Споживчий кредит і перспективи його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський державний технологічний університет

Факультет праці та соціального управління

Кафедра фінансів та економіки праці

Онос Дмитро Вікторович

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Гроші та кредит»

на тему:

«Споживчий кредит і перспективи його розвитку»

Курс 4 Група 408

Науковий керівник:

к.е.н., доцент

Кондиріна А.Г.

Чернігів 2011

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи споживчого кредитування

1.1 Економічна сутність споживчого кредиту

1.2 Класифікація споживчих кредитів

1.3 Правове регулювання процесу споживчого кредитування в Україні

Розділ 2. Механізм реалізації споживчого кредитування в Україні

2.1 Умови та порядок надання споживчого кредиту в Україні, аналіз кредитоспроможності позичальника

2.2 Процентні ставки по споживчих кредитах і фактори, які їх визначають

2.3 Аналіз сучасного стану ринку споживчого кредитування в Україні

Розділ 3. Шляхи активізації споживчого кредитування в Україні

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

споживчий кредит україна процент

Актуальність теми. Протягом останніх двох років в економіці України відбувається поступове відновлення обсягів банківських кредитів, у тому числі наданих фізичним особам, тобто з кожним роком кредитування набуває все більшої актуальності. Пов'язано це з тим, що суспільство прагне ефективно розвиватися, функціонувати, а без розвитку банківської сфери, насамперед споживчого кредитування, неможливо підвищити життєвий рівень всіх верств населення. Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням, для проживання якому хотілося відразу б мати власне житло. Цю проблему в деякій мірі можна вирішити за допомогою такого банківського продукту я споживчий кредит.

Аналіз досліджуваної теми. Проблемам споживчого кредитування присвячені наукові праці О.І.Барановського, О.В. Васюренко, Г.М.Гамидова, В.В. Корнєєва, А.В. Соколової, також ці проблеми досліджені в роботах вітчизняних вчених та зарубіжних економістів: В.К.Мамутов, І.Г.Брітченко, Н.С.Меджибовська, М.І.Савлук, та інші.

Метою курсової роботи є розкриття сутності функціонування системи споживчого кредитування, визначення проблем і перспектив розвитку цього виду кредиту в Україні.

Завдання. Обґрунтування економічної сутності, класифікаційний розподіл та особливості процесу споживчого кредитування населення в Україні. Аналіз організації споживчого кредитування в комерційних банках України, розгляд їх кредитної політики, дослідження умов та проблем організації кредитування фізичних осіб, визначити методи удосконалення споживчого кредитування в Україні.

Предметом дослідження є сутність та портфельний ряд продуктів споживчого кредитування в комерційних банках банківської системи України та небанківських фінансових установах споживчого кредитування.

Об'єктом дослідження є банківські та небанківські продукти споживчого кредитування населення а також механізм надання комерційними банками та іншими кредитними установами споживчих кредитів населенню.

Інформаційна база. У ході виконання курсової роботи були використані закони та нормативні акти, постановами та положеннями Верховної Ради України, Національного банку України, спеціальні банківські документи, інтернет-джерела, а також періодика і спеціальна література, що стосується даної тематики.

Методами дослідження курсової роботи є - структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів.

Діяльність українських комерційних банків нині зосереджено переважно на роботі з юридичними особами. У процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатимуть, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами.

У кредитуванні споживчих потреб людей беруть участь підприємства, організації, кредитні спілки, ломбарди і банки.

Споживчий кредит - це кредит, який дає:

1) можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

2) гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

3) безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками;

4) допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:

1) іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів;

2) як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.

Отже, розглянемо споживчий кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначимо його роль на формування сучасної ринкової економіки України.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Економічна сутність споживчого кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

- феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;

- економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

- кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором [16].

Таким чином, кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Найповніше суть категорії кредит проявляється у функціях, що він виконує. Сучасні економісти відзначають три його основні функції: перерозподільчу, емісійну та контрольну [13].

Перерозподільча функція кредиту полягає у перерозподілі за допомогою кредиту грошових капіталів між різними суб`єктами народного господарства на засадах повернення та платності. Ця функція проявляється як в процесі мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб`єктів господарювання, так і в процесі їх розміщення на ринку позичкового капіталу. Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

Емісійна функція кредиту полягає у можливості створення за рахунок кредиту додаткових засобів платежу. Особливого значення дана функція отримала при переході від використання реальних грошей до вводу кредитних засобів обігу. Будь-яка емісія грошей в обіг є результатом кредитної операції. Видача позики збільшує масу грошей в обігу, погашення кредиту її зменшує. Отже, в наслідок вмілого використання кредиту у рамках цієї функції, уряд отримує ефективний інструмент регулювання економіки.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб`єктів кредитної угоди. Отже, кредит значно посилює контрольні процеси у народному господарстві, підвищує ефективність використання коштів, стимулює процес розширеного відтворення.

Загальноприйнято виділення форм кредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Таким чином, в економічній літературі аналізуються наступні форми кредиту: товарна і грошова.

В економічній літературі на даний час немає єдиного підходу до визначення сутності споживчого кредиту і різні науковці трактують його по різному.

Споживчий кредит -- це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту -- кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.

При споживчому кредиті позичальниками є фізичні особи - населення, а кредиторами - підприємства торгівлі і сфери послуг, банки, спеціальні кредитні установи. Торгові підприємства надають споживчий кредит у вигляді товарів, проданих в розстрочку, а банки - у вигляді короткострокових і довгострокових позик на придбання дорогих товарів тривалого користування. Споживчі товари тривалого користування - легкові автомобілі, меблі, побутова техніка - є головним об'єктом споживчого кредиту, який стимулює платоспроможний попит населення на ці товари.

На відміну від інших кредитів, об'єктом споживчого кредиту можуть бути і товари, і гроші. Товарами, що продаються в кредит, як і оплачуваними за рахунок банківських позик, є предмети споживання тривалого користування. Суб'єктами кредиту, з одного боку, виступають кредитори, в даному випадку - це комерційні банки, спеціальні установи споживчого кредиту, магазини, ощадбанк і інші підприємства, а з іншого боку - позичальники - люди.

Споживчий кредит - сума грошових коштів, переданих кредитною організацією (як правило, банком) на певних умовах фізичній особі (громадянинові) для придбання тих або інших товарів або послуг. Іншими словами, це позика або аванс. Основними відмінними рисами вітчизняного споживчого кредиту є:

- договірний режим відносин між кредитором і позичальником, забезпечується за допомогою висновку між ними особливої угоди кредитного договори;

- платність споживчого кредиту забезпечується встановленням і подальшим стягуванням з позичальника процентної ставки за кредитом;

- терміновість споживчого кредиту забезпечується встановленням і подальшим дотриманням позичальником терміну користування кредитом (терміном погашення кредиторської заборгованості);

- цільове використання споживчого кредиту забезпечується систематичним контролем кредитора за операціями, що здійснюються позичальником з кредитними засобами.

Технології банківських кредитних операцій з фізичними особами в сфері споживчого кредитування в принциповому плані аналогічні іншим видам кредитних операцій. Споживчі позички надаються на комерційній основі з дотриманням усіх принципів кредитування в межах кредитних ресурсів банку. Однак мають місце й певні особливості.

Комерційні банки надають кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи із вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дачних та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банкові в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.

Видача кредиту готівкою оформляється в банку видатковим касовим ордером.

Фізичні особи погашають споживчі кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою. Банківський споживчий кредит у розстрочку платежу, як правило, передбачає погашення його та відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Банківська практика довела, що погашати частину заборгованості щомісячно зручніше, ніж заощаджувати кошти і погашати одразу весь борг. Встановлення строків погашення кредиту селянськими (фермерськими) господарствами має бути пов'язано з надходженням виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

Споживчий кредит охоплює як кредит, пов'язаний із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з розвитком виробництва в особистому господарстві, так і кредит на придбання, будівництво і підтримку нерухомого майна. Кредит на поточні потреби сприяє реалізації товарних запасів, повнішому і своєчаснішому задоволенню потреб населення, що постійно ростуть. Кредит на поточні потреби сприяє також розвитку особистого господарства, що робить у відомому сенсі умовним поняття «Споживчий кредит», точнішим є поняття «Кредитування населення».

Форми кредиту є зовнішнім проявом характеру і організації кредитних відносин. У окремих джерелах економісти розрізняють за складом учасників, об'єктам величині позикового відсотка і сфері функціонування [14].

У інших джерелах в основу класифікації форм кредиту покладені дещо інші ознаки. Наприклад, характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредиткою операції, зміст об'єкту операції, рівень і джерело сплати відсотка, речовий прояв кредитної операції та інші.

Звідси виникають певні розбіжності відносно споживчого кредиту до однієї з форм кредиту, або до певного виду кредиту. Розглянемо думки окремих авторів з приводу суті споживчого кредиту.

У підручнику «Банківська справа» під редакцією проф. Лаврушина О.І. мовиться, що «до споживчих позик відносять будь-які види позик, що надаються населенню, зокрема позики на придбання товарів тривалого користування, іпотечні позики, позики на невідкладні потреби і інші»[18].

У сучасному фінансово-кредитному словнику споживчий кредит характеризується як «форма кредиту, при якій позика надається фізичній особі для придбання товарів і послуг споживчого характеру».

Споживчий кредит - це засіб задоволення споживчих потреб населення, а не тільки потреби в товарах і послугах. Кредитування кінцевого споживача при цьому може здійснюватися як в грошовій, так і в товарній формах, як банками, так і небанківськими фінансово-кредитними інститутами, а також торговими підприємствами.

Для задоволення конкретної потреби в якому-небудь товарі у разі недостатнього рівня заощаджень, фізичні особи звертаються в комерційний банк для отримання кредиту в грошовій формі, або в магазин для оформлення покупки товарів в розстрочку. Кредитні відносини між комерційним банком, магазином, з одного боку, і фізичною особою - з іншою, мають форму споживчого кредиту.

Крім того, підприємства за наявності грошових коштів можуть надавати своїм працівникам кредит на придбання або будівництво нерухомості.

Таким чином, споживчий кредит - це грошові, товарні або товарно-грошові відносини, що складаються між позичальником - фізичною особою і кредитором, як який можуть виступати банки, роздрібні торгові підприємства, ломбарди, кредитні кооперативи, каси взаємної допомоги, пункти прокату.

З погляду населення, яке виступає в ролі позичальника, споживчий кредит можна трактувати як форму економічних відносин, суть яких полягає в запозиченнях фізичними особами для придбання різних споживчих товарно-матеріальних цінностей і послуг.

Існує думка, що споживчий кредит виникає від бідності. Якщо слідувати логіці цього переконання, то, найбільшого поширення споживче кредитування повинне було б набути в країнах, що розвиваються. Але насправді найбільший об'єм споживчого кредитування доводиться на США, Німеччину, Великобританію і інші індустріальні держави з високим рівнем економічного розвитку, більшість населення яких «живуть в кредит». Іншим підтвердженням цьому є наявність різноманітних банківських і небанківських методик споживчого кредитування, вживані в цих країнах. Тому твердження, що споживчий кредит виникає від бідності вельми спірно. Фізичні особи, що використовують споживчий кредит, мають можливість підвищити свій рівень споживання. Вони отримують в своє розпорядження предмети підвищеного попиту, нерухомість, різні послуги (освіта, відпочинок і так далі), які могли б бути доступні громадянам лише у далекому майбутньому. Чинник часу дуже важливий. Дійсно, виплати, що направляються на погашення споживчого кредиту, як і грошові заощадження населення, мають одні і той же результат - придбання того або іншого товару. Проте принциповою відмінністю є той факт, що заощадження є первинними, а споживчий кредит дозволяє населенню задовольняти потреби до того, як будуть накопичені ці грошові заощадження[12].

Однією з найважливіших особливостей споживчого кредиту є його рухливість, яка найяскравіше виявляється у випадку, якщо розглядати споживчий кредит з погляду його забезпечення, раніше всієї застави. Якщо останній представлений цінностями, то споживчий кредит можна віднести до банківського кредиту. Якщо застава представлена землею або будовами, тобто нерухомим майном, то споживчий кредит приймає форму іпотечного кредиту.

Істотною особливістю споживчого кредиту є той факт, що об'єктом кредитування є витрати, пов'язані із задоволенням особистих потреб населення. Тому банківський кредит, що надається фізичній особі для здійснення підприємницької діяльності не можна вважати споживчим кредитом. Разом з тим, достатньо складним представляється розмежувати на практиці кредити, використані на особисте споживання або для здійснення підприємницької діяльності. Саме тому банківська практика відносить до споживчих кредитів будь-які види кредитів приватним особам, що декілька спотворює суть споживчого кредитування.

Таким чином, на основі аналізу викладених вище різних точок зору маємо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як: „Споживчий кредит - це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов'язаних з експлуатацією наданого кредиту”.

1.2 Класифікація споживчих кредитів

Класифікація споживчих кредитів може бути проведена за декількома ознаками, наприклад, по об'єкту кредитування, суб'єктам кредитування, по термінах кредитування, по забезпеченню і методу погашення, за умовами надання, по методу стягування відсотків.

За сроками використання виділяють:

короткострокові - терміном до 1-го року;

середньострокові - терміном до 3-х років;

довгострокові - терміном більше 3-х років.

Необхідно окремо відмітити срок кредитування - “До запитання”. Такий срок має на увазі, що позичальник повинен повернути кредит наданий банком на протязі 7 днів з дня письмового повідомлення його кредитором.

По забезпеченню:

забезпеченні заставою (майновими правами, майном, цінними паперами);

з іншим забезпеченням (гарантією фізичних, юридичних осіб або страхової компанії);

бланкові. Бланковий кредит надається банком тільки в межах існуючих власних засобів (без застави майна або інших видів забезпечення - тільки під зобов`язання повернути кредит) з розрахунку підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та перевіриний авторитет в банківських колах.

За ступенем ризику:

стандартні кредити;

нестандартні кредити;

сумнівні;

небезпечні;

безнадійні.

За способом надання:

одноразові - однією повною сумою, яка передбачена кредитним договором;

у вигляді кредитної лінії - декількома частинами, загальна сума яких не перевищує суму договору;

у вигляді відновлювальної кредитної лінії - клієнт може неодноразово брати і погашати будь-які суми за умови, що сальдо по судному рахунку не перевищить ліміту, який обумовлено в кредитному договорі. Клієнтами по даній формі кредитування можуть виступати фізичні особи з стабільним графіком надходження доходів (в першу чергу працівникам банку). Список клієнтів, які не є працівниками банку затверджується кредитним комітетом. Суму ліміту вираховують як Ѕ від сукупного доходу, який отримує позичальник (заробітна плата, премії, інші виплати) за останні три місяці.

Грошові споживчі кредити за термінами погашення класифікуються на:

кредити в розстрочку платежу;

револьверні (відновлювальні) кредити;

кредити без розстрочки платежу.

Кредити на будівництво житла виділені в окрему категорію і мають назву іпотечних кредитів, надаються вони під заставу нерухомості.

Кредит у розстрочку платежу передбачає погашення його і відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів - від двох до п'яти років, суми кредиту залежать від об'єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів.

У країнах Західної Європи та США кредити в розстрочку поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити. При прямому кредитуванні укладається договір між банком і позичальником. При непрямому посередник має договір з банком, одержує кредит від банку та передає його споживачеві.

У групу револьверних кредитів включають кредити, надані позичальником за єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту чи кредитною карткою. Надання овердрафту здійснюється під забезпечення ощадним вкладом чи цінними паперами або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки.

Кредитна картка представляє собою пластинку з ідентифікатором власника. Умовою отримання картки є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

Від операцій з кредитними картками банк отримує прибуток, який складається з:

комісійні, що справляються з торгівельних організацій при сплаті рахунків за відпущений власнику кредитної картки товар (в основному від 1 до 4% об`єму продаж по кредитній картці);

щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона справляється);

відсотка за кредит, що надається власникам карток в рамках ліміту кредитування.

Кредитні картки пердбачають участь трьох сторін: банка-емітента кредитної картки, її власника і торгівельної організації, яка приймає кредитні картки в якості платіжного засобу за товари та послуги. Для отримання кредитної картки клієнт повинен надати банку встановлену банком суму грошових коштів. Оплата товарів та послуг може бути проведена і при відсутності грошових коштів на рахунку клієнта, тобто за рахунок банківського кредиту. Банк за свої послуги отримує відсоток від суми кожної операції. Користувачі кредитної картки також повинні перераховувати визначену суму коштів за обслуговування картки та її щорічне поновлення.

Даний варіант постійного надання споживчого кредиту отримує все більше поширення за кордоном. Такі міжнародні фінансові асоціації, як “ВИЗА”, “Америкен Експрес”, “Мастеркард”, надають власникам пластикових карток практично будь-яку послугу в будь-якій сфері обслуговування. Дані кредитні картки акцептуються приблизно в 220 країнах” [21].

Банківські кредитні картки є зручними інструментами і надають клієнту револьверну кредитну лінію, якою можна користуватися по мірі необхідності. Однак банкіри зарубіжних банків дійшли висновку, що в зв`язку з зростанням числа неплатоспроможних позичальників, збільшення числа вкрадених чи таких, які використовуються в цілях шахрайства кредитні картки життєво важливим для банку є ретельне керування і контроль за програмами випуску кредитних карток. Існують свідчення на користь того, що даній області властивий ефект масштабу, оскільки звичайно вигідними є операції з кредитними картками тільки найкрупніших банків. Але не дивлячись на це, кредитні картки мають гарні перспективи в зв`язку з розвитком технології, що дозволяє їх власникам отримувати доступ до повного набору фінансових послуг.

Овердрафт - при користуванні ним оплата чеків відбувається з рахунку клієнта. Якщо ж кошти відсутні на рахунку банк покриває від'ємне сальдо кредитом в рамках встановленого ліміту. Погашення кредиту відбувається за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків клієнтів.

Спеціальні чекові рахунки використовуються деякими банками, які випускають для своїх клієнтів спеціальні чеки визначеного номіналу. Банк встановлює клієнту ліміт кредитування і на його величину видає чеки. Використання клієнтом чеків веде до вичерпання ліміту кредитування, а надходження на чековий рахунок відновляють ліміт. Плата за чековий кредит справляється у відсотках від використаної суми (рис.2.1.1).

Рис. 2.1.1. Суть револьверного кредиту за кредитною карткою.

Доходи банки за цей кредит отримують із відсотків, що стягуються з торговельних підприємств за оплату торговельних рахунків, відсоткової суми за кредит і плати за картку.

Позички без розстрочки платежу, характерна тим, що погашення боргу і відсотків за ним здійснюється одночасно. Ці кредити називаються бріджинг-позички. Це короткострокові кредити приватним особам або сім`ям на покриття поточних потреб в грошових коштах, які повертаються єдиною сумою в кінці терміну кредитування або ж на момент погашення боргової розписки позичальника. За даним кредитом можуть надаватися відносно невеликі суми з терміном погашення, як правило, в межах 30 діб, або іншого незначного періоду часу.

Крім вказаних кредитів, індивідуальним позичальникам надають також обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, навчання дітей, персональні позички студентам тощо.

Кредити, що надають фізичним особам вітчизняні банки можна поділити на дві групи. Перша об'єднує позички, надані для поліпшення житлових умов і домашнього господарювання. Вони порівняно великі за обсягом і надаються на відносно тривалий строк. До першої групи належать позики, видані:

- на будівництво індивідуальних будинків із надвірними будівлями;

- на купівлю у громадян індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;

- на реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних будинків;

- на будівництво надвірних будівель;

- на будівництво та купівлю садових будинків;

- на купівлю незаселених будинків у сільській місцевості;

- на капітальний ремонт садових будинків і будинків у сільській місцевості;

- на будівництво гаражів;

- на купівлю квартир і капітальний ремонт власної квартири;

- на початковий внесок до житлового або житлово-будівельного кооперативу.

До другої групи належать позики на нагальні потреби і під заставу цінностей та цінних паперів"[23].

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які є об`єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов`язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об`єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Строк освоєння кредитів, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, капітальним ремонтом об'єктів, неповинен перевищувати 2-х років. Строк освоєння кредитів, наданих на придбання будинків, квартир тощо, не повинен перевищувати 2-х місяців.

Фізичні особи погашають кредити у терміни, встановлені строковим зобов'язанням, шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Таким чином, у своїх проявах споживчий кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють цілий ряд видів споживчого кредиту. Їм властиві свої особливості. Споживчі кредити класифікуються за певними ознаками: за строками використання (короткострокові, середньострокові, довгострокові), по забезпеченню (забезпечені заставою, з іншим забезпеченням, бланкові), за ступенем ризику (стандартні кредити, нестандартні кредити, сумнівні, небезпечні, безнадійні), за способом надання (одноразові, у вигляді кредитної лінії, у вигляді відновлювальної кредитної лінії) та за терміном погашення (кредити в розстрочку платежу, револьверні (відновлювальні) кредити, кредити без розстрочки платежу). З розвитком людського суспільства чільне місце займає та чи інша форма або навіть вид споживчого кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства споживчий кредит відіграє досить важливу роль.

1.3 Правове регулювання процесу споживчого кредитування в Україні

Нормативно-правові акти, що регулюють порядок надання споживчих кредитів в Україні на сьогоднішній день є:

Цивільний Кодекс України, від 16.01.2003 № 435 IV

Закон України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 № 2908-ІІІ;

Закон України «Про заставу» від 2.10. 1992 № 2654-XII

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції від 01.10.2011 року);

Закон України «Про банки та банківську діяльність» вiд 07.12.2000 № 2121-III

Закон України «Про національний банк України» (в редакції Закону вiд 16.06.2011);

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 16.10.2011);

Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 10.11.2011).

Відповідно до статті 1054 ЦКУ кредитним договором є зобов'язання банку або іншої фінансової установи (кредитодавця) надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Проценти за кредитним договором визначаються залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (Стаття 1056-1). Підвищення ризику призводить до підвищення такого проценту. В умовах економічної кризи рівень ризику неповернення кредиту значно зростає, що штовхає банки в односторонньому порядку змінювати розмір процентів. Це призвело до масових свавільних підвищень зі сторони банків. Для врегулювання ситуації було внесено зміни до ЦКУ від 12 грудня 2008 року. Згідно з якими до ЦКУ було введено статтю 1056-1: Проценти за кредитним договором:

1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Такі зміни викликають ряд колізій в національному законодавстві:

1. Регулюються тільки кредитні договори, укладені з банками, але при цьому немає ніяких змін відносно кредитних союзів, ломбардів, інших фінансових установ, які теж уповноваженні укладати кредитні договори. Це підтверджується відсутністю змін в інших законах, наприклад в законі «Про кредитні союзи». Таким чином, виходить, що Закон діє тільки проти банків, які, між іншим, при всіх своїх мінусах є ще й основними донорами економіки. В той же час зміни обійшли кредитні союзи, які через особливості свого правового статусу, кредитуванням бізнесу (реального сектора економіки), практично не займаються.

2. Якщо стаття 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняє в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, так само як і ст. 525 ЦК України не допускає односторонніх змін умов договору, то стаття 11 Закону «Про захист прав споживачів» навпаки зберігає за банками таке право зі всіма витікаючими наслідками.

3. Здійснюється регулювання лише тих відносин, які виникли після набрання чинності законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України…».

Що стосується договорів, які були укладенні до набрання даним законом чинності то виходить, що положення про зміну процентної ставки з набранням чинності закону з 10 січня 2009 року виконуватися через статтю 1056-1 Цивільного кодексу не може, оскільки визнається нікчемним, і такими, що не потребують судового рішення. Але пункт 2 статті 5 ЦКУ про дію цивільного законодавства в часі передбачає зворотною дію в часі актів цивільного законодавства у випадках коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність для особи. Стаття 1056-1 пом'якшує юридичні наслідки для позичальника, а отже дія даної статті має поширюватися і на правочини укладенні до набрання законом чинності.

Згідно з ухвалою Правління Національного Банку України від 10.08.2010 року облікова ставка становить 7,75 % річних.

Таким чином, всі кредити, надані банками після 10.08.2008 р., вже враховують облікову ставку НБУ у розмірі 7,75 % річних, і законних підстав для підвищення процентної ставки за цими кредитами банки не мають.

Щодо кредитів, які отримані до підвищення облікової ставки НБУ 10.08.2010 р., слід розуміти, що клієнт банку на підставі ст. 4 Закони «Про захист прав споживачів», ст. 56 Закону «Про банки та банківську діяльність», «Про затвердженні правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування і сукупної вартості кредиту» має право і повинен при підвищенні процентної ставки за наданим кредитом перед підписанням додаткової угоди на вимогу банку просити надати обґрунтування причин і обставин підвищення процентної ставки за кредитним договором, її розрахунок і відповідність її підвищення чинному Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Закон України "Про захист прав споживачів" який прийнятий ще Верховною Радою УРСР вiд 12.05.1991р. № 1023-XII, в новій редакції від 10.11.2011. Основних нововведень можна відзначити чотири. Надається визначення таким поняттям, як введення продукції в обіг, засоби дистанційного зв'язку, споживчий кредит, строк служби, фальсифікована продукція та ін.

Врегульовуються питання прав споживачів в разі придбання ними продукції у кредит, у випадках укладення договору поза торговельними або діловими приміщеннями, укладення договору на відстані. Визначаються умови, лише при додержані яких дозволяється вживання понять "знижка", "зменшена ціна", "розпродаж".

Забороняється нечесна підприємницька практика, під якою розуміється будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Зміни до Закону України "Про захист прав споживачів" ставлять до фінансово-кредитних установ, які надають кредити, досить жорсткі вимоги. Підтвердженням цього є стаття 11 «Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит», що визначає порядок укладання договору, умови кредиту, права і обов'язки сторін.

Отже кредитування споживчих потреб населення здійснюється відповідно до чинного законодавства банком при дотриманні принципів терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Державне регулювання споживчого кредитування полягає в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів та захисту прав споживачів.

Розділ 2. Механізм реалізації споживчого кредитування в Україні

2.1 Умови та порядок надання споживчого кредиту в Україні

Споживчі кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам -- громадянам України. Споживче кредитування здійснюється на умовах, визначених принципами кредитування. Принципи банківського кредитування становлять головний елемент системи кредитування, оскільки вони відбивають сутність і зміст кредиту та вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема, стосовно сфери кредитних відносин.

До принципів кредитування відносяться: поворотність, терміновість, диференційованість, забезпеченість і платність.

Поворотність є тією особливістю, котра відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Поворотність є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Терміновість кредитування -- це необхідна форма досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит має бути не тільки повернений, а повернений у суворо визначений термін, тобто в ньому міститься конкретно виражений фактор часу.

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки повинні формально (однозначно) підходити до проблем надання кредиту своїм клієнтам, які претендують на позику. Кредит доцільно надавати лише тим претендентам, котрі в змозі своєчасно його повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, здатності позичальника робити кошти для погашення боргу в ході його поточної виробничої, інвестиційної та інших видів діяльності, достатності власного капіталу, які адекватно відбивають спроможність і схильність позичальника до повернення кредиту в обумовлені контрактом (договорі) терміни.

Оцінка кредитоспроможності суб'єктів, що прагнуть отримати кредит, здійснюється банками до укладання кредитних угод, дає їм можливість, у певній мірі, підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (та пов'язаних із цим збитків, завданих банкові) і, отже, сприяє виконанню (в певній мірі) принципу терміновості кредиту. Диференційованість кредитування, виходячи з кредитоспроможності потенційних позичальників, є необхідною умовою нормального функціонування кредиту на засадах поворотності і платності.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань щодо позик, котрі гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання щодо застави; угоди-гарантії; угоди-поруки; угоди зі страхування відповідальності за непогашення кредиту. Наявність зобов'язань за банківськими позиками в одній чи одночасно кількох формах передбачається обома сторонами кредитної угоди в тексті цієї угоди.

Принцип платності кредиту означає, що юридична чи фізична особа-позичальник зобов'язана внести до банку певну плату за тимчасово взяті (позичені) у нього для своїх потреб кошти. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський відсоток. Ставка банківського відсотка -- це своєрідна «ціна» кредиту. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби [10].

Механізм здійснення споживчого кредитування визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо. Згідно статті 29 Закону “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в межах своєї діяльності [1].

У банківській практиці механізм споживчого кредитування здійснюється на таких етапах:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на споживчого отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення споживчого кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання споживчого кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

· матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

· матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

· відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: суму кредиту, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб. Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами. Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування споживчого кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. Вона являє собою пластинку з ідентифікатором власника (володаря), виготовлену з матеріалу, який важко підробити. Картки емітуються банками і видаються клієнтам, як правило, безкоштовно, або за невелику щорічну плату. Умовою їх одержання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

Власника кредитної картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Для останньої кредитна картка слугує гарантією відкриття покупцеві кредиту в банку. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають у банк, який видав кредитну картку, рахунки за товари, продані власнику карток. Банк їх сплачує, тобто перераховує кошти на поточний рахунок торговельної організації. За цю послугу стягується плата у вигляді комісії від вартості сплачених рахунків. Паралельно торговельна організація щомісячно передає власнику картки рахунки за куплені протягом місяця товари. Протягом певного строку (звичайно 25 діб) рахунки можуть бути сплачені безпроцентно, а пізніше -- конвертуються в позичку. Отже, виникають зобов'язання власника кредитної карточки перед банком. Позичка повинна періодично погашатися клієнтом, тому що при непогашенні боргу вичерпується ліміт кредитування. Цей ліміт може бути збільшеним або скороченим залежно від регулярності погашення клієнтом заборгованості банку.

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

— комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

— щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

— процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування [10].

Отже, правильна організація механізму споживчого кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

2.2 Процентні ставки по споживчих кредитах і фактори, які їх визначають

Процент за кредит, або позичковий процент, -- це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами.

Для споживача відсоток є основою розрахунку загальної вартості кредиту та разових виплат. Для обґрунтування привабливості кредиту для споживача в американській літературі виділяють наступні основні моменти:

Перший. Ефект інфляції. При отриманні товарів в кредит споживач може виграти, якщо ціни на товар, який купується зростуть до моменту достатнього накопичення заощаджень.

Другий. Психологічний ефект. В більшості випадків бажання купувати товари та послуги сьогодні сильніше можливості отримати їх завтра або через кілька років. Крім того, деякі послуги необхідні саме сьогодні, оскільки потім їх придбання втрачає всякий сенс (наприклад лікарські послуги, туристичні поїздки та інші).

Третій. Періоди життя. Американські вчені дійшли висновку, що існують періоди переважної схильності людей до позик і заощаджень. Відповідно існують вікові групи людей, які віддають перевагу кредиту. Так, 66% сімей, глави яких мають вік від 25 до 45 років, надають перевагу споживчому кредиту. Аналогічний показник в сім`ях, глави яких від 65 до 75 років, складає 18%, а в сім`ях глави яких старші 75 років, - 8%.

Процентна політика банку, зокрема, справляння платні за використання кредитами, будується з урахуванням рентабельності банку, а також інтересів розвитку економіки країни в цілому. Орієнтуючись на ці дві задачі, банк прораховує фактори, які впливають на рівень кредитного відсотку і встановлює ставку по кожному окремому кредиту.

Ставки відсотків по активним операціям банку визначаються з урахуванням ставки Національного банку України, кредитної маржі по різним категоріям клієнтів, виду і терміну надання кредиту. Фактори які враховуються при визначенні плати за користування кредитом, включають також:

* витрати залучення засобів (рівень середньої процентної ставки по депозитам);

* ступень ризику, яка властива даному кредиту (включаючи стан забезпечення);

* термін погашення кредиту;

* витрати по оформленню кредиту і контролю за його погашенням. В зв'язку з цим слід відмітити, що в зарубіжних банках розмір цих видатків розраховується у відсотках до суми кредиту і складається із об'єму робіт по аналізу кредитоспроможності, затрат які пов'язані з отриманням і періодичною перевіркою застави, інкасацією платежів;

* ставки банків - конкурентів;

* характер відносин між банком і позичальником (в тому числі прибутки від коштів на депозитному рахунку позичальника і витрати по наданню йому послуг - при оплаті його рахунків і інше);

* норма прибутку, який повинен бути отриманий при інвестуванні засобів в інші активи.