Фінансові проблеми медичного страхування

- передача функцій поточного фінансування та контролю за якістю надання медичної допомоги на першому етапі державній страховій медичній страховій компанії з підключенням на другому етапі недержавних страхових компаній членів Українського медичного страхового бюро;

- введення системи акредитації медичних закладів всіх форм власності та системи сертифікації лікарів.

Впровадження запропонованої нами концепції базується на:

1) цільовому та децентралізованому формуванні фінансових ресурсів обов'язкового медичного страхування за рахунок трьохсторонніх внесків цільових внесків підприємств, організацій та установ різних форм власності, приватних підприємців та субсидій держави із загальних бюджетних надходжень, які спрямовані не в бюджет, а безпосередньо на потреби закладів охорони здоров'я, завдяки чому втрачається характерна загальним надходженням безадресність та анонімність;

2) включенні цільових внесків в собівартість продукції підприємств, що забезпечить більш стійкий процес надходження внесків на потреби охорони здоров'я;

3) відокремленні фінансування від надання медико-санітарної допомоги, залученні в систему незалежної фінансової структури в особі страховика - страхової організації, яка є членом Українського медичного страхового бюро та має ліцензію Міністерства фінансів України на цей вид страхування. Введення "третьої сторони", відповідальної за фінансування та контроль якості медичної допомоги, суттєво змінює механізм фінансування закладів охорони здоров'я та умови для проведення незалежної експертизи діяльності цих закладів;

4) прямій участі роботодавців та працівників в процесі формування фінансових ресурсів обов'язкового медичного страхування, що формує нове відношення роботодавців та працівників до проблеми охорони здоров'я, так як охорона здоров'я набирає економічний вимір;

5) наданні медико-санітарної допомоги трьох рівнів: 1-й рівень за рахунок бюджетних коштів, 2-й рівень за рахунок обов'язкового медичного страхування, що проводиться на першому етапі на протязі двох років державною страховою компанією, а на другому етапі з підключенням недержавних страхових компаній та 3-й рівень за рахунок добровільного медичного страхування.

Перераховані вище принципи розробленої нами концепції введення системи обов'язкового медичного страхування відображають її перевагу в порівнянні з проектом Закону України, прийнятому в другому читанні "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування", в якому, на наш погляд, такі принципові моменти, а саме: занадто громіздка структура Фондів, виконання Фондами невластивих їм функцій страховика, відсутність професійних страховиків - страхових організацій, відсутність системи незалежної експертизи якості лікування та інше, значно ускладнюють процес забезпечення фінансування медико-санітарної допомоги, надають можливість зловживання цільовими коштами Фондів.

Запропоновані в цьому проекті Фонди, завдяки своїй структурі та відсутності мобільності, по-перше, швидко стануть банкрутами, по-друге, не зможуть задовольнити потреби всіх підпорядкованих державних медичних закладів по оплаті виставлених ними рахунків, і, по-третє, абсолютно виключають можливість участі приватних медичних закладів в цьому проекті, що, безумовно, загальмує розвиток сектору приватної сфери надання медичної допомоги. В той же час, при запропонованій системі не зміниться відношення лікар-пацієнт і "тіньовий" медичний бізнес буде продовжувати процвітати без юридичної відповідальності лікаря перед пацієнтом , в цьому законопроекті інтереси отримувача медичних послуг - пересічного громадянина України, не стоять в центрі уваги і таке інше.

Запропонований законопроект по своїй суті не має ніякого відношення до страхування, в ньому відсутні механізми та принципи страхування, чим взагалі дискредитується сама ідея медичного страхування.

Кожен рівень цієї системи виконує конкретні функції, які забезпечують та підтримують виконання основної задачі - забезпечення населення якісною медико-санітарною допомогою в достатньому об'ємі не нижче рівня медико- економічних стандартів в умовах незалежної медико-юридичної експертизи якості та повноти її надання.

Система обов'язкового медичного страхування повинна взяти процес надання медико-санітарної допомоги під свій контроль. В обсязі страхових програм вона повинна визначити об'єм державних зобов'язань по фінансуванню медико-санітарної допомоги, забезпечити її гарантований мінімум з належною якістю для всіх груп населення України.

Запропонований робочою групою варіант концепції проекту Закону робить можливим виконання цих задач. [За матеріалами 3] .

2.5 Медичне страхування на тлі українських реалій

Колись було модно казати: «Наші лікарі бідні, проте вміють робити майже все одними руками, жоден американець на таке не здатний!» На сьогоднішній день ми змушені визнати, що без серйозної матеріальної бази охорони здоров'я не може бути ефективної медицини. Існують різні думки щодо потенційних можливостей добровільного медичного страхування, багато запитань виникає також з приводу організації і принципів функціонування фондів соціального медичного страхування. У серпні цього року за ініціативи «Щотижневика АПТЕКА» відбувся “круглий стіл” з проблемних питань реформи системи охорони здоров'я та запровадження системи державного загальнообов'язкового медичного страхування в Україні, в якому взяли участь:

Юрій Поляченко, заступник міністра охорони здоров'я; Юрій Павленко, головний консультант відділу соціальних проблем, кооперації та науково-експертного управління апарату Верховної Ради України; Олександр Залєтов, генеральний директор Ліги страхових організацій України.

На якому етапі знаходиться розроблення проекту з медичного страхування?

Юрій Поляченко: Коли Верховна Рада прийняла закон у першому читанні, це була політична подія. За 10 років незалежності ми нарешті усвідомили необхідність медичного страхування. Потрібно зрозуміти, що це вже політична воля -- і працівників охорони здоров'я, і пацієнтів. Існуючий варіант проекту обов'язково буде доопрацьований з урахуванням усіх недоліків. Для цього створена робоча група, до складу якої увійшли працівники Міністерства охорони здоров'я, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, помічники депутатів, фахівці аналітично-експертне управління Верховної Ради.

Чи проводились консультації щодо організації медичного страхування з західними фахівцями?

Юрій Поляченко: До розроблення проекту закону про медичне страхування залучались консультанти зі Світового банку, USAID. Проект, що був прийнятий у першому читанні, побудований на основі прототипу законопроекту, який запропонувало Міністерство охорони здоров'я і який знаходився на доопрацюванні протягом п'яти років. За основу прийнята класична система Бісмарка1 з урахуванням досвіду запровадження медичного страхування в Росії. Але розробники проекту вирішили відмовитись від копіювання занадто комерціалізованої російської моделі. До речі, росіяни також прийшли до необхідності утворення державного фонду і прийняли відповідну поправку до закону, по суті, переробивши його.

Поясніть, будь ласка, в чому полягає поетапне введення медичного страхування?

Юрій Поляченко: Фінансове становище держави, яке я не став би розцінювати кризовим, вимагає поетапного, обережного введення медичного страхування, щоб не зламати систему медичної допомоги в цілому. Неможливо водночас розпочати страхування усіх категорій населення, тому потрібно починати з працюючого населення. В першу чергу необхідно відпрацювати підзаконні акти -- постанови, накази, розпорядження, зміни до деяких чинних законів України, які дозволять «запустити» механізм дії закону. Одним із важливих кроків є створення накопичувального фонду.

Чи може розмір надходжень до медичної галузі, передбачений проектом державного соціального медичного страхування, забезпечити адекватне її фінансування?

Юрій Павленко: Залежно від того, що вважати адекватним фінансуванням. Будемо реалістами, медична галузь України не відповідає світовим стандартам ні за технологічною структурою, ні за стандартами лікування. Щоб досягти рівня світових стандартів, потрібні значні кошти. Інша річ, чи варто витрачати такі гроші? На мій погляд, слід керуватися здоровим глуздом. Наприклад, в Японії з розрахунку на душу населення видатки на медицину в шість разів менші, ніж у США, проте показники здоров'я вважаються чи не найкращими в світі.

Медичне страхування передбачає страхування на випадок хвороби і страхування здоров'я. Оскільки у проекті закону про державне соціальне медичне страхування відсутні прямі вказівки, який з цих видів пропонується, чи не могли б ви це прокоментувати?

Юрій Павленко: У світовій практиці медичного страхування існують два основних різновиди страхових випадків: тимчасова непрацездатність і надання медичної допомоги. В Україні ці різновиди розділені згідно з двома системами сплати відшкодувань, які існували паралельно ще за соціалістичних часів: надання медичної допомоги фінансувалось з бюджету, а відшкодування тимчасової непрацездатності відбувалось за рахунок профспілкових фондів.

На цей час в Україні існує система виплати компенсації на випадок тимчасової непрацездатності. А згідно з проектом обов'язкового медичного страхування пропонується виплачувати компенсацію на випадок надання медичної допомоги.

Можливе також їх поєднання, як у Німеччині. В запропонованому проекті передбачено страхування на випадок хвороби. Натомість, існує думка, що необхідно страхувати надання медичної допомоги.

Повна назва проекту закону про медичне страхування «Закон про обов'язкове соціальне медичне страхування», тобто проголошується пріоритет соціальної політики у системі медичного страхування. У зв'язку з цим можна провести паралель з системою соціального пенсійного страхування в Росії, де демографічна криза змушує законотворців відмовлятись від системи Бісмарка, яка передбачає солідарний принцип, на користь накопичувальної системи. Чи не вважаєте ви за необхідне врахувати у проекті закону прогнози щодо демографічної ситуації в Україні?

Юрій Поляченко: Щодо демографічної ситуації, то ми, учасники розроблення проекту, поки що зберігаємо оптимізм, проте були змушені врахувати цей фактор, тому й наполягаємо на створенні накопичувального фонду, щоб запобігти впливу негативних демографічних тенденцій на систему соціального медичного страхування шляхом утворення резерву коштів. Саме з огляду на демографічну ситуацію необхідне поетапне введення медичного страхування.

Олександр Залєтов: Відомо, що демографічна ситуація постійно погіршується. Знижується народжуваність, молодь з села їде до міста, частка населення емігрує до інших країн. Все це призводить до негативних наслідків. Під час спілкування з представниками ділових кіл є думка про те, що потрібно створити соціальні умови для того, щоб молодь повірила у державність, у тому числі за рахунок медичного страхування, у свою чергу, введення медичного страхування в комплексі з іншими заходами соціальної допомоги молоді може поліпшити демографічну ситуацію.

Чому за основу проекту прийнята саме концепція Бісмарка, адже в умовах демографічної кризи вона може бути неефективною, а не, скажімо, концепція Беверіджа, яка є більш гнучкою?

Юрій Поляченко: Різниця між класичною системою Бісмарка і існуючим проектом полягає в тому, що у нашій країні передбачається втручання держави (тобто державне фінансування), а від медичного страхування галузь лише отримуватиме додаткові кошти. Автори проекту прагнуть створити в Україні систему медичного страхування на основі системи Бісмарка, проте модифікованої, не відкидаючи переваг системи Беверіджа. Таким чином, держава буде фінансувати усі національні і державні програми згідно з Указом, який видав Президент України, і згідно з концепцією розвитку охорони здоров'я. Фінансування державних програм залишається і навіть збільшиться порівняно з минулим роком.

Виходячи з пріоритету державного медичного страхування, як буде реалізоване право населення на пільги, зокрема на пільгове придбання медикаментів?

Юрій Поляченко: Пільгове придбання медикаментів буде забезпечувати держава, тобто бюджет. Сьогодні розробляється новий закон про лікарські засоби, створюється перелік життєво необхідних лікарських засобів для соціально незахищених верств населення.

Проектом закону про загальнообов'язкове державне медичне страхування передбачається можливість фінансово-кредитної діяльності Державного фонду медичного страхування, чи не вбачаєте ви у цьому небезпеку, пов'язану з потенційним ризиком фінансово-кредитної діяльності?

Юрій Павленко: На мою думку, з одного боку, ризик пов'язаний не стільки з кредитною діяльністю, скільки з відволіканням коштів з активів Фонду, що особливо небезпечно в умовах високої інфляції. З іншого боку, існують достатньо безпечні варіанти збереження коштів, наприклад банківські депозити. Про це свідчить досвід наших пенсійних фондів, які отримують від зберігання грошей на банківських депозитах достатньо високі відсотки.

Олександр Залєтов: У сучасних умовах займатись фінансово-кредитною діяльністю вкрай небезпечно і складно, тому фонди, якщо вони будуть здійснювати таку діяльність, можуть створити ситуацію потенційного ризику для коштів страхувальників. Представники фінансових кіл також застерігають від того, щоби такі фонди виконували невластиві їм функції, адже фінансово-кредитну діяльність можуть здійснювати виключно відповідні установи. За несприятливого збігу обставин, таких, як, загальна кризова ситуація в країні, непрофесійний менеджмент, недосконалість фондового ринку та інвестиційних інструментів, Фонд може збанкрутіти і виникне необхідність відшкодування коштів страхувальників. А це дуже значні кошти. Відповідно у бюджеті держави потрібно буде створити резерв для запобігання можливому банкрутству Фонду.

Юрій Поляченко: Ми наголошуємо, що Державний фонд медичного страхування має бути неприбутковою організацією, яка отримує і спрямовує кошти виключно на забезпечення функціонування лікувальних закладів і надання медичної допомоги населенню (застрахованому). Тому планується утворити прозору структуру на зразок Фонду пенсійного забезпечення.

Що означає термін «паритетність суб'єктів» в управлінні Державним фондом медичного страхування?

Юрій Павленко: Термін «паритетність» означає, що згідно з основами законодавства у керівництві Фондом беруть участь держава, представники застрахованих осіб (страхувальників) і представники роботодавців. Дуже важливим є утворення асоціацій надавачів медичних послуг. Я вважаю, що запровадження соціального медичного страхування спонукатиме до утворення подібних асоціацій. Власне, на Заході це -- принципово важливий суб'єкт соціального медичного страхування. До функцій асоціацій надавачів медичних послуг входить і сертифікація своїх членів, і здійснення поточного контролю над їхньою діяльністю.

Юрій Поляченко: Має бути створена чітка вертикаль управління: голову Фонду, на мою думку, має призначати Президент України, а наглядова рада повинна складатися з представників медичної громадськості, роботодавців, застрахованих осіб -- це і є паритетність. Такі ж структури потрібно створити на місцях. Спочатку вони діятимуть при обласних управліннях охорони здоров'я, а потім самостійно під керівництвом Державного фонду медичного страхування.

Для створення Державного фонду медичного страхування необхідно створити певну інфраструктуру: комп'ютерні мережі, бази даних, підготувати персонал тощо; чи не стануть ці витрати надмірними на етапі створення системи соціального медичного страхування?

Юрій Павленко: У своїх висновках щодо проекту соціального медичного страхування експерти науково-експертного відділу Верховної Ради застерігають, що утворення системи соціального медичного страхування вимагає значних видатків і відповідного адміністрування. Між тим, вже зараз не вистачає грошей на підтримання галузі. Тому постає питання: чи своєчасно вводити соціальне медичне страхування? З іншого боку, реальної альтернативи медичному страхуванню на сьогодні немає.

Юрій Поляченко: На першому етапі реалізації програми медичного страхування для створення системи фондів (центральних і регіональних) Міністерство охорони здоров'я залучатиме зацікавлені міжнародні фінансові організації, такі, як Світовий банк, USAID, ЄБРР.

3. Основні напрямки вдосконалення медичного страхування в Україні.

3.1 Медичне страхування: різні підходи як шлях до оптимального рішення (за проектом закону 1 березня 2004 року).

У нещодавно поданому нами законопроектi 3370-1 “Про обов'язкове медичне страхування” викладений альтернативний погляд на майбутню структуру медичної сфери i шляхи її фінансування.

Щоб уникнути непорозумінь, ми хочемо відразу запевнити всi зацiкавленi сторони, що наш законопроект зареєстрований не для того, щоб конкурувати з проектом “Про фiнансування охрони здоров'я i медичне страхування ”. Навпаки, ми сподіваємося на подальшу співпрацю з колективом його авторів, що дозволить в підсумку одержати спільний якісний продукт.

Одна з причин, яка спонукала нас подати свiй варiант закону, полягає в тому, що набагато легше вести спільний пошук оптимальних рiшень, маючи на руках проект з власним баченням ситуації. Також хотiлося б вiдзначити, що наш законопроект перебуває поки що на первiснiй стадiї підготовки. Можна сказати навiть, що це тільки основа, тези, деякi з них втiляться в подальшi iдеї, а деякі, цiлком можливо, що й нi. На жаль, довелося зареєструвати законопроект у такому виглядi ще й з процедурних мiркувань, але, безумовно, робота над ним продовжується, i вже наприкiнцi лютого ми сподiваємося подати на замiну виправлений варiант.

Основна мета законопроекту -- створення багаторівневої ринкової системи фінансування медичної сфери, оптимiзацiя всiєї структури медичної сфери.

Передбачається, що оновлена по всiй країні медична структура складається з декількох рівнів.

На першому, базовому рівні, медичну допомогу надаватимуть сiмейні лiкарі - лікарі загальної практики. За нашим законопроектом, iнститут сiмейних лiкарiв має, з одного боку, поступово замiнити недiєздатну систему районних полiклiнiк, а з iншого -- вирiшити проблему працевлаштування i пiдвищення заробiтної плати бiльшостi неефективно задiяних сьогоднi медичних працiвникiв.

Сiмейний лiкар загальної практики обслуговуватиме вiдносно невелике коло пацiєнтів (це може бути громадське об'єднання з 100--200 родин -- наприклад, будинок або декiлька будинкiв, розташованих поруч) і надаватиме нескладну медичну допомогу, медичнi консультації тощо. Фінансуватиметься дiяльнiсть сiмейного лiкаря за рахунок створення при кожному такому громадському об'єднаннi фондiв взаємного страхування, так званих лiкарняних кас.

Громадяни-учасники обирають розпорядника такого фонду на громадських засадах i щомiсяця, наприклад, разом з квартплатою, вносять невеликi суми до лiкарняної каси. А додатковим джерелом фiнансування сiмейних лiкарiв повиннi стати фiксованi бюджетні платежі за надання невiдкладної медичної допомоги. Персоналiзацiя стосункiв лiкаря пацiєнта, разом iз стабiльним фiнансуванням, повинна, на наш погляд, значно пiдвищити якiсть медичного обслуговування громадян.

Крiм цього, сiмейнi лiкарi виконуватимуть ще одну важливу функцiю - виступати в ролi своєрiдного фiльтра, передатної ланки мiж базовим і другим рiвнем медичного обслуговування.

До другого рівня медичного обслуговування, на наш погляд, варто вiднести медичнi установи, якi надають висококвалiфiковану спецiал медичну допомогу, що вимагає стацiонарних умов, устаткування тощо. У дуже спрощеному виглядi районні лiкарнi, а також спецiалiзованi медичнi установи обласного або загально-державного масштабу.

Фiнансування медичної допомоги на цьому рiвнi здiйснюватиметься за рахунок обов'язкового медичного страхування (ОМС). Передбачається, що кожен громадянин обов'язково матиме договір ОМС полiс у виглядiпластикової картки. Обов'язковiсть наявност полiса прирівнюватиметься до наявностi ідентифiкаційного коду. Найнезахищенiшi групи населення зможуть укласти договiр на пiльгових умовах, обумовлених у законi. Страхувальник, матиме право вільного вибору страховика.

Страховики -- це комерцiйнi страховi компанiї, які одержали лiцензiю на здiйснення медичного страхування, стали членами Медичного страхового бюро.

Договір страхування -- персональний договiр ризикового короткострокового страхування з автоматичним продовженням кожного року.

Страхове відшкодування перiодично виплачуватиметься безпосередньо медичнiй установi другого рівня на пiдставi фактично наданих послуг кожному пацiєнтовi. Тут якраз і набуває чинностi згаданий вище фільтр.

Страховим випадком за договором вважатиметься спрямування пацiєнта сімейним лiкарем (або установою швидкої допомоги -- про це нижче) до медичної установи для проведення обстеження або лiкування. Потрапити до установи другого рiвня пацiєнт зможе тiльки на підставі попереднього дiагнозу сiмейного лікаря. Це дозволить уникнути величезної кiлькостi довiльних звертань пацiєнтiв у спецiалiзованi клiники з будь-якої незначної причини і пов'язаних з цим невиправданих витрат, якi нездатна покрити жодна страхова компанiя.

Фiнансовi вiдносини мiж страховими компаніями і медичними установами регулюватимуться договорами, однак в необхiдних, екстрених випадках, відсутності договору між страховиком і медичною установою не повинна стати перешкодою для виплати страхового вiдшкодування.

Крiм первинного, базового рiвня медичного обслуговування (сiмейнi лiкарі) та другого рiвня (спецiалізованi стаціонарнi медичнi установи) в окрему статтю ми виділяємо швидку і невідкладну допомогу - так звану допомогу першого рівня. У вiдповiдностi з Конституцією України, а також керуючись свiтовим досвiдом і здоровим глуздом, фiнансування цього рiвня медичмої допомоги здiйснюватиметься безкоштовно для громадян, тобто фактично тiльки з бюджетних коштiв. На наш погляд, медичну допомогу першого рiвня надаватимуть i установи щвидкої допомоги, і сімейні лікарі (в залежностi від ступеня важкостi кожного окремого випадку).

Установи швидкої допомоги цiлком фiнансуватимуться за рахунок бюджетних коштів, а сiмейні лiкарi одержуватимуть фiксовану надбавку за надання допомоги першого рiвня. Швидка допомога, як і сiмейнi лiкарi, має право направляти пацієнтів у медичнi установи другого рiвня, і це буде вважатися страховим випадком.

Координаційним центром в оргзнізації системи обов'язкового медичного страхування має, на нашу думку, стати Медичне страхове бюро. Передбачається, що ця неприбуткова организація матиме двi складовi -- державну і об'єднання страховикiв. Може, це навiть будуть двi рiзнi юридичні особи -- головне, щоб вони діяли спільно. При кожній частини МСБ диятимуть незалежнi один від одного фонди.

3.2 Концептуальні засади впровадження соціального медичного страхування в Україні

Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування», який пропонується до обговорення на конференції.

Здоров'я громадян є найвищою суспільною та індивідуальною цінністю, оскільки значною мірою впливає на процеси і результати економічного, соціального та культурного розвитку країни, демографічну ситуацію і стан національної безпеки, а також є важливим соціальним критерієм рівня розвитку і добробуту суспільства.

Недоліки існуючої системи охорони здоров'я, кардинальні зміни у соціально-економічній сфері, несприятлива екологічна ситуація, поглиблена наслідками Чорнобильської катастрофи, критична демографічна ситуація і незадовільний стан здоров'я населення вимагають нагального вирішення актуальних проблем галузі, удосконалення організації й поліпшення її діяльності.

У Концепції розвитку охорони здоров'я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, які покликані вирішити дві головні і взаємопов'язані проблеми: забезпечення ефективного використання наявних ресурсів та залучення додаткових джерел до фінансування галузі.

Одним зі шляхів вирішення зазначених проблем є обов'язкове медичне страхування, засноване на принципі соціальної солідарності, яке широко використовується у багатьох державах. Його організація на загальнонаціональних засадах дозволить гарантувати пацієнту надання медичної допомоги на сучасному рівні, забезпечити ефективніше використання фінансових ресурсів та незалежний позавідомчий контроль якості медичного обслуговування громадян.

Запровадження загальнообов'язкового соціального медичного страхування передбачає залучення додаткових позабюджетних джерел фінансування галузі та одночасне здійснення глибокої внутрішньої перебудови національної системи охорони здоров'я. Додаткові витрати, на які має піти суспільство, повернуться для громадян поліпшенням здоров'я, а для суспільства в цілому - підвищенням продуктивності праці.

Найважливішою перевагою системи загальнообов'язкового соціального медичного страхування є відхід від залишкового принципу фінансування охорони здоров'я. При цьому втрачається безадресність, притаманна загальним податковим надходженням. Основним джерелом фінансових ресурсів стає стабільний норматив відрахувань до фонду оплати праці працюючих громадян та страхові внески за непрацююче населення. Це дозволяє забезпечити охорону здоров'я фінансами на регулярній і повноцінній основі. Розмір страхового внеску не пов'язується зі станом здоров'я застрахованого і з обсягом одержаної медичної допомоги.

Кошти загальнообов'язкового соціального медичного страхування вважаються цільовими і не можуть використовуватися ні на які потреби, крім відшкодування витрат на медичну допомогу. Зазначена система фінансування спрямована на підвищення фінансової сталості загальнообов'язкового соціального медичного страхування.

Не варто залишати поза увагою той факт, що запровадження нового страхового внеску, віднесення його на валові витрати може призвести хоча й до незначного, але збільшення вартості кінцевої продукції та податкового навантаження. Проте у світовій практиці витрати на медичну допомогу є складовою частиною вартості робочої сили. Тому наявність платежів для відновлення одного з основних ресурсів - виробничої сили - економічно виправдана.

Принциповою особливістю загальнообов'язкового соціального медичного страхування є погодження державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи. Сьогодні державні зобов'язання перед населенням у сфері охорони здоров'я занадто високі і не підкріплені реальним фінансуванням.

Обсяг зобов'язань у системі загальнообов'язкового соціального медичного страхування постає у вигляді базової програми, яка являє собою гарантований державою обсяг, рівень і умови надання медичної допомоги.

Важлива характеристика соціального медичного страхування - введення в систему незалежного фінансового посередника в особі страховика - Фонду загальнообов'язкового соціального медичного страхування, який є некомерційною самоврядувальною організацією і діє під наглядом держави. Фонд виступає головним утримувачем коштів системи соціального обов'язкового медичних страхування і покупцем медичної послуг для населення.

Головним результатом переходу до загальнообов'язкового соціального медичного страхування повинна стати активізація структурних перетворень у галузі. За умови, що будуть використані ефективні механізми розподілу ресурсів, під тиском економічних стимулів система охорони здоров'я буде трансформуватися у бік оптимального співвідношення первинної, спеціалізованої і високоспеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги.

Разом з тим, сьогодні на шляху запровадження соціального обов'язкового медичного страхування існує ряд суттєвих, але не нездоланних перешкод, а саме:

o відсутність відповідної організаційної інфраструктури для здійснення медичного страхування;

o відсутність достатнього досвіду роботи в умовах договірних відносин;

o відсутність адекватних інформаційних технологій.

Таким чином, можна стверджувати, що перехід до нової системи охорони здоров'я - це важлива соціальна інновація, яка потребує комплексного підходу. Змінюється не лише характер взаємовідносин лікувальних закладів з органами управління, а й функції та умови діяльності всіх сторін. Необхідно по-новому формувати бюджет лікувальних закладів, шукати нові методи організації й оплати праці, формулювати вимоги до якості медичної допомоги, створювати систему моніторингу та оцінки діяльності медичних працівників. Потрібна розвинена система акредитації і ліцензування, аудиторська служба.

Висновки

Економічна криза, яка супроводжує поки що Україну, змушує державу скоро-чувати фінансування соціальних програм. Державний бюджет не спроможний більше задовольнити навіть мінімальні потреби медичної галузі, коли на її утримання виділяється близько трьох відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП). Тому і реалії бюджетного фінансування сьогодні такі, що його об'єм забезпечує близько 30,0% від фактичної потреби системи медичної допомоги. Проте навіть розвинені країни зі стабільною економікою не гарантують державного фінансування охорони здоров'я в повному обсязі. А нашій державі не вистачає політичної волі визнати той факт, що соціалістична медико-фінансова система, де солідарність людей підміняється державою, в нинішніх умовах не може виконати своїх обов'язків.

Від соціалістичного періоду свого розвитку Україна успадкувала складну й малоефективну систему охорони здоров'я, що базувалася на таких основних засадах, як-от: командно-адміністративна система управління; єдине джерело фінансування -- державний бюджет, який формується на основі загальних податків; орієнтація на екстенсивні форми розвитку галузі тощо. За роки незалежності не відбулося кардинальних змін в системі охорони здоров'я в Україні, і вона практично зберегла зазначені вище засади своєї діяльності.

Сьогодні в Україні існує ряд економічних, правових і соціальних чинників, вплив яких стримує розвиток соціального медичного страхування, а саме: незавершеність процесу створення нормативної бази щодо медичного страхування; відсутність у населення позитивного досвіду взаємовідносин із страховими компаніями; відсутність механізмів заохочення роботодавців щодо медичного страхування працівників і членів їхніх сімей; обмеженість можливостей запровадження медичного страхування за рахунок коштів громадян внаслідок низького рівня доходів населення, а також механізму фінансової підтримки за рахунок державного і місцевих бюджетів; незначна кількість страхових організацій, що мають досвід впровадження медичного страхування.

Зазначені чинники мають тимчасовий характер і можуть бути усунені спільними зусиллями державних органів, страхових організацій, медичної громадськості та суспільства загалом.(6,7)

Літерарура

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування".

2. Закон України «Про страхування» (1996; нова редакція від 4 жовтня 2001 року)

3. Науково-практична конференція „Проблеми вдосконалення та систематизації законодавства України в галузі охорони здоров'я” 29.10.2002р.

4. Губар О.Є. “Медичне страхування в країнах Європейського Союзу”, “Фінанси України”, №7, 2003.

5. Европейская база данних “Здоровье для всех”. Январь 2001.3

6. Касьяненко М. Податкова і пенсійна реформа, страхова медицина // День. - 2002. - 19 березня.

7. Бідний В.Г., орлова Н.М. “Медичне страхування”, К.Задруга.2001

8. «Дзеркало тижня», № 37 (412) Субота, 28 Вересня - 4 Жовтня 2002 року.

9. Щотижневик «АПТЕКА», серпень 2004р.

10. «Україна BUSINESS» № 7, 16 - 23 лютого 2004р. (Автори законопроекту: Олександр МОРОЗОВ, народний депутат Укроїни, Михайло ДОБКIН, народний депутат України).

11. Медична газета «Здоров'я України», №2 , 2002р.

12. Бідний В.Г., орлова Н.М. “Медичне страхування”, К.Задруга.2001.

13. Губар О.Є. “Медичне страхування в країнах Європейського Союзу”, “Фінанси України”, №7, 2003.

14. Солоненко І. Аналіз державної політики з реформування галузі охорони здоров'я в Україні Упр. сучас.містом.-- 2002.-- № 1.-- С. 54-59.

15. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров'я в Україні / За заг. ред. В. М. Лехан.-- К.: Сфера, 2001.-- 176 с.

Размещено на Allbest.ur