і відповідно знижує такий показник ефективності діяльності спільного підприємства, як окупність інвестованого капіталу.

Певні витрати, пов'язані зі створенням спільного підприємства, може бути відшкодовано не коштами статутного фонду або кредиту, а перенесено до складу поточних витрат СП. У багатьох випадках засновнику буде ефективніше частину основних фондів не вносити до статутного фонду, а здавати спільному підприємству в оренду. У цьому разі плата за оренду будинків, споруд, а також витрати з лізингу устаткування переносяться до складу поточних витрат спільного підприємства. Збільшення поточних витрат, певна річ, зменшить величину прибутку спільного підприємства, що підлягає розподілу між засновниками, однак, з іншого боку, зменшить і їхні початкові витрати на створення спільного підприємства. Проте засновник, що надав в оренду основні фонди, має додаткову вигоду у вигляді орендних платежів.

Фінансове забезпечення місцевого господарства

В основі визначення місцевих фінансів лежить чіткий розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням, Розподіл вказаних повноважень визначається теоріями місцевого самоврядування:

1. Теорія природних прав общин - існують природні права общини на зразок природних прав людини і громадянина. Община. як самоврядний територіальний колектив, є таким же утворенням, що й держава. Місцеве самоврядування має власну компетенцію, а держава може впливати на діяльність територіального колективу через законодавство.

2. Державна теорія місцевого самоврядування - органи місцевого самоврядування є органами державного управління, перебувають у структурі державної влади та підпорядковані їй. Функції та завдання місцевого самоврядування визначаються державною владою.

3. Теорія муніципального дуалізму - органи місцевого самоврядування мають власну компетенцію у сфері громадсько-господарських відносин. У сфері політичних відносин місцеві органи перебувають у структурі державної влади та є її представниками на місцевому рівні. Ця теорія набула особливої актуальності з підписанням у 1985 р. Європейської хартії про місцеве самоврядування. Характерна для України.

Отже, місцеві фінанси - система формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевим органам влади виконання покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих державною владою.

В основі розмежування повноважень між державною та місцевою владою лежать принципи:

1) доцільність;

2) ефективність;

3) субсидіарність.

За чинним законодавством, до сфери компетенції місцевого самоврядування належить:

1) соціальне обслуговування;

2) початкова і середня освіта;

3) охорона здоров'я;

4) дорожнє господарство;

5) благоустрій;

6) житлово-комунальне господарство;

7) працевлаштування безробітних;

8) економічна інфраструктура;

9) екологічні проблеми;

10) організація землекористування.

Необхідність існування місцевих фінансів визначається певними причинами:

1) товарно-грошові відносини;

2) наявність територіальних колективів;

3) відокремлення функцій і завдань місцевого самоврядування.

Джерелами формування місцевих бюджетів виступають:

1. Власні доходи - надходження, що формуються на території, підзвітній місцевому органу влади згідно з його рішенням. Використовуються на фінансування власних повноважень місцевої влади.

2. Закріплені - податкові та інші надходження, що зараховуються до відповідного рівня бюджетної системи і використовуються на фінансування як власних, так і делегованих повноважень.

3. Регульовані податки - перерозподіляються між державним і місцевими бюджетами за встановленими нормативами.

Інституційна структура місцевих фінансів наведена на рисунку 1.

Рис. 1 - Інституційна структура місцевих фінансів

Склад доходів місцевих бюджетів наведено на рис.2.



Рис.2. - Склад доходів місцевих бюджетів

Місцеве самоврядування може формувати єдиний позабюджетний фонд, кошти якого використовуються на виконання програм місцевого значення. Джерела формування фонду:

1. Додаткові доходи, отримані внаслідок розв'язання соціально-економічних проблем.

2. Добровільні внески та пожертвування.

3. Доходи від місцевих позик, аукціонів, грошово-речових лотерей.

4. Доходи від розпродажу майна ліквідованих комунальних підприємств.

5. Орендна плата.

6. Штрафи та фінансові санкції.

7. Доходи від продажу населенню квартир і будинків.

8. Інші надходження.

Цільові фонди органів місцевого самоврядування формуються у складі спеціального фонду місцевих бюджетів - фонд фінансування дорожніх робіт, фонд охорони навколишнього природного середовища тощо.

В Україні система комунальних платежів одержавлена. Компетенція органів місцевого самоврядування обмежується функціями:

1) встановлення цін і тарифів на побутові, комунальні, транспортні послуги в порядку та розмірах, визначених законодавством;

2) погоджування вказаних питань з підприємствами та організаціями, що не належать до комунальної власності.

Як наслідок, комунальні платежі є незбалансованими з видатками, а комунальні підприємства - збитковими.

Комунальний кредит - система відносин між органом місцевого самоврядування та юридичними та фізичними особами з приводу повторного, строкового , платного отримання фінансових ресурсів для вирішення соціально-економічних програм місцевого значення. Форми комунального кредиту:

1) облігаційні позики;

2) безоблігаційні позики;

3) цільові кредити спеціалізованих комерційних банків.

Місцеві фінанси виконують низку функцій:

1. Розподіл і перерозподіл вартості ВВП. Об'єктом виступають муніципальні витрати у ВВП. При цьому органи місцевого самоврядування застосовують свої статутні права, політику цін і тарифів, податкове регулювання в межах визначеної державною компетенції.

2. Формування фіскальної політики на місцевому рівні. Повноваження місцевої влади зводяться до встановлення місцевих податків і зборів, визначених законодавством, а також надання пільг зі сплати податків у частині їх надходження до місцевих бюджетів.

3. Фінансування громадських послуг. Ця функція передбачає фінансування заходів, закріплених за місцевим самоврядуванням.

4. Забезпечення економічного зростання. Реалізується через систему капітальних витрат, операції на ринку позичкових капіталів, діяльність на ринку нерухомості та землі.

Тестові завдання

спільне підприємство дохід бюджет

18. Фінансовий механізм - це:

1) види фінансових відносин;

2) відносини з приводу розподілу ВНП;

3) система встановлених державою форм та методів організації фінансових відносин.

Ці відносини застосовуються з метою створення умов для соціально-економічного розвитку суспільства. Згідно зі структурою фінансової системи, він поділяється на фінансовий механізм суб'єктів підприємницької діяльності, бюджетний механізм, страховий механізм, фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності.

48. Державні видатки - це:

1) сукупність фінансових відносин, що виникають на завершальному етапі розподільчого процесу у зв'язку з використанням грошових фондів держави;

2) грошові відносини, які пов'язані з використанням децентралізованих фінансових ресурсів;

3) відносини, які виникають у зв'язку з формуванням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів держави.

Даний варіант відповіді найбільш правильно з наведених розкриває суть поняття «державні видатки», але не досить точно. Адже державні видатки - це грошові відносини, що складаються при розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

78. Функціями страхування є:

1) розподільна, фіксальна, регулююча;

2) регулююча, ризикова, контрольна, фіксальна;

3) ризикова, ощадна, попереджувальна, контрольна.

Деякі автори ще виділяють функцію створення і використання страхових резервів і інвестиційну функцію.

Література:

1. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 - 312 с.

2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 - 608 с.

3. В.С. Загорський, О.Д. Вовчак, І.Г.Благун, І.Р. Чуй. Фінанси, Навчальний посібник. Київ, «Знання» 2006, 247 с.

Размещено на Allbest.ru