Особливості організації фінансів акціонерних товариств полягають у значних потенційних можливостях фінансового забезпечення акціонерних товариств (визначених їх інвестиційною привабливістю); в існуванні складної системи фінансових відносин між структурними підрозділами товариства; у прозорості їх фінансово-господарської діяльності та наявності особливої системи взаємовідносин учасників і акціонерного товариства як юридичної особи з приводу розподілу результатів діяльності. Специфіка формування фінансових ресурсів акціонерних товариств визначається використанням такого методу фінансового забезпечення як акціонування, механізм якого зумовлює акціонерну сутність статутного капіталу і розширює можливості щодо концентрації і централізації фінансових ресурсів. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерних товариств визначаються фінансовим механізмом, кількісна і якісна характеристики якого встановлюються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Фінансовий менеджмент це наука управління фінансами підприємства будь-якої форми власності, спрямована на досягнення його стратегічних і тактичних цілей (максимізацію прибутків, доходів, раціональне їх використання, максимізацію ринкової вартості підприємства). Стратегія управління полягає у виборі й обґрунтуванні політики ефективного розміщення фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, а тактика управління - у конкретизації поставлених цілей у вигляді системи планів та їх ресурсного забезпечення за різними параметрами.

В умовах розвитку ринкових відносин суттєво зростає значення фондового ринку як джерела фінансових ресурсів акціонерних товариств.

Питання фінансового управління за останні роки стали предметом пожвавлених дискусій учених і практиків як у нашій країні, так і за кордоном. Актуальність цієї проблеми є очевидною для України.

Управління фінансами корпорації є складовою загального управління, головною метою якого є зростання вартості капіталу і добробуту акціонерів. Фінансовому управлінню надається особливе значення. Західні автори підкреслюють, що управління фінансами є наріжним каменем, основою господарської діяльності будь-якої фірми - і корпорації, і невеликого індивідуального підприємства.[17,с.60]

Корпорація - це товариство акціонерів, що об'єднали частину своїх капіталів. Для ведення справ акціонери запрошують спеціалістів різних напрямів, у тому числі економістів-фінансистів.[22,с.100]

Теорія фінансової стратегії набула особливого значення в умовах формування корпоративного сектору економіки, коли виникла об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану акціонерних товариств та їх стратегічних фінансових можливостей. Розробляється стратегія з урахуванням таких чинників, як інфляційні коливання, ризик неплатежів, фінансова криза та інших. Вона забезпечує ефективне використання фінансових ресурсів, визначення прибуткових напрямів інвестування, відповідність фінансових рішень економічному стану й можливостям акціонерних компаній. Вивчення та аналіз досвіду розвинутих країн, який може бути корисний для розробки вітчизняних основ фінансового управління, свідчить, що стабільність доходів підприємства залежить від якості стратегічних рішень

Слід зазначити, що процес визначення стратегічних цілей у процесі розробки фінансової стратегії тісно пов'язаний з оцінкою досягнутих результатів, які аналізуються через показники фінансового стану, що є надзвичайно актуальним для вітчизняних акціонерних компаній і повинен включати, на нашу думку: аналіз прибутковості корпорації, оцінку ефективності використання власних і залучених коштів, стан і структуру основного капіталу, аналіз динаміки приросту оборотного капіталу, своєчасність виконання зовнішніх боргових зобов'язань.[22,с.75]

У широкому значенні слова під управлінням фінансами розуміють вироблення політики щодо формування капіталу корпорації та його розподілу, прийняття рішень відповідно до цієї політики, планування фінансової діяльності, складання й аналіз фінансової звітності, організація контролю за виконанням рішень. У вузькому значенні управління фінансами - це управління обмеженою сумою коштів і її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику. Ринкова економіка далека від ідеалу.

У великих багатогалузевих корпораціях фінансові питання зазвичай вирішує управлінський персонал. Система управління фінансами показана на рис. 1.1.

У складі вищого управління корпорацією, незалежно від розмірів активів і прибутку, один з віце-президентів організовує фінансову службу. Він підзвітний безпосередньо президентові. Багато важливих питань вирішуються за погодженням із Радою директорів корпорації. Так, наприклад, рішення про виплату дивідендів, про новий випуск цінних паперів, важливі інвестиційні рішення приймає тільки Рада директорів. Центральна позиція віце-президента з фінансів показує його зв'язок, з одного боку, з питаннями виробництва продукції, з іншого -- з питаннями, пов'язаними з її збутом, Віце-президенту з фінансів підпорядковуються скарбник і головний бухгалтер.

Рис. 1.1 Система управління фінансами

Управління (або відділ) скарбника відає широким колом проблем, що стосуються формування капіталу корпорації та його розподілу. До його функцій входять:

по-перше, планування: складання й організація виконання короткострокового фінансового плану; визначення перспективної програми розвитку, складання плану капітальних вкладень, прогнозування обсягу продажу, економічне оцінювання корпорації, аналіз процесів поглинання фірм та ін.;

по-друге, розроблення програм, пов'язаних з формуванням капіталу, організація зв'язків і передавання інформації інвесторам;

по-третє, управління функціонуючим капіталом: грошовими фондами, вкладеннями в цінні папери, їх погашенням, управління власними коштами, дебіторською заборгованістю, інкасуванням, зберіганням і витрачанням коштів та цінних паперів.[22,с.163]

Функції головного бухгалтера також широкі: по-перше, організація адміністративного (бухгалтерського) обліку і внутрішнього аудиту; по-друге, проведення порівняльного аналізу планових і реальних витрат, доходів і прибутків від діяльності господарських одиниць, що входять у корпорацію; по-третє, організація страхування активів; по-четверте, управління податковими платежами; по-п'яте, створення і використання інформаційних систем управління тощо.

В основу організації фінансового управління покладені такі принципи:

- планування виробничої і фінансової діяльності;

- централізація фінансових ресурсів у головній (холдинговій) корпорації;

- формування фінансових резервів;

- виконання всіх зобов'язань у визначені договором терміни.

Причиною кризового стану багатьох вітчизняних акціонерних товариств є невиконання елементарних вимог щодо фінансового менеджменту, а саме: відсутність дієвого механізму планування та аналізу, управління активами та інвестиціями, управління формуванням фінансових ресурсів, управління грошовими потоками, структурою витрат, ліквідністю, управління формуванням прибутку, заміна фінансових служб бухгалтерською роботою. Це зумовлює необхідність розвитку теоретичних основ фінансового менеджменту, вдосконалення його організаційної структури та розробки і реалізації на практиці фінансової стратегії.

Фінансовий менеджмент є головною складовою частиною загальної системи корпоративного управління, однією з найважливіших сфер діяльності будьякого підприємства і спрямований на управління фінансовими потоками між суб'єктами господарювання в процесі руху фінансових ресурсів.

Сучасна корпорація організовує свою виробничу і фінансову діяльність на основі короткострокового і довгострокового планування. Короткострокове планування пов'язане з поточною діяльністю, здебільшого з рухом оборотного капіталу й складанням прогнозної фінансової звітності на наступний рік. Перспективне, або довгострокове, планування пов'язане з діяльністю корпорації на тривалий термін, типовий горизонт - п'ять і більше років. Воно обґрунтовує і визначає цілі зростання довгострокових активів, зміни структури капіталу, джерела фінансування, оцінює очікувані результати. Великі ТНК складають перспективні програми розвитку на 10 - 15 років.

Функціонування та розвиток акціонерних компаній вимагає розроблення ними довгострокових програм їхньої життєдіяльності, метою яких є забезпечення виконаних виробничих завдань власників, примноження їхнього добробуту, зміцнення позицій компанії в конкурентному середовищі. Це зумовлює необхідність розробки фінансової стратегії корпорації, що є, на нашу думку, важливим елементом фінансового менеджменту [22,с.121].

Фінансова стратегія в західній економічній літературі визначається як «планування розміщення фінансових ресурсів». Визначення фінансової стратегії розвитку корпорації полягає у виборі довгострокових завдань із залучення, використання і контролю за фінансовими ресурсами, вирішення яких дає можливість мати високі показники платоспроможності й рентабельності.

Важливо зазначити, що обґрунтована фінансова стратегія забезпечує життєдіяльність корпорації в довгостроковій перспективі. Аналіз стану і структури основного та оборотного капіталу є найважливішою її складовою, що дозволяє прийняти рішення про доцільну структуру капіталу компанії. Управління активами і пасивами дає змогу забезпечити прибутковість за рахунок більш швидкої оборотності капіталу корпорації.

Загалом фінансова стратегія визначає найкращу спрямованість фінансової діяльності, націлює на економію всіх видів витрат, на мобілізацію капіталу для підтримки виробничих, інноваційних, інвестиційних, маркетингових та інших стратегій.

Розроблення основних напрямів фінансової й інвестиційної політики та прийняття рішень про методи формування капіталу корпорації, структури активів, визначення інвестицій у довгострокові активи передбачає централізацію фінансових ресурсів у головній корпорації. Усі питання щодо випуску і розміщення нових емісій цінних паперів, управління портфелем цінних паперів, одержання банківських кредитів, централізація частини одержаного прибутку, визначення розмірів нових капітальних вкладень вирішуються централізовано.

Управління банківськими фінансами, так само як і корпоративними, ставить одну основну мету - максимізацію ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Основними функціями фінансового менеджера банку, як і менеджера корпорації, є: залучення коштів на найбільш вигідній основі (управління пасивами) та їх ефективне використання (управління активами), що полягає у вкладенні в активи, які забезпечують банку необхідний рівень ліквідності та прибутковості при задовільному ступені ризику. При цьому окремими напрямами фінансового менеджменту залишаються управління капіталом банку, а також заохочення акціонерів та керівництва банку, тобто формування та реалізація продуманої дивідендної та кадрової політики. Загальна схема управління фінансами в банках наведена на рис. 1.2.

Управління активами концентрується переважно на управлінні кредитним портфелем та портфелем цінних паперів, управлінні ліквідністю та резервами, а також основним капіталом банку. При ефективному управлінні активами повністю розкривається їх здатність збільшувати акціонерний капітал банку. Оскільки основною причиною банкрутств банків є незадовільне управління кредитним портфелем, ефективне управління кредитами є основою успішної діяльності банку.

Управління зобов'язаннями полягає в забезпеченні банку ресурсами на стабільній та вигідній основі, а також у забезпеченні невисокої вартості ресурсів та оптимальному співвідношенні між залученими коштами та власним капіталом банку. Оптимальне для банку співвідношення залучених та власних коштів визначається стратетією банку, прагненням прийняти на себе певні рівні ризику та отримати відповідний ризикам дохід. Управління власним капіталом банку зосереджується на підтримці показників достатності капіталу на належному рівні та забезпеченні необхідних темпів зростання капіталу.

Управління пасивами в цілому полягає в управлінні структурою капіталу, вартістю капіталу та податковою політикою. При управлінні структурою капіталу потрібно мати на увазі, що позикові кошти, як правило, мають меншу вартість, ніж власний капітал. Для них завжди існує визначена процентна ставка, а процентні платежі за борговими зобов'язаннями не входять до бази оподаткування. Банк, що проводить обережну політику, спрямовану на невисокий рівень ризику та невелику прибутковість, зменшуватиме частку боргу (фінансовий леверидж). Агресивна політика банку, націлена на прийняття банком значних ризиків та отримання значних прибутків, буде виражатись у збільшенні зобов'язань банку та ризику структури капіталу. Низький рівень капіталу значно підвищує ризик банкрутства банку при несприятливих змінах у ринковій кон'юнктурі.

Основою в управлінні прибутковістю банку є управління якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат, управління грошовими потоками і банківськими ризиками. Управління прибутковістю банку зосереджується на управлінні та контролі за тими складовими доходів та витрат, які можуть регулюватись банком. Насамперед це контроль за рівнем та структурою операційних витрат банку, витратами на оплату праці співробітників банку, які є основною складовою операційних витрат, а також управління комісійними доходами та витратами банку, управління податками. Правильне управління податками, використання всіх можливих пільг в оподаткуванні дає можливість банку заощадити кошти та зменшити платежі до бюджету.

Рис. 1.2. Схема управління фінансами в банку

У широкому розумінні управління фінансами банку передбачає спроможність певної системи виконати свої функції, враховуючи вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Межі категорії “управління фінансами банку” об'єктивно зумовлені середовищем її вжитку, оскільки комерційний банк можна розглядати як систему трансформації ресурсів і ризиків. Його складові повинні діяти скоординовано і синхронно як єдина система заходів у сфері грошей та кредиту, спрямованих на ефективне виконання своїх функцій та вирішення поточних і перспективних завдань.

Управління фінансами банку - це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції, витримуючи вплив зовнішнього та внутрішнього середовища. Тому процес управління фінансами банку більш детально необхідно розглядати через цілі та функції управління. Цілі управління фінансами можна подати за схемою (рис. 1.3) .

Кожну функцію управління фінансами банку необхідно розглядати як сукупність специфічних дій та операцій, а управлінську діяльність - як сукупність послідовно виконуваних функцій. З огляду на це, при управлінні фінансами комерційного банку доцільно виділити такі функції як планування, організація, мотивація діяльності та контроль.

В умовах нестабільності розвитку банківської системи України процес планування доходів і видатків є ключовою ланкою при формуванні стійкої технології управління фінансами банку. В міжнародній практиці систему планування поділяють на: стратегічне (3-5 років), тактичне (2-3 роки) та оперативне (1 рік).

Рис. 1.3.

Практика вітчизняних банків підтверджує , що на ринках, які розвиваються, де ситуація швидко змінюється, досить складно планувати діяльність банку на значні проміжки часу. При цьому слід виділити основні чинники, що спонукають складати план на нетривалий проміжок часу:

- нестабільність економічних процесів розвитку держави;

- план розвитку держави загалом відбивається в річному бюджеті, в який протягом бюджетного року вносяться значні зміни;

- часті зміни та вдосконалення протягом року законодавчої бази, зокрема податкового законодавства;

- умови роботи банківської системи, які постійно змінюються внаслідок надто вираженої регулюючої функції Національного банку, що змушує банки досить часто переорієнтовувати свою діяльність на ринку та інші.

Процес управління фінансами банку передбачає скоординовану роботу з банківським балансом на засадах урахування альтернативних сценаріїв зміни ставки процента та стану ліквідності банку, тобто процесу управління активами і зобов'язаннями банку.

Доцільно виділити два підходи стосовно управління активами і пасивами банку:

1. Бухгалтерська модель, зміст якої полягає в тому, що основною стратегічною метою управління активами і пасивами є максималізація чистого процентного доходу при заданому рівні ризику або мінімізація ризику при заданому рівні чистого процентного доходу. Основою бухгалтерської моделі управління є наступна формула:

(1)

де - зміна чистого процентного доходу;

- зміна ставки відсотка;

ГЕП - різниця в обсягах активів і пасивів, чутливих до відсоткової ставки, з одним терміном погашення.

Зазначене рівняння відображає зв'язок між зміною ставки відсотка та зміною чистого процентного доходу. У тому випадку коли виникає необхідність у порівнянні показників кількох банків, доцільно використовувати показник “чиста процентна маржа”, який можна розрахувати за формулою:

(2)

де ЧПМ - чиста процентна маржа;

ЧПД - чистий процентний дохід;

СДА - середня сума доходних активів.

Рівень та зміни чистої процентної маржі банку можна характеризувати як первинні чинники, що впливають на співвідношення “ризик - дохідність”. Тому вважаємо, що чиста процентна маржа є функцією чутливості до зміни відсоткової ставки, обсягу структури дохідних активів та зобов'язань. Чиста процентна маржа і чистий процентний дохід слугують орієнтиром в управлінні активами і пасивами, яке полягає в управлінні розривом (гепом) між чутливими до відсоткової ставки активами і зобов'язаннями.

При аналізі діяльності вітчизняних банків встановлено, що чутливі до процентної ставки пасиви перевищують чутливі до процентної ставки активи, тобто банки мають від'ємний геп. Але, на жаль, стан нульового гепу цілком не виключає ризику, пов'язаного зі зміною ставки відсотка, бо відсоткові ставки за активами та зобов'язаннями не завжди вдається узгодити.

Таким чином, бухгалтерська модель управління активами та пасивами банку орієнтована на чутливість оголошеного прибутку до несподіваних змін ставки відсотка, що спричиняють зміни чистого процентного доходу. Тому неефективне управління процентним ризиком може призвести до зменшення прибутків банку та проблем, пов'язаних із ліквідністю і платоспроможністю.

2. Економічна модель дає змогу оцінити розмір власного капіталу банку шляхом вивчення стану його ліквідності. При цьому ринкова ціна капіталу банку визначається як різниця між ринковою ціною активів і пасивів, що дає змогу оцінити ризиковість дисконтованих потоків готівкових коштів. Із точки зору управління активами та пасивами, в економічній моделі акцент робиться на чутливісті власного капіталу банку до зміни ставки відсотка в усьому обсязі залучених ним коштів. Межі прогнозування за економічною моделлю ширші, бо охоплюють більший термін, ніж передбачається за бухгалтерською моделлю.

В умовах ринкової нестійкості та світової фінансової кризи вдосконалення механізму управління формуванням фінансових ресурсів акціонерних товариств є однією із складових розвитку економічного механізму адаптації акціонерних товариств до умов ринку [19,c.338].

Для вдосконалення механізму управління формуванням фінансових ресурсів необхідне використання емісії акцій, яка здійснюється з використанням процедури первинного розміщення на фондовому ринку як основного напрямку формування власних фінансових ресурсів акціонерних товариств на нинішньому етапі їх розвитку. З метою мінімізації ризиків випуску акцій первинної емісії, головними серед яких визначено ризики нерозміщення акцій та недооцінки вартості компанії, обґрунтовано сукупність ціноутворюючих факторів, що дозволить акціонерним товариствам у подальшому виявити ті внутрішні процеси, покращення яких дозволить цілеспрямовано впливати на свою ринкову вартість і реалізувати її у справедливій ціні розміщення акцій. До внутрішніх факторів пропонується віднести коефіцієнт фінансового левериджу, прибутковість активів та період функціонування на ринку. Зовнішні фактори в основному оцінюють ситуацію на фондовому ринку за період, що передує розміщенню акцій.

В процесі прогнозування фінансового стану акціонерних товариств визначаються шляхи забезпечення беззбиткової діяльності та запобігання банкрутству. При визначенні рейтингової комплексної оцінки фінансового стану пропонуємо використовувати систематизовані чотири групи показників: платоспроможності, фінансової стійкості, ефективності діяльності та економічного потенціалу. Їх доцільно ранжирувати залежно від значущості кожного з них у загальній оцінці фінансового стану акціонерного товариства з позицій його внутрішніх та зовнішніх потреб. Найскладнішим у визначенні рейтингової комплексної оцінки фінансового стану є вибір та обґрунтування критеріїв оцінки фінансової стійкості. У зв'язку з цим нами розроблено методику експертних оцінок для кожного оціночного показника і методику визначення критеріальних меж або їх оптимальних нормативних значень [19,c.349].

Для поліпшення фінансового стану акціонерних товариств потрібне впровадження антикризової стратегії управління фінансовими ресурсами, насамперед, прийняття комплексу фінансово-економічних заходів щодо виявлення резервів підвищення платоспроможності, фінансової стійкості та поліпшення ліквідності, оптимізації структури дебіторської та кредиторської заборгованості на основі її аналізу та причин виникнення, забезпечення своєчасності розрахунків щодо погашення кредитів, збільшення прибутковості та поліпшення формування і використання прибутку з метою стимулювання їх виробничого та соціального розвитку, підвищення рівня ліквідності балансу, поліпшення ефективності використання основних засобів, прискорення обороту обігових коштів і підвищення ефективності їх використання.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»