Найбільша частка даних матеріальних ресурсів в загальному обсязі материальних цінностей, які зберігаються на складі, визнає основну суму відтоку грошових коштів при формуванні запасів. Такі матеріали розглядаються як ресурси групи А.

Матеріали групи В відносяться до другорядних; вони менш коштовні ніж матеріали групи А, але й перевищують їх за кількістю найменувань.

Матеріали групи С вважаються відносно маловажливими - це найменш коштовні але найбільш багаточисельні материальні цінності.

Їх придбання та утримання супроводжуються незначними (в порівнянні з загальною сумою) відтоком грошових коштів.

Звичайно витрати на зберігання та утримання таких запасів менші, ніж витрати по забеспеченню жорсткого контролю за замовленими партіями, страховими (резервними запасами) та залишками на складі.

Матеріальні ресурси поділяються на перелічені групи в залежності від конкретних умов виробництва.

Принциповим є те, що найбільш істотно контролюються матеріали групи А. Особливу увагу при цьому приділяють: розрахунку потреби в них; календарному плануванню формування запасів та їх використання; обгрунтуванню величини страхових запасів, інвентарізації.

3. Розрахунок показників обіговості основних груп запасів та їх порівняння з аналогічними показниками минулих періодів, щоб встановити відповідність наявності запасів поточним потребам підприємства.

Для цього розраховують обіговість матеріалів, які ураховуються на різноманітних субрахунках(“Сировина та матеріали”, “Покупні напівфабрикати та комплектуючи вироби, конструкції та деталі”, “Паливо”, “Тара та тарні матеріали”, “Запасні частини” та ін.), а потім загальну обіговість матеріалів шляхом визначення середньої зваженої величини.

Оскільки виробничи запаси враховуються за вартістю їх виготовлення (придбання), то для розрахунку коефіцієнту обіговості запасів використовується не виручка від реалізації, а собівартість реалізованої продукції. Для оцінки швидкості обігу запасів використовується формула (1.25).

Але спочатку за формулою (1.26) обчислимо середню величину запасів за попередній та звітний роки:

СЕРвз поп =

СЕРвз звіт =

Тепер можна звернутися до формули (2.25) та обчислити швидкість обігу запасів за попередній та звітний роки:

ОБзп поп =

ОБзп звіт=

Використавши формулу (2.27) обчислимо термін зберігання запасів для попереднього та звітного періодів:

Тзз звіт =

Тзз звіт =

Співвідношення вартості запасів та величин власних та залучених джерел формування - один з найважливіших факторів стійкості фінансового стану підприємства поряд з співвідношенням реального власного капіталу та статутного капіталу.

Ступень забезпеченості запасів джерелами формування виступає в виді причини того чи іншого ступеню поточної платоспроможності (або не сплатоспроможності) організації.

Найбільш повно узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел засобів для формування запасів, отримуваний у виді різниці величини джерел засобів та величини запасів.

При цьому мається на увазі запеспеченність визначеними видами запасів (власними, кредитними та іншими позиченими), оскільки достатність суми усіх можливих видів джерел (включаючи кредиторську заборгованість та інші короткострокові пасиви) гарантована тотожністю підсумків активу та пасиву балансу.

Загальна величина запасів підприємства дорівнює сумі величин за статтями 100-140 розділу ІІ “Обігові активи” балансу (включаючи податок на додану вартість за придбаними ціностями, оскільки до прийняття його до відшкодування по розрахункам з бюджетом він повинен фінансуватись за рахунок джерел формування запасов).

Для характеристики джерел формування запасів використовується декілька показників, відображаючих різну ступінь обсягу різних видів джерел:

-наявність власних грошових ресурсів, яке дорівнює різниці розміру реального власного капіталу та суми величин поза обігових активів (підсумок розділу І “Поза обігові активи” балансу) та довгострокової дебіторської заборгованості№

-наявність довгострокових джерел формування запасів,яке отримується з попереднього показника збільшенням на суму довгострокових пасивів.

Якщо цільове фінансування та надходження носять довгостроковий характер, то розмір їх включається до складу довгострокових пасивів при розрахунку даного показника.

-Загальна величина основних джерел формування запасів, яка дорівнює сумі довгострокових джерел (попередній показник) та короткострокових позичених коштів.

Якщо цільове фінансування та надходження носять короткостроковий характер, то їх величина включається до складу короткострокових позикових коштів при розрахунку даного показника.

Для трьох показників наявності джерел формування запасів відповідають три показника забеспеченності запасів джерел ами їх формування:

Надлишок (+) або нестача (-) власних грошових ресурсів, який дорівнює різниці величині власних грошових ресурсів та величини запасів;

Надлишок (+) або нестачу (-) довгострокових джерел формування запасів, який дорівнює різниці величини довгострокових джерел формування запасів та величини запасі;

Надлишок (+) або нестача (-) загального розміру основних джерел формування запасів та величини запасів.

Розрахунок трьох показників забезпеченості запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації за рівнем їхньої стійкості.

Можна виділити чотири типи фінансових ситуацій:

1)абсолютна стійкість фінансового стану, яка зустрічається украй рідко, представляє собою крайній тип фінансової усталеності. Вона задається системою умов:

1а. надлишок (+) загальних грошових ресурсів або рівність величин власних грошових ресурсів та запасів;

2)нормальна стійкість фінансового стану , гарантуюча його платоспроможність:

2а. нестача (-) власних грошових ресурсів,

2б. надлишок (+) довгострокових джерел формування запасів або рвнвсть величин довгострокових джерел та запасів;

3)нестійкий фінансовий стан, спряжене з порушенням платоспроможності, при якому тим не менше, зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення реального власного капіталу та збільшення власних грошових ресурсів. А також за рахунок додаткового залучення довгострокових кредитів та залучених засобів.

3а. нестача (-) власних грошових ресурсів,

3б.нестача (-) довгострокових джерел формування запасів,

3в.надлишок (+) загальної величини основних джерел формування запасів або рівність величин загальних джерел та запасів.

4) кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на грані банкрутства, оскільки в даному випадку грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення (за вирахуванням вартості власних акцій, викуплених в акціонерів), дебіторська заборгованість організації ( за винятком заборгованості учасників по взнсам в статутний капітал) та інші обігові активи не покривають навіть його кредиторської заборгованості (включаючи резерви майбутніх витрат та платежів) та інші короткострокові пасиви:

4а.нестача (-)власних грошових ресурсів,

4б.нестача(-)довгострокових джерел формування запасів,

4в.нестача (-)загальної величини основних джерел формування запасів.

Оскільки позитивним фактором фінансової стійкості є наявність джерел формування запасів, то основними шляхами виходу з нестійкого та кризового фінансового станів (ситуація 3 та 4) будуть: поповнення джерел формування запасів та оптимізація їх структури, а також обґрунтований рівень зниження запасів.

Таблиця 2.2.

Аналіз ефективності запасів

Показник	Базисний рік	Звітний рік	Абсолютне відхілення	Відносне відхилення
Середня величина запасів (СЕР ВЗ)	2825,50	4927,05	+2101,55	+74,37
Швидкіст обігу запасів (ОБ ЗП)	2,12	2,76	+0,64	+30,19
Термін зберігання запасів (Т зз)	169,81	130,43	-39,38	-23,19

Найбільш безризиковим методом поповнення джерел формування запасів слід признати збільшення реального власного капіталу за рахунок накопичення нерезподіленного прибутку або за рахунок розподілення прибутку після сплати податків у фонди накопичення за умовою росту частини цих фондів, не вкладеної в поза обігові активи.

Зниження рівню запасів відбувається в результаті планування залишків запасів. А також реалізації не використаних товаро-матеріальних цінностей.

2.3 Оцінка обіговості активів підприємства

Фінансовий стан підприємства знаходиться в безпосередній залежності відтого, наскільки швидко кошти підприємства, які вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

Зі швидкістю обігу грошових ресурсів пов,язані:

-мінімально необхідна величина авансованого (залученого) капталу та пов,язані з ним виплати грошових коштів (відсотки за використання кредитів банків, дивиденди по акціям та інше);

-потреба в додаткових джерелах фінансування (та плата за них) ;

-сума витрат, повязаних з володінням товаро-мтериальними цінностями та їх зберіганням;

-розмір сплачених податків та ін.

Окремі види активів підприємства мають різну швидкість обігу.

Тривалість знаходження засобів в обігу визначається совокупним впливом ряду різнонаправлених зовнішніх та внутрішніх факторів.

До числа перших слід віднести сферу діяльності підприємства (виробнича, постачально-сбутова, посередницька), галузеву принадлежність (не викликає сумніву,що обіговість грошових ресурсів на станкобудівному заводі та кондитерській фабриці буде різною) масштаби підприємства (в більшості випадків обіговість коштів на малих підприємствах значно вища за обіговість коштів на великих підприємствах,-в цому одна з переваг малогобізнесу)та ряд інших.

Не мений вплив на обіговість коштів оказує економічний стан в країні та пвязані з нею умови хозяйнування підприємств. Так, інфляційні процеси, відсутність у більшості підприємств налажених господарських звязків з постачальниками та покупцями призводять до примусового накопичення запасів значно уповільнюючому процес обігу коштів.

Однак слід підкреслити , що період перебування коштів у обігу в значній мірі визначається внутрішніми умовами діяльності підприємства, і в першу чергу ефективністю стратегії управління його активами (або її відсутністю).

Дійсно, в залежності від зоствсованої цінової політики, структури активів, методики оцінки товарно-матеріальних запасів підприємство має більший чи менший рівень вільної дії на тривалість обігу коштів.

Слід мати на увазі, що на величину коефіцієнту обіговості поточних активів безпосередній вплив має прийната на підприємстві методика їх оцінки, виходячи з поставлених задач та обраної стратегії управління активами, підприємство має деяку можливість регулювати розмір коефіцієнту обіговості власних активів.

В загальному випадку обіговість коштів, вкладених в майно, може оцінюватись слідуючими основними показниками: швидкість обігу9кількість оборотів, який робить за аналізуємий період капітал підприємства або його складові) та період обігу-середній строк, за який вертаються в господарство вкладені в виробничо-комерційну операцію грошові кошти.

Особливо слід зупинитися на ефективності використання грошових ресурсів, так раціональне використаня грошових ресурсів має вплив на основні показники господарчої діяльності підприємства6 на рост обсягу виробництва, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності підприємства. Аналіз ефективності використання грошових ресурсів повинен допомогти виявити додаткові резерви та сприяти поліпшнню основних економічних показників роботи підприємства.

Головним синтетичним показником використання грошових ресурсів є: коефіцієнт рентабельності активів (майна)

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

- вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

- вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

- визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидкозношуються, при їхній експлуатації;

- порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

- склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції;

- склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції -

Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін.

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обгрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефектівності використання фінансовіх ресурсів. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалународного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

Для ефективного функціонування окремого підприемства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов'язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб'єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні:

економічне обгрунтування структури державного бюджету;

розвиток банківської системи;

розвиток небанківських фінансових посередників та фінансових ринків;

державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств;

державне регулювання кризи платежів.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Так зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому. Так обсяг капітальних затрат упродовж 1994-1999 років скоротився на 62,8%. Централізовані капіталовкладення становили на кінець періоду 24,8% від загального їх обсягу. Очевидно, що інвестування з використанням бюджетних ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обгрунтованих проектів національного значення з високим ступенем окупності.

Амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного виробництва доцільним є зменщення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до до зменшення кінцевого фінансового результату - прибутку.

Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденціі до зростання доходів державного бюджета.

Водночас останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств (у 1993 році збитковим було кожне дванадцяте підприємство, у 1994 - дев'яте, у 1995 - п'яте, у 1996 - третє, у 1997 - друге, а протягом тільки січня - травня 2001 року близько 53% підприємств працювали збитково). Як наслідок, найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Відповідно до Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року лише в 1996 році було визнано банкрутами 1700 підприємств.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежене і по'язанене із потребою подальшго обслуговування інвестиційного проекту.

На розвиток підприємств негативно впливає кризова ситуація в країні, зокрема низька купівельна споможність населл\ення, неплатоспроможність основних виробничих підприємств, недосконале законодавств, недостатнє методичне і організаційне забезпечення санацій та процесів, державної підтримки підприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання ,використовуючи бартер, недогляди чинного законодавства, системи ціноутворення та контролю за підприємницькою за підприємницькою діяльністю з боку адміністративних органів управління.

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств. При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися паралельно, послідовно чи інтервально.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів і отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повнусуму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування і вдбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу.

Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства.

Єфективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та їнших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

Нормування витрат. Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрати. Ці норми розробляються самими підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику кількість різноманітних норм; забезпечення зручності практичного користування ними досягається шляхом їх класифікації за певними ознаками

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних його наукових принципів.

Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна і економічна обгрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм.

Таблиця 2.3

Класифікація норм витрат матеріальних ресурсів

Класифікаційні ознаки	Види норм витрат
Призначення	Норми витрати за видами матеріальних ресурсів - сировини, матеріалів, палива тощо.
Масштаб дії	Групові (на однакові види продукції) Індивідуальні
Період дії	Річні (для поточного планування) Перспективні
Ступінь деталізації об'єктів нормування	На деталь (вузол) На виріб в цілому
Ступінь деталізації нормованих ресурсів	Специфіційовані (на вид ресурсів з конкретними їх параметрами) Зведені (на вид ресурсів за звуженою номенклатурою) і

Норма витрати його чи іншого виду матеріальних ресурсів являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого гатунку.

Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у своїй сукупності утворюють загальну величину витрати -певного виду матеріальних ресурсів на одиницю вироблюваної продукції. Для більшості матеріалів структура норми витрати.

Якість норми витрати тим вища, чим менші в її складі неминучі технологічні та інші відходи і втрати сировини (матеріалів).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрати матеріальних ресурсів:

аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний.

Найбільш прогресивним вважається аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обгрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.

Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрати шляхом проведення низки дослідів і досліджень;

його використовують головним чином для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту.

Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрати виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) деякого зниження норм у наступні роки.

Його практичне застосування допустиме як виняток для приблизних розрахунків, а також у процесі нормування витрати малоцінних і рідко використовуваних матеріалів. Ефективність використання. Раціональне і економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має непересічне економічне значення.

Це зумовлюється всезростаючими масштабами абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості.

Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати окремих видів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному і підприємстві.



Рис.2.1 Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів на підприємстві

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує певна система техніко-економічних показників.

Причому ці показники є диференційованими у залежності від особливостей виробництва на тих чи інших підприємствах і окремих видів предметів праці.

На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини.

Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником слугує коефіцієнт добування міді з руди, а на цукровому заводі -- вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції.

Зокрема на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві по виробництву мінеральних добрив -- витрата сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.

На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який являє собою відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Стосовно окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об'єму матеріалу (деревина) тощо.

Більш ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все вирішення конкретних завдань по економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Прийнято розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія ресурсів, а шляхи економії -- яким чином, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Зі всієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні .

Найбільші за величиною резерви підвищення рівня ефективного використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов'язані з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням так званих вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини -- це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини усіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи технологічні відходи.

Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Зокрема при добуванні природного газу попутними продуктами є конденсати, гелій, сірка;нафти -- побіжний газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди -- цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали у кількості, яка забезпечує рентабельне їх добування.

Саме помітна частка побіжних продуктів у загальному обсязі вироблюваної продукції свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства.

Наприклад, понад 30% виробництва різних видів лої продукції зосереджено на підприємствах кольорової) рної металургій, 10% -- на підприємствах целюлозно-паперової промисловості; на підприємствах кольорової металургії вартість побіжних продуктів у більшості випадків дорівнює загальній вартості продукції основних (профільних) виробництв.

вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств не відповідає сучасним вимогам господарювання. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини впродовж останніх років тримається на рівні не більше 50-60%.

Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки Незадовільно використовуються технологічні відходи виробництва на збагачувальних, металургійних і хімічних підприємствах, теплових електростанціях, м'ясокомбінатах України.

Вторинні матеріальні ресурси являють собою залишки сировини і матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції.

За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи -- відходи виробництва та оди споживання.

До відходів виробництва відносяться: іщки сировини і матеріалів, що значною мірою втратили о первісну споживчу вартість (обрізки матеріалів, .лева стружка, відпрацьовані каталізатори і технічне ю, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та жні продукти переробки вихідної сировини, які не є 'вною метою того або іншого виробництва, а логічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні іуста порода тощо).

Відходи споживання охоплюють 'виробничого споживання (різні цілком спрацьовані елементи засобів виробництва - металевий лом, гума, тара тощо).

Зарубіжні науковці вбачають в оборотному капіталі фірми інвестицію в короткострокові активи - готівку, ліквідні цінні папери, товарно-матеріальні запаси і рахунки дебіторської заборгованності. Вони тлумачать оборотний капітал як сукупність активів та поточних зобов'язань, а їх різницю визначають як чистий (власний) оборотний капітал.

Найважливішим напрямком менеджменту активів є управління процесом формування, а визначення принципів та джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансового менеджера.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Вітчизняна фінансова теорія та практика, як правило, в структурі джерел формування оборотних засобів розрізняє:

-власні джерела;

-позикові кошти;

-додатково залучені кошти.

В зарубіжній фінансовій науці більша увага приділяється вивченню та аналізу залучення коштів для фінансування потреб в оборотному капіталі, а також особливе значення надається резервному фонду як джерелу формування оборотних активів та взагалі спроможності підприємства фінансувати свої потреби в оборотному капіталі за рахунок власних джерел.

Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами. Тому формування раціональної стркутури джерел фінансових ресурсів підприємства для фінансування оборотних активів є одним з найважливіших завдань як управління оборотним капіталом, так і фінансового менеджменту в цілому.

Найбільш цілісне визначення сутності управління оборотним капіталом можна дати, ознайомившись з роботами відомого науковця І.О.Бланка, за яким управління оборотним капіталом являє собою систему принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із встановленням оптимальних параметрів його обсягу і структури, задоволенням потреб підприємства в окремих його видах та залученням з різних джерел і в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства, забезпеченням умов оптимізації процесу його обертання.

Необхідно зазначити, що у вітчзняній теорії та практиці управління оборотним капіталом підприємства досить повно та цілісно визначено зміст, цілі й задачи, а також функції фінансового менеджменту в сфері оборотного капіталу підприємства. Проте, на нашу думку, система управління оборотними активами підприємства потребує подальших досліджень, спрямованих на удосконалення та конкретизацію її фукцій з позиції адаптації до сучасного етапу розвитку фінансів та економіки України в цілому.

Механізм управління оборотним капіталом являє собою систему елементів, що регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень в цій сфері.

Виходячи із загальновідомих підходів до управління господарською діяльністю підприємства, що застосовуються для розв'язування конкретних завдань управління, можна відзначити такі основні системи проведення аналізу обротного капіталу підприємства: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, порівняльний аналіз, аналіз ризиків, аналіз коефіцієнтів, інтегральний аналіз.

Аналіз стану оборотних активів підприємства дозволяє оцінити в короткостроковому періоді (наприклад, за минулий місяць, квартал, рік) структуру оборотного капіталу, його абсолютну величину та абсолютну величину окремих видів оборотних активів, оцінити величину чистого оборотного капіталу.

Узагальнені дані про стан оборотного капіталу на підприємстві ДП ТРК “ТОП” підтверджують той факт, що структура оборотних активів, що сформувалася на підприємстві, ставить під загрозу подальшу стабільність підприємства. Так, найбільшу частину коштів вкладено в найменш ліквідні активи (нерухоме майно та активи, що важко реалізуються); в складі мобільних (оборотних) активів більше третини активів є низьколіквідними засобами.

Підкреслимо, що збільшення періоду обороту (залишків у балансі) оборотних активів, так само як і прискорення оборотності кредиторської заборгованості (зменшення залишків у балансі), супроводжується відтоком коштів, і навпаки, прискорення оборотності запасів, засобів у розрахунках і інших елементах оборотних активів підприємства (зменшення залишків у балансі), а також скорочення періоду погашення короткострокових зобов'язань (збільшення залишків кредиторської заборгованості) пов'язані з припливом коштів.

Однією з основних умов фінансового добробуту підприємства є приплив коштів, що забезпечує покриття його зобов'язань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу коштів підприємства свідчить про його серйозні фінансові труднощі. Надмірна ж величина коштів говорить про те, що підприємство зазнає збитків, пов'язаних, по-перше, з інфляцією і знеціненням грошей і, по-друге, з втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління коштами на підприємстві.

Наприкінці аналізу руху грошових коштів необхідно зазначити, що за аналізований період на підприємстві відбувався такий рух коштів, що в кінцевому результаті призвів до зменшення питомої ваги грошових активів в оборотних активах та загальному обсязі майна підприємства, а це явище негативно впливає на ліквідність та платоспроможність підприємства.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Тому на підприємстві звичайно при аналізі обортних активів значне місце приділяється дебіторській заборгованості.

Результати аналізу дебіторської заборгованості являють собою те інформаційне підгрунття, без якого ефективне управління дебіторською заборгованістю на підприємстві просто неможливе.

Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей та їх поповнення. Чим швидше оборот капіталу, вкладеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.

Тенденції зміни в оборотності запасів ТМЦ підприємства загалом свідчать про підвищення ефективності їх використання, проте остаточний висновок про ефективність управління запасами підприємства та оборотними активами в цілому не можливо зробити, не провівши аналіз їх рентабельності.

Як будь-який вид активів, оборотні активи повинні генерувати певний прибуток при їх використаннні у виробничо-збутовій діяльності підприємства. Разом з тим, окремі види оборотних активів здатні приносити підприємтсву прямий дохід в процесі фінансової діяльності і у формі процентів та дивідендів (короткострокові фінансові вкладення). Тому аналіз рентабельності оборотних активів також повинен стати складовою частиною управління оборотними активами.

Більш високу доходність оборотного капіталу можна одержати в результаті підвищення коефіцієнта прибутковості продажу продукції або коефіцієнта оборотності оборотних активів. Коефіцієнт прибутковості можна підвищити шляхом скорочення витрат або підвищення продажних цін. Проте при зростанні продажних цін можливе падіння попиту й наступного за цим зменшення показника оборотності активів. Якщо більш високі ціни призведуть до зниження товарообігу, то збільшення коефіцієнта прибутковості може компенсуватися падінням оборотності активів, тому загальна доходність оборотного капіталу може не покращитися.

Не менш важливим об'єктом, ніж рентабельність оборотних активів, при аналізі використання оборотного капіталу виступає їх ліквідність, а предметом такого дослідження є аналіз впливу на фінансовий стан підприємства розміщення оборотних активів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. У процесі управління підприємством дуже важливо правильно визначити потребу в оборотних коштах. Величина їх повинна бути мінімальною, але достатньою, тобто такою, що забезпечує безперебійне фінансування планових витрат на виробництво і реалізацію продукції, а також здійснення розрахунків у встановлений термін. Завищення оборотних коштів веде до зайвого їх відволікання в запаси, до заморожування фінансових ресурсів. Заниження оборотних коштів може призвести до перебоїв у виробництві і реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань. Тільки оптимальна забезпеченість оборотними коштами веде до мінімізації витрат, поліпшення фінансових результатів, до ритмічності та злагодженості роботи підприємства.

Розмір оборотних коштів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, сезонності роботи, тривалості виробничого циклу, порядку розрахунків та інших факторів.

Потреба в оборотних коштах визначається шляхом їх нормування, що являє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації і здійснення нормальної господарської діяльності підприємства. А це, на нашу думку, значно підвищує ефективність управління оборотними активами.

В основу визначення потреби в оборотних коштах для основної діяльності покладаються планові показники виробництва продукції підприємства і планових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Визначається також потреба підприємства в оборотних коштах для підсобних і допоміжних виробництв, житлово-комунальних і інших непромислових господарств, що не функціонують на самостійному балансі, і для капітального ремонту, здійснюваного господарським способом.В основу визначення потреби в оборотних коштах для основної діяльності покладаються планові показники виробництва продукції підприємства і планових витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Визначається також потреба підприємства в оборотних коштах для підсобних і допоміжних виробництв, житлово-комунальних і інших непромислових господарств, що не функціонують на самостійному балансі, і для капітального ремонту, здійснюваного господарським способом.

На практиці застосовуються наступні основні методи нормування оборотних коштів: метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод і коефіцієнтний метод.

Метод прямого розрахунку є найбільш точним, обґрунтованим, але разом з тим досить трудомістким, оскільки він потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства. Він заснований на визначенні науково обґрунтованих норм запасу за окремими елементами оборотних коштів.

Аналітичний (дослідно-статистичний) метод застосовується в тому випадку, коли в плановому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи їх у базисному році, темпів зростання виробництва і можливого прискорення оборотності оборотних коштів.

За елементами оборотних коштів, що не залежать від обсягу діяльності (запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів) планова потреба визначається на рівні їх средньофактичних залишків.

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємства для фінансування необхідного обсягу його оборотного капіталу та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань управління оборотним капіталом та фінансового менеджменту підприємства в цілому.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування. Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підкорене цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими ресурсами та оптимізації структури джерел формування цих ресурсів.

З урахуванням цієї мети на підприємстві розробляється політика фінансування оборотних активів.

Політика фінансування оборотних активів являє собою частину загальної політики управління його оборотними активами, що полягає в оптимізації обсягу та складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу та достатнього рівня фінансової стійкості підприємства.

Така структура, дипломника, дає змогу підприємству забезпечити свої потреби в оборотних активах не тільки в повному обсязі, а й відносно дешевими джерелами фінансування.

Досліджуючи напрямки поліпшення використання оборотних активів підприємства та підвищення ефективності управління оборотним капіталом взагалі, ми вже розглянули питання визначення оптимальних потреб підприємства в оборотних активах і роль в цьому процесі методів їх нормування, а також оптимізацію джерел фінансування оборотних активів.

Потрібно сказати, що не менші резерви підвищення ефективності управління оборотним капіталом має і прискорення оборотності мобільних активів підприємства, яке позитивно впливає на фінансово-майновий стан підприємства.

Прискорення оборотності оборотних коштів зменшує потребу в них, дозволяє підприємствам вивільняти частину оборотних коштів або для потреб виробництва (абсолютне вивільнення), або для додаткового випуску продукції (відносне вивільнення).

В результаті прискорення обороту вивільняються матеріальні елементи оборотних коштів, менше потрібно запасів сировини, матеріалів, палива, залишків незавершеного виробництва та ін., а отже, вивільняються і грошові ресурси, раніше вкладені в ці запаси. Вивільнені грошові ресурси розміщуються на розрахунковому рахунку підприємства, в результаті чого поліпшується їх фінансовий стан, поліпшується його платоспроможність.

Таким чином, роль прискорення обороту активів у формуванні операційного прибутку є дуже високою і визначає необхідність постійного управління цим процесом з метою підвищення ефективності управління оборотним капіталом в цілому. Ефективність управління оборотним капіталом підприємства залежить від рівня організаційності та узгодженності процесів аналізу оборотних активів підприємства в попередньому періоді, планування оборотного капіталу, контролю за виконанням планів та прийняттям управлінських рішень щодо підвищення ефективності використання оборотного капіталу.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ РУХУ, СКЛАДУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ НА ДП ТРК «ТОП»

3.1 Аналіз складу грошових ресурсів підприємства

Розділ 2 бухгалтерського балансу «Обігові активи» об,єднує різні статті, які включають грошові ресурси (поточні активи).

У складі грошових ресурсів відрізняють:

Запаси .

ПДВ за придбанними цінностями.

Дебіторську короткострокову та довгострокову заборгованість.

Короткострокові фінансові вкладення.

Грошові кошти (в тому числі каса, розрахунковий рахунок, валютній рахунок).

Інші обігові активи.

До реформування системи бухгалтерського обліку та звітності в Україні в складі річної звітності були присутні налоги сучасного балансу, звіту про фінансові результати, звіту про власний капітал.

Що ж стосується “Звіту про рух грошових коштів”, то ця форма звітності є принципово новою в системі фінансової звітності підприємств україни.

У цьому зв,язку треба розглянути основні принципи ї складання та роль в системі фінансової інформації, яка є в звітності.

Підриємство може бути дуже прибутковим і в той самий час мати надмірний дефіцит коштів або сепедньоприбутковим, маючи в роспорядженні великі суми грошових коштів.

Звіт про рух грошових коштів призначен показати подібні надлишки або дефіцити.

Він складається для того, щоб показати порядок фінансування операцій звітуючого підприємства та використання ним фінансових ресурсів.

Інформація про рух грошових коштів, крім того, містить інформацію, яка корисна при оцінкі фінансової гнучкості фірми. Фінансова гнучкість-це здатність фірми генерувати значні суми грошових ко тів з тим, щоб своєчасно реагувати на не коштів за минулі періоди, особливо про рух коштів від основної діяльності за сподівано виникаючи потреби та можливості. Інформація про рух грошових коштів за минулі періоди, особливо про рух коштів від основної діяльності за минулі періоди.

Чим істотніші потоки грошових коштв,тим вище буде здатність фірми витримати неблагоприємні зміни економічних умов.

Деякі інвестори та кредитори вважають звіт про рух грошових коштів корисним при оцінкі “якості” прибутків фірми.

Визначення прибутку при урахуванні за методом нарахування потребує багатьох бухгалтерських проводок, пов,язаних з нарахуванням, відображенням сум, які відносяться до майбутніх звітних періодів, розподіленням та оцінкою.

Такі корректировки та процедури роблять процес визначення доходу більш суб,єктивним, ніж хотілося б деяким користувачам фінансової звітності. Такі користувачи покладаються на більш об,єктивну оцінку ефективності, ніж чистий прибуток,-на рух грошових коштів від основної діяльності.

З точки зору цих користувачив, чим вище цей показник, тим вище “якість” прибутку.

Звіт про рух грошових коштів підрозділяє грошові надходження та сплати на три основні категорії:

-рух грошових коштів в результаті операційної діяльності;

-рух грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності;

-рух грошових коштів в результаті фінансової діяльності.

Групування потоків грошових коштів за цими трьома категоріями дозволяє відобразити вплив кожного з. Комбінований вплив всіх трьох показників на обсяг грошових коштів визначає чисті зміни грошових потоків за період. Потім чисті зміна грошових коштів за період звіряється з початковим і кінцевим сальдо грошових коштів.

Операційна діяльність-основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою.

Як правило, операційна діяльність фірми спрямована на продаж продукції або надання послуг. Рух грошових коштів від основної діяльності включає в себе всі опрації підприємства, які не попадають під визначення інвестиційної аб фінансової діяльгості.

Прикладами грошових надходжень та сплат в результаті операційної діяльності можуть бути:

-надходження від покпців за продані товари або оказані послуги;

-надходження грошових коштів за надання права користування активами;

-сплати постачальникам;

-виплати робітникам.

Під інвестиційною діяльністю підприємства слід розуміти совокупність операцій по придбанню та продажу довгострокових (позаобігових) активів , а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Відомоств про рух грошових коштів, пов,язаних з інвестиційною діяльністю, важливі, оскільки вони відображають витрати, проізведені в відношенні ресурсів,які,як припускається, утворять у майбутньму прибуток та рух грошових коштв. Нижче приведені приклади такого руху грошових коштів.

Пиклади руху грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності:

-надходження від продажу позаобігових активів,як матеріальних, так і не матеріальних:

-надходження від реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів (крім грошових еквівалентів);

-надходження по займам , які сплачують замовники;

-сплати, пов,язані з придбанням позаобігових активів, як матеріальних, так і нематеріальних;

-сплати, пов,язані з придбанням акцій, облігацій та інших цінних паперів (крім грошових еквівалентів);

-виплата позик позичальникам

Вважається, що фірма здійснює фінансову діяльність, якщо вона отримує ресурси від акціонерів, бере позики у кредиторів та сплачує суми , отримані в якості позики. Інформація про рух грошових коштів, пов,язаних з фінансовою діяльністю, важлива тому, що вона дозоляє прогнозувати майбутній обсяг грошових коштів, на який будуть мати права постачальники капіталу підприємства. Нижче приедені приклади руху грошових коштів в результаті фінансової діяльності:

-надходження від емісії простих та привельованих акцій;

-надходження від випуску облігацій;

-виплати дивидендів;

-виплати, пов,язані з погашенням випущених облігацій;

-виплати,які проводить арендатор в зменшення заборгованності з фінансового лізінгу.

За станом руху грошових потоків можна судити про якість управління підприємством.

За думкою спеціалістів, якість управління підприємством можна охарактеризувати як “добре” в тому випадку, якщо за результатами звітного періоду чистий рух грошових коштів в результаті операційної діяльності має додатнє значення, в результаті інвестиційної та фінансової діяльності-від,ємне.

Це означає,що в езультаті операційної діяльності, зокрема від реалізації продукції, підприємство отримує достатньо грошових коштів, щоб мати можливість інвестувати ці засоби, а також сплачувати відсотки з залучених кредитів.

При цьому підприємству для здійснення інвестицій достатньо тільки власних коштів.

Якщо при цьому чистий рух грошових коштів в результаті усіх видів діяльності підприємства за рік також має додатнє значення, то можна говорити про те, що керівництво підприємства повністю виконує свої функції.