Фінансовий аналіз підприємства

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Амортизація об'єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується за методами, що наведені вище. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. На підприємстві, яке я досліджую амортизація за 2009рік була нарахована в розмірі 653 тис. грн.

Таблиця 7.1. Використання амортизації

Найменування показника	Сума
Нараховано за звітний рік	653
Використано за рік - усього	653
в тому числі на:
- будівництво об'єктів	0
- придбання (виготовлення) та поліпшення основних засобів	518
- з них машини та обладнання	265
- придбання (створення) нематеріальних активів	135
- погашення отриманих на капітальні інвестиції позик	0

8. Платежі за ресурси

Плата за землю. Податковий кодекс України не вніс кардинальних змін до порядку справляння плати за землю, хоча без деяких змін не обійшлося. Як і раніше плата за землю включає дві складові - земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності. Платниками залишилися власники та користувачі земельних ділянок (паїв), а також орендарі.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка, а у разі якщо її не проведено - площа земельної ділянки. Ставки податку практично не змінилися. Як і раніше, для ріллі, сіножать і пасовищ ставка становитиме 0,1% від нормативної грошової оцінки, для багаторічних насаджень - 0,03%. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (як в межах, так і за межами населених пунктів), встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за деякими винятками, передбаченими Кодексом. Так ставка податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, надані підприємствам промисловості встановлюється у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. У той же час земельні ділянки, надані для залізничного транспорту та військовим формуванням оподатковуються за ставкою 0,02%, а землі тимчасової консервації деградовані землі) - 0,03% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25% податку, розрахованого для інших платників.

Оренда плата за землю. Розмір орендної плати визначається договором оренди землі. Кодексом передбачено, що суб'єкти господарювання, які отримали право власності на будівлю ти нежилі приміщення у багатоквартирному домі, сплачуватимуть податок з урахуванням прибудинкової території з дати реєстрації права власності на майно. Також у разі надання в оренду окремих будівель (споруд) власниками землі чи землекористувачами, земельний податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладання договору оренди будівель. Платники-юридичні особи самостійно обчислюють суму податку та подають річний розрахунок до 1 лютого.

Збір за використання води. Ставка збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики становить 5,24 гривні за 10000 куб. метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій.

Збір за користування радіочастотним ресурсом. Платники збору обчислюють суму збору виходячи з виду радіозв'язку, розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо. Платники збору, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, сплачують збір починаючи з дати видачі ліцензії. У разі продовження терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України збір сплачується з початку терміну дії продовженої ліцензії. Інші платники збору сплачують збір починаючи з дати видачі дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. Сплата збору здійснюється платниками збору з дати видачі першого дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою в даній смузі радіочастот у відповідному регіоні незалежно від загальної кількості дозволів, наданих платнику збору в такій смузі радіочастот у певному регіоні.

9. Сплата непрямих податків

Непрямі податки встановлюються на товари і послуги у вигляді надбавок до ціни товару чи послуги, оплачуються покупцями при купівлі
товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями цих товарів та послуг. Нині в Україні стягуються такі види непрямих податків: ПДВ, акцизний та митні збори.

ПДВ. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони;

Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а) 17 відсотків (згідно перехідних положень ПК, до того часу діє ставка - 20%);

б) 0 відсотків.

ПДВ обчислюється за формулою:

ПДВ= База оподаткування *Ставку податку

У звітному періоді підприємство сплатило ПВД вiд реалiзацiї товарiв 1928 тис. грн.; ПВД вiд реалiзацiї робiт та послуг 5651 тис. грн.

Акцизний податок. Об'єктами оподаткування є операції з:

1. реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

2. реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;

3. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

4.реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

5. реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством;

6. обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат.

До підакцизних товарів належать:

- спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

- тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

- нафтопродукти, скраплений газ;

- автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Підприємство не сплачує акцизного податку.

Мито. Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Це, переміщення може бути зв'язане з ввезенням, вивезенням або перевезенням транзитом товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну і регулювальну функції. Регулювальна функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника (мито на імпорт); заохочення або обмеження експорту (мито на експорт). Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання. Законом визначені 3 види ставок мита:

1. Адвалерні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів та інших предметів.

2. Специфічні, що нараховуються у твердих сумах на одиницю оподатковуваних товарів чи інших предметів.

3. Комбіновані, які поєднують у собі адвалерні і специфічні мита. На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в Євро з одиниці товарів, що імпортуються. Ставки ввізного мита диференційовані за товарними групами, як і ставки акцизного збору. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Мито, що стягується митними органами, повністю вноситься до державного бюджету України.

10. Місцеві збори і податки

Згідно Податкового кодексу до місцевих податків належать:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

збір за місця для паркування транспортних засобів;

туристичний збір.

Підрозділом 8 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачені особливості справляння єдиного податку. Так, з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва діє Указ Президента України від 03.07.1998 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств (для юридичних осіб);

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу, у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;

3) єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягає перерахуванню до цього бюджету відповідно до норм Указу (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;

4) зарахування до бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;

5) повернення сум єдиного податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості. База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт. Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт.

Збір за місця для паркування транспортних засобів. Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Підприємство, не сплачує даних зборів.

Платежі до державних цільових фондів.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

ПФ = ФОП*Ст

ПФ=(10619*32%)/100%=3398,08 тис. грн - сума збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, яке сплачує ВАТ « «АЗОВМАШ».

Заборгованість пенсiйному фонду становить 212 тис. грн.

Збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду соціального страхування України. Платниками збору є:

1) СПД, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фіз. особи (СПД), які використовують найману працю;

2) відділення, філії та інші відокремлені підрозділи (без статусу юр. особи), які розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси, члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо (на добровільних засадах).

Об'єктами оподаткування збору на обов'язкове соціальне страхування є: фактичні витрати на оплату праці працівників. До складу витрат долучаються виплати основної і додаткової заробітної плати, премії, заохочення, у тому числі в натуральній формі.

Ставка збору на соціальне страхування визначена в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці для платників першої і другої груп, а також для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, але щодо працівників, які не є інвалідами. Для платників третьої групи - в розмірі 1% від суми оподатковуваного доходу (прибутку). Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% від загальної чисельності, збір на обов'язкове соціальне страхування визначається за ставкою 1% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

ФСС=(10619*4%)/100%=424,76 тис. грн - сума збору на обов'язкове соціальне страхування, яке сплачує ВАТ «Азовмаш».

Збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду сприяння зайнятості населення України. Платниками є:

а) СПД незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські, інші установи та організації, об'єднання громадян і юридичні особи, а також фізичні особи (СПД), які використовують працю найманих працівників;

б) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, зазначених в п. «а», що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платники зборів, територіальної громади;

в) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси;

г) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо. Об'єкти оподаткування та ставки зборів є різними для платників.

Для першої і другої групи (п.п. «а» і «б») це фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт згідно з цивільно-правовими договорами, виплата доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо. Ставка збору становить 1,5%.

Платники третьої групи (п. «в» сплачують збір в розмірі 0.5 відсотка від суми оподатковуваного доходу (прибутку). Ставка збору для платників четвертої групи (п. <<г») становить 0,5% від сукупного оподатковуваного доходу.

ФСЗ=(10619*1,3%)/100%=138,05 тис. грн - сума збору на обов'язкове соціальне страхування до Фонду сприяння зайнятості населення України.

11. Оборотні кошти та їх організація

Склад та структура

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів, які повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вартість створюваної продукцію. Їх речовим змістом є предмети праці, а також деякі засоби праці.

На практиці виробничі фонди поділяють на:

- виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах у вигляді запасів);

- незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва (предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях і ще не пройшли всіх стадій виробництва; напівфабрикати власного виготовлення - це ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі, але потребують ще й обробки в інших підрозділах виробництва);

- витрати майбутніх періодів (витрати, які не є речовим елементом оборотних фондів, а є витратами, що здійснені в даному періоді на підготовку та освоєння нової продукції, але з погашенням в майбутньому).

Найбільшу частину оборотних фондів складають виробничі запаси, до складу яких входять: сировина; основні і допоміжні матеріали; куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; паливо; тара і тарні матеріали; запасні частини для ремонту; малоцінні та швидкозношувальні предмети (в основному засоби праці, термін використання яких не перевищує одного року).

До незавершеного виробництва - відносять такі предмети праці, які перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних коштів, а являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, а будуть віднесені на собівартість продукції частинами в майбутніх періодах.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках характеризує їх виробничо-технологічну структуру.

Фонди обігу - це кошти, вкладені в запаси готової продукції, продукцію відвантажену, грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках, грошові кошти у незавершених розрахунках, дебіторська заборгованість, готівка в касі.

Оборотні кошти - це сукупність коштів підприємства що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення безперервного їх кругообігу.

Оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті, до яких встановлюються нормативи запасів: всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.

Співвідношення окремих елементів оборотних коштів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках, характеризує структуру оборотних коштів.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на власні та залучені.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничий сфері основні статті оборотних коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні тільки для них.

Оборотні виробничі фонди містять у собі:

- Предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т. п.);

- Засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидкознос. предмети й інструменти);

- Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

- Витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться:

1) Кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

2) Кошти, в розрахунках;

3) Грошові кошти в касі і на рахунках.

4) Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів. Різниця в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.

Визначення потреби в оборотних коштах

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

* умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

* організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

* умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами. У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Джерела формування оборотних коштів

Власні джерела формування оборотних коштів

Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спец. призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для СП), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Сталі пасиви - це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать; мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

Визначення наявності і ефективності використання оборотних коштів

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (П(С) БО 2) «Баланс» власні оборотні кошти підприємства становлять суму рядка 380 розділу І пасиву Балансу (форма №1) «Власний капітал» та суму рядка 440 розділу ІІІ пасиву Балансу «Довгострокові кредити банків» (прирівняні до власних кошти) за мінусом підсумку розділу І активу Балансу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння наявності власних оборотних коштів з поточною потребою в них дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Поточна потреба в оборотних коштах («Робочому капіталі») дорівнює сумі всіх поточних активів (підсумок розділу ІІ активу Балансу, рядок 260) за мінусом короткострокових зобов'язань (підсумок розділу ІV пасиву Балансу, рядок 620).

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Крв). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів за вартістю майна підприємства:

Крв = , = 9967/440934 =0,02

де Ф_н - фактична наявність (вартість) оборотних коштів, грн.;

М - вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яка частка в майні підприємства належить підприємству.

Показники ефективності використання оборотних коштів

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різні показники, одним з яких є швидкість обертання, яка обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообігу на підприємстві:

О = = (11142,5*365)/ 76604 = 53 дні

Де О - термін обертання оборотних коштів, днів;

С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Т - тривалість періоду за який обчислюється обертання, днів;

Р - обсяг реалізованої продукції, грн.

Середні залишки обігових коштів визначаються на підставі даних форми №1 «Баланс» як сума залишків обігових коштів (розділ ІІ активу Балансу, р. 260) на початок і кінець періоду, поділена на два:

Коефіцієнт обертання оборотних коштів (Ко):

Ко = = 76604/ 11142,5= 6,9

Характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.) є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

Кз = =11142,5 /76604=0,15

Характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн., то краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності (прибутковості оборотних коштів):

Ке = =2613 /11142,5 = 0,23

12. Кредитування

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасна система кредитування побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуютьcя безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобов'язання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб'єкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.

Види кредитів

Суб'єкти господарської діяльності в Україні можуть використовувати такі форми кредиту: банківський (фінансовий), комерційний (товарний), лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківське кредитування та його види

Банківські кредити підрозділяються на активні і пасивні. У першому випадку банк дає кредит, тобто виступає кредитором, в другому бере кредит, є позичальником. Банк може входити в кредитні відносини (брати або давати кредити) і з іншими банками (іншими кредитними організаціями), включаючи банк центральний, виконуючи залежно від ситуації активну або пасивну функцію. В цьому випадку ми маємо справу з міжбанківським кредитуванням. Що стосується всіх інших підприємств, організацій, установ і фізичних осіб (нефінансовий сектор економіки), то кредитні відносини банку з ними мають інший характер - тут банк практично завжди є стороною, що дає кредит.

Конкретніше базові послуги кредитування, що надаються комерційними банками своїм клієнтам, можна представити у вигляді наступної класифікації.

1. По економічному призначенню кредиту

1.1. Зв`язаний (цільовий):

I. платіжні (на проведення конкретної комерційної операції або задоволення тимчасової потреби), на оплату розрахункових (платіжних) документів контрагентів клієнта

· на придбання цінних паперів;

· на авансові платежі;

· на платежі до бюджетів;

· на заробітну плату;

· інші.

II. на фінансування виробничих витрат:

· формування запасів товарно-матеріальних цінностей;

· фінансування поточних виробничих витрат;

· фінансування інвестиційних витрат, включаючи кредити на лізингових і тому подібне операції (проміжні);

III. облік (покупка) векселів, включаючи операції репо (покупка із зобов`язанням зворотного продажу);

IV. споживчі кредити (фізичним особам).

1.2. Незв`язаний (без вказівки конкретній меті).

2. За формою надання кредиту

2.1. У безготівковій формі:

I. зарахування безготівкових грошей на відповідний рахунок позичальника, зокрема реструктуризація раніше виданого кредиту і надання нового;

II. кредитування з використанням векселів банку;

III. у змішаній формі (поєднання 2-х попередніх варіантів).

2.2. У наявно-грошовій формі (як правило, фізичним особам)

3. По техніці надання кредиту

3.1. Однією сумою.

3.2. З овердрафтом.

3.3. У вигляді кредитної лінії:

3.4. Комбіновані варіанти.

4. За способом надання кредиту

4.1. Індивідуальний (що надається позичальникові одним банком).

4.2. Синдикований.

5. За часом і техніці погашення кредиту

5.1. Що погашаються однією сумою в кінці терміну.

5.2. Що погашаються рівними долями через рівні проміжки часу (цей варіант, як і наступний, припускає узгодження графіка погашення основної суми боргу і відсотків з вказівкою конкретних дат і сум). Фактично це так званий простий кредит (з щомісячними рівними сумами платежів).

5.3. Що погашаються нерівними долями через різні проміжки часу:

· складний кредит (з виплатою від 20 до 50% суми кредиту в кінці терміну);

· прогресивний кредит (з прогресивно наростаючими до кінця терміну дії кредитного договору виплатами);

· сезонний кредит (кредит для сезонних виробництв з виплатами тільки в ті місяці, на які доводяться максимальні суми виручки).

Окремо можна виділити гарантійні операції банків в частини кредитування своїх клієнтів, а також консультаційні послуги з питань кредитування.

Підприємство не має заборгованості по короткостроковим та довгостроковим кредитам.

Порядок відкриття конкретного рахунку

Рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями відкриваються підприємству на підставі заяви про відкриття рахунка. Рахунки відкриваються відповідно до нормативної бази, що регулює цей вид правовідносин, і договору між установою банку та власником рахунка. Підприємства відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення банківських операцій у будь-яких банках за умови згоди останніх.

Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності, мають право відкрити поточні, бюджетні, кредитні та депозитні рахунки.

Поточні - відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів банківських операцій відповідно до чинного законодавства України.

Бюджетні - відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Кредитні - відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерезидентам - юридичним та фізичним особам кредитні рахунки в національній валюті не відкриваються.

Депозитні - відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам на підставі укладеного депозитного договору між Власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються в такому самому порядку або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Оцінка кредитоспроможності позичальника

Під формою забезпечення повернення банківської позики варто розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю цього джерела.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позик:

* заставу;

* гарантію;

* переуступку (цесію) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

* іпотеку;

* страхову угоду (поліс).

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, застережена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Застава має забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату відсотків і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позики.

Гарантія (поручительство) - це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Перевідступлення (цесія) на користь банну вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.

Іпотека - це різновид застави нерухомого майна з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.

У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

Страхування як форма забезпечення зобов'язань позичальника перед банком здійснюється у формі страхування відповідальності. У такому випадку клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування ним кредитної операції. Банк повинен переконатися в платоспроможності страховика.

Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стягнення пені та штрафів. Пенею є визначена законом або угодою сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема, у випадку прострочення виконання.

Резерв під кредитні операції - спеціальний резерв банку в національній та іноземній валютах.

Загальна заборгованість за кредитними операціями банку становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для розрахунку резервів визначають чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість прийнятого забезпечення.

Банки зобов'язуються створювати резерви за кредитними операціями на всю суму нарахованого доходу за ними, що прострочені на строк понад ЗО днів і які потрібно відносити до нестандартної заборгованості.

Аналiз лiквiдностi пiдприємства, який провадиться за даними балансу, дозволяє визначити спроможнiсть пiдприємства сплачувати свої поточнi зобов'язання. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi показує достатнiсть ресурсiв пiдприємства, якi можуть бути використанi для погашення його поточних зобов'язань. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi, при нормальному функцiонуваннi виробництва повинний мати значення в межах 1,0-2,5. На 31.12.2009 р. цей коефiцiєнт у межах норми - 1,12. Отже, обсяг поточних зобов'язань по розрахунках з кредиторами пiдприємство може погасити за рахунок мобiлiзованих оборотних активiв. Значення цього показника станом на 31.12.2009 р. порiвняно з його значенням на 31.12.2008 р. майже не змiнилося. Коефiцiєнт швидкої лiквiдностi розраховується як вiдношення найбiльш лiквiдних оборотних засобiв (грошових коштiв та їх еквiвалентiв, поточних фiнансових iнвестицiй та дебiторської заборгованостi) до поточних зобов'язань пiдприємства. Вiн вiдображає платнi можливостi пiдприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахункiв дебiторами. Нормативне значення такого коефiцiєнта - 0,6 - 0,8. Коефiцiєнт швидкої лiквiдностi ВАТ «Азовмаш» бiльше нормативу та складає 1,12. В порiвняннi з 2008 роком значення цього коефiцiєнту трохи покращалось. Найбiльш рухомою частиною оборотних коштiв є грошовi кошти i короткостроковi фiнансовi вкладення в цiннi папери. Грошовi кошти готовi до платежу i розрахункiв без будь-яких промiжних операцiй (навiть депозитний договiр може розiрвати за декiлька днiв та повернути грошi на поточний рахунок), тому їхнє вiдношення до короткострокових зобов'язань пiдприємства свiдчить про те, яка частина короткострокових зобов'язань може бути негайно погашена. Теоретично коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi не повинний бути менш нiж 0,2 - 0,25. У нашому випадку вiн дорiвнює 0,022, менше теоретичного значення. Значення цього показника станом на 31.12.2009 р. порiвняно з його значенням на 31.12.2008 р. (0,023) не змiнилося. Аналiз платоспроможностi (фiнансової стiйкостi) пiдприємства, який провадиться за даними балансу, характеризує структуру джерел фiнансування ресурсiв пiдприємства, ступiнь фiнансової стiйкостi i незалежностi пiдприємства вiд зовнiшнiх джерел фiнансування дiяльностi. Коефiцiєнт фiнансової стiйкостi (платоспроможностi або автономiї) показує питому вагу власного капiталу в загальнiй сумi засобiв, авансованих у дiяльнiсть пiдприємства. Чим ближче значення коефiцiєнта платоспроможностi до одиницi, тим бiльш стiйким є фiнансовий стан пiдприємства. Коефiцiєнт структури капiталу (фiнансування) характеризує залежнiсть пiдприємства вiд залучених засобiв. Чим ближче значення коефiцiєнта фiнансування до нуля (позитивне значення), тим бiльше фінансово незалежне пiдприємство. Станом на 31.12.2008 р. цi показники складали відповідно 0,71 та 0,41. На 31.12.2009 р. значення коефiцiєнта платоспроможності складає - 0,74, а значення коефiцiєнта фiнансування дорiвнює 0,35. Таким чином, в 2009 роцi фінансовий стан пiдприємства трохи покращився. Коефiцiєнт платоспроможності свiдчить, що 74 вiдсоткiв активу балансу станом на 31.12.2009 р. профiнансовано за рахунок власних коштів. Коефiцiєнт фiнансування свідчить, що сума кредиторської заборгованостi (короткострокової та довгострокової) підприємства станом на 31.12.2009 р. не перевищує суму власного капіталу. Тобто власний капiтал покриває заборгованiсть пiдприємства. Коефiцiєнт рентабельностi власного капiталу свiдчить про те скiльки грн. прибутку заробила 1 грн. власного капiталу. За 2009 рiк пiдприємство на 1 грн. власних коштiв отримало майже 1 копiйку прибутку. Цей показник у 2009 роцi у порiвняннi з 2008 роком не змiнився.

Форми забезпечення повернення банківських позик

Повернення банківських позик означає своєчасне і повне погашення позичальниками наданих їм позик і відповідних сум процентів за користування позиковими коштами. Забезпечення повернення кредиту - це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових заходів, що складають особливий механізм, який визначає способи видачі позик, джерела, строки і способи їх погашення, документацію, яка забезпечує повернення позик.

Джерела повернення позик розділяються на первинні і вторинні (додаткові). Первинним джерелом є дохід позичальника (для юридичних осіб - виручка в готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб - заробітна плата або інші надходження), вторинними (додатковими) вважаються виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Порядок використання банком первинних і вторинних джерел погашення позик неоднаковий. Погашення позик за рахунок доходу позичальника регулюється кредитним договором, строковим зобов'язанням або дорученням на перерахування відповідних коштів. Погашення здійснюється в день настання строку платежу або в інший певний період при наявності коштів на розрахунковому рахунку клієнта. При погашенні позик готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші до каси банку. Можливе продовження строку погашення позики, якщо клієнт очікує на надходження. Таким чином, механізм погашення позики в даному випадку являє собою добровільне виконання клієнтом своїх платіжних зобов'язань перед банком, які зафіксовані в кредитному договорі.

Облік кредитних операцій

Синтетичний облік розрахунків по банківських кредитах здійснюється на пасивних рахунках 60 «Короткострокові позики», 50 «Довгострокові позики». По кредиту зазначених рахунків відображається збільшення заборгованості банкам, по дебету - часткове або повне їх погашення. Записи в облікових регістрах по руху кредитів на рахунках проводяться за даними виписок банків з цих рахунків з доданими до них виправдними документами. На рахунку 60 «Короткострокові позики» ведеться облік розрахунків у національній і іноземній валюті по кредитах банків, строк повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, та за позиками, строк погашення яких минув.